Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Особливості виховного процессу





1. Виховний процес є цілеспрямованим. Мета сучасного виховного процесу характеризується гармонією соціальних та індивідуальних цілей, завдань, співробітництвом у їх досягненні.

2. Процес виховання є процесом багатофакторним: на нього впливає родина, окремі педагоги, вся школа в цілому, все суспільство з його виховними інститутами. Встановлено, що чим більше за своїм напрямком і змістом збігаються впливи організованої виховної діяльності й об'єктивних умов, тим успішніше здійснюється формування особистості. Крім цього, особистість одночасно зазнає багатьох різнохарактерних впливів, накопичує позитивний і негативний досвід.

3. Процес виховання є тривалим, власне, безперервним процесом. Він триває все життя. При цьому змінюється лише роль і співвідношення різних виховних факторів. Безперервність виховання полягає ще й в тому , що виховні впливи учні відчувають не лише в момент реалізації виховної дії. Бувають і можливі дії («що скаже вчитель», «як відреагує колектив»), а також педагогічний наслідок.

4. Процес виховання є комплексним. Особистість формується в цілому, певні риси та якості в неї розвиваються не почергово, а одразу, комплексно. Це означає, що цілі, завдання, зміст, форми і методи виховного процесу повинні підпорядковуватися ідеї цілісності формування особистості, тобто педагогічний вплив повинен мати комплексний характер.

5. Варіативність і невизначеність результатів. Виховному процесові притаманна віддаленість результатів від моменту здійснення безпосереднього виховного впливу. Це пов'язано із значними індивідуальними відмінностями учнів, різним досвідом їх соціального формування, ставленням до виховання.



6. Процесу виховання властива самокерованість. Його протікання здійснюється в двох напрямках: від вихователя до вихованця (прямий зв'язок), результатом чого є послідовність взаємопов'язаних виховних ситуацій; від вихованця до вихователя (зворотний зв'язок), який дозволяє будувати кожну виховну ситуацію з урахуванням результативності попередньої. Чим більше у розпорядженні вихователя зворотної інформації, тим доцільнішим стає виховний вплив.

 

Етапи виховання

Виховання – це передача і організація засвоєння накопиченого людством соціально-історичного досвіду, його духовної культури; педагогічно цілеспрямована організація діяльності і спілкування людини, що сприяє формуванню у вихованців певного ставлення до оточуючого світу, до себе, до моральних норм і правил поведінки. Цей процес є двостороннім (обов'язкова взаємодія вихователя і вихованця).

Етапи: - оволодіння і освоєння знань вихованцями про норми і правила поведінки; - формування переконань(твердих, заснованих на визначених принципах і світогляді поглядів, що слугують керівництвом у житті); - формування почуттів(стійких і узагальнених ставлень людини до суб’єктів і об’єктів життєдіяльності).

Першим етапом процесу виховання є усвідомлення вихованцями норм і правил поведінки, які їм пропонуються. Для того, щоб поводити себе правильно, необхідно визначити для себе критерії поведінки. А.С. Макаренко практикував проведення з вихованцями спеціальних бесід теоретичного характеру: про чесність, ставлення до сторонніх, своїх, державних речей, стриманість, повагу до жінки, дитини, людини похилого віку. Ним була розроблена навіть теорія вчинків стосовно суспільства. Джерела отримання знань про норми і правила поведінки різні: слово вихователя, його особистий приклад, приклад інших людей, цікава книга, стаття в газеті, журналі тощо.
Багато виховних систем даному етапу приділяли мало уваги, сподіваючись, що вихованці з часом і самі зрозуміють, що, для чого і чому слід робити. Головне — приступити до дії, тобто формувати необхідну поведінку. Чим більше помилок допускають вихованці, тим краще. Своєчасна корекція поведінки (часто за допомогою тілесних покарань) швидко виправить стан.

Другим етапом виховання є формування ставлення учнів до норм і правил поведінки, яка пропонується. Важливо, щоб учень не просто розумів і осмислював те, що йому розповідають, показують чи просять зробити, а виявляв при цьому почуття. Зокрема, якщо йому пояснюють, як важливо бути добрим, чуйним і уважним до людей, він повинен відчути і почуття жалю, і співчуття до тих, про кого розповідає учитель, про кого потрібно піклуватися. Абстрактне поняття честі стає зрозумілим, доступним, коли учня запитують про те, як би він відреагував, якби, наприклад, була уражена честь його коханої дівчини, сестри. Почуття патріотизму легше пробудити, якщо спрямувати увагу учня на реальні зміни, що відбуваються в його родині, рідному селі, місті. Отже, лише загострюючи почуття і спираючись на них, вихователі можуть підвести учня до дії.
Третім етапом є формування поглядів і переконань. Формування поглядів — це етап сприйняття, засвоєння і перетворення засвоєних норм в особисте надбання. Це потенціальна готовність до дії. Переконання — це тверді, засновані на певних принципах і світогляді погляди, які слугують керівництвом у житті. Переконання пов'язане з дією. Переконання людини виявляються в її праці, ставленні до праці, своїх обов'язків, у її стосунках з людьми, в різних вчинках, діях тощо.

Четвертим, головним етапом виховного процесу є формування загальної спрямованості особистості в процесі різноманітних видів діяльності. Тренування в діяльності, багаторазові повторення забезпечують формування навичок і звичок поведінки, яка відповідає сформованим переконанням, тобто виробляються звички такої поведінки, яка стає нормою. Система звичних дій, вчинків поступово переходить у рису характеру, властивості особистості. Чим більшої ваги в структурі виховного процесу набуває педагогічно доцільна, добре організована діяльність, тим вищою стає ефективність виховання.

 

12. Закономірності і принципи виховання.

«С конспекта:

1. Закон соц. зумовленості цілей, змісту, принципів, методів виховання. Цей закон визначає об’єктивний вплив суспільних відносин та соц. устрою на формування основних компонентів процесу виховання.

2. Закон зумовленості виховання характером діяльності та спілкування вихованців. Передбачає доцільну організованість різних видів діяльності, завдяки якій відбувається виховний процес.

3. Закон цілісності та єдності закону виховання. Необхідність гармонійної єдності всіх його компонентів, що передбачає розвиток комплексних, духовних і проф. якостей.

4. Закон єдності і взаємозв’язку теорії та практики виховання.»

 

С интеренета:

Виховання – це передача і організація засвоєння накопиченого людством соціально-історичного досвіду, його духовної культури; педагогічно цілеспрямована організація діяльності і спілкування людини, що сприяє формуванню у вихованців певного ставлення до оточуючого світу, до себе, до моральних норм і правил поведінки. Цей процес є двостороннім (обов'язкова взаємодія вихователя і вихованця).

 

Закономірності – це зв'язки між найважливішими компонентами виховного процесу. Серед них: – залежність ефективності виховного процесу від організації діяльності і спілкування вихованців;– залежність результативності виховного процесу зовнішніх впливів (на свідомість, почуття, волю особистості) і внутрішніх процесів особистості. (активності і самостійності в діяльності й спілкуванні); -- залежність від реалізації основних принципів.

У процесі виховання особливо важливими є також такі закономірності:
1. Органічний зв'язок виховання із суспільними потребами та умовами виховання
. Розвиток суспільства зумовлює зміни, диктує нові потреби і в його виховній системі. Наприклад, у зв'язку з розбудовою незалежної Української держави виникла потреба формування в підростаючого покоління української національної свідомості, любові до свого народу, його традицій, історії, культури.
2. Взаємодія у виховному процесі всієї сукупності різноманітних чинників. Виховує все: люди, речі, явища. Серед виховних чинників найвагомішим є людський (роль батьків, педагогів).
3. Опора у виховному процесі на позитивні якості дитини, стимуляцію активності особистості, позитивні емоції від досягнутих успіхів.
4. Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовну, емоційну сфери.Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).
5. Визначальними у вихованні є діяльність і спілкування. Діяльність — головний фактор єдності свідомості й поведінки, коли учень зайнятий певним видом діяльності (навчальною, трудовою, ігровою, спортивною та ін.), що забезпечує всебічний розвиток особистості.
У вихованні закономірності виявляються в усьому різноманітті взаємозв'язків і взаємоперетворень. їх необхідно враховувати під час створення будь-якої виховної ситуації.

Закономірності виховання виявляються в розмаїтті і взаємозв'язків і взаємоперетворень. Знання їх дає педагогу змогу цілеспрямовано проектувати виховний процес і втілювати в життя програму виховних заходів.

Принципи – це загальні вихідні положення, що відбивають основні вимоги до змісту, методів, організації виховного процесу.

Узагальнюючи досвід виховної діяльності, вони є системою вимог щодо всіх аспектів виховного процесу, спрямовують його на формування цілісної особистості.

Вимоги які визначають зміст мету методи організації виховання

1Принцип гуманізму виховання.

2.Принцип урахування вікових та індивідуальнніх особливостей вихованців

3.Принцип вихавання в діяльності---передбачае забезпечення активності особистості в обміні інформаціею уміннями ,залученям до різних видів діяльності:Пізнавальної трудової….Забеспечення позитивних між особистісних стосунків між вихователем і вихованцем

4.Принцип стимулювання особистості до самовиховання.

5.Принцип національного виховання. Вони закорінені у виховній традиції народу, тісно пов'язані з його історичною долею і ментальністю. Найпомітніші серед них народність, природо-відповідність, культуро-відповідність, демократизація, гуманізація, етнізація та ін.

6.Систематичність, послідовність і наступність у вихованні. Формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки вимагає системи виховних заходів, які застосовують у певній послідовності. Адже позитивних рис особистості не можна сформувати, якщо виховний процес буде випадковим набором епізодичних впливів.

7.Комплексний підхід у вихованні. Будь-який систематичний виховний процес передбачає єдність:

— мети, завдань і змісту виховання;

— форм, методів і прийомів виховання;

— виховних впливів закладу освіти, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці;

— виховання і самовиховання.

Принцип комплексності вимагає враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів (студентів), а також постійно коригувати виховні впливи залежно від рівня їх вихованост

Принцип цілісного підходу до виховання –це теоретична база виховної діяльності.

 

Мета й завдання виховання.

Мета виховання – це наперед визначені результати в розвитку й формуванні особистості, яких намагаються досягти в процесі виховної роботи. Знання мети виховання дає педагогу чітке уявлення про те, яку людину він повинен формувати і, природно, надає його роботі необхідну спрямованість і осмисленість.

Метод виховання – це спосіб педагогічної діяльності, спрямований на реалізацію мети виховання.

Прийом виховання – складник методу, що забезпечує застосування його у конкретних умовах.

Засіб виховання – все те, за допомогою чого відбувається виховання: предмети, твори духовної й матеріальної культури (наукові посібники, книжки, газети, твори мистецтва); слово вихователя; різноманітні види діяльності (навчання, гра, художня самодіяльність, спорт); конкретні заходи (вечори, політінформації, збори).

Всебічне виховання передбачає формування у людини певних якостей відповідно до вимог морального, розумового, трудового, фізичного й естетичного виховання.

Класифікація методів – це вибудувана за певною ознакою система методів. У сучасній теорії виховання найбільш поширена така класифікація:

o методи формування свідомості (освічення, навіювання, переконання, приклад);

o методи організації діяльності й формування досвіду поведінки (вправа, привчання, доручення, виховні ситуації);

o методи стимулювання і корекції поведінки (змагання, заохочення, покарання);

o методи самовиховання (самоспостереження, самоаналіз, самоконтроль, самонаказ).

Фактори, від яких залежить ефективність використання методів виховання:

o педагогічно обґрунтоване зіставлення методів виховання з метою, завданнями, змістом, принципами виховання;

o застосування в єдності методів різних груп;

o урахування своєрідності педагогічної ситуації;

o аналіз впливу на особистість методів, які вже застосовувались;

o урахування особливостей особистості вихователя;

o забезпечення переходу методів виховання у методи самовиховання (переконання – у самопереконання, управління – у самоуправління тощо).

 

Перед моральним вихованням поставлено такі завдання:

• оволодіння особистістю правилами та нормами моральної поведінки;

• розвиток почуттів;

• формування переконань;

• формування умінь і навичок моральної поведінки.

Завдання розумового виховання такі:

• оволодіння знаннями, уміннями та навичками;

• формування наукового світогляду;

• розвиток інтелектуальних можливостей;

• оволодіння методами пізнавальної діяльності.

Трудове виховання передбачає вирішення таких завдань:

• формування здатності до праці;

• виховання соціально-психологічної готовності до трудової діяльності;

• виховання поваги до людей праці та її результатів;

• оволодіння уміннями й навичками трудової діяльності.

Завдання фізичного виховання такі:

• створення оптимальних умов для формування здорового організму людини;

• формування санітарно-гігієнічних умінь та навичок;

• тренування та загартування організму;

• виховання волі, розвиток спритності, краси тіла і рухів.

Естетичне виховання передбачає вирішення таких завдань:

• формування почуття прекрасного;

• виховання любові до природи та навколишньої краси;

• виховання стійких оцінних критеріїв до творів мистецтва;

• оволодіння знаннями та вміннями творити прекрасне в житті.

 

Сім’я як чинник виховання.

 

Сім'я, як чинник виховання, це:

o середовище для особистості, у якому вона сприймає норми людських стосунків, засвоює моральні відносини, де закладається фундамент розвитку задатків, здібностей, схильностей, здоров'я;

o перший вихователь, під впливом якого формуються моральні якості; визначає, якою стане людина у майбутньому;

o виконує функцію відтворення населення й функцію передачі духовного багатства, культурних традицій народу, сім'ї.

Сім'я надає дитині різноманітні поведінкові моделі, на які він буде орієнтуватися, набуваючи свій власний соціальний досвід.

Фактори, які впливають на ефективність виховного впливу сім’ї:

– ставлення батьків до праці, до навчального закладу;

– єдність вимог у сім'ї, характер стосунків батьків і дітей, гармонійність сімейного життя.

Стилі стосунків між батьками і дітьми:

– авторитарний;

– ліберальний;.

– демократичний.

Зміст виховання в сім'ї визначає загальна мета виховання (формування всебічно розвиненої особистості). Зміст включає:

– фізичне виховання (правильна організацію режиму дня, заняття спортом, загартування організму тощо);

– розумове (інтелектуальне) виховання (виховання організованості, ретельності, посидючості, старанності, настирливості, вміння долати труднощі);

– моральне виховання (турбота про членів сім'ї, оточуючих людей, виховання доброти, чесності, сердечності, скромності, сміливості тощо);

– трудове виховання (спільна з батьками праця, постійні доручення, що сприяють розвитку творчої ініціативи, інтересів особистості);

– естетичне виховання (читання літератури, відвідування театрів, музеїв, організація знайомства з мистецтвом, розвиток творчості).

Метод сімейного виховання – спосіб, за допомогою якого здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив батьків на свідомість і поведінку своїх дітей. Вони співпадають з загальними методами виховання: переконання (пояснення, навіювання, порада), особистий приклад, заохочення (похвала, подарунки, цікава для дітей перспектива), покарання (позбавлення задоволень, відмова від дружби з тими, хто провинився, тілесні покарання), створення виховний ситуацій, привчання, спільна діяльність.

Специфіка використання методів виховання у сім’ї:

– вплив на особистість є індивідуальним, враховує її конкретні вчинки і дії;

– вибір методів залежить від індивідуальності батьків, їх педагогічної підготовки, характеру, уявлень про життєві цінності, стилю відносин у сім'ї тощо;

– використання методів виховання пов'язано з тією метою, яку ставлять батьки.

Засоби виховання: слово, авторитет батьків, праця, навчання, навколишня природа, домашній побут, національні звичаї, традиції і обряди, громадська думка, духовно-моральний мікроклімат сім'ї, суспільний досвід, преса, радіо, телебачення, режим дня, література і мистецтво, книги, театри, музеї та виставки, ігри та іграшки, мітинги, демонстрації, фізкультура, спорт, свята, символи, атрибути, реліквії тощо.

Умови ефективності виховання в сім'ї:

– знання батьками своїх дітей, їх позитивних і негативних сторін;

– особистий приклад батьків, їх авторитет, характер стосунків у сім'ї;

– спільна діяльність, розумне спілкування (якщо немає спільної діяльності, немає й повноцінного спілкування);

– педагогічна культура батьків, рівень сформованості якої істотно впливає на вихованість та інтелектуальний розвиток дітей.

До найважливіших принципів сучасного сімейного виховання можна віднести наступні:
1.Принцип цілеспрямованості. Виховання як педагогічне явище характеризується наявністю соціально-культурного орієнтира, який являє собою і ідеал виховної діяльності, і її передбачуваний результат.

2.Принцип науковості. Осмислення батьками наукових основ виховання допомагає їм досягти більш високих результатів у розвитку власних дітей.

3.Принцип гуманізму, поваги до особистості дитини. Суть цього принципу полягає в тому, що батьки повинні приймати дитину як даність, таким, який він є з усіма особливостями, специфічними рисами, смаками, звичками безвідносно до яких би то не було зовнішнім еталонам, нормам, параметрам і оцінками.

4.Принцип планомірності, послідовності, безперервності. Згідно з цим принципом, домашнє виховання має розгортатися у відповідності з поставленою метою. Передбачається поступовість педагогічного впливу на дитину, причому послідовність і планомірність виховання виявляються не тільки у змісті, але і в засобах, методах, прийомах, що відповідають віковим особливостям та індивідуальним можливостям дітей.

5.Принцип комплексності і систематичності. Суть принципу полягає в тому, що в сім'ї здійснюється багатобічний вплив на особистість через систему цілей, змісту, засобів і методів виховання, при цьому враховуються всі фактори і сторони педагогічного процесу.
6.Принцип узгодженості у вихованні. Одна з особливостей виховання сучасної дитини полягає в тому, що воно здійснюється різними особами: членами сім'ї, професійними педагогами освітніх установ (дитячого садка, школи, ізостудії, спортивної секції тощо). Ннеобхідно узгодження цілей, змісту виховної діяльності, засобів і методів її здійснення. Неузгодженість вимог і підходів до виховання приводить дитину в сум'яття, втрачається почуття впевненості та надійності.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.