Політична діяльність особистості: сутність, мотиви, механізми реалізації. Типологія політичної поведінки особи. Конформізм і нонконформізм.

Політична діяльність особистості: сутність, мотиви, механізми реалізації. Типологія політичної поведінки особи. Конформізм і нонконформізм.

Політична діяльність — специфічна форма активного ставлення людей до свого суспільного середовища, яка має на меті цілеспрямоване його регулювання та перетворення за допомогою чинника влади. Це комплекс дій як окремих осіб, так і великих груп людей і цілих народів, спрямований на здобуття та здійснення влади або впливу на неї.

До структури політичної діяльності входять її об’єкти і суб’єкти. Об’єктом є політична влада, політико-владні структури, суб’єктом — політичні партії, рухи, об’єднання, громадські організації, політики, громадські, партійні, державні діячі тощо.

особистість - це, перш за все сукупність тих соціальних ролей, які їй «пропонується» виконувати, виходячи з цілком визначеного соціального статусу, займаного особистістю. У той же час особистість має здатність формувати власне ставлення до дійсності, що отримало назву спрямованості особистості.

Єжи Вятр називає такі основні мотиви у політичній діяльності: соціоцентричні та егоцентричні

Найбільш загальну типологію політичної поведінки здійснив М. Вебер. Залежно від ступеня участі людей у здійсненні влади він розрізняв три типи політичної поведінки: політики за випадком, політики за сумісництвом і політики за професією. Політиками за випадком є більшість громадян. Участь у політиці для них не є ні професійним, ні постійним заняттям і виявляється лише час від часу: під час голосування, присутності на політичних зборах тощо.

Політики за сумісництвом ведуть політичну діяльність лише в разі необхідності, і вона не є для них першочерговою справою життя ні в матеріальному, ні в інтелектуальному аспектах. Вони беруть участь у роботі представницьких органів, політичних партій, обговоренні та прийнятті рішень.

Політики за професією живуть «для» або «за рахунок» політики. Політична діяльність є для них професійним заняттям і основним джерелом засобів існування. Вона проявляється в постійній роботі в політичних організаціях або в політичному лідерстві.

Поширеною є типологія політичної поведінки, де розрізняють два основних типи: відкритий (політична дія) і закритий.

Для закритого типу характерна політична бездіяльність, або так звана нульова політична активність. її причиною є те, що окремі люди реально не можуть займатися політичною діяльністю, не мають для цього відповідних можливостей.

Для відкритого типу властива здебільшого вмотивована, цілеспрямована, раціональна, відповідно психологічно й емоційно зумовлена політична діяльність.

У політичній поведінці як колективній дії залежно від ступеня активності її учасників можна виокремити такі основні групи: лідери, послідовники, активісти, лідери думки.

· лідери — очолюють політичні організації і рухи, своїми діями та авторитетом сприяють їх згуртуванню й досягненню накреслених цілей;

· послідовники — підтримують висунені лідерами цілі як такі, що відповідають їхнім інтересам; їх політична поведінка характеризу­ється різним ступенем активності й участі в організаціях і рухах;

· активісти — є посередниками між лідерами й послідовниками, організують учасників політичного руху, постачають лідерам інфор­мацію про його розвиток;

· лідери думки — справляють на політичну організацію чи рух, політичне життя в цілому не організаційний, а інтелектуальний вплив.

Конформíзм — морально-політичний термін, що означає пасивне, пристосовницьке прийняття готових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання існуючого стану речей, законів, норм, правил, безумовне схиляння перед авторитетами, ігнорування унікальності поглядів, інтересів, уподобань естетичних та інших смаків окремих людей і т. д.

Конформізм означає відсутність власної позиції домінантності, безпринципна і некритична покора певній моделі, що володіє найбільшою силою тиску.

Нонконформі́зм — незгода, неприйняття норм, цінностей, цілей, домінуючих у конкретній групі в конкретному суспільстві. В деяких випадках нонконформізмом називають просто готовність індивіда відстоювати свою особисту позицію в тих випадках, коли вона суперечить позиції більшості.

Політична участь та політичне функціонування. Політична позиція особи. Причини політичної пасивності й аполітичності громадян.

ПОЛІТИЧНЕ ФУНКЦІОНУВАННЯ – забезпечення участі політичних інституцій (державних установ, політичних партій, громадських організацій) в управлінні спільними справами.

ПОЛІТИЧНА УЧАСТЬ – добровільна діяльність, завдяки якій члени суспільства беруть участь у виборі правителів і, прямо чи опосередковано, у формуванні державної політики.

Політична позиція – це індивідуальне явище, яке дозволяє зрозуміти мотиви індивідуальної політичної поведінки. Вона не піддається безпосередньому спостереженню. Спостерігати можна лише її зовнішні прояви, зокрема політичну поведінку та політичну діяльність особистості. Носіями політичної діяльності є перш за все політичні організації, об'єднання, а також особи, які отримали владні повноваження від населення в результаті обрання. Участь рядових громадян у політиці зводиться, як правило, до регулярної підтримки повноважень представницьких органів.

Політична позиція особи включає:

1) емоційне ставлення до політичних процесів і явищ;

2) переконання стосовно політичних норм і цінностей;

3) схильність до політичної діяльності відповідного напрямку.

Пасивність в політиці зумовлюється низьким рівнем соціального, інтелектуального, психологічного розвитку людини; діями влади по усуненню людей від участі в політиці; свідомою відмовою внаслідок негативного ставлення до політичної системи, розчаруванням людей у політиці як суспільній сфері, відмовою внаслідок відсутності зв’язку між реалізацією інтересів людини та будь-якою формою політичної участі. Та такі прояви відчуження як конформізм (пристосовництво, пасивне беззаперечне прийняття існуючих порядків), соціальна апатія, абсентеїзм (ухилення виборців від участі в голосуванні на виборах парламенту, президента, місцевих органів влади тощо)

Форми державного устрою

Форма державного устрою – це територіально-організаційна структура держави, яка характеризує співвідношення різних територіальних сегментів держави, цілого і частин держави, центральних і регіональних органів влади.

Унітарна держава (переважно мононаціональна) – політично однорідна організація держави, що складається з таких територіально-адміністративних одиниць (області, комуни, округи, департаменти, провінції), які не мають власної державності. Унітарні держави бувають централізованими: місцеві органи безпосередньо підкорюються центральній владі (Великобританія, Данія, Швеція, Україна), і децентралізованими, де регіони користуються широкою автономією і навіть формують власні адміністративно-управлінські структури(Франція, Італія, Іспанія).

Федерація(багатонаціональна) – це форма територіального устрою, за якого в одну союзну державу об’єднані окремі державні утворення (штати, землі, кантони), самостійні у межах компетенцій, розподілених у федеральній конституції між ними і центром. Федерації бувають територіальні, США і ФРН, або ж національно-територіальні, Індяї або РФ. Перші більш стійкі ніж другі, які або розпалися (СРСР, Чехословаччина), або терплять великі труднощі. Джерелом суверенітету є великі територіальні утворення і народ. Члени федерації поряд з загальними вищими органами влади і союзною конституцією мають власні законодавчі, виконавчі і судові органи, власну конституцію і подвійне громадянство. Союзна конституція чітко фіксує розподіл функцій між суб’єктами федерації і Федеративний устрій існує у США (50 + Колумбія), Австралія (6), Австрія (10) Аргентина (23), Бельгія (3), Індія (25), Канада (13), Німеччина (18), Швейцарія (22). Загалом, у 23 країнах світу.

Конфедерація – це тимчасовий політичний союз держав, створений для координації спільних дій у певній сфері (економічній, воєнній, оборонній, дипломатичній тощо) за умов повного збереження їх незалежності і державного суверенітету. Як правило виникає в кризових, екстремальних ситуаціях для захисту від зовнішньої небезпеки або виходу з кризи. В межах конфедерації діють певні загальні правила, які визнаються всіма державами-членами конфедерації. Однак, це нетривка форма, яка може бути або проміжною ланкою до федерації, або взагалі розпадається. Наприклад, Швейцарська конфедерація за 500 років свого існування поступово перетворилася у федерацію. А для Співдружності Незалежних Держав вже зараз властиві слабкі зв’язки конфедеративної взаємодії, тому імовірність розпаду є досить високою.

Імперія – державне утворення з етнічно різнорідним складом населення, сформоване на основі великих територій, з асиметричними відносинами домінування і підкорення між центром та периферією. Імперія складається з метрополії і колоній. Метрополія – ядро імперії. Ядром могло бути як окреме місто (Рим), так і ціла національна держава (Великобританія). Життєвий цикл недовготривалий -велику роль у їх збереженні відіграє такий ненадійний засіб влади як насильство. Тому колонії завжди намагалися здобути свободу, незалежність від метрополії. Опір їх набуває відкритого характеру і, як свідчить історія, імперії рано чи пізно руйнуються, вони приречені на розпад.

Політична діяльність особистості: сутність, мотиви, механізми реалізації. Типологія політичної поведінки особи. Конформізм і нонконформізм.

Політична діяльність — специфічна форма активного ставлення людей до свого суспільного середовища, яка має на меті цілеспрямоване його регулювання та перетворення за допомогою чинника влади. Це комплекс дій як окремих осіб, так і великих груп людей і цілих народів, спрямований на здобуття та здійснення влади або впливу на неї.

До структури політичної діяльності входять її об’єкти і суб’єкти. Об’єктом є політична влада, політико-владні структури, суб’єктом — політичні партії, рухи, об’єднання, громадські організації, політики, громадські, партійні, державні діячі тощо.

особистість - це, перш за все сукупність тих соціальних ролей, які їй «пропонується» виконувати, виходячи з цілком визначеного соціального статусу, займаного особистістю. У той же час особистість має здатність формувати власне ставлення до дійсності, що отримало назву спрямованості особистості.

Єжи Вятр називає такі основні мотиви у політичній діяльності: соціоцентричні та егоцентричні

Найбільш загальну типологію політичної поведінки здійснив М. Вебер. Залежно від ступеня участі людей у здійсненні влади він розрізняв три типи політичної поведінки: політики за випадком, політики за сумісництвом і політики за професією. Політиками за випадком є більшість громадян. Участь у політиці для них не є ні професійним, ні постійним заняттям і виявляється лише час від часу: під час голосування, присутності на політичних зборах тощо.

Політики за сумісництвом ведуть політичну діяльність лише в разі необхідності, і вона не є для них першочерговою справою життя ні в матеріальному, ні в інтелектуальному аспектах. Вони беруть участь у роботі представницьких органів, політичних партій, обговоренні та прийнятті рішень.

Політики за професією живуть «для» або «за рахунок» політики. Політична діяльність є для них професійним заняттям і основним джерелом засобів існування. Вона проявляється в постійній роботі в політичних організаціях або в політичному лідерстві.

Поширеною є типологія політичної поведінки, де розрізняють два основних типи: відкритий (політична дія) і закритий.

Для закритого типу характерна політична бездіяльність, або так звана нульова політична активність. її причиною є те, що окремі люди реально не можуть займатися політичною діяльністю, не мають для цього відповідних можливостей.

Для відкритого типу властива здебільшого вмотивована, цілеспрямована, раціональна, відповідно психологічно й емоційно зумовлена політична діяльність.

У політичній поведінці як колективній дії залежно від ступеня активності її учасників можна виокремити такі основні групи: лідери, послідовники, активісти, лідери думки.

· лідери — очолюють політичні організації і рухи, своїми діями та авторитетом сприяють їх згуртуванню й досягненню накреслених цілей;

· послідовники — підтримують висунені лідерами цілі як такі, що відповідають їхнім інтересам; їх політична поведінка характеризу­ється різним ступенем активності й участі в організаціях і рухах;

· активісти — є посередниками між лідерами й послідовниками, організують учасників політичного руху, постачають лідерам інфор­мацію про його розвиток;

· лідери думки — справляють на політичну організацію чи рух, політичне життя в цілому не організаційний, а інтелектуальний вплив.

Конформíзм — морально-політичний термін, що означає пасивне, пристосовницьке прийняття готових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання існуючого стану речей, законів, норм, правил, безумовне схиляння перед авторитетами, ігнорування унікальності поглядів, інтересів, уподобань естетичних та інших смаків окремих людей і т. д.

Конформізм означає відсутність власної позиції домінантності, безпринципна і некритична покора певній моделі, що володіє найбільшою силою тиску.

Нонконформі́зм — незгода, неприйняття норм, цінностей, цілей, домінуючих у конкретній групі в конкретному суспільстві. В деяких випадках нонконформізмом називають просто готовність індивіда відстоювати свою особисту позицію в тих випадках, коли вона суперечить позиції більшості.

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: