Зв’язок виховання з життям, працею

Розвиток особистості людини перебуває в прямо пропорційній залежності від її діяльності, особистої участі в суспільних і трудових відносинах. Позитивні якості розвиває праця: чим її більше, чим вона доцільніша, тим вищий рівень розвитку та соціалізації особистості. Тому вихованців необхідно залучати в суспільне життя, в різні корисні справи, розвиваючи відповідне пози­тивне ставлення до них. Беручи участь у праці на правах рівноправних членів, вихованці набувають досвіду моральної поведінки, розвива­ються духовно й фізично, засвоюють суспільно важливі мотиви праці, зміцнюють і вдосконалюють моральні якості.

Школа життя – найкраща школа виховання. Тому принцип зв'язку виховання з життям став одним з провідних у переважній більшості виховних систем.

В деяких виховних системах зв'язок виховання з життям тракту­ється звужено як залучення вихованців до праці, посильної участі в суспільному виробництві. Це збіднює процес виховання, закриває шляхи до повноправної участі дітей та підлітків у розв'язанні важли­вих для будь-якої людини проблем: демократизації суспільства, дотримання прав людини, збереження оточуючого середовища та бага­тьох інших. Суспільно корисна праця - це один з найважливіших засобів соціалізації особистості, залучення її в систему суспільних відносин.

Ефективність реалізації принципу зв'язку виховання з життям вимагає від педагога вміння забезпечувати:

- розуміння учнями ролі праці в житті суспільства та кожної людини, значення економічної бази суспільства для задоволення зростаючих запитів його громадян;

- повагу до людей праці, що створюють матеріальні та духовні цінності;

- розвиток здібності багато й успішно працювати, бажання доб­росовісно і творчо працювати на користь суспільства та власну ко­ристь;

- розуміння загальних основ сучасного виробництва, прагнення розширити політехнічний світогляд, оволодівати загальною культу­рою й основами наукової організації праці;

- поєднання особистих та суспільних інтересів у трудовій дія­льності, вибір професії у відповідності з завданнями суспільства та господарськими потребами;

- бережливе ставлення до суспільного надбання та природних багатств, прагнення примножити своєю працею суспільну власність;

- непримиренне ставлення до проявів безгосподарності, безвід­повідальності, порушення трудової дисципліни, ледарства, дармоїдст­ва, розкрадання суспільної власності та варварського ставлення до природних багатств.

Принцип зв'язку виховання з життям, працею реалізується за умови виконання правил, що розкривають окремі аспекти дії цього принципу:

1. Необхідно долати абстрактність та догматизм у соціальному та трудовому вихованні школярів, залучати їх до конкретної та поси­льної діяльності. Треба мати програму виконання вимог принципу на уроках та позашкільній виховній роботі, дотримуватись поступовості в його реалізації.

2. Вихователь, узгоджуючи свої дії з сім'єю, пояснює вихован­цеві, що його головний внесок у суспільне виробництво — навчальна праця, допомога вдома та в школі. Не потрібно перешкоджати бажан­ню підлітків об'єднуватись у виробничі кооперативи, заробляти гроші під час канікул.

3. Діти, як правило, прагнуть до діяльності; пасивність, інерт­ність, бездіяльність — невластиві дитячій природі. Вихователь, що не враховує цих особливостей, порушує та стримує процес соціалізації особистості.

4. Реалізація принципу вимагає широкого використання на уро­ках і в позашкільній виховній роботі місцевого краєзнавчого матеріа­лу.

5. Беручи участь поряд з дорослими в розв'язанні життєво важ­ливих завдань, школярі привчаються нести відповідальність за прийн­яті рішення, у них швидше й успішніше розвиваються громадські якості.

6. Успішно здійснювати принцип зв'язку виховання з життям неможливо без постійного перегляду та поновлення змісту, організації та методики виховання у відповідності зі змінами і перетвореннями у соціальній сфері та господарстві країни.

7. Виховний процес повинен бути побудований таким чином, щоб діти бачили, що їх праця потрібна людям, суспільству, щоб вона приносила задоволення.

Виховання: сутність, призначення, сучасні ідеї

виховання - передача і організація засвоєння накопиченого людством соціально-історичного досвіду, його духовної культури (у широкому розумінні);педагогічно цілеспрямована організація діяльності і спілкування, яка сприяє формуванню у вихованців спроектованих цінностей, світогляду, якостей, рис характеру, поведінки тощо (як педагогічна категорія);

Призначення. Виховання як суспільне явище має своїм призначенням виконання об'єктивної функції суспільного механізму взаємодії між поколіннями. Воно забезпечує входження, вростання підростаючих поколінь в життя суспільства, становлення їх продуктивною силою й особистостями.

Провідна мета виховання – формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості, здатної виконувати в суспільстві функції громадянина, працівника, сім'янина.

Зміст виховання – система знань, переконань, навичок, якостей і рис особистості, звичок поведінки, якою повинні опанувати вихованці відповідно до поставлених цілей і завдань. Центральне поняття змісту виховання – “ базова культура” особистості як культура життєвого самовизначення.

Зміст виховання особистості включає формування інтелектуальної, моральної, екологічної, політичної, правової, економічної, комунікативної, естетичної, фізичної культури, а також культури праці, сімейних стосунків та ін.

Зміст виховання включає: інтелектуальне, моральне, екологічне, політичне, правове, економічне, комунікативне, естетичне, фізичне, трудове та ін. виховання.

Сучасні ідеї щодо змісту виховання:

– реалізм цілей виховання;

– спільна діяльність вихованців і вихователів, пошук моральних зразків, кращих зразків духовної культури, культури діяльності тощо;

– самовизначення як формування цілісної особистості – людини з твердими переконаннями, демократичними поглядами і життєвою позицією.

– особистісна спрямованість виховання;

– добровільність;

– колективістська спрямованість.

Виховання, його специфіка та характерні особливості.

Виховання — це педагогічно цілеспрямована організація діяльності і спілкування людини, що сприяє формуванню у вихованців певного ставлення до оточуючого світу, до себе, до моральних норм і правил поведінки.

Процес виховання — система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Він має свою специфіку, передусім цілеспрямований характер. Наявність конкретної цілі робить його систематичним і послідовним, не допускає випадковості, епізодичності та хаотичності у проведенні виховних заходів. Особлива роль у формуванні людської особистості належить шкільному вихованню, оскільки цілеспрямований виховний вплив на неї передбачає не лише виховання позитивних якостей, а й подолання наслідків впливу негативних об'єктивних чинників.

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: