Покриття плоских спортивних споруд

Покриття плоских спортивних споруд поділяють на природне та штучне. До природного відносяться природні трав’яні покриття (рис. 3.8). Для покращення якості трав’яного покриття полів та майданчиків, продовження строку їх експлуатації влаштовують системи, що подають до коренів рослин тепло, вологу, поживні речовини.

Крім природних трав’яних покриттів, використовують штучні трав’яні настили, які мають високі експлуатаційні характеристики. Такі покриття мають значні переваги: за ними легко доглядати, вони не реагують на зміну клімату, нечутливі до шипів спортивного взуття та еластичні. Для покриття плоских спортивних споруд широко застосовують синтетичні матеріали – тартан, рекортан, спортан та ін.

Всі штучні покриття спортивних майданчиків і полів виготовляють водостійкими та неводостійкими. Водостійкі покриття застосовуються для покриття легкоатлетичних доріжок, ігрових полів. Поділяють на жорсткі (асфальтові, бетонні) (рис. 3.9), нежорсткі (суміші із ґрунту та кам’яних матеріалів) (рис. 3.10) і дерев’яні (рис. 3.11). Використовують також гумово-бітумні покриття, які містять в якості основного заповнювача пісок і гумову крихту, а в якості в’яжучого – бітум.

ТЕМА 4. Системи інженерного забезпечення міст

Підземні інженерні мережі

Інженерне обладнання сучасного міста – це складна система інженерних комунікацій, споруд і допоміжних пристроїв.

Інженерні комунікації бувають підземні, наземні і надземні.

Міські підземні інженерні мережі призначені для комплексного і повного обслуговування потреб міського населення, культурно-побутових підприємств і промисловості.

До підземних інженерних мереж відносять трубопроводи, кабелі, колектори.

В підземному господарстві міста використовують трубопроводи різного призначення:

– мережі водопостачання (господарсько-питні, протипожежні, гарячого і промислового водопостачання, поливальні);

– мережі водовідведення (побутові, промислові, дощові);

– мережі тепло- і газопостачання;

– мережі спеціального призначення (дренажі, паропроводи, нафтопроводи та ін.).

Водопостачання в містах залежить від чисельності населення міста, наявності і розвитку промисловості, ступеня благоустрою міста, кліматичних умов та ряду інших факторів. Джерела водопостачання міст – поверхневі і підземні води. В містах нашої країни, зазвичай, використовуються поверхневі води – річки, водосховища, канали та ін.

Одним із найбільших споживачів води в містах є промислові підприємства, їх споживання сягає 50...90% від загальної добової витрати міста. Зменшення або повне виключення використання води на промислові потреби із комунального водопроводу можливе за рахунок зведення спеціального технічного водопроводу (без очистки або з неповною очисткою води), застосування замкнутого водопостачання, використання очищених стічних вод і використання безводних технологічних процесів.

Водопровідні мережі проектуються кільцевими і тупиковими. Тупикові лінії водопроводів застосовують у випадку подачі води на господарсько-питні потреби при діаметрі труб не більше 100 мм і при подачі води на протипожежні потреби при довжині ліній не більше 200 м. Мінімальний вільний напір в мережі водопроводу при вході в будівлю над поверхнею ґрунту приймається при одноповерховій забудові не менше 10 м, при більшій поверховості на кожний поверх додається 4 м. Діаметр труб водопроводу визначають розрахунком. Мінімальний діаметр труб водопроводу повинен бути не менше 100 мм. Водопровідні мережі вкладають з ухилом не менше 0,001 в сторону випуску.

Пожежні гідранти розташовують вздовж вулиць та доріг на відстані не більше 2,5 м від краю проїзджої частини, але не ближче 5 м від стін будівель; допускається розташування гідрантів на проїзджій частині. Відстань між гідрантами визначають за розрахунком залежно від витрат води, але не більше 150 м.

Для водопостачальних мереж застосовують залізобетонні напірні труби, поліетиленові, а також чавунні та стальні.

Глибина закладання водопровідних труб повинна бути на 0,5 м більша від глибини промерзання ґрунту, причому слід враховувати зовнішнє навантаження від транспорту і умов перетину з іншими підземними комунікаціями.

Сучасний благоустрій міста вимагає розвинутого водовідведення для своєчасного видалення з міської території стічних вод, які залежно від складу поділяються на господарсько-побутові, виробничі, дощові стоки.

Відвід стічних вод в містах здійснюється загальносплавним, роздільним, напівроздільним і комбінованим способами.

Суть загальносплавного способу полягає в тому, що всі міські стічні води відводяться однією системою трубопроводів. Цей спосіб застосовується недостатньо широко, оскільки потребує будівництва очисних споруд високої вартості, але його використовують в ряді міст СНД (Санкт-Петербург та ін.).

При роздільному способі створюються дві мережі трубопроводу: однією відводять господарсько-побутові і забрудненні виробничі стічні води; другою – дощові і умовно чисті виробничі стічні води. Однак, слід відмітити, що він має суттєвий недолік, який полягає в тому, що поверхневі стоки скидаються у водойми без попереднього очищення, тим самим забруднюючи їх.

Для напівроздільного способу характерно сполучення міських водостоків із мережами відводу господарсько-побутових стічних вод.

Комбінований спосіб об’єднує загальносплавну і роздільну системи. При цьому, загальносплавну систему використовують в центральних районах міста, а роздільну – на периферії із самостійним очищенням атмосферних вод.

Проектні рішення щодо вибору систем очищення стічних вод, а також пропозиції щодо їх використанню для виробничого водопостачання, як і пропозиції щодо скиду очищених стічних вод у водойми, повинні прийматися за результатами варіантних розробок при наявності відповідних техніко-економічних і природоохоронних обґрунтувань. Очищені води, які скидаються у водойми, повинні задовольняти вимоги „Правил охорони поверхневих вод від забруднень стічними водами”.

Основний метод очищення стічних вод, забруднених органічними речовинами – біохімічний. Споруди біохімічного очищення складаються із біофільтрів, конструкції яких постійно удосконалюються в напрямку інтенсифікації технологічного процесу, підвищення ефективності очищення, зниження вартості будівництва і експлуатації споруд.

Іншим методом є механохімічне очищення стічних вод, у тому числі мембранна технологія. Механохімічну очистку часто застосовують для обробки промислових стічних вод з утилізацією цінних речовин, що вилучають при цьому (наприклад, віскозні стічні води, з вмістом нафти і т. д.).

Нині дуже поширені методи очищення стічних вод після їх біохімічного знезараження. При цьому застосовують різні споруди: біологічні ставки, мікрофільтри, швидкі фільтри з різними завантажувачами (кварцовий пісок, керамзит, аглопорит, антрацит та ін.), аеруючі та каркасно-засипні фільтри тощо. Менше використовуються сорбційні фільтри, що не дають змоги повністю вилучати забруднення (в основному через дефіцит необхідних сорбентів – іонообмінних смол, активованого вугілля).

Останнім часом ширше застосовується глибоке доочищення стічних вод методом декарбонізації, яке передбачає обробку їх вапном до високих показників рН 10,5...11 з наступним освітленням і знезараженням. Доочищенні таким способом стічні води можуть застосовуватись у відкритих системах виробничого водопостачання.

Водовідвідні мережі є безнапірними системами. Тільки в особливих умовах можливе використання напірних систем, в трубопроводах яких створюється тиск за допомогою насосних станцій.

Діаметри водовідвідних мереж всіх систем визначаються гідравлічним розрахунком, але мінімальний діаметр труб повинен прийматися для: вуличної мережі – 200 мм; внутрішньо-квартальної – 150...200 мм; дощової і загальносплавної вуличної мережі – 250 мм.

Для безнапірних водовідвідних трубопроводів використовуються бетонні, керамічні, безнапірно-залізобетонні, азбестоцементні труби. Для напірних мереж: напірні залізобетонні, чавунні, пластмасові труби.

Найменшу глибину закладання лотка каналізаційного трубопроводу приймають для труб діаметром до 500 мм на 0,3 м, а для труб більшого діаметру на 0,5 м нижче глибини промерзання. Однак, глибина відміток планування території до поверхні труби повинна бути не менше 0,7 м. Для великих міст необхідно використовувати глибинну каналізацію – прокладати колектори на великій глибині. Це дає змогу перейти на єдину самосплавну систему. Наприклад, в м. Харків головні каналізаційні колектори прокладені на глибині до 45 м, що дозволило створити єдину каналізаційну систему всього міста, направлену до головної насосної станції. Мережі глибинної каналізації з’єднуються із мережами більш мілкого закладання за допомогою перепадних колодязів.

Для огляду та ремонту на всіх системах каналізаційних мереж передбачаються оглядові колодязі або камери, які встановлюються: в місцях з’єднань, в місцях зміни напрямку, ухилів і діаметрів трубопроводів, на його прямих ділянках на відстанях залежно від діаметру труб: 150 мм – 35 м; 200... 450 мм – 50 м; 500...600 мм – 75 м; 700...900 мм –100 м; 1000...1400 мм –150 м; 1500...2000 мм – 200 м; більше 2000 мм – 250...300 м.

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: