Е. Фромм. «Шляхи з великого суспільства»

За своєю тілесною організацією і фізіологічним функціям людина належить до тваринного світу. Життя тварин визначається інстинктами, деякими моделями поведінки, детермінірованими у свою чергу спадковими неврологічними структурами. Чим вище організована тварина, тим більше гнучкі його поведінкові моделі і тим більше не завершена до моменту народження структура його пристосованості до довкілля. У вищих приматів можна спостерігати навіть визначений уровень інтелекту – використання мислення для досягнення бажаних цілей. Таким чином, тварина здатна вийти за межі своїх інстинктів, обумовлених поведінковими моделями. Але яким би вражаючим не був розвиток тваринного світу, основні елементи його існування залишаються все ті ж.

Тварина «проживає» своє життя завдяки біологічним законам природи. Вона – частина природи і ніколи не трансцендує її. У тварини немає зовсім морального порядку, немає осягнення самої себе і свого існування. У неї немає розуму, якщо розуміти під розумом здатність проникати крізь дану нам у відчуттях поверхню явищ і осягати за нею суть. Тому тварина не володіє і поняттям істини, хоча воно може мати уявлення про те, що йому корисне.

Існування тварини характеризується гармонією між нею і природою. Це, природно, не виключає того, що природні умови можуть загрожувати тварині і змушувати його запекло боротися за своє виживання. Тут мається на увазі інше: тварина від природи наділена здібностями, що допомагають їй вижити в умовах, яким вона протиставлена... У певній точці еволюції живих істот стався єдиний у своєму роді поворот, який порівнянний лише з появою матерії, зародженням життя або появою тварин. Новий результат виник тоді, коли в ході еволюційного процесу вчинки в значній мірі перестали визначатись інстинктами. Пристосування до природи втратило характер примусу, дія більше не фіксувалася спадковими механізмами.

В мить, коли тварина трансцендувала природу, коли вона вийшла за межі визначеної їй чисто пасивній ролі тварного істоти, вона стала найбезпораднішою зі всіх тварин – народилася людина... Усвідомлення самого себе, розум і сила уяви зруйнували «гармонію», що характеризує існування тварини. З їх появою людина стає аномалією універсума. Вона – частина природи, вона підпорядкована її фізичним законам, які не може змінити, і проте вона трансцендує іншу природу. Вона стоїть поза природою і проте є її частиною. Вона покинута в світ у випадковій точці і у випадковий час, і також випадково повинна його знову покинути.

Але оскільки людина усвідомлює себе, вона розуміє своє безсилля і межі свого існування, вона передбачає власний кінець – смерть. Людина ніколи не вільна від дихотомії свого існування: вона вже не може звільнитися від свого духу, навіть якщо б вона цього бажала, і не може звільнитися від свого тіла, поки вона живе, а її тіло будить в ній бажання жити.

Розум є благословення людини, одночасно є і її прокльоном. Розум змушує її постійно займатися вирішенням дихотомії. Життя людини відрізняється в цьому плані від життя всіх останніх організмів: воно знаходиться в стані постійної і неминучою неврівноваженності. Людина повинна жити сама. Людина – єдина жива істота, яка відчуває власне буття як проблему, яку вона повинна вирішити і від якої вона не може позбавитися. Вона повинна розвивати свій розум, поки не стане паном над природою і самою собою.

«…» У людини немає інстинктивної пристосованості до природи, у неї немає фізичної сили: у момент свого народження людина – найбезпорадніша зі всіх живих істот і потребує захисту набагато довше, ніж будь-яка з них. Єдність з природою була нею втрачена, і в той же час вона не була забезпечена засобами, які дозволили б їй вести нове життя поза природою. Людина не знає природних процесів і не володіє інструментами, які змогли б їй компенсувати загублені інстинкти. Її ситуацію наочно демонструє біблейський міф про рай. У саду Едему людина живе в гармонії з природою, але не усвідомлює саму себе. Свою історію вона починає з першого акту свободи – неслухняності заповіді. Проте з цієї миті людина починає усвідомлювати себе, свою відособленість, своє безсилля; вона вигнана з раю, і два ангели з вогненними мечами перешкоджають її поверненню.

