Логічна характеристика доведення.

Доведення – багатозначне поняття уже хоча б тому, що доводити – це обґрунтовувати, а обґрунтування можна здійснити як шляхом безпосереднього звертання до дійсності (вдаючись до вимірювання, спостереження, експерименту), так і за допомогою відомих знань шляхом побудови міркувань. Оскільки логіку цікавить насамперед другий випадок встановлення істинності думок, то доведення(власне доведення) можна визначити так:

Доведення – це обґрунтування істинності одного положення(судження, гіпотези, концепції) за допомогою інших шляхів побудови відповідного міркування.

Будова доведення:

теза – положення, що обґрунтовується. Вона виражається у формі судження чи системи суджень. Щоправда, іноді з риторичних міркувань їй надають форму запитання. Наприклад: „В якому зв’язку перебувають чуттєві та логічні форми пізнання людиною світу?”

аргумент(логічна основа, підстава, довід, доказ) – положення, за допомогою якого обґрунтовується теза.

демонстрація – форма логічного зв’язку між тезою та аргументами

Доведення здійснюють у формі демонстративного міркування (дедукція, індукція) або за схемою недемонстративного міркування(аналогія).

Види доведень.

Залежно від способу встановлення істинності тез розрізняють пряме і непряме доведення.

Пряме доведення – доведення, в якому з аргументів, пов’язаних за певною схемою міркування, безпосередньо випливає висновок, який повністю збігається з проголошеною тезою. Наприклад: Будь-який обман викликає недовіру, оскільки він є твердженням, що не відповідає дійсності. Нещирість – це обман, бо вона є навмисним перекрученням дійсності. Отже, нещирість викликає недовіру.

Непряме доведення – доведення, в якому істинність тези обґрунтовується шляхом встановлення хибності антитези. При цьому вдаються до закону виключеного третього, згідно з яким із двох суперечних суджень одне неодмінно істинне, друге хибне, а третього не дано. Непрямі доведення поділяються на апагогічні і розділові.

Апагогічне – непряме доведення, в якому з антитези виводять наслідки, що явно суперечать дійсності або відомим істинним і достовірним положенням. Звідси робиться висновок, що антитеза є хибною, а теза - істинною.

Розділове – непряме доведення, яке полягає в тому, що із розділового судження, до складу якого входить теза, послідовно виключаються всі альтернативи, крім однієї – тези.

Правила доведень (правила тези, правила аргументів, правила зв'язку тези з аргументом).

Операція доведення підпорядковується певним правилам, порушення яких спричиняє відповідні помилки. Не положення може бути тезою, оскільки істинність одних уже встановлена, а в обґрунтуванні інших немає потреби. Проте є положення, які можуть і повинні розглядатися як тези.

Тезою може бути лише те положення, яке справді потребує обгрунтування за даних конкретних умов. Вдаючись до цього правила слід враховувати, що одні положення є тезами для всього людства, а інші – для окремих груп людей(наприклад для певної аудиторії).

Теза повинна бути чітко визначеним і адекватно сформульованим судженням(чи системою суджень). Це правило застерігає від невизначеності тези, наслідком чого може бути її двозначне чи багатозначне тлумачення.

Теза повинна залишатися незмінною, тотожною самій собі впродовж усього доведення. Це правило, як і попереднє, є проявом закону тотожності, який вимагає, щоб висловлювані думки були ясними за змістом, чіткими за обсягом і залишатися без змін в ході одного і того ж міркування. „Підміна тези” може здійснюватися як свідомо, так і несвідомо.

Теза повинна містити в собі логічну суперечність. Це правило частіше порушується тоді, коли теза висловлюється системою суджень. Проте трапляються і тези-судження, які містять суперечність. Наприклад: „Ця істота є всемогутньою”.

+ правила аргументів, правила зв'язку тези з аргументом

Спростування.

Спростування – обґрунтування хибності тези або невідповідності правилам доведення тези, аргументі чи демонстрації.

Відповідно розрізняють такі види спростування:

-спростування шляхом критики тези – обґрунтування недосконалості доведення шляхом встановлення хибності тези чи її невідповідності правилам стосовно тези

Встановлення невизначеності тези, факту її підміни або того, що положення, яке проголошене тезою, не потребує доведення, є одним із спростувань тези. Та найпереконливішим видом спростування тези є обґрунтування її хибності. Цей вид спростування здійснюється такими двома засобами: шляхом обґрунтування істинності антитези і „зведенням до абсурду”.

-спростування шляхом критики аргументів – обґрунтування недосконалості доведення шляхом встановлення хибності аргументів, їх недостовірності, наявності „зачарованого кола” в доведенні або того, що ці аргументи перебувають у необхідному зв’язку з тезою.

-спростування шляхом критики демонстрації – обґрунтування недосконалості доведення шляхом встановлення неспроможності зв’язку між аргументами і тезою, тобто неправильності умовиводу, у формі якого здійснюється доведення. Критика аргументів і демонстрації є слабкими формами спростування, оскільки виявлення недосконалості аргументів чи демонстрації(або того і іншого) не є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідну тезу хибною.

Дискусія і полеміка як різновиди суперечки.

Дискусія – публічна суперечка, яка ведеться компетентними людьми на зборах, симпозіумах, конференціях, у пресі, на семінарах і становить за мету розв’язання певної проблеми чи принаймні виявлення шляхів її розв’язання і зближення позицій учасників цієї суперечки. Дискусія як форма спілкування є сукупністю тверджень(які по черзі висловлюються її учасниками) та їх обґрунтувань. Об’єднуючою ланкою цих тверджень є судження(чи система суджень), в якому формулюється проблема(тема, предмет дискусії). Мета дискусії – досягнення істини чи принаймні кращого взаєморозуміння її учасників з відповідної проблеми. Якщо учасники дискусії відмовляються від загальноприйнятих засад її проведення, то вона може перетворитися на полеміку – конфронтаційну форму суперечки.

Полеміка – один з найпоширеніших різновидів публічної суперечки, для якої характерні протистояння, конфронтація, протиборство сторін; форма протиставлення принципово різних думок, ідей, точок зору. Якщо учасники дискусії, відстоюючи протилежні думки, прагнуть зблизити свої позиції, знайти спільне рішення, зрештою встановити істину, то метою полеміки є перемога над супротивником, захист своєї власної точки зору. Учасник полеміки вдається до тих засобів, які вважає найефективнішими, не рахуючись з тим, прийняті вони для інших чи ні. Не випадково протилежна сторона в полеміці називається не опонентом(як у дискусії), а супротивником. Якщо результатом дискусії є синтез пропонованих думок, то результатом полеміки є перемога однієї точки зору над іншою, в іншому разі вона закінчується безрезультатно. В житті нерідко дискусія стає такою бурхливою, що переростає в полеміку, якщо її учасники не доходять консенсусу.

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: