Римський папа та династія Меровінгів.

У кінці VI століття Римські папи стали висловлювати все більші претензії на владу у Європі. Однак на перешкоді їм стояв Константинопольський імператор, який вважав, що церква повинна підкорятись світській владі. З іншого боку, лангобарди, які завоювали більшу частину території Італії, і були аріанами, неодноразово намагались завоювати і Рим. Ці обставини спонукали папу шукати могутнього союзника, який би підтримав їх претензії на світську владу в Італії. З цією метою папи вступили в союз із Франкськими правителями.

Франки завоювали територію Галлії у Vст. і засвоїли римську культуру своїх жертв. Хлодвіг (466-510) був першим правителем, який об’єднав франків і прийняв у 496 р. християнство. «Схили свою горду шию, - сказав Хлодвігу Ремігій, архієпископ Реймський, що хрестив його, — спали те, чому поклонявся, і поклонися тому, що спалював!» Багато франків не схвалювали рішення Хлодвіга змінити віру, але боялися свого короля. Зате римляни були дуже задоволені. «Ваша віра, — писав один з них Хлодвігу, - це наша перемога!» Навряд чи Хлодвіг розбирався в християнському ученні, і вже тим більше він не був зразковим християнином. Але вчинок його виявився дуже мудрим. З цих пір франки і римляни стали поступово зливатися в один народ — їх не розділяла віра, а крім того, знайомство з християнством означало для франків прилучення до багатьох сторін римської культури.

Після смерті Хлодвіга його сини збільшили межі Франкського королівства. Проте відносний спокій в колишній римській Галії продовжувалося недовго. Між нащадками Хлодвіга почалися нескінченні розбрати. Країна то ділилася на частини між різними членами династії Меровінгів, то ненадовго знов об'єднувалася. У смуті, що не припинялася, меровінгські королі розгубили свій авторитет і свою владу, тому сучасники презирливо називали їх «ледачими королями».

Влада в країні перейшла до рук майордомів. У перекладі з латинської мови слово "майордом" позначало посаду старшого по дому, керівника господарством палацу. Спочатку, вони були простими слугами королів - начальниками палацових служб. Пізніше майордом став управителем королівським майном по всій країні. Він мав право розпоряджатися королівськими землями і казною. Влада короля, його слабкість або сила, стали залежати від багатства і сили майордома. А оскільки в його руки поступово переходило розпорядження королівською власністю, то з часом саме він і стає вищою посадовою особою в країні. На посаду майордома королі призначали найвпливовіших осіб в королівстві, і незабаром ця посада стала спадковою, тобто передаватися від батька до сина.

Карл Мартелл (689-741) (тобто Молот), що розбив арабів при Пуатье в 732 р. і зупинив арабське вторгнення до Європи, якраз і був могутнім франкським майордомом. Завдяки новій важкій кінноті Карл Мартелл не тільки відбив всі напади арабів — сила майордома укріплювала пошану до нього і всередині самого королівства франків.

На «ледачих королів» вже майже перестали звертати увагу. Зате пошана до майордомів виявлялася такою, що син Карла Мартелла — Піпін (714-768), що отримав за невеликий зріст прізвисько Короткий, задумав повалити Меровінгов і стати королем. Безсилий король все одно не міг би чинити Піпіну опір, але майордом дуже турбувався про додання перевороту законності. Для цього Піпін звернувся до римського папи. Франкський майордом відправив до Риму лист з питанням: «Що краще — щоб один мав королівський сан, а інший ніс весь тягар влади або ж щоб той, хто несе тягар влади, мав би і сан короля?». Папа зрозумів, чого від нього чекають, і відповів: «Краще, щоб називався королем той, у кого влада, ніж той, у кого королівської влади зовсім не залишилося».

Після одержання цього листа останнього короля з династії Меровінгов постригли в ченці і відправили доживати свій вік в монастир. У 751 р. Піпін став королем. Щоб підкреслити священний характер влади Піпіна, над ним було проведено особливе таїнство — обряд помазання на царство. При цьому обряді вищі священнослужителі мажуть чоло, руки, груди і спину монарха особливим священним маслом — миром. Тоді на «помазаника Божого» сходити зверху особлива благодать. Згодом обряд помазання перейняли у франків і багато інших європейських правителів.

За дорученням папи помазав Піпіна на царство знаменитий місіонер родом з Нортумбрії — Боніфацій (680—755). Він все своє життя присвятив навертанню до християнства німецьких племен. Тому Боніфація часто називають «апостолом Німеччини». Під час чергової проповіді в землі фризів у берегів Північного моря язичники убили Боніфація. Його останки покояться в заснованому ним знаменитому монастирі Фульда в Німеччині.

Римський папа зробив Піпіну дуже велику послугу і чекав від нового короля у відповідь люб'язності. Річ у тому, що Риму постійно загрожувало Лангобардське королівство, що виникло в VI ст. у Італії. Піпін не примусив себе чекати. У 754 – 756 рр. він зібрав військо, перейшов Альпи і переміг лангобардів в битві. Завойовані землі навколо Риму і Равенни, а також «коридор», що сполучає їх, франкський король подарував папі римському. Так виникла власна держава пап, де вони були не тільки верховними священиками, але і володіли всією світською владою. Папська держава в Італії існувала майже до самого кінця XIX ст. Та і зараз крихітна держава Ватикан, що займає всього лише декілька кварталів в місті Римі — не що інше, як останній уламок «Дару Піпіна», зробленого в середині VIII в.

Папи були дуже задоволені подарунком, зробленим Піпіном, але вони хотіли більшого. Незабаром один з римських пап доручив своїй канцелярії підготувати своєрідний документ. Це була фальшивка, складена від імені імператора Костянтина Великого. Костянтин, відправляючись на схід, у Візантію, нібито заповідав єпископові міста Риму володарювати над всією Західною Римською імперією! Впродовж всього середньовіччя римські папи раз у раз згадували про «Константинів дар» і вимагали у всіх західних королів і імператорів підпорядкування римському престолу. Те, що «Константинів дар» —підробка, було остаточно доведено тільки в XV ст.

Наступний правитель франків – Карл Великий зійшов на трон у 768 р., а в 800 р. став імператором Заходу.

Майже все своє життя він провів у війнах Перш за все йому вдалося розгромити Лангобардське королівство в Італії і підпорядкувати його державі франків. Майже без зусиль Карл приєднав до своїх володінь велике Баварське герцогство. Зробив Карл похід і далеко на схід — на землі нинішньої Угорщини. У союзі із слов'янськими племенами франки розгромили там Аварський каганат.

Набагато важче проходило завоювання Саксонії, населення якої вперто опиралося приєднанню до імперії і примусовій християнізації. Для саксів-язичників франкське владицтво і християнство (релігія завойовників) руйнували весь звичний устрій життя. У 772 році під приводом припинення жорсткостей, що чиняться саксами над християнськими місіонерами, Карл I почав вперту боротьбу з ними, що тягнулася з перервами більше тридцяти років. На чолі великої армії Карл перейшов Рейн і, завдавши поразки саксам на річці Везері, узяв священне місто саксів Ересбург, примусивши їх в 773 році до миру. Але дуже скоро сакси підняли повстання проти завойовників-франків. У 775 році поновилася війна з саксами, на чолі яких став Відукінд. Повсталі сакси не робили відмінності між воїнами і священиками і знищували підряд всіх своїх ворогів. Франки відповідали масовими стратами. Розділивши війська на декілька армій, Карл повів їх через Рейн і, руйнуючи на шляху всі міста і селища, отримав над саксами ряд блискучих перемог і підкорив безліч племен, примусивши їх силою прийняти хрещення. Через десятиліття протистояння вичерпало себе, і сакси до 803 року назавжди увійшли до складу християнської Європи.

Не цілком вдалими були і походи франків до Іспанії, захопленої на той час арабами. Після безуспішної облоги Сарагоси в 778 р. військо Карла відступало на північ через Піренеї. У Ронсевальській ущелині на ар'єргард франків напали вороги — союзники арабів, християни-баски, які майже повністю знищили його. Навряд чи ми згадували б зараз про цю подію, коли б не знаменита «Пісня про Роланда» — перлина середньовічної літератури.

Військові подвиги Карла Великого вже при його житті принесли франкському королеві світову популярність. Держава Карла займала велику частину Західної Європи. Розмірами вона цілком могла порівнятися із зниклою в V ст. Західною Римською імперією. Але реальної влади у Карла Великого було більше, ніж у пізньоримських імператорів. Тим часом шаноблива пам'ять про згаслу імперію жила і в VIII ст. серед народів і племен Західної Європи, нащадків як римлян, так і варварів. Недивно, що у радників франкського короля народилася ідея проголосити Карла на зразок стародавніх римлян імператором. Така можливість постала в 800 р., коли Римський папа Лев III, вигнаний з Риму місцевою знаттю, втік до Карла Великого з проханням про допомогу. Карл відправив разом з Левом III до Риму військо приборкати бунтівників, а потім і сам прибув в «Вічне місто».

На різдво 800 р. в храмі св. Петра в Римі папа поклав корону на голову Карла і проголосив його імператором. Так на Заході знову виникла імперія. На печатці Карла був вибитий напис: «Відновлення Римської імперії». Але насправді, звичайно, Франкська імперія тільки назвою нагадувала імперію римлян. Постійної столиці у Карла Великого не було. Разом з своїм двором він весь час роз'їжджав по країні, зупиняючись в численних власних маєтках. Такі роз'їзди були необхідні, тому що утримання великої свити імператора було дуже тяжким тягарем для жителів тієї місцевості, де він затримувався надовго.

Найчастіше Карл зупинявся в своєму улюбленому палаці в Аахені. Йому дуже подобалося купатися там в гарячих джерелах, відомих з римських часів. У Аахені Карл збудував одну з найперших кам'яних церков у Франкській державі, для якої він велів привезти античні колони з Риму і Равенни.

Імператор створив добру систему управління своєю державою. На чолі крупних племен стояли герцоги. У окремих, порівняно невеликих округах — графствах влада (перш за все, судова) знаходилася в руках графів. Герцогами зазвичай ставали по спадку, а графів призначав імператор. Уздовж кордонів створювалися спеціальні округи — марки на чолі з маркграфами. Від «маркграфа» походить титул маркіз. Єпископи і абати крупних монастирів теж повинні були виконувати на місцях веління імператора. Під час своїх постійних роз'їздів Карл Великий перевіряв, як йдуть справи у єпископів і графів. Якщо імператор знаходив зловживання, винних негайно ж знімали з посади. Оскільки імператор не міг об'їхати всі графства і єпископство, він розсилав на всі боки спеціальних «посланців», яким довіряв. Ці «ревізори» теж мали право карати недбайливих місцевих правителів.

Після смерті Карла Великого у 814 р. його імперія прийшла в занепад і в 843 р. за Верденським договором була розділена на три частини – Францію, Німеччину і Лотарінгію. Ідею імперії відродив германський король Оттон І, відновивши у 962 р. Священну Римську імперію німецької нації, яка проіснувала до 1806 р.

Карл Великий був гарячим прихильником культури і період його правління називають Каролінгським відродженням. Карл дуже цінував вчених людей, запрошував їх звідусіль. Він добре розумів, що для управління обширною державою потрібні грамотні люди. Тому при Карлі Великому в крупних монастирях, центрах єпископства створювалися школи. Карл переконав переїхати у імперію англійського вченого Алкуїна, який очолив школу у Аахені. Там вели заняття деякі з його близьких друзів — членів так званої Академії. Академією, на грецький зразок, Карл назвав невеликий придворний кружок, в якому читали античних авторів і отців церкви, складали вірші, філософствували, вивчали тонкощі церковної служби, обмінювалися посланнями на латині. Карл Великий цінував історію. При його дворі стали вестися щорічні записи найважливіших подій. Вони стали називатися анналами (від латинського слова annus — рік). Аннали редагувалися найближчими помічниками імператора, з тим щоб опис подій відповідав інтересам государя.

Завдяки культурній діяльності Карла германські племена перейняли класичну і християнську освіту. Реформа Каролінзької церкви спиралась на документи написані на латині, якою ніхто не розмовляв. Тому реформатори створювали школи і книгозбірні для розвитку інтелектуального життя, вивчення латинської граматики. З цією метою і була заснована придворна школа в Аахені, а також численні кафедральні і монастирські школи. Основою їх освітньої програми були, так звані, сім вільних мистецтв: тривіум (граматика, риторика, діалектика) і квадріум (геометрія, астрономія, арифметика і музика).

Як учив Алкуїн (уривок з підручника Алкуїна)

Учень «Радість для щасливих, смуток для нещасних, очікування смерті».

Учень: «Раб смерті, гість місця, подорожній, що проходить».

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: