Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







СПІЛКУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ





План

1. Сутність спілкування. Правила спілкування. Спілкування і комунікація.

2. Функції спілкування.

3. Види, типи і форми професійного спілкування.

4. Етапи спілкування.

5. Мова, мовлення і спілкування..

6. Невербальні засоби спілкування.

7. Педагогічне спілкування.

8. Гендерні аспекти спілкування (самостійно).

 

Література:

1. Антоненко-Давидовим Б. Як ми говоримо. – К.: Либідь, 1991. – 256 с.

2. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – Видавничий центр «Академія», 2004. – 344 с.

3. Білодід І.К. Дбаймо про високу культуру мови // Питання мовної культури. – К.: Наук. Думка, 1969. – № 3. – С. 3-10.

4. Глущик С. В., Дияк О.В., Шевчук С.В., Сучасні ділові папери : Навч. посібник. – К.: Атіка, 2005. – С. 11-36, 340-342.

5. Головащук СІ. Складні випадки наголошення : Словник-довідник. – К.: Либідь, 1995.

6. Жайворонок В. В. та ін. Українська мова в професійній діяльності: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 2006. – 431 с.

7. Коваль А.П. Ділове спілкування : Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1992.

8. Михайлюк В. О. Українська мова професійного спілкування: навч. посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2005. – С. 15-30.

9. Радевич - Винницький Я. Етикет і культура спілкування: Навч. посібник. – 2-e вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2006. – С. 14-21,35-41.

10. Словник труднощів української мови / За ред. С. Я. Єрмоленко. – К.: Рад. школа, 1989.

11. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: Термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля. – С. 243; 244; 571, 572.

12. Тищенко О. Модель курсу «Мова професійного спілкування» // Дивослово, 2003. – № 9. – С. 56-59.

13. Українська мова (за професійним спрямуванням). Програма // Дивослово, 2005. – № 9. – С. 38-42.

14. Український правопис /4-е вид. випр. й доп.– К.: Наук, думка, 1993.–240 с.

15. Чайка Г. Л. Культура ділового спілкування менеджера: Навч. посібник. – К.: Знання, 2005. – С. 13-30.



16. Шевчук С. В. Російсько-український словник ділового мовлення. – К.: Арій, 2010. – 488 с.

17. Шевчук С. В. Українське ділове мовлення: Підручник. – Вид. 5-те, доп. і перероб. – К.: Арій, 2009. – С. 13-15.

18. Шевчук С.В., Клименко І.В. Українська мова за професійним спрямуванням: Підручник. – 3-є вид., випр. і допов. – К.: Алерта, 2012. – С. 146-166.

Основні поняття:

Спілкування –це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми, взаємодії особистостей, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.

Правила спілкування –рекомендації щодо ефективного спілкування, які склалися в суспільстві й віддзеркалюють комунікативні традиції певного етносу.

Комунікація –цілеспрямований інформаційний обмін в різноманітних процесах спілкування.

Функції спілкування –це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.

Мова –основний універсальний засіб спілкування людей, висловлення їх думок, почуттів. Мова є спільною для всіх, хто нею послуговується.

Мовлення –це сам процес і результат спілкування. Мовлення завжди індивідуальне, оскільки мовні засоби кожний застосовує, добирає по-своєму.

Невербальні засоби спілкування –це система немовних знаків, що слугують засобами для обміну інформацією між людьми.

 

1. Сутність спілкування. Правила спілкування. Спілкування і комунікація

 

Спілкування – це процес взаємодії між людьми, в якому відбувається обмін інформацією, досвідом, уміннями й навичками, результатами праці. У більш вузькому розумінні - це процес обміну інформацією та досвідом, не­від’ємний і дуже важливий аспект людського існування, важлива передумова формування людини як соціальної істоти, здатної до співіснування з подіб­ними до себе.

Водночас спілкування є необхідною передумовою існування суспільства. У процесі спілкування досягаються організованість та єдність дій окремих інди­відів, здійснюється інтелектуальна взаємодія, наприклад професійна, формують­ся спільні інтереси та погляди, досягається взаєморозуміння, узгодженість дій, згуртованість і солідарність, без яких неможлива колективна діяльність.

Спілкування може бути не тільки засобом, а й метою, процесом інформаційного обміну, внаслідок чого відбувається збагачення досвідом. Через спілкування проходить навчання й виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду. Водночас саме у спілкуванні виявляють себе й розкривають риси й властивості людини, її внутрішній світ. Правдиво фран­цузький письменник Ангуан де Сент-Екзюпері вважав “розкіш людського спілкування” одним з найвищих людських благ, яким, звичайно, треба вміти користуватися.

Уміння спілкуватися, дотримуватися певних норм і правил спілкування у різних місцях, зокрема фахового спілкування, є невід’ємною складовою ми­стецтва життя, важливим показником нашої культури.

Особливе значення культура й мистецтво спілкування мають для тих людей, для яких спілкування є невід’ємною складовою їхньої професійної діяльності, тобто для вчителів, лікарів, дипломатів, політичних діячів, ке­рівників різних рівнів, юристів, військовослужбовців, працівників кому­нальних установ та інших. За умов демократичного суспільства, коли ко­жна людина має право на вільне висловлювання своїх думок і переконань, особливого значення набуває культура дискусій і ведення діалогу. Це вміння не тільки стисло й чітко формулювати свої думки, доводити їх слушність і переконувати у цьому інших - проводити так званий “мозко­вий штурм”, але й уміння терпляче вислухати свого опонента, поважати його позицію, ставити інтереси справи вище від особистих симпатій чи антипатій. На жаль, цих простих правил не завжди дотримуються нині в нашому житті.

Правила спілкування– рекомендації щодо ефективного спілкування які склалися в суспільстві й віддзеркалюють комунікативні традиції певного етносу. Ці правила засвоюються у процесі навчання та шляхом наслідування й репрезентуються в спілкуванні автоматично.

Є три групи правил спілкування:

1. Правила комунікативного етикету. Вони визначають порядок звертання й представлення (молодшого старшому, чоловіка жінці, гостей господарям), способи іменування (на ім’я, ім’я по батькові, на прізвище, за посадою, званням, титулом тощо), вибір звертання (на “ти”, “ви”) тощо.

2. Правила узгодження комунікативної взаємодії, що зумовлюють і тип спілкування: ділове, світське, ритуальне, інтимно-особистісне та ін. Різні типи спілкування мають свої комунікативні кодекси. Так, ділове спілкування відбувається в межах кодексу корпоративності, партнерства, що передбачає чотири правила: правило необхідності й достатності інформації (“Говори не більше і не менше, ніж потрібно в цей момент”), правило якості інформації (“Намагайся узгоджувати свої висловлювання з істиною”), правило відповідності (“Не відхиляйся від теми!”) і правило стилю (“Висловлюйся зрозуміло!”). ,

Світське спілкування визначається “кодексом ввічливості”. Він реалізується в правилах такту, симпатії, доброзичливості, схвалення, згоди, великодушності. Сутність світського спілкування – антипода ділової комунікації – у його безпредметності: люди кажуть не те, що думають, а те, про що узвичаєно розмовляти в подібних ситуаціях.

Ділове спілкування здійснюється теж за певними правилами, які є не самоціллю, а засобом забезпечення ефективного обміну думками, намірами, програмами діяльності.

3. Самопредставлення. Специфіка цих правил – вони не є обов’язковими. Виконання чи ігнорування їх пов’язане з особистим успіхом окремих учасників спілкування. Такі правила нерідко індивідуалізовані.

Американський психолог Дейл Карнегі пропонує шість правил, дотри­муючись яких можна сподобатися співбесіднику:

1. Щиро цікавтесь іншими людьми.

2. Посміхайтесь.

3. Пам’ятайте, що ім’я людини – це найсолодший і найніжніший для неї звук будь-якою мовою.

4. Будьте добрим слухачем. Заохочуйте інших говорити про самих себе.

5. Розмовляйте про те, що цікавить вашого співрозмовника.

6. Переконуйте вашого співрозмовника в його значущості й робіть це щиро.

Як бачимо, ці поради згодяться для звичайної зустрічі, бесіди, але по­вністю ніяк не можуть бути використані у професійних перемовинах, суперечках, дебатах, полеміці.

Спілкування іноді ототожнюють із комунікацією, однак вони не є синонімами. У сучасній лінгвістиці існує 100 дефініцій комунікації, що зумовлені різноманітністю її способів, специфікою мети передачі та способом адресованості інформації. Поняття «комунікація» ширше поняття «спілкування». Комунікація опосередковує всі види соціальної діяльності, акумулює суспільний досвід, передає його від покоління до покоління і є чинником етнічної ідентифікації. У курсі «УМЗПС» ми розглядатимемо ці терміни як синоніми з метою наголошення на процесах соціальної взаємодії, що розглядаються в їхньому знаковому втіленні.

Комунікація (лат. соттипісо – спілкуюсь із кимось) – спілкування, передача інформації; масова комунікація – процес інформування широких мас із використанням технічних засобів, так звана мас-медіа. Це спілкування, повідомлення, передавання інформації, думок, почуттів, волевиявлень людини мовними засобами. Комунікація складається з комунікативних актів, у яких беруть учать комуніканти, тобто ті, що здійснюють мовну діяльність у різних формах мовного спілкування.

Функції спілкування

Функції спілкування – це зовнішній прояв властивостей спілкування, це ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі. Виділяють такі найпоширеніші функції спілкування:

1) контактна – полягає у встановленні атмосфери спільної готовності партнерів передавати й сприймати повідомлення та підтримувати взаємний зв'язок;

2) інформаційна – означає, що в процесі спілкування партнери обмінюються певною інформацією;

3) спонукальна – здатність заохотити співрозмовника до виконання певних дій;

4) координаційна – уміння співрозмовників узгодити свої дії;

5) функція розуміння – усвідомлення, розуміння змісту повідомлень;

6) емотивна – у процесі спілкування партнери можуть не тільки виражати власні емоції, а й заражати ними інших, а також викликати певні емоції;

7) налагодження стосунків – здатність налагодити або, навпаки, зіпсувати стосунки;

8) впливова – уміння вплинути на поведінку, переконання, уподобання партнера.

 

3. Види, типи і форми професійного спілкування

Людське спілкування здійснюється в різних формах і за допомогою різних засобів, які є невід’ємним чинником культури і постійно вдосконалюються та збагачуються.

Спілкування може бути прямим – у процесі безпосередніх контактів між партнерами та опосередкованим – коли між учасниками спілкування на­явна певна просторово-часова дистанція. Пряме спілкування - це спілкування між членами певного колективу, між керівником і підлеглими, учителем, викладачем і учнями, студентами, курсантами на роботі, на заняттях, спільних зібраннях - між фахівцями чи службовцями однієї ланки. Опосередковане спілкування здійснюється завдяки літературі, творам мистецтва чи витворам культури і має надзвичайно важливе значення для збагачення відносин людини зі світом: людина може усвідомити свою єдність зі світом, суспільством, відчути себе його частиною.

Виділяють такі форми професійного спілкування:

1. Традиційне – закріплене у певних національних звичаях та обрядах.

2. Формальне – регламентується певними нормами й має стереотипний характер (лікар - пацієнт, офіцер - солдат, керівник - підлеглий). Граючи ту чи іншу роль, людина стосовно свого партнера займає певну позицію, вдягає на себе “маску”, за якою ховається її власне “Я”. Його зручності - наперед спланувати результати.

3. Ділове – дехто вважає його формальним, але успіх у такому виді спілкування залежить від взаєморозуміння ділових партнерів, від урахування один одного намірів, інтересів, настрою.

4. Дружнє, неформальне – тут розкривається неповторність кожної лю­дини, її характер, внутрішній світ, суто людські якості, не обмежені інструк­ціями, і не може бути запрограмованим. Учасники імпровізують свою пове­дінку, між ними виникає взаєморозуміння і взаємодовіра, взаємна симпатія. Цей вид спілкування перетворюється із засобу на мету.

Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, його можна класифікувати на такі види:

- за участю чи неучастю мовних засобів: вербальне, невербальне і комбіноване;

- за формою представлення мовних засобів : усне, письмове, друковане;

- за темою: наукове, політичне, релігійне, навчальне-педагогічне, виховне, , філософське, побутове;

- за метою : ділове і розважальне;

- за кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомогою засобів масової інформації);

- за характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічнеі полі логічне;

- За мірою офіційності: офіційне і неофіційне;

- За тривалістю: постійне (у сім’ї, в колективі), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, в черзі), довготривале (з друзями);

- За свободою вибору партнера (ініціативне (змога вибирати партнерів, уникнення спілкування з неприємними людьми) і вимушене (особа спілкується незалежно від своїх бажань, напр.., розмова з керівником);

- за соціальними чинниками : особистісно зорієнтоване і соціально орієнтоване (встановлення статусних. Рольових стосунків);

- за результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне, бажане, нейтральне і небажане;

- за дотриманням норм: нормативне і ненормативне (порушення норм літературної мови), етикетне і не етикетне.

Етапи спілкування

Кожний акт спілкування складається з таких етапів:

1. Ретельна підготовка до спілкування (складання плану майбутнього спілкування, збирання матеріалів, умотивування аргументів, обґрунтування свого варіанта рішення).

2. Орієнтація в ситуації і встановлення контакту, тобто початок спілкування (тут потрібно дбати про створення доброзичливої атмосфери спілкування. Не протиставляти себе співрозмовникові, демонструвати повагу і увагу до співрозмовника, уникати критики, зверхності та негативних оцінок).

3. Обговорення проблеми (треба лаконічно й дохідливо викласти інформацію, уважно вислухати співрозмовника, сприймати те, про що він говорить, аргументувати свою позицію).

4. Прийняття рішення (варто запропонувати кілька варіантів рішення, уважно вислухати аргументи співрозмовника, не виказувати роздратованості, якщо мети не було досягнуто).

5. Вихід із контакту (наприкінці спілкування треба підсумувати результати зустрічі, попрощатися і висловити надію на подальші взаємини). Ініціатива завершення розмови має належати людині, старшій за віком, вищій за соціальним становищем, особі жіночої статі.

Успіх професійного спілкування залежить від:

1) мовця як особистості;

2)його знання сучасної української літературної мови як основи мови професійного спілкування;

3) уміння ефективно застосовувати ці знання залежно від мети та ситуації спілкування.









Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2021 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.