Конституція Пилипа Орлика 1710 р. Структура, зміст і оцінка.

Конституція Пилипа Орлика 1710 р. Структура, зміст і оцінка.

Після смерті Івана Мазепи у 1710 році гетьманом було обрано генерального писаря Пилипа Орлика. Вдень виборів П. Орлика в Бендерах було підписано договір під назвою "Конституція прав і свободи Запорозького Війська". Його зміст свідчив про наміри та впевненість укладачів повернутися з еміграції на батьківщину, де договір отримає юридичну силу для всієї України. На час складання договір був цілком реалістичним, а не теоретичним проектом, яким він став пізніше, коли повернення гетьмана П. Орлика в Україну стало неможливим. Історичне значення договору перш за все в тому, що він був першим конституційним актом.

Договір має чітку систему. Відкривається він релігійною формулою, характерною для важливих державних актів того часу "...во ім'я Отца і Сина і Святого Духа, во ім'я Трої'ці Святої славимої". Далі Йде цікава фраза, яка вказує, що договір мав тимчасове значення: "...нехай станеться на вскопомную Войська Запорожського славу и пам’ятку". Вслід за цим йде вступ і 16 пунктів договору. Перші шість пунктів мають загальнодержавне значення: про релігію, про територію та кордони, про відносини з Кримом, про Запорізьку Січ. Пункти з б по 16 говорять виключно про українську державність. Основний їхній зміст — незалежність України від Польщі та Москви. Передбачалося створення козацького парламенту, який мав скликатися тричі нарік. Крім генеральної старшини, до нього мали входити представники від Запорізької Січі та по одному представникові від полків.

Наявність козацького парламенту обмежувала гетьманську владу і робила з України конституційну державу. "Конституція" обмежувала права гетьмана на користь старшинської аристократії і точно встановлювала, якими прибутками міг користуватися гетьман. "Конституція" приділяла увагу також соціальному становищу міщан, селян та козаків — "людей убогих". У цілому вона свідчила про перемогу старшинської аристократії над гетьманським абсолютизмом. "Конституція", в якій гармонійно поєднувались інтереси гетьманської влади і козацької старшини як провідної верстви в Україні була в той же час маніфестом державної волі українського народу, пам'яткою української державно-політичної думки.

Акт обрання П. Орлика гетьманом і "Конституція" були затверджені шведським королем Карлом XII. У "Конституції" неодноразово згадується про протекторат шведського короля над Україною, хоча він не був підданством українського народу Швеції, а орієнтувався на зовнішню незалежність України і міцність її внутрішнього устрою.

Загарбання західноукраїнських земель Австрією та його юридичне оформлення.

У 1772 р. між Росією, Австрією та Пруссією було підписано Конвенцію про частковий поділ Польщі. За цим документом під владу Австрії потрапили переважно етнічні українські землі теперішніх Галичини й частини Волині. "Юридичною підставою" входження тієї частини етнічних українських земель до складу Австрійської імперії став історичний факт їх короткочасного перебування у складі Угорського королівства. Імператриця Марія-Терезія, посилаючись на те, що угорський королевич Коломан, син короля Андрія І, вважався галицьким королем (1219-1241 pp.) і що вона є спадкоємицею угорської корони, дала приєднаним землям назву Королівства Галичини і Володимири (Волині). У практичному політичному вжитку повна назва вживалася рідко, а приєднаний край скорочено називали Галичиною, зокрема й землі волинські, а також етнічні польські.

Після поділу Польщі 1772 р. Галичина, яка доти була у складі Польського королівства, підпала під владу австрійської династії Габсбургів. Львів став адміністративним центром, де розташувалися окупаційні війська. 4 жовтня 1772 р. було офіційно проголошено австрійську владу в краї, а першим губернатором було призначено графора А. Пертена.

Поділ Галичини на воєводства скасували, натомість утворили 18 циркулів (округів). У 1786 р. 19-м циркулом стала Буковина, яка відокремилася від Галичини лише 1849 р. Поділ на циркули не враховував регіональних, національних та економічних інтересів населення. їх очолювали окружні старости, до компетенції яких належали ведення адміністративних і політичних справ, контроль торгівлі та промисловості. Крім того, вони наглядали за самоврядуванням галицьких міст, яке поступово обмежувалося і з часом було ліквідоване.

Адміністративно-територіальний поділ у Галичині вирізнявся й тим, що австрійський уряд не створив низової ланки державного апарату і передав політичну владу в сільських місцевостях землевласникам. Із-по-між трьох кандидатів, яких визначало село, поміщик призначав війта. Компетенція його була незначною. Якщо село мало понад 30 дворів, війта раз на місяць звільняли від панщини.

У сільських місцевостях, де панувало кріпосне право, Австрія передала владу поміщикам, зміцнюючи тим самим феодальні порядки і віддаючи українське населення, яке здебільшого жило в селах, на поталу феодалам. У своїй діяльності поміщики спиралися на мандаторів - спеціальних посадових осіб, котрих затверджував окружний староста. Вони організовували збирання податків, інших поборів із населення, доправляли рекрутів, виконували поліцейські й судові функції, мали право тілесних покарань тощо. У селах мандаторів вважали "всесильними сатрапами". Скарги на їхнє самоправство ніколи не давали бажаних результатів, а навпаки, погіршували становище того, хто скаржився. Посаду мандатора у Галичині ліквідували 1856 р., коли Австрійська держава стала на шлях конституціоналізму. Але владу земельна аристократія зберегла.

Формування адміністративного апарату як у центрі, так і на місцях здійснювали майже завжди чужоземці. У Галичині налічувалося 3 тисячі чиновників, з яких лише 250 осіб були з-поміж числа місцевих жителів. Але й то не всі українці, а здебільшого поляки чи євреї. На керівні посади призначали осіб, які не тільки мали певні проблеми з владою у себе вдома, а й тих, що пройшли школу в австрійському бюрократичному державному апараті та звикли до свавілля, тяганини і хабарів.

Правовою основою організації судової системи в ЗУНР став прийнятий УН Радою Закон "Про тимчасову організацію судів і влади судової" (21 листопада 1918 р.),за якою судочинство в ЗУНР мас здійснюватися на основі законів і розпоряджень колишньої австрійської держави, якщо останні не суперечать українській державності.

Закон проголошував, що всі суди на території колишнього цісарсько-королівського Вищого крайового суду у Львові стають судами Західноукраїнської Народної Республіки і від її імені виконують судочинство. Справи колишнього австрійського міністерства судівництва на території ЗУНР переходять до Державного секретаріату судівництва. Дотеперішні суди (цісарсько-королівський повітовий суд, цісарсько-королівський вищий крайовий суд) формують систему судових органів ЗУНР і перейменовуються на повітовий, окружний і Вищий суди ЗУНР. Як найвища судова інстанція держави, окремим законом, повинен бути утворений Найвищий Державний Суд у Львові. Однак, у зв'язку зі втратою столиці держави м. Львова та військовими діями, на місці Найвищого та Вищого судів ЗУНР було утворено (лютий 1919 р.) судові сенати III та II інстанції. Вони, згідно з розпорядженням Державного Секретаріату судівництва, були утворені при Окружному суді в Станіславові. Членів і голів сенатів призначав Державний секретар судівництва, а затверджувала УН Рада або її Виділ.

Була розпочата підготовка до реформи судової системи, за якою уся територія держави була поділена на судові округи (всього 12) і судові повіти (всього 130). Населення мало обрати окружних і повітових суддів. Для національних меншин було встановлено квоту. Загальна кількість суддів мала становити 144 чоловіки. Для отримання посади судді тепер необхідно було скласти іспит перед спеціальною комісією (діяли при окружних судах), членів яких призначав Державний секретар судівництва. Усі судді та працівники судів присягали на вірність Українській державі.

У зв'язку з "надзвичайними обставинами, спричиненими війною", тимчасово для розгляду кримінальних справ були утворені трибунали першої інстанції (у повітах). Суддів цих трибуналів призначав Державний Секретаріат судівництва, а затверджувала УН Рада або її Виділ.

Структуру військових судів встановлювало розпорядження Державного Секретарства судівництва. Вона складалася з окружного військового суду, обласного військового суду та Найвищого військового трибуналу. Головами Львівського, Тернопільського і Станіславівського обласних військових судів за посадою ставали військові коменданти цих військових областей. Відповідно, головами окружних судів були окружні коменданти.

Розпорядженням Державного Секретаріату в ЗУНР запроваджувалися польові суди (складалися не менше як із трьох осіб: голови та двох суддів, один з яких виконував функції слідчого, інший - прокурора). Польові суди утворювали при кожній окружній військовій команді. Успішно функціонував інститут військової прокуратури

Функції звинувачення виконували органи державної прокуратури ЗУНР (Державна прокураторія).

Не було створено структуру органів прокуратури. Нотаріальну службу ЗУНР очолювала Нотаріальна палата, яка організаційно підпорядковувалась Державному Секретаріатові судівництва.

Організаційною основою діяльності адвокатів оголошено Палату адвокатів.

Об'єднання УНР та ЗУНР мало скоріше ідеологічний, демонстративний, ніж державно-правовий характер. Соборною Україна існувала формально лише 9 місяців — до 16 листопада 1919 p., бо надто полярним виявилося політико-ментальне середовище в цих регіонах. Серйозні розбіжності з питань між урядами українських республік були викликані їх різним міжнародним становищем і, відповідно, різними зовнішньополітичними пріоритетами, а також міжпартійною боротьбою. Головною небезпекою для ЗУНР від перших днів її утворення була агресія з боку Польщі. Директорії УНР було не під силу втручатись у події на польсько-українському фронті, до того ж вона сама ледь утримувала фронт проти Червоної армії.

Прийнятий Національною Радою земельний закон не задовольняв село, бо відкладав розподіл поміщицьких земель на невизначений строк. Побоюючись обвинувачень у більшовизмі, уряд поводив себе обережно й у вирішенні інших соціальних проблем, що підбурило проти нього частину населення, посилило лівацькі настрої; в Дрогобичі спалахнуло робітниче повстання під радянськими гаслами. Лихоманило урядові структури: у грудні 1918 лідера ЗУНР К. Левицького було знято з посади за хабарництво. В органах влади процвітали протекціонізм та корупція. Презирливе ставлення влади до селянства призвело до небажання сільського населення поповнювати збройні сили.

Фактично доля ЗУНР залежала від подій на польсько-українському фронті й загальної ситуації в краї. Успіхи польських військ у боях з Українською Галицькою армією примусили уряд ЗУНР розглядати можливість союзу з Чехо-Словаччиною, що реалізовано не було.

Після перемоги Польщі над радянською Росією в березні 1923 р. за наполяганням конференції послів Антанти панування Польщі на західноукраїнських землях було узаконене.

Незважаючи на поразку Української революції, її здобутки були очевидними: протягом чотирьох років було пройдено шлях від проголошення національно-територіальної автономії в складі федеративної Росії до усвідомлення повної незалежності й самостійності; від декларації абстрактних гасел соціальної рівності й справедливості до вироблення основ державної політики соціального захисту трудящих. Вперше після середини XVII ст. Україна постала як геополітична реальність із своїми Універсалами Центральної Ради УНР, законотворчими документами Гетьманату, Директорії.

Конституція Пилипа Орлика 1710 р. Структура, зміст і оцінка.

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: