Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Способи забезпечення належного виконання зобов’язань





 

Види чи, як їх ще іменують в юридичній літературі, способи забезпечення виконання зобов’язань відображають приватний та державний інтерес щодо забезпечення стабільності цивільно-правових відносин та спрямовані на максимальне забезпечення прав та законних інтересів кредиторів. Приватний інтерес відображає психологічну упевненість кредитора у тому, що зобов’язання перед ним буде виконане або його майнові інтереси не постраждають він порушення зобов’язання боржником. Державний інтерес полягає у зменшенні обсягів втручання держави у приватні справи. Зокрема, через забезпеченість зобов’язання стимулюється боржник до належного виконання свого обов’язку під загрозою застосування до нього негативних наслідків порушення.

Функціонально способи забезпечення виконання зобов’язань спрямовані на стимулювання боржника до належного виконання зобов’язання через настання в іншому разі негативних наслідків, що випливають із додаткового забезпечувального (акцесорного) зобов’язання. Інший дихотомічний напрям – забезпечення впевненості кредитора у досягненні мети зобов’язання, заохочення його до вступу у зобов’язання, а в кінцевому результаті в договірному праві – стимулювання грошового обороту та комерції.

Під способами забезпечення виконання зобов’язаньслід розуміти спеціальні правові засоби, які в інтересах кредитора гарантують виконання основного зобов’язання боржником на його користь. Вони мають факультативний характер до основного зобов’язання і можуть бути відсутні при наявності у боржника високої ділової репутації та високого ступеня довіри між сторонами зобов’язання. Допустимість застосування способів забезпечення виконання зобов’язань зумовлюється видом та характером зобов’язання, волевиявленням його сторін. Вони визначаються домовленістю між сторонами або встановлюються законодавством, перш за все, в інтересах кредитора.

Способи забезпечення виконання зобов’язань мають додатковий (акцесорний) характер до основного зобов’язання, спонукаютьь боржника належним чином виконати зобов’язання в натурі, забезпечують лише дійсні вимоги.

Способи забезпечення зобов’язання можуть зумовлювати його виникнення – бути його передумовою. Тому у таких випадках вони передують виникненню основного зобов’язання. Забезпечуюче зобов’язання завжди тісно пов’язане з основним. Якщо ж за якихось причин основне зобов’язання не відбулося, то забезпечуюче зобов’язання свою силу втрачає. Деякі з них (ломбардна застава) виділились окремо, і складають спеціальний вид діяльності. Це стосується й іпотечного кредитування.

Обраний сторонами спосіб забезпечення виконання зобов’язання повинен бути письмово зафіксований або в договорі, на забезпечення якого він спрямований, або в додатковому (чи спеціальному) договорі. Деякі зі способів вимагають не тільки письмової, але і нотаріально засвідченої форми їх учинення, а в окремих випадках і спеціальної реєстрації. Це стосується іпотеки.

Аналіз чинного законодавства дає можливість усі способи забезпечення виконання зобов’язань поділити на чотири групи:

загальноцивілістичні. Так, згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Вони відносяться до основних;

спеціальні, що передбачені окремими галузями законодавства, зокрема господарським (відмова від укладення договору на майбутнє), морським (затримання корабля);

інституційні, що передбачені на рівні окремих інститутів цивільного права. Так, згідно з ч. 2 ст. 735 ЦК платник ренти не має права відчужувати майно, передане йому під виплату ренти, не інакше як за згодою одержувача ренти. Ще більше деталізовані інституційні способи у ст. 754 ЦК стосовно забезпечення виконання договору довічного утримання Цьому слугує такий спеціальний його субінститут як мораторій на відчуження до смерті відчужувача переданого за договором довічного утримання майна, а також неможливість укладення щодо такого майна договору застави та звернення стягнення на нього протягом життя відчужувача.

Стосовно забезпечення виконання грошових зобов’язань існують спеціальні способи забезпечення їх виконання. Так, Постановою Кабінету Міністрів України «Про укладення угод з реструктурування простроченої станом на 1 січня 2004 р. заборгованості юридичних осіб за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та бюджетними позичками» від 10 серпня 2004 р. передбачено використання угод для реструктуризації простроченої заборгованості. Договір може бути використаний і для реструктуризації податкової та іншої заборгованості. Наприклад, він широко застосовується для погашення заборгованості по комунальних платежах, відшкодування заподіяного збитку тощо;

подвійного призначення. Такі забезпечувальні засоби можуть мати самостійне значення або слугувати забезпеченню іншого зобов’язання. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання (ч. 2 ст. 546 ЦК), зокрема обов’язок страхувати ризик невиконання зобов’язання. Забезпечувальні властивості мають деякі форми безготівкових розрахунків: акредитивів, інкасо, безакцептне списання, передоплата й ін. Визначені забезпечувальні якості властиві деяким видам договорів, зокрема договорам страхування, кредиту, лізингу, факторингу, фортфейтингу. Це також стосується деяких видів цінних паперів, зокрема векселя.

Особливим способом подвійного призначення є відступне. Перше і основне його призначення полягає у тому, що відступне є способом припинення зобов’язання (ст. 600 ЦК) чи законним звільненням боржника від його юридичного обов’язку перед кредитором. Інше, не менш важливе, його завдання – забезпечення виконання зобов’язання. Це пояснюється тим, що досягнута одночасно з укладенням договору домовленість сторін про можливість відступного є правочином з відкладальною обставиною, за яким виникнення права на відступне залежить від настання певної обставини. За таких умов надання відступного замість виконання основного зобов’язання має забезпечувальне значення, як і завдаток. Іншими словами, боржник втрачає певні матеріальні блага. Забезпечувальна функція відступного є характерною особливістю цього інституту. До того ж він сформувався генезисно в рамках завдаткових правовідносин і є наближеним до них.[2] По суті відступне є й заміною виконання.

Для забезпечення виконання зобов’язання можна використовувати й конструкцію змішаного договору, особливо для забезпечення зобов’язань за договором купівлі-продажу з відкладальною умовою[3].

Забезпечувальні засоби спрямовані на зменшення чи усунення можливості втрати майна та мінімізації ризику кредитора при вступі у певні зобов’язання. Такий підхід дозволяє виділити основні способи забезпечення зобов’язання, спеціальні та інституційні.

Способи забезпечення виконання зобов’язань виступають у формі додаткового зобов’язання до основного зобов’язання. Спосіб забезпечення виконання зобов’язання не застосовується у разі належного виконання основного зобов’язання чи його припинення, у тому числі й при визнанні правочину недійсним. Це пояснюється тим, що відповідно до ч.2 ст. 548 ЦК недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню, більш того недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено законом. Таким винятком із загального правила є банківська гарантія. Ст. 562 ЦК прямо передбачає незалежність банківської гарантії від основного зобов’язання. Більш того зобов’язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов’язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов’язання.

У той же час недійсність додаткового зобов’язання не впливає на дійсність основного. Так, якщо договір поруки буде визнано недійсним, то основне зобов’язання, стосовно якого встановлена недійсна порука, зберігає свою чинність.

Слід зазначити, що може бути застосовано одночасно декілька видів забезпечення виконання зобов’язання. Здебільшого за грошовими зобов’язаннями неустойка може супроводжуватися гарантією, завдатком чи заставою.

Усі способи забезпечення виконання зобов’язання за їх правовою природою можна поділити на правочинні, засновані на правочині, зокрема на договорі, та законні. Водночас, виходячи з диспозитивності цивільного права, вони можуть мати і подвійну природу.

Проявом такого поділу є речові та договірні способи забезпечення виконання зобов’язань. Зокрема, до речових відносять ті, за яких у кредитора виникає речове право. За таких обставин до речових відносять завдаток, заставу, притримання майна. При цьому застава все-таки виникає на підставі договору, але заставодержатель вправі реалізувати свої грошові вимоги до боржника за рахунок заставленого майна.

До договірних відносять такі способи забезпечення виконання зобов’язань, на підставі яких кредитор вправі звернутися до сторони, що пов’язана з ним договором, наприклад поруки. Проте гарантія не є чисто договірним зобов’язанням, а одностороннім правочином.

За рівнем регулювання способи забезпечення виконання зобов’язань поділяються на основні цивілістичні та спеціальні. Основні, власне, передбачені ЦК, а спеціальні – іншими актами цивільного законодавства.

За підставою встановлення способи забезпечення виконання зобов’язань поділяються на законні, що встановлюються безпосередньо законом, та договірні, що виникають на підставі договору.

За призначенням способи забезпечення виконання зобов’язань можна поділити на універсальні, що застосовуються для всіх зобов’язань і не тільки зобов’язань, та суто зобов’язально-правового спрямування, що можуть бути використані лише для забезпечення виконання зобов’язань. Наявність високої ділової репутації учасника цивільних правовідносин є своєрідної гарантією виконання не тільки його зобов’язань, але й інших юридичних обов’язків. Гарантія, і особливо порука, може мати універсальний характер.

У свою чергу, їх можна поділити на способи забезпечення виконання договірних зобов’язань та на способи забезпечення виконання охоронних зобов’язань, і зокрема деліктних. Так, неустойка характерна лише для договірних зобов’язань і не може бути застосована до забезпечення виконання деліктних зобов’язань.

Сучасне цивільне право, виходячи з принципів свободи договору, значно розширило способи забезпечення виконання договірних зобов’язань. ЦК багато договірних конструкцій змоделював як реально-консенсуальні, чим надав сторонам можливість самим вирішувати, з якого моменту вони зобов’язані та яким чином найкраще забезпечити свої майнові інтереси. Якщо одна сторона не досить впевнена у порядності другої, то навіть за можливості консенсуальності відносин за договором вона укладе договір лише за умови, що інша сторона погодиться на його негайне виконання. Навпаки, якщо між сторонами склалися довірчі відносини і вони досить тривалий час успішно між собою співпрацюють на взаємовигідній основі, то навіть реальний договір можна перевести до розряду консенсуальних.

На підставі викладеного під способами забезпечення зобов’язання (забезпечувальними засобами) необхідно розуміти спеціальні правові конструкції (інститути зобов’язального та іншого права), що передбачені позитивним правом, пунктами договору, торговельними звичаями, за допомогою яких кредитор зможе захистити свої майнові інтереси в разі неналежного виконання боржником зобов’язання.

 

Неустойка

 

Найбільш поширеним способом забезпечення виконання договірних зобов’язань, особливо грошових та строкових, є неустойка. Відповідно до ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Предметом неустойки відповідно до ст. 551 ЦК може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Однак у наукових дослідженнях поширено відзначається, що предметом неустойки можуть бути також і права вимоги[4], існує також думка, що предметом неустойки можуть бути тільки речі, що визначені родовими ознаками[5].

У цивільному праві неустойка розглядається у декількох аспектах:

– власне як неустойка, про яку наразі йде мова;

– як санкція за вчинене цивільне чи господарське правопорушення. Санкціями визнаються заходи впливу на порушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Відповідно до ч. 2 ст. 217 ГК до господарських санкцій віднесено відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції, а у ст. 230 ГК прямо вказано, що неустойка, штраф, пеня є господарськими санкціями;

– як засіб реалізації компенсаційної функції цивільного права.

Неустойка завжди вважалась найпоширенішим способом забезпечення виконання зобов’язань. Отримання грошової суми кредитором за невиконання чи неналежне виконання боржником свого обов’язку надає можливість кредиторові реалізувати свої права за рахунок інших джерел. Це є важливим правовим засобом реалізації принципу належного виконання зобов’язань.

Залежно від особливостей визначення розміру неустойки й характеру порушення забезпечених нею зобов’язань неустойка може виступати у таких правових формах:

а) штраф – неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання, або у твердій грошовій сумі. Так, типовими правилами користування бібліотеками в Україні, що затверджені наказом Міністерства культури і мистецтв України від 5 травня 1999 р. № 275 встановлено, що в разі пошкодження або втрати документа через МБА чи внутрішньосистемний книгообмін користувач за домовленістю з бібліотекою-фондоутримувачем повинен замінити його аналогічним документом (чи копією) або внести кратне грошове відшкодування вартості документа, розмір якого визначається бібліотеками залежно від цінності видання. Такий штраф може сягати 10-кратної вартості видання;

б) пеня – неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. При цьому розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони також можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Варто мати на увазі, що у договірних зобов’язаннях одночасно із встановленням розміру пені визначається і порядок її нарахування. Крім того, у позитивному праві встановлено ряд особливостей нарахування пені у відсотковому розмірі від суми неналежним чином виконаного зобов’язання чи його частини за кожен день прострочення: ст. 14 Закону України «Про зв’язок», ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», ст. 14 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.3 Закону України «Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності». Такі особливості встановлюються і господарською практикою, зокрема ч.9 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 29 квітня 1994 р. «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань».

Зазвичай нарахування неустойки пов’язується із строковими і грошовими зобов’язаннями стосовно кожного дня прострочення їх виконання. Проте не виключено й інші періоди нарахування неустойки: тижнями, декадами, годинами тощо.

Нарахування пені може бути обмежене строком чи граничним розміром. Зокрема відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22 листопада 1996 р. передбачено, що розмір пені, що передбачений статтями 1 та 2 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період, за який сплачується пеня. Правилами підряду на капітальне будівництво встановлено, що пеня за несвоєчасне усунення визначених актом прийомки недоліків стягується протягом місяця, а потім, додатково, й штраф.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Це посилює диспозитивні засади цивільного права, надає більше гарантій кредитору для забезпечення його вимог до боржника.

Юридична природа неустойки є подвійною. З одного боку, це спосіб забезпечення зобов’язань, особливо грошових та строкових, а з іншого – санкція норми права за порушення боржником свого зобов’язання.

Неустойка як спосіб забезпечення виконання зобов’язання має ряд особливостей, що відображені у ст. 550 ЦК. По-перше, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання. Це дозволяє відмітити різне функціональне призначення неустойки:

– по-перше, це спосіб забезпечення виконання зобов’язання та санкція норми права;

– по-друге, відсотки на неустойку не нараховуються;

– по-третє, кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов’язання. Іншими словами, якщо є обставини, які виключають вину боржника – випадок, непереборна сила (ст. 617 ЦК), то кредитор не може вимагати від боржника стягнення неустойки;

– по-четверте, сплата неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов’язку в натурі. Нарешті, сплата неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання (ч. 2 ст. 552 ЦК).

За підставами встановлення прийнято розрізняти законну і договірну неустойку. Законною є неустойка, що безпосередньо встановлена законом, тобто її застосування не залежить від волі сторін.

Договірна неустойка встановлюється самими сторонами. Зазвичай умова про сплату договірної неустойки безпосередньо включається в сам договір. У разі, якщо за якихось причин така умова не включена безпосередньо в договір, сторони можуть додаткового домовитися про її сплату. При цьому такий правочин повинен бути укладений в письмовій формі незалежно від суми неустойки і від форми, якою оформлено основне зобов'язання. Недотримання письмової форми спричиняє недійсність угоди про неустойку.

Підстави виникнення обов’язку зі сплати неустойки співпадають з підставами покладення на боржника цивільно-правової відповідальності. Тому кредитор не вправі вимагати сплати неустойки, якщо боржник не несе відповідальності за порушення зобов’язання (наприклад, через дію непереборної сили).

За співвідношенням неустойки зі збитками прийнято виділяти такі види неустойки:

1) штрафну (Нш), за якої кредитор вправі вимагати стягнення неустойки в повному обсязі, незалежно від відшкодування збитків. Її математичну формулу можна подати так: Нш=Н+З, де Нш (неустойка штрафна), Н (неустойка), З (збитки). Така неустойка є основною і найбільш повно гарантує майнові інтереси кредитора, оскільки він має право стягнути у повній мірі і неустойку і отримані збитки;

2) виняткову (Нв), за якою стягується тільки неустойка без права на відшкодування збитків. Вона вираховується за формулою: Нв=Н. Така неустойка, наприклад, стягується з транспортних організацій за порушення ними зобов’язань по доставці вантажів або кореспонденції.

3) залікову (Нз), за якої кредитор вправі вимагати, крім сплати неустойки, відшкодування збитків у частині, не покритій неустойкою. Вона вираховується за формулою: Нз=Н+(З-Н);

4) альтернативну (На), за якої кредитор вправі стягувати з боржника або неустойку, або збитки. Вона визначається за формулою: НА =НÙЗ.

 

Завдаток

 

Завдаток – найбільш застосовуваний у грошових зобов’язаннях спосіб забезпечення їх виконання. Здебільшого він розрахований на застосування у відносинах між фізичними особами, хоча може бути використаний і у відносинах між юридичними особами.

Завдатком відповіднодо ч.1 ст. 570 ЦК є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. Важливо вказати й на законодавче застереження, що коли не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

У доктрині цивільного права є загальноприйнятим, що завдаток виконує три функції: платіжну, посвідчувальну та забезпечувальну.

Платіжна функція виявляється в тому, що завдаток видається в рахунок майбутніх платежів, отримуваних за основним (забезпечувальним) договором. Проте завдаток відрізняється від звичайних платежів за договором тим, що сплачується кредитору наперед[6]. Наприклад, за договором підряду може бути передбачена сплата за окремі виконані етапи роботи. Але така плата не може визнаватися завдатком.

Посвідчувальна функція завдатку полягає в тому, що він видається на підтвердження зобов’язання між сторонами, зокрема укладення договору. Передаючи завдаток, боржник тим самим підтверджує наявність зобов’язання, в рахунок платежів за яким завдаток і видається.

Забезпечувальна функція завдатку полягає в тому, що у разі невиконання зобов’язання стороною, яка дала завдаток (завдаткодавцем), то він залишається в іншої сторони (завдаткоотримувача). За таких умов є логічним висновок, що завдаток може виконувати й компенсаційну функцію, тобто використовується на відшкодування завдаткоотримувачу збитків, пов’язаних з неналежним виконанням забезпеченого завдатком зобов’язання.

У правочині про завдаток може міститися умова про обмеження розміру збитків сумою відступного (завдатку), за якою сторони відмовляються від права на відшкодування збитків, не покритих сумою завдатку. Їх відповідальність за невиконання основного зобов’язання обмежується втратою завдатку чи поверненням його в подвійному розмірі.

Ст. 571 ЦК встановлює правові наслідки порушення або припинення зобов’язання, забезпеченого завдатком, зокрема:

1) якщо порушення зобов’язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора;

2) якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, він зобов’язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості;

3) сторона, винна у порушенні зобов’язання, має відшкодувати іншій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором;

4) у разі припинення зобов’язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

 

Порука

 

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку (ч.1 ст. 553 ЦК).

Договір поруки є одностороннім, відплатним або безоплатним, консенсуальним. Сторонами поруки є кредитор та поручитель. Боржник не є учасником договору. Поручителями можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, якщо законом не встановлено для них заборони бути поручителем. При цьому поручителів може бути одночасно декілька. Обсяг і характер відповідальності поручителя залежать від змісту договору поруки. У ньому мають бути точно визначені зобов’язання, за виконання яких поручитель поручається, і сума, у межах якої діє порука.

Ознаками поруки, як способу забезпечення виконання зобов’язання, є:

– порука використовується у відносинах за участю як фізичних, так і юридичних осіб;

– порукою може забезпечуватися лише дійсна вимога;

– порука має додатковий (акцесорний) характер: недійсність основного зобов’язання тягне за собою і недійсність акцесорного, тобто поруки;

– сфера застосування поруки досить широка, але найчастіше вона використовується для забезпечення грошових зобов’язань;

– порука виникає лише на підставі договору між кредитором боржника та поручителем. Договір поруки укладається в письмовій формі між кредитором за основним зобов’язанням і поручителем. У деяких випадках порука може встановлюватися на підставі закону.

Законом врегульовані наслідки порушення забезпеченого порукою зобов’язання. Зокрема, у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Звідси особи, що незалежно одна від одної поручилися за одного і того ж боржника за різними договорами поруки, не стають зобов’язаними по відношенню один до одного, хоча і беруть на себе солідарну з боржником відповідальність перед кредитором.

За порукою поручитель може відповідати (залежно від умов поруки) перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків. Іншими словами, поручитель практично бере на себе зобов’язання боржника, якщо той не виконав його. Не виключена спільна порука, тобто порука одночасно двох та більше осіб. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (ч.3 ст. 554 ЦК).

Відповідно до ст. 555 ЦК передбачено права та обов’язки поручителя у разі пред’явлення до нього вимоги. Так, у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов’язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову – подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов’язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора. Однак і сам поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов’язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

Після виконання поручителем зобов’язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують виконання ним обов’язку боржника. До поручителя, який належним чином виконав зобов’язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Відповідно до кожного з кількох співпоручителів, які виконали зобов’язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі виконаної кожним із них частини обов’язку.

Зважаючи на принцип співробітництва сторін, боржник, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, повинен негайно повідомити про це поручителя. Поручитель, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, у зв’язку з ненаданням йому боржником повідомлення про виконання ним свого обов’язку, має право стягнути з кредитора безпідставно одержане або пред’явити зворотну вимогу до боржника. Відповідно до ст. 558 ЦК поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Законодавець формалізував підстави та порядок припинення поруки. Зокрема, порука припиняється:

– з припиненням забезпеченого нею зобов’язання;

– у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності;

– якщо після настання строку виконання зобов’язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем;

– у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника;

– після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

 

Гарантія

 

За своєю суттю гарантія може розглядатися як кваліфікована порука, для якої властиві спеціальний суб’єкт, забезпечувальні вимоги та правові наслідки. Гарантія в ЦК отримала самостійне значення і стала фактично новим раніше не відомим інститутом забезпечення зобов’язання та видом фінансових послуг[7]. Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» видачу гарантій визнано банківською операцією.

Відповідно до ст. 560 ЦК за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку. Отже, бенефіціар – особа, яка має право пред’явити вимогу до гаранта, а принципал – особа, яка звертається до гаранта з проханням про надання гарантії на користь третьої особи (бенефіціара).

Конструкція гарантії за ЦК має риси, притаманні її моделі в рекомендаціях Міжнародної торговельної палати (ІСС), зокрема в Уніфікованих правилах для гарантій на вимогу (1992 р.).

Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Звідси ознаками гарантії є:

– спеціальні суб’єкти-гаранти: банки, інші фінансові установи, страхові організації. Іншими словами учасники гарантії є персоніфікованими, де гарант банк, кредитна установа, страхова організація; принципал – основний, головний боржник у зобов’язанні; бенефіціар – особа, на користь якої відбувається платіж чи виставляється акредитив.

– суб’єкти-гаранти мають спеціальну правосуб’єктність;

– предмет гарантії – лише грошові зобов’язання;

– встановлено умови гарантії (гарантійні випадки) – перелік порушень, з настанням яких виникає підстава для заявлення вимог по сплаті гарантом бенефіціару визначеної грошової суми;

– гарантія є строковим зобов’язанням. Вона діє від дня її видачі і протягом строку, на який вона видана. При цьому гарантія є чинною від дня її видачі лише за умови, якщо в ній не встановлено інше. Таким чином гарантія допускає диспозитивність щодо строків її дії. Для надання їй забезпечувальної властивості встановлено, що гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше (ч.3 ст. 561 ЦК);

– самостійність гарантії та незалежність її від основного зобов’язання. Зобов’язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов’язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов’язання. Тож предмет основного зобов’язання не важливий для гаранта. Гарант зобов’язаний виконати свої зобов’язання, навіть якщо принципал заперечує проти цього і посилається на обставини, що підтверджують справедливість його заперечень.

Проте гарант на засадах диспозитивності може включити в банківську гарантію умову про те, що спричиняє її припинення, зокрема:

– зміна зобов’язання, забезпеченого банківською гарантією, що може призвести до збільшення відповідальності або інших несприятливих для гаранта наслідків, якщо ці зміни були учинені без згоди гаранта;

– переведення на іншу особу боргів по забезпеченому банківською гарантією зобов’язанню, якщо на це не було попередньої згоди гаранта;

– відмова бенефіціара прийняти запропоноване принципалом належне виконання.

Стосовно гарантії можуть бути встановлені такі особливості:

– банківська гарантія може бути безвідкличною і відкличною;

– належне бенефіціару за банківською гарантією право вимоги до гаранта не може бути передане іншій особі, а уступка права вимоги допустима тільки за згодою гаранта, яка виражена безпосередньо в тексті гарантії при її підписанні, або письмово у подальшому, але до пред’явлення до гаранта вимог бенефіціара;

– банківська гарантія, якщо в ній не міститься інших застережень, набирає сили з дня її видачі, тобто з моменту підписання гарантійного листа;

– банківська гарантія повинна містити перелік документів, які бенефіціар має надати гаранту при заявленні вимоги про сплату підтвердженої гарантією суми. Вимога бенефіціара подається гаранту в письмовій формі;

– гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові (ст. 567 ЦК) здебільшого у відсотковому відношенні до суми гарантії або у твердій сумі;

– якщо бенефіціар подає гаранту письмову вимогу з вказівкою та документальним підтвердженням, у чому полягає порушення принципалом основного зобов’язання, на забезпечення якого видана гарантія, гарант зобов’язаний задовольнити вимогу бенефіціара;

– якщо гаранту до задоволення отриманої вимоги бенефіціара стало відомо, що основне зобов’язання, забезпечене банківською гарантією, повністю або у відповідній частині уже виконано чи припинилося з інших підстав або визнане недійсним, він повинен негайно повідомити про це бенефіціара та принципала. Отримана гарантом після такого повідомлення повторна вимога бенефіціара підлягає задоволенню гарантом. Банківська гарантія може видаватися банком або безпосередньо контрагенту принципала (пряма гарантія), або на користь банку, що обслуговує контрагента (гарантія за посередництвом банку).

Гарант зобов’язаний сплатити на підставі заявленої у встановленому порядку вимоги бенефіціарові-кредитору за забезпеченим гарантією зобов’язанням відповідну грошову суму, без зволікань повідомити про це принципала і передати копії вимоги з усіма документами, що стосуються цієї вимоги. Така сума здебільшого іменується комісією за гарантію.

Законом встановлено обов’язки гаранта при розгляді вимоги кредитора. Так, після одержання вимоги кредитора гарант має негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Відповідно, гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами у встановлений у гарантії строк, а в разі його відсутності – у розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії (ст. 564 ЦК).

Проте відповідно до ст. 565 ЦК гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо така вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії. Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову у задоволенні його вимоги. Якщо гарант після пред’явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов’язання або про його припинення, він має негайно повідомити про це кредитора і боржника. Повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 566 ЦК гарант має певні обов’язки. Так, обов’язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов’язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.

На практиці розрізняють певні види банківської гарантії: гарантії виконання, гарантії повернення авансового платежу та гарантії вибірки кредитних коштів (витребування коштів). Кожна з них має свої особливості та забезпечує в







Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.