Предмет та метод історії економіки та економічної думки

Предмет та метод історії економіки та економічної думки

Типи господарських систем в історії людства

Господарство первісного суспільства та його еволюція на етапах ранніх цивілізацій до 8 ст до н.е.

Господарська діяльність в первісній історії У. Трипільська культура

Господарський розвиток Стародавнього Єгипту та його відображення в пам'ятках економічної

Господарський розвиток та економічна думка Месопотамії. Закони Хаммурапі

Осьовий час та його роль у формуванні Західної, Східної цивілізацій

Східна цивілізація та її характеристики. Історичні форми господарств та економічна думка Давньої Індії: Артхашастра

Соціально-економічний розвиток Китаю. Історичні форми господарства в працях Конфуція

Антична держава, її суть, відмінність від Східної держави

Особливасті господарського розвитку ДГ та їх відображення у працях Ксенофонта, Платона, Арістотеля

Основні риси господарського розвитку та економічної думки Давньої Греції

Характерні риси господарської системи Давнього Риму та шляхи еволюції

Особливості господарського розвитку ДР (Катон Старший, Варрон, Колумеллела)

Структура економіки рабовласницької системи. Господарсько-технічні досягнення давньосхідних і античних держав

Формування феодального землеволодіння в Західній Європі. Його основні форми (аллод, бенефіцій, феод). «Салічна правда»

Феодальні форми господарства, «Капітулярій про вілли»

Економічні погляди кантоністів. Хома Аквінський

Основні риси феодального господарства. Основні господарські форми (феодальне помістя, ремісничий цех, торгова гільдія)

Господарський розвиток Київської Русі. «Повість минулих літ», «Руська правда»

Вотчина як господарська форма. ЇЇ характеристика в «Руській правді»

Феодальне землеволодіння. Основні категорії залежних селян

Економічний розвиток укр. Земель в складі Польської та Литовської держав. «Устав на волоки», «Литовські статути»

Економічні причини та наслідки Великих географічних відкриттів

Наслідки Великих географічних відкриттів у становленні ринкового господарства

Історичні передумови виникнення, суть і етапи еволюції меркантилізму. Т.Мен, А.Монкретьєн, А.Серра

Умови виникнення і загальна характеристика класичної політ економії. Петті і Буагільбер

Історичні умови виникнення та суть фізіократизму. Кене, Тюрго

Формування мануфактурного виробництва. Мануфактура та її види

Форми господарств національних економік. А.Сміт – економіст мануфактурного періоду

Дослідження основних проблем ринкового господарства в працях Сміта, Рікардо

Особливості розвитку ринкового господарства Франції. Сей, Бастіа

Особливості розвитку ринкового господарства Німеччини. Історичні школи

Особливості становлення ринкових відносин в США. Теорії Кері

Створення укр. Козацької держави.Особливості її господарства. Економічна політика Хмельницького

Марксистське вчення про генезис капіталізму41. Учення Сея про три фактори виробництва та його розвиток в теоріях Маршалла і Шумпетера

Учення Сея про три фактори виробництва та його розвиток в теоріях Маршалла і Шумпетера

Економічна політика Петра I та її вплив на економіку У. Економічні погляди Прокоповича

Криза кріпосної системи, відміна кріпацтва. Укр економічна думка

Соціально-економічне становище Правобережної України. Економічний занепад Закарпаття. Економіка Галичини та Буковини під владою Австрії

Ідеї економічного лібералізму в У. Каразін, Журавський, Вернадський

Причини та фактори зростання американської економіки. Американська школа маржиналізму. Кларк

Основні школи маржиналізму. Їх внесок у розвиток світової економічної теорії

Розвиток неокласичної традиції у працях А.Пігу

Основні положення і особливості селянської реформи 1861 р. та її наслідки

Становлення капіталістичних форм господарювання в аграрному секторі У. Іноземний капітал в укр. промисловості

Укр економічна думка пореформеного періоду. Бунге. Демократична економічна думка представників Галичини. Франко, Драгоманов

Столипінська аграрна реформа. Відруби. Хутори. Еволюція селянської общини56. Економічні причини та наслідки Першої світової війни та її вплив на розвиток провідних стран

Економічні наслідки Версальської угоди. Плани Дауеса, Юнга

Світова економічна криза. «Новий курс» Рузвельта

Економічні програми національних урядів у. ЦР, Гетьманат, Директорія

Неолібералізм про поєднання ринкових механізмів та державного регулювання

Світове господарство в роки Другої світової війни та її наслідки

Теоретико-методологічні засади та основні напрямки раннього інституціоналізму. Веблен, Коммонс, Мітчелл

67. Господарство провідних країн Західної цивілізації на етапі державно-монополістичного розвитку. Теорії конкуренції Чемберліна, Робінсона68. Індикативне планування у Франції та теоретичне обґрунтування державного дирижизму Ф. Перу

68. Індикативне планування у Франції та теоретичне обґрунтування державного дирижизму Ф. Перу

Економічне зростання у повоєнний період. Неокейнсіанська теорія економічного зростання. Харрод-Домар

Економічне зростання в США після Другої світової війни. Тенденції розвитку. 73. 73Загальна характеристика розвитку світової системи господарства 50-70 рр 20 століття

Вплив інноваційно- технологічних факторів

Інтеграційні процеси в економіці Європи. Європейський Союз

Динаміка та структурні зміни господарського розвитку розвинутих країн у другій половині XX століття

Запровадження політики «воєнного комунізму», риси, заходи

81. Політики індустріалізації в У, етапи, риси

Колективізація та індустріалізація західно-укр земель (кінець 19-20 ст)

Скасцвання кріпацтва в Західній У, його законодавче оформлення

Теорія суспільного розвитку Шумпетера. Теорії монополії і конкуренції.

Економічний розвиток укр. Земель в період феодальної роздробленості

Посилення глобалізації та інтернаціоналізації світового господарства

Суть та наслідки інформаційно-технологічної революції

- гроші порушують природну рівновагу товарного обміну відповідно до “істинної” вартості;

- єдина корисна функція грошей – полегшення обміну – отже, золото і срібло можна замінити паперовими знаками.

Петті вважають засновником трудової теорії вартості. Саме тому К. Маркс називає його засновником класичної політичної економії в Англії. Вартість Петті трактує з позиції пропорційного обміну, що визначається затратами праці на виробництво товарів і залежить від її продуктивності в різних галузях. Він використовує термін «природна ціна», яка в нього і є, по суті, вартістю. Природна ціна певного товару визначається, за Петті, кількістю срібла, на видобуток якого і доставку в Лондон треба витратити стільки ж праці, як і на виготовлення товару.

Вартість, на думку Петті, створює не будь-яка праця, а лише та, що витрачається на видобуток золота і срібла. У нього немає чіткого розмежування вартості й споживної вартості. А оскільки у виробництві споживної вартості бере участь не лише праця, а й природа, то Петті поширює її дію на створення вартості. Звідси крилатий вислів Петті «Праця — батько і найактивніший чинник багатства, земля — його мати». У такий спосіб земля в нього теж стає фактором вартості.

Заробітну плату він розуміє як ціну праці, величина якої визначається вартістю засобів існування. Він прихильник мінімальної заробітної плати, яка б забезпечувала лише фізіологічний прожитковий мінімум, щоб примусити робітників працювати. Рента в Петті є продуктом праці, її величина — це різниця між вартістю сільськогосподарських продуктів і витратами виробництва. Процент Петті називає грошовою рентою» і визначає його як щось похідне від ренти. Його величина залежить від розмірів земельної ренти і кількості грошей в обігу.

Уже в першій половині XVI століття виникли початкові форми мануфактури основою її появи були селянські та міські промисли і ремесла, де не було цехових обмежень і вони виявилися найпридатнішими для технічних нововведень, нових форм організації виробництва і праці.

За організаційним принципом мануфактури поділялись на два види: централізовані і розсіяні.

За приналежністю мануфактури, як великі підприємства, на яких домінувала ручна праця поділялися на: державні або казенні, поміщицькі або вотчинні, монастирські або церковні, орендні і посесійні (утворювалися як казенні, а потім передавалися у посесію – умовне спадкове користування приватним особам або відраза виникали як посесійні). На них працювали приписані державні селяни або куплені спеціально для роботи на підприємствах.

Мануфактурне виробництво в Україні мало свої особливості. Основними видами мануфактур, що існували в українських землях, були кріпосна та капіталістична мануфактури. До кріпосної мануфактури належать:

— вотчинна мануфактура (підприємство, базоване на примусовій праці, що виникає з XVII ст. у великих маєтках-вотчин Російської імперії; в основному займається переробкою сировини, що виробляється в маєтку); в Україні до вотчинної мануфактури відносять суконну та цукрову мануфактури;

— посесійна мануфактура (виникає у XVIII ст., в період правління Петра І; передбачає умовне володіння, використовує примусову працю приписних робітників); найбільшого поширення набула в галузях важкої індустрії.

— купецька мануфактура (виникає в України в XVII ст., базується на вільнонайманій праці, як правило, належить представникам III стану — купцям);

- селянська мануфактура (підприємство, засноване заможним селянством); виростає, як правило, із селянських кустарних промислів, використовує вільнонайману працю.

Розвиток ремесла, його подальша спеціалізація, поява мануфактур посилювали територіальний поділ праці, що в свою чергу стимулювало розширення внутрішнього ринку. Збільшилася кількість торгів та ярмарків. Міцніли й економічні зв'язки України із зовнішнім світом: з Західною Європою, Росією, Сходом. Проте умови для торгівлі були дуже важкими. Економічна політика польського уряду захищала передусім інтереси шляхти і завдавала великої шкоди розвиткові української вітчизняної промисловості, затримувала загальний економічний розвиток

Фундатор неокласичної теорії, один із найвидатніших учених в історії економічної науки, Альфред Маршалл за 50 років своєї творчої діяльності написав 82 праці. Маршалл вивчав економічну науку за Мілом і зберіг зв'язок із класичною думкою через теорію вартості на основі "реальних витрат". Більше того, він ніколи повністю не відмовлявся від глибокого закоріненого класичного переконання, що економічний добробут залежить від нагромадження капіталу та приросту населення так само, як і від розподілу ресурсів.

А. Маршалл запропонував власну класифікацію благ. До економічних благ дослідник відносив:матеріальні блага, якими людина володіє на правах приватної власності;
ділові і професійні зв'язки та організацію підприємства.

Розмірковуючи над сутністю категорії "капітал", вчений виокремив дві її найважливіші складові: "здатність виробляти і здатність нагромаджувати".

Рушійною силою розвитку суспільства вчений вважав економічну свободу та конкуренцію.

Розроблені А. Маршаллом математичні і графічні методи аналізу в економічній теорії відрізнялись такою переконливістю, виразністю і науковою точністю і вийшли так далеко за межі "чистих ідей" його попередників, що ми цілком виправдано можемо вважати його засновником сучасної графічної економічної науки.

Маршалл запровадив звичне тепер розміщення ціни на осі у, а кількості — на осі х.

Теорія споживчого надлишку була визнана найважливішою новинкою в "Принципах економіко" в рік їх опублікування і отримала широке застосування в економічних дослідженнях.

Сформулював: закон спадної продуктивності, пов'язаний з використанням природних факторів виробництва; закон зростаючої продуктивності, згідно з яким "зростання обсягу витрат праці та капіталу, як правило, сприяє удосконаленню організації виробництва, що підвищує ефективність використання праці й капіталу"; закон постійної продуктивності, дія якого проявляється за умов урівноваження дії законів зростаючої та спадної продуктивності й полягає у тому, що "зростання обсягів затрат праці та інших витрат веде до пропорційного збільшення обсягів продукції".

Здійснив аналіз ринкової рівноваги та рівноважної ціни, які стали фундаментальними поняттями неокласичної теорії та наукового аналізу. А. Маршалл був переконаний, що майже всі проблеми в політичній економії мають ту саму сутність — йдеться про те, як попит і пропозиція урівноважують один одного.

Перехід до неокласичної парадигми отримав назву "маршаллівської революції", яка полягала: в розширенні предметного поля економічних досліджень, запровадженні нового категоріального апарату, збагаченні методології економічної науки;
започаткуванні мікроекономічного аналізу та дослідження економічних взаємозв'язків на системній та функціональній основі, що сприяло формуванню "єдиної мови" економічної теорії та відіграло важливу роль у професіоналізації економічної науки та утвердженні світового наукового співтовариства економістів; розробці синтетичної теорії, заснованої на рівноправності фактора граничної корисності (попиту) та фактора витрат (пропозиції) у формуванні ринкової ціни; включенні у економічний аналіз фактора часу, розмежуванні довгострокового та короткострокового періодів, що уможливило створення "загальної системи, в якій усі попередні теорії знайшли собі місце".

Економічні наслідки Версальської угоди. Плани Дауеса, Юнга

Долю Німеччини (території, репарації тощо) по завершенні війни вирішив Версальський мирний договір, підписаний 28 червня 1919 р. країнами-переможницями США, Англією, Францією, Італією та ін.

У розв'язанні проблем репарацій ініціативу перебрали на себе США. Було розроблено план Дауеса, що передбачав значні пом'якшення репараційних виплат, жорсткий контроль за джерелами репараційних платежів (податки від промисловості, виплати за рахунок митних і непрямих податків тощо), а також іноземні інвестиції у промисловість Німеччини (21 млрд дол.). У червні 1929 р. план Дауеса був замінений планом Юнга, за умовами якого обсяг репарацій знижувався до 114 млрд марок з терміном виплат упродовж 37 років, а єдиними джерелами платежів визначалися державний бюджет і доходи залізниць.

1924 - 1929 рр. в Німеччині були періодом економічного піднесення, якого не знали інші європейські учасники війни. У 1927 р. промислове виробництво Німеччини досягло довоєнного рівня, а 1929 р, перевищило його па 13 %. За підтримки міжнародних капіталів Німеччина відновила економічну могутність і повернула собі друге місце у світі за розмірами промислового виробництва, відтіснивши Англію на третє місце.

Поступово німецькі товари поверталися на світові ринки. Економічне піднесення дало змогу Німеччині випередити Англію за вивозом машин й устаткування. Вартість німецького експорту 1929 року, перевищила довоєнний рівень на 3 млрд марок. На тлі економічного піднесення скоротилося безробіття, підвищилася реальна заробітна плата.

Період 1924—1929 років у розвинених країнах характеризувався подальшим скороченням втручання держави в господарські відносини. Однак це не було простим, механічним поверненням до системи вільних ринкових відносин. Скорочення статистських відносин було частковим: у 20-ті роки практично в усіх країнах тривав об'єктивний процес монополізації економіки, відбувалося об'єднання інтересів монополій і держави, змінювалися ринкові відносини, що виражалося, зокрема, в поглибленні внутрішньогосподарських диспропорцій. Крім того, Версальська система, що встановила «новий» політичний порядок, не розв'язала європейських і світових суперечностей, а навпаки, поглибила загальну тенденцію до мілітаризації, до підготовки чергової спроби територіального й економічного перерозподілу світу. Це слугувало політичним обґрунтуванням збереження сильних елементів етатизму і в період стабілізації.

Економічні відносини країн Заходу у повоєнні роки коливалися між економічним націоналізмом (протекціонізмом) і прагненням до поновлення співпраці. Фінансовий і валютний хаос був головною перешкодою па шляху до відновлення довоєнного товарообміну в Європі. Розбіжність валютних курсів, натомість і постійні коливання їх ускладнювали розрахунки й робили невигідним обмін товарами між країнами.

Восени 1921 р. більшовистські лідери починають схилятися до сприйняття НЕПу як одного з можливих шляхів побудови соціалізму (відомо, що соціалізм трактувався як безтоварний соціально-економічний лад, антитеза ринковій економіці) через відносно тривалий період співіснування соціалістичного та несоціалістичного укладів, поступове, при збереженні “командних висот” в економіці, витіснення несоціалістичних господарських форм.

Модель непівської організації суспільства мала такі основні елементи в економіці — адміністративно-ринкова система господарства, яка охоплювала мінімальний зв’язок зі світовою економікою (зовнішня торгівля на основі держмонополії), державну власність на велику та значну частину середньої промисловості, торгівлю, транспорт; госпрозрахунок у промисловості, який діяв обмежено, на рівні державних трестів; нееквівалентний обмін із селом (відчуження частини його продукту через продподаток); гальмування зростання індивідуального великого (куркульського) селянського господарства на селі.
Продовольчий податок як форма заготівель сільськогосподарських продуктів застосовувався три роки, спочатку в натуральній формі, а з 1924 р. — у грошовій. Це, практично, означало розповсюдження ринкових відносин, хоч і не в повній мірі. Починаючи з 1924/25 р., коли було здійснено перехід до грошового оподаткування селян, продподаток як форма заготівель сільськогосподарських продуктів державою перестав існувати.
Відновлення сільського господарства розпочалося і було здійснено переважно на базі дрібнотоварних одноосібних селянських господарств, суспільне господарство на той час становило зовсім незначну частку всього аграрного виробництва. До середини 20-х років усіма видами виробничої кооперації було охоплено 1,5 млн, або понад 30 % селянських господарств. При цьому на досить низькому рівні залишалася частка господарств, охоплених колгоспами. Матеріально зацікавлені у виробництві й реалізації продукції мільйони селянських господарств розширювали посівні площі, зростав валовий збір зерна, збільшувалася і його заготівля, але не без проблем. Сільське господарство з багатьох показників досягло довоєнного рівня, а в подальшому навіть перевершило його. Країна повністю забезпечила себе продовольством і сільськогосподарською сировиною, відновила експорт хліба за кордон. Важливе значення у втягуванні промисловості, транспорту і всього державного сектору в стихійно відроджувані ринкові відносини мало їх переведення на комерційні засади та господарський розрахунок, запровадження оренди, концесій та твердої валюти. Уже до середини 1922 р. значну кількість підприємств, підпорядкованих ВРНГ і місцевим раднаргоспам, було знято з безплатного державного постачання, і їм було надано право повністю реалізовувати свою продукцію на ринку. Зміни відбуваються і в системі управління промисловістю. Запроваджуються трести та синдикати, які стають головною ланкою в системі управління промисловістю. Одним із проявів НЕПу в промисловості було те, що тепер у певних, обмежених формах дозволялося капіталістичне підприємництво, а саме: - створення дрібних приватних підприємств з кількістю працюючих не більше 20 осіб;
- здача в оренду державних підприємств; - створення змішаних акціонерних товариств за участю державного і приватного капіталу;- здача господарських об’єктів у концесії іноземцям для залучення іноземного капіталу.

У середині 20-х років капіталістичний сектор охоплював велику частину легкої промисловості і давав значну частку товарів народного споживання. Але з часом державна промисловість, використовуючи силу держави, відтісняла капіталістів і завойовувала ринок.
Нові організаційні форми і методи управління, часткова денаціоналізація підприємств, кількісне і якісне зростання кадрів, освоєння все більших за розмірами капітальних вкладень тощо сприяли прискоренню відбудови промислового комплексу України і збільшенню обсягу його продукції.

Відродження виробництва на основі товарно-грошових відносин стимулювало й активний розвиток повноцінної оптової торгівлі, яка, в основному, зосереджувалася в руках держави. Налагодилася й успішно функціонувала широка мережа товарних бірж, ярмарків, за допомогою яких відбувалася реалізація готової продукції, сировини, обладнання тощо.

Надзвичайно важливу роль у реалізації нової економічної політики відіграли створення стійкої грошової системи та стабілізація грошової одиниці, досягнута в результаті проведення грошової реформи.

Економічна криза 1929-33рр продемонструвала очевидну невідповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил та ірраціональністю стихійних ринкових процесів.

Перші кроки були зроблені у США у “новому курсі” Рузвельта. На перших порах втручання в економічне життя пояснювалося практичними міркуваням без відповідної теоретичної бази. У 1936 англ економіст Кейнс видав книгу “Загальна теорія зайнятості, процента, грошей”, цим самим створивши теоретичну базу нового напряму котрий обгрунтовує неможливість саморегулювання капіталістичної економіки на мікрорівні та необхідності державного втручання в економічні процеси. Книгу сприйняли у колі великої буржуазії і назвали “біблією кейнсіанства”. Він чітко сформулював новий напрям економічної теорії державного регулювання економіки. Оперував величинами, що визначають рівень та темпи зростання нац.доходу- споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість. Він заклав основи макроекономічному напрямку ек-ки.

Кейнс вважав, що проблеми розвинутого капіталістичного суспільства слід шукати не у сфері пропозиції ресурсів, а у сфері попиту. Кейнс поставив під сумнів існування за умов монополістичного капіталізму вільного руху цін у напрямку зниження (досвід показав, що ціни залишаються незмінними навіть заумов зниження зарплати та спаду вир-ва.

Він показав неможливість постійного зниження норми процента з метою стимулювання інвестицій.

-висуває на перший план проблеми реалізіції (неефективного попиту), що започаткувало розвиток динамічної теорії циклу.

-теорія НД та мультиплікатора увійшли в післякеййстанські теорії ек. зростання;

5 червня 1947 р. держсекретар США Дж. Маршал, виступивши в Гарварді, представив зміст програми, спрямованої на відбудову та розвиток Європи. Програма була розрахована на чотири роки і передбачала розв’язання таких завдань: модернізація інфраструктури; збільшення обсягів виробництва (зокрема в енергетиці та металургії); більш рівномірне розміщення важкої індустрії (зконцентрованої традиційно в зоні Руру); раціоналізація виробництва сільського господарства та легкої промисловості і, нарешті, забезпечення грошової та фінансової стабілізації. До послуг європейських країн надавався американський економічний досвід та професійні експерти. Основний принцип плану передбачав, що Європа повинна сама взяти на себе ініціативу його перетворення в життя: країнам, зацікавленим у поєднанні зусиль, спрямованих на відбудову економіки, необхідно було виробити узгоджену програму, яка б спиралася на процес багатосторонньої координації та кооперації зусиль. З метою реалізації плану в квітні 1948 р. було створено Європейську організацію економічного співробітництва, до складу якої увійшло 16 країн, яка й координувала заходи щодо реалізації плану. За чотири роки дії плану Маршала (1948—1951 рр.) США надали допомогу європейським країнам на суму близько 17 млрд дол. з якої близько 2/3 припали на частку чотирьох провідних європейських країн: Великобританії, Франції, Італії та ФРН, більша частина з яких дісталася саме ФРН.
Досить цікавим аспектом реалізації плану Маршала було вирішення питання щодо джерел фінансування окремих елементів плану. Усі поставки було розділено на три складових:
предмети найважливішої життєвої необхідності — продукти харчування, паливо, одяг, з умовою, що щорічний приріст ресурсів європейських країн супроводжувався відповідним скороченням американських асигнувань. Більшість з них йшла у вигляді дотацій, а власна валюта, отримана за реалізацію американських продуктів, використовувалася урядами європейських країн для скорочення дефіциту бюджету (а отже, і темпів інфляції), для нарощування виробництва таких важливих продуктів, як сталь, цемент, шахтне, енергетичне, текстильне обладнання, калійні добрива, нафтопродукти тощо;
промислове обладнання, у фінансуванні поставок якого переважали міжнародні позики;
сировина, сільськогосподарські машини, промислові товари, запасні частини фінансувалися під гарантії американського уряду через спеціальне відділення експортно-імпортного банку США.
Досить висока результативність плану Маршала разом з реалізацією власних економічних програм повоєнного відродження проявилася в істотному зростанні випуску продукції в базових галузях країн-учасниць за 1948—1951 рр. більше, ніж уполовину, а за окремими видами продукції ще більше.

Початок реформуванню радянської економіки поклали рішення березневого та вересневого (1965 р.) пленумів ЦК КПРС. Реформа (названа.«Косигінською» за ім'ям одного з ЇЇ ініціаторів, голови Ради міністрів СРСР О. М. Косигіна) мала на меті вдосконалити планування й економічне стимулювання і була спрямована на пошук оптимального поєднання централізованого керівництва економікою й оперативно-господарської самостійності підприємств, зміцнення й подальший розвиток господарського розрахунку. Реформа охоплювала всі елементи господарського механізму: планування, організаційну структуру управління, економічні стимули та господарський розрахунок.Було вирішено ліквідувати рад-наргоспи та повернутися до галузевого принципу управління.Наступним важливим напрямом реформи була зміна всієї системи планування й економічного стимулювання. У державному плануванні передбачалося передусім підвищити його науковий рівень шляхом запровадження прогресивних нормативів і балансових розрахунків, забезпечити тісний зв'язок його із науково-технічним прогресом. Крім того, передбачалося розглядати п'ятирічний план як основну форму державного планування розвитку народного господарства. Щоправда, в постанові зауважувалося, що можна конкретизувати й уточнювати завдання п'ятирічних планів по роках відповідно до змін, що відбуваються в економіці.

З метою розширення господарської самостійності підприємств передбачалося скорочення кількості обов'язкових директивних планових завдань. Передовсім було визнано за необхідне посилення ролі прибутку в підвищенні матеріальної зацікавленості підприємств працювати рентабельно, на принципах самоокупності. Обмежувалося централізоване («безкоштовне») фінансування капітальних вкладень, передбачалося впровадження довготермінового кредитування. Господарська реформа зачепила й сільське господарство. Передусім, було підвищено закупівельні ціни із таким розрахунком, щоб довести їх до рівня, за якогоколгоспи та радгоспи не зазнавали б збитків від продажу продукції державі. Роздрібні ціни мали зберігатися на попередньому рівні, а різниця — покриватися за рахунок державного бюджету. Було різко збільшено державні асигнування на підвищення технічного рівня сільського господарства, на виробництво сільськогосподарських машин та добрив. В Україні впродовж 1966—1970 років тракторів побільшало на 22 %, комбайнів — на 42 %, а застосування мінеральних добрив — майже вдвічі.Положення реформи втілювалися в життя з великими труднощами, а деякі з них так і не були реалізовані.

Предмет та метод історії економіки та економічної думки

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: