|
Політична свідомість, її структура, функції, типи. Політична психологія як складова політичної свідомості.Політична свідомість - одна з центральних категорій політології, яка характеризує суб'єктивну сторону політичної системи. За своїм змістом політична свідомість - ця складне явище, в узагальненій формі що відображає ступінь представлень громадян про політику і раціонального до неї відношення. Елементи політичної свідомості: політичні знання (знання людей про політику, про політичну систему, про різні політичні ідеології, про процедури участі громадян у політичному процесі й т.п.), політичні цінності (етичні й нормативні судження про політичне життя, про політичні цілі, на реалізацію яких спрямована політична діяльність; це законність і порядок, стабільність системи, соціальна справедливість й ін.), політичні переконання (формуються на основі знань і цінностей і виражаються в уявленнях людей про те, якою повинна бути політична система), політичні орієнтації й установки. Політична свідомість формується в процесі політичної соціалізації. Функції політичної свідомості: · пізнавально-інформаційна - пізнання світу політики, отримання політичної інформації; · оцінна - оцінка політичної дійсності і формування політичних поглядів, переконань, позицій; · регулятивна - регулює соціальну поведінку людей на основі сприйняття дійсності, а також на основі сукупності що виробляються їм політичних ідей, норм, уявлень і переконань; · мобілізуюча - спонукає людей до політично орієнтованої поведінки, до участі в суспільному житті ради відстоювання своїх соціально-політичних інтересів. Типи політичної свідомості - індивідуальний, груповий і масовий. Індивідуальна політична свідомість формується в процесі політичної соціалізації і виражає здатність особи оцінювати політику і діяти в ній. Носіями групової свідомості виступають політичні партії і інші політичні організації і об'єднання. Масова політична свідомість виражає опосередкований рівень і зміст потреб суспільства. Вона відображає також характер знань суспільства про політичну дійсність. Масова свідомість вельми динамічна. Вона випробовує на собі дію безлічі чинників: різні соціальні потрясіння, зміст конкретної історичної ситуації і багато що ін. Політична психологія - наукова дисципліна, що вивчає психологічні компоненти (настрої, думки, відчуття, ціннісні орієнтації і тощо) в політичному житті суспільства. Вони формуються і виявляються на рівні політичної свідомості націй, класів, соціальних груп, урядів, індивідів і реалізуються в їх конкретних політичних діях. Політична психологія - це область політичної свідомості і політичної поведінки людей, яка виражає їх по переважно оцінне і, як правило, емоційно забарвлене відношення до політичної системи (перш за все до державної влади), до подій і фактів політичного життя. Серед стійких психологічних феноменів більше значення має політична ментальність - сукупність стабільних політичних цінностей, способів реагування суб'єктів політики на різноманітні соціальні зміни і політичні події. Стрижнем політичної ментальності виступає національний характер, в якому сконцентрований досвід історичного розвитку певної історичної спільності. 36. Політична ідеологія: поняття, рівні реалізації та роль у функціонуванні політичних режимів. Політична ідеологія – це теоретично узагальнена система поглядів і переконань стосовно розвитку суспільства(це система поглядів, ідей та вчень, що відображають інтереси, цінності та потреби різних соціальних груп, спільнот, методи їхньої діяльності) 37. Політична соціалізація особистості. залучення до соціального досвіду, накопиченого попередніми поколіннями людей. Тобто йдеться про формування життєвої позиції людини на базі засвоєння соціального досвіду, її громадянського становлення. У процесі політичної соціалізації особистість одержує певні знання про політичне життя, набуває навичок суспільно-політичної діяльності, котрі дозволяють їй стати повноправним учасником політичних відносин. Поряд з цим відбувається процес формування певних орієнтацій, переваг, установок особистості в сфері політичної реальності. Внаслідок політичної формується політична свідомість, закладаються основи для її політичної поведінки. Політична соціалізація є складним процесом. Його темпи і рівень обумовлюються багатьма факторами, передусім впливом макросередовища (суспільно-економічної ладу в країні, політичної культури суспільства тощо), мікросередовища (інститутів, школи, родини, окремих особистостей), біопсихологічних характеристик, самовиховання. Існує два основних шляхів політичної соціалізації: 1) цілеспрямовані зусилля політичної системи щодо політичного просвітництва громадян; 2) стихійний вплив на політичну свідомість і поведінку особистості соціальної і політичної практики, міжнародного і внутрішньополітичного життя, економічної і соціальної ситуації, окремих політичних подій і т.п. Одним з найважливіших факторів політичної соціалізації є особиста участь індивіда в суспільно-політичному житті. У цьому контексті слід детально розглянути два етапи соціалізації. Первинна соціалізація відбувається в дитинстві. Цей процес має виражене емоційне забарвлення. Під час первинної соціалізації не виникає проблем з ідентифікацією, тому що немає вибору "значущих інших". Первинна соціалізація закінчується, коли в дитини формується поняття "узагальненого іншого". Вторинна соціалізація - входження людини в нові сектори суспільства, у якому живе. Вона може сама обирати об'єкт для ідентифікації, цей вибір більш раціональний. Надалі слід зосередитись на характеристиці двох типів взаємовідносин особистості і влади, що визначають моделі соціалізації: модель «підлеглості» і модель «інтересу». Перша розглядає соціалізацію як процес впливу політичної системи на індивіда з метою вкорінення в його політичній свідомості позитивних настанов оцінювання системи; її мета – підготовувати «політичних зомбі» для правлячого режиму. Друга розглядає індивіда не як пасивного (як в першому випадку), а як активного учасника політичних процесів, його взаємодія з владою зумовлена інтересами, здатністю діяти свідомо. Важливим для розуміння концепції політичної соціалізації є дослідження її типів, які виражають залежність формування тих чи інших властивостей і якостей людини від впливу домінуючих структур та інститутів влади, які несуть норми і цінності пануючої (офіційної) політичної культури. Тож існують такі типи: гармонійний (відносно рівноправний діалог влади і індивіда, шанобливе ставлення індивіда до правопорядку, держави і своїх громадянських обов’язків), плюралістичний (має опосередкований характер взаємодії індивіда і влади через різноманітні субкультури; існує множинність партій, груп, організацій, визнається рівноправ’я громадян, їх прав і свобод та здатність змінювати свої політичні симпатії та ціннісні орієнтації), конфліктний (наявність політичного насильства через релігійну, етнічну, ментальну, культурну строкатість, клановість; соціалізація розглядається як процес привнесення лояльності в групу і підтримки її в боротьбі) та гегемоністський (негативне ставлення людини до будь-яких соціальних і політичних систем, крім «своєї»; маніпулятивний характер управління соціалізацією з боку класу-гегемону, особливо через ЗМІ).
38. Політичні партії: підходи до визначення поняття. Структура, шляхи формування, функції та місце в політичній системі суспільства. Найбільш поширеними є такі підходи:
У структурному плані партія є складним організмом, що складається з таких компонентів: вищий лідер і штаб, які виконують керівну роль: приймають важливі рішення; концентрують у своїх руках всю інформацію про діяльність партій; маніпулюють свідомістю і поведінкою партійних мас; бюрократичний апарат, що здійснює зв'язки між вище- і нижчестоящими партійними структурами і виконує накази керівництва. З XIX ст. проявилися й основні способи формування партій. Партії можуть виникнути:
Крім того, в літературі виділяють й інші способи формування партій. Залежно від того, як ініціюється створення партії, виділяють:
Значущість партій для політичного життя розкривається у функціях, які вони виконують стосовно суспільства і держави. В їх числі:
Місце політичних партій в політичній системі суспільства. Політичні партії класифікуються: 1) з політичних характеристикам: а) консервативні партії - за збереження колишніх порядків, проти реформ (консервативна партія у Великобританії, народна партія в Іспанії); б) клерикальні (релігійні) партії (Христі-нським-демократичний союз у Німеччині, Мусульманська ліга в Пакистані та ін) - вимагають, щоб суспільне життя і керування державою узгоджуватися з догматами релігії; в) ліберальні партії (ліберальна партія у Великобританії, Партія центру в Швеції) - за свободу економічної діяльності, невтручання держави в суспільне життя; г) реформістські партії - за соціальну справедливість при збереженні приватної власності (соціал-демократичні партії в Європі, Індійський національний конгрес, інституційно-революційна партія в Мексиці, деякі партії Баас (соціалістичного відродження) в арабських країнах); д) радикалистских партії, що виступають за докорінну перебудову суспільства із застосуванням, як правило, насильницьких заходів. У цій групі партій є такі, які відображають устремління самих різних, у тому числі протилежних, соціальних шарів (неофашистські партії, комуністичні партії); 2) з організаційної структурі: а) кадрові партії - прийом в них пов'язаний з певними умовами, мають фіксоване членство, жорстку дисципліну, обов'язкові членські внески; керівництво ними в значній мірі централізовано (в марксистсько-ленінських партіях існує принцип демократичного централізму); б) масові партії - немає фіксованого членства або воно недостатньо строго враховується. Партійні внески не мають фіксованого характеру та сплачуються за бажанням або мають вигляд пожертвувань до партійної каси. На місцях немає партійних організацій, зборів не проводяться, місцеве керівництво не обирається, а складається з відомих бізнесменів і політиків, на низовому рівні партійним лідером є бос; в) партії-руху - зазвичай єдина дозволена партія, її членами вважалося більшість жителів країни (в Гвінеї - з семирічного віку, в Заїрі за конституцією всі громадяни з моменту народження розглядалися як члени партії); 3) по правовому положенню: а) зареєстровані - мають реєстрацію юридичної особи; б) незареєстровані - без реєстрації, на добровільних засадах; в) легальні партії - це партії, діючі на законних підставах. Вони можуть бути і не зареєстровані, хоча в ряді країн, як зазначалося, до реєстрації партійна діяльність не дозволяється; г) нелегальні - якщо вони заборонені законом, судовим рішенням, але продовжують свою діяльність у підпіллі. В даний час нелегально діють у багатьох країнах (Єгипті, Пакистані, Туреччині, Саудівській Аравії та ін) комуністичні партії. У деяких країнах (Мексиці, Шрі-Ланці, Німеччини, Швеції та ін) існує поняття національної, тобто загальнодержавної, партії. Вона користується перевагами при висуванні кандидатів на виборах, при проведенні виборчої кампанії. На національні партії покладаються і додаткові обов'язки.
Політична наука (згідно Дж.Сарторі) виокремлює такі типи партійних систем, кожна з яких відображає конкретні особливості певного суспільства: 1. Однопартійна (в країні є одна правляча партія, а діяльність інших не допускається; партійний апарат зрощується з державним. Така система існувала в 20-40-х роках ХХ ст. у фашистській Італії, у 30-40-х роках – у гітлерівській Німеччині, у 20-80-х роках – у Радянському Союзі. Сьогодні – на Кубі, в Північній Кореї, та деяких країнах Африки: Кенії, Малі, Лівії та ін.); 2. Домінантна (з переважаючою партією, яка за підсумками виборів незмінно залишається при владі протягом десятків років; уряд формується лише домінуючою партією); 3. Двопартійна (біпартизм) (дві найбільші, найвпливовіші партії в країні поперемінно внаслідок виборів здійснюють владу; впливова опозиція партії, що програла вибори); 4. Трипартійна, яку ще називають двох-з-половинною (2,5) партійною системою (характеризується тим, що жодна з двох найбільших партій країни самостійно не може сформувати уряд, а тому потребує для цього підтримки третьої партії, значно меншої від них, але яка постійно представлена в парламенті); 5. Чотирипартійна, або двоблокова (відзначається наявністю правого та лівого блоків партій, що змагаються між собою за владу); 6. Партійна система обмеженого (поміркованого) плюралізму (відсутні антисистемні партії двосторонньої опозиції; притаманна орієнтованість на участь в уряді, коаліційних кабінетах, незначна ідеологічна різниця між партіями); 7. Партійна система крайнього (поляризованого) плюралізму (їй властиві наявність антисистемних партій, двосторонньої опозиції зліва і справа, стан перманентного конфлікту між опозицією зліва і справа, сильне ідеологічне розмежування між ними); 8. Атомізована партійна система (не передбачає необхідності точного підрахунку числа партій, всі вони невпливові; тут виникає поріг, за яким кількість партій не має значення; уряд формується на позапартійній основі, або на засадах широкої коаліції).
Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все... Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)... Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор... Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право... Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|