Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







БАЛАНС банку на 31 грудня 2001 р., тис. грн.





Рядок Найменування статті 2001 р. 2000 р.
  Активи    
  Кошти та залишки в НБУ   15 109
  Казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються Національним банком України, та цінні папери, емітовані Національним банком України    
  Кошти в інших банках   31 176
  Цінні папери на продаж    
  Кредити та заборгованість клієнтів    
  Інвестиційні цінні папери    
  Довгострокові інвестиції до асоційованих компаній та дочірніх установ    
  Основні засоби та нематеріальні активи    
  Нараховані доходи до отримання    
  Інші активи    
  Усього активів 1 73 940 111 964
  Зобов'язання    
  Кошти банків   9 139
  Кошти клієнтів    
  Інші депозити    
  Боргові цінні папери, емітовані банком    
  Нараховані витрати до сплати    
  Інші зобов'язання    
  Усього зобов'язань    
  ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ    
  Статутний капітал    
  Капіталізовані дивіденди    
  Акції, що викуплені в акціонерів (20) (24)
  Емісійні різниці    
  Резерви    
  Результати переоцінки    
  Нерозподілений прибуток 36 962 32 453
  У тому числі сума переоцінки у разі вибуття необоротних активів    
  Усього власного капіталу    
  Усього пасивів 1 73 940 111 964
         

 

Річний баланс складається банком на кінець останнього робочого дня року (31 грудня). У верхній частині (головці) балансу наведено назву банку, повну назву звіту та дату, на якій відображено фінансовий стан банку. Зверніть увагу на те, що визначено саме дату, на яку відображено фінансовий стан банку, а не період (рік).

Баланс складається банком у вигляді складної, вертикальної таблиці, в якій спочатку, в першій частині, наведені активи, далі, в другій частині — зобов'язання і капітал власників. У результаті досягнуто рівності. У нашому прикладі:

Усього активів (173 940 000 грн) = Зобов'язання (122 418 000 грн) + Капітал власників (51 522 000 грн) = Усього пасивів (173940000).

Для визначення сукупних активів та пасивів використовують термін сума балансу або валюта балансу, яка в нашому прикладі дорівнює 173 940 тис. грн.

Отже, баланс містить статті (показники) його активів, зобов'язань та власного капіталу, які характеризують складові структурні частини балансу. Для правильного складання і розуміння балансу дуже важливим є тлумачення цих термінів, опанування правил, за якими окремі статті визнаються та оцінюються, а також розміщуються в балансі.

Активи — ц е контрольовані банком ресурси, які є результатом минулих подій і від використання яких у господарській діяльності банк сподівається отримати доходи (економічну вигоду) в майбутньому. Спираючись на це визначення сформулюємо умови, за яких актив визнається як об'єкт фінансового обліку:

1. Банк отримав ресурс унаслідок минулих подій.

Наприклад, аби громадянин Петренко С. М. отримав депозит у банку, він мусить підписати з банком депозитну угоду і зробити внесок готівкою в касу банку. Ця подія передує появі активу (минула подія). Як наслідок цієї операції в касі банку з'являється готівка (актив), тобто банк у своє розпорядження отримає фінансовий ресурс, якій і постає об'єктом обліку. Втім просто підписання угоди про внесення коштів у депозит без їх одночасного внеску є тільки наміром і саме по собі не веде до виникнення активу і не розглядається як об'єкт бухгалтерського обліку.

2. Отриманий ресурс втілює майбутню економічну вигоду.

Це означає, що актив (ресурс) після його використання повинен сприяти надходженню грошових коштів, тобто генерувати дохід, або його можна обміняти на інший вид активу. Справді, якщо отриману в касу готівку в результаті залучення коштів у депозит банк надає в позику на придбання автомобіля громадянину Кравченку Р. П., то за користування позикою Кравченко сплачує банку проценти. Отже, використаний через надання позики отриманий ресурс у вигляді готівки здатний принести банку економічну вигоду у вигляді процентного доходу.

3. Ресурс контролюється банком.

Це означає, що банк, використовуючи ресурс через надання позики, здатний тримати під контролем використання позики за цільовим призначенням і надходження від позики відсоткових доходів. Адже, надавши грошові кошти в позику, банк постійно контролює сплату відсотків позичальником, тобто отримання економічної вигоди.

Водночас право власності не є істотним при визнанні активу в балансі. Справді, надані банком у позику грошові кошти є власністю Петренка С. М.

4. Актив визнається і відображається в балансі лише за умови, що існує документ, який підтверджує його вартісну оцінку. Сума внеску готівки на депозит підтверджується прибутковим касовим ордером.

Активи в балансі банку розміщені за принципом зменшення ліквідності, від найбільш ліквідних до низьколіквідних. Під ліквідністю розуміють здатність активу бути обміненим на грошові кошти без втрати ним вартості. До високоліквідних належать грошові кошти в касі банку і на коррахунках в інших банках. Зрозуміло, ці кошти можуть бути використані безпосередньо на погашення зобов'язань банку, наприклад, на повернення депозитів за зверненням вкладників. До малоліквідних належать основні засоби. І справді, щоб продати, наприклад, приміщення, необхідно мати певний запас часу, а ціна продажу залежить від коливання цін на нерухомість на ринку.

Аби полегшити сприйняття змісту статей балансу банку, проілюструємо його структуру у вигляді схеми.

СТРУКТУРА СТАТЕЙ БАЛАНСУ

АКТИВ ПАСИВ  
Грошові активи (гроші в касі, коррахунки в НБУ) або первісні резерви ЗОБОВ'ЯЗАННЯ Кошти, позичені на міжбанківському ринку: Зобов'язання перед іншими банками (коррахунки інших банків) Позичені кошти
Кошти в інших банках і державні та інші цінні папери, що рефінансуються НБУ, та емітовані НБУ або вторинні резерви Міжбанківські кредити отримані
Портфель цінних паперів на продаж Депозитні запозичення: Депозити до запитання клієнтів — не банків Депозити
Кредитний портфель
Інвестиційний портфель (корпоративна частина) Строкові депозити клієнтів — не банків
Недепозитні запозичення та інші зобов'язання
Усього зобов'язань  
Основні засоби та інші активи КАПІТАЛ Статутний капітал  
Резервний капітал Нерозподілений прибуток та загальні резерви Інші джерела капіталу
Разом власний капітал
БАЛАНС (валюта балансу)   БАЛАНС (валюта балансу)

 

 

Виходячи з принципу ліквідності в структурі активів банку виокремлюють шість ключових блоків. Розглянемо послідовно показники (статті) кожного з них.

1. Грошові активи (первісні резерви). До них належать готівкові кошти, залишки коштів на кореспондентському рахунку та інших рахунках у НБУ, грошові документи. Готівкові кошти та кошти в НБУ — це активи, які банки можуть безпосередньо використовувати для здійснення платежів за дорученням клієнтів або власних платежів, для повернення депозитів та погашення інших зобов'язань. Вони належать до активів, які не приносять банку доходів.

Готівкові кошти. Це банкноти та монети в національній та іноземній валюті, які є в касі або в скарбниці банку і які на вимогу вкладників банк спрямовує на повернення депозитів.

Кошти у Національному банку України. Комерційні банки в обов'язковому порядку відкривають у регіональних установах НБУ кореспондентський рахунок та рахунок обов'язкових резервів.

Для комерційних банків коррахунок у НБУ за призначенням є поточним рахунком, і наявність залишку коштів на цьому рахунку свідчить про здатність банку розрахуватись за зобов'язаннями або про його платоспроможність. Кошти з цього рахунка комерційний банк використовує для здійснення розрахунків з іншими банками в межах України як за власними операціями, так і за операціями, що здійснює за дорученням клієнтів.

На рахунку обов'язкових резервів комерційні банки змушені тримати кошти згідно з чинним законодавством. Кожний комерційний банк зберігає на цьому рахунку залишки коштів у межах обчисленого нормативу обов'язкових резервів. Норматив обчислюється для кожного банку окремо, і його значення залежить від загальної суми залучених банком депозитів.

Дорожні чеки. Дорожні чеки належать до грошових документів. В Україні набули поширення чеки компаній American Ехргеss, Тhоmаs Сооk, VISA. Комерційні банки їх купляють або одержують за договорами консигнації в іноземних банків на реалізацію. Дорожні чеки існують як грошові документи до моменту їх продажу покупцям і отримання за них грошових коштів в іноземній валюті. Спрощений порядок їх трансформації у готівкові кошти дає підстави розглядати їх як еквівалент грошових коштів.

Кошти, які зберігаються у вигляді готівки та на рахунках у НБУ, через їх високу ліквідність ще називають резервними депозитами або первісними резервами. За рахунок цих коштів насамперед задовольняється попит з боку комерційного банку на ліквідні кошти.

2. Кошти в інших банках, державні та інші цінні папери, що рефінансуються НБУ (вторинні резерви). До другої групи активів належать кошти, які розміщені в інших банках. Комерційний банк для проведення прямих розрахунків з іншим банком, насамперед з іноземним, відкриває в цьому банку, який є його партнером-кореспондентом, прямий кореспондентський рахунок. Відкриття прямого кореспондентського рахунка, який виконує функцію поточного рахунка, дає змогу комерційному банку скористатися послугами банку-кореспондента. Здійснення платежів з цих рахунків відбувається тільки за дорученням комерційного банку. Відкриття таких рахунків дає змогу комерційним банкам прискорити розрахунки за експортно-імпортними операціями клієнтів і валютними операціями на міжнародних фінансових ринках.

Крім того, банки розміщують надлишок ресурсів, що в них тимчасово виник у вигляді строкових депозитів або наданих кредитів, в інших банках. Строкові депозити відображаються на рахунку «Строкові депозити, які розміщені в інших банках», а надані кредити іншим банкам — на рахунку «Кредити, які надано іншим банкам». За своєю природою кошти, які розміщені на таких рахунках, належать до міжбанківських депозитів, і різниця між ними полягає у формі оформлення операцій. Можливість банку скористатися залишками коштів на перелічених рахунках залежить від платоспроможності банків-кореспондентів.

До цінних паперів, що рефінансуються НБУ, належать цінні папери з низьким ризиком, які придбані і перебувають у портфелі банку і які приймаються НБУ як забезпечення у випадку надання комерційному банку кредиту у формі рефінансування, а саме:

• державні цінні папери, які включають казначейські векселі та облігації внутрішньої державної позики, що придбані банком;

• боргові цінні папери місцевих органів державного управління— це в основному облігації, емітовані місцевими органами влади з метою акумуляції коштів на фінансування місцевих проектів громадського призначення;

• боргові цінні папери компаній. До них належать облігації, векселі та комерційні цінні папери, емітовані фінансовими і промисловими корпораціями і які звичайно мають строк погашення 60 або менше днів і є носіями високої ліквідності.

Національний Банк установлює перелік цінних паперів, ґрунтуючись на оцінці їх ризиків. Як правило, такі цінні папери трансформуються в грошові кошти без будь-яких труднощів і з невеликою втратою в ціні (дисконтом). Привабливість державних цінних паперів також обумовлена пільговим механізмом оподаткування процентних доходів, які від них отримують банки і завдяки чому вони також підвищують свою ліквідність.

3. Портфель цінних паперів на продаж включає придбані банком цінні папери (акції, облігації, векселі, короткострокові комерційні цінні папери тощо) різних емітентів. Такі цінні папери купуються банком з наміром їх подальшого перепродажу, як правило, на термін до шести місяців. Метою їх придбання є отримання прибутку у вигляді курсової різниці, яка виникає у разі їх продажу за ціною вищою, ніж ціна придбання. Ліквідність таких цінних паперів залежить від фінансового стану їх емітентів.

4. Кредитний портфель. До цього блоку належать активи у вигляді позик, наданих банком клієнтам юридичним особам — небанкам та фізичним особам. Надані позики класифікують за секторами економіки, видами та цільовим призначенням позик. Ліквідність позик залежить від можливості позичальників своєчасно повернути надані їм позики банку.

5. Інвестиційний портфель цінних паперів (корпоративний). Цей блок активів включає придбані банком довгострокові цінні папери (акції, облігації, векселі тощо) різних емітентів з наміром отримання від них доходу у вигляді відсотків або дивідендів, а також окремо виділяють інвестиції в асоційовані та дочірні компанії. Інвестиційні цінні папери купуються звичайно на строк один рік та більше.

6. Основні засоби та інші активи. До основних засобів банку належать приміщення, в якому розташований банк, обладнання, офісні меблі. Права банку, наприклад, на оренду землі, гудвіл — це нематеріальні активи. Активи цього блоку включають дебіторську заборгованість клієнтів за несплаченими банку доходами за наданими кредитами та іншими послугами (нараховані доходи до отримання), а також аванси перераховані банком за очікувані послуги (видатки майбутніх періодів). Крім цього, активи даного блоку включають дебіторську заборгованість клієнтів за операціями банку та дебіторську заборгованість співробітників банку за внутрішніми операціями банку.

Користувачів звітності особливо цікавить достовірна оцінка активів у балансі. Тому надзвичайно важливо зрозуміти методи оцінювання, котрі застосовуються для вимірювання різних видів активів. Найчастіше використовують метод оцінювання за історичною (первісною вартістю), тобто за ціною, за якою актив був придбаний. Така ціна має підтвердження у вигляді документа. Проте актуальним лишається наближення оцінки активів до їх поточної вартості. Це досягається через застосування специфічних методів оцінювання: поточна (відновлювана) вартість, ринкова вартість активу, теперішня вартість активу, справедлива вартість активу.

Поточна (відновлювана) вартість — сума грошових коштів або інших форм компенсації, яку потрібно було б витратити для придбання такого самого або аналогічного активу на дату складання балансу. Така оцінка найчастіше застосовується до основних засобів.

Ринкова вартість активу — чиста вартість його придбання або реалізації на активному ринку. Її визначають двома способами: як вхідну ціну (ціна придбання) або як вихідну ціну (ціна продажу). Так, ринковою вартістю цінних паперів звичайно є сума, яку можна отримати від продажу їх на фондовому ринку.

Теперішня вартість активу — теперішня (дисконтована) вартість майбутніх чистих грошових надходжень, які очікуються від використання активу в умовах звичайної господарської діяльності. Справедлива вартість активу — сума, за якою актив може бути обміняний в операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Для різних видів активів можуть бути обрані різні методи оцінювання. Далі, розглядаючи технологію обліку господарських операцій банку, ви зможете детальніше ознайомитися з критеріями визнання і методами оцінювання окремих видів активів банку у балансі.

Зобов'язанняце заборгованість банку, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів банку, що втілюють у собі економічні вигоди.

Зобов'язання визнається як об'єкт обліку, якщо відповідає таким умовам:

1. Зобов’язання означає виникнення для банку необхідності діяти у певний спосіб, тому що з'явилось унаслідок укладених з партнерами контрактів.

Справді, якщо банк уклав депозитну угоду з Петренком на залучення від нього депозиту на суму 700 грн терміном на шість місяців під 16% річних зі сплатою відсотків щоквартально, це означає, що він узяв на себе обов'язок повернути через шість місяців грошові кошти на суму 700 грн і сплатити відсотки.

2. Погашення зобов 'язання справді призведе до вибуття з банку грошових коштів, тобто зменшення фінансових ресурсів банку і водночас можливості отримати деякі прибутки шляхом їх використання.

3. Зобов’язання може бути відображено в обліку тільки за наявності документа (угоди, ставки тарифу тощо), який підтверджує його суму.

Згортання в балансі статей активів та зобов'язань не дозволяється. Тобто дебіторська і кредиторська заборгованість банку перед одним партнером підлягає відображенню на двох окремих рахунках: на активному рахунку — дебіторська заборгованість партнера перед банком і на пасивному рахунку — борг банку партнеру.

Зобов’язання в балансі банку розміщені за такими принципами: 1) за контрагентами, 2) джерелами мобілізації коштів і 3) залежно від строків розпорядження ними (ліквідності).

Контрагентів насамперед поділяють на дві категорії: 1) банки та 2) клієнти — не банки. Клієнти — не банки можуть бути юридичними особами або фізичними особами. Від контрагентів банків мобілізація коштів здійснюється у вигляді запозичень з міжбанківського ринку. Мотив запозичень пояснюється надлишком ліквідних грошових коштів у одних банків і нестачею ліквідності або додатковою потребою в ліквідних коштах для реалізації певних проектів у інших банків.

Від клієнтів — не банків мобілізація коштів проводиться у формі депозитів. У межах кожної категорії контрагентів зобов'язання розміщені за строками розпорядження ними: спочатку — зобов'язання до вимоги, потім — короткострокові і наприкінці —довгострокові. Третім джерелом мобілізації є недепозитні залучення від клієнтів — не банків, які банк здійснює шляхом розміщення власних боргових зобов'язань (облігації) або у вигляді залучення субординованих кредитів. Згідно з визначеними принципами в балансі банку виокремлюють три блоки зобов'язань.

Кошти, запозичені від інших банків. Зобов'язання цього типу включають залишки коштів на відкритих іншими банками у комерційному банку кореспондентських рахунках (депозити до вимоги) та кошти, отримані комерційним банком від НБУ або інших банків на міжбанківському ринку у вигляді кредитів або депозитів на певний строк. Такі запозичення здійснюються банком у формі і на умовах, які його задовольняють. Менеджери банку можуть безпосередньо впливати на обсяги та суми подібних запозичень.

Кошти, залучені від юридичних осіб — небанків та фізичних осіб. Спочатку в цьому блоці розміщені кошти, залучені на поточні рахунки клієнтів (депозити на вимогу). Кошти з цих рахунків підлягають поверненню на вимогу вкладників негайно.

У наступній позиції відображаються строкові депозити і наприкінці — ощадні депозити.

Обсяги і суми, а також умови залучень у такі депозити залежать від уподобань клієнтів. Отже, подібними залученнями складніше управляти менеджерам банку.

Недепозитні залучення та інші зобов'язання включають запозичення у вигляді розміщення власних облігацій та ощадних сертифікатів банку. До них також належить запозичення шляхом отримання субординованого кредиту, тобто кредиту, отримано на термін не менше ніж п'ять років, який підлягає погашенню у разі нестачі коштів в останню чергу після задоволення вимог усіх інших кредиторів або шляхом обміну на власні акції банку.

Цей блок також включає нараховані витрати до сплати. Нараховані витрати до сплати — це вже понесені банком витрати, але ще не сплачені. Прикладом таких витрат є кредиторська заборгованість банку перед вкладниками за відсотками, нарахованими за користування депозитами. До інших зобов'язань належать аванси, перераховані банком партнерам за очікувані послуги. Такі аванси називають витратами майбутніх періодів. У цей блок, крім того, включають кредиторську заборгованість банку клієнтам за операціями банку, а також заборгованість податковим органам за податками та іншими платежами в позабюджетні фонди і співробітникам банку за внутрішніми операціями банку.

Найчастіше для оцінювання зобов'язань та їх відображення в балансі застосовують історичну (фактичну) вартість, тобто ціну придбання. Крім того, використовуються такі види оцінок: поточна собівартість, вартість розрахунку (платежу), теперішня вартість, справедлива вартість.

Поточна вартість зобов'язання — сума недисконтованих грошових коштів, які були б потрібні для погашення зобов'язання на поточний момент (певну дату). Тобто остаточна дата погашення зобов'язання відповідно до угоди ще не настала.

Вартість розрахунку (платежу) — сума недисконтованих грошових коштів, які ймовірно будуть сплачені для погашення зобов'язання у процесі господарської діяльності банку.

Теперішня вартість зобов'язання — теперішня (дисконтована) вартість майбутніх чистих грошових платежів, які ймовірно будуть потрібні для погашення зобов'язання у процесі господарської діяльності.

Справедлива вартість Зобов’язання — сума, за якою може бути погашено зобов'язання в операції між обізнаними, незалежними сторонами.

Власний капіталце частина в активах банку, що залишається після вирахування його Зобов’язань. З формули балансового рівняння випливає, що

К = А-3.

З огляду на цю формулу можна сказати, що оцінка власного капіталу залежить від оцінки відповідних активів та зобов'язань. Спробуємо з'ясувати, у чому полягає така залежність. Згідно з чинним законодавством у разі ліквідації банку насамперед підлягає погашенню заборгованість банку перед партнерами-кредиторами. Джерелом погашення такої заборгованості є грошові кошти і кошти, які отримані від реалізації активів. Звичайно вартість реалізації активів майже ніколи не збігається з оцінкою, за якою активи відображені в балансовому звіті. І тільки після сплати всіх боргів кредиторам між власниками банку можуть бути розподілені активи, що залишились.

Звідси видно, що вартість капіталу власників залежить від оцінки активів і зобов'язань. Якщо завищена оцінка активів, це неминуче призведе до неправильного відображення вартості капіталу власників. Також як балансова вартість активів майже ніколи не збігається з їх ринковою вартістю, так само і балансова вартість власного капіталу не дорівнює ринковій вартості акцій банку. Отже, у зв'язку з цим доречне ще таке визначення капіталу: капітанце чисті активи, що вільні від Зобов’язаннь.

К = ЧА, де ЧА — це чисті активи.

Основним джерелом зростання капіталу є прибуток. Показник нерозподіленого прибутку відображає ту частку від отриманого прибутку, що залишилася на розвиток банківського бізнесу після сплати дивідендів власникам і створення резервів згідно з чинним законодавством. Отже, порівняння чистих активів на різні балансові дати дає змогу обчислити суми одержаного прибутку (збитку).

Статті в структурній частині «власний капітал» розміщені за такими принципами: 1) джерела формування власного капіталу, 2) сталість цих джерел — від більш сталих до несталих. Так, спочатку розміщено статутний капітал, потім іде резервний капітал і наприкінці — нерозподілений прибуток. Справді, змінити статутний капітал можна тільки після реєстрації суми його збільшення або зменшення в НБУ. Втім, сума прибутку не є сталою величиною, а залежить від результатів діяльності банку.

Власний капітал банку, що є елементом балансового звіту банку, ще має назву «бухгалтерський показник власного капіталу».

Потрібно не змішувати цей показник з показником «регулятивний власний капітал банку», який використовується для обчислення багатьох нормативів, що впроваджені для регулювання діяльності комерційного банку з боку НБУ. Базою для розрахунку показника регулятивний капітал є бухгалтерський власний капітал, який підлягає коригуванню на певні статті балансового звіту.

Підсумовуючи огляд структури балансового звіту, слід зауважити, що в балансі банку на відміну від балансу підприємства левову частку становлять фінансові активи та фінансові зобов'язання. Це є зовнішнім проявом діяльності банку як фінансового посередника, який здійснює операції з фінансовими інструментами. Існування термінів «фінансові активи», «фінансові зобов'язання», «інструменти капіталу» безпосередньо пов'язане з використанням фінансових інструментів у діяльності банку. З'ясуємо тлумачення цих термінів.

Фінансові активи — це такі активи, які існують або у формі грошових коштів або контрактного права отримувати грошові кошти чи інший фінансовий актив від підприємства-контрагента

банку (наприклад, кредити надані) або контрактного права обмінювати фінансові інструменти з іншим підприємством.

Фінансові Зобов’язання — це такі зобов'язання, які існують як контрактні зобов'язання і підлягають погашенню перед кредитором або у формі передання грошових коштів чи іншого фінансового активу, або шляхом обміну фінансовими інструментами з кредитором.

Інструмент капіталу — це контракт, який засвідчує право його власника на залишкову частку в активах підприємства (банку) після вирахування всіх його зобов'язань.

Також слід зрозуміти, що стержневим принципом побудови балансу банку є принцип ліквідності. Такий концептуальний підхід побудови балансу дає змогу менеджерам активно використовувати інформацію, надану в ньому для управління ризиком ліквідності.

Необхідно також пам'ятати, що баланс демонструє фінансовий стан банку тільки на конкретну дату. Цей стан, ясна річ, може суттєво відрізнятися від фінансового стану в минулому і не зберегтися в майбутньому. У процесі господарської діяльності у фінансовому стані банку відбуваються зміни, які є наслідком здійснених ним банківських операцій. Для менеджерів банку і зовнішніх користувачів, безперечно, важливо оцінити досягнутий банком фінансовий результат від його діяльності. Така інформація узагальнюється та розкривається у формі звіту про фінансові результати.

Питання 2.2 Звіт про фінансові результати

Звіт про фінансові результати надає інформацію про доходи та витрати, а також фінансовий результат від господарської діяльності банку за певний визначений (звітний) період. Основними елементами звіту є доходи та видатки. Фінансовий результат не є самостійним елементом цього звіту, оскільки обчислюється через співвідношення доходів і видатків. Розглянемо приклад звіту про фінансові результати конкретного банку.







Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.