Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Категорії та поняття в безпеці життєдіяльності, таксономія небезпек.





БЕЗПЕКА

ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

2012р.
ВСТУП

 

Безпека життєдіяльності - це складна категорія, яка охоплює життя і діяльність людини у взаємодії з довкіллям (природним і штучним).

Завдання дисципліни "Безпека життєдіяльності" передбачає опанування знаннями, вміннями та навичками вирішувати професійні завдання з обов'язковим урахуванням галузевих вимог щодо безпеки персоналу та захисту населення в небезпечних та надзвичайних ситуаціях і формування мотивації щодо посилення особистої відповідальності за гарантований рівень безпеки об'єктів галузі, матеріальних та культурних цінностей у межах науково-обґрунтованих критеріїв прийнятного ризику.

Мета вивчення дисципліни полягає у набутті базових знань для здійснення професійної діяльності студента з урахуванням ризику виникнення техногенних аварій і природних небезпек, які можуть спричинити надзвичайні ситуації та привести до несприятливих наслідків; формування у студентів відповідальності за особисту та колективну безпеку.

 

У результаті вивчення дисципліни БЖД студенти повинні мати такі головні загальнокультурні та професійні компетенції:

- знати сучасні проблеми і головні завдання безпеки життєдіяльності;

- вміти оцінити середовище перебування щодо особистої безпеки, безпеки колективу, суспільства, провести моніторинг небезпечних ситуацій та обгрунтувати головні підходи та засоби збереження життя і здоров'я;

- орієнтуватися в основних методах і системах забезпечення техногенної безпеки;

- вміти оцінити сталість функціонування об'єкта господарювання в умовах надзвичайних ситуацій та обгрунтувати заходи щодо її підвищення;

- орієнтуватися в головних нормативно-правових актах у галузі забезпечення безпеки та ін.

 

Головна мета безпеки життєдіяльності полягає у тому, щоб сформувати в людини свідоме та відповідальне ставлення до питань особистої безпеки й безпеки тих, хто її оточує. Навчити людину розпізнавати й оцінювати потенційні небезпеки, визначати шлях надійного захисту від них, уміти надавати допомогу в разі потреби собі та іншим, а також оперативно ліквідовувати прояви небезпек у різноманітних сферах людської діяльності.

Програма курсу розрахована на 54 години. Підсумковий контроль - семестровий диференційований залік.

 

Тема 1

Категорії та поняття в безпеці життєдіяльності, таксономія небезпек.

Ризик як кількісна оцінка небезпек

1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності.

1.1. Поняття і визначення, що використовують у БЖД.

1.2. Поняття небезпеки та ризику.

1. Аксіоми безпеки життєдіяльності. Системний підхід у БЖД.

2. Таксономія, ідентифікація і квантифікація небезпек.

3. Класифікація надзвичайних ситуацій.

4. Категорії об'єктів господарювання за рівнем загрози.

5. Сучасні проблеми життєдіяльності

Безпека життєдіяльності як наука розглядає проблеми охорони здоров'я і безпеки людини у навколишньому середовищі, виявляє небезпечні та шкідливі чинники, розробляє методи і способи захисту людини за допомогою зниження небезпечних і шкідливих чинників до допустимих значень, розробляє способи ліквідації наслідків небезпечних і надзвичайних ситуацій.


Актуальність проблем БЖД визначається низкою причин:

- порушення екологічної рівноваги природного середовища внаслідок надмірного антропогенного навантаження на біосферу;

- зростання кількості техногенних аварій і катастроф під час взаємодії людини зі складними технічними системами;

- соціально-політична напруженість у суспільстві.

Основна мета безпеки життєдіяльності - навчити людину розпізнавати й оцінювати потенційні небезпеки, визначати шлях надійного захисту від них, уміти надавати допомогу в разі потреби собі та іншим, а також оперативно ліквідовувати прояви небезпек у різноманітних сферах людської діяльності.

 

1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

Поняття небезпеки та ризику

Потенційними джерелами небезпек є всі об'єкти, системи, предмети, які мають енергію, хімічні та біологічні активні компоненти або властивості, які не відповідають умовам життєдіяльності людини. За видом небезпеки бувають: потенційні (приховані), перманентні (постійні, безперервні), тотальні (загальні, всеохонлювальні). Отже, у світі немає місця і часу, де і коли б людині не загрожували небезпеки. Раніше джерелами небезпек були явища природи, тваринний світ тощо. З часом з'явились небезпеки, створені самою людиною (антропогенного походження) та створеним нею середовищем (техногенного походження).

