Національно визвольна боротьба на західноукраїнських землях у 40-50 роках.

Для забезпечення радянізації Західної України активно залучалися працівники партійно-комсомольського, державного апаратів, службовці правоохоронних органів, держбезпеки, культури й освіти з районів Радянського Союзу, переважно зі Східної України.

Їх направляли туди на постійну роботу на заводах, фабриках, у радянських установах, школах, вузах тощо. Утворювалась мережа більшовицьких і комсомольських організацій, формувались профспілки. У 1905р. в Західній Україні налічувалось 88000 комуністів проти 31000 в 1946р. В грудні 1945р. ЦК КП(б)У створив спеціальний відділ по західних областях.

Зароджується державна швейна та хімічна промисловість, розширюється видобуток та переробка нафти, газу, організується геологорозвідувальні роботи щодо сировинних і мінеральних ресурсів, зокрема сірки, різних мінеральних вод, формується система промислової та торговельної споживчої кооперації.

Майже всі ключові посади в цих сферах займали в вихідці з інших регіонів країни.

З приходом на західно-українські землі радянських військ відновилася розпочата ще у 1939-1941р.р. колективізація сільського господарства. Цей процес здійснювався методом примусу.

В середині 1950р. кількість колгоспів досягла 7200. Промислова колективізація, антинародна податкова політика, командні методи хлібозаготівель викликали незадоволення селянства і поповнювали соціальну базу для живлення боротьби УПА, підпільного опору структур ОУН.

Становище загострювалось ще й тим, що ведучи боротьби з ОУНівцями, беріївський каральний апарат обрушив репресії на мирних жителів. І східні райони СРСР 1940р. – 1946р. було депортовано близько 500000 західних українців, переважно сільського населення. Це були селяни, представники місцевої національної інтелігенції, священиків греко-католицької церкви. На Львівському церковному соборі 1946р., основною “фігурою” якого був єпископ Григорій Костельник, було винесено вердикт про ліквідацію Брестської церковної унії 1596р. і повний розрив з Ватиканом, про приєднання до Руської церкви. Цей акт не мав нічого спільного з настроями віруючих і був проведений всупереч волі переважної їх більшості.

Греко-католицька церква змушена була піти в підпілля. Це посилювало незадоволення населення новою владою, а організаторам Собору Г. Котельника через деякий час на одній з вулиць Львова було вбито.

За цих умов збройна боротьба ОУН – УПА, чисельність яких перевищувала 100000 чоловік, стала ще активнішою. Головні свої завдання вояки УПА вбачали в боротьбі проти сталінського деспотичного режиму за створення Незалежної української держави.

Керівником збройної боротьби ОУН – УПА на українських землях був у цей час видатний діяч українського національного руху Роман Шухевич (псевдонім – Тарас Чупринка), головний Командир УПА (1943-1950рр.). Голова Генерального Секретаріату Української головної визвольної ради (1944 – 1950рр.).

У 1950р. оточений спеціальними підрозділами МВС – МДБ, Р. Шухевич загинув біля Львова. Степан Бандера в ці роки перебував за кордоном, звідки здійснював загальне керівництво діяльністю ОУН.

1945р. – 1946р. боротьба ОУН – УПА з органами МВС – МДБ, військами, винищувальними загонами та групами самозахисту з місцевих активістів досягла апогею. На терор бандерівці відповідали терором. У жорстоких боях вони зазнали тяжких втрат. У 1947 році гострота збройної боротьби почала спадати.

За умов жорстокої боротьби, яка охопила переважно сільські райони, здійснювалася модернізація промисловості західних областей України. З різних районів СРСР та з Німеччини сюди доставлялося обладнання, технологічні лінії й навіть цілі підприємства. Уже в 1945р. – 1946р. почали давати продукцію львівські заводи електроприладів і електроламп, телеграфно-телефонної апаратури сільсько-господарських машин та ін. Отже, зароджуються такі галузі, як машино- і приладобудування, металообробна, швейна, трикотажна та хімічна промисловості.

Надзвичайно швидка індустріалізація західної України мала на меті не лише створення нового індустріального вузла, але й зміну традиційної структури населення краю, збільшення в ньому питомої ваги тих елементів, які могли б служити надійною соціальною базою радянської влади.

Відродження культурного життя в Україні у післявоєнні роки наражалось на великі труднощі. В умовах, коли на першому плані стояла відбудова важкої промисловості і нарощування воєнного потенціалу, на інші сфери життя, у тому числі культуру, не вистачало коштів.

Ось чому видатки на культуру концентрувались на найважливіших об’єктах – школах, вищих навчальних закладах, науково-дослідних установах. Без налагодження їх роботи відбудова економіки була неможлива.

Що ж стосується клубних установ, кінотеатрів, драмтеатрів, філармоній, бібліотек, радіомережі та інших культурних об’єктів, то введення їх у дію не вважалось першочерговим завданням.

У 1950р. повністю відновлюється довоєнна мережа шкіл, у яких навчалося 6,8 млн. дітей. Для матеріальної підтримки тих, кому батьки не могли забезпечити мінімуму необхідного до навчання, створювався фонд всеобучу.

Як і в довоєнні роки, більшовицька партія прагнула перетворити школу в знаряддя збереження і посилення свого контролю над учнівською молоддю. Була відновлена робота піонерських та комсомольських організацій, поповнювалися їх ряди. У повоєнні роки значного поширення набула вечірня, а потім і заочна форма навчання.

У 1953р. в Україні в основному було впроваджено обов’язкове семирічне навчання дітей. В Україні працювали видатні майстри педагогічної справи. Серед них – директор Павлинської середньої школи на Кіровоградщині В. Сухомлинський. Діапазон користування українською мовою постійно звужувався. З 1948р. по 1954р. число українських шкіл зменшилось з 26 до 25тис., а російських збільшилось з 2720 до 4051, або в 1,5 рази. В 1953р. в українських школах навчалося 1,4млн., а в російських і змішаних 3,9млн. дітей.

Майже всі школи перепрофілювались на російські. Протягом четвертої п’ятирічки була відновлена робота всіх вузів України, яких у 1950р. налічувалось 160.

У перші післявоєнні роки відновилася робота науково-дослідних установ України, переважаюча більшість з яких перебувала в евакуації. У 1950р. їх кількість у республіці становила 462. головною науковою установою України залишалась Академія Наук УРСР, яку очолював біолог зі світовим іменем О. Палладін. У республіці в 1946р. було запущено перший в СРСР атомний реактор.

В інституті електротехніки АН УРСР було створено лабораторію моделювання та обчислювальної техніки, що започаткувала дослідження в галузі кібернетики. У 1948 – 1951рр. Тут створюється перша в СРСР мала електронно-обчислювальна машина “МЕОМ”, що на той час відповідала рівню світових стандартів.

Перемога у війні з нацизмом викликала емоційне піднесення в суспільстві, яке діячі культури: літератури та мистецтва намагались відобразити у своїх творах. Усі митці зобов’язані були творити в рамках так званого соціалістичного реалізму, який зводив функцій мистецтва до прославлення Сталіна та його режиму.

Однак за цих несприятливих умов українським письменникам вдалося створити чимало яскравих і колоритних творів. У другій половині 40-х років з’являється трилогія О. Гончара “Прапороносці”, Ю. Яновського “Київські оповідання”, прозові твори Козаченка, В. Собка, гумористичні оповідання Остапа Вишні.

Вдосконалювали свою творчу діяльність М. Рильський, П. Тичина, В. Сосюра, А. Малишко. Творчість цих письменників визначила характер літературного процесу в Україні, обличчя художньої продукції повоєнних років.

На традиційно високому рівні стояло театральне мистецтво, особливо оперного, а також драматичного жанру. Захоплення глядачів викликали вистави творчих колективів за участю видатних майстрів сцени Б. Гмирі, С. Козака, Н. Ужвій та ін.

Розвивалося музичне мистецтво, живопис, графіка, скульптура.

У своєму прагненні створити талановиті твори,використати нові засоби, прийоми художньої творчості,опанувати нові теми,запропонувати їх нетрадиційні висвітлення діячі мистецтва неминуче вступами у суперечність із тоталітарною системою,її прагненням до всеосяжного контролю.в тому числі і над творчістю.

Над поетами, прозаїками, художниками, музикантами, літературознавцями постійно нависала загроза бути безпідставно звинуваченими в некритичному підході до “реакційної буржуазної культури “,”українському буржуазному націоналізмі”, ”відступі від марксизму – ленінізму” та ін.

В 1946р. На інтелігенцію раптом посипались грізні постанови ЦК ВКП(б), у яких безапеляційно і безпідставно звинувачувались видатні діячі різних галузей культури.

У задушливій атмосфері автори змушені були друкувати відверто апологетичні, славослівні твори, далекі від життєвих реалій, але які в той же час забезпечували відносно спокійне життя та відповідне матеріальне становище.

Згодом смерть Сталіна і початок політичної “відлиги” відкрили перед українською національною культурою перспективи активного відродження; нерозривно пов’язаного з ліквідацією тоталітарного режиму, здобуттям Україною реального суверенітету. Але ці процеси відбувалися надто повільно, наражаючись на важкі переходи.

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: