Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка

Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка

1. Предмет, завдання та методологія науки про розміщення продуктивних сил

2. Закономірності та принципи розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів

3. Природно-ресурсний потенціал і його економічна оцінка

4. Демографічні передумови розміщення продуктивних сил. Населення ітрудові ресурси

5. Економічні передумови розміщення продуктивних сил

6. Фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів

7. Наукові методи дослідження та економічного обґрунтування розміщення виробництва

8. Особливості галузевої організації світового господарства України

9. Економічне районування і територіальна структура господарства

10. Вплив зовнішньоекономічних зв’язків на розвиток і розміщення продуктивних сил України та регіонів

Рис. 1.2. Класифікація економічних зв'язків

Територіальна структура - це сукупність стійких зв'язків між елементами об'єкта, причому обов'язковою умовою для їх реалізації є подолання геопростору. Це, власне, поділ країни, району та просторово виділені елементи, де кожний з них виконує певну функцію в розвитку даного утворення. Сюди відносять промислові вузли, райони, територіально-виробничі комплекси, технополіси, зони спільного підприємництва тощо.

Залежно від рівня концентрації продуктивних сил на території та особливостей сполучення виробництв розрізняють форми розміщення продуктивних сил.

Форми розміщення продуктивних сил це стійкі територіальне економічні утворення, що характеризуються своєю різноманітністю, конфігурацією, складністю, взаєморозміщенням структурних елементів.

Первісними елементами територіальної організації продуктивних сил є окремі форми, хутори, промислові пункти, що характеризують точне розміщення продуктивних сил на території. У промислових пунктах (містечках) найчастіше розташовуються філії великих підприємств.

Центр - це точка, зв'язки якої з довколишньою територією функціональні.

Промисловий центр - це група промислових підприємств, взаємопов'язаних спільними допоміжними виробництвами, а у ряді випадків - спільністю технологічного процесу, що мають єдину систему розселення і обслуговуються спільною інфраструктурою.

Вузол - це територіальне сполучення об'єктів, що відіграють певну роль у розвитку даної території.

Промисловий вузол - це локальне виробничо-територіальне сполучення, де підприємства поєднуються тісними виробничими й виробничо-технологічними зв'язками таким чином, що вилучення якихось компонентів або порушення цих зв'язків знижує ефективність комплексу, обмежує або унеможливлює виконання господарських функцій.

Територіально-виробничий комплекс (ТВК) -це взаємозумовлене поєднання підприємств на певній території, за якого ефект досягається завдяки вдалому добору підприємств згідно з природними та економічними умовами.

Район — це територія, що відрізняється від інших територій за сукупністю складових частин, які характеризуються єдністю, взаємозв'язком та цілісністю, котра є об'єктивною умовою, закономірністю раціонального розвитку даної території.

Технополіс - це науково-технічний центр, що забезпечує створення та впровадження нових розробок.

Портово-промисловий комплекс - це об'єднання на одній території морських портів, промислових підприємств, приморських поселень, соціально-виробничої інфраструктури, розміщення яких у прибережній зоні зумовлене експлуатацією природних ресурсів прилеглої території та акваторії, забезпеченням зовнішньоекономічної та інших видів діяльності.

Методологія науки. Теорія розміщення продуктивних сил потребує всебічного врахування інтересів як суспільства в цілому, так і його членів, зокрема, збереження навколишнього середовища і природних ресурсів. Тому питання про засади розміщення продуктивних сил є надзвичайно важливим.

Економічна наука почала активно досліджувати проблеми розміщення продуктивних сил наприкінці XIX ст. На той час теорії розміщення продуктивних сил як такої не було. Однак розвиток економічної науки відбувався не тільки завдяки аналізу й узагальненням, а й через створення основ ринкової теорії розміщення виробництва, основоположниками якої є Й.Тюнен, А.Вебер, А.Леш, В.Кристалер, У.Ізард, Дж.Чорлі, П.Хагет.

Найважливішим питанням цієї науки, як уже зазначалося, є питання про засади розміщення продуктивних сил. Мова йде про виокремлення найголовнішої обставини, яка зумовлює саме таке, а не інакше територіальне розташування об'єктів господарства.

Серед багатьох наукових напрямів, що аналізують цю проблему є "географічний детермінізм", коріння якого сягає ще давніх греків (Гіппократ, Страбон). Пізніше видатними представниками цього вчення стали Ш.Монтеск'є, Ж.Реклю, Е.Гантингтон, Ф.Ратцель. Серед прибічників цієї течії були російські історики С.Соловйов, В.Ключевський, український географ Л.Мечников. Сутність географічного детермінізму полягає в тому, що визначальною силою у розвитку людства (включно з розміщенням продуктивних сил) оголошується природне середовище й географічне розташування тієї чи іншої країни або регіону. На думку детерміністів самі природні умови формують структуру та розміщення виробництва і навіть визначають плин історії та спосіб життя народів. Соціальні процеси, таким чином, відіграють другорядну роль.

Різновидом цієї теорії є так званий "вульгарний географізм", згідно з яким процес суспільного розвитку - це наслідок впливу природних сил. Представники цієї течії вважають, що характер суспільного ладу визначають рельєф, клімат, ґрунти, рослинний і тваринний світ. Впливом цих природних елементів вони визначають риси господарського розвитку країни і навіть психологічні риси людей. Окремі вчені (Е.Гантингтон) надають вирішального значення температурним умовам, які обмежують географію діяльності і є кліматичним лімітом розміщення продуктивних сил.

Теоретичні висновки представників "географічного детермінізму" спростовуються досягненнями НТП. А це, в свою чергу, істотно впливає на розміщення сировинної бази окремих галузей промисловості, використання яких завдяки новій техніці стало економічно вигідним. Масове впровадження
ресурсозберігаючих технологій певною мірою теж знижує значення природних ресурсів при розміщенні окремих галузей промисловості. Однак додамо, що недооцінка географічного середовища при розміщенні окремих виробництв може мати негативні наслідки. Адже неточні, необґрунтовані дані про кількісні та якісні параметри природних умов і ресурсів можуть зрештою призвести до економічної недоцільності подальшої експлуатації підприємства, що вплине як на інтереси регіону в цілому, так і людей, зайнятих на цьому підприємстві. Недооцінка грунтово кліматичних умов при розміщенні сільськогосподарського виробництва може зумовити значні втрати не тільки соціально-економічні, але й природні. Свідченням цього є надмірна концентрація посівів цукрових буряків на Поділлі.

До вчення "географічного детермінізму" близько стоїть і вчення "енвайронменталізму". В перекладі з англійської "environment" означає оточення, середовище. Ця течія виникла у США. її представники (Е.Симпл, Р.Сміт, Г.Тейлор) твердять, ніби міжнародний поділ праці визначається відмінностями у природному середовищі. Серед них особливою популярністю користується теорія "кліматичних оптимумів" Е.Гантингтона, за якою найсприятливіші умови для розвитку виробництва мають країни, розташовані в помірному поясі.

І тільки у XIX ст. безпосередньо розробляються теорії розміщення виробництв, їх засновниками були Й.Тюнен, А.Вебер, у XX ст. — А.Гетнер, А.Леш, В.Кристалер. Ці теорії спирались на визначальну роль прибутку за умов ринкового господарства.

Наприкінці XIX і початку XX ст. проблема розміщення виробництва обмежувалась "теорією штандорту". її засновник А.Вебер у праці "Теорія розміщення промисловості" абстрагувався від дії законів ринкової економіки, оскільки об'єктом побудови своєї теорії обрав ізольовану господарську територію. Відповідно до цієї теорії, якщо розглядати розташування джерел сировини та споживачів продукції у певних місцях виробництва, то можна знайти точку в просторі, де витрати на перевезення будуть мінімальні. Таку точку вчений вважав оптимальним місцем для розташування виробництва. За наявності двох пунктів сировини та одного пункту споживання він будував трикутник, у середині якого визначав вихідну точку (рис. 1.3).

Рис.1.3. Трикутник розміщення виробництва за А.Вебером

У пунктах А і С розташовані джерела сировини, у пункті В — споживач продукції. Транспортні витрати не залежать від складу вантажу, а лише від його маси і відстані. У таких випадках маси вантажів можна уподібнити до сил і позначити їх напрями ( r1, r2, r3). Точка рівноваги Р₀ відшуковується за методом побудови паралелограма.

Розташування точки Р₀ є ідеальне, якщо врахувати лише два фактори: сировину і споживача. Однак при появі нових факторів (наприклад, центр розміщення робочої сили) точка Р₀ буде зміщуватись.

Теорія розміщення сільського господарства була розроблена Й.Тюненом і викладена у його праці "Ізольована держава". Вивчаючи питання утворення ренти, він вирішив виявити вплив міста-ринку на сільськогосподарську спеціалізацію прилеглої території, яка характеризується однаковою родючістю для всього обширу. Місто розташоване у центрі території, а простір являє собою круг. Чим далі від центру, тим більші транспортні витрати для ферм, які перебувають у центрі круга. Це впливає на загальні витрати фермерів, але щодо кожної культури неоднаково. Для кожного різновиду сільськогосподарського виробництва є поріг, перевищення якого робить виробництво невигідним. Він залежить від відстані до центру.

Шляхом емпіричних розрахунків Й.Тюнен обґрунтував зональність сільськогосподарського виробництва залежно від відстані до центру. Він виділив шість зон, які концентричними кільцями розташовувались навколо міста (рис. 1.4). Найістотнішим у цій теорії було запровадження до економічного аналізу поняття відстані.

У 40-х роках XX століття було опубліковано працю німецького професора А.Леша, де висвітлювалося широке коло теоретичних проблем розміщення виробництва як країни в цілому, так і її економічних районів. А.Леш надає більшого значення ринкам збуту готової продукції, як головному чиннику розміщення підприємств. При цьому він стверджує, що правильним є таке розміщення, яке забезпечує максимальні прибутки, А.Леш впроваджує новий критерій оцінки розміщення підприємств - інтереси всього господарства країни.

1. Чим відрізняється сучасне розуміння змісту поняття "продуктивні сили" від марксистсько-ленінського?

2. Охарактеризуйте предмет вивчення курсу розміщення продуктивних сил.

3. Що є об'єктом вивчення дисципліни "Розміщення продуктивних сил"?

4. Визначте основні завдання науки про розміщення продуктивних сил.

5. Які функції виконує наука "Розміщення продуктивних сил"?

7. Що ви розумієте під територіальною організацією продуктивних сил?

8. Обґрунтуйте сучасні актуальні проблеми розміщення продуктивних сил в Україні.

9. Поясніть що таке економічні зв'язки і їх класифікація.

10. Обґрунтуйте основні положення теорії "географічного детермінізму" та її різновиди.

11. В чому полягає сутність "теорії штандарту" А.Вебера?

12. Поясніть теорію "концентричних кілець" Й.Тюнена.

13. Назвіть основні риси марксистської теорії розвитку і розміщення продуктивних сил.

14. З якими іншими науками має зв'язок наука "Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка"?

2. У чому полягають відмінності між економічними законами і закономірностями?

3. Дайте визначення закономірностей розміщення продуктивних сил.

4. Назвіть основні закономірності розміщення продуктивних сил і розкрийте їх суть.

5. Що таке принципи розміщення продуктивних сил?

6. Назвіть найважливіші принципи розміщення продуктивних сил.

7. Чим визначається пріоритетність принципів розміщення продуктивних сил?

Рис. 3.1 Склад природно-ресурсного потенціалу

В свою чергу природні ресурси - це тіла і сили природи, які на певному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності. Придатні для використання, але при наявному рівні вивченості території ще не досліджені ресурси мають назву потенціальних природних ресурсів. Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структуру природно-ресурсного потенціалу (рис. 3.2).

Рис. 3.2 Структура природно - ресурсного потенціалу

Природні умови і ресурси істотно впливають на особливості і засади територіальної організації виробництва. Природні умови (клімат, рельєф, географічне положення) можуть в одному випадку гальмувати розвиток суспільного виробництва (розвиток сільського господарства в Сахарі, транспорту в гірських районах) та вважатись несприятливими, а в іншому - створювати додаткові умови для прогресу: достатнє зволоження, достатня річна кількість опадів, сума додатних температур, родючість ґрунту.

Наявність тих або інших природних ресурсів (лісових, водних, земельних, рекреаційних), а також корисних копалин може бути стимулом, поштовхом до розвитку економіки країни. Інше питання - як країна тим ресурсом порядкуватиме. В залежності від кількості природних ресурсів і їх використання країни поділяються на гри групи:

- країни, які багаті на природні ресурси, але нераціонально їх використовують;

- країни, які багаті на природні ресурси і раціонально їх використовують;

- країни, які ніколи не вирізнялися наявністю природних ресурсів на своїй території.

Країни, які входять до першої групи, як правило, продаватимуть сировину, ціни на яку на світовому ринку постійно знижуються через перевищення пропозиції над попитом, а також через дедалі ширше впровадження матеріалозберігаючих технологій. Це простіший спосіб одержати прибуток, який перетворить цю країну на країну, що розвивається, оскільки багатство за рахунок природних ресурсів розбещує і дає змогу жити без надмірних зусиль. Так, в колишньому СРСР у 80-ті рр. за експорт енергоносіїв протягом 5 років отримали понад 200 млрд. доларів США. Тільки незначна частина цих коштів пішла на модернізацію виробництва. Більша частина була витрачена на розвиток військово-промислового комплексу, на придбання товарів широкого вжитку, продуктів харчування, позичена у вигляді довгострокового кредиту так званим "дружнім країнам".

Якщо розвиток країни передбачається коштом однієї добувної галузі, то такий шлях називається монокультурним. Наприклад, чільним експортним товаром є: мідь для Чилі (46%), Замбії (87%), Заїру (48%); боксити для Ямайки (57%), Суринаму (56%), залізна руда для Мавританії (83%), нафта для Венесуели, Брунею, Іраку.

Іншим шляхом ідуть країни, які мають природні ресурси та вміють їх використовувати для вдосконалення власної економіки. За приклад можуть служити Кувейт, Бахрейн, Саудівська Аравія, ОАЕ. Джерелом їх процвітання сталиродовища нафти і природного газу. Тепер там розвиваються і інші галузі промисловості, такі як, нафтопереробна, металургійна, хімічна. Ці країни мають чималі кошти і вкладають їх в економіку інших держав, купують нерухомість по всьому світу.

Основним природним ресурсом Швеції та Фінляндії є ліс. Завдяки йому ці країни стали провідними експортерами паперу, картону і інших продуктів переробки деревини. Для країн, які входять до третьої групи, саме відсутність природних ресурсів стало тим фактором, що стимулював потужний розвиток переробної промисловості. Японію, що входить сюди, почали називати "переробним комплексом". Маючи лише 5% необхідних природних ресурсів і завозячи 95%, країна лідирує у виплавці сталі і кольорових металів з їх подальшим експортом, в експорті продукції машинобудування, лісової, хімічної промисловості. У 70-х рр. прагнучи зменшити залежність японської економіки від імпорту ресурсів, вчені почали розробляти менш енерго- та матеріаломісткі технології.

Класифікація галузей народного господарства за ступенем залежності від природних ресурсів. Природні умови та ресурси мають істотний вплив на галузеву структуру народного господарства країни та види виробництва, що залежать від природних умов. За ступенем залежності галузі можна класифікувати на ті, для яких природні ресурси мають:

Першість деяких країн у забезпеченні природними ресурсами ще не свідчить про високий рівень їх економічного розвитку (Росія, Китай, Бразилія). За внутрішнім валовим продуктом на душу населення вони посідають 57, 102 та 35 місця у світі. А Японія не має природних ресурсів, але входить до "Великої Сімки".

Рис. 3.3 Ступінь залежності розміщення галузей народного господарства від природних ресурсів

Нерідко обсяги запасів природних ресурсів ще не свідчать про високу якість. Так, за забезпеченістю чорним і бурим вугіллям у світі лідирують США, Австралія, ФРН, Росія, а у перерахунку на умовне паливо (1 кг при спалюванні виділяє 7000ккал тепла) лідирують США, Китай, Росія, Індія. Це свідчить, що при оцінці запасів ресурсів слід враховувати не тільки їх фізичні обсяги, але й якість. Природно, що у кращих умовах перебувають країни, які мають запаси ресурсів менші, але вищої якості, їм не треба витрачати додаткові кошти на видобуток, транспортування і переробку. Водночас і відходів, що забруднюють навколишнє середовище, залишається менше.

Така сама тенденція зберігається і щодо нафти та природного газу. Лідери серед запасів і видобутку цих ресурсів різні. Показовим також є аналіз глибини переробки нафтової сировини та відсоток виходу світлих продуктів, бо й це залежить від рівня розвитку економіки. І в цьому -- поруч із структурною перебудовою економіки й запровадженням енергозберігаючих технологій також один із шляхів виходу України з економічної кризи.

Зовсім інша картина складається серед країн, які виділяються виробництвом сталі і чавуну. Лідери у цій галузі, за винятком США та Китаю, не мають значних запасів руд, вугілля й електроенергії.

Наявність або брак певних природних умов або ресурсів до певної міри диктує розміщення продуктивних сил на території. Інколи, через зміну природних умов, доводиться перерозподіляти продуктивні сили на території. За приклад можуть правити наслідки "парникового ефекту". При потеплінні очікується загальне підвищення вологості та збільшення опадів у Європі, а це, насамперед, може відбитись на роботі ГЕС. Оскільки численні малі річки стануть повноводні, треба подумати про ширше впровадження малої енергетики.

На ТЕС і АЕС поверхневі конденсатори охолоджують за допомогою великої кількості води, яка при підвищенні температури повітря потепліє, а це збільшить витрати охолоджуючої води та енергії на її подачу.

Істотно зростає споживання енергії у виробництвах, які вимагають створення контрольованої атмосфери штучного клімату. Це — точна механіка, комп'ютерна техніка, біологічне виробництво. За деякими даними на вентилювання і кондиціювання у промисловості на кінець 2010р. витрачатиметься 40% електроенергії.

Кількісна і якісна оцінка природних ресурсів. Використання в економічній системі природних ресурсів вимагає її адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки:

При технологічній оцінці вивчається ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виражається в балах та категоріях. Переважно вона здійснюється перед економічною.

Економічна оцінка природних ресурсів -- це грошове вираження господарської цінності природних благ, яке визначають за ефективністю їх відтворення (охорони та відтворення економічних систем, експлуатації та переробки природної речовини). Це є необхідний етап для забезпечення ефективного використання природних ресурсів. Показники економічної оцінки повинні бути насамперед порівняльними.

О. Мінц пропонує при економічній оцінці природних ресурсів враховувати вплив територіальних відмінностей у природних властивостях цих ресурсів та їхніх джерел на продуктивність суспільної праці. Нерівномірність їх просторового розподілу потребує врахування різниці в обсягах ресурсів оцінюваних об'єктів. Критерієм оцінки пропонується вважати порівняльну економічну ефективність використання певного джерела ресурсів або територіального їх поєднання. Відмінності в ефективності виражаються в диференційованих сумарних затратах живої та уречевленої праці. Враховуючи це, показниками економічної оцінки повинні бути собівартість, яка характеризує поточні витрати і питомі капіталовкладення, що виражають величину одноразових витрат. Залежно від практичних запитів доцільно виробити кілька критеріїв економічної оцінки:

- поелементна оцінка окремих джерел природних ресурсів;

- оцінка територіальних поєднань різних природних ресурсів;

- оцінка природних умов життя або виробництва.

Послідовники академіка С. Струмиліна оцінку природних ресурсів пов'язують із витратами на їх освоєння і відтворення. Ряд учених, і серед них Л.Канторович, В.Нємчинов, М.Федоренко вважають, що показниками економічної оцінки природних ресурсів є диференційована рента, диференційований дохід, валова продукція, тобто ефект від експлуатації ресурсів. В свою чергу, М.Некрасов стверджує, що для економічної оцінки природних ресурсів, окремих їх видів найрезультативнішим слід вважати метод витрат. Під останнім розуміють величину граничних, з погляду народного господарства витрат на одиницю приросту продукції в певному районі на певному відрізку часу. Критерієм оцінки кожного виду ресурсу є сукупний ефект від певного джерела ресурсів, який залежить від різниці між кінцевими і прямими витратами на приріст виробництва продукції в розрахунку на одиницю відповідного природного ресурсу.

На основі узагальнення існуючих підходів до економічної оцінки природних ресурсів, Є.Качан пропонує класифікувати їх на шість груп:

- затратний підхід передбачає оцінку за величиною затрат на видобуток, освоєння, використання ресурсів. Цей метод має досить серйозну ваду, оскільки ресурс кращої якості і доступніший при розробці дістає нижчу оцінку при значно вищій його споживчій вартості. Тому здійснена за його допомогою економічна оцінка ресурсу не стимулює раціонального природокористування;

- результативний підхід — за його допомогою здійснюють економічну оцінку лише ресурсів, які дають дохід, котрий є грошовим вираженням первинної продукції від експлуатації природного ресурсу. Однак не для кожного виду ресурсу можна визначити вартість первинної продукції. Разом з тим невикористаний ресурс може бути використаним, а при певних умовах може стати дефіцитним;

- затратно-ресурсний підхід - ґрунтується на поєднанні затрат на освоєння природних ресурсів і доходу від їх використання;

- рентний підхід - підхід, при якому природний ресурс може оцінюватися двома способами. По-перше, за відносним ефектом чи прибутком, що дає його використання в
народному господарстві. По-друге, за додатковими затратами на компенсацію втрат прибутку при вилученні певного ресурсу з природокористування. Розрізняють витрати на
запобігання забруднення, які здійснюються заради зменшення шкідливих викидів (будівництво очисних споруд). А також виділяють витрати на компенсацію збитків, які оцінюються через не доотримування національного доходу, додаткові витрати з соціальних доходів тощо. На сьогоднішній день рентний підхід вважається найдоцільнішим; - відтворювальний підхід (новий) - економічна оцінка при цьому є сукупністю затрат на відтворення ресурсу на певній території. Однак перспективна дефіцитність певного ресурсу може призвести до надмірного завищення оцінки;

- монопольно-відомчий підхід є різновидом затратного.
Розміри платежів повинні відповідати фінансовим витратам спеціалізованих установ з управління природними ресурсами.

Для розміщення галузей господарства велике значення мають кількісні параметри певного виду ресурсу, тобто його запаси. За народногосподарським значенням запаси корисних копалин поділяються на групи:

- балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і гірничотехнічним умовам експлуатації;

- позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно.

До позабалансових відносять ресурси, що характеризуються малою потужністю запасів, низьким вмістом цінного компоненту, складними умовами експлуатації.

При визначенні запасів корисних копалин враховують потужність пластів або рідких тіл, їх протяжність або глибину залягання, вміст корисного компоненту та інші специфічні показники. В геології виділяють чотири категорії запасів корисних копалин:

- А - докладно розвідані та вивчені;
- В і С1 - розвідані менш докладно;

Водночас, коли йдеться про геологічну розвідку нових територій, вирізняють прогнозні запаси для оцінки потенційних ресурсів. Запаси корисних копалин за категоріями А, В, С_1,С2 разом з прогнозованими запасами становлять геологічні запаси. До промислових запасів відносять вивчені та розвідані запаси, експлуатація яких за даних умов забезпечує достатню рентабельність виробництва. Гірничорудні підприємства будують при наявності запасів мінеральних ресурсів категорії А, В, С1.

Класифікація природних ресурсів. Класифікація природних ресурсів залежить від обраної мети. Природні ресурси поділяють на:

- мінеральні, до яких зараховуються корисні копалини та мінерально-будівельна сировина. Мінеральні ресурси поділяють на паливні, рудні та нерудні;

- земельні, серед яких виділяють типи ґрунтів, а також типи господарського використання земель: рілля, сіножаті і пасовища, ліси і чагарники, малопродуктивні землі тощо;

- водні - підрозділяються на води Світового океану та води суходолу, які складаються з поверхневих вод (річки, озера, ставки, водосховища, болота, льодовики) і підземних вод
(ґрунтові та артезіанські);

- біологічні ресурси включають рослинний і тваринний світи;

- ресурси Світового океану - перебувають у воді у розчиненому стані, на морському дні й під ним у товщі земної кори;

- рекреаційні, котрі включають природнокліматичні, бальнеологічні та заповідні;

кліматичні і космічні, до яких зараховується сонячна енергія, енергія вітру, внутрішнє

тепло Землі, енергія хвиль тощо.
За ступенем вичерпності природні ресурси поділяють на вичерпні і невичерпні. В свою чергу вичерпні поділяють на відновні і невідновні. До невичерпних природних ресурсів відносять: сонячна енергія, внутрішнє тепло Землі, енергія вітру, води. До вичерпних відновних природних ресурсів належать грунти, рослинний та тваринний світ, атмосферне повітря, вода.

До невідновних відносять корисні копалини і мінерально-будівельна сировина. Період їх відновлення у земній корі налічує десятки і сотні мільйонів років, що неспівмірно з життям людини. Крім того, у найближчому майбутньому повністю вичерпається багато розвіданих запасів корисних копалин (олово, вольфрам, ртуть, сурма, азбест, цинк, нафта) (рис. 3.5).

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого і невиробничого, промислового та сільськогосподарського, галузевого і міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення. Сучасний е

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: