Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Тема: «Фінансова звітність банків»





Тема: «Фінансова звітність банків»

 

План

1. Регулювання і функції фінансового обліку.

2. Огляд фінансової звітності банків.

2.1. Балансовий звіт

2.2. Звіт про фінансові результати

2.3. Звіт про власний капітал

2.4. Примітки до фінансових звітів

 

Питання 1.

Соціальна роль фінансового обліку полягає в переданні фінансової звітності для забезпечення потреб передусім зовнішніх користувачів і реалізується через державне регулювання. В Україні закони, що регулюють ведення і організацію фінансового обліку, мають жорстко детермінований характер. Банки, як і інші суб'єкти господарської діяльності, під час ведення фінансового обліку, повинні дотримуватися чинного законодавства. Правила, методи і бухгалтерські процедури при цьому деталізуються і регламентуються.

В Україні до банків ставляться жорсткі вимоги щодо ведення бухгалтерського обліку, розкриття інформації про їхню діяльність та доведення її до громадськості. Ці питання врегульовані такими законами: «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», «Про аудиторську діяльність в Україні», «Про цінні папери та фондовий ринок».

Правові засади регулювання фінансового обліку і складання фінансової звітності визначені законом «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Державне регулювання фінансового обліку спрямоване на створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов'язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів.

Найбільші повноваження у сфері державного регулювання фінансового обліку належать Міністерству фінансів України. До його повноважень слід віднести розроблення методології фінансового обліку, яка насамперед втілює визначення принципів ведення бухгалтерського обліку та принципів складання фінансової звітності. Міністерство фінансів реалізує покладену на нього функцію щодо регулювання фінансового обліку через механізм регулювання процесом розроблення та затвердження національних стандартів бухгалтерського обліку. Мета цих стандартів — запобігти застосуванню підприємствами, у тому числі банками, різних підходів щодо розрахунку важливих економічних показників, забезпечити єдність підходу до формування фінансової звітності.



Для регулювання фінансового обліку в Україні запроваджено 25 національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Упровадження національних положень бухгалтерського обліку дало змогу привести національну систему бухгалтерського обліку і звітності у відповідність до реалій ринкової економіки та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і фінансової звітності (МСБО).

Цей процес був забезпечений тим, що розроблення національних положень відбувалося з використанням МСБО як базисної основи, а також ураховувались економіко-правовий стан країни і традиції, що склалися у сфері бухгалтерського обліку.

Національні П(С)БО охоплюють майже всі діючі МСБО, крім ЗО, 40 і 41. Деякі національні стандарти (наприклад, П(С)БО-12 «Фінансові інвестиції», П(С)БО-16 «Витрати» тощо) об'єднують положення кількох МСБО, а в деяких випадках передбачаються національні стандарти, які не мають аналогічного міжнародного стандарту.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку — це нормативний документ, в якому визначені принципи та методи ведення фінансового обліку. Структура стандарту залежить від обсягу питань, які в ньому розглядаються. Проте кожний стандарт обов'язково містить ключові елементи: загальні положення, які пояснюють його мету, сферу застосування та визначають усі використані основні терміни, методи оцінки об'єктів обліку і вимоги щодо розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

Притаманні банкам як фінансовим посередникам особливості діяльності та їх роль в економіці є основними чинниками, що впливають на побудову фінансового обліку в банках. З урахуванням того, що діяльність комерційних банків регулює Національний банк України, до його компетенції також входить розроблення правил та методики ведення фінансового обліку в банках.

Повноваження НБУ в цій сфері викладені в законах «Про національний банк України» та «Про банки і банківську діяльність». Утім викладені в нормативно-правових актах НБУ (інструкціях, постановах, рекомендаціях) правила, методи та процедури фінансового обліку не повинні суперечити національним положенням (стандартам) бухгалтерського обліку та звітності.

Тільки тоді, коли якісь аспекти ведення фінансового обліку банками не врегульовано діючими положеннями бухгалтерського обліку [П(С)БО], Національний банк має право під час розроблення інструкцій з бухгалтерського обліку застосувати МСБО.

Саме така ситуація склалася через відсутність національного положення, в якому були б викладені вимоги до банків щодо розкриття ними інформації у фінансовій звітності.

Тому інструктивні документи, які визначають правила і порядок складання та публікації фінансової звітності банків, розроблені Національним банком на базі міжнародного стандарту бухгалтерського обліку МСБО-30, який має назву «Розкриття інформації у фінансових звітах банків та подібних фінансових установ».

Призначенням цього стандарту і є встановлення вимог до формату, обсягу і змісту фінансової інформації, яку банки зобов'язані надавати зовнішнім користувачам. Відповідно до цього стандарту коментарі банків до фінансової звітності повинні розкривати такі аспекти, як управління та контроль з боку банку ліквідності і притаманних банківській діяльності кредитного, процентного та валютного ризиків тощо.

Використання цього стандарту дало змогу наблизити фінансову звітність банків до стандартів звітності, які застосовуються в країнах з розвинутою ринковою економікою, і зробити банківську систему більш прозорою. Втім залишились ще і відмінності в підходах НБУ до складання фінансової звітності банків порівняно з вимогами, викладеними в міжнародних стандартах з бухгалтерського обліку. Ці відмінності можна простежити, порівнявши зміст інструкцій НБУ з вимогами МСБО-30.

Отже, актуальним залишається проблема розроблення національного положення бухгалтерського обліку, аналогічного МСБО-30. Позитивне вирішення цієї проблеми сприятиме прозорості банківської системи України та активізації процесу її інтеграції у світову фінансову систему.

До повноважень керівництва банку стосовно фінансового обліку віднесено створення належних умов для правильного ведення фінансового обліку згідно з чинним законодавством. Для виконання цієї вимоги керівництво банку зобов'язане забезпечити розроблення внутрішнього нормативно-правого акта, який має назву «Облікова політика банку». У цьому документі викладені правила ведення й організації фінансового обліку, методи оцінювання конкретних об’єктів фінансового обліку, до яких дозволено застосовувати альтернативні методи, а також бухгалтерські процедури, що використовуються банком для складання та подання фінансової звітності.

Цей документ насамперед вміщує положення облікової політики банку щодо формування резервів на покриття втрат від неповернення кредитів, під знецінення цінних паперів та інші сумнівні активи, правила списання з балансу безнадійних щодо повернення кредитів, нарахування процентних доходів і витрат, порядок організації внутрішнього контролю при здійсненні бухгалтерських процедур тощо.

Узагальнимо механізми, за допомогою яких здійснюється регулювання фінансового обліку в банках, і подамо їх у вигляді табл. 1.

Таблиця 1.

КОРИСТУВАЧІ ФІНАНСОВОЇ

СТРУКТУРА СТАТЕЙ БАЛАНСУ

АКТИВ ПАСИВ  
Грошові активи (гроші в касі, коррахунки в НБУ) або первісні резерви ЗОБОВ'ЯЗАННЯ Кошти, позичені на міжбанківському ринку: Зобов'язання перед іншими банками (коррахунки інших банків) Позичені кошти
Кошти в інших банках і державні та інші цінні папери, що рефінансуються НБУ, та емітовані НБУ або вторинні резерви Міжбанківські кредити отримані
Портфель цінних паперів на продаж Депозитні запозичення: Депозити до запитання клієнтів — не банків Депозити
Кредитний портфель
Інвестиційний портфель (корпоративна частина) Строкові депозити клієнтів — не банків
Недепозитні запозичення та інші зобов'язання
Усього зобов'язань  
Основні засоби та інші активи КАПІТАЛ Статутний капітал  
Резервний капітал Нерозподілений прибуток та загальні резерви Інші джерела капіталу
Разом власний капітал
БАЛАНС (валюта балансу)   БАЛАНС (валюта балансу)

 

 

Виходячи з принципу ліквідності в структурі активів банку виокремлюють шість ключових блоків. Розглянемо послідовно показники (статті) кожного з них.

1. Грошові активи (первісні резерви).До них належать готівкові кошти, залишки коштів на кореспондентському рахунку та інших рахунках у НБУ, грошові документи. Готівкові кошти та кошти в НБУ — це активи, які банки можуть безпосередньо використовувати для здійснення платежів за дорученням клієнтів або власних платежів, для повернення депозитів та погашення інших зобов'язань. Вони належать до активів, які не приносять банку доходів.

Готівкові кошти. Це банкноти та монети в національній та іноземній валюті, які є в касі або в скарбниці банку і які на вимогу вкладників банк спрямовує на повернення депозитів.

Кошти у Національному банку України. Комерційні банки в обов'язковому порядку відкривають у регіональних установах НБУ кореспондентський рахунок та рахунок обов'язкових резервів.

Для комерційних банків коррахунок у НБУ за призначенням є поточним рахунком, і наявність залишку коштів на цьому рахунку свідчить про здатність банку розрахуватись за зобов'язаннями або про його платоспроможність. Кошти з цього рахунка комерційний банк використовує для здійснення розрахунків з іншими банками в межах України як за власними операціями, так і за операціями, що здійснює за дорученням клієнтів.

На рахунку обов'язкових резервів комерційні банки змушені тримати кошти згідно з чинним законодавством. Кожний комерційний банк зберігає на цьому рахунку залишки коштів у межах обчисленого нормативу обов'язкових резервів. Норматив обчислюється для кожного банку окремо, і його значення залежить від загальної суми залучених банком депозитів.

Дорожні чеки. Дорожні чеки належать до грошових документів. В Україні набули поширення чеки компаній American Ехргеss, Тhоmаs Сооk, VISA. Комерційні банки їх купляють або одержують за договорами консигнації в іноземних банків на реалізацію. Дорожні чеки існують як грошові документи до моменту їх продажу покупцям і отримання за них грошових коштів в іноземній валюті. Спрощений порядок їх трансформації у готівкові кошти дає підстави розглядати їх як еквівалент грошових коштів.

Кошти, які зберігаються у вигляді готівки та на рахунках у НБУ, через їх високу ліквідність ще називають резервними депозитами або первісними резервами. За рахунок цих коштів насамперед задовольняється попит з боку комерційного банку на ліквідні кошти.

2. Кошти в інших банках, державні та інші цінні папери, що рефінансуються НБУ (вторинні резерви).До другої групи активів належать кошти, які розміщені в інших банках. Комерційний банк для проведення прямих розрахунків з іншим банком, насамперед з іноземним, відкриває в цьому банку, який є його партнером-кореспондентом, прямий кореспондентський рахунок. Відкриття прямого кореспондентського рахунка, який виконує функцію поточного рахунка, дає змогу комерційному банку скористатися послугами банку-кореспондента. Здійснення платежів з цих рахунків відбувається тільки за дорученням комерційного банку. Відкриття таких рахунків дає змогу комерційним банкам прискорити розрахунки за експортно-імпортними операціями клієнтів і валютними операціями на міжнародних фінансових ринках.

Крім того, банки розміщують надлишок ресурсів, що в них тимчасово виник у вигляді строкових депозитів або наданих кредитів, в інших банках. Строкові депозити відображаються на рахунку «Строкові депозити, які розміщені в інших банках», а надані кредити іншим банкам — на рахунку «Кредити, які надано іншим банкам». За своєю природою кошти, які розміщені на таких рахунках, належать до міжбанківських депозитів, і різниця між ними полягає у формі оформлення операцій. Можливість банку скористатися залишками коштів на перелічених рахунках залежить від платоспроможності банків-кореспондентів.

До цінних паперів, що рефінансуються НБУ, належать цінні папери з низьким ризиком, які придбані і перебувають у портфелі банку і які приймаються НБУ як забезпечення у випадку надання комерційному банку кредиту у формі рефінансування, а саме:

• державні цінні папери, які включають казначейські векселі та облігації внутрішньої державної позики, що придбані банком;

• боргові цінні папери місцевих органів державного управління— це в основному облігації, емітовані місцевими органами влади з метою акумуляції коштів на фінансування місцевих проектів громадського призначення;

• боргові цінні папери компаній. До них належать облігації, векселі та комерційні цінні папери, емітовані фінансовими і промисловими корпораціями і які звичайно мають строк погашення 60 або менше днів і є носіями високої ліквідності.

Національний Банк установлює перелік цінних паперів, ґрунтуючись на оцінці їх ризиків. Як правило, такі цінні папери трансформуються в грошові кошти без будь-яких труднощів і з невеликою втратою в ціні (дисконтом). Привабливість державних цінних паперів також обумовлена пільговим механізмом оподаткування процентних доходів, які від них отримують банки і завдяки чому вони також підвищують свою ліквідність.

3. Портфель цінних паперів на продажвключає придбані банком цінні папери (акції, облігації, векселі, короткострокові комерційні цінні папери тощо) різних емітентів. Такі цінні папери купуються банком з наміром їх подальшого перепродажу, як правило, на термін до шести місяців. Метою їх придбання є отримання прибутку у вигляді курсової різниці, яка виникає у разі їх продажу за ціною вищою, ніж ціна придбання. Ліквідність таких цінних паперів залежить від фінансового стану їх емітентів.

4. Кредитний портфель.До цього блоку належать активи у вигляді позик, наданих банком клієнтам юридичним особам — небанкам та фізичним особам. Надані позики класифікують за секторами економіки, видами та цільовим призначенням позик. Ліквідність позик залежить від можливості позичальників своєчасно повернути надані їм позики банку.

5. Інвестиційний портфель цінних паперів (корпоративний).Цей блок активів включає придбані банком довгострокові цінні папери (акції, облігації, векселі тощо) різних емітентів з наміром отримання від них доходу у вигляді відсотків або дивідендів, а також окремо виділяють інвестиції в асоційовані та дочірні компанії. Інвестиційні цінні папери купуються звичайно на строк один рік та більше.

6. Основні засоби та інші активи.До основних засобів банку належать приміщення, в якому розташований банк, обладнання, офісні меблі. Права банку, наприклад, на оренду землі, гудвіл — це нематеріальні активи. Активи цього блоку включають дебіторську заборгованість клієнтів за несплаченими банку доходами за наданими кредитами та іншими послугами (нараховані доходи до отримання), а також аванси перераховані банком за очікувані послуги (видатки майбутніх періодів). Крім цього, активи даного блоку включають дебіторську заборгованість клієнтів за операціями банку та дебіторську заборгованість співробітників банку за внутрішніми операціями банку.

Користувачів звітності особливо цікавить достовірна оцінка активів у балансі. Тому надзвичайно важливо зрозуміти методи оцінювання, котрі застосовуються для вимірювання різних видів активів. Найчастіше використовують метод оцінювання за історичною (первісною вартістю), тобто за ціною, за якою актив був придбаний. Така ціна має підтвердження у вигляді документа. Проте актуальним лишається наближення оцінки активів до їх поточної вартості. Це досягається через застосування специфічних методів оцінювання: поточна (відновлювана) вартість, ринкова вартість активу, теперішня вартість активу, справедлива вартість активу.

Поточна (відновлювана) вартість — сума грошових коштів або інших форм компенсації, яку потрібно було б витратити для придбання такого самого або аналогічного активу на дату складання балансу. Така оцінка найчастіше застосовується до основних засобів.

Ринкова вартість активу — чиста вартість його придбання або реалізації на активному ринку. Її визначають двома способами: як вхідну ціну (ціна придбання) або як вихідну ціну (ціна продажу). Так, ринковою вартістю цінних паперів звичайно є сума, яку можна отримати від продажу їх на фондовому ринку.

Теперішня вартість активу — теперішня (дисконтована) вартість майбутніх чистих грошових надходжень, які очікуються від використання активу в умовах звичайної господарської діяльності. Справедлива вартість активу — сума, за якою актив може бути обміняний в операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Для різних видів активів можуть бути обрані різні методи оцінювання. Далі, розглядаючи технологію обліку господарських операцій банку, ви зможете детальніше ознайомитися з критеріями визнання і методами оцінювання окремих видів активів банку у балансі.

Зобов'язанняце заборгованість банку, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів банку, що втілюють у собі економічні вигоди.

Зобов'язання визнається як об'єкт обліку, якщо відповідає таким умовам:

1. Зобов’язання означає виникнення для банку необхідності діяти у певний спосіб, тому що з'явилось унаслідок укладених з партнерами контрактів.

Справді, якщо банк уклав депозитну угоду з Петренком на залучення від нього депозиту на суму 700 грн терміном на шість місяців під 16% річних зі сплатою відсотків щоквартально, це означає, що він узяв на себе обов'язок повернути через шість місяців грошові кошти на суму 700 грн і сплатити відсотки.

2. Погашення зобов 'язання справді призведе до вибуття з банку грошових коштів, тобто зменшення фінансових ресурсів банку і водночас можливості отримати деякі прибутки шляхом їх використання.

3. Зобов’язання може бути відображено в обліку тільки за наявності документа (угоди, ставки тарифу тощо), який підтверджує його суму.

Згортання в балансі статей активів та зобов'язань не дозволяється. Тобто дебіторська і кредиторська заборгованість банку перед одним партнером підлягає відображенню на двох окремих рахунках: на активному рахунку — дебіторська заборгованість партнера перед банком і на пасивному рахунку — борг банку партнеру.

Зобов’язання в балансі банку розміщені за такими принципами: 1) за контрагентами, 2) джерелами мобілізації коштів і 3) залежно від строків розпорядження ними (ліквідності).

Контрагентів насамперед поділяють на дві категорії: 1) банки та 2) клієнти — не банки. Клієнти — не банки можуть бути юридичними особами або фізичними особами. Від контрагентів банків мобілізація коштів здійснюється у вигляді запозичень з міжбанківського ринку. Мотив запозичень пояснюється надлишком ліквідних грошових коштів у одних банків і нестачею ліквідності або додатковою потребою в ліквідних коштах для реалізації певних проектів у інших банків.

Від клієнтів — не банків мобілізація коштів проводиться у формі депозитів. У межах кожної категорії контрагентів зобов'язання розміщені за строками розпорядження ними: спочатку — зобов'язання до вимоги, потім — короткострокові і наприкінці —довгострокові. Третім джерелом мобілізації є недепозитні залучення від клієнтів — не банків, які банк здійснює шляхом розміщення власних боргових зобов'язань (облігації) або у вигляді залучення субординованих кредитів. Згідно з визначеними принципами в балансі банку виокремлюють три блоки зобов'язань.

Кошти, запозичені від інших банків.Зобов'язання цього типу включають залишки коштів на відкритих іншими банками у комерційному банку кореспондентських рахунках (депозити до вимоги) та кошти, отримані комерційним банком від НБУ або інших банків на міжбанківському ринку у вигляді кредитів або депозитів на певний строк. Такі запозичення здійснюються банком у формі і на умовах, які його задовольняють. Менеджери банку можуть безпосередньо впливати на обсяги та суми подібних запозичень.

Кошти, залучені від юридичних осіб — небанків та фізичних осіб.Спочатку в цьому блоці розміщені кошти, залучені на поточні рахунки клієнтів (депозити на вимогу). Кошти з цих рахунків підлягають поверненню на вимогу вкладників негайно.

У наступній позиції відображаються строкові депозити і наприкінці — ощадні депозити.

Обсяги і суми, а також умови залучень у такі депозити залежать від уподобань клієнтів. Отже, подібними залученнями складніше управляти менеджерам банку.

Недепозитні залучення та інші зобов'язання включають запозичення у вигляді розміщення власних облігацій та ощадних сертифікатів банку. До них також належить запозичення шляхом отримання субординованого кредиту, тобто кредиту, отримано на термін не менше ніж п'ять років, який підлягає погашенню у разі нестачі коштів в останню чергу після задоволення вимог усіх інших кредиторів або шляхом обміну на власні акції банку.

Цей блок також включає нараховані витрати до сплати. Нараховані витрати до сплати — це вже понесені банком витрати, але ще не сплачені. Прикладом таких витрат є кредиторська заборгованість банку перед вкладниками за відсотками, нарахованими за користування депозитами. До інших зобов'язань належать аванси, перераховані банком партнерам за очікувані послуги. Такі аванси називають витратами майбутніх періодів. У цей блок, крім того, включають кредиторську заборгованість банку клієнтам за операціями банку, а також заборгованість податковим органам за податками та іншими платежами в позабюджетні фонди і співробітникам банку за внутрішніми операціями банку.

Найчастіше для оцінювання зобов'язань та їх відображення в балансі застосовують історичну (фактичну) вартість, тобто ціну придбання. Крім того, використовуються такі види оцінок: поточна собівартість, вартість розрахунку (платежу), теперішня вартість, справедлива вартість.

Поточна вартість зобов'язання — сума недисконтованих грошових коштів, які були б потрібні для погашення зобов'язання на поточний момент (певну дату). Тобто остаточна дата погашення зобов'язання відповідно до угоди ще не настала.

Вартість розрахунку (платежу) — сума недисконтованих грошових коштів, які ймовірно будуть сплачені для погашення зобов'язання у процесі господарської діяльності банку.

Теперішня вартість зобов'язання — теперішня (дисконтована) вартість майбутніх чистих грошових платежів, які ймовірно будуть потрібні для погашення зобов'язання у процесі господарської діяльності.

Справедлива вартість Зобов’язання — сума, за якою може бути погашено зобов'язання в операції між обізнаними, незалежними сторонами.

Власний капіталце частина в активах банку, що залишається після вирахування його Зобов’язань. З формули балансового рівняння випливає, що

К = А-3.

З огляду на цю формулу можна сказати, що оцінка власного капіталу залежить від оцінки відповідних активів та зобов'язань. Спробуємо з'ясувати, у чому полягає така залежність. Згідно з чинним законодавством у разі ліквідації банку насамперед підлягає погашенню заборгованість банку перед партнерами-кредиторами. Джерелом погашення такої заборгованості є грошові кошти і кошти, які отримані від реалізації активів. Звичайно вартість реалізації активів майже ніколи не збігається з оцінкою, за якою активи відображені в балансовому звіті. І тільки після сплати всіх боргів кредиторам між власниками банку можуть бути розподілені активи, що залишились.

Звідси видно, що вартість капіталу власників залежить від оцінки активів і зобов'язань. Якщо завищена оцінка активів, це неминуче призведе до неправильного відображення вартості капіталу власників. Також як балансова вартість активів майже ніколи не збігається з їх ринковою вартістю, так само і балансова вартість власного капіталу не дорівнює ринковій вартості акцій банку. Отже, у зв'язку з цим доречне ще таке визначення капіталу: капітан це чисті активи, що вільні від Зобов’язаннь.

К = ЧА, де ЧА — це чисті активи.

Основним джерелом зростання капіталу є прибуток. Показник нерозподіленого прибутку відображає ту частку від отриманого прибутку, що залишилася на розвиток банківського бізнесу після сплати дивідендів власникам і створення резервів згідно з чинним законодавством. Отже, порівняння чистих активів на різні балансові дати дає змогу обчислити суми одержаного прибутку (збитку).

Статті в структурній частині «власний капітал» розміщені за такими принципами: 1) джерела формування власного капіталу, 2) сталість цих джерел — від більш сталих до несталих. Так, спочатку розміщено статутний капітал, потім іде резервний капітал і наприкінці — нерозподілений прибуток. Справді, змінити статутний капітал можна тільки після реєстрації суми його збільшення або зменшення в НБУ. Втім, сума прибутку не є сталою величиною, а залежить від результатів діяльності банку.

Власний капітал банку, що є елементом балансового звіту банку, ще має назву «бухгалтерський показник власного капіталу».

Потрібно не змішувати цей показник з показником «регулятивний власний капітал банку», який використовується для обчислення багатьох нормативів, що впроваджені для регулювання діяльності комерційного банку з боку НБУ. Базою для розрахунку показника регулятивний капітал є бухгалтерський власний капітал, який підлягає коригуванню на певні статті балансового звіту.

Підсумовуючи огляд структури балансового звіту, слід зауважити, що в балансі банку на відміну від балансу підприємства левову частку становлять фінансові активи та фінансові зобов'язання. Це є зовнішнім проявом діяльності банку як фінансового посередника, який здійснює операції з фінансовими інструментами. Існування термінів «фінансові активи», «фінансові зобов'язання», «інструменти капіталу» безпосередньо пов'язане з використанням фінансових інструментів у діяльності банку. З'ясуємо тлумачення цих термінів.

Фінансові активи — це такі активи, які існують або у формі грошових коштів або контрактного права отримувати грошові кошти чи інший фінансовий актив від підприємства-контрагента

банку (наприклад, кредити надані) або контрактного права обмінювати фінансові інструменти з іншим підприємством.

Фінансові Зобов’язання — це такі зобов'язання, які існують як контрактні зобов'язання і підлягають погашенню перед кредитором або у формі передання грошових коштів чи іншого фінансового активу, або шляхом обміну фінансовими інструментами з кредитором.

Інструмент капіталу — це контракт, який засвідчує право його власника на залишкову частку в активах підприємства (банку) після вирахування всіх його зобов'язань.

Також слід зрозуміти, що стержневим принципом побудови балансу банку є принцип ліквідності. Такий концептуальний підхід побудови балансу дає змогу менеджерам активно використовувати інформацію, надану в ньому для управління ризиком ліквідності.

Необхідно також пам'ятати, що баланс демонструє фінансовий стан банку тільки на конкретну дату. Цей стан, ясна річ, може суттєво відрізнятися від фінансового стану в минулому і не зберегтися в майбутньому. У процесі господарської діяльності у фінансовому стані банку відбуваються зміни, які є наслідком здійснених ним банківських операцій. Для менеджерів банку і зовнішніх користувачів, безперечно, важливо оцінити досягнутий банком фінансовий результат від його діяльності. Така інформація узагальнюється та розкривається у формі звіту про фінансові результати.

Питання 2.2 Звіт про фінансові результати

Звіт про фінансові результати надає інформацію про доходи та витрати, а також фінансовий результат від господарської діяльності банку за певний визначений (звітний) період. Основними елементами звіту є доходи та видатки. Фінансовий результат не є самостійним елементом цього звіту, оскільки обчислюється через співвідношення доходів і видатків. Розглянемо приклад звіту про фінансові результати конкретного банку.

Питання 2.3. Звіт про рух грошових коштів

Важливим завданням фінансових менеджерів банку є оптимізація руху грошових потоків з метою забезпечення ліквідності банку. Вирішення цього завдання вимагає від менеджерів уміння оцінювати спроможність банку акумулювати і заробляти грошові кошти. Гроші можуть надходити в банк, головним чином, із чотирьох джерел: 1) внески засновників банку; 2) залучені депозити, одержані кредити та інші запозичення; 3) отримані доходи; 4) надходження від продажу активів, які перебували не в грошовій формі. Проте менеджери повинні не тільки вміти спрогнозувати обсяги грошових надходжень, а й розрахувати час та ймовірність їх отримання, а також визначити потреби банку в них відповідно до напрямів використання. Інформація щодо ліквідності банку є надзвичайно корисною і для зовнішніх користувачів, оскільки дає можливість прогнозувати здатність банку своєчасно розрахуватися з боргами.

Утім, баланс, розкриваючи інформацію про фінансовий стан банку на конкретну дату, не показує, як саме операції, що виконує банк, впливають на грошові потоки, які рухаються через банк і до яких змін у складі активів, зобов'язань та капіталу ці потоки ведуть. Звіт про фінансові результати, відображаючи фінансовий результат, демонструє тільки вплив прибутку (збитку) на один елемент фінансового стану – капітал. Інформаційне обмеження цих форм звітності вдалося подолати через складання звіту про рух грошових коштів. Розглянемо звіт про рух грошових потоків банку.

Питання 2.4. Звіт про власний капітал

Потреба у звіті про власний капітал передусім зумовлена зростанням потреби в інформації про всеохопний, або загальновизнаний, прибуток. Загальновизнаний прибуток включає чистий прибуток і прибуток (збиток) від переоцінки основних засобів та емісійний дохід. Звіт про фінансові результати, відображаючи формування фінансового результату за звітний рік, показує зміни у складі власного капіталу, які відбулися тільки завдяки одержанню чистого прибутку від діяльності за рік. Проте загальновизнаний прибуток відображає всі зміни у власному капіталі, що є наслідком здійснених за звітний період господарських операцій. Різниця між загальновизнаним прибутком та чистим прибутком виникає на суму доходів (витрат), які за діючими правилами не відображаються у звіті про фінансові результати, а безпосередньо показуються у звіті про власний капітал. Це доходи (витрати) від дооцінки (уцінки) основних засобів та нематеріальних активів, емісійній дохід від реалізації власних акцій за ціною, вищою (нижчою) їх номіналу, а також додатковий дохід (витрати) від зміни в обліковій політиці.

У звіті про власний капітал дається інформація про розподіл чистого прибутку за напрямами: 1) відрахування в загальні резерви; 2) відрахування на сплату дивідендів акціонерам. Крім цього, у звіті відображають додаткові внески капіталу засновниками, викуп власних акцій або продаж раніше викуплених акцій, якщо він має місце.

 

Тема: «Фінансова звітність банків»

 

План

1. Регулювання і функції фінансового обліку.

2. Огляд фінансової звітності банків.

2.1. Балансовий звіт

2.2. Звіт про фінансові результати

2.3. Звіт про власний капітал

2.4. Примітки до фінансових звітів

 

Питання 1.

Соціальна роль фінансового обліку полягає в переданні фінансової звітності для забезпечення потреб передусім зовнішніх користувачів і реалізується через державне регулювання. В Україні закони, що регулюють ведення і організацію фінансового обліку, мають жорстко детермінований характер. Банки, як і інші суб'єкти господарської діяльності, під час ведення фінансового обліку, повинні дотримуватися чинного законодавства. Правила, методи і бухгалтерські процедури при цьому деталізуються і регламентуються.

В Україні до банків ставляться жорсткі вимоги щодо ведення бухгалтерського обліку, розкриття інформації про їхню діяльність та доведення її до громадськості. Ці питання врегульовані такими законами: «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», «Про аудиторську діяльність в Україні», «Про цінні папери та фондовий ринок».

Правові засади регулювання фінансового обліку і складання фінансової звітності визначені законом «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Державне регулювання фінансового обліку спрямоване на створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов'язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів.

Найбільші повноваження у сфері державного регулювання фінансового обліку належать Міністерству фінансів України. До його повноважень слід віднести розроблення методології фінансового обліку, яка насамперед втілює визначення принципів ведення бухгалтерського обліку та принципів складання фінансової звітності. Міністерство фінансів реалізує покладену на нього функцію щодо регулювання фінансового обліку через механізм регулювання процесом розроблення та затвердження національних стандартів бухгалтерського обліку. Мета цих стандартів — запобігти застосуванню підприємствами, у тому числі банками, різних підходів щодо розрахунку важливих економічних показників, забезпечити єдність підходу до формування фінансової звітності.

Для регулювання фінансового обліку в Україні запроваджено 25 національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Упровадження національних положень бухгалтерського обліку дало змогу привести національну систему бухгалтерського обліку і звітності у відповідність до реалій ринкової економіки та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і фінансової звітності (МСБО).

Цей процес був забезпечений тим, що розроблення національних положень відбувалося з використанням МСБО як базисної основи, а також ураховувались економіко-правовий стан країни і традиції, що склалися у сфері бухгалтерського обліку.

Національні П(С)БО охоплюють майже всі діючі МСБО, крім ЗО, 40 і 41. Деякі національні стандарти (наприклад, П(С)БО-12 «Фінансові інвестиції», П(С)БО-16 «Витрати» тощо) об'єднують положення кількох МСБО, а в деяких випадках передбачаються національні стандарти, які не мають аналогічного міжнародного стандарту.









Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2021 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.