Криміналізація та декриміналізація

За своєю соціальною сутністю злочин, крім об'єктивних і суб'єктивних властивостей інших вчинків, є ще й посяганням на соціальні цінності, які визнаються в суспільстві найважливішими і знаходяться під охороною закону про кримінальну відповідальність. Злочин завжди посягає на інтереси розвитку суспільства, які і виступають критерієм визначення суспільної небезпечності людської поведінки. Тому злочин – це завжди акт антисоціальної поведінки.

У зв'язку з тим, що суспільство весь час знаходиться у стані своєї зміни, як правило у стані розвитку, хоча нерідко історія відкидала суспільство у своєму розвитку у минуле, інтереси і суспільні цінності теж з певним часом видозмінюються, що у свою чергу тягне зміну й системи критеріїв оцінки суспільних цінностей, а також визначення які діяння визнаються злочинами та і саме визначення поняття “злочин”. Саме з процесом зміни суспільства тісно пов'язаний процес встановлення кримінальної протиправності - криміналізації та декриміналізації.

Криміналізація - законодавче визнання певних діянь злочинними та караними, тобто встановлення за їх вчинення кримінальної відповідальності та покарання.

Так, наприклад, з появою та поширенням комп'ютерних мереж і появою суспільно небезпечних і шкідливих діянь з їх використанням потягло включення до КК Розділу XVI "Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж".

Підстава криміналізації – відповідний ступінь та характер діяння, що здатне заподіювати шкоду охоронюваним інтересам.

1. необхідність виконання зобов'язань по міжнародним договорам, ратифікованим Україною.

(Із збільшенням у світі випадків вчинення терористичних актів виникла необхідність закріпити в КК кримінальну відповідальність за це злочинне діяння у ст. 258 КК; торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини (ст.. 149))

2. необхідність створення правових механізмів реального захисту прав та свобод людини як головного обов’язку держави.

(незаконне проведення дослідів над людиною ст.. 142, примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку ст.. 174)

3.необхідність забезпечення реалізації положень законів України

Так, на початку 80-х років приватна підприємницька діяльність була заборонена і в КК 1960 року була ст. 150, в якій передбачалася кримінальна відповідальність за цей злочин. Із формуванням нових економічних відносин в Україні дію даної статті було скасовано і введено нові (ст. 148-148⁸ КК), які передбачали кримінальну відповідальність за порушення встановленого порядку заняття підприємницькою діяльністю, незаконні фінансові операції у цій сфері, ухилення від сплати податків тощо. У 2001 році було встановлено кримінальну відповідальність за порушення порядку зайняття підприємницькою діяльністю (ст.. 202 КК) та зайняття забороненими видами підприємницької діяльності (ст.. 203 КК), а в 2012 році ці діяння були декриміналізовані.

Декриміналізація - виключення діянь з числа кримінально караних, тобто скасування за їх вчинення кримінальної відповідальності.

Причини переоцінки необхідності заборонності тих чи інших діянь в кримінальному законі та їх караності, що призводять до декриміналізації, досить різноманітні. Але, аналіз виключення з Кримінального кодексу кримінально-правових заборон за останні роки дозволяє виділити такі причини декриміналізації:

1) переконання в неефективності боротьби з тими чи іншими діяннями кримінально-правовими засобами;

2) принципова зміна характеру суспільних відносин, які раніше перебували під охороною кримінального закону;

3) зміна уявлень щодо ступеня суспільної небезпечності діяння та його загальноприйнятої моральної оцінки;

4) виконання державою міжнародно-правових зобов'язань щодо охорони прав людини.

Криміналізація - законодавче визнання певних діянь злочинними та караними, тобто встановлення за їх вчинення кримінальної відповідальності та покарання. Декриміналізація - виключення діянь з числа кримінально караних, тобто скасування за їх вчинення кримінальної відповідальності.

Причини переоцінки необхідності заборонності тих чи інших діянь в кримінальному законі та їх караності, що призводять до декриміналізації, досить різноманітні.

З моменту прийняття та вступу у дію першого Кримінального кодексу незалежної України розпочалася робота із забезпечення правильного його розуміння, справедливого застосування та подальшого вдосконалення. У порівнянні зі старим новий Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року змінив значну кількість кримінально-правових інститутів, одночасно з’явилася низка істотно нових загальних положень закону про кримінальну відповідальність. Серед них особливу увагу привертає вирішення питання про класифікацію злочинів.

Враховуючи логічну природу права і формальну визначеність правових норм, відправними моментами для правової класифікації є її логічні та логіко-правові особливості. У логіці класифікація розглядається як розподіл предметів на взаємопов’язані класи відповідно до найбільш істотних ознак, притаманних предметам даного виду і які відрізняють їх від предметів інших видів.

Наука кримінального права під класифікацією злочинів розуміє поділ їх на групи залежно від того чи іншого критерію. При цьому зазначається, що злочини відрізняються між собою як внутрішніми ознаками (мається на увазі їх зміст – охоронювані кримінальним законом об’єкти посягання, способи вчинення злочинів, суспільна небезпечність, вина особи), так і зовнішніми, тобто встановленим законом покаранням і його розміром.

Так, у кримінальному праві класифікація злочинів може проводитись за різними підставами: за ознаками та видами об’єкту злочинів, за формами вини, за мотивами вчинення, за ознаками суб’єкта злочину, залежно від ступеня завершеності злочинної діяльності, за ступенем тяжкості наслідків і за іншими підставами.

Групуючи вказані підстави класифікації та беручи до уваги її логічні передумови, М.І. Загородніков виділяв два види класифікації злочинів – природну і штучну. Природну розглядав як класифікацію, в основу якої покладено істотну ознаку, тобто ступінь суспільної небезпеки злочинів як головну матеріальну ознаку злочину. Штучними науковець називав класифікації злочинів в залежності від ознак та елементів складу злочину, тобто за ознаками об’єкту, об’єктивної сторони, суб’єкту та суб’єктивної сторони злочинів. Такі класифікації нерозривно пов’язані з так званою природною класифікацією і виступають як додаткові по відношенню до першої, яка є основною. Вони дозволяють уточнити юридичний і соціальний зміст відповідних суспільно-небезпечних діянь, поглибити наше уявлення про їх взаємозв’язок і можуть бути використані для кваліфікації злочинів, відмежування їх від суміжних складів та для призначення покарання.

Відповідно до ст.. 12 КК України, залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п'яти років. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі. Ступінь тяжкості злочину, за вчинення якого передбачене одночасно основне покарання у виді штрафу та позбавлення волі, визначається виходячи зі строку покарання у виді позбавлення волі, передбаченого за відповідний злочин.

Зазначимо, що дотепер питання класифікації злочинів в кримінальному законодавстві було вирішене лише наполовину. КК Української РСР, що був прийнятий у 1960 році, хоча й змінювався та доповнювався в останні роки, але в цілому мав серйозні вади, не відповідаючи сучасній теорії кримінального права. Так, Кримінальний кодекс 1960 р. виділяв тяжкі злочини (ст. 7-1) і злочини, що не представляють великої суспільної небезпеки (ст. 51), в свою чергу це змушувало законодавця постійно вносити зміни та доповнення до переліку тяжких злочинів (ст. 7-1), злочинів, при вчиненні яких не застосовується умовно-дострокове звільнення від покарання, заміна покарання більш м’яким (ст. 52-1), злочинів, при вчиненні яких умовно-дострокове звільнення від покарання і заміна покарання більш м’яким може бути застосовано після фактичного відбуття не менше визначеної частки призначеного строку покарання (ст. 52 КК УРСР 1960 р.) та інші. В Кримінальному кодексі України 2001 р., на відміну від Кримінального кодексу 1960 року визначене поняття не лише тяжкого злочину, а злочинів усіх ступенів тяжкості, при цьому замість переліку тяжких злочинів, як це було в КК 1960 р., ступінь тяжкості злочинів визначається залежно від самого суворого покарання, встановленого за нього статтею Особливої частини КК.

Майже всі інститути як Загальної, так і Особливої частини КК нерозривно пов’язані з класифікацією злочинів. Віднесення злочинів до певної класифікаційної категорії впливає на низку факторів:

є основою встановлення відповідної санкції при криміналізації діяння;

- є основою визначення підстав і правових умов застосування тих чи інших інститутів кримінального права.

- дозволяє визначити наявність обставин, що виключають злочинність діяння (наприклад, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації і вчинення у складі такої групи тяжкого чи особливо тяжкого злочину);

- дозволяє визначити підстави застосування додаткових покарань (позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу, конфіскації майна, штрафу, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю);

- дозволяє вирішувати питання про призначення покарання більш м'якого, ніж це передбачено санкцією статті Особливої частини (при незакінченому злочині, при наявності пом'якшуючих обставин), або навпаки, посилювати відповідальність і покарання (при сукупності злочинів, при сукупності вироків, при наявності обтяжуючих обставин);

- є обов'язковим моментом для встановлення підстав для визначення строків погашення судимості;

- є підставою для застосування різних видів і термінів покарань щодо неповнолітніх;

- є підставою для визначення виду режиму установи виконання покарань при призначенні покарання у вигляді позбавлення волі;

- надає можливість розірвання шлюбу з ініціативи особи, яка перебуває у шлюбі із засудженим (при позбавленні волі терміном 3 і більше років без згоди засудженого);

- дає підстави застосування до засудженого після відбуття покарання у вигляді позбавлення волі адміністративного нагляду.

Крім того, класифікація злочинів має значення для вирішення низки питань в інших, окрім кримінального, законодавствах України.

В основу інших класифікацій злочинів (поряд з універсальною законодавчою класифікацією злочинів за ступенем їх тяжкості як виразником ступеня суспільної небезпечності злочину) можуть бути покладені наступні критерії, які ми групуємо в такі великі групи:

І. Об’єкт посягання: 1) загальний об’єкт посягання; 2) родовий об’єкт посягання; 3) безпосередній об’єкт посягання: а) основний (головний) об’єкт; б) додатковий об’єкт: - необхідний (обов’язковий); - факультативний (необов’язковий); 4) наявність предмета злочину.

ІІ. Ознаки об’єктивної сторони складу злочину: 1) характер суспільно небезпечних наслідків; 2) наявність потерпілого; 3) характеристика потерпілого; 4) роль потерпілого в обвинуваченні; 5) момент закінчення злочину; 6) місце злочину: а) територіальна поширеність злочинів; б) країна, на території якої вони вчинені; в) їх міжнародне визнання саме як злочину; 7) час; 8) обстановка; 9) спосіб; 10) знаряддя; 11) засоби вчинення злочину.

ІІІ. Ознаки суб’єкта вчинення злочину: 1) громадянство; 2) службове становище; 3) родинні відносини; 4) фах; 5) стосунок до військової служби; 6) певна діяльність; 7) певне становище; 8) множинність учасників злочину.

ІV. Ознаки суб’єктивної сторони складу злочину: 1) вина особи, яка вчинила злочин; 2) стадія вчинення умисного злочину; 3) мета злочину; 4) мотив; 5) емоційний стан особи яка вчинила злочин.

V. Вид складу злочину: 1) ступінь суспільної небезпеки; 2) спосіб описування ознак складів злочину в КК; 3) особливості конструкції особливої сторони злочину.

Класифікація злочинів в ст. 12 нового Кримінального кодексу була проведена лише за одним критерієм – ступенем тяжкості злочинів, при цьому характер суспільної небезпеки не був взятий до уваги. Разом з тим, саме він виступає критерієм розподілу злочинів в Особливій частині КК по розділах.

Так, М.І. Хавронюк, провівши математичний аналіз груп злочинів, об’єднаних у розділи Особливої частини КК, залежно від ступеня їх тяжкості у цілому дійшов до цікавого висновку, що найбільш тяжкими у цілому є злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, злочини проти основ національної безпеки України і військові злочини, а найменш тяжкими у цілому – злочини проти довкілля, проти виборчих, трудових, інших особистих прав і свобод людини і громадянина, злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж. Як бачимо, пріоритетними родовими об’єктами кримінально-правового захисту є мир, безпека людства і міжнародний правопорядок, основи національної безпеки України, військовий правопорядок, тоді як життя, здоров’я людини, її честь, гідність, недоторканість та безпека, проголошені ст. 3 Конституції України найвищою соціальною цінністю, посідають в даному переліку не перші місця.

Класифікація злочинів у новому Кримінальному кодексі за одним критерієм без врахування форми вини призвела до того, що особливо тяжкими, тяжкими злочинами, злочинами середньої та невеликої тяжкості можуть бути як умисні, так і необережні злочини, адже в ст. 12 КК відсутнє посилання, до якої групи за ступенем тяжкості можуть відноситись необережні злочини.

Про неоднозначність і спірність питання класифікації злочинів без урахування форми вини свідчить історія прийняття Кримінального кодексу, кількість пропозицій та дискусій, що відбувалися в Верховній Раді під час обговорення ст. 12 “Класифікація злочинів”. Так, в тексті проекту КК, поданого Кабінетом Міністрів України і редагованого Комітетом Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією і комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, який був прийнятий в першому читанні, класифікація злочинів була проведена із урахуванням суб’єктивної сторони злочинів – вини в формі умислу чи необережності. Так, злочинами невеликої тяжкості пропонувалося визнати умисні злочини, за які законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, м’якше покарання, та необережні злочини, за які законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше трьох років або інше, м’якше покарання. Злочинами середньої тяжкості відповідно мали стати умисні злочини, за які законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років, та необережні злочини, за які законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше восьми років. Тяжкими злочинами пропонувалося назвати умисні злочини, за які законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, та необережні злочини, за які законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад вісім років. Особливо тяжкими злочинами мали бути лише умисні злочини, за які законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі. В наступних читання така редакція ст. 12 зникла, але група народних депутатів все-таки наполягали на поверненні до вищенаведеної класифікації під час розгляду даної статті в третьому читанні.

Цікаво, що в ст. 15 Кримінального кодексу РФ “Категорії злочинів”, яка є досить схожою на ст. 12 КК України, класифікація злочинів проведена з частковим урахуванням форми вини, адже відповідно до ст. 15 КК РФ злочинами невеликої тяжкості, середньої тяжкості та тяжкими одночасно можуть бути як умисні, так і необережні злочини, але межа покарання для злочинів кожної з названих класифікаційних груп є однаковою для умисних і необережних злочинів: для злочинів невеликої тяжкості – позбавлення волі на строк не більше двох років, для злочинів середньої тяжкості – позбавлення волі на строк не більше п’яти років, для тяжких злочинів - позбавлення волі на строк не більше десяти років. На відміну від КК України, КК РФ особливо тяжкими злочинами називає лише умисні діяння, за вчинення яких передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років або більш суворе покарання.

В ст. 12 КК відсутня також класифікація за іншими ознаками суб’єктивної сторони, а також за іншими, вже згадуваними ознаками, що мають істотне значення для кваліфікації діяння.

Водночас чинний Кримінальний кодекс України називає інші, окрім зазначених в ст. 12, категорії злочинів: особливо тяжкий злочин проти прав та свобод громадян України або інтересів України (ст. 8), особливо тяжкий злочин, вчинений умисно і поєднаний з насильством над потерпілим; тяжкий злочин, вчинений умисно і пов’язаний з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків (ч. 2 ст. 43), вперше вчинений злочин невеликої тяжкості (ст. 45, 46, 48), вперше вчинений злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо особа, яка вчинила злочин, щиро покаялася (ст. 47), злочин проти миру та безпеки людства (ч. 5 ст. 49), тяжкий та особливо тяжкий корисливий злочин (ч. 2 ст. 59), умисний тяжкий чи особливо тяжкий злочин (ч. 2 ст. 70), необережний тяжкий злочин, необережний особливо тяжкий злочин (ч. 3 ст. 81), умисний злочин, вчинений протягом невідбутої частини покарання (ч. 4 ст. 82), вчинений повторно злочин невеликої тяжкості; особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини (ч. 3 ст. 102 КК України) тощо.

В цій лекції ми розглянули з вами поняття злочину - основної правової категорії, яка розглядається в кримінальному праві і з'ясували, що злочином визнається протиправне, тобто, передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Будь-який злочин обов’язково має такі ознаки, як протиправність (передбаченість в якості кримінально-правової заборони певних видів поведінки), суспільна небезпечність (полягає у спричиненні шкоди або створенні загрози спричинення шкоди об’єкту кримінально-правової охорони) винність (наявність певної форми та виду вини при вчиненні злочину), караність (наявність в кримінальному законі санкцій, в яких визначені види, розміри, строки кримінальних покарань за вчинення злочину) та вчинення їх суб’єктом злочину (фізична осудна особа, яка досягла віку, з якого може наступати кримінальна відповідальність за вчинене ним суспільно небезпечне діяння).

Ми дійшли висновку, що ґрунтуючись на матеріальному визначенні злочину, як суспільно небезпечної дії чи бездіяльності, вияв умислу не може визнаватися стадією розвитку злочину.

Злочин, як і будь-яка інша поведінка особи, має певні етапи (стадії), які істотно впливають на вирішення питання про кримінальну відповідальність і тому закріплюються в КК. Існують наступні стадії вчинення злочину: готування до злочину, замах на злочин та закінчений злочин.

При розслідування кримінальних справ ви, як майбутні працівники слідчих та оперативних підрозділів ОВС повинні обов'язково з'ясовувати, на якому етапі здійснення злочинних намірів було викрито особу, щоб вірно визначити наявність або відсутність підстав для її кримінальної відповідальності, а також на підставі яких саме норм Кримінального кодексу України повинна наступати кримінальна відповідальність для такої особи.

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: