ЩОБ ЗЕМЛЯ БУЛА ПЛІДНА І ЖИРНА

1. Коли то наші пращури почали творити собі Сарунже,

4. ми побачили їхніх воїнів омечених і озброєних, –

І так наша земля, яка чотири віки була нашою, [110]

8. і ця земля є огречена, – тако днесь маємо її

Не можна ясніше і міцніше представити драму зустрічі наших племен із греками.

Земля над Чорним морем була нашою. Прийшли грецькі купці і їх трактували як гостей, за пануючим у нас споконвічно законом Радогоща. Купців вітали як гостей і дозволили їм поселюватися. Так постали грецькі колонії над берегом Чорного моря. Звичайно, не могли вони інакше поселитися, як тільки за згодою місцевого поселення. Геродот і інші забувають згадати про це, що тільки так могли ці колонії постати, а найважніше про те, що жило там і довкруги місцеве населення досить густо, щоб торгівля із ними приносила прибутки. Населення було дружнє і гостинне для купецтва і тому дозволило їм поселюватися для торгівлі. Тимчасом міг би хтось віднести вражіння із наших і грецьких історій, що греки прийшли на незаселену землю, нічию і завели торгівлю з далекими від моря племенами.

Так не було! Наші предки вже до їх приходу збудували город САРУНЖУ, Суронже, якого назву скорочено далі до СУРОЖ.

Читачі моєї праці про Сварога знають вже, що корінь СУР означає СОНЦЕ і БОГА СОНЦЯ. Суронже – це староукраїнський Город Сонця, по-грецьки – Геліополіс.

Так підприємчиві торговці поселилися на відомих в історії колоніях. Настав період дружніх відносин із Грецією і греками. Це в тому часі наші дівчата приносили їм зорганізованою естафетою СВЯТИЙ СНІП, як знак і символ згоди і приязні. Цей дар цілини греки високо, як дар їх святині. Дівчат приймали як жрекинь і як висланок народу.

Ми не шукали їх землі. Ми були дружні і гостинні.

Але ось – одного дня – греки відплатили їм ганебною зрадою. Прийшли несподівано вже не як гості, але «омечені і озброєні». За гостинність відплатили завоюванням і огреченням нашої землі.

Наш Віщун проголошує святу боротьбу, щоб відібрати нашу землю. І це є основна мета його палкого звернення.

Подібно, декілька століть пізніше, основною метою «Слова про Похід Ігоря» буде клич до єдності князів у боротьбі їх з ордами зі Сходу, для відібрання Тьмутараканської Русі. [111]

«РУСИЧІ СТЕП ПЕРЕГОРОДИЛИ ЧЕРВОНИМИ ЩИТАМИ»

В нашій поемі, що так і є свого роду проповіддю і посланням, стрінемо ось тут НАЙСИЛЬНІШІ СЛОВА, які я чув коли-небуть в обороні нашої Землі та у ствердженні її як нашої священної і споконвічної власности.

Цю святу Землю треба відібрати, рясно проливаючи кров, – кров наших воїнів і героїв!

Справді, справді є наша Земля густо насичена нашою кров'ю.

Текст цих Дощечок 7Д та 7Е є натхненний, віщий гимн про Безсмертність. У жодній вірі світу я не відчув такої впевнености перемоги над смертю, такої живої Віри в Безсмертність, як у цьому величавому проголошенні основ нашої Віри.

У таких місцях найвищого натхнення і пориву безсмертности будемо бачити Жар-Птицю.

Це голос Самого Сварога. Це ВІЩА СВІТОТВОРЧА СИЛА!

4. а з тими, які чуже беручи кажуть, що діють добро,

про боєві подвиги, – а ми відійдемо від своїх

щоб вони побачили, як січуть Руські мечі. Ясунь

9. велить нам, що не слід діяти інше, а тільки іти

вперед, а ніколи назад. Не скажемо теж, що підемо

14. сили супроти нас. Тому ми молимося Богам про

і сиву голову утратив, так немає смерти для нас

19. тільки Життя Вічне. А кожний брат за брата бореться,

а славний роду славного. А це той воїн пішов за [113]

18. а Перунь, побачивши її, гремить у ясній Сварозі.

Тому то наші повстають завіти, і січі, і встала

старе наше життя від нового, так як рубається

20. дрова в домі огнищан. А Безпочаткова Матір-Слава

б'є крилами обабоки, а ми ідім під стяги наші,

Ніяка вузька персоніфікація грецького стилю типу Богині НІКЕ, не може мати такої потрясаючої до глибини душі сили об'явлення. Ця Потуга Віри і Натхнення об'явлена у Символі-Істоті [115] Жар Птиці. Вона появляється у Книзі Велеса часто, а все в місцях, коли Віщунові треба відгуку з глибини душі Героя.

Найважче, найосновніше питання всіх релігій та філософій – ПИТАННЯ СМЕРТИ. Її бояться люди і бояться релігії. Страшать людину видивами посмертного життя, щоб довести людину в покору і послух їхньому вченню про спасення, через духове рабство. Фактом смерти заперечують змисл життя на Землі. Живу душу добивають прокляттям песимізму і світозаперечення. Мовляв, найкраще було б взагалі не народитися. Світ і Життя – це одне велике прокляття.

А тут стрічаємо найблискучішу перемогу над Смертю в цілій історії людства.

Є радість Боротьби і Божественної Творчости.

Є безконечна сійба, ріст і безконечна різновидність Краси. І є краса відваги і Смерти Лицаря, коли:

Інша є мета всіх завойовників і злочинців Світу і інша є мета Вселаду, сотвореного Священним Героїзмом!

БО ТИ НЕ Є АНІ ГРЕК, АНІ ВАРЯГ, АЛЕ РУСИЧ – СЛАВУН РОДУ СЛАВНОГО.

Слава іде слухняно за правдивими Героями. Наш Герой впевнений перш за все, що ПРАВДА, висловлена у нашій старині, як ПРАВО-СПРАВЕДЛИВІСТЬ, є за нами. У розумінні ПРАВА нашими предками, як окремого світу ідей, завдань і чину треба ще заглибитися. ПРАВО – це не збір «юридичних» формальностей, ПРАВЬ керує дійсністю – ЯВ'Ю згідно із світотворчою ДУМКОЮ СВАРОГА. Увесь світ ЯВІ, себто дійсности – наш видимий світ міститься у ПРАВ'Ї. «ПРАВЬ бо єсть невідомо уложена ДАЖБОМ» – пише Дощечка 1, рядок 7.

ПРАВЬ обіймає і співіснує у троєдійсності Всесвіту Сварога. І ось за ПРАВО-СПРАВЕДЛИВІСТЬ, А НЕ ПРИВІЛЕЇ! – гине наш Воїн, наш Син, наш Гридень-Лицарь.

Покажіть мені військо, в якім така сила Братерства!

Це не невільники Візантії, це не наємники мародери середньовіччя. Це Орден, об'єднаний Братерством і Свідомістю своєї ПРАВДИ-ВИЩОЇ СПРАВЕДЛИВОСТИ, а в майбутньому свідомої світотворчости.

І рече ПЕРУН, улюблений їх Батько і Вождь, Друг і Брат, – їхній ПЕРУНЦЬО... Таку ніжність і таку любов до Бога, що його світ уважає грізним і жорстоким, я теж не стрічав у ніякій Вірі. [115]

І ось, він дає нам запевнення для цілої нашої історії: «ТИ Є НІХТО ІНШИЙ, АЛЕ РУСИЧ, СЛАВУН, РОДУ СЛАВНОГО.»

Оце Жар Птиця оживлює його Живою Водою Безсмертя. І він знає, що станеться. Його приймуть Сварог і Перун до його небес. Про смерть Героя говориться декілька разів у Книзі Велеса. З тими місцями ми стрінемося і довідаємося ще цікавих подробиць.

Дощечка 37 Б, рядки 1-6. Переклад» Проф. В. ШАЯНА.

1. Нехай спливаються, браття, наші племена до племені,

а рід до роду і боріться за себе і за землі наші,

2. так, як пристоїть нам, а нікому іншому! Се бо ми

Русичі, Славуни, а славимо Богів наших співами,

3. танцями, ігрищами і видовищами на їх славу.

Ми беремо грудку землі до рани своєї і втовкаємо

4. в неї так, аби після смерти, коли станемо в обличчі

Мармореї вона рекла б: «Не смію винити того, який

5. є сповнений землею і не можу відділити його від

неї.» А Богове, що там перебувають, скажуть від себе:

6. «Єси Русич і перебудеш! Тому, що ти взяв землю до

Тут першим суддею є Марморея, невідома нам постать з володіння Бога Смерти – ЯМИ.

В її назві чуємо Мару і Марану. Прочитаємо далі в Книзі Велеса, що ЯМУ та інші злопотуги не сміємо почитати ані молитвами, ані жертвами.

Посмертний суд душі побачимо в різних народів і віруваннях. Найбільше відомий посмертний суд у Єгиптян. Там серце покійного важать на вазі. Коли воно легше від одного пера, тоді душу покійного перепускають у дальшу подорож у країні Духів праведних. Коли ж його серце важке, себто переважує вагу пера, то Це знак, що душа є важка від злочинів. Його душу не пропускають до дальшого життя, але її проковтує зловіщий звір всезнищення. Така душа за словами нашого вчення «не перебуде».

Читаємо далі про мандрівку АНІ у світі Богів. Читаємо про це у славній «Книзі Смерти», яка збереглася в одному з єгипетських [116] гробівцїв. Сцену післясмертного суду можна побачити у величезному побільшенні на одній зі стін Бритійського Музею в Лондоні, у славній галереї єгипетських мумій. Знавці езотеричного знання знають, що книга Ані є таємницею: це не книга Смерти, але таємна Книга Життя.

Але ніде я не стрічав такого благородного суду, як Суд Перуна.

Грудка Землі, зрошена живою ще кров'ю Героя – це його паспорт до неба. Цей паспорт не можна купити на «відпусті», як у середньовіччі. Його ціна – це кров, пролита за Батьківщину. Іншого свідчення його праведности йому не треба.

І знову стрічаємо тут найрідніший елемент потрясаючої до глибини душі сили...

Бо ж пам'ятаємо, що ранені Козаки затулювали рану грудкою Землі. Вона затримувала кров... або... Цю грудку Землі забирав Козак із собою до небес!

«Не бійся вмерти тілесно: бо будеш кожної хвилини терпіти смерть духову. Відняти від душі вроджену чинність, це значить відібрати від неї поживу. Ця смерть є люта. Знаю, що щадиш тіло, але вбиваєш душу, а це заміна зла.»

«Не знаю навіщо носити меч, якщо не на січ, на яку він призначений. Не знаю, навіщо носиш тіло, якщо щадиш віддати його за те, для чого цим тілом одягнений.»

Чуємо в цьому вченні тільки новіший вислів наших старинних Віщунів.

Але, що це значить «уб'єш душу»? Спитаємо. Невже існує смерть душі? Чи теж, яка доля душі, яка не буде виправдана на суді Мармореї?

Який це круг буття, чи один для всіх? Чи той, що властивий для даної душі, до якого вона – так би мовити – належить за своєю глибшою природою.

Ці питання виходять поза межі цієї праці, вони належать до Знання Таємного.

Але наш безсмертний Герой, наш предок із часів Святослава, наш предок із споконвіку знав напевно, що він ПЕРЕБУДЕ.

Тому стрінемо в іншому місці Книги Велеса таку заяву: «ІДЕМО НА СМЕРТЬ, ЯК НА СВЯТО.»

І тут відкриваються перед нами усі глибини вчення цієї Книги Велеса.

Смерть – це двері до Вічності. Смерть – це найбільше Свято!

Може тепер зрозуміємо, що ми справді відреклися нашої Душі, коли гляділи без спротиву, як котився у Дніпро Бог наш Правдивий – ПЕРУН.

Але ми ще не все знаємо про вчення наших прабатьків, про Таїнство Смерти.

Мої читачі напевно повірять мені, що я вивчав це вчення про Безсмертність в усіх відомих релігіях.

Але я був потрясений до глибини душі і довго не виходив із дивного дива, коли прочитав, ще дивнішу річ із Знання Таємного саме у Книзі Велеса.

35. ані еланців. Лиш Право там княжити має. І це

36. а не так як дано у Яві і триватиме по вік-віки

42. на цілинах і Живій Воді. І немає там закріпачених,

48. до Сварозі на Білому Коні і там стрічає його

Заки перейду до, розгляду цієї важливої частини Книги Велеса, хочу відмітити найсильнішу рідну рису цієї поеми. Зелені трави мають струни. І струнять свої шелести.

Це знає і розуміє тільки українська душа. Хтось вихований у Гайд-Парку Лондону, чи інших парках лордів, де трави є вистрижені на коротко і майже до коріння, ніколи не догадався б, що існує на світі музика шелесту трав.

Це українська поезія знає такі тайни. Вона знає, «про що тирса шелестіла» (С. Черкасенко). Вона розуміє розговори дубів, тайну лісового шуму. Леся Українка знає, що в лісі немає нічого німого, що все те, що там – живе, шумить і говорить і... має душу (пригадаймо поезії Антонича...).

В моїй праці про джерела натхнень Лесі Українки доказую, що не тільки славний сивий Дід із урочища Нечімного був цим джерелом, але... дивне диво... саме Гимни Ригведи, які вона перша перекладала, за відкритими мною джерелами українською мовою. Тоді в неї, немов у старинної жрекині, відкрилася душа і серце на всю ріжноманітність істот і душ, що живуть у Нічемному. І Новаліс не думав про таке множество Дріяд у наших пралісах.

Немає теж нічого німого в степу. Хто з українських повістярів, зокрема 19-го століття, не включає в свої оповідання довші, прекрасні й натхненні описи природи? Опис сходу сонця набирає дуже часто змісту прослави. [119]

Цієї істини про пов'язаність нашого життя з життям природи ми навчилися ще змалку з пісень матері, чи народньої коломийки. Воно – це відчування – стало частиною нашої душі.

В нашій національній духовості пов'язання нашої душі з цілим світом Природи найкраще висловлене в «Слові про похід Ігоря».

Справді, справді, любов, відчуття й зрозуміння природи найкраще висловлені в українській літературі. Є такі літератури, в яких природа ледве існує. Не хочу їх тут називати.

В новішій українській літературі Михайло Коцюбинський написав прекрасну поему про душу синів Карпат у «ТІНЯХ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ». Цей твір мав великий вплив на моє світовідчування. Мені здається, що я прочитав там більше, ніж написав Коцюбинський.

А наш філософ Сковорода відкриває нам очі і розум на те, що це таке Природа. Це не тільки Краса, що ми її бачимо нашими очима. Ні, ні, це глибша природа речей, це основа їх існування, це ПРАПРИЧИНА, – це метафізична основа Життя, – це основна сила нашої душі.

Я вже відмічував цю характерну рису світовідчування Природи в Книзі Велеса. Без цієї основи ми не розуміємо Істоти Богів, про що буде мова.

Але ми всі не знали, про що саме співає ніжна музика трав на зелених українських степах. Вона співає про Божественну Волю і про Людське Щастя. Вона співає про радісне підтвердження Життя цілого Світу і про його Вічність.

Мені не треба ІНШОГО ДОКАЗУ АВТЕНТИЧНОСТИ КНИГИ ВЕЛЕСА, хоч доставлю цих доказів аж забагато – ЯК ЦЯ НЕПІДРОБНА ПОЕЗІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІДЧУВАННЯ ПРИРОДИ.

Наш Віщун знає тайну музики степової тирси. Як Шевченко, він ходив на могили предків, – а вони були ще свіжі, як сьогодні, – і там слухав, що говорить німа гора, хмари і море. І там – як він пише – його душа розмовляла з Богом, так як душа Заратуштри. Він розумів, що саме могили, ці степові високі могили, були його найкращими учителями історії України. Він знав КОГО і ЩО там поховали.

Але навіть своїм рідним братам він не годен був розкрити до глибини свою душу, бо...

Прогнали б, якби довідалися, що його душа розмовляє тоді з Богом.

І здається, що сьогодні історія повторилася б, якби він пробував, пізнавши, об'явити всю ту красу української душі, всю рідність і мудрість Книги Велеса...

Бо вся Божественна Природа тільки тоді прекрасна, тільки тоді жива, коли в нашій душі є ті самі, струни, які на спів лісів і степових трав відзиваються...

В тексті Книги Велеса стрічаємо місця, які відносяться до головного обряду наших предків, а саме їх Богопрославної Жертви, себто проливної жертви напою Сури.

Ця жертва відігравала важливу ролю в їх релігійно-обрядовому житті і віровизнанні, тому опис цієї жертви мусить стати предметом детального розгляду. Він покаже нам найясніше зв'язок Віри наших предків із іншими культами індоєвропейських або простіше – арійських народів, а зокрема з культами Жертви Соми в Риґведі та Авесті.

Наведім насамперед текст у перекладі сучасною українською мовою:

1. Це є жертва наша – МЕД-СУРА – на дев'ятисилі і

шальвії удіяна і на Сурі (себто Сонці) ставлена

2. три дні. Після них крізь вовну ціджена і вона буде

нашою жертвою Богам у Прав'ї, яко вони (Богове) є

3. нашими праотцями: бо ж се ми походимо від ДАЖБОГА

4. славлення Богів наших. Ми ніколи ані молимося,

6. ворогів. Всематір Слава співала нам пісні, що

оснівують звитяжства над ворогами і тому яко

7. це слово є від Птиці, від Сварога, яке летить

Довідуємося тут споконвічну тайну вітрового шуму в дубових гаях України. В нього вслухувалися Віщуни наших прапредків і чули в музиці цієї відвічної лісової пісні своє Божественне призначення, – славу наших предків і Божественний зов до Слави Русі. [121]

Жертва Сури була важливим заповітом зв'язку з Богами і предками, з шумом дубових гаїв, в якому звучить зов Безсмертности й Слави, призначення їхнього синівства від їх праотців – Богів, зокрема від їх рідного ДАЖБОГА. Все це виколисане в шумі відвічної пісні Всематері Слави.

Ось такий був зміст їхньої Жертви і молитви. А не молилися вони – як виразно про це кажуть – і не один раз, про т.зв. «матеріяльні» блага (говорячи сьогоднішньою мовою), бо ж отримали вони всі блага в одному: у своїй Батьківщині Русі-Україні, даної їм Богами, саме їм, а не їхнім ворогам. Саме їм і більш нікому. Ця їхня Батьківщина є для них найбільшою ї найсвятішою благодаттю і їм слід висказувати тільки вдячність і славу Богам, а творити, боронити і закріплювати своє життя у цій Батьківщині, а зокрема боронити її жертвою життя від ворогів, це їх Чин і їх свідомість Безсмертности.

Ось такий зміст їх Віри. Ось такий заповіт даний нам нашими забутими предками. Саме тому цінимо й шануємо що Книгу Велеса, як шануємо послання до нас у «Слові про похід Ігоря», як шануємо скрижалі Шевченка та інших пророків України.

В цьому розділі нас цікавить, однак, саме дійство Жертви, споконвічного священного обряду, як спадщини всіх арійських народів.

Отже, основою цієї жертви був торжественний акт пролиття у вогонь напою. Вогонь – а сам він є Божеством – саме Божеством Вогню, ДАЖБОГОМ, споживаючи цю жертву сам собою і через нього передає і споживає що жертву для Богів, викликаних натхненним жертовним словом священнодійств Жертви.

Аналізою значення і походження словокореня СУЛ-СУР, я займаюся у моїй праці п.з. «Найвище Світло». Без студії цієї праці, все, що тут пишу, буде незрозуміле.

Священний звук цього слова пов'язаний з пракорінем, від якого походить означення й осмислення слова «Найвище Світло» саме як «Божого Діда» і «Прабога» відомого нашим предкам під іменем СВАРОГА, Божества Найвищого Світла, а отже й цілого Всесвіту. Він у своєму виді безконечного й безподаткового СВІТЛА є прасутністю Богів. Всі вони його СИНИ, безконечне світлопроявлення його всебічної, всеобіймаючої сутности. Звідси увесь сонячний світогляд наших прапредків, звідси їх благословення і вдячність Богам Світла і Дня. Звідси їх священно віровизнавчеве підтвердження – а не прокляття – світу та існування. [122]

Від цього пракореня дальші окреслення Сонця як СУЛ-НЕ і СУНЕ в нашому тексті.

Я був здивований і натхнений таким блискучим підтвердженням вірности моїх досліджень. Вважаю це тріюмфом модерної лінгвістики, яка дозволила мені добути із звуку слова його Божественний зміст.

Це було для мене рівночасно доказом автентичности Книги Велеса. Розглянемо, як саме.

Отже слово СУРА стрічаємо в Риґведі. Воно означає рід олу, старинного напою відомого нашим предкам. В англійській мові воно звучить сьогодні «ЕЙЛ», а пишеться «АЛЄ». Слово СУРА згадується в Риґведі теж у зв'язку з Медом.

Це престаровинне слово звучить там «МАДГУ», але споруджували ол звичайно з інших рослин чи зерен. Очевидно, Сура приготована і виплекана на меді, мусила вважатися найвищої якости. Звідси наш гимн подає «МЕД-СУРА», себто Сура на Меді, або медова Сура.

Ця медова Сура підлягала дальшому процесові її дозрівання через заправу зіллям у ріжних часах і народів. В нашому тексті названо два зілля магічної сили, а саме Дев'ятисил і шалвія. Оба ці зілля відомі теж у народньому лікуванні, їх властивості, як придатність до нашої жертви, мусять ще бути досліджені.

Тут слідує найцікавіше. Так заправлена СУРА була виставлена три дні на сонці. Це скріплювало очевидно дію сильної і бурливої ферментації так, що алкоголічні і евфорично активні властивості цього напою були скріплені. Цей процес був закінчений своєрідною дестиляцією, яка полягала на тому, що сферментований плин перепускали через вовнисту шкіру вівці, яка служила густим ситом у дестиляції.

Саме в цій дії приготовлення Сури стрічаємо подивугідну подібність до способу приготовлення СОМИ в обрядах і жертві Риґведи.

Важливе ствердження: В Риґведі стрічаємо дальший ступінь розвитку цього культу. Висновок: в глибині передісторії наші спільні предки, себто прапредки народів, які помандрували на схід і на південь, а далі до Індії, знали й передали (чи зберегли) цей спільний обрядовий культ жертви напою Сури. В Риґведі стрічаємо це слово на окреслення напою, що його пили мужі та герої отак, як сьогодні п'ється «Але» у староукраїнській вимові «ОЛ» – а сьогоднішній англійський «ЕЙЛЬ». Цей напиток відріжняється в Риґведі від його [ 123] спеціялізованого виду, головне для ритуальних цілей, який звався СОМОЮ.

Про важливість обряду і жертви СОМИ свідчить факт, що ціла дев'ята книга Риґведи присвячена цьому культові. В його глибоко таємний символічний і релігійно-магічний зміст не можу тут увійти. Це предмет окремої студії. Тут підкреслю тільки, що улюблений напиток Бога ІНДРИ – нашого ПЕРУНА, зокрема перед битвами чи перед докопуванням його численних геройств, через які він славний. Це преулюблений Бог Героїв – наш ПЕРУН – знаний під ріжними пестливо-дружніми іменами в нашому тексті як: ПЕРУНЬ, ПЕРУНЕЦЬ, ПЕРУНЬКО. Він Бог і рівночасно боєвий Брат, найвірніший Друг наших Героїв.

Він любить пити міцні напої так як і наші воїни-герої.

Ведійська СОМА для нього підлягала окремому процесові приготовлення й заправи, її в старинних часах пили також учасники жертви, далі вона стала, мабуть, засильною, і її вживали тільки для дійства жертви ІНДРІ та деяким іншим Богам.

Із рослин, призначених до заправи чи самого приготування СОМИ, витискали сік між двох каменів, які звалися «ҐРАВНА». Історично-мовно це відповідає нашим «ЖОРНАМ».

Так витиснений сік СОМИ вливали до напою заправленого молоком і виставляли на три дні на сонце для міцної ферментації. Ця дія була частиною дійства жертви і супроводжувалася відповідним обрядом і гимнами.

Після трьох днів переціджували напій через вовнисту шкіру.

Під час жертви напій пили жреці, а далі виливали на вогонь для нашого Божества.

У дослідах Риґведи постало важливе питання, яку саме рослину уживали жреці Риґведи, яка надавала головну властивість викликування піднесености почувань, настроєм почуття Сили і Відваги героя.

І тут слід ствердити, що сьогоднішня наука ще не розв'язала цього питання. За моєю теорією цих рослин було більше, залежно від терену і дослідження їх властивостей жрецями. Тут подаю листу рослин, які знавці Риґведи подають як основу для виготовлення СОМИ. Назви подаю в латинській мові.

Sаrсоstommа viminalе, brоvіаtigmа, Аsсlерis асidа, Sаrсоstоmmа асida, Саnnаріs sаtіvа.

Тут пригадую перш за все, що в нашій етнографії відомий [124] теж напиток СУР виготований на основі сферментованого вівса. В Індії міг це бути риж, або цукрова троща (тростник).

Славний знавець Риґведи Макс Мюлер вважає, що заправою могли бути ріжні види нашого «ПОЛИНУ», який – як відомо –уживається до сьогодні до заправи «ОЛУ» – «ЕЙЛЬ» – або популярного пива.

Це очевидно не виключає уживання інших видозмін. Деякі учені вважають, наприклад, що основою був сік із афганського винограду. Без сумніву арійські народи, які мандрували до Індії, проходили довгими походами крізь країну, що зветься сьогодні Афганістаном, її населення говорить до сьогодні однією з арійських мов. Первісні Арійці проходили головно через просмик Кабуль, який сьогодні не втратив свого стратегічного значення, як брама до Індії. У своєму заборчому поході ще царат пробував захопити впливи над Афганістаном, саме як брамою до Індії.

В часі цих історичних мандрівок первісні Арійці, звичайно, вивчали властивості рослин і тоді очевидно відкрили вище згадані роди саркостомми, які люблять гористий клімат.

Але мовні дослідження новішого часу подають ще простішу теорію і вважають, що основою заправи СОМИ була відома сьогодні Каннабіс сатіва. Слово Каннабіс відповідає мовно нашому слову «коноплі» і ця старинна назва відома теж на півночі Европи серед балтійських народів.

Знаємо теж із Риґведи, що напій СОМИ вважався дорогим і напевно могли існувати його різновидності. Для нашого досліду важливий сам спосіб приготовлення і ритуальна його підготовка.

Релігійна важливість на теренах Русі-України підкреслена ще й тим, що основу цього жертвенного напою творив не просто ячмінь чи овес, але дорогий і благородний напиток МЕДУ. Україна споконвіку експортувала цей дорогий напиток до Греції і напевно й далі.

Тотожність і дія дев'ятисилу та шелвії у заправі МЕДУ-СУРИ, ще вимагає досліду. Але наведений матеріал вповні вистачає як допоміжний матеріял до висновків щодо автентичности Книги Велеса. Бо:

Відомості про культ СОМИ у Ригведі публіковані аж у другій половині 19-го століття, а саме із праць Макса Мюлера, а головно із студій Евгена Бурнуфа саме про культ СОМИ на основі дев'ятої Книги Риґведи у французькій мові.

Отже здогадний фальсифікатор КНИГИ ВЕЛЕСА з початку [125] 19-го століття не міг бути таким глибоким знавцем Риґведи, а зокрема на початку 19-го століття. Та й взагалі припускати у нього, чи когонебудь іншого, таке глибоке і детальне знання культу СОМИ в Риґведі і Гаоми в Авесті, як від якого небудь аматора фальсифікатора навіть у 20-ім столітті, просто неможливо. Тим важче припускати, що назви так рідкісних окреслень, як саме СУРА перед СОМОЮ і цілий обряд Високої Жертви, міг бути відомий якомусь не спеціялістові ще навіть сьогодні. Це мусив би бути висококваліфікований професор, знавець порівняльної віронауки, яка розвивається щолиш сьогодні, після її спроб у 19-му столітті.

Але й тоді такий фальсифікат ученого не міг би носити цих неповторних і непідробних знамен натхненної і щирої простоти і оригінальности, що нею дише цілий збірник текстів Влесової Книги.

Подробиці культу МЕДУ-СУРИ невідомі теж в етнографії. Але хоч би хтось відкрив їх у якімсь закутку південної України, то і тоді ніякий фальсифікатор не міг би «відкрити», що пісня Всематері Слави звучала у відвічній пісні дубового гаю. Тільки той, що вслухався життям у цей споконвічний шум міг його «відчитати» своєю пророчою і натхненною душею...

Історія передає нам віщування на горі ДОДОНІ. Там натхненний віщун-пророк лежав на Землі і вслухався у шум споконвічного священного Дуба. І в цьому шумі читав долю тих, що його питали.

Чи був це Шум Дуба, чи незбагнений шум серця героя, в якому звучав або страх і непевність, або міцні удари серця сповненого Вірою у Правдивість і Чесність його боротьби?

Наш пророк чув голос Богів у споконвічному ПРАВ'Ї, себто у СВІТІ СПРАВЕДЛИВОСТИ, ПРАВА Й ЗАКОННОСТИ РОЗВИТКУ НАРОДІВ І ЛЮДСТВА.

буде улещати Богам і відділювати їх від Сварога

32. такий буде прогнаний із роду тому, що не маємо

34. І хай не говорять, що маємо Богів мною, бо оце

35. Святир іде до нас і хай будемо достойними його.» [126]

Я ніде не стрінув такого ясного і рішучого визнання генотеїзму, як саме в тексті Книги Велеса.

Він і інші Боги є многоназивні і тисячоіменні.

Вони разом творять Єдину Єдність Всесвіту, Небес, Світу Духів Предків і Невидимого Світу Прав'я.

Ця могутня Всеєдність обнята однією всеобіймаючою стрункою концепцією СВАРОГА, прикметною для Віри наших прапредків.

Закиди, видвигнені проти мене т.зв. «реформаторами» є безпідставні та незгідні з правдою, бо ж кожний мій учень у перших лекціях довідується про генотеїзм як із навчання, так і з численних поем і гимнів.

Звужена і спрощена концепція, що мовляв, вистачить переіменувати і назвати християнського Бога – ДАЖБОГОМ і ось він вже рідновірний!

Такі концепції мали жиди в добу культу ЯГВЕ і магометани в культі Аллаха.

Завважмо, що навіть християнізм не є монотеїзмом в єврейському сенсі, але ТРИЄДНІСТЮ ТРІЙЦІ. Отже, це теж генотеїз. Закидати нашим предкам примітивний політеїзм – це карикатура і глум над правдою про нашу і інші арійські Віри як Ригведа та Авеста.

10. Летить у Сварзі Перуниця і несе Ріг Слави.

Бо краще бути мертвими, ніж живими бути в неволі

(Нажаль, в архівах Володимира ШАЯНА досі не знайдені аналізи текстів та коментарі Дощечки 8. продовження 3, Рядки 10-18. – Вид-во.)

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: