Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Предмет, завдання та методологія науки про розміщення продуктивних сил





Сучасний підхід до визначення поняття "продуктивні сили". Основи ефективної діяльності певної території або підприємства закладаються ще на етапі проектування просторової їх локалізації. Оптимальне розміщення підприємства щодо сировинних і трудових ресурсів, районів збуту продукції означає максимальне зниження витрат на виробництво продукції, що зрештою зумовлює економію затрат суспільної праці, низьку собівартість продукції у виробника. Отже, раціональне розміщення продуктивних сил є одним з найвагоміших чинників зростання економічної могутності України.

Підготовка спеціалістів на економічних факультетах університетів передбачає вивчення студентами науки "Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка". Що ж вивчає ця галузь знань? Перед тим, як відповісти на це запитання, необхідно розкрити зміст поняття "продуктивні сили".

Термін "продуктивні сили" дістався у спадок дисципліні "Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка" від так званого діалектичного матеріалізму, через що зараз справедливо критикується. Але цей термін настільки вкоренився, що вилучити його з ужитку не так просто: в наш час існують наукова дисципліна "Розміщення продуктивних сил", спеціалізовані вчені ради з захисту кандидатських і докторських дисертацій з цієї спеціальності, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України.

Отже, очевидно, що термін "продуктивні сили" повинен мати право на існування. Але, як слушно вважає Л.Шевчук, його слід наповнити новим змістом, позбавивши класового та ідеологічного характеру, сформованого історичним матеріалізмом. Адже саме згідно з теорією історичного матеріалізму це поняття отримало класове та ідеологічне забарвлення. Зокрема, у ленінському тлумаченні наголошувалось, що головною продуктивною силою суспільства є трудящий, робітник. Цим самим ігнорувались люди інтелектуальної праці.

Крім того, відповідно до догм історичного матеріалізму вважалось, що продуктивні сили виступають у найтісніших зв’язках з виробничими відносинами і утворюють спосіб виробництва матеріальних благ конкретну суспільно-економічну формацію (капіталістичну, соціалістичну). Антагоністична суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами веде, на думку марксистів, до соціальної революції.

Якщо у марксистсько-ленінській літературі зміст поняття "продуктивні сили" розкривається як "поєднання речових (засоби виробництва) і особистісних (трудові ресурси) елементів, у результаті чого здійснюється матеріальне виробництво", що змушувало вважати будь-яку іншу діяльність (викладацьку) непродуктивною силою, то тепер продуктивні сили слід розглядати як поєднання місць прикладання праці і людських ресурсів, у результаті чого здійснюється діяльність, корисна суспільству, частині суспільства чи людині за умови, що ця діяльність не суперечить суспільним морально-етичним нормам і цінностям. Тому і праця священика, і робота лікаря, і викладацька діяльність - це праця, а самі вони є елементами продуктивних сил. Крім того, у цьому випадку йде мова про реальні продуктивні сили. Але продуктивні сили можуть бути також фіктивними. У ролі фіктивних продуктивних сил виступають роз'єднані їх елементи (наприклад, є місця прикладання праці і є люди, які через ті чи інші обставини вимушені перебувати в неоплачуваних відпустках тощо, тобто продуктивні сили не функціонують). Види діяльності, які не відповідають суспільним морально-етичним нормам і цінностям, - наркобізнес, сутенерство, система рекету, військова діяльність агресивного характеру та інші види діяльності - слід розглядати як деструктивні сили.

При такому підході новий зміст поняття "продуктивні сили" набуває особливої ваги. Адже за допомогою двох слів можна виразити єдність місць прикладання праці, людських ресурсів, особливості їхньої взаємодії, яка проявляється як характер взаємовідносин між людьми в процесі діяльності, та їхній вплив на природно-ресурсний потенціал у конкретному місці простору і у певний час, тобто в конкретних просторово-часових координатах, а також розглянути це поєднання як чинник і передумову діяльності. Інший аналог цьому терміну у такому контексті знайти важко.

Таким чином, реальні продуктивні сили доречні тоді, коли здійснюється діяльність, корисна суспільству, частині суспільства чи людині. Але здійснення будь-якої діяльності вимагає певних взаємовідносин між людьми. Такі взаємовідносини в науковій літературі часто називали виробничими відносинами, водночас звужуючи їх справжній зміст, адже виробничі відносини характерні під час здійснення виробничої діяльності, тобто в умовах матеріального виробництва, коли люди створюють засоби виробництва і предмети споживання. А вся діяльність є набагато ширшою, тому взаємовідносини між людьми, що виникають у процесі діяльності, на думку Л.Шевчук, потрібно назвати діяльнісними відносинами.

Кількісні і якісні ознаки елементів продуктивних сил на конкретній території на визначену дату, характер діяльнісних відносин, а також особливості взаємозв'язків і взаємозалежностей між ними визначають рівень розвитку продуктивних сил в обумовленій системі відліку.

Таким чином, на сьогоднішній день у науці сформувався новий підхід до тлумачення складу продуктивних сил, не обмежуючись лише тими компонентами, що діють у виробничій сфері. Відповідно до такого підходу до складу продуктивних сил відносять: предмети і засоби праці, робочу силу; природно-ресурсний потенціал; форми і методи організації праці та виробництва; науковий і соціально-культурний потенціал, інформацію. Взаємодія цих компонентів зумовлює певний рівень розвитку продуктивних сил та їх специфічні риси.

Продуктивні сили - це система суб'єктивних (людина) і речових (засоби виробництва) елементів, що виражають активне ставлення людей до природи. У процесі праці освоюються природні ресурси, відтворюються умови існування людей, відбувається соціальний розвиток.

Продуктивні сили - це сукупність трудових ресурсів і предметів та засобів праці. У свою чергу, предмети праці включають природні ресурси (вугілля, руду) і сировинні матеріали (бавовник, зерно, пластмаси, тобто матеріали піддані певній обробці).

Засоби праці - машини і устаткування, будівлі, споруди, засоби транспорту і зв'язку, земля. Головною складовою продуктивних сил єпраця. Робоча сила характеризується кількістю (чисельність працівників) і якістю (статево-віковий склад, рівень кваліфікації, освіта, традиції, навички).

Природні ресурси - це тіла і сили природи, суспільна користь яких змінюється у процесі трудової діяльності людини. Вони використовуються як засоби праці (земля), джерела енергії, сировини і матеріалів, а також як предмети споживання (питна вода, дикі ягоди, гриби).

На сьогоднішній день сукупне значення природних ресурсів у системі продуктивних сил зменшується. Розвиток хімічної промисловості допомагає одержувати добрий врожай з неродючих ґрунтів, пластмаси заміняють деревину. Однак людство не зможе ніколи відмовитись від природних ресурсів, бо вони є речовою основою виробництва матеріальних благ. Крім того, хоча з розвитком НТП відносно зменшується попит на деякі види природних ресурсів (руди чорних металів, вугілля), проте зростає попит на інші (руди кольорових металів, уранова сировина).

НТП перетворив науку на безпосередню продуктивну силу. Адже сучасне велике виробництво неможливе без фундаментальних наукових досліджень, без значних капіталовкладень у розвиток науки, її вплив виявляється у результатах праці, у змінах технології та організації виробництва. В результаті цього з'являються нові виробництва, відбувається зміна територіальних виробничих зв'язків, концентрація і деконцентрація виробництва тощо.

У науковій літературі існують різні визначення поняття "розміщення продуктивних сил". Так, зокрема, у підручнику за редакцією Ковалевського В.В. сказано, що розміщення продуктивних сил - це просторова фіксація виробництва разом з процесом їхнього розвитку в просторі. Можна зробити "моментальний знімок" об'єктів народного господарства і позначити їх на карті, проте слід пам'ятати, що продуктивні сили перебувають у постійній динаміці. Так само, як за висловом Геракліта, "не можна двічі увійти до однієї і тієї ж річки", не можна і продуктивні сили хоча б через добу побачити у тому ж стані в просторі.

В свою чергу Качан Є.П. зазначає, що розміщення продуктивних сил - це динамічний процес обґрунтування, прийняття та впровадження у життя рішень про просторовий розподіл окремих її елементів.

Однак найвдаліше, на нашу думку, визначення належить Алаєву Е., який говорить, що розміщення продуктивних сил динамічний стан, що характеризує поділ продуктивних сил на території згідно з природними, соціальними та економічними умовами окремих регіонів і визначається особливостями територіального поділу праці, властивими даній соціально-економічній системі.

Продуктивні сили функціонують, еволюціонують у певних геопросторово- часових координатах. Отже, поняття продуктивних сил є невід'ємним від поняття їхнього розміщення у просторі. Це поєднання спричинило виникнення терміна "розміщення продуктивних сил". Аналіз сучасної наукової літератури дав змогу простежити змістовність поняття "розміщення продуктивних сил", під яким розуміють:

- дисципліну - науку "Розміщення продуктивних сил", яка вивчає продуктивні сили крізь призму ефективності їхнього функціонування, зумовлену особливостями місця розташування;

- процес - переміщення окремих елементів продуктивних сил із однієї точки простору в іншу;

- локалізацію в просторі - точну адресу, прив'язку (розміщення в конкретному місці) елементів продуктивних сил до конкретного місця в просторі;

- структурні зрушення - динамічність стану продуктивних сил у розрізі територіальних утворень (районів, областей);

- зсуви - перерозподіл продуктивних сил у просторі за певний період;

- напрямок розвитку сукупність заходів соціально-економічної політики;

- форму організації продуктивних сил у просторі.

Отже, розміщення продуктивних сил - це і стан, і процес, і форма організації, і політика.

Об'єкт і предмет науки про розміщення продуктивних сил. Загалом під змістом науки "Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка" слід розуміти сукупність її наукових ідей та гіпотез, які виражаються за допомогою властивого цій науці понятійно-термінологічного апарату, а також законів, закономірностей і принципів, теорій та концепцій, які адекватно відображають об'єкт і предмет дослідження.

Розрізняють загальний і конкретні об'єкти науки.

Загальним об'єктом вивчення науки "Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка" є самі продуктивні сили.

Конкретними об'єктами дослідження є форми геопросторової (територіальної) організації продуктивних сил чи їхніх елементів.

Предметом науки про розміщення продуктивних сил є просторова організація продуктивних сил, вивчення якої здійснюється на різних рівнях: населений пункт, низовий адміністративний район, область чи автономна республіка, економічний район, країна в цілому.

Основні завдання науки про розміщення продуктивних сил. Необхідно зазначити, що продуктивні сили мають не лише територіальний аспект розвитку. В цьому випадку вони вивчаються іншими науками. Так, якщо продуктивні сили розглядаються у зв'язку з виробничими стосунками, то стають об'єктами вивчення загальної економічної теорії (політекономії). Економічна історія вивчає розвиток продуктивних сил у часі. Але оскільки продуктивні сили існують одночасно ніби у кількох "вимірах", закони, які впливають на їх стан і розвиток, виявляються по різному. Територіальну модифікацію економічних законів можна розглядати як закономірності розміщення продуктивних сил.

Таким чином, наука про розміщення продуктивних сил вивчає як загальні закономірності розташування продуктивних сил, так і їх конкретний прояв у галузевому і територіальному аспектах на регіональному і міжрегіональному рівнях. Вона вивчає економічну результативність територіальної організації виробництва для обґрунтування ефективної регіональної політики.

Метою науки є всебічне (демографічне, екологічне та економічне) обґрунтування оптимального розміщення продуктивних сил, а також удосконалення його сучасного характеру, підвищення соціально-економічної ефективності суспільних затрат праці, визначення перспектив розвитку. Поняття "оптимальності" передбачає одержання якомога більшого ефекту від правильно розміщеного підприємства, від найкращої територіальної організації регіону країни. На рівні підприємства ефект виражається у прибутку, на рівні країни - у національному доході. При забезпеченні оптимальності треба співвідносити розмір ефекту з витратами, тобто розрахувати ефективність витрат. Необхідно врахувати соціальний та демографічний фактори. Так, наприклад, посередницьке підприємство може одержати прибуток, вивозячи гостродефіцитну сировину за кордон, але при цьому буде завдано збитків державі. Можна завдати шкоди і через надмірну експлуатацію природних ресурсів, особливо важковідновних або невідновних. Висока концентрація виробництва у регіоні може дати бажаний результат за рахунок добре розвиненої інфраструктури, зручних технологічних зв'язків, але завдати значної екологічної шкоди (Донбас, Придніпров'я). З іншого боку, уряд, прагнучи одержати якнайбільший прибуток від заохочення окремих галузей господарства, може надмірно утискувати чимало інших підприємств або галузей. Так трапляється тоді (країни, що розвиваються), коли пріоритет віддається розвитку експортної монокультури з метою залучення валюти до своєї країни.

Отже, оптимальне розміщення продуктивних сил не завжди має на меті одержання максимального прибутку. Проте раціонально організовані продуктивні сили зводять до мінімуму втрати та об'єктивно сприяють посиленню економічного потенціалу країни, оптимальне розташування підприємств означає: спеціалізація повинна враховувати співвідношення попиту й пропозиції; місцеположення має бути зручним по відношенню до постачальників сировини і матеріалів та споживачів продукції; підприємство повинно бути забезпечене робочою силою; місцеположення підприємства не повинно створювати екологічне, втому числі і соціально-екологічне напруження на території; розміщення підприємства має сприяти кооперативним зв'язкам.

На рівні регіону оптимальне розміщення продуктивних сил передбачає: врахування передумов і факторів спеціалізації економіки; комплексне розміщення господарства; можливість гнучкої перебудови галузевої структури під впливом НТП та ринкової кон'юнктури; задоволення соціально-економічних потреб населення регіону; екологічну безпеку регіону; ефективні міжрегіональні економічні зв'язки.

Таким чином, головною метою науки "Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка" є пошук такої територіальної організації і таких форм продуктивних сил для конкретних умов геопросторово-часових координат, які б функціонували в цих умовах з найвищою ефективністю.

Для досягнення цієї мети необхідно розв'язати низку завдань:

- збагатити теоретичну базу науки;

- дослідити фактори розвитку і розміщення продуктивних сил в умовах реформування сучасної економіки;

- виявити особливості галузевої і територіальної структур господарських систем різних територіальних утворень;

- розробити нові методи дослідження;

- пробувати отримані результати в країнах з різним рівнем соціально-економічного розвитку тощо.

Функції науки. Наука "Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка" виконує низку функцій:

- теоретичну - збагачення знань самої науки;

- пізнавальну - дає можливість краще пізнати закономірності розвитку і функціонування продуктивних сил у різних країнах світу та в окремих регіонах;

- світоглядну - дає змогу виробити власну точку зору на сучасні проблеми розвитку продуктивних сил;

- прогностичну - дає можливість визначити перспективні шляхи розвитку продуктивних сил окремих територіальних утворень тощо.

Потрібно наголосити, що вивчення дисципліни "Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка" є надзвичайно актуальним у наш час. Адже вона чи не єдина дає можливість студентам економічних спеціальностей розібратися в особливостях поєднання таких елементів, як місця прикладання праці, людські ресурси і природно-ресурсний потенціал у конкретному місці простору і у певний час, тобто в конкретних просторово-часових координатах, а також розглянути це поєднання як чинника і передумови діяльності, так і наслідку діяльності. Іншої подібної дисципліни, яка б давала такі знання, серед навчальних програм для студентів економічних факультетів немає.

Актуальність вивчення дисципліни полягає і в тому, що знання, які вона дає, сприяють виробленню належних поглядів на регіональну політику в державі. А без ефективної регіональної політики є неможливою побудова національного комплексу, як неможливою є й економічна незалежність держави.

Перехід України до ринкових умов господарювання Україна потребує негайного вирішення низки теоретичних проблем розвитку і розміщення продуктивних сил, без чого неможливе розроблення стратегії сталого розвитку національного комплексу України на найближчу і більш віддалену перспективу.

Отже, на сьогоднішній день гостро назріла потреба у розв'язані низки теоретичних проблем розвитку і розміщення продуктивних сил. Ці проблеми дискусійні і потребують серйозного обговорення. Але їх вирішення сприятиме підвищенню ефективності формування національного комплексу України.

Проблеми і завдання розміщення продуктивних сил України. Більш як одинадцятирічний досвід реформування вітчизняної економіки виявився досить складним. Незважаючи на великий природно-ресурсний потенціал, наявність значних виробничих потужностей, висококваліфікованих кадрів, Україна істотно відстає за найважливішими економічними показниками від багатьох країн з розвинутою ринковою економікою. Розглянемо тільки деякі проблеми, пов'язані з територіальною організацією господарства.

1. Україна входила до складу іншої держави і її спеціалізація зумовлена потребами територіального поділу праці СРСР. Тому одні галузі розвинені надмірно (добування чорної і марганцевої руди, виробництво чорних металів), а інші розвинуті слабо (легка промисловість).Тому однією з головних проблем є вдосконалення галузевої структури економіки.

2. На території України зосереджені матеріале- та енергомісткі види виробництва, хоча є брак в енергоносіях. Водночас недостатній розвиток науковомістких галузей дисонує з наявністю потужної науково-технічної бази, великого контингенту кваліфікованих робітників і інженерів. Отже, структура економіки України дещо застаріла.

3. Регіональне розміщення виробництва у нас нераціональне: надмірна концентрація матеріаломістких галузей у Донбасі і Придніпров'ї поєднується з недовикористанням ресурсів у Західному регіоні та Півдні.

4. Потреба структурної перебудови економіки України пов'язана з проблемою конверсії. На нашій території розміщувалась чимала частина військово-промислового комплексу СРСР.

5. Через нераціональне розташування виробництва в Україні часто виникають складні екологічні проблеми. Потрібно розосередити промислове виробництво в екологічно напружених районах, перепрофілювати окремі підприємства, що забруднюють навколишнє середовище. Екологічні проблеми в Україні не дозволяють використовувати повною мірою рекреаційний потенціал країни (особливо узбережжя морів, Карпати).

6. Проблеми у розміщенні продуктивних сил країни певною мірою пов'язані з недостатньою ефективністю сучасної системи регіонального управління. Організація управління соціально - економічними процесами в регіонах за умов формування ефективно-функціонуючої ринкової економіки вимагає переходу до стабільних, врегульованих взаємовідносин між державою, регіонами та органами місцевого самоврядування, здатних сприяти раціональному використанню природно-ресурсного, людського, виробничого, інвестиційно-інноваційного та інших потенціалів території як в загальнодержавних, так і в регіональних інтересах.

7. Розвиток ринкових відносин в Україні, вихід її у світовий економічний простір вимагає належного урахування зовнішньоекономічних факторів. Важливою є структурна перебудова економіки країни відповідно до ринкових умов, що вимагає участь держави в міжнародному поділі праці. Це означає збереження для України ринків збуту і вихід на нові.

Категорії розміщення продуктивних сил та територіальна організація виробництва. Проблема територіальної організації продуктивних сил для будь-якої країни є визначальною, оскільки вона лежить в основі господарського управління територією. Будь-яка держава, розробляючи концепцію розвитку на перспективу, оцінює власні економічні, демографічні, природні територіальні можливості, шукає нішу в територіальному і міжнародному поділі праці, визначає галузі спеціалізації як між регіонами, так і щодо обміну товарами на світовому ринку.

Сучасне розміщення продуктивних сил певною мірою є результатом територіального поділу праці, зумовленого економічними, соціальними, природними і національно-історичними особливостями окремих районів та їх географічним положенням. В Україні має місце значна територіальна диференціація в просторовому розподілі населення, засобів виробництва, економічному розвитку в цілому.

Територіальний поділ праці - процес виробничої спеціалізації території, зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами.

Ступінь територіального поділу праці залежить від рівня суспільного поділу праці у країні і може відбивати ступінь розвитку її продуктивних сил. За сучасних умов суспільство витрачає величезні кошти на транспортування сировини, палива, готової продукції. Збільшення територіального віддалення виробництва призводить до збільшення витрат на переміщення ресурсів. Удосконалення розміщення виробництва передбачає впровадження комплексу проти витратних заходів, в тому числі зменшення транспортних витрат. Значну роль у цьому відіграє й раціоналізація розміщення продуктивних сил з погляду екологічної обґрунтованості розміщення нового виробництва.

Територіальний поділ праці, що закріплює певні галузі виробництва за регіонами, виявляється не лише у їх розташуванні, формуванні зон виробництва і збуту, але й у спеціалізації економічних районів та поєднанні їх галузей у міжрайонних і внутрішньо-районних зв'язках.

Серед інших важливих категорій, які вивчає наука про розміщення продуктивних сил, необхідно з'ясувати і таке поняття, як територіальна організація продуктивних сил.

Територіальна організація продуктивних сил -це просторовий взаємозв'язок галузевих, міжгалузевих і територіально-виробничих комплексів, що спирається на раціональне використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, заощадження витрат на подолання диспропорцій у взаєморозміщенні джерел сировини, палива, енергії, місць виробництва і споживання продукції.

О. Шаблій визначив чотири основні ознаки геопросторової (територіальної) організації:

- взаєморозташування (взаєморозміщення) об'єктів у двовимірному просторі земної поверхні. Воно існує між двома пороговими масштабами: а) загальноземним (глобальним); б) "точковим", вираженим рівнем окремого підприємства (закладу) чи населеного пункту. Усі просторові відношення явищ і процесів між двома названими масштабами характеризує географічність. Важливою рисою геопросторовості є взаємозв'язаність об'єктів розташування з природним середовищем земної поверхні;

- наявність просторових зв'язків між розташованими у межах земної поверхні об'єктами. Ця зв'язаність виражається: а) наявністю ліній зв'язку (транспортних та інших ліній комунікацій); б) переміщенням речовини, енергії та інформації (насамперед людей — носіїв усіх цих "субстанцій");

- існування територіальних утворень продуктивних сил (формувань, поєднань, систем, структур). Найчастіше ці територіальні утворення є конкретними об'єктами науки "розміщення продуктивних сил". Прикладами можуть бути економічний район, господарський вузол, територіальний агропромисловий комплекс, територіальна система розселення та ін.;

- функціонування територіальних утворень у часі, що полягає в регульованій (у тому числі саморегульованій) зміні їхніх станів унаслідок взаємодії з довкіллям (природним і суспільним) для досягнення завчасно передбачених цілей.

Отже, територіальна організація продуктивних сил передбачає зв'язки виробництва з природним середовищем та економічні зв'язки. Економічні зв'язки - це широке коло взаємовідносин у виробничій сфері та сфері послуг, а також між самими сферами, а оскільки з розвитком суспільства економічні зв'язки все більше ускладнюються, то відповідно їх класифікація характеризується багатоплановістю (рис. 1.2). Так, у межах територіальне виробничого комплексу можна виділити два типи економічних зв'язків:

- виробничі;

- невиробничі.

Для промислового комплексу характерні наступні групи зв'язків:

- зв'язки зумовлені єдністю місця (електро-, тепло,водопостачання);

- зв'язки за кооперуванням, тобто за спільним виготовленням продукції;

- матеріально-технічні зв'язки стосовно сировини, палива, обладнання та готової продукції;

- зв'язки за комбінуванням, тобто за послідовною обробкою сировини.

З регіонального погляду зв'язки поділяють на:

- внутрішньо районні;

- міжрайонні;

- міжнародні.

Залежно від рівня економічного розвитку країни та мети функціонування її господарства постають різні форми організації території та виробництва.

Територіальна організація виробництва визначається як синтез форм суспільної організації виробництва, який спирається на галузевий та територіальний поділ праці.

Більш спрощеним є поняття "розміщення виробництва" тобто географічне поширення промисловості, сільського господарства і транспорту на території. З цим поняттям пов'язане використання природних ресурсів, а також, налагодження зв'язків між країнами і регіонами. Оскільки під розміщенням продуктивних сил розуміють налагодження господарських зв'язків, тому необхідно з'ясувати і таке поняття, як територіальна структура господарства

 

Економічні зв’язки

 

 
 


у межах промислового комплексу
за єдністю місця
матеріально
за комбінуванням
у межах регіону
внутрішньорайонні
міжрайонні
міжнародні
за кооперуванням
у межах територіально- виробничого комплексу
невиробничі
виробничі

 

 

Рис. 1.2. Класифікація економічних зв'язків

Територіальна структура - це сукупність стійких зв'язків між елементами об'єкта, причому обов'язковою умовою для їх реалізації є подолання геопростору. Це, власне, поділ країни, району та просторово виділені елементи, де кожний з них виконує певну функцію в розвитку даного утворення. Сюди відносять промислові вузли, райони, територіально-виробничі комплекси, технополіси, зони спільного підприємництва тощо.

Залежно від рівня концентрації продуктивних сил на території та особливостей сполучення виробництв розрізняють форми розміщення продуктивних сил.

Форми розміщення продуктивних сил це стійкі територіальне економічні утворення, що характеризуються своєю різноманітністю, конфігурацією, складністю, взаєморозміщенням структурних елементів.

Первісними елементами територіальної організації продуктивних сил є окремі форми, хутори, промислові пункти, що характеризують точне розміщення продуктивних сил на території. У промислових пунктах (містечках) найчастіше розташовуються філії великих підприємств.

Центр - це точка, зв'язки якої з довколишньою територією функціональні.

Промисловий центр - це група промислових підприємств, взаємопов'язаних спільними допоміжними виробництвами, а у ряді випадків - спільністю технологічного процесу, що мають єдину систему розселення і обслуговуються спільною інфраструктурою.

Вузол - це територіальне сполучення об'єктів, що відіграють певну роль у розвитку даної території.

Промисловий вузол - це локальне виробничо-територіальне сполучення, де підприємства поєднуються тісними виробничими й виробничо-технологічними зв'язками таким чином, що вилучення якихось компонентів або порушення цих зв'язків знижує ефективність комплексу, обмежує або унеможливлює виконання господарських функцій.

Територіально-виробничий комплекс (ТВК) -це взаємозумовлене поєднання підприємств на певній території, за якого ефект досягається завдяки вдалому добору підприємств згідно з природними та економічними умовами.

Район — це територія, що відрізняється від інших територій за сукупністю складових частин, які характеризуються єдністю, взаємозв'язком та цілісністю, котра є об'єктивною умовою, закономірністю раціонального розвитку даної території.

Технополіс - це науково-технічний центр, що забезпечує створення та впровадження нових розробок.

Портово-промисловий комплекс - це об'єднання на одній території морських портів, промислових підприємств, приморських поселень, соціально-виробничої інфраструктури, розміщення яких у прибережній зоні зумовлене експлуатацією природних ресурсів прилеглої території та акваторії, забезпеченням зовнішньоекономічної та інших видів діяльності.

Методологія науки. Теорія розміщення продуктивних сил потребує всебічного врахування інтересів як суспільства в цілому, так і його членів, зокрема, збереження навколишнього середовища і природних ресурсів. Тому питання про засади розміщення продуктивних сил є надзвичайно важливим.

Економічна наука почала активно досліджувати проблеми розміщення продуктивних сил наприкінці XIX ст. На той час теорії розміщення продуктивних сил як такої не було. Однак розвиток економічної науки відбувався не тільки завдяки аналізу й узагальненням, а й через створення основ ринкової теорії розміщення виробництва, основоположниками якої є Й.Тюнен, А.Вебер, А.Леш, В.Кристалер, У.Ізард, Дж.Чорлі, П.Хагет.

Найважливішим питанням цієї науки, як уже зазначалося, є питання про засади розміщення продуктивних сил. Мова йде про виокремлення найголовнішої обставини, яка зумовлює саме таке, а не інакше територіальне розташування об'єктів господарства.

Серед багатьох наукових напрямів, що аналізують цю проблему є "географічний детермінізм", коріння якого сягає ще давніх греків (Гіппократ, Страбон). Пізніше видатними представниками цього вчення стали Ш.Монтеск'є, Ж.Реклю, Е.Гантингтон, Ф.Ратцель. Серед прибічників цієї течії були російські історики С.Соловйов, В.Ключевський, український географ Л.Мечников. Сутність географічного детермінізму полягає в тому, що визначальною силою у розвитку людства (включно з розміщенням продуктивних сил) оголошується природне середовище й географічне розташування тієї чи іншої країни або регіону. На думку детерміністів самі природні умови формують структуру та розміщення виробництва і навіть визначають плин історії та спосіб життя народів. Соціальні процеси, таким чином, відіграють другорядну роль.

Різновидом цієї теорії є так званий "вульгарний географізм", згідно з яким процес суспільного розвитку - це наслідок впливу природних сил. Представники цієї течії вважають, що характер суспільного ладу визначають рельєф, клімат, ґрунти, рослинний і тваринний світ. Впливом цих природних елементів вони визначають риси господарського розвитку країни і навіть психологічні риси людей. Окремі вчені (Е.Гантингтон) надають вирішального значення температурним умовам, які обмежують географію діяльності і є кліматичним лімітом розміщення продуктивних сил.

Теоретичні висновки представників "географічного детермінізму" спростовуються досягненнями НТП. А це, в свою чергу, істотно впливає на розміщення сировинної бази окремих галузей промисловості, використання яких завдяки новій техніці стало економічно вигідним. Масове впровадження
ресурсозберігаючих технологій певною мірою теж знижує значення природних ресурсів при розміщенні окремих галузей промисловості. Однак додамо, що недооцінка географічного середовища при розміщенні окремих виробництв може мати негативні наслідки. Адже неточні, необґрунтовані дані про кількісні та якісні параметри природних умов і ресурсів можуть зрештою призвести до економічної недоцільності подальшої експлуатації підприємства, що вплине як на інтереси регіону в цілому, так і людей, зайнятих на цьому підприємстві. Недооцінка грунтово кліматичних умов при розміщенні сільськогосподарського виробництва може зумовити значні втрати не тільки соціально-економічні, але й природні. Свідченням цього є надмірна концентрація посівів цукрових буряків на Поділлі.

До вчення "географічного детермінізму" близько стоїть і вчення "енвайронменталізму". В перекладі з англійської "environment" означає оточення, середовище. Ця течія виникла у США. її представники (Е.Симпл, Р.Сміт, Г.Тейлор) твердять, ніби міжнародний поділ праці визначається відмінностями у природному середовищі. Серед них особливою популярністю користується теорія "кліматичних оптимумів" Е.Гантингтона, за якою найсприятливіші умови для розвитку виробництва мають країни, розташовані в помірному поясі.

І тільки у XIX ст. безпосередньо розробляються теорії розміщення виробництв, їх засновниками були Й.Тюнен, А.Вебер, у XX ст. — А.Гетнер, А.Леш, В.Кристалер. Ці теорії спирались на визначальну роль прибутку за умов ринкового господарства.

Наприкінці XIX і початку XX ст. проблема розміщення виробництва обмежувалась "теорією штандорту". її засновник А.Вебер у праці "Теорія розміщення промисловості" абстрагу­вався від дії законів ринкової економіки, оскільки об'єктом побудови своєї теорії обрав ізольовану господарську територію. Відповідно до цієї теорії, якщо розглядати розташування джерел сировини та споживачів продукції у певних місцях виробництва, то можна знайти точку в просторі, де витрати на перевезення будуть мінімальні. Таку точку вчений вважав оптимальним місцем для розташування виробництва. За наявності двох пунктів сировини та одного пункту споживання він будував трикутник, у середині якого визначав вихідну точку (рис. 1.3).

С

 

А

Рис.1.3. Трикутник розміщення виробництва за А.Вебером

У пунктах А і С розташовані джерела сировини, у пункті В — споживач продукції. Транспортні витрати не залежать від складу вантажу, а лише від його маси і відстані. У таких випадках маси вантажів можна уподібнити до сил і позначити їх напрями ( r1, r2, r3). Точка рівноваги Р0 відшуковується за методом побудови паралелограма.

Розташування точки Р0 є ідеальне, якщо врахувати лише два фактори: сировину і споживача. Однак при появі нових факторів (наприклад, центр розміщення робочої сили) точка Р0 буде зміщуватис







ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.