Задубрівська О.М., Козьмук Я.Р.

Друкується за ухвалою редакційно-видавничої ради

З-158 Філософія. Конспект лекцій таметодичні

У навчальному посібнику нормативний курс філософії висвітлюється крізь призму проблеми людини в її сучасних екзистенційно-психологічних аспектах.

Рекомендується студентам юридичного та інших гуманітарних факультетів університету.

Курс філософії розроблено для студентів другого курсу юридичного факультету з урахуванням наступності освоєння студентами фундаментальних і фахових дисциплін, передбачених робочими навчальними планами для студентів юридичного факультету.

Мета курсу – окреслення головних антропологічних проблем філософії та формування свідомості студентів на засадах сучасних гуманістичних ідеалів, ліберально-демократичних цінностей, національно-патріотичних і громадянських пріоритетів. Визначальне у цьому навчально-виховному процесі – осмислення студентами специфіки сучасної західної соціокультурної парадигми та сучасної філософії, яка би для них, майбутніх спеціалістів, розкривала максимальні теоретичні та практичні перспективи їх фахової самореалізації у процесі європейської самоідентифікації України.

Завдання курсу полягають в оволодінні студентами класичними та сучасними методами науково-філософського пізнання – дедукцією, індукцією, діалектикою, феноменологією, психоаналізом, герменевтикою тощо; осмисленні історичного розвитку суспільства та визначальних тенденцій його сучасного поступу; оволодінні методикою наукового аналізу в контексті філософсько-світоглядного, ціннісно-смислового визначення; самоутвердженні себе кожним студентом як особистості та фахівця на засадах пріоритету прав людини в сучасному громадянському суспільстві; застосуванні форм і способів філософського дискурсу для обґрунтування власного світогляду (переконання).

У методичному плані цей курс філософії складається з лекційних, семінарських занять і самостійної роботи студентів, основна увага в яких зосереджується на освоєнні студентами текстів першоджерел провідних філософів сучасності, а також критичної літератури з історії філософії та сучасної філософії, що забезпечить не тільки засвоєння фактичного матеріалу студентами, але й ефективно сприятиме формуванню культури філософування.

2. Иванов А.В., Миронов В.В. Университетские лекции по метафизике. – М., 2004.

3. Конев В.А. Философия культуры и парадигмы философского мышления //Философские науки. – 1991. – № 6

4. Мамардашвілі М. Про філософію (конспект лекцій) //Вісник НАН України. – 2000. – № 2.

5. Методичні рекомендації до вивчення курсу філософії (для студентів юридичного факультету) /Укладачі Починок Б.В., Козьмук Я.Р. – Чернівці, 1996.

6. Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: Онтологія людини. – К., 1996

7. Попович М.В. Що таке філософія? //Філософська думка. – 2006. – № 1.

8. Філософія. Курс лекцій: Навчальний посібник /За ред. І.В.Бичка. – К., 1994.

9. Хайдеггер М. Основные понятия метафизики //Вопросы философии. – 1989. – №9.

Починаючи вивчення філософії, насамперед потрібно звернути увагу на специфіку філософського знання. Філософія – навчальна дисципліна, вона має точки перетину з наукою, але при цьому не є наукою. На відміну від наукового знання, філософія передбачає суб’єктивність. Суб’єктивація філософського світосприйняття – істотний фактор доповнення ціннісними й смисловими характеристиками так званої об’єктивної істини. Через філософування кожна людина шукає своємісце у світі, своє призначення, тобто самовизначається як духовна істота. Окрім науки, філософія тісно пов’язана з мистецтвом і релігією. Головний предмет дослідження філософії – “людина-світ”. До проблем філософії належать питання: що таке світ? що таке людина? яке призначення людини в цьому світі? що таке абсолют? як людина може досягти істини? Тобто – це так звані світоглядні питання. Вони можуть розв’язуватися і на рівні буденного, міфологічного, релігійного мислення (світогляду). Проте у філософії ці питання знаходять своє теоретичне розв’язання. А тому філософія – це світогляд на теоретичному рівні.

Філософії передують принаймні ще два історичних типи світогляду: міфологічний та релігійний. Для першого з них характерна суб’єкт-об’єктна тотожність свідомості, єдність людини зі світом, людина не виокремлює себе ні з природного світу, ні від суспільства. Для релігійного світогляду властиве вже розчленування свідомості на усвідомлення реального і потойбічного, благочестивого та гріховного та ін. Філософський світогляд “запозичає” від міфології цілісність світосприйняття, а від релігії – амбівалентність свідомості, яка трансформується у філософську рефлексію.

Функції філософії: гносеологічна (пізнавальна), методологічна, культуротворча, людинотворча, критична. Методи філософії: загальнонаукові (абстрагування, синтез, аналіз, індукція, дедукція), спеціальні (діалектика, метафізика, феноменологія, герменевтика, психоаналіз). Філософія містить у собі такі розділи: онтологія, гносеологія (епістемологія), аксіологія, філософська антропологія. Існують також спеціальні філософські дослідження: філософія культури, філософія релігії, філософія права, філософія науки, філософія бізнесу і т.ін.

Філософування завжди передбачає критичне, вільне від упереджень, догматів мислення.Філософія не допускає самозаспокоєності. Філософія – завжди проблема для самої себе. Питання, що означає бути філософом і як філософувати хвилює кожного філософа, і відповіді тут найрізноманітніші.

Оскільки за своєю природою філософія – це завжди лише діалогічний пошук відповідей на вічні запитання, то не можна очікувати остаточних загальновизнаних відповідей на фундаментальні філософські питання. Кожен дискурс у цілому оригінальний і неповторний, але водночас він вміщений у систему взаємодій, взаємовпливів та конкуренцій між філософськими ідеями та концепціями, і тому тут можна виділити кілька великих однотипних систем. В.А.Конєв, працюючи в галузі філософії культури, запропонував виділити такі чотири провідні парадигми філософського мислення: “on he on”, “cogito”, “existenz”, “affirmo”.

Перша парадигма філософського мислення – це парадигма “on he on” – “буття як буття”. Очевидно, що вона найдавніша і бере свої витоки з тези Парменіда: “Лише буття є, небуття немає”. Вона домінує в античній (Платон, Аристотель) і середньовічній філософії (Томас Аквінський), співіснує з парадигмою “cogito” у Новий час (Спіноза, Ляйбніц, Гегель, Енгельс), у ХХ столітті в межах цієї парадигми працює Н.Гартман. Парадигма “on he on” орієнтує філософа на пізнання світу поза людиною, причому передбачається, що цей світ не лише об’єктивний, але й абсолютний, і саме з цим світом людина повинна узгоджувати свої теорії та свої цілі та цінності. У межах цієї парадигми формується метафізика.

Парадигма “cogito” виникає майже одночасно з парадигмою “on he on”, тоді коли софіст Протагор висуває тезу: “Міра всіх речей – людина, існуючих, в тому, що вони існують, не існуючих, що вони не існують”. В античності та середньовіччі ця парадигма серйозного розвитку не отримала, лише в Новий час, починаючи з Декарта, стає домінуючою. В межах цієї парадигми виникла трансцендентальна філософія Канта та феноменологія Гуссерля. Філософування у стилі “cogito” виходить із того, що світ завжди конституюється в актах свідомості. Саме в межах цієї парадигми стало можливим говорити не лише про онтологію світу, але і про онтологію свідомості.

У межах парадигми “existenz” теза “on he on” змінюється на тезу “on he zoon” – “буття як життя”. Ця парадигма з’являється в новітній філософії, яка намагається побачити буття як життя, способами його осягнення вважає переживання, розуміння, інтуїцію. Вочевидь, що у витоків цієї парадигми стоїть Ніцше, оскільки він, руйнуючи платонівсько-християнську традицію у філософії, розглядає буття як становлення та життя, а свого апогею філософське мислення в стилі existenz досягає у філософів-екзистенціалістів. Провідними філософами-екзистенціалістами вважаються Гайдеггер, Сартр, Ясперс, Камю та інші.

Парадигма “affirmo” спрямовує філософа на дослідження буття культури, яке об’єктивує в собі людину. Завдяки affirmo і через affirmo буття людини зливається з буттям культури – це норми, цінності, твори, речі. Через акт утвердження, людина утверджується у бутті (не природному, а духовному). Ця парадигма в цілому вбирає в себе всі відомі методологічні підходи, серед яких і феноменологія, і герменевтика, й аналітична філософія. Особливу роль у межах цієї парадигми починає відігравати психоаналіз. У ХХ столітті відбувся лінгвістичний поворот – від свідомості до мови. Існує два його варіанти: аналітична філософія (Вітгенштайн, Куайн), герменевтика (Гайдеггер, Гадамер). Через мову людина пізнає світ. У мові знаходять вираження і справи, й обставини. Через мову людина здобуває свободу, автономність від світу. Вітгенштайн розглядає філософію не як теорію, а як активність (діяльність) особливого роду, яка спрямована на досягнення максимальної ясності. Усе, що може бути висловлено, повинно бути висловлено чітко й ясно, а про те, про що не можна говорити, треба мовчати. Представників філософської герменевтики (Гадамер, Рікер) хвилює проблема інтерпретації та розуміння.

Ключові категорії, поняття, терміни: філософія, світогляд, софійний та епістемний способи філософування, міфологія, релігія, свідомість, самосвідомість, абстракція, діалектика, метафізика, рефлексія, онтологія, гносеологія, аксіологія, парадигма, істина, критерії науковості.

1. Гегель Г. Кто мыслит абстрактно? //Работы разных лет. В 2 т. - Т.1. – М., 1979.

2. Філософія. Курс лекцій: Навчальний посібник /Під ред. І.В.Бичка. – К., 1994.

3. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії. – К., 2001.

4. Конев В.А. Философия культуры и парадигмы философского мышления //Философские науки – 1991. – № 6.

5. Попович М.В. Що таке філософія? //Філософська думка. – 2006. – № 1.

1. Майоров Г.Г. София. Эпистема. Технема. //Вестник Московского университета. Серия 7.Философия. – 2000. – №4.

2. Лісовий В. Предмет і методи метафізики //Філософська думка – 2000. – № 4.; 2001. – №2.

3. Агацци Э. Человек как предмет философии //Вопросы философии. – 1989. – № 2.

4. Мамардашвили М.Н. О философии //Вопросы философии. – 1991. – № 5.

5. Туровский М.Б., Туровская С.В. Мифология и философия как формы знания //Философские науки. – 1991. – №10.

6. Бибихин В.В. Философия и религия //Вопросы философии. – 1992. – № 7.

7. Брюсова Н. Судьба метафизики и судьба человека //Вопросы философии. – 2005. – № 11.

Під час підготовки до семінарського заняття особливу увагу потрібно звернути на працю Гегеля “Хто мислить абстрактно?”. Цей текст обов’язковий для опрацювання. Найперше потрібно з’ясувати, що означає термін “абстрактний”, потім розглянути приклади абстрактного мислення наведені Гегелем. Відповісти на питання: як повинен мислити філософ? Під час читання цього тексту потрібно взяти до уваги, що Гегель користується діалектичним методом.

1. Принциповий історизм філософського знання.

2. Східна парадигма філософування: індійський та китайський варіанти.

3. Міф у структурі світоглядного самоутвердження людини.

1. Філософія. Курс лекцій: Навчальний посібник /Під ред. І.В.Бичка. – К., 1994.

2. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії. – К., 2001.

3. Чорний І.П. Філософський аналіз міфології та релігійного символізму. Частина 1. – Чернівці, 2007.

1. Метафізика в системі філософських дисциплін.

2. Філософія права – спеціальна галузь філософських досліджень.

4. Взаємозв’язки та взаємовпливи філософії, науки, релігії.

6. Пізнавальний процес як взаємодія логіки та інтуїції. Розмаїття форм буття.

12. Філософська та юридична герменевтика: відмінності, точки перетину.

15. Мова як спосіб інтерпретації смисложиттєвих проблем людини.

1. Назвіть і розкрийте суть основних функцій філософії.

2. Як співвідносяться міф, релігія та філософія?

3. Назвіть і охарактеризуйте сучасні методи філософії.

5. Дайте характеристику класичним методам філософії.

6. Чи можна вважати філософію наукою? Назвіть головні критерії науковості знання.

7. Які особливості міфологічного світогляду?

8. Чому філософію називають квінтесенцією культури?

9. У чому особливості східної парадигми філософування?

10. Чому для студентів-юристів важливо вивчати філософію?

1. Передумови виникнення давньогрецької філософії.

2. Космоцентризм і натурфілософія докласичного періоду.

3. Антропоцентризм класичного періоду античної філософії, вчення Сократа.

1. Гайденко П.П. Бытие и разум//Вопросы философии. – 1997. – № 7.

2. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії. – К., 2001.

3. Боннар А. Греческая цивилизация. От Антигоны до Сократа. – М., 1992.

4. Мотрошилова Н.В. Рождение и развитие философских идей. – М., 1991.

6. Філософія. Курс лекцій: Навчальний посібник /За ред. І.В.Бичка. – К., 1994.

7. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней философии. – М., 1981.

Найчастіше, характеризуючи філософію Стародавньої Греції, дослідники звертають увагу на два періоди: докласичний та класичний. Вивчення докласичного періоду потрібно розпочинати з проблем космоцентризму. Через філософію греки хочуть зрозуміти світ як упорядкованість (грецьке слово “космос” перекладається як “порядок”). Усіх давньогрецьких філософів хвилює проблема першооснови світу, головного принципу його впорядкованості. Так, Фалес (бл. 625-547 до н.е) уважає першоосновою світу воду, Анаксимандр (610-546 р. до н.е.) – апейрон, Анаксимен (бл. 585-525 р.до н.е.) – повітря.

Геракліт Ефеський (бл. 544/540 – бл. 483 рр. до н.е.) уявляв собі світ як процес, “ все тече, нічого не стоїть на місці”, “не можна двічі ступити в одну й ту саму річку”. Він зробив висновок, що світ – це вогонь. “Усе змінюється на вогонь, а вогонь на все: як золото обмінюється на товари, а товари на золото ”. Але водночас звівши всі речі до вогню, Геракліт убачає у цих процесах закон, міру, розум, мудрість. Кожен процес у світі, а надто вогонь, розгортається відповідно до певного закону, своєї міри. У Гераклітовій філософії, на відміну від більшості мислителів Стародавньої Греції, чільне місце посідаєантираціоналізм і містицизм. “ Природа полюбляє ховатися, Бог через свого оракула в Дельфах нічого не відкриває і не таїть, а показує своє значення через натяки”. Геракліт проголошує, що боротьба (війна) – рушійна сила і творчий принцип будь-якої зміни. “Війна батько усього, цар усього”. “Протилежності належать одна одній, найкраща гармонія у розбіжності, а все розвивається через боротьбу”.

Відкриття плинності світу Гераклітом, вочевидь, спиралося на його гіркий досвід, який він виніс із суспільних і політичних потрясінь його доби. Геракліт жив у епоху соціальної революції та став першим філософом, який вивчав не лише “природу”, а й приділяв велику увагу дослідженню етико-політичних проблем.

Окрім мілетської школи та Геракліта, докласичний період містить вчення піфагорейців, елеатів, атомістів. Тут студентам потрібно звернути увагу на проблему, пов’язану з формування діалектики як методу пізнання. Вона представлена принаймні трьома варіантами: гераклітівським, елейським і атомістичним.

1. Антология мировой философии в 4-х томах. – Т.1, Ч.1 – М.,1969.

2. Платон Діалоги, Крітон //Всесвіт. – 1992. – №8.

3. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії. – К., 2001.

1.Рассел Б. Історія західної філософії. – К., 1995.

2. Мотрошилова Н.В. Рождение и развитие философских идей. – М., 1991.

3. Иванов А.В., Миронов В.В. Университетские лекции по метафизике. – М., 2004.

4. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. – Т.1. У полоні Платонових чарів. – К., 1994.

Студентам потрібно найбільшу увагу звернути на суспільно-політичні та етичні погляди Сократа й Платона – працю Платона “Держава” та її критичний аналіз К.Поппером. Обов’язковий для опрацювання діалог Платона “Крітон”. Прочитавши цей текст, спробуйте дати свою оцінку позиції Сократа. З’ясуйте, яке значення цей діалог має для становлення правової держави в Україні.

Студенти повинні самостійно опрацювати філософські вчення досократівської доби: 1. Мілетська школа (Фалес, Анаксимандр, Анаксімен); 2. Геракліт Ефеський; 3. Елейська школа (Ксенофан, Парменід, Зенон Елейський); 4. Піфагореїзм; 5. Атомізм (Демокріт, Епікур, Лукрецій Кар). Тут потрібно звернути увагу на особливості вчення піфагорійців, з’ясувати, у чому полягає принципова відмінність між цим релігійно-філософським союзом та іншими філософськими школами.

2. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії. – К., 2001.

3. Вернан Ж. Происхождение древнегреческой мысли. – М., 1988.

4. Мотрошилова Н.В. Рождение и развитие философских идей. – М., 1991.

5. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней философии. – М.,1981.

2. Епікурейська концепція людини і суспільства.

4. Аристотелівська критика філософії Платона.

1. Які передумови виникнення та формування філософії Стародавньої Греції?

3. Визначте специфіку діалектики елеатів (Ксенофан, Парменід, Зенон).

4. Назвіть основні засади та принципи атомістичної теорії Демокріта.

5. Чому філософію Сократа називають антропоцентричною?

6. Що означає поняття “система об’єктивного ідеалізму Платона?”

7. Чому філософія Аристотеля визначається як енциклопедична?

8. Визначте поняття космоцентризму та натурфілософії мілетців.

9. У чому полягає натуралізм і стихійна діалектика Геракліта?

11. Розкрийте основні засади вчення про державу Платона.

12. Охарактеризуйте вчення про мораль і державу Аристотеля.

13. Розкрийте смисл тези Парменіда: “Буття є небуття немає”.

15. У чому К.Поппер убачає відмінність між поглядами Сократа та Платона?

1. Особливості середньовічної суспільної свідомості.

4. Оцінка античної культурно-філософської спадщини представниками апологетики.

6. Проблема співвідношення розуму та віри у середньовічній філософії.

8. Роль томізму та неотомізму в духовному житті Західної Європи.

12. “Похвала глупоті” Еразма Роттердамського.

13. Прехідний характер філософії епохи Відродження.

14. Становлення та розвиток гуманітарних наук в епоху Відродження.

1. Які проблеми були головними для філософії середньовіччя?

2. У чому полягає відмінність між східною та західною гілками апологетики та патристики?

3. У чому сутність дискусії між реалістами та номіналістами?

4. Дайте загальну характеристику схоластичної філософії.

5. Поясніть смисл слів Тертуліана “Вірю, тому що абсурдно”.

6. Назвіть представників “каппадокійського гуртка”, у чому особливість їх вчень?

8. Як Августин проводить розрізнення між наукою та мудрістю?

10. У чому полягають особливості вчення Томаса Аквінського?

13. Як мислителі Відродження оцінювали середньовічну філософію?

14. Дайте загальну характеристику філософії епохи Відродження.

15. Що спричинило заміну середньовічної парадигми новим способом філософування?

16. У чому сутність гуманістичного антропоцентризму?

18. Як мислителі епохи Відродження ставилися до вчення Платона?

19. Чим відрізняється кальвінізм від лютеранства?

20. Як М. Лютер ставився до вчення Еразма Роттердамського?

1. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії – К., 2001.

2. Гусєв В.І. Історія західноєвропейської філософії XV-XVII ст. – К.,1994.

3. Гусєв В.І. Західна філософія Нового часу. XVII – XVIII ст. – К., 2000.

4. Гулыга А.В. Немецкая классическая философия. – М., 1978.

5. Бродецький О., Чорний І. Новочасний раціоналізм і післяпросвітницький ірраціоналізм. – Чернівці, 2003.

6. Гайденко П.П. Эволюция понятия науки (XVII-XVIII вв.). Формирование научных программ Нового времени. – М.,1987.

7. Кант И. Пролегомены //Соч.: В 6 т. – М., 1965. – Т.4. – ч.1.

9. Гегель Г. Энциклопедия философских наук. – М., 1974-1975.

1. Раціоналізм і емпіризм у філософії Нового часу.

2. Загальна характеристика німецької класичної філософії.

4. Система об’єктивного ідеалізму Г. Гегеля.

1. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії – К., 2001.

2. Гулыга А.В. Немецкая классическая философия. – М., 2002.

4. Гусєв В.І. Західна філософія Нового часу. – К.,2000.

5. Гегель Г. Энциклопедия философских наук. – М., 1974-1975.

1. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. – Т. 3. – СПб., 1996.

2. Рассел Б. Історія західної філософії. – К., 1995.

3. Иванов А.В., Миронов В.В. Университетские лекции по метафизике. – М., 2004.

4. Кузнецов В.Н. Немецкая классическая философия. – М., 1989.

5. Шашкевич Л.Д. Эмпиризм и рационализм в философии Нового времени. – М., 1976.

6. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. Т.2. Спалах пророцтва: Гегель, Маркс та послідовники. – К., 1994.

Готуючися до семінарського заняття, студенти особливу увагу повинні приділити вченням Ф.Бекона, Р.Декарта, І.Канта й Г.Гегеля. З’ясувати, чому Кант критикує метафізику, яке майбутнє передбачає для філософії, а також акцентувати увагу на тому, як Гегель робить спробу відновити метафізику в попередньому статусі, вміти розкрити сутність його діалектичного методу. Також студенти повинні порівняти суспільно-політичні погляди Канта й Гегеля.

Для самостійного опрацювання обов’язкові такі питання:

1. Філософія Т.Гоббса, Дж.Локка, Б.Спінози, Г.Ляйбніца.

3. Загальні основи класичного марксизму (К.Маркс, Ф.Енгельс).

1. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії – К., 2001.

2. Бродецький О., Чорний І. Новочасний раціоналізм і післяпросвітницький ірраціоналізм. – Чернівці, 2003.

3. Гайденко П.П. Философия Фихте и современность. – М., 1979.

4. Гулыга А.В. Немецкая классическая философия. – М., 2002.

5. Гусєв В.І. Західна філософія Нового часу. XVII – XVIII ст. – К., 2000.

6. Кузнецов В.Н. Немецкая классическая философия второй половины ХVІІ- начала ХІХ века. – М., 1989.

1. Діяльна людина і діяльний дух у німецькій філософії ХVІІІ-ХІХ ст.

2. Свідомість і мова у філософії Томаса Гоббса.

3. Метод індукції у філософії Френсіса Бекона.

4. Принцип універсального сумніву Рене Декарта.

5. Сцієнтистські та екзистенційні аспекти філософії Рене Декарта.

6. Проблема діяльно-творчих основ буття в філософії Фіхте.

7. Теорія пізнання – філософське вчення про способи, методи й можливості пізнання.

10. Система трансцендентального ідеалізму Шеллінга.

1. Чому Ф.Бекон уважається родоначальником класичного емпіризму?

3. Що означає субстанційний дуалізм Декарта?

4. Чому філософія Спінози визначається як метафізика монізму?

5. Дайте змістовне обґрунтування монадології Ляйбніца.

6. Обґрунтуйте поняття “докритичного” та “критичного” періодів творчості Канта.

8. Які принципи, закони та категорії діалектики Гегеля?

9. Які методологічні засади філософії Декарта?

10. Яка відмінність між представниками раціоналістичної лінії та емпіричної у філософії Нового часу?

11. Що означає поняття “коперніканський переворот” у гносеології?

13. Порівняйте суспільно-політичні вчення Гоббса та Локка.

15. Дайте загальну характеристику вчення Маркса.

1.Романтизм як ідейно-світоглядна і теоретична передумова сучасної західної антропології.

2.Неоромантизм в філософії культури О.Шпенглера.

1. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії. – К., 2001.

2. Бродецький О., Чорний І.П. Новочасний раціоналізм і післяпросвітницький ірраціоналізм. – Чернівці – 2003.

3 Патрушев А.И Миры и мифы Освальда Шпенглера //Новая и новейшая история. – 1996. – № 3. – С.120-151.

5.Мислителі німецького Романтизму. – Івано-Франківськ, 2003.

1. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії. – К., 2001.

2. Бродецький О., Чорний І.П. Новочасний раціоналізм і післяпросвітницький ірраціоналізм. – Чернівці – 2003.

3. Габитова Р.М. Философия немецкого романтизма (Фр.Шлегель, Новалис). – М., 1978.

4. Габитова Р.М. Философия немецкого романтизма. Гельдерлин, Шлейермахер. – М., 1989.

5. Гулыга А.В. Немецкая классическая философия. – М., 2002.

6. Мислителі німецького Романтизму. – Івано-Франківськ, 2003.

2. Спорідненість західноєвропейського і українського романтизму.

3. Філософський ірраціоналізм у ХХ столітті.

5. Діалог німецької класичної філософії з романтизмом.

1. Чому романтизм розглядається як ідейно-світоглядна і теоретична передумова сучасної західної антропології?

2. Як характеризує Шпенглер культуру та цивілізацію?

3. Розкрийте сутність філософії культури Шпенглера.

4. Як Шпенглер характеризує західну культуру?

5. У чому виявляється спорідненість між західноєвропейським та українським романтизмом?

1. Філософія волюнтаризму і “всесвітнього песимізму” Артура Шопенгауера.

1. Шопенгауэр А. Введение в философию. – Минск, 2000.

2. Шопенгауэр А. Понятие воли //Шопенгауэр А. Избр. Произведения. – М., 1992.

3. Шопенгауэр А. Мир как воля и представление. – М., 1993.

5. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії. – К, 2001.

6. Бродецький О., Чорний І. Новочасний раціоналізм і післяпросвітницький ірраціоналізм. – Чернівці, 2003.

8. Делёз Ж. Тайна Ариадны //Вопросы философии. – 1993. – № 4.

9. История философии: Запад-Россия-Восток (книга третья. Философия ХІХ-ХХ вв.). – М.,1999.

10. Патрушев А.И. Жизнь и драма Фридриха Ницше//Новая и новейшая история. – 1993. – №5.

11. Хайдеггер М. Слова Ницше “Бог мертв” //Вопросы философии. – 1990. – №7.

12. Ясперс К. Ницше. Введение в понимание его философии. – СПб, 2004.

У “Афінських фрагментах” Фрідріха Шлегеля знаходимо такі рядки: “Поетизуючий філософ і філософуючий поет – пророки! Ніцше виявився водночас і поетизуючим філософом і філософуючим поетом. Його вважають пророком. Він – одна із ключових постатей сучасної філософії. Складний, неоднозначний, суперечливий, як, власне, і вся сучасна культура та буття людини в цій культурі. Разом із Ніцше народжується філософська свідомість ХХ століття.

Праці Ніцше: “Народження трагедії”, “Людське, надто людське”, “Ранкова зоря: думки про моральні упередження”, “Весела наука”, “Так говорив Заратустра”, “По той бік добра й зла”, “До генеалогії моралі”, “Присмерки ідолів”, “Ессе Homo”, “Антихристиянин”, “Воля до влади”.

Студенти повинні звернути увагу на те, що Ніцше залишив після себе кілька не виданих рукописів і заміток. Його сестра Елізабет Ферстрер-Ніцше, яка дотримувалася антисемітських поглядів і згодом стала нацисткою, відредагувала та видала ці праці. Саме їй зобов’язана своїм існуванням легенда про антисемітизм і націоналізм Ніцше. Спроби інтерпретувати Ніцше як представника нацизму здебільшого ґрунтуються на зроблених нею фальсифікаціях. У 1956 році професор Карл Шлехта відтворив, після старанних досліджень в архіві Ніцше, хронологічну композицію заміток під заголовком “Із спадку 80-х рр.”

Традиційно розрізняють три етапи у творчості Ніцше: ранній (1872-1876) – тут домінує тема Шопенгауера й естетична проблематика; другий (1877-1882) – у цей час Ніцше цікавиться природознавством і позитивізмом, а також етикою; останній етап – розробляє тему “воля до влади”.

У якості головної риси сущого в цілому Ніцше розглядає “волю до влади”. Ніцше зазначає, що всі поняття, якими тисячоліття користувалися філософи, були муміями, із їх рук не виходило нічого живого. Усі вони вірять у чисте буття, але не можуть його вловити, а причиною цього вважають недосконалість чуттєвого сприйняття. Ніцше приймає Гераклітові погляди. У Геракліта не має буття у розумінні Парменіда. Є лише становлення, множинність, процес. Причому становлення не спокутується, буття невинне, воно виправдовується (на відміну від Анаксагора, Емпедокла). На думку Ніцше, Геракліт правий у тому, що “буття” – порожня фікція. “Справжнього” світу немає: він вигаданий, насправді існує тільки світ “позірний”. Вічна лише сила, позбавлена цілі, яку Геракліт називав “грою ”. Безпричинність і безцільність світу робить його божественним.

Буття у Ніцше – це утвердження волі до влади, а небуття – заперечення. Ніцше також говорить, що ми не маємо жодного іншого уявлення про буття, окрім “ життя ”. Як може бутищось мертве? Життя – це воля до влади. Буття – узагальнене поняття “жити” (дихати), бути одухотвореним, бажати, діяти.

Ніцше вважає, що філософські та релігійні картини світу відображають людську потребу у наявності смислу та порядку. Люди не можуть жити без постійної “фальсифікації” світу. На його думку, світ не має плану, він тільки іграшка у руках долі. Наше мислення завжди вимагає строгої логічної форми й структури. Воно аполлонівське, але реальність не має форми, і вона діонісійська (у Ніцше життєстверджуючим богом виступає Діоніс.). Отже, наше розуміння дійсності – неперервна взаємодія між мисленням та імпульсивними силами життя, тобто діонісійського й аполлонівського начал (протиставлення Діоніса й Апполона у філософію увів Шеллінг). Загроза хаосу змушує нас творити смисл. Ми визначаємо мету й смисл лише для того, щоб вижити. Людина схильна забувати, і структура, яку ми додаємо світові, здається нам власною структурою світу, створеним Богом порядком. Нігілізм, у якості способу мислення, виник як безпосередній наслідок підозри, що насправді не існує жодного зовнішнього чи внутрішнього морального авторитету.

Ніцше називав себе першим повним європейським нігілістом. Він поставив діагноз іншим і собі – це неможливість віри, втрата її первісного ґрунту, тобто втрата довіри до життя. Під нігілізмом Ніцше розуміє повністю позбавлене ілюзій уявлення про світ. Одна з найскандальніших тез ніцшеанської філософії – це слова “БОГ МЕРТВИЙ”. Уперше вони висловлені у третій книзі твору “Весела наука”. Як зазначає Гайдеггер, потрібно із самого початку знати, що у Ніцше слова “Бог” і “християнський Бог” позначають надчуттєвий світ узагалі. Бог – це назва сфери ідей та ідеалів. Ця область надчуттєвого, починаючи із Платона, а точніше з пізньогрецького християнського витлумачення платонівської філософії, вважається справжнім, дійсним світом. На відміну від нього чуттєвий світ тільки поцейбічний та мінливий – тому він видимість, він несправжній. Поцейбічний світ – світ страждань і печалі, потойбічний – світ вічного блаженства. Отже, слова “Бог мертвий” означають: надчуттєвий світ утратив свою дієву силу. Він уже не дарує життя. Наступив кінець метафізики (для Ніцше вся західна філософія – це лише платонізм). В одному зі своїх записів сам Ніцше запитує, що означає нігілізм, і відповідає: “Те, що вищі цінності знецінюються”. А такими вищими цінностями вважалися істина, добро, краса, благо. Тепер віра в них почала зникати. Ідеальний світ неможливий, не існує того, “що повинно бути”, для чого ж тоді потрібні всі ці цінності, якщо вони не забезпечують гарантій, засобів і шляхів їх здійснення. Судити світ, оцінювати його неможливо, будь-яке ціннісне судження стосовно світу зрештою виявля

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: