Соціокультурна та практична опосередкованість пізнання. Роль практики в пізнанні.

Пізнання – це процес активного, цілеспрямованого, понятійного відображення дійсності у свідомості людини. Теорія пізнання (або гносеологія) – розділ філософії, у якому з’ясовуються природа пізнання, його рівні, методи, форми, закономірності, можливості, трудності та суперечності. Метою пізнання, як відомо, є досягнення об’єктивної істини. Це здійснюється з допомогою низки логічних прийомів, різних форм і методів, як на рівні емпірії, так і на рівні теорії, застосування до процесу пізнання законів, категорій і принципів діалектики. Але серед всього цього арсеналу пізнання чільне місце належить практиці. Остання дає пізнанню необхідний практичний матеріал. Завдяки їй гносеологія стала наукою, котра розкриває об’єктивні закони походження і формування знань, логікою і методологією пізнання. Що таке практика. Поняття “практика” (від грец. – діяння, активність) не має однозначного тлумачення у філософії. Є вузьке розуміння поняття практики, котре зводиться до експерименту, що є, безумовно, недостатнім. Бо людська практика, це не лише експеримент. В широкому розумінні практика розглядається як цілісна система діяльності людини, досвід всього людства. В такому контексті в поняття “практика” включається як наукова діяльність, так і матеріально-виробнича, соціальна, політична, революційна і т.д., тобто вся предметна, цілепокладаюча діяльність людини, що має своїм змістом освоєння нею природних та соціальних об’єктів. В цьому сенсі практика – це сукупність матеріально-виробничої, суспільно-політичної, експериментально-наукової, чуттєво-споглядальної, духовно-предметної діяльності людини. В процесі практики відбувається реалізація сутнісних сил людини, її знань, навичок, вміння, які вона опредметнює (створює свій “світ речей”). З іншого боку, людина в процесі практики освоює результати попередньої людської діяльності – розпредметнює їх (збагачується предметним світом інших). Завдяки цьому попередня людська діяльність стає її надбанням, фактором подальшого розвитку людських сутнісних сил. Практика, таким чином, виступає як специфічно людський спосіб освоєння світу, його опредметнення і розпредметнення.

Структура практики. Людська практика складна за своєю структурою. До неї входять ряд елементів, які свідчать про це. Насамперед, основним елементом практики є праця як доцільна діяльність людини по перетворенню природи, пристосуванню її речей до своїх потреб; предмет пізнання – речі, явища, процеси, їх сторони, властивості, відношення, котрі включені в процес пізнавальної діяльності людини; мета – ідеальне передбачення результату пізнання, на досягнення якого спрямовані пізнавальні дії; мотив – усвідомлене спонукання, вольова дія, що спрямована на пізнання того чи іншого його об’єкту. Мотив – основа потреби; потреба – необхідність, що спонукає суб’єкт пізнання до активних дій щодо реалізації цієї необхідності; засоби пізнання – сукупність прийомів абстрактно-логічного мислення людини, котре здійснюється в багатоманітних формах і методах (поняттях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях, індукції, дедукції, ідеалізації, формалізації і т.д.), і технічного оснащення процесу пізнання (приладів, матеріалів, устаткування для здійснення експериментальної діяльності); і, насамкінець, результат пізнання – сума знань, котрі людина отримала в процесі пізнання.

Свідомість і психіка.

Однією з найбільших таємниць світу є людська здатність усві­домлювати, розуміти дійсність, тобто людський інтелект. Він вра­жає своєю красою та могутністю, невичерпністю та універсальністю. В цілому якісні особливості людського інтелекту окреслюють тер­міном свідомість, тому питання про сутність свідомості, її виникнен­ня та можливості століттями хвилювало кращих представників людства, надихало на пошук та творчі злети. Музика, поезія, усе мистецтво, наукові розвідки глибші сущого та інші напрями інте­лектуальної діяльності прагнуть розкрити можливості людської свідомості та неповторно-чарівний внутрішній світ людини. Перші уявлення про свідомість виникли у прадавні часи, коли люди дійшли висновку, що процеси, які відбуваються е їхніх головах, відмінні від процесів природи, що їхнє бачення світу, а відповідно І місце в ньому, відрізняється від тваринного. Такі особливі властивості приписували душі як прояву чогось надприродного. Упродовж тисячоліть людство шукало відповідь на запитання, у чому полягає сутність свідомості, як вона виникає, від чого залежать її можливості і т. ін. У наш час свідому діяльність людини вивчають фізіологія, медицина, психологія, кібернетика та деякі інші науки.

Людина відображає об’єктивну дійсність не лише на рівні свідомості, але і на рівні психічної активності. Ця активність виявляється як з зовнішньої, так і внутрішньої сторони. Зовні – у тілесних рухах, жестах, міміці; внутрішньо – у процесах орієнтації, сприйняття, уваги, уяви, фантазії, пам'яті, темпераменту, мислення тощо.Свідомість і психіка – це не тотожні поняття. Перше, безумовно, є психічним процесом. Однак друге не завжди є усвідомленим. Вищі тварини мають психіку, але вони не мають свідомості, котра притаманна лише людині.Отже, свідомість має унікальні властивості, які зумовлюють неможливість її прямого вивчення та вимірювання; проте вихідні озна­ки свідомості дозволяють стверджувати її реальне існування, але в особливих якостях та характеристиках.

Відображення та інформація.

У підвалині світобудови, природи існує здатність, схожа з відчуттям – відображення. Здатність відображення, як властивість, що лежить у фундаменті всієї матерії, визначається універсальністю матеріальної взаємодії. Тіла взаємодіють, впливають одне на одне, і вплив відображається у цих об'єктах. В принципі, здатність відображення можна визначити як здатність тіл живої та неживої природи реагувати на зовнішній вплив співвідносно до характеру цього впливу та якісної специфіки самих тіл. Виникнення особливого виду відображення – інформації. Істотним етапом еволюції є виникнення інформаційного відображення – передавання інформації, що сприймається спеціально створеною людиною програмою. Інформаційне відображення характеризується вибірковістю (враховується лише найважливіше з того, шо впливає), а також випереджуючим характером.

Етапи розвитку відображення. 1)Відображення в неживій природі. З виникненням життя живих істот якісно міняється існуюче відображення. В живій природі відображенням визнається подразнюваність – здатність всіх живих істот реагувати на впливи середовища внутнішньо притаманною їм реакцією, відмінною від хімічної та фізичної природи подразнювача. 2)У зв'язку з ускладненням живих істот, виникненням багатоклітинності виникають перші клітини та волокна, що утворюють головний мозок та його розгалуження по всіх кінцівках тіла. Ускладнення реакції живих організмів. Виникає відображення істот зі складною організацією. 3)Психічне відображення (відчуття). На відміну від подразнюваності – біологічного явища – відчуття належать до явищ психічних, безпосередньо пов'язаних лише з діяльністю високоорганізованої нервової тканини. Субстратом – носієм відображення є мозок і вся нервова система вищої тварини та людини. У порівнянні з ними об'єм черепа сучасної людини значно більший.

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: