|
|
Філософія позитивізму та постпозитивізмуПредставители: Конт, Спенсер, Милль. Конт: философия Гегеля - умозрительная конструкция. Проблемы общего вопроса философии перестали существовать. Позитивизм: основатель Конт. Единственный источник истинного знания - конкретные науки. Отрицают познавательную ценность философского исследования. Отвергается умозрение как средство получения знаний. Главный принцип - феноменализм: научные теории и законы истолкованы как обобщение эмпирических фактов. Задачей науки является чистое описание фактов, а не объяснение их. Человеческий разум в своём движении проходит 3 этапа: 1) Этап вымысла (религия). 2) Этап метафизики - работа с абстрактными понятиями. 3) Этап истинного научного положительного знания. Позитивизм ликвидирует первые два этапа, метафизика - излишняя. Любая наука сама себе философия. Нужно прекратить разговоры о сущности => остаются только явления, которые даются нам в ощущениях - система объективного идеализма. Отрицание философии, различие, истинным является только научное познание. Конт попытался классифицировать частные науки: 1) Математика + теоретическая механика. 2) Теоретическая астрономия + небесная механика. 3) Физика. 4) Химия. 5) Биология. 6) Социология. (Классификация научного знания. Движение от простого к сложному). Постпозитивизм - этап в развитии философии (не школа и не течение). Начался с выхода книги Куна “Структура научных революций”. Характерная черта - многообразие методологических концепций и их взаимная критика. Общие черты постпозитивизма: 1) отходит от ориентации на символическую логику и обращается к истории науки. 2) изменяет проблематику методологических исследований (главная проблема - понимание развития научного знания. Как возникает новая теория? Как она добивается признания? Попытки ответить на эти вопросы формируют представление о структуре научного знания (структура парадигмы у Куна, но они (представления) носят вторичный характер.) 3) характерен отказ от жёстких разграничений: не противопоставляют факты и теории, открытия и обоснования, эмпирические знание (надёжно обоснованное) и теоретическое (ненадёжное и необоснованное), а они взаимопроникновенны. Для установления фактов нужна определённая теория, то есть факты зависят от теории. Логически позитивисты отделяли процесс появления нового знания от его обоснования. Постпозитивисты: открытие и обоснование нового знания - единый процесс: возникновение и развитие новой теории является и её обоснованием. 4) позитивисты считали метафизику бессмысленной и хотели устранить её от науки. Постпозитивисты признавали осмысленность философских положений и неустранимость их из научного знания; стремились опереться на историю науки. Главный объект внимания - развитие знания; считали, что в истории науки неизбежны революционные преобразования, когда происходит пересмотр значительной части ранее признанного и обоснованного знания. Говорили не о развитии, а об изменении научного знания. Важная проблема: вопрос о существовании в этом изменении накопленного знания и вопрос о доказательстве прогрессивного развития научного знания. Учёные - это те люди, которые более или менее успешно вносят свою лепту в науку (совокупность факторов, теорий, методов). Нормальная наука основывается на допущении, что научное сообщество знает каков окружающий мир. Когда возникает смена предписаний, такая ситуация рассматривается как научная революция (происходит отказ от определённой теории в пользу другой, не совместимой с прежней). Достижения Кун называл парадигмами - это примеры фактической практики научных исследований, которые включают закон, теорию, их практическое применение и оборудование. За неимением парадигм, первоначальное накопление фактов являлось деятельностью, которая подвержена случайностям. Только парадигма может сделать работу по отбору экспериментов более эффективной. Учёные в русле нормальной науки не ставят себе целью создание новых теорий; их исследование направлено на разработку тех теорий, существование которых парадигма заведомо предполагает. Три момента в научном исследовании фактов, которые невозможно резко отделить друг от друга: 1) Факты, которые особенно показательны для вскрытия сути вещей. 2) Ставят теорию и природу в соответствие. 3) Представляют собой эмпирическую работу для разработки парадигмальной теории в целях разрешения неясностей. Отказаться от парадигмы - значит прекратить те научные исследования, которые она определяет. Отказы появляются в те моменты, когда вспыхивают научные революции. Разработка нового способа предсказывания требует решения всевозможных головоломок - особой категории проблем, решение которых может служить для проверки таланта исследователя. Существование решения является критерием ценности головоломки. Среди главных мотивов, побуждающих человека к научному исследованию - желание добиться успеха, надежда найти закономерность. Нормальная наука - в высокой степени детерминированная правилами деятельность. Правила вытекают из парадигм, но парадигмы могут управлять исследованием даже в отсутствие правил. Парадигмы могут определять характер нормальной науки без вмешательства поддающихся обнаружению правил. Причины: трудность обнаружения правил, природа научного образования; парадигма определяет научное исследование, нормальная наука может развиваться без правил, пока принимаются без сомнений достигнутые решения проблем, правила постепенно приобретают принципиальное значение, когда утрачивается уверенность в парадигмах; за парадигмами признаётся приоритет первичности по отношению к общепринятым правилам. Нормальная наука не ставит целью нахождение нового факта, она создается в ходе игры по одному набору правил, но их восприятие требует другого набора правил. Открытия начинаются с аномалий, то есть с установления фактов, что природа нарушила научные ожидания, направляющие развитие нормальной науки. Процесс завершается при приспособлении теории к новым обстоятельствам и аномалии сами по себе становятся ожидаемыми. Характеристика открытий новых видов явлений: предвидение аномалии, её признание, последовательное изменение парадигмы. Новая теория предстаёт как реакция на кризис. Кризис - предпосылка возникновения новой теории. Но ученым нелегко отказаться от старых парадигм. Различия между следующими друг за другом парадигмами необходимы (различия не только по содержанию, но и по методам). Традиция нормальной науки, которая возникает после научной революции не только не совместима, но и несоразмерна с традицией, существовавшей до неё. В результате восприятия новой парадигмы приходится переопределить основы соответствующей науки. Парадигма определяет научное исследование и указывает направление для реализации плана. Обсуждение парадигм является революционным. После революции учёные видят мир в ином свете. После научных революций совокупности старых операций становятся нецелесообразными и заменяются другими, но эти изменения не бывают всеобщими и наука (после революции) включает совокупность операций, которые осуществляет теми же методами, что и в дореволюционный период.
ОНТОЛОГІЯ
26. КАТЕГОРІІ ДІАЛЕКТИКИ СУТНІСТЬ І ЯВИЩ Категорії діалектики:сутність та явище. Категорії-філос. поняття, які на відміну від простого поняття, зорієнтовані не стільки на властивості, скільки на закономірності розвитку буття. Категорії є результатом практичного відношення Л. до світу, інструментом його пізнання та пояснення. Категорії «сутність» та «явище»є категоріями визначеності буття. Цікатегорії виявляють різні сторони речей, ступені пізнання, різний рівень глибини розуміння об´єкта. Сутність -філос. категорія, яка фікс. внутр. зміст предмету, постійні, глибинні, необх. зв´язки елементів предмету як системи. Через сутність виявляється основне, визначальне в предметі-фундамент. власт-ті, зв´язки, протиріччя та тенденції його розвитку. Явище -категорія, що фіксує зовн. сторони існування дійсності, виражає форму прояву сутності. Явище багатше, ніж сутність, бо містить у собі не тільки виявлення внутр.. змісту, суттєвих зв’язків об’єкта, але й б-я випадкові стосунки, його особл. риси. С. таЯ. завжди нерозривно пов 27. Категорії діалектики: А) основний зміст категорій „причина” та „наслідок”; Розгляд категорій, які забезпечують можливість з'ясування механізму обумовленості явищ, процесів, предметів буття у світі, слід починати з категоріальної зв'язки "причина - наслідок". Явища обумовленості розглядали уже мислителі античності. Атомісти вперше запропонували принцип причинності (Левкіпп-Демокрит), а Аристотель виділяв 4 види причин: формальну, матеріальну, рушійну та цільову, які обумовлюють існування світу. Вже тоді під причиною вони розуміли явище, дія якого викликає, породжує інше явище – наслідок. Поняття причини традиційно відноситься до числа основних категорій науки та філософії. Воно широко використовується і в нашому буденному мисленні. Причини можна характеризувати як: об'єктивні -існують поза волею людини; суб 'єктивні - проявляються в цілеспрямованих діях людини; зовнішні - характеризують взаємодію систем; внутрішні - діють в межах даної системи; повні - являють собою сукупність всіх подій, при наявності яких народжується наслідок; головні - ті, що відіграють вирішальну роль; специфічні - сукупність обставин, взаємодія яких викликає певний наслідок. Можна виділити ще прості та складні, прямії та опосередковані причини тощо. Якщо враховувати зміст механізму причинності, тобто перенесення речовини, енергії або інформації, то слід виділити матеріальні і ідеальні, енергетичні та інформаційні причини. Чітке фіксування механізму причинності забезпечує можливість розрізняти причину та умови її здійснення. Якщо причина - це те, що несечу собі реальний потенціал у вигляді речовини, енергії або інформації, то її умовою є сукупність обставин, за яких можливий наслідок стає реальністю. Для реалізації даної події необхідні умови, а з мінюючи умови, можна змінити дію причини та характер наслідку. Подія може здійснитися і під впливом приводу, це подія, що безпосередньо передує іншій події, робить можливим її виникнення, але не породжує, не визначає її. Не даремно говориться: була б причина, а привід знайдеться. Б) діалектичний зв’язок категорій „причина” та „наслідок”; Детермінізм і індетермінізм - це крайнощі. У світі мають місце і динамічні (однозначні), і вірогідні причинно-наслідкові зв'язки та відношення. Категоріям "причина" та "наслідок", як і всім іншим категоріям філософії, притаманний об'єктивний зміст, ланцюг причинно-наслідкових зв'язків об'єктивно необхідний та універсальний. Він не має ні початку, ні кінця, не переривається ні в просторі, ні в часі. Таке положення і фіксується законом (або принципалі) причинності. Якщо ми припускаємо явища, які позбавлені своєї причини, то ми вимушені допускати для них існування надприродної сили. Закон причинності не знає виключень. Причинно-наслідкові зв'язки існують у всіх формах буття у світі. Між причиною та наслідком існує досить складний механізм взаємодії. Існує положення про те, що причина передує наслідку. Але його не слід розуміти буквально, тому що причина може в окремих випадках виступати як причина лише одночасно зі своїм наслідком. Взаємодія причини та наслідку може також характеризуватися принципом зворотного зв 'язку, який діє в усіх самоорганізуючих системах. Зворотній зв'язок несе в собі можливість того, що причина та наслідок міняються місцями. Причина стає наслідком, а наслідок -причиною, але при цьому зберігається часова спрямованість процесу розвитку. З розвитком науки уявлення про статистичні закономірності і ймовірнісну природу причинно-наслідкових зв'язків розвивається. Певні уточнення в розуміння детермінізму внесла синергетика - наука про самоорганізацію складних систем. В контексті розгляду категорій причини і наслідок слід акцентувати увагу на ряд важливих моментів. Так, цілий ряд наукових фактів привів учених до висновків, що будь-які природні процеси мають стохастичну складову і протікають в умовах тієї чи іншої невизначеності. Для складних систем існує, як правило, декілька альтернативних шляхів розвитку. Синергетика розкриває особливості прояву причинно-наслідкових зв'язків у нерівноважних системах. їх розвиток багатоваріантний, при цьому можливим є не будь-який вид еволюції, а. лише певний спектр шляхів. Нерівноважні системи надчутливі до зовнішніх впливів, так що навіть незначні за інтенсивністю впливи можуть стати причиною суттєвих наслідків, в тому числі катастрофічного характеру. Можливість неочікуваних поворотів в розвитку обумовлена тим, що він ' здійснюється через випадкові зв'язки.
28. Категорії діалектики: необхідність та випадковість: А) основний зміст категорій „не-сть” та „вип-сть”; Процес розвитку необхідно розглядати крізь призму категорій "не-сть" та "вип-сть". Це філософські категорії для позначення двох протилежних форм зв'язку між явищами дійсності. Не-сть відображає внутрішню закономірність у зв'язках між явищами; необхідністю є те, що неодмінно має статися у даних умовах і певним чином; це сталий, істотний зв'язок явищ, процесів, об'єктів дійсності, зумовлений усім попереднім ходом їхнього розвитку. Необхідне випливає з сутності речей, відображує загальне, типове, внутрішнє, те, що переважно витікає з глибинних, суттєвих, повторюваних зв'язків і явищ дійсності. Вип-сть - це такий тип зв'язку тих чи інших явищ з оточуючим світом, котрий обумовлений зовнішніми причинами, це те, що може статись або не статись, відбутися так чи по-іншому. Категорія випадковості відображує поверхові, нестійкі зв 'язки, виявляє, перш за все, одиничне, що є несуттєвим для даного явища. Б) співвідношення категорій „не-сть” та „вип-сть”: різні підходи; В ході розвитку філософської думки формувались різні погляди на співвідношення категорій "не-сть" і "вип-сть'*, причому в основному переважала абсолютизація необхідності і заперечення випадковості, яка визначалась як не-сть, причина якої невідома. Це було характерним як для античного філософа Демокріта, так і для філософів Нового часу голландського філософа Спінози та матеріалістів епохи Просвітництва. Так, Гольбах вважав, що життя - це лінія, яку ми повинні за велінням природи описати на поверхні земної кулі. Тим самим вип-сть виключалась із наукових теорій, вона вважалась другорядним чинником, котрий не має принципового значення. Із заперечення випадковості випливало, що все у світі є необхідним, навіть незначні події є неминучими. Ця точка зору призводить до фаталізму - уявлення про панування в світі тільки необхідності. Такий філософський підхід зближувався з релігійним світоглядом, згідно з яким все у світі, в житті суспільства, окремої людини- наперед визначено Богом. Тільки на початку XIX століття Гегелем, а потім Марксом була проаналізована діалектика необхідності і випадковості, яка полягає в тому, що вип-сть виступає як форма прояву необхідності і як її доповнення. Г. Гегель назвав "хитрістю історичного розуму", маючи на увазі її непередбачуваність, випадкові форми її прояву. Якби історія розвитку людей була позбавлена цієї випадковості, то від неї б віяло містичною, фатальною зумовленістю. Проте це не означає, що в історії править випадок та свавілля. Правильне розуміння співвідношення необхідності та випадковості допомагає уникнути як фаталізму так і волюнтаризму. Діалектика взаємодії необхідності і випадковості проявляється і в тому, що у процесі розвитку вип-сть може перетворюватись на не-сть. Слід зазначити таку загальну тендецію: чим складніша форма руху матерії, тим відносно більшу роль у функціонуванні систем належить випадковості. Роль випадковості у житті суспільства пов'язана значною мірою з роллю особистості.   ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...  Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...  ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...  ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры... Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|
яз. між собою:немає сутності, яка ніяким чином не проявлялась би, не існує і явища, котре не було б пов