Необхідність шукати нові рішення протиріч свого існування, усе більш високі форми з'єднання з природою, навколишніми людьми і самим собою виступає джерелом всіх психічних сил, які спонукають людину до діяльності, а також джерелом всіх його пристрастей, афектів і страхів.

Тварина задоволена, коли задоволені його природні потреби – голод, спрага, сексуальний потяг. У тій мірі, в яка людина є тваринною, ці потреби владні і над нею і мають бути задоволені. Але оскільки вона істота людська, задоволення цих інстінктівних потреб недостатньо, щоб зробити її щасливою. Розуміння людської психіки повинне грунтуватися на аналізі тих потреб людини, які витікають з умов її існування.

Людину можна визначити як живу істоту, яка зможе сказати “Я”, яка може усвідомити саму себе як самостійну величину. Тварина живе в природі і не трансцендентує її, вона не усвідомлює себе, і у неї немає потреби в самототожності. Людина вирвана з природи, наділена розумом і уявленнями, вона повинна сформувати уявлення про саму себе, повинна мати можливість говорити і відчувати: “Я є Я”. Оскільки вона не проживає, а живе, оскільки вона втратила первинну єдність з природою, повинна приймати рішення, усвідомлювати себе і людей, що її оточують, як різні особи, у неї має бути розвинена здатність відчувати себе суб'єктом своїх дій. Поряд з потребою в співвіднесенні, трансценденції його потреба в самототожності є настільки життєво важливою і владною, що людина не може відчувати себе здоровою, якщо вона не знайде можливості її задовільнити. Самототожність людини розвивається в процесі звільнення від “первинних зв'язків”, що прив'язують його до матері і природи, дитя, яке відчуває свою єдність з матір'ю, не може ще сказати “Я”, і у нього немає в цьому потреби. Лише коли воно спіткає зовнішній світ як щось окреме і обособлене від себе, йому вдасться усвідомити самого себе як окрему істоту, «Я» – це одне з останніх слів, які він вживає, кажучи про самого себе.

У розвитку людської раси міра усвідомлення людиною самою себе як окремої істоти залежить від того, наскільки вона звільнилася від відчуття тотожності клану і наскільки далеко просунувся процес її індівідуації. Член примітивного клану виразить відчуття самототожності у формулі: «Я є Ми». Така людина не може ще зрозуміти себе як «індивіда», що існує поза групою.

У середньовіччі людина ідентіфікувалася зі своєю суспільною роллю у феодальній ієрархії. Селянин не був людиною, яка випадково стала селянином, а феодал не був людиною, яка випадково стала феодалом. Він був селянином або феодалом, і відчуття незмінності його станової приналежності було істотною складовою його самоототожнення. Коли згодом стався розпад феодальної системи, відчуття самототожності було підірвано і перед людиною гостро постало питання: «Хто я?» або ж «Звідки я знаю, я саме я?». Це саме те питання, яке у філософській формі сформулював Декарт. На питання про самототожність він відповів: «Я сумніваюсь, отже, я мислю, я мислю, отже, я існую». В цій відповіді зроблений акцент лише на досвід «Я» в якості суб'єкта будь-якої розумової діяльності і не врахована та обставина, що “Я” переживається також в процесі відчуття і творчої діяльності.

Західна культура розвивалася таким чином, що створила основу для здійснення повного досвіду індивідуальності. За допомогою надання індивідові політичної і економічної свободи, за допомогою його виховання у дусі самостійного мислення і звільнення від будь-якої форми авторитарного примусу передбачалося дати можливість кожній окремій людині відчувати себе як «Я» в тому сенсі, щоб вона була центром і активним суб'єктом своїх сил і відчувала себе такою. Але лише меншість досягла такого досвіду «Я». Для більшості індивідуалізм був не більше ніж фасадом, за яким ховався той факт, що людині не вдалося досягти індівідуального самоототожнення. Робилися спроби знайти і були знайдені деякі сурогати достовірно індивідуального самоототожнення. Постачальниками цього роду самоототожнення є нація, релігія, клас і професія. “Я – американець”, “я – протестант, “я – підприємець” – такі формули, які допомагають людині ототожнити себе після того, як нею було втрачено первинне відчуття тотожності-клану, і до того, як було знайдено справжнє самоототожнення.

У нашому сучасному суспільстві різні види ідентифікацій зазвичай застосовуються разом. В даному випадку йдеться про статусні ідентифікації в широкому сенсі, а такі ідентифікації є більш діяльними, якщо вони, як це має місце в європейських країнах, тісно пов'язані з феодальними пережитками. До тих пір, поки я не відхиляюся від норми, поки я є таким же, як і інші, я визнаний ними як «один з нас», я можу відчувати себе як «Я». Я – це “Хто, ніхто, сто тисяч”, як озаглавив одну зі своїх п'єс Піранделло. Замість доїндівідуалістічеського тотожності клану розвивається нове тотожність-стадо, в якому самоототожнення покоїться на відчутті належності до стада. Те, що ці уніформізм і конформізм часто не бувають розпізнані і ховаються за ілюзією індивідуальності, нічого не міняє, по суті справи.

Проблема самоототожнення не є чисто філософською проблемою або проблемою, яка зачіпає наш дух і мислення, як це зазвичай прийнято думати. Потреба в емоціональному самоототожненні виходить з самих умов людського існування і є джерелом наших інтенсивних устремлінь. Оскільки я не можу залишатися душевно здоровим без «відчуття Я». Я намагаюся зробити все, щоб добитися даного відчуття. За пристрасним прагненням до статусу і конформізму ховається та ж потреба, і інколи вона навіть сильніше, ніж потреба у фізичному виживанні. Доказом тому є готовність людей ризикувати своїм життям, жертвувати своєю любов'ю, відмовитися від своєї свободи і власного мислення лише ради того, щоб бути членом стада, йти з ним в ногу і досягти таким чином само ототожнення, навіть якщо воно ілюзорне.

1) Чому Фромм не вважає тварин розумними істотами?

3) В чому полягає проблема пошуку власного «Я»?

4) Чому Фромм вважає, що людське суспільство перетворюється в стадо?

1.Зотов А.Ф. Современная западная философия. – М.: Высш. шк., 2005. – 781 с.

2.История философии: Учебник для вузов / под. ред. В.В. Васильева, А.А. Кротова, Д.В. Бугая. – М.: Академический проект, 2005. – 680 с.

3.История философии: Энциклопедия. – Мн.: Интерпрессервис; Книжный Дом, 2002. – 1376 с.

4.Современная западная философия. Энциклопедический словарь / под ред. о. Хеффе, В.С. Малахова, В.П. Филатова при участии Т.А. Дмитриева. Ин-т философии. – М.: Культурная революция, 2009. – 392 с.

5.Фромм Э. Величие и ограниченность теории Фрейда. – М.: АСТ, 2000. – 448 с.

6.Фромм Э. Забытый язык. Иметь или быть? – М.: АСТ, 2009. – 442 с.

7.Фромм Э. Искусство любить. Исследование природы любви. – М: Педагогика, 1990. – 160 с.

8.Фромм Э. Революция надежды. Навстречу гуманизированной технологии. – М.: АСТ, 2006. – 288 с.

9.Юнг К. Архетип и символ. – М.: Ренессанс, 1991. – 304 с.

3.3. Тестові завдання з тем модулю самостійної роботи

Ознайомтесь із завданнями, оберіть одну правильну відповідь та запишіть номер питання і літеру правильної відповіді.

1. Яке з філософських вчень не належить до ортодоксальних:

2.Яка з давньоіндійських філософських шкіл є матеріалістичною:

3.Буддизм як релігійно-філософське вчення виникає в Індії в:

4. В школі санкх’я поняття «пракріті»означає:

5. «Чотири благородних істини» виведені школою:

6.Культ Джини – боголюдини лежить в основі вчення:

в)вгасання емоційної активності, звільнення від «Я»;

8).Ідею ахімси - непошкодження живих істот пропагувала школа:

9.До філософських шкіл Стародавнього Китаю належить:

10.Поняття «благородний муж»(цзюнь цзи) знаходить глибоку розробку у вченні:

11.Найвидатнішою пам’яткою давньокитайської культури є:

а)вчення про верховенство юридичного закону (фа);

15.Тези «Того, хто бажає – доля веде, того, хто не бажає – тягне» дотримувались:

16.Природа керується одним законом – законом самозбереження. Ця теза запропонована:

17.Ніколи не стверджують будь-що категорично про сутність речей, уявляють річ лише такою, якою вона їм здається:

18.Родоначальником римського неоплатонізму є:

20.Праця «Вступ до «Категорій» Аристотеля» написана:

21.До неоплатонізму доби Відродження належить концепція:

22. Характерною рисою натурфілософського вчення Дж.Бруно є:

23.Видатним представником натурфілософії ХVІ століття є:

24.Матерія – єдиний всезагальний тілесний субстрат. Діюча причина природи – «світова душа» та її «всезагальний розум». Це точка зору належить:

25.Твір «П’ять діалогів про причину, начало та єдине» належить:

а)виокремлення Бога з контексту природи, обґрунтування його існування як самостійної духовної сутності;

в)ототожнення, повна єдність Бога і природи;

г)позиція, згідно якої Бог і природа – незалежні одне від одного.

28.Первісну моральну природу людини як злої істоти визначив:

30. Розуміння суспільства французькими мислителями доби Просвітництва ґрунтується на концепції людини як:

31.Філософську позицію Вольтера можна визначити як:

32. Праця «Людина – машина» належить філософу:

33. Праця «Про суспільний договір, або принципи політичного права» належить:

34.Праця «Слово про Закон і Благодать» належить:

35.Заслуга Климента Смолятича полягає в тому, що він:

а)здійснив спробу поєднати філософські знання з християнською вірою в Бога, сформулював ідею богопізнання;

в)розробив принципи виховання світоглядних орієнтацій людини;

36.В філософській думці Києво-Руської держави роль ланки, що зводить воєдино розум, почуття і волю людини, відводиться:

37.У філософській думці Київської Русі складалося уявлення, що філософ –це насамперед це така людина, яка:

б)володіє книжними знаннями і втілює їх у життя;

а)безпосереднє єднання людини з Богом шляхом самозаглиблення людини у свій внутрішній світ;

б)виокремлення себе з контексту природного і соціального світу;

г)осмислення Бога за допомогою раціонального мислення.

б)формування та розвитку власного «Я» з метою самоствердження в різноманітних життєвих сферах;

в)активного втручання людини в соціально-політичні процеси;

г)самозречення, усамітнення, відмови від усього мирського як єдино можливий шлях єднання людини з Богом.

40.Серед братських шкіл найстарішим і найвпливовішим була:

41.Проблему самопізнання людини як основу усвідомлення своєї божественності Г.Сковорода висуває у праці:

а) «Начальнає дверь ко христіанському добронравію»;

43.Онтологічне вчення Г.Сковороди передбачає:

44.У відповідності з етичним принципом людського щастя Г.Сковорода створює вчення:

45.У філософському вченні П.Юркевича центральним є поняття:

46.Суть філософського споглядання за П. Юркевичем:

47.Марксизм вперше ввів у соціальну філософію категорію:

48. За Марксом поділ суспільства на класи зумовлений:

а)економічними факторами, способом виробництва;

б)конкретно-історичний тип суспільства, визначений системою панівних на даному ступені розвитку суспільства виробничих відносин;

в)сукупність існуючих в суспільстві ідей, теорій, поглядів, що відбивають матеріальні умови життя людей;

г)відповідність виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил.

а)діалектичний метод в нерозривному зв’язку з матеріалістичним принципом;

б) діалектичний метод в нерозривному зв’язку з ідеалістичним принципом;

в) метафізичний метод в нерозривному зв’язку з матеріалістичним принципом;

г) метафізичний метод в нерозривному зв’язку з ідеалістичним принципом.

52.Інтуїція, за А.Бергсоном, розглядається як:

в)цілісність, що відрізняється від матерії та духу;

г)частина природи, де здійснюється обмін речовин, процеси відображення, саморегуляції, управління та відтворення.

55.За Е.Гуссерлем, феноменологія – наука, яка:

а)допомагає розуміти і тлумачити гуманітарні проблеми;

б)допомагає перетворити гуманітарне знання в об’єктивне і універсальне;

г)звільняє вченого від зайвих припущень про світ і себе і дозволяє йому мати справи з чистими та об’єктивними смислами своєї свідомості.

в)аналіз речей як суб’єктивних актів свідомості з апріорним та об’єктивним змістом – ідеями, поняттями, образами;

г)аналіз структур - закону зв’язку функцій множинності елементів.

57.Згідно феноменологічної теорії Е.Гуссерля, свідомість інтенціональна, тобто:

а)спрямована на дещо (смисл об’єкту), що свідомістю не є, але їй належить;

в)спрямована на пошук божественного начала;

58.Інтерпретація герменевтики не як розуміння тексту, а як онтології людського буття в світі характерна для філософії:

59. Герменевтика стає мистецтвом лінгвістичного аналізу і одночасно психологічною занурення у внутрішній світ автора:

60.Герменевтика як теорія і практика розуміння та тлумачення дає ключ до розв’язання:

г)природничо-наукових, гуманітарних та технічних проблем.

61.Метод «пояснення» в природничих науках протиставив методу «розуміння» в «науках про дух»:

а)процес розуміння, формулювання загальних закономірностей принципів і правил цього процесу;

б)сукупність знання про світ і буття в ньому, де розуміння постає способом існування пізнаючої, діючої і соціальної людини;

в)знання про особливості людського існування;

г)витлумачення і розуміння письмових джерел.

63.Термін «всеєдність» в інтерпретації В.Соловйова означає:

в)єдність Бога і усього світу, єдність трьох світів: природного, соціального та духовного;

а)синтез християнської релігії(зокрема православ’я), науки та філософії др. половини ХІХ ст.;

б)синтез православ’я, католицизму та протестантизму;

66.Джерела російського комунізму М.Бердяєв вбачав:

а)в особливостях російського національного характеру;

б)в прагненні російського народу до свободи;

г)в психологічній схильності російського народу до бунту.

а) прагнення зрозуміти мету існування людини задля побудови суспільного життя у відповідності з нею;

б)визнання причетності людини одночасно двом світам:світу чуттєвих речей та світу ідей;

г)визнання «релігійного досвіду», духовного переживання «повноти буття» єдиним способом досягнення істини.

69. На думку М. Бердяєва, по-справжньому вільною людину робить:

70.За Фрейдом модель особистості являє собою цілісну систему психіки, яка складається з:

г)зовнішню реальність, що впливає на людину.

73.Головний спосіб розв’язання проблеми людського існування, за Е.Фроммом:

в)вдосконалення політико-правової системи, форм правління;

74.На думку неофрейдистів, особистість детермінується:

76. Французький матеріалізм XVIII ст. розглядає людину як:

а)духовну істоту, яка спрямовується в своїй діяльності Богом;

б)виключно матеріальну істоту, яка повністю належить природі і залежить від неї;

в)соціальну істоту, яка повністю залежить від конкретного типу суспільства;

г)космічну істоту, яка керована законами Всесвіту.

77.Поняття «колективне несвідоме» розроблене:

78.Нову гуманістичну теорію суспільства прагнув побудувати:

Архетип – в аналітичній психології термін, що ним позначають «первісні уявлення» або «універсальні форми думки», які є цеглинами, з яких складається колективне несвідоме. Архетипи колективного несвідомого – це пам'ять поколінь, яка сформувалася тоді, коли наші предки тривалий час переживали схожі події.

Базис та надбудова – основні поняття марксистської версії соціальної філософії, які характеризують структуру суспільно-економічної формації. Базис – це первинна економічна структура суспільства, що є сукупністю історично визначених виробничих відносин. Надбудова – сукупність ідеологічних відношень та поглядів, а також відповідні їм організації та установи. До ідей пов’язаних з надбудовою належать: політичні, моральні, естетичні, правові, релігійні, філософські ідеї.

Буддизм – релігійно-філософське вчення, перша світова релігія, яка заснована на вірі в перевтілення, вченні про шлях звільнення від страждань з метою досягнення нірвани (найвищого стану осяяння істиною мудрістю).

Буття – філософська категорія, що позначає: 1) все, що реально існує; 2) те, що існує як істинне, на відміну від видимого; 3) реальність, яка існує об'єктивно, поза свідомістю людини і незалежно від неї; 4) загальний спосіб існування людини.

Веди – ( санскр. veda - знання, от індоєвр. veid - знати, бачити) – священні книги індусів, збірки гімнів, богослужбових текстів та легенд. Веди складаються з 4 збірок та є найдавнішою пам’яткою індоєвропейської духовної культури.

Всеєдність – філософське вчення, яке розкриває внутрішню єдність буття як універсума в формі взаємопроникнення та розподіленості його складових елементів, їх тотожності один одному при збереженні якісних відмінностей та власної специфіки.

Втеча від свободи – поняття та концепція гуманістичного психоаналізу Фромма, яка фіксує та пояснює причини та механізми дії динамічних факторів психіки людини, які схиляють її до відмови від свободи та самої себе. Цей стан пов'язаний з відчудженням та невпевненістю сучасного індивіда, який відмовляється від своєї незалежності з метою єднання з чимось зовнішнім аби отримати додаткову «вторинну» силу.

Гедонізм – філософсько-етичне вчення, за яким найвищим благом і метою життя людини є насолода.

Геліоцентризм – висунуте Коперніком положення, що доцільніше вважати не Землю, а Сонце центром світу.

Герменевтика (греч. hermeneia – тлумачення) – напрям в філософії та гуманітарних науках, в якому розуміння розглядається як умова осмислення соціального буття. Процес розуміння є безкінечним та утворює герменевтичне коло, коли ціле розуміється через його складові частини, а частини через ціле.

Гілозоїзм (грец. hyle - речовина, матерія і zoo - життя) – філософське вчення, за яким здатність відчувати нібито притаманна всій матерії. Термін «гілозоїзм» запроваджено в XVII ст.

Гносеологія (грец. gnosis - пізнання і...логія) - розділ філософії, в якому досліджуються пізнавальне відношення суб'єкта до об'єкта, природи і можливості пізнання людиною світу і самої себе.

Дао – поняття давньокитайської філософії, яке означало: в теорії пізнання – "шлях" природи, її закономірність; в етиці – сенс життєвого шляху людини, етичну норму; в логіці – підставу, засновок, аргумент. Найбільш об'ємна і складна категорія китайської філософії, та зокрема даосизму, яку можна порівняти із категорією буття.

Даосизм – філософське вчення Китаю, яке стверджує, що лише дотримання природних законів (дао) життя дозволяє людині зберігти цілісність своєї природи. Лише на цій основі можливе осягнення істини та оволодіння мудрістю.

Деїзм (лат. Deus - Бог) – принцип філософських вчень, які, визнаючи Бога першопричиною світу, заперечували його втручання в явища природи та в хід суспільних подій. Деїзм виник у XVII ст. в Англії.

Джайнізм – релігійно-філософське вчення Індії, яке засновано на вірі в переселення вічної душі в матеріальні тіла. Особливістю джайнізму є ідея непричиення зла жодній живій істоті, саме цій меті має бути підпорядковане усе життя.

Діалектика (грец. dialektike - мистецтво ведення бесіди, полеміки) - 1) у давньому значенні: мистецтво полеміки, логічний метод встановлення істини шляхом виявлення і подолання суперечностей у судженнях супротивника; 2) у сучасному розумінні: а) об'єктивний процес розвитку явищ на основі виникнення, боротьби і розв'язання притаманних їм суперечностей; б) філософська наука про універсальні закони руху і розвитку природи, суспільства і мислення.

Диктатура пролетаріату – поняття марксизму, яке позначає форму організації влади робітничого класу, яку він отримує внаслідок соціалістичної революції та використовує для побудови соціалістичного суспільства. Це етап та спосіб переходу від класового суспільства до суспільства без класів.

Дхарма – релігійно-філософська категорія «універсального Закону» або «правила» в індуїзмі та буддизмі. Термін вказує не на конкретний, а на фундаментальний закон.

Еманація (лат. етаnatio - витікання, сходження) - термін, запроваджений стародавніми філософами, який означав сходження нижчих форм буття з вищого буття - єдиного універсального непорушного начала.

Епікуреїзм – філософська школа пізньої античності заснована Епікуром. Спиралась на атомістичні ідеї Демокріта, але визнавала можливість атомів відхилятись від своїх траєкторій руху. Проголосила принцип задоволення природних бажань людини як ідеал людського життя.

Есхатологія – розділ теології і філософії, що складає систему поглядів і вірувань про кінець світу, а також про долю людства і Всесвіту після нього.

Життєвий світ – одне з центральних понять феноменології, яке пов’язане з результатом подолання вузького горизонту феноменологічного методу шляхом звернення до проблем світових зв’язків свідомості. Це свідомість, а також пов’язані з нею форма орієнтації та поведінка людини, які засновані на сумі безпосередніх очевидностей. Характерні риси: є основою всіх наукових ідеалізацій; є суб’єктивним; є образом світу, як його уявляють людські спільноти на різних історичних етапах розвитку; є релятивним; має апріорні структурні характеристики (інваріанти) на основі яких формуються наукові абстракції, а також виробляється наукова методологія.

Ідеалізм (грец. idea - вигляд, першообраз) – протилежний матеріалізмові філософський напрям, який намагається довести, що дух, свідомість, мислення, ідеальне є первинним, а буття, природа, матеріальне - вторинним.

Інстинкт (лат. - спонука, потяг) – багатоступеневий комплекс поведінкових актів організму, створений в результаті тривалої еволюції та спрямований на забезпечення життєвих функцій, самого існування кожної істоти і виду в цілому.

Інтенційність (лат. intentio – прагнення, увага) – центральне поняття феноменології, яке є властивістю феноменологічної свідомості та пов’язане з початковим відношенням свідомості до предметності. Тобто не самодостатність свідомості, яка пов’язана з усвідомленням предметів, а не власних актів.

Інтуїтивізм – напрям у філософії, який абсолютизує інтуїцію як єдино вірогідний вид пізнання.

Інтуїція (лат. intuitio, від intueor - уважно дивлюсь) – спосіб осягнення істини через безпосереднє чуттєве споглядання чи умогляд, на відміну від опосередкованого, дискурсивного характеру логічного мислення.

Ісихазм (греч. hesychia – спокій та тиша) – містична традиція богоспоглядання в православній церкві, релігійна практика, яка передбачає сукупність інтроспекцій молитовного самозаглиблення, а іноді і фізичних вправ. Метою було через очищення молитвою побачити божественний світ. Ісихазм пов'язаний з проблемою пізнання Бога та його втілення в цьому світі.

Карма (санскрит - дія, обов'язок, діяльність) – у вченнях індійських релігій - особлива містична сила, обов'язковий автоматично діючий «закон покарання» за сукупність вчинків, намірів, прагнень, який визначає долю живої істоти в наступних перевтіленнях.

Конфуціанство – китайська етично-філософська школа, основа китайського способу життя, принцип організації суспільства, засновником якої був Конфуцій. Він розробив концепцію ідеальної людини, якій притаманні гуманність, почуття обов'язку, повага до старших, любов до людей, скромність, справедливість, стрима

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: