Типи онтології: реалізм, матеріалізм, ідеалізм, монізм, дуалізм, плюралізм.

Онтологія – філософське вчення про буття як таке. Поняття О. вперше було введене у 17с. Філософи раціоналісти роблять О. невідємною частиною своїх систем. Правила філософського методу Декарта грунтуються на двох основних принципах - на принципі Інтелектуальної інтуїції (завдяки якій знаходять ясні і виразні основоположення) і принципі дедукції, (яка полягає у ланцюгу послідовних логічних операцій, внаслідок чого з відомого у посиланнях виводиться ще невідоме, нове знання).

Методологічне вчення Декарта тісно пов'язане з його онтологією, з вченням про граничні основи буття. Світ у філософській системі Декарта має певну ієрархію і розподіл. Декартова позиція є позииією дуалізму подвоєння світу на дві реальності, що існують'незалежно одна від одної, -природну, матеріальну субстанцію, (основною ознакою якої є протяж­ність і кількісна вимірюваність) і духовну, мислячу субстанцію - Матеріальна субстанція розуміється Декартом як складний механізм, наукою про який є механіка, заснована на математиці

Спробу побудувати таку філософську систему на основі геометричного методу зробив Б. Спіноза.

Б. Спіноза (1632-1677 рр.) продовжує не тільки райіопалістичну традицію Декарта, але і його механіко-математичну методологію. Свій знаменитий трактат «Етика» Спіноза викладає за взірцем геометрії Евклі-да, виводить аксіоми, теореми, леми. Оскільки світ розуміється у нього як абсолютно, жорстко визначена система, керована математичними законо­мірностями, то людина спроможна цілком успішно осягнути розумом закономірності цього світу, використовуючи геометричний спосіб пі­знання? (в основі якого лежать очевидні, ясні і виразні першопочатки -аксіоми). Раціональне пізнання світу є абсолютно адекватним¹ пізнанням ще і завдяки тому, що принципи буття тотожні принципам розуму. Спіноза, дотримуючись пантеїстичної традиції філософії, яка ототож­нює Бога і природу, заперечував дуалізм Декарта щодо проблеми субстан­ції. Спіноза обирає моністичну позицію. Субстанція як «причина самої себе» є єдиною, вічною І нескінченною. Вона ж є Богом, тотожним природі. Протяжність І мислення розглядаються СпІнозою, як атрибути, необхідні властивості єдиної субстанції, а звідси - відбитком самої сутності Бога. Бог, природа і субстанція піут ототожнюються.

Філософія Г. Лейбніца (1646-1716 рр.) стала спробою подолання протиріччя між емпіризмом і раціоналізмом XVII ст. У своєму головному творі «Монадологія» ЛеЙбніц розрізняє світ реально, істинно існуючий, який складається з безлічі монад або субстанцій, і світ фізичний, природний, як чуттєве вираження істинного світу. Множинність, плюралізм субстанцій доповнюється Лейбніцом Ідеєю існування Бога як первинної єдиної субстанції. Монади Лейбніца не взаємозв'язані між собою, але мають властивості активності, спроможні до психічно-духовної діяльності різного рівня - від простих відчуттів до вищого духу монади-бога. Таким чином, м о на д и є суто ідеальними,Духовними першоелементами бутмя а світ в своїй сутності є єдністю нескінченної множини духовних субстанцій.

Дж. Беркії (1685-1753 рр.) зрікається самої ідеї про матеріальний об'єктивний світ, виступаючи з позиції суб'єктивного ідеалізму. Для Берклі єдиним джерелом знання є чуттєвий досвід, але він весь, а не частково. Існування будь-чого засвідчується, на думку Берклі, тільки безпосереднім чуттєвим досвідом. «Бути - означає бути сприйнятим», - вважав він. А оскільки сприйняття, чуттєвий досвід має суб'єктивний характер, то реальне буття і видимість, дійсність і уява про неї повинні збігатися. Людина не може знати, яким є світ поза межами її сприйняття. «Світ є моє уявлення» - гасло суб'єктивного ідеалізму. Але Берклі не доходить у своїй логіці до крайніх висновків. Незважаючи на все, людський досвід не є абсолютною уявою, світ все ж таки сприймається об'єктивно і в ньому Існує певна упо­рядкованість, причиною чого є Божественний Розум.

Д. Юм (1711-1776 рр.) у своєму критичному аналізі можливостей ро­зуму доходить до крайнього скептицизму. Юм вважав, що взагалі нем о ж­ливо стверджувати Існування будь-якої реальності в тому числі і божественної, по той б ік чуттєвих вражень. Чуттєвий досвід, який є єди­ною основою людських знань, має цілком випадковий і суб'єктивний характер, а тому не може гарантувати отримання істинного знання. Та ка пози­ція має назву агностицизму - заперечення здатності людини об'єктивно, адекватно пізнавати світ.

Вчення англійського емпіризму були фактично відмовою від розуму. У класичній європейській філософії ХУП-ХІХ ст. вони залишилися тільки епізодом, але у XX столітті, у некласичній філософії ідеї емпіризму набувають надзвичайної значимості. Наступна же німецька класична філософія вела непримиренну боротьбу з ідеями емпіризму, вважаючи їх шкідливими і загрозливими для надії людства на розумний прогрес.

49.Філософський смисл поняття "світ".

Знання про світ – складова частина вчення про людину. Тільки через пізнання світу, його сутності, структурних рівнів організації, законів розвитку та існування людина може пізнати саму себе, свою природу і сутність, зв'язок з іншими людьми.

Поняття "світ" як світоглядна категорія формувалось ще в дофілософський період розвитку людства. Його виникнення і розвиток пов'язані з практичним виділенням людини з природи. Опосередкування життєдіяльності людей процесом матеріального виробництва та системою суспільних відносин зумовило становлення суспільства як відповідної цілісності, в якій життя людей стало можливим тільки у формі колективної діяльності.

У процесі розвитку людини змінюється уявлення про світ, воно наповнюється конкретно-історичним та чуттєво-сприйнятним змістом. І з розкриттям сутнісних сил людини світ для неї стає не просто об'єктивною дійсністю, а й дійсністю її сутнісних сил.

Тому світ – це єдність природної та суспільної дійсності, зумовленої практичною діяльністю. А категорія "світ" визначає не тільки природні, об'єктивно-матеріальні властивості, а передусім особливості людського практично-діяльного відношення до себе і до умов свого існування.

Людина в процесі активної цілеспрямованої діяльності перетворює природу на світ свого буття, який, з одного боку, забезпечує її існування і життєдіяльність, а з іншого – руйнує природу і створює загрозу власному існуванню. Якщо зникне людина, зникне і світ як світ буття людини, але це не означає, що зникне природа і зміни, які відбулися у ній за допомогою людини. Природа втратить свою якісну визначеність як світ людського буття.

Але центральну частину поняття про світ становить система соціальних зв'язків і відносин, у яких людина здійснює свою життєдіяльність. Крім того, до змісту людського світу належить її духовне життя, продукти духовної життєдіяльності.

Таким чином, світ – це визначене буття, універсальна предметність, в якій людина самовизначається як суб'єкт діяльності, котрий створює власний світ – світ людського буття.

Категорія "світ" разом з іншими категоріями філософії утворює смислове ядро світогляду в усіх його історичних типах. Вона увібрала в себе уявлення про граничні для людини основи сущого. Світ у філософсько-світоглядному розумінні визначає межі абсолютності явиш від універсуму, що мислиться як проекція усіх можливих світів на якісно безконечну реальність, до внутрішнього світу людини. Проте світ не може бути ототожненим із тим або іншим явищем, оскільки разом із внутрішньою визначеністю буття йому притаманні невизначеність, відносність, зовнішня обумовленість.

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: