|
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКИХ ТЕМПІВ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА.
Рост объемов производства зависит от увеличения имущества предприятия, то есть его активов. Приток дополнительных ресурсов возможен за счет внутренних и внешних источников финансирования. Дополнительный приток финансовых ресурсов может быть обеспечен за счет привлечения банковских кредитов, займов, средств кредиторов. Однако рост объема заемных средств должен быть ограничен разумными пределами.
Возможность предприятия расширять основную деятельность за счет реинвестирования собственных средств определяется с помощью коэффициента устойчивости роста (Ксз), который рассчитывается по формуле:
где ЧП - чистая прибыль;
ВК - собственный капитал;
Д - дивиденды, выплачиваемые акционерам;
ЧГУ - прибыль, направлен на развитие производства (реинвестированная прибыль).
Расширенная факторная модель для расчета коэффициента устойчивости экономического роста (К^) может быть представлена так:
где К - доля прибыли, реинвестированной в производство;
Кд - рентабельность реализованной продукции;
К - оборачиваемость собственных оборотных средств предприятия;
Ке - обеспеченность собственными оборотными средствами;
Кт - коэффициент общей ликвидности (покрытия);
Ка - доля краткосрочных обязательств в капитале предприятия;
К - коэффициент финансовой зависимости.
Расчет показателей факторной модели коэффициента устойчивости экономического роста представлена на рис. 15.4.
На рис. 15.5 приведен анализ влияния компонентов факторной модели на поквартальную изменение коэффициента экономического роста.
ОАО "Олимпия" коэффициент устойчивости экономического роста имеет сезонный характер изменения. На начало года наблюдается отрицательное значение данного показателя с увеличением и достижением положительного значения к середине года.
Использование многофакторной модели коэффициента устойчивости экономического роста позволяет спрогнозировать темпы развития предприятия и оценить влияние каждого показателя-фактора на общую устойчивость экономического роста.
Характеризуя состояние финансового сектора экономики Украины, следует констатировать, что он не позволяет финансировать инвестиции предприятий из внешних источников на длительный срок. Банковское кредитование экономики и рынки капитала практически не влияют на хозяйственную активность предприятий, потому что основную роль в инвестиционном процессе страны продолжают играть собственные средства реального сектора.
Следует отметить, что финансирование роста, осуществляемое отдельным предприятием без привлечения внешних источников капитала, видимо, является основной формой внутреннего рынка капитала в экономике развивающейся и переходной экономике. При этом обеспечивается только простое воспроизводство, обычно за счет амортизационных отчислений.
Возможными источниками инвестиционных ресурсов в условиях рыночной трансформации экономики является привлечение капитала покупателей, поставщиков, бартерные операции и т. д. В украинской экономике главным фактором заключения таких соглашений становится недостаточность финансовых ресурсов предприятий и невысокая эффективность банковской системы: 87,5% предприятий вступают в эти отношения из-за нехватки средств; 29,1% - в связи с недоступностью банковских кредитов. Дополнительными причинами являются недостаточная скорость денежных платежей, а также недоверие к банкам. Последние два фактора обусловливают бартерные сделки в 72,1 и 6,0% случаев соответственно [158, г. 15].
Таким образом, в условиях рыночной трансформации экономики Украины преобладает государственная и внутренняя модель финансирования экономического роста. Предприятия, использующие только внутреннее финансирование, растут медленнее, чем при применении внешних источников капитала, и характеризуются более низким качеством инвестиционных решений.
Государственную модель инвестирования на уровне предприятий сопровождает низкая норма доходности и потеря средств, чрезмерный объем вложений в стагнационные производства, что может привести к нестабильности финансов и финансовой системы в целом [165, г. 25].
Таким образом, современные модели финансирования в Украине имеют существенные ограничения. Положительные тенденции микроэкономического эффекта государственного участия в инвестиционном процессе достаточно неустойчивы, а ее мікроефективність несколько снижена. Если же предприятие использует собственные финансовые ресурсы, то можно говорить о взаимосвязи этой формы финансирования и экономического роста. В растущей экономике предприятия инвестируют увеличивающийся прибыль в производство, а в условиях спада вложения в производство практически прекращаются.
УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЯМИ.
Фінансові інвестиції є активною формою ефективного використання тимчасово вільного капіталу. До традиційних активів відносяться акції і облігації. Саме вони є основними інструментами формування капіталу одними підприємствами і напрямами його розміщення для інших.
Акції можуть бути іменними, на пред’явника, привілейованими та простими. Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в правлінні акціонерними товариством, якщо інше не передбачено його статутом.
Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованими (у процентах до їх номінальної вартості) щорічно виплачуваними дивідендами. Виплата дивідендів здійснюється у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від величини одержаного товариством прибутку. Якщо прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється з резервного фонду. Якщо розмір дивідендів, що сплачуються акціонерам за простими акціями, перевищує розмір дивідендів за привілейованими акціями, власникам останніх може надаватися доплата до розміру дивідендів, сплачених іншим акціонерам.
За кількістю голосів, що акції надають їхнім власникам на загальних зборах акціонерів, розрізняють так звані одноголосі, багатоголосі та безголосі акції. Певна кількість акцій, що зосереджена в одних руках і забезпечує більшість голосів, має назву контрольного пакета акцій.
Власник акцій формально не вважається власником підприємства. Він не має права вилучати свою частку з виробництва, оскільки та не має самостійного значення.
У разі, коли акціонер з тих чи інших причин захоче позбутися належних йому акцій, він може або повернути їх самому товариству (в акціонерних товариствах закритого типу), або продати на ринку цінних паперів (коли це акції товариства відкритого типу).
До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів, що містить такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, за якою виплачуються дивіденди, найменування акціонерного товариства і рік виплати дивідендів.
Облігація – це основний вид боргових зобов’язань, згідно з яким позичальник (емітент) повинен сплатити певну суму кредитору (власнику) по завершенні визначеного терміну і суму щорічного доходу у вигляді фінансового або плаваючого відсотку. Зміна плаваючого відсотку відбувається згідно з встановленими правилами. Саме тому облігації називають цінними паперами з фіксованим доходом.
Облігації є цінними паперами, які можуть випускати держава, підприємства і іноземні організації на певний, наперед визначений період часу, після цього вони підлягають викупу емітентом за номінальною вартістю. Власник облігацій, будучи кредитором, одержує щорічно (щопіврічно, щоквартально) фіксований відсоток від їх номінальної вартості.
Існують короткострокові (кілька тижнів), середньострокові (1-7 років), довгострокові (до 30 років) і безстрокові облігації.
На відміну від акцій, за облігаціями гарантується сплата відсотку у встановлений строк, але його розмір, як правило нижчий від дивідендів.
Надійність облігації залежить від декількох причин. Найбільш надійна облігація для інвестора – це державна, короткострокова, іменна, серійного погашення з плаваючим відсотком, яка забезпечена матеріальним носієм. Зміна будь-якого з цих факторів призведе до зниження надійності облігації. Для інвестора ненадійними є облігації низькоприбуткові і з правом відзиву. Отже, вибір типу певного цінного паперу є фінансовим рішенням, що визначає економічні умови майбутньої діяльності підприємства.
Особливу увагу потрібно приділяти методам оцінки реальної вартості окремих видів фінансових вкладень. Вартість, що визначається сумою доходів, які цінні папери можуть принести їх власникові.
Вартість цінних паперів - вартість, як і будь-яких інших товарів в умовах ринку, визначається за попитом на них та їх пропозицією. Котирування цінних паперів на біржі дозволяє визначати їх ринкову ціну (курс акцій, курс облігацій).
Курс акцій – ціна, за якою акції котируються і продаються на фондовій біржі. Виражається в їх абсолютній грошовій вартості або відношенням вартості реалізації до номінальної вартості. Курс акцій прямо залежний від розмірів отримуваних за ними дивідендів і обернено – від норми позикового процента.
Однак перш ніж придбати ті чи інші папери, варто обчислити суму доходів, які вони можуть принести їх власникові, а після зіставлення доходів з ціною, за якою реалізуються цінні папери, приймати рішення про доцільність чи недоцільність їх придбання.
Вартість цінних паперів залежить від трьох чинників: доходів від цінних паперів, темпів зміни доходів, ризику або невпевненості щодо доходів. З них найбільш невизначеним чинником є оцінка ризику, особливо в умовах нестабільності економіки. Під час оцінювання вартості цінних паперів рівень ризику враховує дисконтна відсоткова ставка. Варто пам’ятати, що чим більший ризик, тим непевнішні доходи і тим більша відсоткова ставка.
Єдиним теоретичним підходом для оцінювання вартості цінних паперів є такий: вартість цінних паперів визначають як теперішню вартість усіх майбутніх надходжень від них.
Цінні папери з погляду фіксованості доходів поділяються на дві групи:
· цінні папери з фіксованим доходом (твердовідсоткові);
· цінні папери з нефіксованим доходом.
До перших, зокрема, належать облігації та привілейовані акції, до других – прості акції.
Дохідність облігації визначається двома факторами: винагородою за представлений емітенту займ (купонними виплатами) і різницею між ціною погашення і придбання паперу.
Купонні виплати проводяться щорічно або періодично протягом року і виражаються абсолютною величиною або в процентах.
Дохідність акції визначається двома факторами: одержанням частини розподіленого прибутку акціонерного товариства (дивідендом) і можливістю продати папір на фондовій біржі за ціною, вищою ціни придбання.
У разі, коли акцію придбано після початку фінансового (календарного) року або продано до його закінчення, тобто коли дохід від акції розраховується не за повний рік, формула коригується на період володіння акцією.
Дохід акціонера від зростання курсової вартості акції може бути реалізований тільки в разі продажу акції за новою, вищою ціною. Він дорівнює приростові капіталу. Це потенційно можливий дохід акціонера.
Коли для обчислення річного доходу замість номінальної ціни акції враховується її курсова (ринкова) чи купівельна ціна, отриманий показник називається дивідендною віддачею акції.
Оцінка ефективності того чи іншого фінансового інструменту інвестування зводиться до оцінки його реальної вартості, яка забезпечує отримання норми інвестиційного прибутку.
Такими нормами прибутку є:
· проценти за вкладами у статутний капітал;
· проценти на депозитні вклади в комерційних банках;
· проценти за облігаціями й іншими борговими цінними паперами;
· дивіденди за акціями та іншими пайовими цінними паперами.
Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|
