Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







СУТНІСТЬ ПІЗНАВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ 2





Наукове пізнання

ЛОГІКА ЯК НАУКА

ПОНЯТТЯ

СУДЖЕННЯ

УМОВИВІД

42. Людина, як предмет філософського осмислення (людина, індивід)

а)Важливим аспектом філософ аналізу проблеми людини є розгляд її буття як особистостіка є кінцевим результатом розвитку біолог і соціал начал в ній. Поняття«людина»фіксує загальні властивості представників людськ роду, який є вищим ступенем у розвитку усіх живих істот на нашій планеті. Коли ми говоримо про Л, то ми співвідносимо її зі світом тварин і фіксуємо в ній ті риси, які виділяють її від них:розумність, здатність до праці. Під індивідом мається на увазі окремо взятий, одиничний представник біологічного виду «Homo sapiens», людського роду. Поняття «індивідуальність»розкриває індивіда в його неповторній здатності бути самим собою, виражає своєрідність, оригінальність, що притаманні окремому людському індивіду. Поняття «особистість»акцентує увагу на соціально-значимих рисах людського індивіда, воно фіксує індивідуальну людину як суб’єкт суспільного життя, спілкування та діяльності, носія здібностей, потреб, інтересів, вчинків. Особистість-це людський індивід в аспекті його соціальних якостей і властивостей, що формуються в процесі історично-конкретніх видів діяльності і реалізуються в соціальних зв’язках, інститутах, культурі. При цьому слід мати на увазі, що поняття «особистість»вживається у 2х різних смислах. В широкому плані особистістю є всяка людина, що включена у суспільні відносини. У вузькому сенсі на увазі мають Л як вільного і відповідального суб’єкта свідомої вольової діяльності притаманна відносність: З в певних умовах і відношеннях може виступати у вигляді Д і, навпаки, те, що було добром, в процесі розвитку може перетворитися на З. в)Альтруїзм – моральний принцип, що полягає у безкорисливому прагненні до діяльності на благо інших.



43.

СВІДОМІСТЬ ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНА ВЛАСТИВІСТЬ ЛЮДИНИ

45. Свідомість (структура, самосвідомість, рефлексія) Свідомість як внутр. світ людини має дуже складну структуру, досліджуючи яку не можна провести чіткої межі між її структурними елементами. Традиційно виділяють 3 осн. сфери свідомості:когнітивна (включає в себе як знання про світ, так і самі пізнавальні здібності людини-чуттєві і абстрактно-мислительні. Відчуття (виділення окремих ознак предмета/явища) , сприйняття (поєднання всіх ознак в цілісний образ предмета/явища) , уявлення (відтворення в памяті якогось цілісного образу предмета/явища в той час, коли він/воно не впливає на наші органи відчуття) , поняття оперування ними - ядро Свід-сті. Важливе місце займ. інтуїція-здатність прямого осягнення істини без обґрунтування за допомог. доказів. До цієї сфери також належ. увага і пам'ять) ;емоційна (свідомість є переживанням того, що сприймається, у ній виражається відношення до того, що відображається. Сфера містить емоції, настрої, афекти) ;мотиваційно-вольова (мотиви, інтереси, цілі, потреби людини) . Вищим рівнем свідомості є самосвідомість-здатність людини робити об’єктом розгляду свою власну свідомість. Вона притаманна лише людині. Самосвід-ть - рефлексія людини на умови, в яких вона перебуває, критичний аналіз своїх душевних станів. Формув-ня самосвід-ті обумовлене суспільно. Людина виробляє здатність бачити себе ніби зі сторони через спілкування з ін. людьми. Рефлексія-риса людського пізнання, що означ. дослідження самого пізнавального акту, діяльність самопізнання, що дає змогу розкрити специфіку духовного світу людини.

СУСПІЛЬНА СВІДОМІСТЬ

ЕТИКА НАУКА ПРО МОРАЛЬ

48. основні категорії етики добро та зло!

А) Етика вчить, що таке добро і що таке зло. Це наука про мораль. Етика вказує шляхи подолання зла і шляхи досягнення добра. У різні історичні моменти людство по-різному пробувало розв'язати цю проблему: для одних добром було дотримування Божого закону; для других - класової справедливості; для третіх визначальним був здоровий розрахунок; ще для інших найвищим добром вважалось добро якоїсь нації і т. д.

В філософії "добро" і "зло" - це морально-етичні категорії, в яких виражається моральна оцінка поведінки людей, а також суспільних явищ. Під добром ми розуміємо те, що суспільство вважає моральним, гідним наслідування, а "зло" навпаки має значення аморальне, гідне на осудження, покарання

Б) «Добро» є одним із найзагальніших понять моралі й категорією етики. Розуміння, спосіб тлумачення, аргументації природи й сутності добра і зла істотно впливають на визначення інших категорій етики і на всю етичну концепцію, оскільки ці категорії основні фундаментальні. У них найповніше виявляється спе­цифіка моралі, бо саме за допомогою категорій «доб­ро» і «зло» виділяється, окреслюється моральний фе­номен, тобто моральний аспект діяльності, людської свідомості, поведінки, взаємин людей, їх ставлення до природи.

Зміст категорії «добро» іноді ототожнюють із сутніс­тю моралі взагалі, хоча більшість учених розглядали доб­ро як морально-позитивне начало, зло — як морально-негативне, а саму етику — як учення про добро і зло. Добро — найвища, абсолютна вселюдська цінність, причетність до якої наповнює життя людини сенсом, воно стає самоцінним, а не служить засобом для досягнення інших цілей; уявлення про добро перебуває в органічному взаємозв'язку з ідеалом суспільс­тва і особистості. ДОБРО – гранично абстрактне поняття про відповідність чогось певним позитивним етичним ідеалам щодо корисного для людини та суспільства. Це також поняття про те чого слід прагнути і що слід робити (благодіяння) . ЗЛО – найбільш загальна та абстрактна категорія, що означає чогось добру, благу, його шкідливість для людини та суспільства. Це те, що не треба, не можна робити (злодіяння) і що треба уникати, чому треба перешкоджати і що треба знищувати.

49. Свобода та відповідальність співвідношення свободи та необхідності: різні підходи

Що ж таке свобода? На це питання деякі філософи традиційно відповідали з позицій співвідношення свободи та необхідності. В цьому контексті існують принаймні дві крайні точки зору на цю проблему - етичний фаталізм та етичний волюнтаризм. Перший абсолютизує необхідність, ставить людину в повну фатальну залежність від об'єктивних обставин, перетворює її в запрограмований пристрій, який діє за певною, визначеною чи Богом, чи долею, чи космічними силами схемою. Тому людина невільна в своїх вчинках: все її життя наперед визначене, вона не в змозі нічого змінити. В той же час в такому випадку людина не несе ніякої відповідальності за свої дії. Наслідком такої позиції є правило: «Чому бути, того не минути».

Друга позиція - етичний волюнтаризм — заперечує будь-яку необхідність та стверджує, що людина абсолютно вільна в своїх моральних рішеннях і повинна діяти лише у відповідності зі своєю волею. Ідея необхідності як обумовленості людської діяльності у філософії знаходить свій вираз в моральному законі. Вільна творча доброчесність вище простої покори заповідям. Вільний той, хто відкидає зло не тому, що воно заборонене, а тому, що воно зло (це так звана якісна свобода) .

Б) проблема вибору особистості та її відповідальності

Формою прояву свободи виступає вибір, здійснюваний людиною. В свою чергу, вибір забезпечується волею - духовною спонукальною силою та розумом. Тобто вибір залежить від рівня інформованості та свідомості особистості, тому що рішення приймаються, перш за все розумом, який формує основу для вільного вибору. Вибір є вільним, коли до нього підключені усі інтелектуальні та вольові здібності людини. Але він обмежений та не вільний, коли місце розуму займають почуття страху або обов'язку, викликані зовнішнім примусом. Серед різних ситуацій вибору, з якими зустрічається людина, однією з найгостріших, особливо в дитячому та юнацькому віці, є вибір між "можна" та "не можна". Ще більш складною проблемою є зіткнення внутрішнього "хочу" і зовнішнього "треба". Людина досягає свободи в тій мірі, в якій вона здатна свідомо приймати рішення, враховувати наслідки особистої поведінки та керувати ними. З проблемою свободи тісно пов'язане питання про моральну відповідальність особистості, яка проявляється як зворотна сторона вільно прийнятого рішення, як природний наслідок свободи вибору. Бути вільним, самостійним — значить бути відповідальним. Якщо людина може обирати той або інший варіант поведінки, то вона має нести відповідальність за обране і вчинене нею. Більш того, між свободою та відповідальністю існує пряма залежність: чим ширше свобода, тим більше відповідальність. Такий зв'язок і дає підставу філософам називати свободу не благом, а важкою долею людини. Види відповідальності визначаються тим, перед ким (чим) та за що людина несе відповідальність. Розрізняють наступні види відповідальності: відповідальність людини перед самою собою; відповідальність людини за свої конкретні дії та вчинки перед іншими людьми; відповідальність людини перед світом та людством, яка проявляється, за термінологією екзистенціалізму, у вигляді турботи про світ, пронизаною тривогою за нього. Міра відповідальності у різних людей в різних ситуаціях неоднакова і залежить вона, перш за все, від самостійності здійсненного, від значимості дій для долі інших людей.

Сутність моралі

структурні елементи моралі (10) ;

Мораль постає в двох основних формах: як особистісні якості (мужність, милосердя, відповідальність, чесність, щедрість, стриманість тощо) ; як сукупність норм суспільної поведінки і оціночних уявлень (не вкради, не вбий, справедливо, доброзичливо, порядно тощо) .

Основними структурними елементами моралі виступають: свідомість - переконання, наміри тощо; діяльність - вчинки; моральні норми – найпростіша форма моральних приписів, в яких відображаються усталені потреби людського співжиття та відносини; вони можуть носити характер як позитивних вимог ("будь чесний!", "поважай старших!") , так і заборон ("не кради!") ; моральні якості людини (доброчинності) , котрі проявляються у її вчинках; моральні принципи, котрі складають стрижень моральної орієнтації людини - егоїзм, альтруїзм тощо; принципи є тією основою, котра визначає вибір людиною того чи іншого варіанту поведінки, дотримання нею тих чи інших моральних норм; моральні цінності - суспільні установки, імперативи, цілі та проекти, котрі виражені у формі нормативних уявлень про добро та зло, справедливе та несправедливе, про сенс життя та призначення людини тощо; поділяються за ступенем їх розповсюдженості і значимості на загальнолюдські, групові та індивідуальні; особливе місце займають вищі моральні цінності; моральні ідеали – найвищі моральні вимоги, взірці найбільш цінних і досконалих моральних орієнтирів і прикладів для наслідування.

В) суперечливість морального прогресу (10) .

Моральна культура особистості — продукт розвитку людських стосунків і тому обумовлена соціальним прогресом. У зв'язку з цим здавна ведуться дискусії щодо морального прогресу: ілюзія це чи реальність? Однозначної відповіді на це питання поки що немає. Моральний прогрес виступає як складний багатоплановий процес утвердження гуманістичних засад у свідомості і діяльності людини. Уже саме виникнення моралі свідчило про прогрес людини. Моральне вдосконалення людини можна прослідкувати, аналізуючи основні історичні етапи її розвитку. Слід зупинитися ще на такій важливій характеристиці морального прогресу як його неоднозначність, суперечливість. Кожен його етап пов'язаний не лише з набутками, але і втратами. Наприклад, формування у феодальному суспільстві станово-корпоративної моралі було кроком назад порівняно з мораллю, що існувала серед вільних громадян рабовласницького суспільства. Буржуазний спосіб життя ґрунтується на засадах, згідно з якими раціональне, розумне ототожнюється з практично-утилітарним відношенням, внаслідок чого прагматична цінність предметів і явищ (користь) нерідко заступає цінності життя і культури (добро, красу, а іноді й істину) . А перспектива отримати високий відсоток прибутку може штовхнути капіталіста навіть на злочин. Соціальна та духовна криза людства у XX столітті ставить перед проблемою виживання. Інформаційна цивілізація потребує глибоких змін не тільки в економічних відносинах, у сфері соціального та політичного життя, але й у моральних характеристиках особистості. Це передбачав ще на початку XX століття великий гуманіст І. А. Швейцер, зробивши висновок щодо більшої значимості морального прогресу у порівнянні з науково-технічним. Він вважав, що науково-технічний прогрес привів до виснаження сил етичного прогресу, а "культура, що розвиває лише матеріальну сторону без відповідного прогресу духовного, подібна до корабля, котрий, позбавившись рульового управління, втрачає маневреність і нестримно мчить назустріч катастрофі".

 

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.