ОСНОВНІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ НАУКОВОЇ РОБОТИ

Наукова проблема − це складне теоретичне або практичне питання, яке вимагає вивчення і вирішення. Розв'язання наукових проблем є основним способом здобуття знань, а отже, і розвитку пізнавальної діяльності. Усвідомлення проблеми дозволяє дослідникові визначити тему, об'єкт і предмет дослідження.

Структурними одиницями проблеми є окремі теми і питання.

Тема − це наукове завдання, що охоплює окреме наукове дослідження. Структурними одиницями теми є численні дослідницькі питання.

Під науковими питаннями розуміють дрібні наукові завдання конкретного наукового дослідження, результати розв'язання яких мають, головним чином, практичне значення.

При розробці теми окреслюється конкретне завдання дослідження, наприклад, розробити ефективну технологію навчання: методику розвитку окремої фізичної якості; програму морального виховання у процесі занять фізичними вправами тощо.

Під об'єктом філософи розуміють частину об'єктивної реальності, що на певному етапі розвитку стає предметом практичної й теоретичної діяльності людини.

Предметом пізнання вважають окремі аспекти та властивості об'єкта, що досліджуються з певною метою в конкретних умовах Розвиток знань про об'єкт відкриває його нові сторони і властивості, які виступають предметами пізнання. Отже, об'єкт і предмет співвідносяться як загальне і окреме. Тому предмет дослідження, висвітлюючи певну частину, сторону або елемент об'єкта, дозволяє визначити межі пошуку. Якщо, наприклад, об'єктом дослідження є «процес фізичного виховання учнів початкових класів», то предметами дослідження можуть бути: фізична підготовка учнів початкових класів; зміст фізичного виховання учнів початкових класів, форми занять; виховання потреби до самовдосконалення тощо.

Основними об'єктами педагогічних досліджень у фізичному вихованні є діяльність учителів, тренерів і вихователів, дітей, учнів, спортсменів, педагогічні стосунки (між суб'єктами навчання, тренування та виховання, особистістю і колективом, навчанням і самовдосконаленням, вихованням і самовихованням, тренуванням і самотренуванням), організація чи управління пізнавальною діяльністю дітей, навчально-виховним або тренувальним процесом.

Предметом дослідження можуть бути мета навчання чи виховання; прогнозування, зміст, форми й методи організації педагогічного процесу; характеристики діяльності учня й учителя, спортсмена й тренера; суперечності в навчально-виховному й тренувальному процесах, шляхи його вдосконалення; характер педагогічних вимог, впливів; педагогічні умови навчання і виховання; особливості, тенденції розвитку навчально-виховних та навчально-тренувальних явиш і процесів, різні види педагогічних ситуацій у процесі фізичного виховання і спортивного тренування.

Іншими словами, визначаючи об'єкт, необхідно відповісти на питання, що розглядається в дослідженні, а предмет визначає аспект розгляду, дає уявлення, як досліджується об'єкт, які його нові відносини, властивості і функції вивчаються.

Дослідження можна вважати актуальним в тому випадку, коли, по-перше, тема відповідає потребі практики і, по-друге, заповнює прогалини в теорії. Критерій актуальності динамічний, оскільки залежить від конкретних і специфічних обставин. Найпереконливішою підставою, яка визначає актуальність дослідження, є соціальне замовлення, що віддзеркалює найгостріші суспільно вагомі проблеми, які вимагають негайного вирішення.

Обґрунтовуючи актуальність науково-методичних та науково-дослідних робіт, до уваги беруть, насамперед, практичну потребу в опрацюванні теми, ступінь розв'язання цього питання в педагогічній практиці, а за потреби й прогнозований соціально-економічний ефект від впровадження одержаних результатів.

Завершуючи виклад актуальності дослідження, варто зробити висновки про те, що незважаючи на наявні праці, наукові знання з порушеного питання є недостатніми, застарілими або відсутніми, що суперечить потребам галузі, суспільства, окремої особи у фізичному вихованні чи спортивному тренуванні.

Таким чином, дослідження є актуальним, якщо воно:

2) служить розвиткові теорії й удосконаленню практики фізичного виховання чи спортивного тренування;

3) порушує недосліджену або недостатньо досліджену проблему;

4) актуальне і для його реалізації створені відповідні умови.

Завершуючидослідження, автор робить висновки, які випливають з його результатів.

Висновки − цекороткі лаконічні судження, упроцесі формування яких авторвикладає: найважливіші наукові та практичні результати, одержані вдослідженні, які передають суть розв'язаної наукової проблеми абозавдання; її значення для науки і практики; рекомендації щодонаукового та практичного використання одержаних результатів. Висновки дослідження тісно пов'язані з його метою, завданнями та новизною. Всі ці позиції наукового апарату повинні бути представлені у висновках.

Велике значення для дослідника та науковців і практиків галузі має своєчасна апробація результатів дослідження, яка дозволяє першому перевірити правильність зроблених висновків і рекомендацій, а іншим − ознайомитися з проблемами, що розробляються колегами, і критично оцінити їх.

Слово «апробація» − латинського походження і дослівно означає «схвалення, ствердження, визнання якості». У сучасному розумінні − це встановлення істини, компетентна оцінка й конструктивна критика методики і результатів роботи.

Апробація відбувається шляхом публікації матеріалів, їх письмового й усного оприлюднення на наукових з'їздах, конгресах, симпозіумах, нарадах, семінарах.

Метод дослідження − це сукупність прийомів практичного або теоретичного освоєння педагогічної дійсності; розв'язання конкретних освітніх завдань; комплекс інтелектуальних дій, логічних процедур, за допомогою яких педагогічна наука прагне встановити істину, підтвердити чи спростувати її.

Педагогічний експеримент − це комплексний метод дослідження в якому використовуються методи спостереження, опитування, контрольні випробування тощо і який забезпечує об'єктивну перевірку правильності висунутої дослідником гіпотези. Експеримент дозволяє виявити суттєві зв'язки між явищами, які повторюються, тобто виявити закономірності педагогічного процесу.

Педагогічний експеримент передбачає не тільки проведення занять, а й реєстрацію їх ефективності. Тому його структура передбачає таку послідовність процедур:

ü проведення занять протягом часу, який дозволяє одержати певні зрушення (результат);

За метою дослідження експеримент може бути констатувальним і формувальним.

Констатувальний експеримент ще називають діагностичним або контролюючим. Всі назви відповідають його сутності, оскільки за допомогою цього експерименту визначають реальний стан досліджуваної проблеми фізичного виховання, спорту та фізичної реабілітації до втручання дослідника в навчально-виховний процес дослідника. Збирають вихідні дані про фізичний розвиток, фізичну підготовку, фізичний стан учнів (студентів, дорослого населення); їх ставлення до цього процесу; перевіряють уже відомі факти та їхній вплив у нових умовах, з іншим віковим контингентом, визначають міру цього впливу.

Зібрані в констатувальному експерименті дані є підставою для такої побудови дослідження, яка дозволяє прогнозувати розвиток властивостей, якостей, характеристик явища, що вивчається.

Формувальний експеримент ще називають перетворюючим або дослідницьким. Його мета − перевірити ефективність нового в науці і практиці педагогічного положення, запропонованого дослідником. У процесі експерименту і після його завершення експериментатор може корегувати розроблену експериментальну програму, удосконалювати її і робити придатною для практичного використання в процесі фізичного виховання, спортивного тренування і фізичної реабілітації, усуваючи з неї деталі, які суттєво не позначаються на результатах навчально-виховного процесу, але вимагають невиправданих зусиль тих, хто її реалізує у практиці.

І констатувальний, і формувальний експеримент залежно від поінформованості учасників дослідження про завдання і зміст дослідження, може бути відкритим або закритим.

За спрямуванням експеримент може бути абсолютним і порівняльним.

Абсолютний експеримент проводять при потребі вивчити стан (на даний час) групи осіб. Він характерний для масових діагностичних досліджень, в яких не буде простежуватися динаміка розвитку чи підготовленості учасників експерименту.

Порівняльний експеримент проводиться для виявлення ефективності певного експериментального чинника у формувальному дослідженні. Порівняння може відбуватися різними способами.

Порівнювати можна результати констатувального експерименту зі стандартами фізичного розвитку і нормативами підготовленості.

Здебільшого проводять послідовний порівняльний експеримент, який передбачає порівняння контрольних показників до впровадження навчально - виховний процес експериментального чинника і після деякого часу його впливу на учасників дослідження. Використовують цей вид порівняння і толі, коли група осіб, що займається, малочисельна і немає можливості створити аналогічну групу для контролю.

Якщо є можливість сформувати контрольні групи, то застосовують паралельний експеримент, який є найнадійнішим. Навчальні заняття в обох групах (класах) проводяться однаково, за винятком експериментального чинника, який повинен бути чітко окреслений і зрозумілий.

Обсяг курсової роботи становить 25-30 сторінок (без літератури та додатків). Курсова робота складається з наступних структурних елементів:

ü перелік умовних позначень (за необхідності);

Курсова розпочинається з титульної сторінки, де подається:

ü прізвище, ім'я та по батькові, науковий ступінь, вчене звання, посада наукового керівника;

ü місто, де виконана робота, рік її виконання.

ЗМІСТ. Зміст подають на початку роботи. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів і пунктів (якщо вони мають заголовок).

Перелік умовних скорочень (за необхідності). Перелік друкують двома колонками, в яких зліва за абеткою наводять скорочення, справа – їх детальне розшифрування.

ВСТУП. Містить сутність і стан наукової проблеми (завдання) та її значущість, підстави та вихідні дані для написання роботи, обґрунтування необхідності проведення дослідження.

У вступі подається загальна характеристика курсової роботи в такій послідовності:

ü база дослідження (для експериментальних робіт);

ü апробація результатів дослідження (якщо така мала місто).

Об’єкт дослідження – процес або явище, що породжує проблемну ситуацію й обране для вивчення.

Предмет дослідження міститься в межах об’єкту. Об’єкт і предмет співвідносяться між собою, як загальне й конкретне. Предмет дослідження визначає тему роботи, що виноситься на титульний аркуш як її назва.

Мета дослідження – це кінцевий очікуваний результат виконання роботи.

Завдання дослідження формулюються у залежності від поставленої мети й повинні забезпечити її поетапне послідовне досягнення.

Методи дослідження – подається перелік використаних методів для вирішення конкретних завдань дослідження й досягнення поставленої мети. Методи дослідження перераховувати треба не відірвано від змісту роботи, а коротко та змістовно визначаючи, що саме досліджувалось тим чи тим методом.

Загальний обсяг „ ВСТУП у” повинен складати 2 сторінки машинопису.

РОЗДІЛ 1. Містить огляд літературних джерел з обраної для дослідження проблеми. Приводяться міркування різних авторів, фахівців, порівнюються результати їхніх досліджень. У випадку використання чужої думки у роботі мають бути обов’язкові посилання на літературне джерело та автора. Оформлення цих посилань має відповідати вимогам − у дужках зазначається прізвище та ініціали автора, а поруч у квадратних дужках номер джерела за списком літератури, наприклад: (С. Я. Рубінштейн [27] т. ін.) або [2-4]. При посиланні на авторський колектив прізвища наводять в алфавітному порядку. Обсяг першого розділу становить до 20% основного тексту роботи. Перший розділ повинен мати висновки щодо аналізу стану питань, що розглядаються.

РОЗДІЛ 2. Обґрунтовується вибір напряму дослідження, розкриваються організація, умови дослідження, наводяться методи вирішення завдань дослідження, наприклад: для вивчення питань із методики фізичної реабілітації, тренування, навчання, розвитку якостей використовують педагогічні, психологічні методи, методи функціональної діагностики, методи математичної статистики: педагогічні спостереження; бесіди та інтерв’ю; анкетування; вивчення педагогічної, медичної документації, досвіду роботи провідних фахівців тощо; констатувальний, пошуковий та формувальний експерименти; статистична обробка результатів досліджень та ін.

Наводиться характеристика контингенту досліджуваних (за віком, статтю, показниками фізичного розвитку, фізичної підготовленості, стану здоров'я, кількісний склад основної та контрольної груп, критерії відбору до основної групи тощо). Характеристику контингенту досліджуваних бажано представити у вигляді таблиці з її обов’язковим описом.

РОЗДІЛ 3. Викладається зміст експериментального дослідження, показують його новизну, відмінності від загальновизнаних. У даному розділі наводяться контрольні вправи (комплекси вправ, методики тощо), що передбачаються для використання. Характеризується порядок проведення дослідження.

Потім необхідно навести характеристики початкового стану досліджуваних (результати констатувального експерименту), варіативність ознаки, що досліджується, описати всі її параметри.

Пошуковий експеримент передбачає проведення дослідження стосовно визначення найбільш ефективних засобів (методів, методичних прийомів тощо) впливу на досліджуваний контингент із метою отримання певних позитивних змін за фактором, що підлягає вивченню. Результати пошукового експерименту дозволяють розробити експериментальну методику (програму, технологію тощо), наступне впровадження якої у формувальному експерименті повинно забезпечити досягнення мети дослідження.

Результати формувального експериме нту (дослідження фактора, що підлягав вивченню після його експериментального впровадження) порівнюються з початковими даними, отриманими у констатувальному експерименті. Після цього наводиться відношення до отриманих результатів, пояснення, розкривається механізм дії експериментального фактора, що застосовувався. Розділ закінчується статистичною обробкою даних із використанням методів математичної статистики для обробки отриманого емпіричного матеріалу, кількісним і якісним аналізом результатів дослідження, на підставі яких й формулюються висновки до розділу.

У даному розділі повинні бути наведені відповіді на завдання, що ставились до вирішення. У розділі розміщуються таблиці, графіки, рисунки, діаграми, що ілюструють математичну обробку результатів, а також якісний аналіз отриманих даних. Після кожного аналізу роблять попередні висновки.

ВИСНОВКИ. Висновки формулюються дуже стисло і виразно. Головна їх мета − підсумки проведеної роботи. Висновки подаються як окремі лаконічні положення чи методичні рекомендації. Дуже важливо, щоб вони відповідали поставленим завданням. У першому пункті висновків стисло оцінюється стан питання (за оглядом літератури). Далі у висновках оцінюють стан вирішення поставлених завдань, їх практичний аналіз, дають рекомендації щодо можливості практичного використання та напрямку подальших досліджень даної проблеми.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ. Список розміщують у порядку появи посилань у тексті або в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків (одним із способів). Не допускається включення в бібліографію джерел, що не використовувались у роботі. Кількість використаних джерел у курсовій роботі становить 20-25 позицій.

ДОДАТКИ. До додатків доцільно включати допоміжний матеріал, необхідний для повноти сприймання роботи: таблиці допоміжних цифрових даних, методики (приклади), рисунки, протоколи педагогічних (психологічних, медичних) досліджень, зразки анкет т. ін. Додатки розміщують у порядку посилань на них у тексті. Додатки позначають послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, І, Ї, Й, О, наприклад: додаток А.

Робота друкується за допомогою комп’ютера (інтервал 1,5, розмір шрифту – 14, шрифт Times New Roman) на одній стороні аркуша білого паперу А4 (210х297 мм).

Текст роботи необхідно друкувати, залишаючи береги таких розмірів: лівий – не менше 25 мм, правий – 10 мм, верхній і нижній – 20 мм. Шрифт друку повинен бути чіткий, чорного кольору, щільність тексту повинна бути однаковою. Допускається вписування в текст іншомовних слів, формул, умовних знаків тільки чорними чорнилами, а щільність вписаного тексту повинна бути наближеною до основного.

Заголовки структурних одиниць роботи “ЗМІСТ”, “ВСТУП”, “РОЗДІЛ”, “ВИСНОВКИ”, “СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ”, “ДОДАТКИ” друкуються великими літерами, симетрично до тексту. Заголовки підрозділів друкуються маленькими літерами (крім першої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовку не ставлять. Відстань між заголовком і текстом повинна дорівнювати 2-3 інтервалам. Кожну структурну одиницю роботи необхідно починати з нової сторінки.

Нумерація сторінок, розділів, підрозділів, малюнків, таблиць, формул подається арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою є титульний аркуш, однак, на ньому номер сторінки не ставлять. Нумерація проставляється з наступної сторінки з цифри 2 у правому верхньому куті сторінки.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу.

Рисунки і таблиці необхідно подавати в роботі після першого посилання на них у тексті. Їх нумерують у межах розділу. Наприклад: рис. 1.2. (другий рисунок першого розділу); таблиця 3.1 (перша таблиця третього розділу). Якщо в роботі одна таблиця або рисунок його нумерують за загальними правилами.

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею симетрично до тексту. Назву та слово “ Таблиця ” починають з великої літери. Назву не підкреслюють.

На всі таблиці та рисунки повинні бути посилання в тексті, при цьому слово “таблиця” у тексті пишуть скорочено, наприклад:”… у табл. 2.3” У повторних посиланнях на таблиці та рисунки треба вказувати скорочено слово “дивись”, наприклад: “див. табл. 1.3.”

У таблицях слід зазначати одиниці виміру. Якщо всі одиниці виміру є однаковими для всіх показників таблиці, вони наводяться у заголовку. Одиниці виміру мають наводитись у відповідності до стандартів. Чисельні величини у таблиці повинні мати однакову кількість десяткових знаків. Заголовки колонок таблиць починаються з великої літери.

Для підтвердження власних аргументів або для аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Текст цитати починається та закінчується лапками, наводиться у тому граматичному вигляді, який поданий у джерелі, наукові терміни не виділяються лапками. Цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і перекручування думок автора. Пропуск слів і речень без перекручування авторського тексту допускається й позначається трьома крапками у місцях пропуску. Кожна цитата супроводжується посиланням на джерело, наприклад: після цитати “…” (цит. за [13, с. 18-19]) (13 номер у списку використаних джерел, цитую зі сторінки 18-19).

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: