Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







II. Характеристика етапів розвитку конфліктології





Перші публікації на теренах бувшого СРСР, за темою конфлікту, з'явилися на початку 20-х років, де проблема конфлікту вперше виділяється як самостійна, а у назвах робіт з'являється саме поняття "конфлікт" і його похідні. Перша робота в даній сфері була опублікована в 1924 році. Її написали П.О. Гріффін і М.І.Могилевський. Вона носила більшою мірою соціологічний характер і була присвячена трудовим конфліктам.

На думку А.Анцупова та А.Шипилова, у історії пострадянської конфліктології можна виділити кілька періодів.

1 період - до 1924 року. Протягом цього періоду конфліктологічні ідеї зароджуються і розвиваються як практичні знання принципів, правил і прийомів поведінки в реальних конфліктах. У цей же період починають накопичуватися і перші наукові знання про конфлікти. Конфлікт вивчається в рамках філософії, права, психології, але не виділяється як самостійне явище.

У 2 періоді (1924-1990 роки) зароджуються і розвиваються окремі конфліктологічні науки. Конфлікт починає вивчатися як самостійне явище в рамках спочатку двох наук (правознавство і соціологія), а до кінця періоду в рамках 11 наук. Інтенсивність дослідження конфлікту постійно збільшується.

У 3 періоді (1990 рік - теперішній час) з 'являються перші міждисциплінарні дослідження. Конфліктологія починає виокремлюватися у самостійну науку. Спостерігається різке збільшення щорічної кількості публікацій, створюються центри, групи з дослідження і урегулюванню конфліктів.

На теперішній час вивченням конфлікту займаються 11 вітчизняних наук: мистецтвознавство, історичні науки, математика, педагогіка, політологія, правознавство, психологія, соціобіологія, соціологія та філософія. Провідні позиції в дослідженні конфлікту займає психологія. З великим відривом від неї йдуть соціологія, політичні науки. Це підтверджує, що проблема конфлікту має яскраво виражений міждисциплінарний характер. Як і у вітчизняній конфліктології, так і за кордоном, основний внесок у розвиток конфліктологічних знань внесли психологи, соціологи та політологи.

Повернемося до трьох головних наук, що вивчають конфлікти.

1. Психологія.

У рамках цієї науки умовно виділяються два етапи: початок ХХ в. - 50-і рр.; кінець 50-х рр. - наш час. У першій половині століття конфлікт не виділявся як самостійний об'єкт вивчення. Психологів цікавили причини і наслідки цього явища. У 50-х - 60-х роках з'являються дослідження, де науковий інтерес психологів звернений безпосередньо до цього феномена.

Серед напрямків закордонних психологічних досліджень конфлікту в першій половині ХХ в. виділяються:

· психоаналітичний (З. Фрейд, А. Адлер, К. Хорні, Е. Фромм, К.Г.Юнг);

· соціотропний (У. Мак-Дугалл, С.Сигеле й ін.);

· етнологічний (К.Лоренц, Н.Тінберген);

· теорія групової динаміки (К.Левін; Д.Креч, Л.Ліндслей);

· фрустраційно-агресивний (Л.Берковітц, Д.Доллард, Н. Міллер);

· поведінковий (А.Басс, А.Бандура, Р.Сірс);

· соціометричний (Д.Морено, Г.Гурвіч, Э.Дженігс, С.Додд);

У цей же час дослідження конфліктів у сучасній закордонній психології ведуться в наступних напрямках:

· теоретико-ігровий (М.Дойч);

· теорія організаційних систем (Р.Блейк, Дж. Мутон);

· теорія та практика переговорного процесу (Р.Фішер, Д.Прюітт, Д.Рубін, У.Юрі).

2. Соціологія

Перші спроби створити соціологічну теорію вдосконалення соціальної системи, де б обґрунтовувалася роль конфлікту, відносяться до другої половини ХIХ століття. У цей період з'явилася робота англійського соціолога Герберта Спенсера «Основи соціології», де підкреслена думка про універсальність самого явища конфлікту.

Приблизно в цей же час розвивалася марксистська теорія конфлікту, основні тези якої полягали в наступному:

  • глибина конфлікту між пануючим і підлеглим класом прямопропорційна нерівномірності розподілу в суспільстві дефіцитних ресурсів;
  • ймовірність сумнівів підлеглих класів у справедливості розподілу ресурсів тим більше ймовірна, чим вище поріг усвідомлення ними власних інтересів;
  • відкритий конфлікт між пануючим і підлеглим класом тим ймовірніший, чим глибше усвідомлення останнім незаконності розподілу ресурсів;
  • поляризація конфронтуючих класів буде тим сильнішою, чим більше розвинена структура політичного керівництва, що у свою чергу залежить від ідеологічної уніфікації членів колективу;
  • ступінь насилля у конфлікті прямопропорційна ступеню поляризації панівних класів;
  • рівень насилля у конфлікті визначає рівень структурних змін системи та міру перерозподілу відсутніх ресурсів.

Наприкінці ХIХ століття з'явилися роботи німецького соціолога Георга Зіммеля. Його робота «Соціологія» (1908 р.) ознаменувала появу нового напрямку вивчення конфлікту - функціональної теорії конфлікту. Він припускав універсальність досліджуваного явища, і вважав, що повністю гармонічного об'єднання людей взагалі не може існувати. Пояснюється це тим, що конфлікт служить своєрідним механізмом саморозвитку суспільства, і не будь конфлікту, соціум залишався б завжди на одному щаблі розвитку. Структури ж, позбавлені динаміки, в умовах нашого світу нежиттєздатні.

Величезне значення мають висновки Г.Зіммеля щодо впливу конфлікту на внутрішню структуру групи. Учений першим звернув увагу на такі особливості: під час екстремальних ситуацій централізація групи підсилюється аж до деспотії. З’явившись, така централізована структура прагне до виживання і починає шукати нового супротивника. Порочне коло замикається.

Проблема конфлікту пронизує всі три головні напрямки творчості видатного німецького соціолога Макса Вебера: соціологію політики, соціологію релігії і соціологію економічного життя. При аналізі владних стосунків М.Вебера цікавлять не стільки причини і характер актів насильства, скільки механізми погодження владних повноважень. Для сучасного суспільства, згідно теорії М.Вебера, найбільш адекватною є раціональна система права, згода із владою, заснована на законі, наявність конституційних основ правопорядку та розвиненої цивільної самосвідомості. У центрі розуміння конфлікту лежить протидія матеріальних та ідеальних інтересів різних статусних груп.

У першій половині ХХ в. проблема конфлікту в соціології розвивалася в рамках системно-функціональної школи. Інтенсивно розвивалися прикладні соціологічні дослідження, вівся пошук ефективних шляхів рішення конфліктних ситуацій місцевого рівня. Однак уже в середині ХХ століття з'явилися нові теорії конфлікту.

Структурний функціоналізм, як напрямок дослідження конфлікту був сформульований та обґрунтований Толкотом Парсонсом (1902-1979) у роботі "Структура соціальної дії", у якій конфлікт розглядається не як наслідок, а як причина дестабілізації суспільства, як соціальна аномалія. Тому, головним завданням стає підтримка безконфліктного існування суспільства. Схема дії, заснована на раціональному розумінні суб'єктом своїх власних інтересів, представляється Парсону недостатньою. Якщо суб'єкт дії враховує у своїх намірах і цілях реакцію інших, то саме це врахування стає свого роду нормативною вимогою до формулювання цілей.

У середині ХХ століття теорія позитивно-функціонального конфлікту стала основою книги Льюїса Козера "Функції соціального конфлікту" (1956), у якій автор обґрунтував позитивну роль конфлікту. На думку Л.Козера, боротьба між групами сприяє розрядженню напруги, виходу негативних емоцій, люди більше дізнаються один про іншого, а сам конфлікт виконує тестову функцію. Але, для цього конфлікт повинен бути керованим.

Наприкінці 50-х років німецький соціолог Ральф Дарендорф обґрунтував нову теорію соціального конфлікту, що поширилася за назвою « конфліктна модель суспільства». Вона зафіксована в основній праці вченого - «Клас і класовий конфлікт в індустріальному суспільстві». Р.Дарендорф стверджував, що суспільство в кожен момент свого існування міняється на всіх рівнях, тому будь-яке суспільство випробовує всі види різнорівневих конфліктів.

В початку 60-х років американський соціолог Кеннет Боулдінг зробив спробу створити універсальне вчення про конфлікт - « загальну теорію конфлікту». Первісну передумову появи конфлікту він убачав у природі людини, у її споконвічному прагненні до боротьби. Учений виділив дві моделі конфлікту - статичну та динамічну. Статична модель піддає аналізу всі сторони конфлікту та відносини між ними. Динамічна модель розглядає конфлікт через вивчення інтересів сторін. Можна сказати, що ця теорія є на стику соціології та психології.

У 1962 році з'являється робота Н.Смелсера «Теорія колективної поведінки», у якій розвиваються думки Парсонса. Тут учений розглядає ірраціональні форми колективних дій. До їхнього числа відносяться різного роду збурювання, бунти, форми колективного божевілля, паніки. Колективну поведінку він визначає як «мобілізацію на основі певних переконань, які по-новому визначають соціальну дію».

Надалі намітилася тенденція інтеграції різних підходів до вивчення конфлікту.

3. Політологія

Конкретні конфліктологічні теорії в цій групі відсутні. Однак в області вивчення конфліктів зроблено настільки багато, що не сказати нічого про цю галузь знань просто неможливо.

Вільфредо Парето вважається творцем теорії політичних груп (1848-1923). Він висунув концепцію еліти. Як неоднакові люди за своїми біологічними показниками, так і неоднаковими є суспільства, соціальні групи, серед яких є більш якісні, елітарні, що займають кращі місця біля годівниці. Боротьба за звання еліти розглядається як суть соціальних конфліктів. Круговерть еліт забезпечується саме такими конфліктами та сприяє еволюції суспільства.

Розуміння конфліктів і їхніх причин також розглядають Гоетано Моска (один з батьків політології), Франц Оппенгеймер (німецький історик) та інші. А французький соціальний мислитель Жорж Сорель (1847-1922) висловив припущення, що хід історії ірраціональний. Вона вся складається з неконтрольованих, спонтанних конфліктів і які є доцільними навіть тільки тому, що існують.

На противагу йому, деякі вчені (Дж. Блондел, Д. Істон, С. Ліпсет) пробували сформулювати теорію політичної стабільності, знайти ті важелі, які здатні підтримувати суспільство в стані спокою.

Сьогодні теорія і практика конфлікту розвиваються швидкими темпами. У 1986 році за сприяння ООН Австралійська асоціація заснувала організацію з рішення конфліктів, як частину Програми Миру. Завдання організації - розробляти та впроваджувати навички з рішення конфліктів для їх ефективного застосування в особистому житті, на роботі, у міжнародних відносинах.

Сьогодні західна конфліктологія поширює свій вплив. Однак варто пам'ятати: ніколи не можна користуватися неадаптованими методиками. Конфлікти різних етносів занадто специфічні. Експансія західної культури іноді приводить до конфліктів різних рівнів, і зовсім не сприяє їхньому рішенню. Наприклад, європейський фемінізм, що захищає західних жінок від багатьох неприємностей, у мусульманських країнах найчастіше є причиною трагедій.

Висновки.

Конфлікт повинен сприйматися цілком нормальним суспільним явищем, природною властивістю соціальних систем, процесом і способом взаємодії людей.

Конфлікт може приймати безліч форм. Якою б не була природа конфлікту, менеджери повинні вміти аналізувати його, розуміти та управляти ним.







ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.