Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Особливості економічної структури розвинутих країн.





Постіндустріальна фаза економічного розвитку, до якої надійшли роз­винуті країни, відрізняється, як вже зазначалося, випереджаючими темпа­ми зростання сфери послуг при суттєвому уповільненні темпів в сільсько­му господарстві та гірничій промисловості, тобто в первинному секторі. Частка обробної промисловості також знизилася, проте роль цієї галузі залишається провідною, незважаючи на те, що в структурі ВВП вона за вартісним обсягом поступається послугами. Наступна таблиця дає уяв­лення про структуру економіки розвинутих країн на 2000 рок.

Таблиця 1.34. Структура економіки за секторами (в % від ВВП)

Країна Сільське господарство Промисловість Послуги
США 2,0 18,0 80,0
Японія 2,0 35,0 63,0
Німеччина 1,2 30,4 68,4
В.Британія 1,7 24,9 73,4
Франція 3,3 26,1 70,6
Італія 2.5 30,4 67,1
Греція 8,3 27,3 64,4
Швеція 2,2 27,9 69,9
Португалія 4,0 36,0 60,0
Іспанія 4,0 31,0 65,0

Незважаючи на дуже невелику частку сільського господарства в еко­номіці, розвинуті країни мають потужне індустріалізоване сільське госпо­дарство, яке в цілому забезпечує потреби цієї групи країн в продовольстві й сировині. США, наприклад, посідають друге місце в світі (після Китаю) за виробництвом бавовни, цукрової тростини й буряку. США й Канада на світовому ринку виступають як найбільші експортери зерна; Австралія — вовни й м'яса; Франція — зерна, цукру й вина; Нідерланди, Нова Зеландія й Данія — молочних продуктів; Італія, Португалія, Греція й Іспанія — цитрусових, оливкової олії й вина. Продуктивність сільського господарства в розвинутих країнах у декілька разів вища, ніж в решті країн. Водночас найрозвиненіші держави є й найбільшими імпортерами сільськогосподарської продукції, що обумовлено широким внутрішнім споживчим ринком, високою купівельною спроможністю населення. В сукупності ця група країн є основним імпортером м'яса, бавовни, шкір­сировини, кави, чаю, какао й іншої продукції тропічного землеробства.



Розвинуті країни є основним виробником промислової продукції. Ви­переджаючими темпами розвиваються галузі обробної промисловості, тоді як розвиток ві юбувних галузей значно уповільнився. За період 1956-1999 pp. обсяг світового виробництва готових виробів збільшився у 7,8 рази, а продукції гірничої промисловості — тільки в 3,3 рази. В су­купній вартості промислового виробництва США частка видобувних га­лузей становить 6,4%, Японії — 8,8%, Великої Британії — 8,7%. Зростання добробуту населення цих країн підвищило попит на промислову про­дукцію споживчого характеру відносно складного виробництва, особливо побутової електроніки. Якщо в 60-80-х роках швидко зростав попит на телевізори, радіоприймачі, пральні машини, то з 90-х років все більше в побут населення входять персональні комп'ютери, бурхливо розви­вається телефонізація.

В обробній промисловості виробничого напрямку провідною галуззю є машинобудування. Машини й устаткування є для індустріальне розвину­тих країн основною статею експорту й імпорту. Так, в експорті США вони мають частку в 49%, в імпорті — 46%; Німеччини — відповідно 49 і 34, Франції — 36 і 36, Великої Британії — 41 і 38, Японії — 71 і 20. В машино­будівній промисловості особливо активно сьогодні розвивається електро­технічне й електронне виробництво — електродвигуни, електронно-обчис-люваниа техніка, обладнання зв'язку та ін. В країнах ЄС на електротехнічне й електронне обладнання припадає 10% всієї обробної промисловості регіону. Найвідомішими фірмами в галузі електроніки Європи є Сіменс (ФРН), Філіпс (Нідерланди). Проте за рівнем розвитку електроніки Західна Європа поступається США та Японії. Навіть на європейському ринку ключові позиції за поставками обладнання для обробки даних й по­бутового електронного обладнання належать американцям, а за поставками електронних компонентів й побутових електроприладів — японцям.

Традиційні галузі машинобудування — верстатобудування, вироб­ництво транспортних засобів, енергетичного обладнання розвиваються де­що повільнішими темпами, проте їх значення в економіці розвинутих країн залишається стабільно важливим. Німеччина посідає перше місце в світі за експортом металообробних верстатів. Японія, США й Німеччина лідирують у світовому виробництві автомобілів. Велику частку в економіці США займає військово-промисловий комплекс, з яким пов'язане виробництво космічної техніки, озброєння, літакобудування, електроніки. Провідну роль у світовому виробництві електронного обладнання, що ви­користовується також і у ВПК, відіграють, зокрема, американські фірми ІБМ (Інтернешнл бізнес мешінз), Майкрософт, Дженерал електрік.

Розвиток комунікаційної мережі сьогодні є найвиразнішим показни­ком розвитку сфери послуг. Якщо в 1950 р. в світі нараховувалося 51 млн. телефонів, то в 1999 р. їх кількість досягла 1000 млн. Інтернетом сьогодні користується в світі понад 60 млн. чол. По окремих країнах користувачі Інтернетом розподіляються таким чином:

Таблицу 1.35. Користувачі Інтернетом (в % до всього населення)

США
Велика Британія .....................
Японія ...................................
Німеччина
Франція .......................................

Високий динамізм розвитку сфери послуг підтримується значним при­пливом інвестицій; сюди прямується понад 50% всього обсягу інвестицій.

Сфера послуг поділяється на споживчий та виробничий сектори. До споживчого належать: комунальні послуги, міський транспорт й зв'язок, туризм, готельне господарство, індустрія розваг та ін. До вироб­ничих або ділових послуг відносяться послуги кредитних і фінансових за­кладів, маркетинг, лізинг, страхування, будівництво, транспортна мережа в цілому, телекомунікації, послуги науково-дослідних фірм.

У виробничому секторі особливо швидко розвиваються кредитно-фінансові послуги. В першій половині 90-х років кредити, отримані в роз­винутих країн, перевищували 100% ВВП порівняно з 50-60% в 50-ті роки [41, с. 359]. Провідними банками є японські. Серед 25 найбільших банків світу японських — 16, тобто переважна більшість.

Американські та європейські банки за розмірами активів відстають; проте їх потужність та кредитна активність також дуже великі. Такі відомі американські банки, як «Чейз Манхеттен бенк», «Сітікорп» контролюють значну частину світового ринку позичкового капіталу. Серед європейсь­ких банків також є такі, які мають гучні імена та тривалу історію. Про­відними європейськими банками є німецькі, французькі та швейцарські.

Активно діють фондові біржі, розташовані переважно в розвинутих країнах. Вже говорилося про рух акціонерного капіталу. Щодо ринку бор­гових паперів, то за останнє десятиліття (1990-2000 pp.) його обсяг збільшився в 2 рази по цій групі країн.

 

Таблиця 1.36. Активи найбільших європейських банків в 1998 р., млрд, евро

І Дойче банк (Німеччина)
2. UBS (Швейцарія) .............................
3. 4. Сосьєте Женераль і Пеі-Ба (Франція) ..... Креді Сюіс (Швейцарія) ......... 551 407
5. Байєріше Гіпо (Німеччина)
6. HSBC Холдіпг (В.Британія) ..................
Креді агрікопь (Франція)
8. ABN Амро банк (Німеччина) .........
Дрезднер банк (Німеччина)
Ю. Барклайз бенк (В. Британія) ..................

Характерною рисою економіки розвинутих країн в останні деся­тиліття є швидкий розвиток такого виду послуг, як науково-дослідні роз­робки й інформатика. Капіталовкладення в науково-дослідні й дослідно-конструкторські розробки (НДДКР) щороку зростають і досягають в провідних індустріальних державах значних величин. Загальні щорічні витрати на науку у відношенні до ВВП складали в середині 90-х років в США 2,5%, Великій Британії — 2,1, в Німеччині — 2,3, Франції — 2,3, в Італії — 1.1, в Японії — 3,0%. В США ця величина дорівнювала 185 млрд. дол. Кожна солідна фірма США, Японії або європейської країни має на­укову лабораторію, а то й цілу мережу науково-дослідницьких закладів. В інвестуванні в наукові розробки здійснилися зміни щодо джерел інвес­тування. Якщо в 60-70 роках ініціатива щодо підтримки науки й техніки виходила від урядів, то наприкінці 90-х років головними інвесторами тут стали приватні компанії. В 1997 р. їх частка в фінансуванні дослідних роз­робок в промисловості становила в США 74,5%, в Японії — 98,6%, Німеч­чині — 90,1% інвестицій у цю сферу. Інвестування в наукову сферу стало дуже вигідною справою і набуло міжнародного характеру. Так, в 1996 р. американські ТНК вклали в свої зарубіжні філії на НДДКР 14 млрд, дол., а на відповідний американський рийок надійшло 15 млрд. дол. за­рубіжних інвестицій.

Отже, можна зробити висновок, що структурні зміни в економіці роз­винутих країн обумовлюються ходою науково-технічного прогресу та по­глибленням міжнародного поділу праці. В складі їх національних економік знижується частка старих, традиційних галузей — сільського господарства, видобувної, легкої й харчової промисловості; натомість зростає частка на-укоємних й капіталоємних галузей виробництва. Посилюється роль інформатики й наукових досліджень. Розвинуті країни мають незрівнянно більшу перевагу у кадрах науковців та кваліфікованих інженерів, робітників, а також у капіталі перед іншими країнами світу. Тому їх вага в світовій економіці вряд чи зменшиться у найближчому майбутньому.

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.