Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Сумісному паралельному прокладанні в загальній траншеї





 

    Мережі Відстань в світлі, м
До водопроводу (стального) До каналізації або водостоку До газопроводу стального До теплопроводу (від зовнішньої стінки)
Водопровід (стальний) 0,8 1...1,2 0,8 0,8
Каналізація або водостік 1...1,2 0,4 0,8 0,8
Газопровід (сталевий): низького тиску середнього тиску   0,8 0,8   0,8 0,8   0,4...0,5 0,4...0,5   0,5
Теплопровід 0,8 0,8 0,5...1

 

Наведені в таблиці 4.6 відстані між мережами дійсні при розміщені трубопроводів на одній висотній відмітці або з різницею їх до 0,4 м; при більшій різниці відміток відстані збільшуються.

Суміщене прокладання підземних мереж в загальній траншеї має ряд недоліків. Основним із них є контакт поверхні трубопроводів із ґрунтом, що підсилює корозію та зменшує строк служби мереж.

Досвід будівництва підземних комунікацій свідчить, що найбільш прогресивним способом є розміщення інженерних мереж в загальних колекторах (рис. 4.3).

Рис. 4.3. Розміщення мереж в загальному колекторі. 1 – кабелі силові; 2 – кабелі зв’язку; 3 – водопровід; 4 – теплопровід; 5 – зворотній теплопровід; 6 – кабелі внутрішнього обслуговування.
Розміщення інженерних комунікацій в колекторах продовжує строк їх служби за рахунок меншої корозії і можливості регулярного огляду, майже повністю виключає необхідність розкриття дорожнього одягу на випадок несправностей в мережі, створює більш сприятливі умови для їх експлуатації. Недоліком загальних колекторів є значні капіталовкладення при будівництві.

В загальних колекторах розміщують мережі водопроводу, теплопроводу, напірної каналізації, електричні кабелі сильного і слабкого струму. Прокладання газових мереж в колекторах разом із трубопроводами та енергомережами допустима, якщо колектори обладнані постійно діючою вентиляцією та автоматичною сигналізацією. При відповідному поздовжньому ухилі колектора можливе включення в нього і самопливних мереж.

Рис. 4.3. Розміщення мереж в загальному колекторі 1 – кабелі силові; 2 – кабелі зв’язку; 3 – водопровід; 4 – теплопровід; 5 – зворотній теплопровід; 6 – кабелі внутрішнього обслуговування

 

При значній кількості мереж або значних діаметрах трубопроводів зводять двосекційні колектори (рис. 4.4). Можливе використання колекторів і круглого перерізу.

Розміщувати колектори необхідно під тротуарами, смугами зелених насаджень або в технічних зонах.

Глибину закладання колекторів визначають виходячи із несучої здатності конструкцій колектора та умов температурного режиму в ньому. Як правило, мінімальне заглиблення перекриття від поверхні ґрунту близько 1 м.

Для будівництва загальних колекторів використовують типові елементи, об’ємні секції, збірні конструкції із залізобетону. Колектор складається із стінових блоків, перекриття та дна (рис. 4.5). Стінові блоки виготовляють у вигляді ребристих плит. В середині колектору трубопроводи прокладають на металевих або бетонних опорах, а кабелі – на полицях або кронштейнах.

Рис. 4.4. Поперечний переріз двосекційного колектора 1 – паропровід; 2 – резервний паропровід; 3 – повітропровід; 4 – теплопровід; 5 – зворотній теплопровід; 6 – напірний конденсатопровід; 7 – водопровід; 8 – вентиляційний трубопровід; 9 – трубопровід гарячої води; 10 – мазутопроводи із обігрівом

 


Рис. 4.5. Розріз колектора із збірних залізобетонних елементів 1 – ребристий стіновий блок; 2 – ребриста плита перекриття; 3 – блок дна

 

Для зручності монтажу трубопроводів влаштовують монтажні люки довжиною не менше 4 м, шириною не менше найбільшого діаметру трубопроводу плюс 0,1 м, але не менше 0,5 м. Монтажні люки влаштовують не більше, ніж через 300 м і забезпечують під’їздом автотранспорту.

ТЕМА 5. Проблеми інженерного благоустрою природних і

Штучних водойм

Природні водойми

 

Міста часто розташовують на берегах річок, водосховищ, морів, океанів. Територія міста включає й інші водойми: озера, ставки, протоки. Прибережні території є найбільш цінними для використання їх з містобудівельною метою.

При плануванні міст слід розміщувати центральну частину та житлову забудову на берегах крупних водойм для створення набережних, паркових та відпочинкових зон. На берегах водойм також створюються пляжі, споруди для водних видів відпочинку та спорту. У випадках, коли на території міста відсутні значні водні простори, створюються штучні водойми у вигляді окремих ставків або їх каскадів. Вони розміщуються, головним чином, в міських парках культури і відпочинку, зонах відпочинку. Басейни для спорту і купання, дитячі басейни є декоративними водоймами міста.

До найбільш поширених природних водойм у містах відносяться річки. Берегоукріплюючі споруди захищають територію міста від руйнівної дії течій річки, хвиль, льоду, а також від атмосферних опадів. В основному, на берегах річок влаштовують набережні із підпірними вертикальними (рис. 5.1) або відкосними (рис. 5.2) стінками.

Вибір набережної з підпірною вертикальною або відкосною стінкою залежить від архітектурно-планувального рішення і функціонального призначення прилеглої території. Як правило, в центральних частинах міста створюють набережні із вертикальною стінкою.

Залежно від горизонтів низьких і високих вод та висоти берега, набережні можуть бути одноярусні, двохярусні і багатоярусні.

Одноярусні набережні є незатоплюваними і мають відмітку по верху мінімум на 0,5 м вище рівня горизонту високих вод.

Двохярусні і багатоярусні набережні проектують таким чином, що алеї для прогулянок, які проходять по ярусам, можуть затоплюватись під час паводків при горизонтах води нижче розрахункового рівня, відмітка верхнього ярусу забезпечує незатоплюваність самої території.

Берегові відкоси по висоті поділяються на три зони:

– І зона – нижня підводна частина відкосу, розташована нижче горизонту низьких вод;

 

 

 
 

 


– ІІ зона – тимчасового затоплення, знаходиться між горизонтами низьких вод і високих вод;

– ІІІ зона – незатоплювана, розташована вище розрахункового горизонту високих вод.

Набережна є важливим компонентом планувального та архітектурного рішення міста. Тому, планування набережної повинно бути ув’язане з прилеглою територією. Важливе значення мають архітектурне оформлення набережної, її лицювання, озеленення, сходи та т. ін. Особливе значення відводиться зеленим насадженням на набережній і малим архітектурним формам. При цьому, необхідно мати на увазі, що набережна проглядається як з води, так і з протилежного берегу і є місцем відпочинку та прогулянок населення міста. Тому, при виборі зелених насаджень та кущів, асортименту газонів і квітників необхідно звертати увагу, на їх висоту, забарвлення листя та зміну його кольору в різні пори року, на час цвітіння.

Водойми у сполученні із зеленими насадженнями є одним із основних місць відпочинку населення міста.

При планувальному рішенні та інженерному благоустрої прибережної смуги слід враховувати, що купання, сонячні ванни, катання на човнах і прогулянки біля водойми є найбільш привабливими видами масового відпочинку.

На береговій смузі необхідно передбачати три зони, різні за своїм функціональним призначенням:

1-ша зона(безпосередньо пляж) – розташовується поблизу води шириною 30…40 м. Вона повинна бути представлена відкритими просторами і необхідним обладнанням для приймання сонячних ванн. Ця зона має найбільшу густоту заповнення відпочиваючими.

2-га зона відводиться для активного відпочинку. На ній розміщуються майданчики та ділянки для волейболу, баскетболу та інших спортивних ігор. Залежно від планувальних рішень всієї берегової смуги, вона може мати ширину 15…40 м. Ця зона має меншу щільність відпочиваючих, ніж перша.

3-тя зона зона тихого відпочинку, яка призначена для прогулянок і відпочинку в тіні. Вона обладнується майданчиками для відпочинку та доріжками для прогулянок.

Території пляжів обираються поза межами зони санітарної охорони джерел водопостачання та подалі від ділянок можливого забруднення води. При влаштуванні пляжів на річках велику увагу приділяють швидкості течії, яка не повинна перевищувати 1 м/с.

Глибина водойми для купання не повинна перевищувати 2 м, причому водна акваторія повинна мати дві зони: для тих, хто не вміє плавати із глибиною водойми до 1,2 м, і для тих, хто вміє плавати – до 2 м.

Дно водойми повинно бути пологим, його ухили не повинні перевищувати 0,03, а при більшому ухилі (0,15) ширина водної смуги, що використовується для купання, повинна бути завширшки близько 200 м. При ще більшому ухилі вона зменшується до 50 м.

Розрахункова площа на одного відпочиваючого приймається для пляжу – 4…5 м2, для водної поверхні 5…6 м2.

Пляжі можуть бути трав’яними, піщаними, гравійними. Територія пляжу повинна бути рівною з ухилом 0,01…0,03 до води. На території пляжу встановлюються: зонти, навіси, кабінки для переодягання, душі, туалети, сміттєзбірники.

На територію пляжу не повинна потрапляти забруднена вода поверхневого стоку. Для цього перед плотом передбачають водостічну систему, яка перехоплює поверхневі води, що потрапляють до пляжу з більш вищих територій.

При організації пляжу необхідно влаштовувати окремі пляжі для дітей. Дитячі пляжі повинні мати меншу глибину, їх можна влаштувати окремими замкнутими водоймами, сполученими для обміну води з основним пляжем, або огороджуючи ділянку водної поверхні на території основного пляжу. На дитячих пляжах повинні бути навіси, гірки та інше дитяче обладнання.

 

Штучні водойми

На території міст при відсутності природних водойм дуже часто влаштовують штучні ставки. Розміщують їх в садах і парках. За функцією ставки поділяють на архітектурно-планувальні, спортивні та санітарні. Відповідно до призначення вони мають різну площу, глибину і повинні відповідати певним технічним і санітарно-гігієнічним вимогам.

Залежно від призначення ставки мають різну глибину: ставки для плавання і купання повинні мати глибину до 2 м; при розміщені на їх березі водних станцій, вишок для пірнання глибина – повинна бути до 4,5 м.

Берегова лінія штучних ставків може бути різноманітна залежно від рельєфу і призначення ставка, протяжність її повинна бути достатньою для розміщення на берегах пляжів, пристаней для човнів, водних станцій та інших споруд.

Велике значення має створення чаші ставка, дно проектується таким чином, щоб був забезпечений злив води.

При влаштуванні ставків на піщаних ґрунтах для боротьби із фільтраційними втратами дно і берег ставка вистеляють глинистими ґрунтами, що є екраном ставка (товщина екрану 0,5...1 м).

Для забезпечення санітарних умов, вода в міських ставках повинна періодично змінюватися або бути проточною. Мінімальною нормою водообміну в ставках рахується 2-х, 3-х кратний обмін протягом літнього сезону. Необхідно враховувати, що поповнення ставків поверхневими стоками дощових, талих та інших вод забруднюють їх. Тому, в непроточних ставках необхідний періодичний скид частини води і поповнення їх чистою. Для захисту ставків від потрапляння стічних вод влаштовують обвідні колектори, їх прокладають вздовж ставка і під’єднують до відвідної системи.

Берегові відкоси ставків плануються з ухилом 1: 1,5 або 1: 2. Кріплення берегів ставка може мати різні конструктивні рішення. Береги можна укріпляти трав’яним покриттям, дерном, мощенням камінням, збірними бетонними та залізобетонними плитами, а також вертикальними та похилими стінками (рис. 5.3).

До штучних міських водойм відносять також відкриті басейни. За призначенням їх поділяють на басейни для купання, учбові, спортивні, лікувально-оздоровчі. Залежно від розмірів ванни басейну вони бувають малі і великі, а за характером експлуатації – басейни для масового використання, спортивні, дитячі та інші.

Літні або відкриті басейни використовуються сезонно, крім південних районів, де вони можуть функціонувати впродовж року. Для максимального використання басейнів здійснюють штучний підігрів води. Літні басейни розміщують на окремих ділянках, що розташовуються в парках або спортивних центрах. Від вітру та пилу ці ділянки захищають зеленими насадженнями шириною не менше 10 м. На ділянці, крім басейну, розміщують допоміжні споруди і зону відпочинку.

Загальну площу водної поверхні басейнів, необхідну для населення міста визначають за формулою:

 

, м2 (5.1)

 

де F – необхідна водна поверхня басейну, м2;

N – кількість населення, що купається, чол.;

f – площа поверхні басейну на одного відвідувача басейну, м2;

m – кількість відвідувань басейну 1 людиною в тиждень;

p – кількість відвідувачів, що користується даним типом басейну, %;

t – тривалість перебування 1-єї людини у воді, год.;

k – тривалість роботи басейну в тиждень, день;

n – тривалість експлуатації басейну протягом доби, год.;

 

Орієнтовні дані для визначення необхідної водної поверхні для басейнів наведенні в табл. 5.1 і вимагають уточнення в кожному конкретному випадку.

Для спрощення будівництва, форму басейнів, в основному, приймають прямокутною. Хоча, залежно від призначення, вона може мати й іншу форму. Довжину басейну, як правило, приймають кратною 12,5 м, а ширина визначається залежно від кількості доріжок для плавання.

Басейни складаються із двох частин: мілкої і глибокої, глибина яких залежить від типу басейну. Наприклад, в купальному басейні глибина мілкої частини складає 0,7...1 м, глибокої – 1,5...2 м. В спортивних басейнах мілка – 1...1,2 м, глибока – 2,5...4,5 м. Залежно від призначення басейнів площа мілкої і глибокої частини мають певні співвідношення. Співвідношення мілкої і глибокої частини складає: для купальних басейнів – мілка – 75...100 %, глибока – 25...0 %; для спортивних басейнів – мілка – 0...30 %, глибока – 100...70 %, для дитячих – мілка – 100 %.

Таблиця 5.1







Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.