Небезпека - це наслідок дії окремих чинників на людину. Розрізняють: уражальні, небезпечні та шкідливі чинники.

Уражальні чинники можуть призвести до загибелі людини.

Небезпечні чинники викликають за певних умов травми або різке погіршення здоров'я (головний біль, погіршення зору, слуху).

Шкідливі чинники можуть викликати захворювання та зниження працездатності людини як у явній, так і у прихованій формі.

Між небезпечними та шкідливими чинниками немає принципової відмінності. Один і той самий чинник залежно від величини та часу дії може бути небезпечним або шкідливим. Небезпечними та шкідливими чинниками можуть бути предмети, засоби, продукти праці, дії, природно-кліматичне середовище (грози, повені, флора, фауна), люди.

Гранично-допустимий рівень негативного чинника ( ГДР) - рівень чинника, який за щоденної (крім вихідних днів) праці упродовж 8 годин або іншого часу, але не більше 41 години на тиждень, протягом всього трудового стажу не може викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я, що виявляються сучасними методами діагностики в процесі роботи або у віддалені строки життя цього чи наступних поколінь.

За структурою негативні чинники поділяють на прості (струм, токсичність), складні та похідні (аварії, пожежі, вибухи).

За походженням негативні чинники поділяють на активні, пасивно- активні та пасивні.

До активних чинників належать ті, які можуть діяти на людину через різні види енергії.

Чинники активної групи поділяються на підгрупи: механічні, термічні, електричні, хімічні, біологічні, психофізичні.

До пасивно-активної групи зараховують чинники, які проявляються внаслідок дії самої людини: гострі нерухомі предмети, малий коефіцієнт тертя, нерівності поверхонь, похилі підйоми.

До групи пасивних чинників належать ті, які проявляються опосеред­ковано: корозія матеріалів, накип, недостатня міцність конструкцій, підвищені навантаження на механізми і машини та ін. Формою прояву цих чинників є руйнування, вибухи, аварії.

За характером та природою дії всі небезпечні та шкідливі чинники поділяють на 4 групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

До фізичних чинників належать: підвищені або понижені: температура, вологість, атмосферний тиск; підвищена швидкість руху повітря; недостатня освітленість; конструкції, що руйнуються; підвищений рівень статичної електрики; підвищений рівень електричної напруги тощо.

Хімічні чинники - це хімічні елементи, речовини та сполуки, які перебувають у різному агрегатному стані (твердому, рідкому та газо­подібному) і поділяються залежно від шляхів проникнення та характеру дії на організм людини.

Існують три шляхи проникнення хімічних речовин у людський органам через: 1) органи дихання, 2) шлунково-кишковий тракт, 3) шкіряні покриви та слизові оболонки. За характером дії виділяють токсичні, подразнювальні, задушливі, сенсибілізувальні, канцерогенні, мутагенні речовини та такі, що впливають на репродуктивну функцію.

Біологічні чинники поділяються на макроорганізми (рослини та тварини) і мікроорганізми (бактерії, віруси, спірохети, грибки, простіші).

До психофізіологічних чинників належать фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні перенавантаження (монотонність праці).

Негативні наслідки у разі проявлення небезпеки можливі за таких умов:

- небезпека реально існує;

- людина перебуває в зоні дії окремих чинників;

- людина не має достатньо ефективних засобів захисту або діє неадекватно ситуації.

Прояв небезпек відбувається з певних причин. Причина - це збіг обставин, внаслідок яких проявляється небезпека та виникають ті чи інші негативні наслідки: нервові потрясіння, травми, хвороби, що спричиняють інвалідність, а іноді й смерть людини. Отже, утворюється ланцюг "небезпека - причина - наслідки". Розірвавши ланцюг (тобто ліквідувавши причину), можна уникнути

проявлення небезпеки і, відповідно, наслідків. Недопущення проявлення небезпек з негативними наслідками - основа безпечної життєдіяльності.

У разі реалізації небезпеки можна говорити про відносні показники шкоди. Тому в дисципліні "Безпека життєдіяльності" прийнято таке визначення ризику:

Ризик - це відношення кількості небезпечних подій із заподіяною шкодою (п) до максимально можливої їхньої кількості за певний проміжок часу.

 


Рис. 1.1. Алгоритм класифікації надзвичайних ситуацій

Надзвичайні ситуації класифікують за різними ознаками. Відповідно до походження подій, що можуть зумовити виникнення, розрізняють такі НС:

- техногенного характеру - промислові, транспортні аварії (катастрофи) з вибухом, пожежі, аварії з викидом небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд і будівель, аварії на інженерних мережах, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо;

- природного характеру - небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологіч­ні явища (землетруси, повені, буревії, снігові замети та ін.), природні пожежі, інфекційні захворювання людей, сільськогосподарських тварин, рослин (епідемії, епізоотії, епіфітотії) тощо;

- соціально-політичного характеру, що пов'язані з протиправними діями терористичного та антиконституційного спрямування: терористичні акти (збройний напад, захоплення важливих об'єктів, напад на екіпаж повітряного або морського судна), викрадення чи знищення суден, захоплення заручників, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях тощо;

- воєнного характеру - пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні чинники ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин, нафтопродуктів, вибухівки тощо.

Надзвичайні ситуації, на підставі Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їхніми рівнями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, класифікуються як НС державного, регіонального, місцевого або об'єктового рівнів.

До загальнодержавного рівня належать НС, які розвиваються на території двох та більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожують транскордонним перенесенням.

До регіонального рівня належать НС, які розгортаються на території двох та більше адміністративних районів (міст обласного значення): Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, або загрожують перенесенням на територію суміжної області України.

До місцевого рівня належать НС, які виходять за межі потенційно небезпечного об'єкта, загрожують поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди.

До об'єктового рівня належать НС, які розгортаються на території об'єкта або на самому об'єкті і наслідки яких не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної смуги.

Критеріями визначення рівня надзвичайної ситуації є територіальне поширення, обсяги технічних і матеріальних ресурсів, які необхідні для ліквідації її наслідків, кількість постраждалих людей або порушення їхніх умов життєдіяльності та розмір заподіяних (очікуваних) збитків (табл. 1.1).

Слід зауважити, що надзвичайна ситуація належить до певного рівня за умови відповідності її хоча б одному із наведених критеріїв.

Остаточне рішення щодо рівня надзвичайної ситуації приймає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого належить вирішення питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Це рішення у разі потреби може погоджуватись із центральними органами виконавчої влади та враховувати експертний висновок регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій.


Критерії визначення рівня надзвичайної ситуації

Таблиця 1.1

Критерії - загинуло осіб, постраждаю осіб та порушено умови життсдіяіьності населення на термін, що перевищує 3 доби обов'язково розглядаються з урахуванням збитків.

Основними причинами виникнення техногенних НС є аварії та катастрофи. Вивчення причин виникнення виробничих аварій і катастроф свідчить про їхнє велике різноманіття, але за впливом людського чинника причини можна об'єднати у дві групи.

Перша - це проектно-виробничі помилки і порушення (помилки під час проектування підприємств, порушення будівельних норм і правил, низька якість будівельних робіт, використаних матеріалів і конструкцій, порушення техніки безпеки та технологічних процесів виробництва, відсутність постійного контролю за потенційно небезпечними об'єктами).

Друга група причин зумовлена тим, що не зі всіма явищами природи обізнана людина.

Високий темп розвитку сучасного науково-технічного прогресу створив умо­ви для великої концентрації радіаційно-, хімічно-, та вибухонебезпечних вироб­ництв. Залізниці та трубопроводи у великій кількості транспортують небезпечні речовини. Внаслідок цього зросла ймовірність виникнення аварій і катастроф.

Для промисловості України характерна велика концентрація потенційно небезпечних виробництв. Майже в усіх обласних центрах і великих містах, де проживає близько 22 млн. людей, розташовані хімічно небезпечні об'єкти. Крім того, територію України перетинають аміакопровід Тольятті-Одеса довжиною 814 км, на кожен кілометр якого припадає 55 т аміаку, 25 тис. км нафтопроводів, зокрема нафтопровід "Дружба", в якому на кожен кілометр припадає 250 т нафтопродуктів; газопровід "Союз".

На території України функціонує чотири атомні електростанції (АЕС) з п'ятнадцятьма енергоблоками (Запорізька, Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька); діє 13 великих гідровузлів. Аварійне руйнування гідровузлів, наприклад, Дніпровського каскаду може призвести до катастрофічного затоплення 426 населених пунктів з жителями чисельністю близько 2 млн. осіб.

 

Список літератури

 

1. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник / С.М. Мохняк, О.С. Дацько, О.І. Козій та ін. - Львів: Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехніка", 2009. - 264 с.

2. Желібо Е.П. Безпека життєдіяльності.: Навч. посібник. - К.: Каравела. 2001.-320 с.

3. Закон України "Про основи національної безпеки України".

4. Закон України "Про об'єкти підвищеної небезпеки".

5. Методика ідентифікації потенційно небезпечних об'єктів.

6. Яковлєв Є.О. Нові фактори впливу регіональних природних і техногенних змін екологічного стану геологічного середовища на формування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки // Тез. доп. VI Міжнар. виставкового форуму "Технологія захисту 2007": Наук.-метод. семінар. Декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки як засіб регулювання безпеки регіону (держави). - К„ 2007. - С. 19-21.

7.Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру".

8. Постанова Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 р. № 368 "Про затвердження Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями".

9.Постанова Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 175 "Про затвердження Методики оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру".

10. Державний класифікатор надзвичайних ситуацій ДК 019-2001.

11. Наказ МНС України від 19.04.2003 р. № 119 "Про затвердження Класифікаційних ознак надзвичайних ситуацій".

 

 

Тема 2

Природні пожежі.

Біологічні небезпеки.

Геологічно небезпечні явища

 

Землетруси - це сильні коливання земної кори внаслідок переміщення і зіткнення тектонічних плит, що виникають у результаті вибухів у глибині землі, розламів шарів земної кори, активної вулканічної діяльності.

Наслідком землетрусу є сейсмічні хвилі. Ділянку землі, з якої виходять хвилі землетрусу, називають центром, а розташовану над нею ділянку на поверхні землі - епіцентром землетрусу. Відстань від центру землетрусу до епіцентру, називають глибиною осередку.

Для визначення сили підземного поштовху американський сейсмолог Ч.Ріхтер запропонував умовну величину, яка характеризує загальну енергію пружних коливань "шкалу магнітуд землетрусу", яку називають шкалою Ріхтера з діапазоном від 0 до 9. Згідно з його визначенням, "магнітуда будь-якого поштовху визначається як десятковий логарифм вираженої в мікронах максимальної амплітуди цього поштовху, зробленого стандартним крутиль­ним сейсмографом на відстані 100 км від епіцентру".

Для оцінювання інтенсивності (сила) землетрусу в нашій країні з 1964 ро­ку використовується 12-бальна шкала Медведева-Спонхсвєра-Карніка М8К-64. Інтенсивність землетрусу - характеризує ступінь руйнування і не може оцінюватись магнітудою, бо не має в основі інструментальних вимірів, а ґрунтується на багаторічних спостереженнях за наслідками багатьох землетрусів на різних територіях.

Шкала М8К-64 (в балах) складена стосовно будівель і споруд, що не мають сейсмостійкого підсилення конструкцій, а бал землетрусу характеризує інтенсивність струсу в точці спостереження.

1 бал. Невідчутний землетрус. Інтенсивність коливань лежить нижче межі чутливості, струси грунту виявляють і реєструють тільки сейсмографи.

З бали. Слабкий землетрус. Відчувають люди, що знаходяться всередині приміщень, просто неба - тільки за сприятливих умов. Коливання подібні до струсів, що створює проїзд легкої вантажівки. Уважні спостерігачі помічають невелике розгойдування висячих предметів.

5 балів. Відчувають майже всі люди, коливається і частково розплескується вода в посуді, можуть перекинутися легкі предмети, розбитися посуд. Будівлі не ушкоджуються.

7 балів. Коливання заважають стояти на ногах. Рухаються і можуть впасти меблі. В усіх будівлях - тріщини в перегородках. Тріщини в тиньку, тонкі тріщини в стінах, тріщини в швах між блоками і в перегородках, нерідко тонкі тріщини в блоках.

9 балів. Тріщини в ґрунті. На схилах - обвали ґрунту. В усіх будівлях - обвалення перегородок. Руйнування частини несучих стін, пошкодження і зсув деяких панелей. Дерев'яні будинки з колод і бруса, як правило, без руйнувань переносять 9-бальні поштовхи.

10-12 балів. Все, що створено людиною, руйнується, змінюються ландшафти, річки змінюють свої русла.

На відміну від шкали Ріхтера, шкала М5К-64 враховує не тільки енергію землетрусу, але й особливості руйнувань. У табл. 2.1 подано співвідношення магнітуд землетрусів та їхньої інтенсивності.

Таблиця 2.1

Природні пожежі

 

Природні пожежі - неконтрольований процес горіння, за якого гинуть люди та нищаться матеріальні цінності. Основними типами пожеж є ландшафтні, лісові та степові, причинами їхнього виникнення є природні явища (посухи, блискавки), самозаймання сухої рослинності і торфу. Близько 90 % пожеж виникає з вини людини.

У більшості регіонів України ліси неспроможні витримати зростаючого потоку відпочивальників, оскільки їхня площа значно менша від науково

обгрунтованих норм. Така ситуація найхарактерніша для Херсонської, Миколаївської, Луганської, Донецької, Полтавської областей, Автономної Республіки Крим, що вважаються найбільш пожежонебезпечними.

Правила безпеки піл час пожежі:

- остерігатись відкритого полум'я і диму, які поширюються в напрямку вітру;

- найбезпечнішим місцем під час природної пожежі є поверхня землі і приземний шар повітря;

- долати територію пожежі найкраще перпендикулярно до напрямку вітру, плазуючи або пригинаючись до землі;

- для захисту дихальних шляхів слід закрити ніс і рот вологою тканиною, одягом.

Гасіння пожеж

Головними заходами боротьби з лісовими пожежами є: збивання краю вогню; засипання його землею; заливання водою (хімікатами); створення мінералізованих протипожежних смуг; пускання зустрічного вогню.

Степові (польові) пожежі гасять так само, як і лісові. Гасіння підземних пожеж здійснюється здебільшого двома способами. Відповідно до першого способу навколо торф'яної пожежі на відстані 8-10 м від її краю копають траншею глибиною до мінералізованого шару грунту або до рівня фунтових вод і заповнюють її водою. Згідно з другим - влаштовують навколо пожежі смугу, яка насичена розчинами хімікатів. Спроби заливати підземну пожежу водою успіху не мали.

 

Біологічні небезпеки

До біологічних небезпек належать макроорганізми (рослини та тварини) і патогенні мікроорганізми, збудники інфекційних захворювань (бактерії, віруси, грибки, рикетсії, спірохети, найпростіші).

Отруйні рослини - це рослини, що виробляють і накопичують у процесі життєдіяльності отруту, що викликає отруєння тварин і людей. Людям відомо більше 10 тис. видів таких рослин.

Токсичною речовиною отруйних рослин є різні сполуки, які належать переважно до алкалоїдів, глюкозидів, кислот, смол, вуглеводнів тощо.

Отруйні рослини, що містять алкалоїди, вражають центральну нервову систему, в них збудлива або гнітюча дія, негативно впливають на роботу серця, шлунка, нирок і печінки. До них належать: блекота чорна, дурман звичайний, беладонна звичайна, сімейство макових, аконіт джунгарський.

Отруйні рослини, що містять серцеві глікозиди, викликають ураження серцево-судинної системи й одночасно діють на шлунково-кишковий тракт і центральну нервову систему. Це - конвалія травнева, всі види наперстянок, вовче лико (вовча ягода).

Отруйні рослини, що містять органічні кислоти, в разі потрапляння у шлунок викликають ураження шлунково-кишкового тракту й одночасно діють на центральну нервову і серцево-судинну системи. Прикладом є вороняче око.

Рослини, що містять ефірні масла, викликають ураження шкіри і слизових оболонок, а в разі проковтування - ураження шлунково-кишкового тракту. Це рослини переважно родини жовтцевих (жовтець їдкий, жовтець отруйний, жовтець повзучий), родини зонтичних (вех отруйний, цикута отруйна, болиголов, борщовик) та чистотіл.

За ступенем токсичності рослини поділяють на:

- отруйні (бузина трав'яниста, конвалія, плющ, сімейство лютикових);

- дуже отруйні (олеандр, ракитник, всі види наперстянок, пасльону, рододендрону тощо);

- смертельно отруйні (блекота чорна, беладона, дурман, болиголов, цикута, вовче лико, всі види аконіту).

До отруйних рослин також зараховують деякі види грибів. З отруйних грибів найвідоміші поганки (чия отрута майже миттєво викликає ядуху, судоми, білу гарячку) і мухомори. Крім того, є багато отруйних грибів, що маскуються: несправжні лисички, неправдиві опеньки, двійники боровиків - жовчні та сатанинські гриби, несправжні валуї тощо. Деякі їстівні гриби (зморшкові, молочна трава, деякі сироїжки) за неправильного приготування також викликають небезпечне отруєння організму.

Під час отруєння будь-якими рослинами спостерігається прихований період. Тривалість його може коливатися від декількох хвилин до доби, залежно від видів небезпечної хімічної речовини.

Допомога людині, яка з'їла отруйну рослину, така сама, як і в разі харчового отруєння: промивання шлунку, викликання блювоти, приймання ентеросорбентів, обволокувальних речовин, очисні клізми. При опіках ефірними маслами після дотику до веху, жовтцю, чистотілу необхідно змити небезпечну речовину водою з уражених ділянок тіла. Потім необхідно збризкати їх протиопіковими аерозолями й накласти стерильну марлеву серветку або чисту попрасовану тканину. Для подальшого лікування отруєння чи опіку необхідно звернутися до лікаря.

Отруйні тварини. Тварини використовують отруйні хімічні речовини Для нападу або захисту. Найхарактерніші отруйні форми тварин і їхній вплив на організм людини подано в табл. 2.2.

 

Таблиця 2.2

Тваринний організм Вплив на організм людини
Павуки (тарантул, чорна вдова) Надзвичайно сильні больові відчуття, головний біль, слабкість, порушення свідомості, судоми, тахікардія, підвищення тиску, летальні випадки
Кліщі (коростяні, іксодові, аграсові) Укуси, почервоніння, стан загального отруєння
Комахи (оса, бджола, шершень, мураха, жук, гусениця) Алергічні реакції, анафілактичний шок, неврози шкіри, запалення, больові відчуття, летальні наслідки
Морські тварини (скат, морський дракон, скорпена, коралові поліпи, медуза, морський їжак) Уколи, слабкість, деколи втрата свідомості, діарея, судоми, порушення дихання, зниження тиску, летальні випадки
Рептилії (кобра, порза, ефоя, щитомордник, гримуча змія, морська змія та інші змії) Параліч скелетної й дихальної мускулатури, пригнічення функцій центральної нервової та дихальної систем, в'ялість, апатія, гальмування рефлексів, патологічний сон, летальні випадки

Внаслідок істотного погіршення екологічного стану довкілля у міських агломераціях відбуваються різкі зміни місцевої флори і фауни, які супроводжуються інтенсивним поширенням переносників збудників різних хвороб людини і домашніх тварин (іксодові кліщі, численні паразити та ін.). Значну загрозу становлять також безпритульні домашні тварини і щурі, які переносять сказ, туляремію, гельмінти, внаслідок чого грунт у парках і скверах міст стає джерелом серйозних інфекцій.

У природі також можлива зустріч з хворою чи пораненою твариною. Звірі, як правило, чують людину задовго до того, як вона зможе побачити їх, і, за рідкісним винятком, завжди намагаються уникнути такої зустрічі. Однак, якщо потривожити тварину, переслідувати її або поранити, вона може стати небезпечною.

Змія зразу не нападає. Спочатку вона шипить, робить фальшиві випади - неначе попереджає і ніби пропонує розійтись мирно. Як тільки людина відступить - гадюка негайно ховається.

Захист від кліщів - це перш за все заходи безпеки, про які треба пам'ятати, знаходячись за містом. По-перше, краще триматися подалі від пасовищ, місць водопою або годування худоби, чагарників, ярів і балок. По-друге, необхідно бути відповідно одягненим: одяг повинен бути з довгими рукавами, закрите взуття, довгі штани, головний убір. По-третє, необхідно періодично оглядати

себе і тих, хто з вами, для виявлення кліщів, які присмокталися, оскільки присмоктування проходить безболісно і непомітно.

 

Якщо ви виявили кліща, що присмоктався, то потрібно:

1. Змастити місце укусу кліща будь-яким рослинним маслом або жирним кремом.

2. Зробити нитяну петлю, накинути на кліща, що присмоктався, затягнути її і похитуючими рухами спробувати висмикнути комаху з ранки.

3. Обробити ранку йодом.

4. Обов'язково доставити укушеного в травмпункт, а кліща - в спеціальну лабораторію, щоб перевірити його на предмет інфікованості енцефалітом; якщо кліщ виявиться заражений, потерпілому потрібно терміново пройти про­філактику.

5. Якщо видалити кліща повністю не вийшло, то обов'язково потрібно звернутися до лікаря, який витягне залишки комахи хірургічним способом, обробить ранку і спостерігатиме за потерпілим до того часу, поки не переконається, що небезпеки для здоров'я немає.

Мікроорганізми - це найдрібніші, переважно одноклітинні істоти, видимі тільки під мікроскопом, характеризуються величезною різноманітністю видів, здатних існувати в будь-яких умовах. Мікроорганізми виконують корисну роль в обігу речовин у природі, використовуються в харчовій (під час виробництва пива, вин ліків тощо) і мікробіологічній промисловості. Проте, деякі види мікро­організмів є хвороботворними, або патогенними. Вони викликають хвороби рослин, тварин і людини. Такі хвороби як проказа, чума, тиф, холера, малярія, туберкульоз і багато інших у віддалені часи забирали тисячі життів, сіючи марновірства і страх серед населення. Людство довгий час не знало, що ці хвороби спричиняються мікроорганізмами. Вперше вдалося побачити бактерії голландцеві Антоні Ван Левенгуку в 1676 році. Випадкове відкриття Левенгука стало початком нової науки - мікробіології. Її основоположником вважається французь­кий вчений Луї Пастср.

Серед патогенних мікроорганізмів розрізняють бактерії, віруси, рикетсії, спірохети, прості.

Бактерії - типові представники мікроорганізмів. Бактерії, що мають форму правильних кульок, називаються коками. Групи коків називаються стафілококами або стрептококами. Бактерії всюдисущі і витривалі. їх знаходили у воді гейзерів з температурою біля 100 °С, у вічній мерзлоті, де вони пробули більше 2 млн. років, у відкритому космосі, а також в зонах смертельної для людини радіації. Є бактерії-хижаки, які ловлять простих. Деякі бактерії харчуються аміаком, метаном. їх намагаються використовувати Для "поїдання" метану в шахтах. Розмножуються бактерії простим діленням надвоє, в сприятливих умовах через кожні 20 хв.

До бактерійних захворювань відносяться чума, туберкульоз, холера, правець, проказа, дизентерія, менінгіт тощо.

Чума - передається повітряно-крапельним способом від хворих гризунів. Інкубаційний період приблизно три доби, втрати працездатності 7-14 діб. Від неї в середні віки загинули десятки мільйонів чоловік. Ця хвороба наводила на людей панічний жах. Вважається, що в XX столітті небезпека чуми зникла.

Туберкульозні бактерії відкрив Р. Кох у 1882 році, але остаточно ця хвороба не переможена.

Холера до Європи занесена в 1816 році. Випадки холери трапляються і в наш час.

Правець вражає нервову систему. Хвороба переможена за допомогою профілактичних щеплень. Випадки захворювання проказою стали рідкісними. Хворих як і раніше поміщають в лепрозорії.

Віруси, найдрібніші неклітинні частинки, що складаються з нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК) і білкової оболонки. Форма паличкоподібна, сферична та ін. Розмір від 20 до 300 нм і більше. Віруси - внутрішньоклітинні паразити: розмножуючись тільки в живих клітинах, вони використовують їх ферментатив­ний апарат і перемикають клітку на синтез зрілих вірусних частинок. Віруси дрібніші за бактерій у 50 разів. їх не видно в світловому мікроскопі та їх не затри­мують найтонші фарфорові фільтри. Віруси поширені всюди. Вони викликають хвороби рослин, тварин і людини. Вивченням вірусів займається вірусологія.

Віруси на відміну від бактерій, не здатні існувати і розмножуватися самостійно. Кожна бактерія є клітиною, що володіє своїм обміном речовин. Бактерії здатні рости і розмножуватися на штучних живильних середовищах. Віруси, як справжні клітинні паразити повністю залежать від обміну речовин у клітині-господині. Вони заражають клітину і примушують її допомагати своєму розмноженню, що, як правило, закінчується загибеллю клітини. Віруси, на відміну від бактерій, розмножуються лише в живих клітинах. Тому віруси вивчаються на рівні організму піддослідної тварини або культури клітки. Вірусними захворю­ваннями є віспа, сказ, грип, енцефаліт, кір, свинка, краснуха, гепатит та ін.

Віспа - передається повітряно-крапельним шляхом. Інкубаційний період 12 діб, втрати працездатності 12-24 доби. Стародавні рукописи донесли до нас опис страшних епідемій віспи, в яких гинуло до 40 % хворих. У 1976 році Едвард Дженнер запропонував робити щеплення (вакцинацію) проти віспи. Але тільки в 1980 році ВІЗ оголосила про те, що віспа переможена. Тепер дітям, які народилися після 1980 року не роблять віспощеплення.

СНІД. У 1981 році в Сан-Франциско були виявлені люди, хворі незвичайними формами запалення легенів і пухлин. Захворювання закінчувалися смертю. Як з'ясувалося, у цих хворих був різко ослаблений імунітет організму. Ці люди гинули від мікробів, які в звичайних умовах викликають лише легке нездужання. Хворобу назвали СНІД-синдром набутого імунодефіциту. Віруси

СНІДу одночасно відкрили в 1983 році біологи у Франції і США. Встановлено, що вірус СНІДу передається під час переливання крові, нестерильними шприцами, статевим шляхом, а також при вигодовуванні дитини грудним молоком. Перші півроку-рік, а іноді і протягом декількох років після зараження у людини не помітно ніяких ознак хвороби, але вона є джерелом вірусу і може заразити оточуючих. Досі ліки проти СНІДу не знайдені. СН1Д називають "чумою XX століття".

Грип. Епідемія грипу описана Гіппократом ще в 412 році до нашої ери. У XX столітті було зафіксовано 3 пандемії грипу. У січні 1918 року епідемія грипу "іспанка" обійшла світ, заразивши близько 1,5 млрд. осіб і забравши 20 млн. життів. У 1957 році близько 1 млрд. людей захворіли "азіатським грипом", загинуло більше 1 млн. осіб. У 1968-1969 рр. лютував "гонконгський грип". Число епідемій грипу, як не дивно, з кожним сторіччям зростає. У XV ст. були 4 епідемії, в XVII - 7, в XIX - вже 45. Вірус грипу дуже швидко змінюється, тому до тепер проти нього немає надійних щеплень. Не встигли лікарі розробити вакцину проти однієї форми грипу, як збудник хвороби з'являється вже в новій формі.

Рикетсії - дрібні хвороботворні бактерії, розмножуються в клітинах господаря (також як і віруси). Спричиняють: висипний тиф, ку-лихоманку тощо.

Рикетсіоз (ку-лихоманка) - гостра інфекційна хвороба людини і тварин. Ознаки захворювання: головний біль, слабкість, безсоння, біль у м'язах. Передається людині від тварин.

Спірохети - мікроорганізми, клітки яких мають форму тонких витких ниток. Мешкають в грунті, стоячих і стічних водах. Патогенні спірохети - збудники сифілісу, поворотного тифу, лептоспірозу та ін. хвороб.

Актиноміцети, мікроорганізми з рисами організації бактерій і простих грибів. Поширені в ґрунті, водоймищах, повітрі. Деякі види є патогенними, викликають такі хвороби як актиномікоз, туберкульоз, дифтерію тощо. Деякі актиноміцети утворюють антибіотики, вітаміни, пігменти. Використовуються в мікробіологічній промисловості.

Хвороботворні мікроорганізми можуть виробляти особливі отруйні речовини - токсини. Надзвичайно небезпечні. Так, грам ботулінового токсину містить 8 млн. смертельних доз, тобто, він у 1000 разів отруйніший від ціанистого калію.

Інфекційні хвороби - розлади здоров'я людей, що спричиняються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їхньої життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб до здорових і схильні до масового поширення.

Проникаючи у внутрішні орган







Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.