Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Економічні програми національних урядів у. ЦР, Гетьманат, Директорія





7 (20) листопада 1917 р. ЦР проголосила створення Української Народної Республіки (УНР) у складі Російської Федерації. Тим же Універсалом проголошувалась програма ґрунтовних соціально-економічних перетворень. Так, скасовувалося право приватної власності на землю у зв’язку з визнанням її без викупу власністю всього народу. Третій Універсал стверджував необхідність “доброго упорядкування виробництва, рівномірного розподілення продуктів споживання й кращої організації праці”, для чого передбачалося “установити державний контроль над продукцією на Україні”. Крім того, Універсалом встановлювався 8-годинний робочий день, забезпечувалися всі свободи, здобуті всеросійською революцією. Але дії Центральної Ради були непослідовними у проведенні соціально-економічних перетворень. Перш за все, відкладалося вирішення аграрного питання до скликання Установчих зборів, а у поясненні до Універсалу, опублікованому в середині листопада, заборонялося під загрозою репресій самовільне захоплення земель та іншої власності. Уточнювалися ще деякі положення аграрної програми, зокрема те, що конфіскації не підлягають землі власників, які не перевищують 40 дес., а також землі під певними технічними культурами (виноградниками, хмелем) та землі “культурних господарств”. Ці дії спрямовувалися на збереження продуктивності сільськогосподарського виробництва, запровадження фермерського господарства як його основи. Але їх не сприйняла найбідніша частина селянства, яка прагнула “чорного переділу”. Не була послідовною й політика щодо промисловості та фінансів. Спроби Центральної Ради дещо стабілізувати економічну ситуацію виявилися марними. Не дала бажаних результатів і спроба стабілізувати фінансову систему та державний бюджет. Щоправда, саме Центральна Рада запроваджує в обіг першу національну валюту (гривню), намагається визначити й питання податків.

Наприкінці квітня окупаційна влада організувала “палацовий” переворот, у результаті якого влада в Україні перейшла до гетьмана Павла Скоропадського. У липні 1918 р був опублікований проект аграрної реформи. За цим проектом передбачалося передати у власність селян державні та удільні землі. Стосовно ж поміщицьких земель, то в проекті зазначалося, що держава повинна викупити їх, залишивши в руках попередніх власників не більше 25 десятин, і лише для так званих культурних господарств (наприклад, плантацій цукрових буряків або високотоварних тваринницьких господарств) запроваджувалася норма 200 десятин. Ця реформа не отримала підтримки ані серед більшості селянства, ані серед великих землевласників. Проте деякі заходи гетьманського уряду в галузі економіки були добре продуманими і вдалими: було створено власну банківську систему, налагоджено розхитану фінансову систему, забезпечено державний бюджет та стабільність української грошової одиниці — гривні, запровадженої Центральною Радою. Відновлено майже повністю залізничний рух, для чого за короткий термін відремонтовано локомотиви, вагони, залізничні колії, мости тощо. Певна стабілізація відчувалася й у промисловості, але підприємці, яким уряд гетьмана повернув право власності, відкидали всі ті зміни, які відбулися в результаті Лютневої революції, і запроваджували обмеження діяльності профспілок, не підкорялися вимогам дотримання певного рівня заробітної плати, забороняли страйки. Збільшувалася тривалість робочого дня (до 12 год.), зростало безробіття.

Політика Директорії була непослідовною, що перш за все проявилося у земельному законі, який було опубліковано на початку січня 1919 р. У законі йшлося про ліквідацію приватної власності на землю, наголошувалося, що землею можуть користуватися всі, хто обробляє її своїми руками; визначалися й норми землекористування (не менше 5 і не більше 15 дес.). У той же час зразкові поміщицькі маєтки та підприємства можуть залишатися в руках їх власників. Такі положення закону викликали невдоволення більшості селян, які виступали за зрівнювальний розподіл поміщицьких земель, до того ж уряд Директорії відклав реалізацію реформи до літа 1919 р. Повільність дій Директорії у головному питанні — земельному — призвела до розчарування селян у владі і привернула більшість їх до підтримки більшовиків, які вели в цей час активну боротьбу проти Директорії.
Невдалими були також дії Директорії у напрямі реформування промисловості, але, декларуючи обмеження економічної влади буржуазії, Директорія залишила недоторканими позиції великого капіталу. Не дала очікуваних результатів і фінансова реформа: проголосивши єдиним засобом платежу українські гроші (гривні), уряд не зумів вилучити з обігу гроші російські, зупинити інфляцію не вдалося.

соціально-економічна політика ЗУНР:
Аграрна реформа (квітень 1919р.) – ліквідація поміщицького землеволодіння і розподілення землі між безземельними і малоземельними селянами;
Введення в обіг власної валюти – гривні та карбованця;
8-ми годинний рабочий день
встановлення державної монополії на продаж зерна, хліба, цукру, спирту, сірників, шкур, свиней, заборонено вивезення нафти;
заходи щодо відновлення роботи залізниць.

 

 

НЕП

Восени 1921 р. більшовистські лідери починають схилятися до сприйняття НЕПу як одного з можливих шляхів побудови соціалізму (відомо, що соціалізм трактувався як безтоварний соціально-економічний лад, антитеза ринковій економіці) через відносно тривалий період співіснування соціалістичного та несоціалістичного укладів, поступове, при збереженні “командних висот” в економіці, витіснення несоціалістичних господарських форм.

Модель непівської організації суспільства мала такі основні елементи в економіці — адміністративно-ринкова система господарства, яка охоплювала мінімальний зв’язок зі світовою економікою (зовнішня торгівля на основі держмонополії), державну власність на велику та значну частину середньої промисловості, торгівлю, транспорт; госпрозрахунок у промисловості, який діяв обмежено, на рівні державних трестів; нееквівалентний обмін із селом (відчуження частини його продукту через продподаток); гальмування зростання індивідуального великого (куркульського) селянського господарства на селі.
Продовольчий податок як форма заготівель сільськогосподарських продуктів застосовувався три роки, спочатку в натуральній формі, а з 1924 р. — у грошовій. Це, практично, означало розповсюдження ринкових відносин, хоч і не в повній мірі. Починаючи з 1924/25 р., коли було здійснено перехід до грошового оподаткування селян, продподаток як форма заготівель сільськогосподарських продуктів державою перестав існувати.
Відновлення сільського господарства розпочалося і було здійснено переважно на базі дрібнотоварних одноосібних селянських господарств, суспільне господарство на той час становило зовсім незначну частку всього аграрного виробництва. До середини 20-х років усіма видами виробничої кооперації було охоплено 1,5 млн, або понад 30 % селянських господарств. При цьому на досить низькому рівні залишалася частка господарств, охоплених колгоспами. Матеріально зацікавлені у виробництві й реалізації продукції мільйони селянських господарств розширювали посівні площі, зростав валовий збір зерна, збільшувалася і його заготівля, але не без проблем. Сільське господарство з багатьох показників досягло довоєнного рівня, а в подальшому навіть перевершило його. Країна повністю забезпечила себе продовольством і сільськогосподарською сировиною, відновила експорт хліба за кордон. Важливе значення у втягуванні промисловості, транспорту і всього державного сектору в стихійно відроджувані ринкові відносини мало їх переведення на комерційні засади та господарський розрахунок, запровадження оренди, концесій та твердої валюти. Уже до середини 1922 р. значну кількість підприємств, підпорядкованих ВРНГ і місцевим раднаргоспам, було знято з безплатного державного постачання, і їм було надано право повністю реалізовувати свою продукцію на ринку. Зміни відбуваються і в системі управління промисловістю. Запроваджуються трести та синдикати, які стають головною ланкою в системі управління промисловістю. Одним із проявів НЕПу в промисловості було те, що тепер у певних, обмежених формах дозволялося капіталістичне підприємництво, а саме: - створення дрібних приватних підприємств з кількістю працюючих не більше 20 осіб;
- здача в оренду державних підприємств; - створення змішаних акціонерних товариств за участю державного і приватного капіталу;- здача господарських об’єктів у концесії іноземцям для залучення іноземного капіталу.

У середині 20-х років капіталістичний сектор охоплював велику частину легкої промисловості і давав значну частку товарів народного споживання. Але з часом державна промисловість, використовуючи силу держави, відтісняла капіталістів і завойовувала ринок.
Нові організаційні форми і методи управління, часткова денаціоналізація підприємств, кількісне і якісне зростання кадрів, освоєння все більших за розмірами капітальних вкладень тощо сприяли прискоренню відбудови промислового комплексу України і збільшенню обсягу його продукції.

Відродження виробництва на основі товарно-грошових відносин стимулювало й активний розвиток повноцінної оптової торгівлі, яка, в основному, зосереджувалася в руках держави. Налагодилася й успішно функціонувала широка мережа товарних бірж, ярмарків, за допомогою яких відбувалася реалізація готової продукції, сировини, обладнання тощо.

Надзвичайно важливу роль у реалізації нової економічної політики відіграли створення стійкої грошової системи та стабілізація грошової одиниці, досягнута в результаті проведення грошової реформи.

 

Кейнсіанство.

Економічна криза 1929-33рр продемонструвала очевидну невідповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил та ірраціональністю стихійних ринкових процесів.

Перші кроки були зроблені у США у “новому курсі” Рузвельта. На перших порах втручання в економічне життя пояснювалося практичними міркуваням без відповідної теоретичної бази. У 1936 англ економіст Кейнс видав книгу “Загальна теорія зайнятості, процента, грошей”, цим самим створивши теоретичну базу нового напряму котрий обгрунтовує неможливість саморегулювання капіталістичної економіки на мікрорівні та необхідності державного втручання в економічні процеси. Книгу сприйняли у колі великої буржуазії і назвали “біблією кейнсіанства”. Він чітко сформулював новий напрям економічної теорії державного регулювання економіки. Оперував величинами, що визначають рівень та темпи зростання нац.доходу- споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість. Він заклав основи макроекономічному напрямку ек-ки.

Кейнс вважав, що проблеми розвинутого капіталістичного суспільства слід шукати не у сфері пропозиції ресурсів, а у сфері попиту. Кейнс поставив під сумнів існування за умов монополістичного капіталізму вільного руху цін у напрямку зниження (досвід показав, що ціни залишаються незмінними навіть заумов зниження зарплати та спаду вир-ва.

Він показав неможливість постійного зниження норми процента з метою стимулювання інвестицій.

Значення теорії К.;

-висуває на перший план проблеми реалізіції (неефективного попиту), що започаткувало розвиток динамічної теорії циклу.

-теорія НД та мультиплікатора увійшли в післякеййстанські теорії ек. зростання;

-поєднав ек. теорію та ек. політику.







Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.