Предмет і метод політичної економії

Виробництво матеріальних благ, його роль в розвитку суспільства. Продуктивні сили і виробничі відносини. Спосіб виробництва.

Економічна система: сутність та структурні елементи.

Економічні закони: сутність, об’єктивний характер, види.

Предмет політичної економії: історичний характер та функції.

1. Основою життєдіяльності та розвитку людського суспільства є виробництво матеріальних і культурних благ. Матеріальне виробництво включає в себе безпосередньо виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ. Матеріальне виробництво може бути розглянуте як з боку форми, так і з боку змісту.

Змістовою основою матеріального виробництва є процес праці, тобто процес взаємодії людини з природою. Простий процес праці притаманний усім етапам розвитку людського суспільства і включає в себе, по-перше саму працю. Праця – процес цілесообразної, цілеспрямованої діяльності людини щодо зміни речовин природи для задоволення людських потреб.

По-друге, це знаряддя праці, тобто те за допомогою чого людина впливає на речовини природи. Рівень знарядь праці відбиває рівень розвитку суспільства.

По-третє, предмет праці – це то, на що націлена людська праця. Вони можуть бути дані природою, а також, які вже побували в процесі праці, тобто сировина.

Знаряддя праці і предмет праці разом утворюють засоби виробництва. Засоби виробництва і люди зі своїми навичками до праці (тобто робоча сила) створюють у сукупності продуктивні сили суспільства. Але люди виробляють матеріальні блага неізольовано один від одного, а взаємодіють, тобто вступають в відносини не лише з природою, а й між собою. Такі відносини називаються виробничими. Продуктивні сили і виробничі відносини в своїй єдності утворюють спосіб виробництва.

Продуктивні сили, як відношення людей до природи, створюють зміст способу виробництва, виробничі відносини його соціальну форму.

Продуктивні сили не можуть розвиватися поза соціальною формою. Люди не можуть самостійно, за своїм бажанням обирати виробничі відносини, вони визначаються продуктивними силами суспільства. Якщо виробництво здійснюється ручними, примітивними знаряддями праці, виробничі відносини будуть або рабовласницькими, або феодальними. Розвиток продуктивних сил визначає розвиток відповідних виробничих відносин, призводить до їх зміни, до появи нового способу виробництва.

2. Економічна система – це особливим чином впорядкована система зв’язків між виробниками та споживачами матеріальних та нематеріальних благ і послуг. Різні економісти – вчені трактують поняття економічної системи трохи різні. Наприклад, П. Грегорі та Р. Стюарт вважають, що економічна система – це сукупність механізмів та інститутів для прийняття та реалізації рішень відносно виробництва, доходу і споживання в межах певної географічної території. Ф. Прайор же вважав, що економічна система включає всі інститути, організації, закони та правила, традиції, переконання, позиції, оцінки, заборони, схеми поведінки, котрі прямо чи непрямо впливають на економічну поведінку і результати.

До якого б типу не відносилась економічна система, вона обов’язково має такі структурні елементи, як продуктивні сили і виробничі відносини.

Тема. Форми суспільного виробництва. Товарне виробництво. Гроші

Натуральне господарство як історичний попередник товарного господарства. Причини виникнення і основні риси товарного виробництва.

Просте і капіталістичне товарне виробництво: загальні риси та відмінності.

Двоїстий характер праці, втіленої в товарі.

Величина вартості товару. Продуктивні сили та інтенсивність праці, їх вплив на величину вартості.

Форма вартості та її історичний розвиток. Гроші: виникнення, сутність, функції.

Перетворення грошей у капітал, загальна формула капіталу.

Виробництво додаткової вартості. Двоїстий характер капіталістичного виробництва.

Сутність капіталу. Постійний і змінний капітал.

Способи виробництва додаткової вартості.

Стадії розвитку капіталізму в промисловості.

Тема. Процес капіталістичного виробництва.

Нагромадження капіталу: сутність і фактори.

Кругооборот капіталу: три його стадії та функціональні форми.

Оборот капіталу. Основний і оборотний капітал. Зношення і амортизація основного капіталу.

Час обороту капіталу: час виробництва і час обігу.

Тема: Відтворення і обіг усього суспільного капіталу

Відтворення індивідуального і суспільного капіталу.

Сукупний суспільний продукт: вартісна і натурально-речова форми.

Умови реалізації ССП при простому відтворенні.

Вартість товару і капіталістичні витрати виробництва.

Прибуток, як перетворена форма додаткової вартості. Норма прибутку, фактори, які впливають на неї.

а) внутрішньогалузева конкуренція та утворення ринкової вартості;

Б) міжгалузева конкуренція та утворення середньої норми прибутку.

Перетворення вартості товару в ціну виробництва.

Тема. Торговий капітал і торговий прибуток.

Сутність і роль торгового капіталу, як відокремленої частки промислового капіталу.

Торговий прибуток та механізм його утворення.

1. З розвитком капіталізму збут товарів стає виключно функцією особливого роду капіталістів, які керують торговельними підприємствами і вкладають в них капітал. Промислові капіталісти самі не збувають свій товар споживачеві, вони продають його торговим капіталістам і вже останній остаточно реалізують товари, доводячи їх до споживачів. Саме тут грошовий і товарний капітал (капітал обігу) обособлюються від промислового і виступають у вигляді торгового капіталу. Тобто, торговий капітал – це уособлена, відокремлена частка промислового капіталу.

Історичним попередником торгового капіталу є купецький капітал. Він суттєво відрізняється від сучасного торгового капіталу:

1. Купецький капітал був самостійною і головною формою капіталу;

2. Відмінність джерел прибутку, в минулому це був нееквівалентний обмін та додаткова праця рабів і кріпаків.

Сучасний торговий капітал не є головною і абсолютно-самостійною формою капіталу. Коли обсяг виробництва були невеликим, сам товаровиробник міг продавати свій товар, або організовувати його продаж. Зі зростанням обсягів виробництва підприємці передають цю функцію торговим капіталістам.

Звернемося до формули кругообороту капіталу:

Відомо що в процесі кругообороту капітал приймає і складає три форми: грошову, товарну і продуктивну. І в кожній формі виконує особливу,тільки цій формі властиву функцію. Функція товарного капіталу Т' перетвориться у гроші Г' (ІІІ стадія). Ось цю функцію капіталіст-промисловець і передає капіталісту - торговцю.

Відокремлення торгового капіталу стає необхідним завдяки:

2. Конкуренція, яка примушує шукати шлях для витрат на виробництво і реалізацію однакової продукції.

Кругооборот торгового капіталу Г-Т-Г' відрізняється від кругообороту промислового капіталу тим, що він не включає в себе процесу виробництва, а обмежується лише процесом обігу. І приймає лише дві форми: грошову і товарну. Але функціонування торгівлі сприяє створенню і зростанню:

1. Відомо, що маса m залежить від величини авансованого капіталу. Якщо капіталіст-підприємиць не відволікає частку свого капіталу на організацію торгівлі, то він більший капітал dикористовує в сфер виробництва.

2. Торговець спеціалізується на продажу певного товару, він добре знає ринок і може швидше продавати товар, тобто він скорочує час обігу. Час обігу є часткою часу обороту капіталу. Якщо час обороту знизиться, швидкість обороту збільшиться.

3. Час коругообороту промисловго і торгового капіталу не співпадають. Торговий капіталіст може обслуговувати декілька промисловців. Це зменшує кількість грошей, які перебувають в сфері обігу, і дає можливість більше грошей використовувати в сфері виробництва.

Таким чином, торговий капітал створює ряд переваг для функціонування промислового капіталу і сприяє збільшенню маси.

2. Торговий капітал функціонує в сфері обігу, а ми знаємо, що в сфері обігу не створюється m. Рух торгового капіталу не призводить до зростання загальної величини m, створеної в сфері промислового виробництва. Тому прибуток на торговий капітал представляє лише частку виробленої в сфері виробництва m, яку промисловці уступають торговим капіталістам. Торговий прибуток є середній прибуток на авансований торговий капітал.

Розглянемо механізм отримання торгового прибутку на прикладі:

Так як між промисловістю і торговим капіталом існує міжгалузева конкуренція, то відбувається усереднення норми прибутку.

Ціна за якою промисловці продають товари торгівцям, дорівнює: витрати виробництва + середній прибуток на прибуток капіталіста, тобто 720c+180V+162p=1062

Для торгівців це покупна ціна. Потім торговці продають товари за ціною яка включає покупну ціну + середній прибуток на ТК.

Причому ця ціна в суспільному масштабі дорівнює вартості.

3. Окрім витрати виробництва, пов’язаних з виробництвом товарів, існують витрати, обумовлені обігом. Вони називаються витратами обігу. І підрозділяються на:

Додаткові витрати як би продовжують витрати виробництва. До них відносять транспортування фасовка пакування, зберігання. Праця, яка витрачається на це, є продуктивною, вона створює і збільшує вартість.

Ця нова вартість приєднується до вартості товару і збільшує її. Ці витрати відшкодовуються в ціні товару.

Чисті витрати обумовлені саме процесом купівлі-продажу, зміною форми вартості. До них відносяться витрати на рекламу, на утримання продавців і торгових агентів, торгове обладнання, бухгалтерію і таке інше. Праця робітників торгівлі не впливає на величину вартості товару. Чисті витрати відшкодовуються за рахунок m, створеної раніше в виробництві. Це відшкодування не може придавати лише на торгових капіталістів, так як вони не отримали б середнього прибутку. Ці витрати промисловці і торговці несуть разом, тобто вони відраховують з m і тільки потім відбувається розподіл між промисловцями і торговцями. Тому відбувається трансформування формули середньої норми прибутку.

Структура робочого часу в торгівлі має свої особливості. Він поділяється на необхідний і додатковий робочий час. Впродовж необхідного робочого часу робітник реалізує частку вартості, яка відшкодовує торговцю капітал, який було витрачено на купівлю робочої сили. Впродовж додаткового робочого часу реалізується частка вартості, яка поступає у вигляді торгового прибутку.

4.Торгівля – важлива сфера товарно-грошового обігу, історично обумовлена виникненням і розвитком товарного виробництва, характеризується відносинами між учасниками-продавцями і покупцями на основі вартісного зіставлення, галузі господарства, яка уособилась на основі СРП і яка здійснює посередницьку діяльність по купівлі-продажу товарів. Підрозділяється на внутрішню і зовнішню. Внутрішня здійснюється в національних межах країни.

- Оптова торгівля –купівля-продаж товарів великими партіями за допомогою бірж, аукціонів, ярмарків(самостійна, біржі).

- Роздрібна торгівля – реалізація товарів безпосередньо споживачам через магазини, підприємства суспільного харчування і обслуговування, електрону торгівлю.

Зовнішня торгівля – торгівля даної країни, її господарюючих суб’єктів з іншими джерелами. Ввіз і вивіз товарів. Зовнішня торгівля базується на міжнародному розподілі праці, кооперіруванні та інтегруванні виробництва. Це засіб економічних зв’язків між джерелами, це арена конкурентних оборотів за ринки збуту, джерела сировини, сфери прикладання капіталу.

Історичним попередником була постачально-збутова кооперація, яка виникла в 19 ст. Такі кооперативи створювались в містах і селах. Кооперативні крамниці дозволяли виключити посередників і знизити ціни. Проблема посередників дуже актуальна для Управління, внаслідок їх діяльності ціни деяких товарів, в т.ч. ціноутворюючих зростають у рази. Це свідчить про недосконале державне регулювання торгівлі. В розвинених країнах існують обмеження на посередницьку діяльність: надбавки до ціни разом не можуть перевищувати 6% для ціно утворювальних товарів.

У сільській місцевості ще до революції створюються постачальні і збутові кооперативи для купівлі техніки, побудови млинів, крупорушок, маслобоєн, сироварень. У Росії напередодні революції їх існувало 160 тис. В роки радянської влади існувала споживча кооперація, яка купувала у населення в сільській місцевості їх особисту підсобну продукцію, деяку продукцію у колгоспів і забезпечувала селян промисловими товарами.

Сьогодні в багатьох розвинених країнах існують здобутого-постачальні кооперативи, які постачають техніку, добрива для фермерів. Збувають фермери свою продукцію також. Особливо в Швеції, де усунено всі посередники.

1. Розвиток капіталізму в сільському господарстві має певну специфіку, обумовлену тим що основним засобом виробництва в ньому постає вільно-невідтворювальний фактор – земля. Кількість земель, гідних для обробки, в усякій державі завжди обмежена і природно, що до виникнення капіталізму ці землі були розподілені між представниками пануючого класу феодального суспільства. Саме тому, проникнення капіталізму в сільське господарство наштовхувалося на жорстке протистояння земельних власників щодо сільськогосподарського виробництва. Виробництво у сільському господарстві значно залежить від природно-кліматичних умов, також продукцію сільського господарства неможливо створити в іншому секторі економіки. Специфічними виступають і виробничі відносини в сільському господарстві, що виявляться, насамперед, у формах землекористування, у рентних відносинах.

Виробничі відносини в аграрному секторі у докапіталістичних формаціях характеризувалися слідуючими рисами:

- більша частка продукту, виробництво у феодальному господарстві, в ньому і споживаються товарність виробництва низька;

- виробництво здійснювалося на основі простих ручних знарядь праці, що обумовлювало невисокий рівень прибутковості підприємства;

- знаряддя праці, як правило, належали селянину, з їх допомогою він обробляв і власну земельну ділянку, і землю феодала;

- селянин (кріпак) знаходився в особистій залежності від феодала.

Названі особливості знайшли вираз у рентних відносинах. У феодальному суспільстві вони базуються на неекономічному примусі до праці, сільський виробник змушений віддавати частку створеного продукту феодалу тому, що юридично залежав від нього. У вигляді ренти кріпак віддавав весь вироблений додатковий продукт, а нерідко і частину необхідного. Отже феодальна рента відбиває відносини між двома класами: феодалами і залежними християнами.

Історично феодальна земельна рента існувала фермах:

Відробна рента (панщина) – селянин повинен був певний час працювати на пана, наприклад з дні на тиждень, оброблюючи своїми знаряддями праці землю пана інший час він працював на своїй ділянці, створюючи продукт для власного споживання.

Продуктивна рента (оброк) – селянин весь час працював на виділеній йому ділянці землі, а частину продукту був зобов’язаний віддавати пану.

Напрошується висновок, що рента – це плата заправо користування землею, або економічна форма реалізації земельної власності.

Грошова рента: селянин повинен був виробити додаткову продукцію, продати його і певну суму грошей віддати пану. Саме грошова феодальна рента була попередницею капіталу земельної ренти.

Сучасна економічна думка широко трактує поняття «рента»., так Армен Алчіан, почесний професор Каліфорнійського університету, відлічає: «Рентою називають плату за використання ресурсів – землі, праці, обладнання ідей і навіть грошей. Рента за використання праці звичайно називається заробітною платою, плата за використання землі і обладнання.

- рентою, плата за використання ідеї – роялті, а плата за користування грошима – процент. Ми будемо користуватися терміном «рента» стосовно відносин у сільському господарстві.

Капіталістичні виробничі відносини поступово формувалося і розвивалися в аграрному секторі економіки. Відбулося відділення землі як об’єкту власності від землі, як об’єкту прикладення капіталу, тобто землевласник не вкладає свої капітали в обробку землі, а передає цю функцію капіталісту – орендарю, який вже вступає в відносини з найманими робітниками. Тому економічні відносини щодо виробництва і перерозподілу в сільському господарстві складаються не між двома класами, а між трьома. Ці відносини отримують своє матеріальне відношення в русі капіталістичної земельної ренти. Вона суттєво відрізняється від феодальної земельної ренти:

1. феодальна земельна рента характеризує відносини між пануючим класом і класом безпосередніх виробників. Кріпосна земельна рента характеризує відносини не лише між господарюючим класом а й в межах нього: капіталовласникі капіталіст – орендатор і найманий робітник.

2. при феодалізмі джерелом земельної ренти була додаткова і часткова необхідна праця особисто залежних селян чи кріпаків. При капіталізмі джерелом земельної ренти виступає, яка створена найманими робітниками.

3. феодальна земельна рента привласнювалась шляхом позаекономічного примушення до праці.

Кріпосна земельна рента привласнюється завдяки товарно-грошових відносин, юридично приймаючи форму договору оренди землі.

4. феодальна земельна рента спочатку була у вигляді відрубної, продуктової, а після в грошовій.

Кріпосна земельна рента існує лише в грошовій формі.

Плата капіталістами-орендарями земельної ренти за рахунок частки m передумовлює існування в сільському господарстві певного надлишку над середнім прибутком. Плата ренти за рахунок Р_ср неможлива: капіталісти-орендарі вкладають свій капітал в сільське господарство не заради виробництва сільськогосподарської продукції, а для отримання прибутку. Тому, якщо б вони отримували прибуток менший за Р_ср, тобто менший, ніж у промислових капіталістів, то відбувся б відтік капіталу з сільського господарства у промисловість.

Таким чином, основною земельною рентою може бути лише надлишок m над Рср.

Можна сказати, що рента – це економічна форма реалізації земельної власності; плата за землю; перетворена форма. Слід розлічити ренту і орендну плату. До складу орендної плати входить земельна рента і процент на вкладений капітал. Так, якщо на орендованій ділянці є якість будівні, споруди, то орендатор сплачує певний процент від їх вартості. Крім того, орендар здійснює амортизаційні відрахування за елементи основного капіталу, які належать землевласнику і вони також входять до складу орендної плати.

2. Причиною існування диференційної земельної ренти є монополія на землю як об’єкт господарювання. Це означає, що орендар та певний термін, зазначений у договорі оренди, виступає єдиним, монопольним користувачем цієї землі і ніхто, крім того, не має права вкладати каптали в цю ділянку землі і отримувати прибуток. За право, за виключну можливість вкладати власні капітали в дану ділянку землі і отримувати прибуток орендар сплачує землевласнику диференційної ренти.

Умовою існування диференційної земельної ренти є те, що земля, як основний, вільно-невідтворювальний фактор виробництва, обмежена за кількістю і відрізняється за якістю. Тобто всі землі можна умовно поділити на три групи ділянок: гірші, середні, кращі. Причому для задоволення потреб в сільськогосподарській продукції недостатньо використовувати тільки середні і кращі ділянки, стає потрібними застосувати й гірші. Ділянки відрізняються не лише родючості, а й місцезнаходженням. Тут треба зазначити, що в сільськогосподарській виявляється специфічна особливість ціноутворення. Якщо в промисловості вартість продуктивних формується на рівні середніх суспільно-необхідного витрат праці, то в сільському господарстві вартість формується на основі найбільших витрат праці, тобто по гірших ділянках. Інакше капіталісти не матимуть ніякого сенсу застосувати їх у виробництві і не будуть задовольнятись потреби суспільства в сільськогосподарській продукції.

Тому застосування гірших ділянок, виробництво на них є суспільно-необхідним. Так як однакові витрати праці на різних за родючістю ділянках мають різну продуктивність, тому й індивідуальна вартість продукції на різних ділянках буде різною.

Найбільшою вартістю буде на гірших ділянках, але саме за цією вартістю реалізується продуктивність, тоді капіталісти-орендарі середніх і кращих ділянок систематично будуть отримувати додатковий прибуток, який дорівнює різниці між індивідуальною вартістю продукції на середніх і кращих ділянок землі, і суспільною вартістю, яка формується на гірших ділянках. Цей надлишковий прибуток, який виникає лише на кращих і середніх ділянках, привласнюється землевласниками і утворює диференційну земельну ренту.

Крім того, надлишковий продукт створюється не родючістю ґрунту, а працею найманих робітників, тому ми і кажемо, що джерелом диференційної земельної ренти є праця найманих робітників в сільському господарстві.

Розрізняють диференційну земельну ренту І роду і ІІ роду.

Механізм утворення диференційної земельної ренти І роду можна розглянути на слідуючому умовному прикладі.

Диференційна земельна рента І роду, як вже було зазначено, являється різницею між суспільною та індивідуальною ціною виробництва на сільськогосподарську продукцію. Ця різниця може бути пов’язана з різною родючістю земель, або різними місцезнаходженнями: поблизу ринку збуту чи розвиненої транспортної мережі. Диференційна земельна рента І роду отримують власники середніх і кращих ділянок. Причому сільське господарство не бере участі в усереднені норми прибутку, тому що не є частиною міжгалузевої конкуренції. Причиною тому є земельна власність. Для розрахунку суспільної береться до уваги Рср, яка складається в промисловості.

Додатковий прибуток може виникнути й на однакових за якістю землях, якщо в них послідовно вкладена неоднакова сума капіталу.

Якщо ці додаткові капіталовкладення приносять продукцію з індивідуальною вартістю більш низькою, ніж вартість продукції з гірших ділянок, тоді вони й дають додатковий прибуток, який виступає у вигляді диференційної земельної ренти ІІ роду.

Тут треба зазначити, о ведення сільського господарства буває двох видів:

1. екстенсивний шлях зростання випуску сільськогосподарської продукції полягає в збільшенні посівних площ, зростанні поголів’я худоби, залучення додаткової робочої сили при незмінній продуктивності праці. Але кількість земель, які можна використовувати для землеробства обмежена, до того ж значну частину землі займають міста, дороги, промислові будови. Отже екстенсивні шляхи розвитку сільського господарства для значної кількості країн можна вважати вичерпаним.

2. інтенсивний шлях розвитку передбачає раціональне використання землі, кращу й обробку за рахунок додаткових вкладень капіталу, застосування технологій, які забезпечують збільшення врожаю, селекційну роботу в усіх галузях сільського господарства.

Наслідком інтенсифікації і є поява диференційної земельної ренти ІІ роду. Диференційна земельна рента ІІ роду обумовлена різницею в продуктивності додаткових вкладень капіталу в одну і ту ж ділянку землі. Внаслідок інтенсифікації виробництва орендатор отримує надприбуток, який він буде привласнювати до того часу, коли закінчиться термін оренди, або будуть переглянуті умови оренди. Коли це відбудеться надприбуток від додаткових вкладень капіталу, буде вилучати власник землі. Цей момент породжує протиріччя стосовно термінів оренди. Орендар прагне укладати договір на тривалий термін, щоб мати змогу отримувати надприбуток, а власник землі прагне до нетривалих строках оренди, щоб вилучити надприбуток у вигляді диференційної земельної ренти ІІ роду. Диференційна земельна рента ІІ роду отримують зазвичай з кращих ділянок землі.

Основні відміни між двома формами диференційної земельної ренти:

1. диференційна земельна рента І рівня виникає на основі екстенсивного ведення господарства, диференційна земельна рента ІІ рівня – на основі інтенсивного.

2. диференційна земельна рента І рівня повністю привласнюється землевласником, диференційна земельна рента ІІ рівня частково і тимчасово - капілістом-орендарем.

3. диференційна земельна рента І рівня виникає лише на кращих і середніх ділянках землі, а диференційна земельна рента ІІ рівня може виникнути і на гірших.

3. Причиною виникнення абсолютної земельної ренти є монополія приватної власності на землю. Остання проявляє себе в тому, що жоден землевласник (навіть гіршої ділянки) не дасть нікому прикласти капітал і працю до своєї ділянки без виплати ренти. Також відомо що за часів капіталізму впродовж довгого терміну сільськогосподарського в значній мірі відставало від промисловості за рівнем техніки. Наслідком цього є більш низька органічна будова капіталу в сільському господарстві, ніж в промисловості. Це означає, що вартість товарів вища за ціну виробництва. Тобто перевищує середній прибуток. Ця різниця утворює абсолютну земельну ренту.

Таким чином, умовою утворення абсолютної земельної ренти є більш низька органічна будова капіталу у сільському господарстві, ніж у промисловості.

Джерелом абсолютної земельної ренти є неоплачувана додаткова праця найманих сільськогосподарських робітників. Абсолютну земельну ренту отримують власники абсолютно всіх земельних ділянок.

Ми з’ясували, диференційна земельна рента приносить кращі і середні земельні ділянки, абсолютна земельна рента – всі, а деякі ділянки приносить їх власником монопольну ренту. Ці ділянки характеризуються особливими кліматичними умовами; продукти, що на них вирощують, мають унікальні, перетворені властивості, їх неможливо виростити на інших землях. Так, на підвищені узбережжі Криму є місцевість, де вирощують мускатний сорт винограду «червоний камінь» в іншому місці виноград таких властивостей вирощувати неможливо. Інший приклад – виноград, який вирощують у франції провінції Шампань. Розуміло що кількість таких продуктів обмежена, тому ціна носить монопольний характер і визначається не витратами, а співвідношенням попиту і пропозиції. Монопольний прибуток внаслідок монополії приватної власності на землю переходить від капіталіста-орендаря до землевласника, перетворюючись у монопольну ренту. Але земельна власність сама по собі не є причиною існування монопольної ренти. Її джерелом є монопольна ціна.

Існує ще рента в добуваючій промисловості і будівництві. Перша пов’язана з розробкою кадрів орендованої ділянки і аналогічна ренті сільськогосподарського виробництва. Друга – виплата власнику земель за оренду їх під будівництво промислових, транспортних, торгових, житлових споруд.

Особливості цієї ренти є те, що її величина залежить від місцезнаходження споруд. Це підвищує зростання квартирної плати і взагалі гальмує будівництво дешевого житла.

4. Оскільки в умовах капіталізму існує монополія приватної власності на землю, то земля стає об’єктом купівлі-продажу, тобто товаром.

Товар, як відомо має споживну вартість і вартість. Споживна вартість проявляється в здатності приносити ренту, прибуток, додаткову вартість.

Вартість створюється витратами праці. Але земля не є продуктом праці, не має вартості, але має її грошовий вираз – ціну, оскільки продається і купується. Постає питання: для чого купують землю? Щоб вона приносила доход власнику у вигляді ренти. Логічно припустити, що чим більшу ренту приносить певна ділянка землі, тим вище її ціна. Коли власник землі хоче її продати, він все одно хоче отримувати доход, не менший за ренту. А власник грошей, який хоче придбати землю, хоче віддати за неї саме стільки грошей, скільки приносять тому доход, рівний ренті, яку він зможе отримувати. Таким чином ціна землі рівновелика такій сумі грошей, яка будучи віддана в суду, щорічно приноситиме доход, рівновеликий ренті. Отже, ціну землі можна розрахувати за формулою:

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: