Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Особливості зайнятості в Україні





 

Особливості зайнятості й безробіття в Україні зумовлені чинниками, які:

· сформувались в умовах командної економіки колишнього СРСР;

· пов'язані з ринковою трансформацією вітчизняної економіки.

Спочатку розглянемо особливості зайнятості, пов'язані з командно-адміністративною економікою колишнього СРСР:

§ Україна успадкувала структурну деформацію сфери зайнятості, пов'язану зі структурною деформацією самої економіки.

У розвинених країнах зайнятість домінує у сфері послуг і промисловості, в яких сконцентровано, відповідно, 60–70% та 25–30% робочої сили; і незначною є її частка у сільському господарстві, що становить 3–8% робочої сили завдяки високій ефективності фермерських господарств. В Україні ж на момент здобуття незалежності у сфері послуг та промисловості було зайнято по 40% всієї робочої сили, а у сільському господарстві – аж 20%.

§ Наявність прихованого безробіття як наслідок прагнення держави штучно підтримувати високу зайнятість, непродуктивно використовуючи працівників.

Так, реальні втрати робочого часу через його непродуктивне використання становили понад 15%, а обсяги прихованого безробіття на початку 90-х рр. становили 25-30% від загальної кількості працівників.

§ Значне поширення неформальної й нелегальної зайнятості внаслідок одержавлення власності, тотального державного контролю, дефіциту, заборони приватної ініціативи.

Якщо на початку 1960-х рр. обсяг тіньових послуг в СРСР становив 5 млрд.крб, то наприкінці 1980– на початку 1990-х рр. – 130–200 млрд.крб (10–20% ВНП).

Особливості зайнятості, пов'язані з ринковою трансформацією перехідної економіки України:

1) скорочення попиту на працю;

2) зростання кількості безробітних, рівня безробіття та тривалості безробіття;

3) зростання неповної зайнятості (часткового безробіття);

4) загальний фактичний рівень безробіття значно відрізняється від даних офіційної статистики;

5) ріст зайнятості у тіньовій економіці;

6) збільшення обсягів вторинної зайнятості – роботи за сумісництвом, різноманітних підробітків, роботи в ОПГ;

7) зростання трудової міграції за кордон;

8) збільшення чисельності осіб, які переходять із складу економічно активної частини населення до економічно неактивної.

 

Інфляція: суть, види та соціально-економічні наслідки

Ще одним серйозним проявом макроекономічної нестабільності є інфляція.

Інфляція – це підвищення загального рівня цін. Проте це не означає, що ціни зростають на всі без виключення товари, послуги та економічні ресурси. Однією з головних рис інфляції є те, що ціни піднімаються нерівномірно: при зростанні загального рівня цін ціни на окремі товари й ресурси можуть зростати високими темпами, на інші – низькими темпами, а на деякі товари й ресурси ціни можуть навіть знижуватись.

Інфляцію вимірюють за допомогою індексів цін.

Іншим показником інфляції є щорічний темп інфляції (ТІ), або рівень інфляції, який визначають за формулою:

ІЦ n року - ІЦ n-1 року

ТІ n року = ´ 100 %

ІЦ n-1 року

Для характеристики інфляції також використовують правило “величини 70”, яке дозволяє підрахувати кількість років, протягом яких ціни зростуть вдвічі при певному щорічному темпі інфляції:

Кількість років =

ТІ

Ø Залежно від темпів інфляціїрозрізняють наступні види інфляції:

- помірну (повзучу) інфляцію;

- галопуючу інфляцію;

- гіперінфляцію;

Помірна інфляція характеризується повільним зростанням цін: ціни зростають у рік до 10%. Коли ціни відносно стабільні, відсутній ажіотажний попит населення, люди довіряють грошам, охоче нагромаджують їх, підприємці, очікуючи більших прибутків, нарощують обсяги виробництва, зростає зайнятість.

При галопуючій інфляції ціни підвищуються від 10 до 100% і більше.Гроші втрачають свою купівельну спроможність, населення нагромаджує товари та вкладає гроші в нерухомість.

Гіперінфляція характеризується зростанням цін на тисячі і більше відсотків за рік. Така інфляція руйнівно впливає на виробництво, падає роль грошей в економіці, відбувається натуралізація господарських зв'язків, поширюються бартерні операції, порушуються фінансові та кредитні механізми. Саме гіперінфляція була характерна для України в 1992-1993 роках. Так, рівень інфляції становив у 1992 році 2001% на рік, в 1993 році – 10055%.

Ø Залежно від причин розрізняють наступні види інфляції:

- інфляція попиту;

- інфляція грошової маси;

- інфляція витрат;

- інфляція надприбутків.

Причиною інфляції попиту є надмірний попит, який перевищує виробничі можливості в країні. Останній може бути викликаний очікуваннями споживачів щодо підвищення цін і появи дефіциту, знеціненням національних грошей.

Інфляція грошової маси виникає внаслідок існування надмірної кількості грошей в обігу порівняно з пропозицією товарів і послуг. Надмірна ж кількість грошей може бути результатом непродуманої фіскальної політики уряду, який фінансує “не по кишені” загальнонаціональні економічні та соціальні програми, покриває дефіцит держбюджету за рахунок “друкарського верстата”. Причиною інфляції грошової маси може бути і неправильна грошово-кредитна політика.

Інфляція витрат, абоінфляція пропозиціїобумовлена зростанням витрат виробництва. Останні збільшуються з підвищенням заробітної плати, яке вимагають профспілки, зростанням цін на сировину, обладнання, енергоносії. Якщо країна завозить ресурси з-за кордону, то підвищення цін на ці ресурси за кордоном викликає до життя в країні-імпортеріімпортовану інфляцію. Інфляцію витрат може спричинити і підвищення податків, що розцінюється виробниками як зростання їх витрат виробництва, а отже, становить підставу щодо підвищення ними цін.

Інфляція надприбутків виникає в умовах монополізації економіки, в якій монопольні виробники контролюють загальний обсяг виробництва продукту та його ціну.

Ø За формами прояву розрізняють відкриту та приховану інфляцію.

Відкрита інфляціяпритаманна країнам з ринковою економікою, де вільна взаємодія попиту і пропозиції призводить до відкритого зростання (або зниження) цін.

Наслідками відкритої інфляції є:

1)Зниження реальних доходів населення з фіксованими доходами (пенсіонерів, працівників бюджетної сфери. Люди, які ж живуть не на фіксовані доходи, можуть виграти від інфляції, якщо їх номінальні доходи зростають швидше, ніж ціни.

2)Знецінення заощаджень. Найбільші втрати від інфляції мають люди, які тримають заощадження у вигляді готівки, зберігають їх на банківських рахунках або вкладають в облігації. У дещо кращому становищі перебувають власники акцій, які сподіваються на підвищення доходів (хоч і на інфляційне їх підвищення). Найменших втрат зазнають люди, які вклали свої заощадження в нерухомість і матеріальні цінності – будинки, машини, земельні ділянки, золото.

3)Перерозподіл доходів. В умовах інфляції відбувається перерозподіл доходів між позикодавцями та позичальниками на користь останніх: особи, які взяли позику, повертають її вже обезціненими грішми.

4) Вплив на виробництво та зайнятість. Помірна інфляція сприяє прискоренню темпів економічного розвитку. Цей ефект досягається завдяки тому, що помірні темпи зростання цін породжують оптимізм у підприємців в очікуванні одержання більших прибутків, що є стимулом до збільшення інвестицій у нарощування обсягів виробництва, а отже, зростає і зайнятість. Гіперінфляція призводить до розбалансування економіки, підриває стимули до довгострокових інвестицій, відбувається перелив капіталу зі сфери виробництва у сферу обігу. Інфляція попиту супроводжується підвищенням цін у більшій мірі, ніж зростає виробництво та зайнятість. Що ж стосується інфляції витрат, то вона спричиняє скорочення обсягів виробництва та одночасне підвищення цін і рівня безробіття, тобто стагфляцію.

5)Стримування НТП. Очікування вищих прибутків в умовах зростання цін зменшують зацікавленість підприємців у зниженні витрат виробництва чи покращенні якості товарів і послуг за рахунок впровадження науково-технічних досягнень.

6) Посилення адаптивних інфляційних очікувань. Відкрита інфляція посилює адаптивні інфляційні очікування, які ще більше посилюють зростання цін, що пояснюється психологією масового покупця й продавця в інфляційній ситуації. Так, в умовах відкритої інфляції масовий покупець, очікуючи зростання цін, збільшує попит на товари, що дає підстави продавцеві цих товарів підвищувати на них ціни; масовий продавець (виробник), очікуючи підвищення цін, зменшує пропозицію цих товарів і підвищує на них ціни. Такі адаптивні інфляційні очікування масового покупця та продавця здатні підірвати економіку. Приборкати адаптивні інфляційні очікування продавців і покупців набагато складніше, ніж вирішити низку суто економічних проблем.

Проте, хоча відкрита інфляція і спотворює ринкові процеси, тим не менше вона залишає за цінами роль сигналів, які показують виробникам і споживачам сфери вигідного вкладання коштів.

Прихована інфляція властива економіці з адміністративним контролем над цінами і доходами, який не дозволяє відкрито проявитись інфляції в рості цін. В такій ситуації інфляція приймає “підпільний” характер: зовнішньо ціни стабільні, але надлишок грошей трансформується в товарний дефіцит. Частина грошей, яка отоварюється, залишається грошима, а частина грошей, яка не отоварюється, стає “лжегрошима”. Покупці прагнуть за будь-якої ціни придбати дефіцитний товар, а продавці – ним спекулюють. В результаті цього з'являється “чорний” ринок, який є нелегальною формою інфляції в умовах її приховування урядом.

При прихованій інфляції знижуються реальні доходи населення. Споживачів “грабують” двічі: на чорному ринку вони купують товари за високими цінами, а адміністративно стабільні ціни вказують на відсутність підстав для підвищення заробітної плати.

Прихована інфляція створює ілюзію благополуччя, приховує й спотворює реальні економічні процеси, а отже, не дозволяє з ними боротися.

Методи боротьби з інфляцією

Для боротьби з інфляцією використовують різноманітні знаряддя антиінфляційної політики. Антиінфляційна політика – це система цілей і засобів впливу на макроекономічну ситуацію з метою досягнення відповідності між темпами зростання грошової маси і темпами зростання виробництва благ.

Основними заходами для зменшення негативних наслідків інфляції є:

1) нуліфікація грошей. Використовується лише за умов гіперінфляції. При цьому старі грошові знаки вилучають з обігу і замінюють новими;

2) індексація передбачає збільшення поточних доходів населення відповідно до темпів зростання цін в економіці країни. Цей метод може лише частково послабити негативні наслідки інфляції і потребує значних державних видатків;

3) дотримання у монетарній політиці грошового правила: темп зростання пропозиції грошей має дорівнювати темпові економічного зростання в країні;

4) політика доходів передбачає, що учасники ринкового процесу впродовж певного часу утримуються від підвищення цін на товари, послуги і фактори виробництва.

Причини інфляції в Україні

1) після проголошення незалежності Україна у спадок від колишнього СРСР отримала нежиттєздатну дефіцитну економіку із нагромадженим інфляційним потенціалом, спричиненим надмірним сукупним попитом.

Нераціональна структура економіки, яка постійно деградувала, та бажання уряду створити ілюзію зростання доходів змушували державу вдаватись до додаткової емісії грошей. Така ситуація спричинила до зростання сукупного попиту в Україні на момент відновлення незалежності.

Уже на початку 1980-х рр. кожен четвертий радянський карбованець, а у 1985–1990-х рр. кожен третій карбованець не мав товарного покриття. Дефіцит товарів та розквіт чорного ринку разом із незмінністю державних цін та зростанням номінальних доходів населення спричинили приховану інфляцію у радянській економіці.

Однак навіть адміністративні фіксовані ціни не змогли повністю приховати інфляцію. В СРСР ціни у другій половині 80-х рр. щорічно підвищувались в середньому на 1,5–2%. У 1990 р. ріст цін становив 4,8%.

2) в умовах трансформації командно-адміністративної економіки в ринкову уряд України з метою позбутись надлишкового попиту “відпустив” ціни. Зростання інфляції супроводжувалось зниженням обсягів ВВП.

3) помилкова бюджетна політика та надмірні бюджетні видатки, які спричинили зростання бюджетного дефіциту. Для покриття дефіциту бюджету держава знову ж здійснювала емісію грошей, яка генерувала новий виток інфляції попиту.

4) зростання витрат виробництва внаслідок зниження продуктивності праці, високої монополізації, яка сприяла зростанню цін на ресурси, та у результаті зростання цін на імпортні ресурси, зокрема, енергоносії.

5) інфляційні очікування домогосподарств. Домогосподарства, боячись знецінення заощаджень, скуповували товари й послуги.

6) інфляційні очікування підприємств. Підприємства “закладали” майбутню інфляцію у поточні ціни.

 







ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2023 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.