Тема 3. Національна економіка та макроекономічна нестабільність

Тема 3. Національна економіка та макроекономічна нестабільність

Макроекономіка та сфери її досліджень. Основні макроекономічні

Макроекономічна рівновага та модель сукупного попиту–сукупної

Економічні коливання як порушення макроекономічної рівноваги.

Безробіття як прояв макроекономічної нестабільності.

Інфляція: суть, види та соціально-економічні наслідки.

2. Динаміка основних макроекономічних показників України за 1991–2014 рр.

3. Трансформаційний спад в економіці України у 1990–1999 рр.

4. Фактори економічного зростання в Україні у 2000–2008 рр.

5. Економічна криза у 2008–2009 рр. як прояв циклічності розвитку економіки.

6. Сучасна структурна криза вітчизняної економіки та шляхи її подолання.

7. Проблеми формування ефективного ринку праці в Україні.

9. Особливості інфляційного процесу в Україні у період трансформаційного спаду (1990–1999 рр.).

Тарасевич В.М. Про цивілізаційне вимірювання світової кризи // Економічна теорія. – 2009. – № 2. – С.16–22.

Корнєєв В. Антикризові інструменти фінансової стабілізації // Економіка України. – 2009. – № 12. – С.22–34.

Чухно А. Сучасна фінансово-економічна криза: природа, шляхи і методи подолання // Економіка України. – 2010. – № 1. – С.4–18.

Макроекономіка та сфери її досліджень. Основні макроекономічні показники.

Макроекономіка досліджує господарську діяльність та взаємодію всієї сукупності економічних суб’єктів, тобто національну економіку в цілому.

Національна економіка – це сукупність домогосподарств, підприємств, відповідних державних інституцій і установ, інфраструктури та різних активів у межах певного природного середовища й державної території.

Макроекономіка вивчає поведінку не окремих суб’єктів ринку, а їх сукупності, які називаються агрегатами. Таким чином, макроекономіка вивчає взаємодію трьох основних агрегатів – домогосподарств, фірм і держави.

Макроекономіка особливу увагу приділяє чотирьом сферам економіки:

У сфері виробництва макроекономіка досліджує динаміку обсягів національного виробництва, фактори й наслідки економічного зростання, причини економічного спаду та причини циклічного розвитку економіки.

У сфері зайнятості макроекономіка досліджує рівень зайнятості та безробіття, причини безробіття та його наслідки.

У сфері цін макроекономічна теорія аналізує динаміку рівня цін в країні, причини їх зростання та наслідки.

У сфері зовнішньоекономічних зв’язків макроекономіка досліджує умови досягнення зовнішньої рівноваги, пояснює динаміку валютних курсів тощо.

Названі сфери економіки не є ізольованими, вони є взаємозалежними.

Ефективне функціонування національної економіки досягається як на базі саморегулюючих властивостей ринкового механізму, так і за допомогою державного механізму регулювання економіки.

Система національних рахунків. Основні макроекономічні показники сфери виробництва

Для аналізу стану і закономірностей розвитку національної економіки використовують агреговані макроекономічні показники, які відображає система національних рахунків.

Система національних рахунків (СНР) – це сукупність взаємопов’язаних показників, які відображають реальні явища та процеси економіки на макрорівні.

СНР містить інформацію про всіх економічно активних суб’єктів; відображає всі економічні операції, пов’язані з виробництвом, розподілом та перерозподілом доходів, споживанням і заощадженням; а також подає дані про економічні активи і зобов’язання, які становлять національне багатство. Відображена у СНР інформація є основою для розроблення і впровадження заходів макроекономічної політики держави, спрямованої на поліпшення функціонування національної економіки.

СНР базується на певних методологічних принципах:

1. Продуктивною є будь-яка економічна діяльність, котра приносить дохід суб’єктам цієї діяльності (це стосується економічної діяльності як у сфері матеріального, так і нематеріального виробництва – торгівля, житлово-комунальне господарство, фінансово-кредитні організації, органи державного управління, армія, наукові установи, освіта).

2. В основі СНР лежить концепція про тотожність між витратами на виробництво сукупного продукту і доходом, одержаним від його продажу.

Це означає, що вартість продукту, з одного боку – це сума витрат факторів виробництва (праці, природних ресурсів, капіталу), з іншого боку – це сума доходів, одержаних власниками виробничих факторів. Отже, одна й та сама величина для виробників продукту є витратами, а для власників виробничих факторів – доходами. Тому витрати дорівнюють доходам. Такий стан свідчить про рівновагу в економічній системі.

3. СНР виходить із того, що економіка знаходиться в постійному кругообороті, а кругооборот – це безперервний потік “витрати-доходи”. Це означає, що витрати створюють доходи, а доходи є джерелом нових витрат, нові витрати створюють нові доходи

4. Особливістю методології СНР є також те, що ключовим поняттям у структурі показників виробництва є додана вартість (різниця між виторгом фірми та вартістю сировини і матеріалів, придбаних нею у постачальників).

Загальновизнаним показником стану економіки є річний обсяг її сумарного виробництва товарів і послуг (сукупний обсяг національного виробництва).

Існують два вимірники сумарного обсягу виробництва товарів і послуг:

Обидва ці показники вимірюють загальну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених в економіці за один рік. Ці два показники тісно пов'язані між собою, але мають і певні відмінності.

При розрахунку ВНП враховується вартість товарів і послуг, вироблених вітчизняними виробниками у своїй країні та за її межами. А при розрахунку ВВП враховується вартість товарів і послуг, вироблених у межах деякої країни, як вітчизняними виробниками, так і іноземцями. Якщо для ВНП ніякого значення не має місце створення продукту (на території своєї країни чи за кордоном), а має значення громадянська приналежність виробників, то для ВВП ніякого значення не має ким створено продукт, а мають значення рамки ²економічної території² країни.

Більшість країн річний сукупний обсяг продукції, вироблений в економіці, вимірює показником ВВП.

Макроекономічна рівновага та модель сукупного попиту–сукупної пропозиції

В межах ринкового підходу макроекономіка є сферою взаємодії “сукупного виробника”, який створює “єдиний сукупний продукт”, тобто “сукупну пропозицію”, і “сукупного споживача”, який витрачає “єдиний сукупний дохід” і створює “сукупний попит”. Сукупний виробник і сукупний споживач є головними дійовими особами національної економіки.

Ідеальний стан, коли сукупний попит рівний сукупній пропозиції, загальний обсяг виробництва рівний загальному обсягу продажу, становлять економічну рівновагу ринкової економіки, яка визначає обсяг національного виробництва та рівень цін в країні.

Макроекономіка розглядає попит і пропозицію як агреговані показники у межах всієї національної економіки.

Попит на макрорівні набуває форм сукупного попиту (СП) усіх економічних суб’єктів: споживчого попиту домогосподарств (С), інвестиційного попиту фірм та домогосподарств (Ів), попиту держави (Д) та попиту іноземних покупців (ЧЕ – чистий експорт).

Горизонтальний (кейнсіанський) відрізок кривої сукупної пропозиції вказує на те, що економіка знаходиться у стані глибокого економічного спаду, наявні виробничі потужності повністю не використовуються, має місце високий рівень безробіття, реальний обсяг виробництва (у межах до ВВП₁) не досягає потенційного (ВВПп). Рівень цін залишається незмінним. Навіть при збільшенні обсягів виробництва ціни не мають тенденції до підвищення, оскільки в надлишку є економічні ресурси, необхідні для виробництва більшої кількості товарів і послуг, і їх додаткове залучення не спричиняє зростання середніх витрат виробництва.

Проміжний (висхідний) відрізок кривої сукупної пропозиції характеризується тим, що для розширення виробництва, коли воно працює на повну потужність, доводиться використовувати додатково застаріле та щораз менш ефективне устаткування, залучати менш кваліфікованих робітників, внаслідок чого зростають середні витрати виробництва продукції. Для забезпечення прибутковості виробництва підприємці змушені підвищувати ціни. Отже, на проміжному відрізку кривої сукупної пропозиції збільшення реальних обсягів виробництва супроводжується підвищенням цін.

Вертикальний (класичний) відрізок кривої сукупної пропозиції вказує, що економіка досягла свого потенційного обсягу виробництва, функціонує при повній зайнятості (при природному рівні безробіття). Подальше швидке збільшення реальних обсягів виробництва стає неможливим, оскільки всі наявні економічні ресурси повністю використані й економіка знаходиться на межі (кривій) своїх виробничих потужностей. Навіть ріст цін не може забезпечити збільшення реальних обсягів виробництва.

Отже, крива сукупної пропозиції демонструє зв'язок між рівнем цін та реальним обсягом ВВП за всіх інших незмінних умов. Зміни в обсязі виробництва розглядаються при русі по кривій сукупної пропозиції.

Проте існують і нецінові чинники сукупної пропозиції, які за незмінного рівня цін спричиняють зміни у сукупній пропозиції. Дія цих нецінових чинників ілюструється переміщенням кривої сукупної пропозиції вправо (збільшення) або вліво (зменшення).

До нецінових чинників сукупної пропозиції належать:

Рис. 5-11. Дія нецінових чинників сукупної пропозиції

Нормальне функціонування ринкової економіки потребує існування оптимального резерву робітників – підтримання природного рівня безробіття. Ринковій економіці в однаковій мірі протипоказані як арифметично повна зайнятість, так і надмірно високе безробіття. У першому випадку економіку очікує інфляція, у другому – недовикористання трудових та інших економічних ресурсів, що спричинить недовипуск продукції, соціальне напруження в суспільстві, надмірний тиск на державні фінанси, пов'язаний з необхідністю утримувати велику кількість безробітних.

Природний рівень безробіття характеризує найкращий для економіки резерв робочої сили, спроможний достатньо швидко здійснювати міжгалузеві та міжрегіональні переміщення в залежності від коливань попиту та обумовлених ними потреб виробництва.

Фрикційне безробіття пов'язане з пошуками або очікуваннями роботи в найближчий час. Так, в економіці завжди мають місце люди, які добровільно змінюють місце роботи, які шукають роботу у зв'язку із звільненням, або втратою сезонної роботи, молодь (випускники шкіл, вузів), яка вперше шукає роботу.

Цей вид безробіття вважається неминучим та до деякої міри бажаним. Його доцільність пояснюється переходом працівників, які опинились без роботи, із низькооплачуваної малопродуктивної праці на високооплачувану й більш продуктивну працю. Це обумовлює раціональний розподіл трудових ресурсів і в кінцевому підсумку приводить до збільшення реального обсягу національного виробництва.

Структурне безробіття пов'язане із змінами в структурі споживчого попиту і змінами в технологіях виробництва. Ці зміни створюють потребу в новій структурі робочої сили, яка відрізняється від попередньої кваліфікацією, сферою застосування. Так, з'являються нові професії, а старі – відмирають, автоматизація виробництва передбачає потребу в працівниках іншої кваліфікації і т.п. Таким чином, стара структура робочої сили перестає відповідати новій структурі робочих місць; ті ж навички, які мали певні категорії працівників, застаріли й стали непотрібними.

Структурне безробіття є неминучим, як неминучим є НТП і зміна в смаках людей, та в деякій мірі бажаним, так як таке безробіття стимулює підвищення кваліфікації, перекваліфікації щодо потреб суспільства, що у свою чергу викликає ріст продуктивності праці, ефективне використання ресурсів, ріст загальних обсягів національного виробництва.

Різниця між фрикційним та структурним безробіттям є хиткою. Суттєва відмінність полягає в тому, що у “фрикційних” безробітних є навички, які вони можуть продати, в той час як “структурні” безробітні не можуть одразу одержати роботу без перепідготовки чи додаткового навчання. У зв'язку з цим інша відмінність між фрикційним та структурним безробіттям полягає в тому, що перше - є короткочасне, а друге – має довгочасний характер.

Циклічне безробіття викликається економічним спадом, який характеризується недостатніми сукупними видатками в економіці, які спричиняють скорочення обсягів виробництва, а отже, і скорочення зайнятості. На відміну від фрикційного й структурного безробіття, для яких характерним є наявність відповідності між кількістю бажаючих працювати та наявними робочими місцями, для циклічного безробіття характерним є те, що кількість бажаючих знайти роботу, переважає кількість наявних вакансій.

Більшість економістів вважає фрикційне й структурне безробіття неминучими і вважає повну зайнятість при існуванні цих двох видів безробіття, тобто повна зайнятість має місце при зайнятості менше 100% робочої сили.

Рівень безробіття = Фрикційне + Структурне

де ВВПф та ВВПп – відповідно обсяги фактичного та потенційного ВВП.

2. Наслідком безробіття є тиск на державні фінанси. У зв'язку з необхідністю здійснення виплат по безробіттю зростають витрати з державного бюджету.

3. З втратою роботи знижуються реальні доходи домогосподарств. 50% випадків “сповзання” за межу бідності викликане втратою роботи.

4. Безробіття має негативні соціальні наслідки: зростає чисельність серцево-судинних та психічних захворювань, рівень алкоголізму та самогубств, збільшується кількість злочинів та засуджених у в'язницях.

5. Масове безробіття призводить до зростання вірогідності громадського та політичного безладдя, соціальних і політичних перемін. Прикладом останнього може бути прихід до влади в 30-х роках, в умовах масового безробіття Гітлера, який пообіцяв всім безробітним дати роботу.

Все це вказує на серйозність проблеми безробіття та необхідність її розв'язання на державному рівні.

Для характеристики інфляції також використовують правило “величини 70”, яке дозволяє підрахувати кількість років, протягом яких ціни зростуть вдвічі при певному щорічному темпі інфляції:

Ø Залежно від темпів інфляції розрізняють наступні види інфляції:

Помірна інфляція характеризується повільним зростанням цін: ціни зростають у рік до 10%. Коли ціни відносно стабільні, відсутній ажіотажний попит населення, люди довіряють грошам, охоче нагромаджують їх, підприємці, очікуючи більших прибутків, нарощують обсяги виробництва, зростає зайнятість.

При галопуючій інфляції ціни підвищуються від 10 до 100% і більше. Гроші втрачають свою купівельну спроможність, населення нагромаджує товари та вкладає гроші в нерухомість.

Гіперінфляція характеризується зростанням цін на тисячі і більше відсотків за рік. Така інфляція руйнівно впливає на виробництво, падає роль грошей в економіці, відбувається натуралізація господарських зв'язків, поширюються бартерні операції, порушуються фінансові та кредитні механізми. Саме гіперінфляція була характерна для України в 1992-1993 роках. Так, рівень інфляції становив у 1992 році 2001% на рік, в 1993 році – 10055%.

Ø Залежно від причин розрізняють наступні види інфляції:

Причиною інфляції попиту є надмірний попит, який перевищує виробничі можливості в країні. Останній може бути викликаний очікуваннями споживачів щодо підвищення цін і появи дефіциту, знеціненням національних грошей.

Інфляція грошової маси виникає внаслідок існування надмірної кількості грошей в обігу порівняно з пропозицією товарів і послуг. Надмірна ж кількість грошей може бути результатом непродуманої фіскальної політики уряду, який фінансує “не по кишені” загальнонаціональні економічні та соціальні програми, покриває дефіцит держбюджету за рахунок “друкарського верстата”. Причиною інфляції грошової маси може бути і неправильна грошово-кредитна політика.

Інфляція витрат, або інфляція пропозиції обумовлена зростанням витрат виробництва. Останні збільшуються з підвищенням заробітної плати, яке вимагають профспілки, зростанням цін на сировину, обладнання, енергоносії. Якщо країна завозить ресурси з-за кордону, то підвищення цін на ці ресурси за кордоном викликає до життя в країні-імпортері імпортовану інфляцію. Інфляцію витрат може спричинити і підвищення податків, що розцінюється виробниками як зростання їх витрат виробництва, а отже, становить підставу щодо підвищення ними цін.

Інфляція надприбутків виникає в умовах монополізації економіки, в якій монопольні виробники контролюють загальний обсяг виробництва продукту та його ціну.

Ø За формами прояву розрізняють відкриту та приховану інфляцію.

Відкрита інфляція притаманна країнам з ринковою економікою, де вільна взаємодія попиту і пропозиції призводить до відкритого зростання (або зниження) цін.

1) Зниження реальних доходів населення з фіксованими доходами (пенсіонерів, працівників бюджетної сфери. Люди, які ж живуть не на фіксовані доходи, можуть виграти від інфляції, якщо їх номінальні доходи зростають швидше, ніж ціни.

2) Знецінення заощаджень. Найбільші втрати від інфляції мають люди, які тримають заощадження у вигляді готівки, зберігають їх на банківських рахунках або вкладають в облігації. У дещо кращому становищі перебувають власники акцій, які сподіваються на підвищення доходів (хоч і на інфляційне їх підвищення). Найменших втрат зазнають люди, які вклали свої заощадження в нерухомість і матеріальні цінності – будинки, машини, земельні ділянки, золото.

3) Перерозподіл доходів. В умовах інфляції відбувається перерозподіл доходів між позикодавцями та позичальниками на користь останніх: особи, які взяли позику, повертають її вже обезціненими грішми.

4) Вплив на виробництво та зайнятість. Помірна інфляція сприяє прискоренню темпів економічного розвитку. Цей ефект досягається завдяки тому, що помірні темпи зростання цін породжують оптимізм у підприємців в очікуванні одержання більших прибутків, що є стимулом до збільшення інвестицій у нарощування обсягів виробництва, а отже, зростає і зайнятість. Гіперінфляція призводить до розбалансування економіки, підриває стимули до довгострокових інвестицій, відбувається перелив капіталу зі сфери виробництва у сферу обігу. Інфляція попиту супроводжується підвищенням цін у більшій мірі, ніж зростає виробництво та зайнятість. Що ж стосується інфляції витрат, то вона спричиняє скорочення обсягів виробництва та одночасне підвищення цін і рівня безробіття, тобто стагфляцію.

5) Стримування НТП. Очікування вищих прибутків в умовах зростання цін зменшують зацікавленість підприємців у зниженні витрат виробництва чи покращенні якості товарів і послуг за рахунок впровадження науково-технічних досягнень.

6) Посилення адаптивних інфляційних очікувань. Відкрита інфляція посилює адаптивні інфляційні очікування, які ще більше посилюють зростання цін, що пояснюється психологією масового покупця й продавця в інфляційній ситуації. Так, в умовах відкритої інфляції масовий покупець, очікуючи зростання цін, збільшує попит на товари, що дає підстави продавцеві цих товарів підвищувати на них ціни; масовий продавець (виробник), очікуючи підвищення цін, зменшує пропозицію цих товарів і підвищує на них ціни. Такі адаптивні інфляційні очікування масового покупця та продавця здатні підірвати економіку. Приборкати адаптивні інфляційні очікування продавців і покупців набагато складніше, ніж вирішити низку суто економічних проблем.

Проте, хоча відкрита інфляція і спотворює ринкові процеси, тим не менше вона залишає за цінами роль сигналів, які показують виробникам і споживачам сфери вигідного вкладання коштів.

Прихована інфляція властива економіці з адміністративним контролем над цінами і доходами, який не дозволяє відкрито проявитись інфляції в рості цін. В такій ситуації інфляція приймає “підпільний” характер: зовнішньо ціни стабільні, але надлишок грошей трансформується в товарний дефіцит. Частина грошей, яка отоварюється, залишається грошима, а частина грошей, яка не отоварюється, стає “лжегрошима”. Покупці прагнуть за будь-якої ціни придбати дефіцитний товар, а продавці – ним спекулюють. В результаті цього з'являється “чорний” ринок, який є нелегальною формою інфляції в умовах її приховування урядом.

При прихованій інфляції знижуються реальні доходи населення. Споживачів “грабують” двічі: на чорному ринку вони купують товари за високими цінами, а адміністративно стабільні ціни вказують на відсутність підстав для підвищення заробітної плати.

Прихована інфляція створює ілюзію благополуччя, приховує й спотворює реальні економічні процеси, а отже, не дозволяє з ними боротися.

Для боротьби з інфляцією використовують різноманітні знаряддя антиінфляційної політики. Антиінфляційна політика – це система цілей і засобів впливу на макроекономічну ситуацію з метою досягнення відповідності між темпами зростання грошової маси і темпами зростання виробництва благ.

Основними заходами для зменшення негативних наслідків інфляції є:

1) нуліфікація грошей. Використовується лише за умов гіперінфляції. При цьому старі грошові знаки вилучають з обігу і замінюють новими;

2) індексація передбачає збільшення поточних доходів населення відповідно до темпів зростання цін в економіці країни. Цей метод може лише частково послабити негативні наслідки інфляції і потребує значних державних видатків;

3) дотримання у монетарній політиці грошового правила: темп зростання пропозиції грошей має дорівнювати темпові економічного зростання в країні;

4) політика доходів передбачає, що учасники ринкового процесу впродовж певного часу утримуються від підвищення цін на товари, послуги і фактори виробництва.

1) після проголошення незалежності Україна у спадок від колишнього СРСР отримала нежиттєздатну дефіцитну економіку із нагромадженим інфляційним потенціалом, спричиненим надмірним сукупним попитом.

Нераціональна структура економіки, яка постійно деградувала, та бажання уряду створити ілюзію зростання доходів змушували державу вдаватись до додаткової емісії грошей. Така ситуація спричинила до зростання сукупного попиту в Україні на момент відновлення незалежності.

Уже на початку 1980-х рр. кожен четвертий радянський карбованець, а у 1985–1990-х рр. кожен третій карбованець не мав товарного покриття. Дефіцит товарів та розквіт чорного ринку разом із незмінністю державних цін та зростанням номінальних доходів населення спричинили приховану інфляцію у радянській економіці.

Однак навіть адміністративні фіксовані ціни не змогли повністю приховати інфляцію. В СРСР ціни у другій половині 80-х рр. щорічно підвищувались в середньому на 1,5–2%. У 1990 р. ріст цін становив 4,8%.

2) в умовах трансформації командно-адміністративної економіки в ринкову уряд України з метою позбутись надлишкового попиту “відпустив” ціни. Зростання інфляції супроводжувалось зниженням обсягів ВВП.

3) помилкова бюджетна політика та надмірні бюджетні видатки, які спричинили з ростання бюджетного дефіциту. Для покриття дефіциту бюджету держава знову ж здійснювала емісію грошей, яка генерувала новий виток інфляції попиту.

4) зростання витрат виробництва внаслідок зниження продуктивності праці, високої монополізації, яка сприяла зростанню цін на ресурси, та у результаті зростання цін на імпортні ресурси, зокрема, енергоносії.

5) інфляційні очікування домогосподарств. Домогосподарства, боячись знецінення заощаджень, скуповували товари й послуги.

6) інфляційні очікування підприємств. Підприємства “закладали” майбутню інфляцію у поточні ціни.

Тема 3. Національна економіка та макроекономічна нестабільність

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: