Революція 1848 р. і створення Головної руської ради у Львові.

На поч. 1848 р. у деяких європейських країнах почалися буржуазно-демократичні революції. їх невід'ємною складовою стали визвольні рухи багатьох національно поневолених народів Східної і Центральної Європи. Звідси походить назва революції — "Весна народів". Не залишалась осторонь і Австрійська імперія. 13 березня з'явилися перші вуличні барикади у Відні, а за 2 дні було проголошено першу австрійську конституцію.

Зважаючи на національно-визвольні настрої народних мас, уряд монархії Габсбургів змушений був остаточно ліквідувати панщину. 16 квітня 1848 р. цісар підписав спеціальний патент, за яким скасування панщини на галицьких землях сталося майже на 5 місяців раніше, ніж в інших частинах імперії. Основою реформи був викуп селянських земель державою, який селяни мали відшкодувати протягом 40 років. Поміщиків звільняли від будь-яких обов'язків щодо своїх колишніх підданих. Викупні платежі, втрата лісів і пасовищ, інші залишки кріпацтва провокували масові виступи, під час яких селяни самочинно їх повертали.

Під впливом революційних подій у Західній Європі львівські українці 19 квітня 1848 р. від імені всіх українців Галичини подали петицію до цісаря з низкою демократичних вимог. Зокрема, про введення української мови у народних і вищих школах; видання державних законів українською мовою, яку урядовці повинні обов'язково знати; реальне зрівняння в правах духівництва всіх обрядів і надання доступу українцям до всіх державних посад. Вимоги були скромними й обмежувалися здебільшого сферою культури.

2 травня 1848 р. представники демократичних кіл, українства, зокрема світської інтелігенції та греко-католицького духівництва на чолі з перемишльським єпископом Г. Яхимовичем, утворили у Львові Головну Руську Раду, що стала першою українською політичною організацією. Як постійно діючий орган, вона мала представляти українське населення Східної Галичини перед центральним урядом. Її друкованим органом стала "Зоря Галицька". Головна Руська Рада, виступаючи за проведення демократичних реформ та прагнучи забезпечити вільний національний розвиток українського населення краю, домагалася поділу Галичини на дві окремі адмін.одиниці — Східну, де переважали українці, й Західну, заселену в основному поляками.

Головна Руська Рада відновила герб галицько-волинських князів — золотий лев на блакитному тлі і прийняла синьо-жовтий прапор як національний стяг українського народу. За прикладом Головної Руської Ради в містах і селах краю виникло бл. 60 місцевих рад, до яких входили представники демократичних верств. Революційний рух поширився на провінцію.

Незважаючи на поразку, революція 1848— 1849 рр. мала важливі позитивні результати для населення західноукраїнських земель - активізація національно-визвольної боротьби народних мас, піднесення рівня їхньої національної свідомості.

Австро-угорська угода 1867 р. та утворення Австро-Угорської монархії.

Буржуазно-демократична революція 1848–1849 pp. й невдалі для Австрії війни з сусідами довели неспроможність одноосібного панування австрійців у багатонаціональній державі. У 1867 р. австрійський уряд уклав політичну угоду з угорськими магнатами, за якою Австрійська імперія була трансформована у дуалістичну конституційну Австро-Угорську монархію, яка фактично складалася з двох держав. Австрія разом із Буковиною, Галичиною, Чехією та іншими землями стала називатися Цислейтанією. Угорщина разом із Трансильванією, Фіуме, Хорватією, Славонією і Закарпаттям стала називатися Транслейтанією.

Колоніальна політика австрійського уряду, гальмувала економічний розвиток західноукраїнських земель. Залишаючись і далі ринком збуту для виробів австрійської промисловості, ці землі були одночасно джерелом коштовної промислової й сільськогосподарської сировини. В інтересах аграріїв і капіталістичних монополій провадилась політика високих мит і збільшення тягаря прямих і непрямих податків.

Обидві частини Австро-Угорщини мали спільного монарха (австрійський імператор був одночасно й угорським королем), влада якого формально була обмежена двопалатним парламентом (в Австрії - рейхсратом, в Угорщині - Державними зборами), спільну армію і флот, частково спільні фінанси, проводили спільну зовнішню і митну політику. В Австро-Угорщині існували три спільних міністерства - закордоне, військове і фінансів.

Єдиної конституції для всієї Австро-Угорщини не було - кожна з двох частин монархії мала свою конституцію. В Австрії у грудні 1867 р. була прийнята конституція, в Угорщині - поновлена угорська квітнева конституція 1848 р. Австрійська конституція складалася з п'яти конституційних законів: Конституційний закон, що змінив закон про імперське представництво; Конституційний закон про загальні права громадян для королівств і областей, представлених у рейхсраті; Конституційний закон про заснування імперського суду; Конституційний закон про судову владу; Конституційний закон про здійснення урядової влади. Внутрішній устрій Австрії й Угорщини був майже однаковим. Обидві держави формально вважалися конституційними. Вони закріпили у своїх конституціях панування землевласницької аристократії і великої фінансової буржуазії.

Владні повноваження імператора Австро-Угорщини були дуже широкими. Він проголошувався священним, недоторканним, самовільно призначав і зміщував прем'єр-міністра, міністрів і вищих державних чиновників, у тому числі суддів, здійснював верховне командування збройними силами, вирішував питання війни і миру, укладав міжнародні договори тощо. Усі найважливіші питання державного життя належали виключно або переважно імперській компетенції. Він мав право видавати урядові акти у перерві між сесіями парламенту, яким широко користувався. Йому також належало право розпуску парламенту з призначенням нових виборів. Уряд був відповідальним перед монархом, а не перед парламентом.

Парламент Австрії (рейхсрат) складався з двох палат: палати панів і палати депутатів. До першої палати входили спадкові члени від вищого дворянства, які володіли значним майном, а також вище духовенство (архієпископи і єпископи) та особи, призначені імператором довічно. Кількісний склад цієї палати не повинен був перевищувати 170 членів, але насправді їх було більше. Українців - членів цієї палати було лише четверо, поляків - 38. Депутатські місця у цій палаті часто навіть продавалися. Друга палата австрійського парламенту - палата депутатів - обиралася 14-ма крайовими сеймами. У 1873 р. була введена куріальна система виборів, яка усунула місцеві сейми від участі у формуванні австрійського парламенту. Австрійський парламент включав виборців від чотирьох курій: великих землевласників, торговельно-промислових палат, загальноміської і сільської курії. У 1896 р. була створена п'ята курія, так звана загальна. Уся система законодавства й управління спричинювала класове й національне гноблення з боку австро-німецької буржуазії і поміщиків.

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: