Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Раціональне, нераціональне та ірраціональне в пізнанні.





У центрі уваги філософії Нового часу постало природознавство, а основною проблемою стала проблема методу науки, методу, який би заперечував достовірність, обґрунтованість наукового знання. Значимість і гострота цієї проблеми викликала появу двох основних напрямків у філософії XVII ст. - емпіризму і раціоналізму.

Потрібно зазначити, що термін «раціоналізм» має широке і вузьке значення. У широкому значенні раціоналізм є певною світоглядною позицією, вірою в людський розум, в силу, авторитет і особливу роль науки в соціальному прогресі. У такому значенні раціоналізм притаманний всій класичній філософії. Протилежним йому поняттям є «ірраціоналізм» - заперечення існування логічного, закономірного початку у світі, заперечення або обмеження можливостей розуму в пізнанні. Ірраціоналізм стає провідною рисою багатьох філософських вчень XX століття, набувши назви «некласичних». Але є більш вузьке значення терміну «раціоналізм», воно стосується лише одної з теоретико-пізнавальних проблем, і в цьому аспекті протилежним поняттям тут виступає «емпіризм».

Раціоналізм і емпіризм розділяє різна позиція щодо ролі, значимості чуттєвого і логічно-раціонального пізнання з їх методами. Пізнавальний процес є нерозривною єдністю чуттєвого та раціонального пізнання. Абсолютизація, перебільшення ролі людських чуттів або мислення у пізнанні веде до крайностей емпіризму чи раціоналізму.

Раціоналісти (від лат. «розум») джерелом і критерієм достовірної знання вважали розум і тільки розум. Ідеї та принципи розуму закладені, на їх думку, у загальних поняттях, у правилах логіки і в законах математики! Філософи-раціоналісти XVII ст. виходили, основним чином, з математичного знання. Саме воно, на їх думку, гарантує необхідність, універсальність, загальнообов'язковий характер наукових знань. Із результатом чуттєво-досвідного знання можна сперечатися, (бо чуття часто обманюють нас), тоді як «залізні» закони логіки і математики доводять абсолютно переконливо, І тому повинні бути покладені в основу науки. Стверджуючи що логіка людського мислення, принципи розуму однакові у всіх людей філософи-раціоналісти Нового часу проголошували існування так званні «природжених ідей», потенцій і задатків мислення, незалежних відчуття нового досвіду.

Засновником раціоналістичного напряму в теорії пізнання Нового часі став французький філософ і математик Рене Декарт, а його найбільш видатними послідовниками - голландський філософ Б. Спіноза і німецький філософ Г, Лейбніц.

Емпірист и (від лат. «досвід») головну роль відводили чуттєвому пізнанню, досвіду, експериментальному дослідженню конкретних фактів. пошуку аргументації своєї позиції вони зверталися не стільки до математики, скільки до досвідного природознавства. Пояснюючи обов'язковий і загальний характер наукових істин, вони наполягали на однаковості досвіду всіх людей. Розум, раціональне пізнання філософи-емпірики трактували як комбінацію, сполучення чуттєво-досвідного матеріалу. Розум вважали вони, у принципі нічого нового не додає до змісту знання. «Немає нічого в розумі, чого перед тим не було у відчуттях» - таким є основоположний

принцип емпіризму.

Емпірична традиція найбільш яскраво представлена в англійській фїлософії, започатковує її Ф ренсіс Бекон, а продовжують і розвивають Т. Гоббс, Дж. Локк, Дж. Б е рклі, Д. Юм.


Міф як філософська проблема. Міфологізація сучасного буття.

Міфологія є найдавнішим типом світогляду, який був притаманний людині родового ладу. Тому серед основних рис міфологічного світогляду можна назвати його колективний (родовий) характер. Міфологія є самосвідомістю роду, родової общини, розвиток індивідуальної самосвідомості тут ще досить незначний. Індивід ще повною мірою не виокремлює себе з родового цілого і живе колективними уявленнями.

Суттєвою рисою міфологічного світогляду є також синкретизм, тобто нерозчленована єдність реального та ілюзорного, об'єктивного і суб'єктивного, природного і надприродного. Первісна людина вірить в об'єкти своєї уяви, як в єдино можливу справжню реальність. Синкретизм міфології полягає ще у тому, що в ній були злиті разом зародки всіх майбутніх форм духовної культури - релігії, науки, мистецтва, моралі тощо.

Для міфологічного світогляду характерним є емоційно-образне сприйняття світу. Спосіб розуміння того часу можна назвати дологічним (асоціативним), тому що він заснований не на законах логічного мислення, а на законах уяви, фантазії.

Антропоморфізм - ще одна характерна для міфології риса. Уявлення про світ у ті часи формуються за аналогією з людським існуванням, на світ переносяться властивості людини І родового суспільства. У процесі пізнання невідоме завжди осягається через відоме, а найбільш відомою сферою для людини міфологічної епохи було власне буття і буття роду. Тому весь світ сприймається як велика родова община, де усе пов'язане між собою родинними зв'язками.

Одухотворення природних сил і поклоніння їм - теж є особливістю міфологічного світогляду й органічно випливає з первісного антропоморфізму. Людина родового ладу відчувала і сприймала природне життя як існування живого організму, до того ж одухотвореного, населеного демонами, духами, богами. Міфологічні боги теж є природними для неї, як і все інше у природі. Тут ще немає уявлення про роздвоєння світу на видимий (природний) і невидимий (надприродний). Всі численні міфологічні істоти живуть поряд з людиною. Зв'язок з ними має, так би мовити, родинний характер, їх можна задобрити, укласти з ними угоду, навіть налякати або обдурити їх.

Міфологічна свідомість належить не тільки історичному минулому. У сучасному суспільстві вона перетворюється на форми соціального і політичного міфів. Останні можуть бути практично ефективними, вони можуть консолідувати, організувати, «запалити» маси. Люди легше піддаються управлінню, більш здатні до досягнення ззовні поставлених цілей. Сучасні засоби масової інформації набагато збільшили можливості маніпулювання громадською думкою і свідомістю індивіда. Це робить соціальний міф сучасності досить небезпечним. Сучасні міфи можуть набувати крайніх форм свідомості натовпу, перетворюючись на «стадну» свідомість, коли знімається питання про особисту відповідальність за власні вчинки, коли людина сліпо і бездумно підкоряється чужій, часто агресивній волі. Це веде до розпаду особистості і до деградації суспільства. Єдиним шляхом подолання надмірної міфологізації свідомості є розвиток самосвідомості особистості, що потребує самостійних Інтелектуальних і духовних зусиль. Саме на таке звільнення людського духу і спрямована філософія як форма світогляду


Людина і її буття.

Буття є єдністю людини й світом. Філософська онтологія осмислює буття як присутність в світі людини.

У сучасній філософії по-різному оцінюється роль та місце людини в світі. Існують принаймні два протилежні варіанти бачення цієї проблеми: світ як ворожа щодо людини реальність та світ як «сродний» людині. Екзистенціалізм підкреслює трагедійність людського буття. Людину закинуто в світ, він є чужим і ворожим, сповненим заперечними, нищівними силами. Певні підстави для такого світоуявлення, безумовно, є. Вихідною умовою людського буття є зіткнення буття і небуття. Людина є єдиною істотою в світі, що знає про свою скінченність. Проблема смерті в людському житті, її переживання сповнюють буття людини трагічністю.

Інша філософська позиція заснована на ідеї спорідненості людини і світу. Людина вкорінена у глибинну реальність, вона є її способом саморозкриття. Еволюція людського знання, творчості, діяльності є еволюцією світового самоодкровення. Адже справжнє буття не є чимось існуючим незалежно від людського буття і прихованим від людини. Правдиве буття є таким, що викликається до життя самим фактом людського існування. Всесвіт здійснює себе через людське буття. Людина не є якимось «стороннім» в світі, Існує таємниче споріднення людини І Всесвіту.

Такого висновку дістає не тільки філософія, але і сучасна космологія, в якій існує так званий «антропний принцип». Згідно з цим принципом, константи, постійні значення фізичного світу (постійна сильних І слабких взаємодій, постійна Планка, гранична швидкість світла та ін.), є саме такими, що «потрібні» для появи живої природи і людини, а найменша переміна цих констант унеможливила би цю появу. Тобто людина виступає і витвором космічної еволюції, і, разом з тим, необхідною умовою, способом її здійснення. Світ нібито «запрограмований» таким чином, що в ньому з необхідністю повинна була з'явитися людина.

 








Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.