Процесуальна співучасть та її види.

Процесуальна співучасть - це обумовлена нормами матеріального права множинність осіб на тій чи іншій стороні у цивільному процесі в силу наявності спільного права чи спільного обов'язку (ст. 32 ЦПК). Від співучасті слід відрізняти об'єднання позовів судом, за якого суб'єктивні права та обов'язки не залежать один від одного, а множинність утворюється на розсуд суду (судді) з метою процесуальної економії.Співучасть можна класифікувати на види за двома критеріями. За формою співучасть буває: 1) активна співучасть - коли кілька співпозивачів пред'являють позов до одного відповідача; 2) пасивна співучасть - коли один позивач пред'являє позов до кількох відповідачів; 3) змішана співучасть - коли кілька співпозивачів пред'являють позов до кількох співвідповідачів.

В залежності від характеру матеріально-правових зв'язків між суб'єктами спірних правовідносин та обов'язковості участі в процесі розрізняють два види процесуальної співучасті - необхідну (обов'язкову) і факультативну (можливу).

Необхідна (обов'язкова) співучасть має місце у випадку, коли характер спірних матеріальних правовідносин не дозволяє вирішити питання щодо прав чи обов'язків одного з учасників процесу без залучення до процесу інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин. Підставою даного виду співучасті є загальне право та загальний обов'язок. Наприклад, вимога про виселення з квартири не може бути вирішена без залучення всіх повнолітніх членів сім'ї.

Можлива (факультативна) співучасть не носить обов'язкового характеру, тому що характер спірних матеріальних правовідносин дозволяє розглядати справи відносно кожного із суб'єктів в окремому процесі. Підставою факультативної співучасті є однорідність вимог, взаємозв'язок підстав позовів, пред'явлення їх до того ж самого відповідача. Наприклад, в разі подання позову щодо одного з повнолітніх дітей щодо утримання недієздатних батьків суд на підставі закону може залучити як співвідповідачів інших повнолітніх дітей.Усі процесуальні співучасники мають однакові права і несуть однакові обов'язки. Вони рівні в правах і обов'язках як відносно один одного (внутрішня рівність), так і стосовно іншої сторони (зовнішня рівність). Кожен з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в процесі самостійно (ч. 1 ст. 32 ЦПК). Вони вправі виступати самостійно і стосовно інших процесуальних співучасників на своїй стороні.

Умови і порядок заміни неналежного відповідача.

Неналежний відповідач — це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред'явленому позову при наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі — належному відповідачеві.Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЦПК суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляд справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред’явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Отже:1. Заміна неналежного відповідача належним може відбутися тільки за ініціативою позивача.2. Обов’язковою умовою заміни неналежного відповідача належним є клопотання позивача.3. Клопотання позивача про заміну неналежного відповідача має бути розглянуте як відмова від позову щодо неналежного відповідача4. Суд позбавлений можливості за своєю ініціативою проводити заміну неналежного відповідача.5. При встановленні судом у судовому засіданні факту пред’явлення позову до неналежного відповідача при відсутності клопотання позивача він може залучити належного відповідача як співвідповідача.

Як вирішується справа в якій встановлено неналежного позивача.

У разі заміни відповідача або притягнення додаткового відповідача справа починається розглядати спочатку лише за їх клопотанням. При цьому, якщо таке клопотання було заявлено, то суд зобов‘язаний розпочати розгляд справи спочатку. При цьому усі докази слід досліджувати заново.

Слід зазначити, що на відміну від ЦПК 1963 року, чинний ЦПК не знає заміни неналежного позивача. Це пов‘язано із тим, що заміна позивача суперечила принципу диспозитивності. Позивач може бути змінений лише внаслідок процесуального правонаступництва.

Заміна неналежного відповідача або притягнення другого відповідача допускається лише до постановлення рішення суду. Це питання вирішується ухвалою суду, яка офомляюється окремим документом і надсилається належному відповідачу (другому відповідачу) і є підставою для його участі в процесі. Заміна може бути проведена також у стадії попереднього судового розгляду. Заміна відповідача є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Законом не передбачено можливості заміни заміненого відповідача. Така ситуація може виникнути, якщо під час вирішення питання про заміну первісного неналежного відповідача належним суд припустився помилки. Ця помилка може полягати у заміні належного відповідача (тоді той відповідач, який вступає в процес на заміну є неналежним і отже потребує заміни) або в заміні неналежного відповідача іншим, але теж неналежним відповідачем. На нашу думку, в цих випадках можна проводити повторну заміну неналежного відповідача.

Належність відповідача повинна визначатися на час подання позову. Відповідач – це особа, яку позивач вважає порушником його права. Спосіб захисту порушеного права обирає позивач. Неможливість виконання судового рішення не свідчить про неналежність відповідача.

Представництво в цивільному процесі — це процесуальна діяльність особи (представника), спрямована на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи (яку представляють), яка бере участь у справі та сприяє суду в повному й об'єктивному з'ясуванні обставин справи, у винесенні законного й обґрунтованого рішення. Законне представництво або представництво зі справ недієздатних і обмежено дієздатних осіб виникає внаслідок наступних підстав. Батьки зі справ своїх неповнолітніх дітей представляють їх інтереси на підставі факту походження дитини, що підтверджено свідоцтвом про народження. Усиновителі зі справ усиновлених можуть виступати в справі на підставі факту усиновлення, а опікуни і піклувальники в справах опікуваних і підопічних — на підставі акта про призначення їх опікунами або піклувальниками. Представниками безвісно відсутніх виступають у суді опікуни над їх майном. У справі про ще не прийняту спадщину як представник спадкоємця також виступає опікун над майном. Для участі в справі законних представників їх волевиявлення не потрібне. В цьому разі своєрідно вирішується питання про документи, що підтверджують повноваження законних представників: таким представникам необхідно подати до суду документи про підстави представництва, а не про повноваження, тому що обсяг повноважень законних представників такий самий, як і в осіб, що представляються ними, оскільки вони повністю заміщають останніх у процесі. Стаття 40. Особи, які можуть бути представниками. 1. Представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 цього Кодексу. 2. Одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні. Стаття 41. Особи, які не можуть бути представниками.1. Не можуть бути представниками в суді особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок. 2. Судді, слідчі, прокурори не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою в справі, чи як законні представники

32. Документи, що посвідчують повноваження представника. Представництво в цивільному процесі — це процесуальна діяльність особи (представника), спрямована на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи (яку представляють), яка бере участь у справі та сприяє суду в повному й об'єктивному з'ясуванні обставин справи, у винесенні законного й обґрунтованого рішення. Стаття 42. Документи, що посвідчують повноваження представників. 1. Повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені такими документами: 1) довіреністю фізичної особи; 2) довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника; 3) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна. 2. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання. 3. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки юридичної особи. 4. Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, який виданий відповідним адвокатським об'єднанням, або договором. 5. Оригінали документів, зазначених у цій статті, або копії з них, посвідчені суддею, приєднуються до справи. 6. Фізична особа може надати повноваження представникові за усною заявою, яка заноситься до журналу судового засідання.

33. Призначення або заміна законного представника. (ст. 43) 1. У разі відсутності у сторони чи третьої особи, визнаної недієздатною або обмеженою у цивільній дієздатності, законного представника суд за поданням органу опіки та піклування ухвалою призначає опікуна або піклувальника і залучає їх до участі у справі як законних представників.2. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що малолітня чи неповнолітня особа, позбавлена батьківського піклування, не має законного представника, суд ухвалою встановлює над нею відповідно опіку чи піклування за поданням органу опіки та піклування, призначає опікуна або піклувальника та залучає їх до участі у справі як законних представників.3. У разі якщо законний представник не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд за поданням органу опіки та піклування замінює законного представника.

4. Суд може призначити або замінити законного представника за клопотанням малолітньої або неповнолітньої особи, якщо це відповідає її інтересам.5. Звільнення опікуна чи піклувальника в разі, якщо їх призначив суд, і призначення ними інших осіб здійснюються в порядку, встановленому частиною другою статті 241 цього Кодексу.

Законодавством визначено, що свідок – це фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань. Зазвичай саме показання свідка є найважливішим джерелом доказів у кримінальному процесі, тому вони мають велике значення для вирішення тієї чи іншої справи. Слід зазначити, що процесуального статусу свідка особа набуває не в силу того, що їй щось відомо про подію, а тому що її залучено в процес у цій якості. Тобто на час постановлення ухвали про виклик свідка суд лише виходить з припущення, що цій особі може бути щось відомо, адже про це стверджує особа, яка заявляє клопотання про виклик свідка.Виклик і допит свідків здійснюються у порядку, встановленому статтею 224 КПК України. До речі, закон не встановлює вік, з досягненням якого особа може бути допитана в якості свідка. Тому, якщо особа по своєму фізичному та психічному розвитку здатна правильно сприймати факти і давати про них правильні показання, то у якості свідка може бути викликана і малолітня дитина. Однак у такому випадку законом передбачений особливий порядок допиту неповнолітнього свідка. Так, при допиті свідків у віці до 14 років викликається педагогічний працівник з вищою освітою, у разі необхідності також можуть бути викликані батьки або інші законні представники неповнолітнього. Ці особи можуть з дозволу суду ставити неповнолітньому свідку запитання.

38. Особи, що не підлягають допиту, як свідки.

.не підлягають допиту як свідки: а) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання; б) особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з їхнім службовим чи професійним становищем, - про такі відомості; в) священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих; г) професійні судді, народні засідателі та присяжні - про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку.

1. Перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.2. Перекладач допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.3. Перекладач має право задавати питання з метою уточнення перекладу, відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу, а також на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

4. Перекладач зобов'язаний з'являтися за викликом суду, здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом в процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їх рідну мову або мову, якою вони володіють.5. За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків перекладач несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов'язків — відповідальність, встановлену законом..

1. Суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) під час попереднього вирішення цієї справи він брав участь у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання; 2) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 3) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі; 4) якщо є інші обставини, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді. 2. До складу суду не можуть входити особи, які с членами сім'ї або близькими родичами між собою. 1. При розгляді цивільної справи ні в осіб, що беруть учать у справі, ні у присутніх у залі судового засідання не повинно бути сумнівів в об'єктивності та неупередженості суддів. У зв'язку з цим ця стаття встановлює можливість відводу і самовідводу суддів.2. Підстави для відводу (самовідводу) суддів передбачають усунення суддів із процесу, якщо справа, що розглядається, прямо чи побічно зачіпає їх інтерес, інтереси їх родичів, які є особами, що беруть участь у справі, або інші обставини, зазначені у даній статті, що дозволяє засумніватися в їх об'єктивності. Не можна входити до складу колегіального суду і суддям, які є членами сім'ї або близькими родичами між собою.3. З п'яти підстав цієї статті тільки 1 і 3 є визначеними. При посиланні на пункт 3 ступінь спорідненості не має значення, оскільки перелік членів сім'ї, близьких родичів та членів їх сім'ї є досить широким. Що стосується підстав відводу, зазначених у пунктах 2, 4, то ступінь їх впливу на неупередженість суддів, що відводяться, оцінюється за розсудом суду на підставі конкретних фактів, що повідомляються в заявах про відвід. Це можуть бути факти про причетність судді до спірних правовідносин, про його особливі стосунки з ким-небудь ізучасників спору, про його професійну упередженість та ін.

Процесуа́льні до́кази (докази в процесуальному праві) — будь-які фактичні дані, отримані у процесуально передбаченому порядку, на підставі яких встановлюється наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для вирішення судової справи.

Розрізняють такі види доказів:1.первинні та похідні;

2.прямі й непрямі;3.особисті, письмові та речові. Первинні докази — факти, які встановлюються з першоджерела, наприклад, з показань свідка-очевидця, тексту документа-оригінала, під час огляду місця події тощо. Похідні докази — факти, які встановлюються шляхом відтворення, копіювання, моделювання первинних доказів, наприклад, з показань свідка, що переказує розмову зі свідком-очевидцем, ксерокопії документа-оригінала, зліпка сліду взуття на місці події тощо. Прямі докази безпосередньо вказують на обставини, що підлягають доказуванню, або ж на їх відсутність. Показання обвинуваченого, який визнає свою вину і пояснює, з яких мотивів, коли, де і за яких обставин він скоїв злочин, є прямими доказами. Непрямі докази містять дані про факти, що передували, супроводжували чи слідували подіям, які встановлюються, і за сукупністю яких можна зробити висновок про те, чи мала місце певна подія. Наприклад, при розслідуванні справи про вбивство на підставі таких непрямих доказів, як приналежність обвинуваченому ножа, яким вчинено вбивство, виявлення на місці вчинення злочину слідів взуття обвинуваченого, встановлення неприязних стосунків обвинуваченого з жертвою та інших фактичних даних, слідчий, суд формулюють висновок про вчинення обвинуваченим певного злочину. Особисті докази — відомості про факти, які в процесі юридичного доказування встановлюються від людей — свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, підсудних, експертів, третіх осіб, представників, авторів документів.

Письмові докази — документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи. Речо́ві докази — предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи. У кримінальному процесі речовими доказами є також предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності.Процесуальне джерело доказів — це форма збереження фактичних даних, які становлять собою докази^[1]. Так, показання свідка, оформлені як документ, є джерелом доказів, а його зміст — це, власне, доказ. Звукозапис є джерелом доказів, а інформація, яку той несе — доказ.

Якщо місцеперебування відповідача в справах за позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, невідоме, суд ухвалою оголошує його розшук. Розшук проводиться органами внутрішніх справ, а витрати на його проведення стягуються з відповідача в дохід держави за рішенням суду.

1. Коментована стаття цього Кодексу, на відміну від ст. 97 ЦПК 1963 p., передбачає лише один вид розшуку відповідача - обов'язковий. Він передбачений даною статтею за двох умов: 1) якщо місце перебування відповідача невідоме; 2) якщо особа виступає відповідачем за двома категоріями цивільних справ - за позовами про стягнення аліментів та за позовами про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи. Про розшук відповідача суд постановляє відповідну ухвалу.2. Розшук відповідача за ухвалою суду провадять органи внутрішніх справ. Втрати по проведенню розшуку коментованою статтею покладаються на відповідача і стягуються з нього за рішенням суду до доходу держави.

Виключна територіальна підсудність встановлюється у випадках, передбачених законом, і передбачає, що заява до суду може бути подана тільки до певного суду. Дана підсудність виключає застосування до даних спорів інших її видів.Відповідно до ст. 114 ЦПК позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Позови про виключення майна з опису пред’являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини. Позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред’являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини. Позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред’являються за місцезнаходженням перевізника.

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: