Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Діяльність НАТО у Європі під час холодної війни та європейський центр сили





На початку 50х рр. комуністична загроза стала відчутнішою зі спалахом Корейської війни. Все вказувало на реальність того, що пізніше отримає назву «теорія доміно». Це поставило питання про ступінь захищеності Західної Європи від такої загрози.

Очевидним було те, що збройні сили європейських країн наразі не готові захищатися від можливого нападу. Необхідно було створити інтегровані збройні сили на чолі з досвідченим військовим командувачем. У зв’язку з цим виник ряд проблем: вартість таких перетворень, принцип рівного представництва усіх країн та організація персоналу, участь Німеччини у обороні та її ступінь. Навіть коли усі представники держав-членів були переконані у неминучості німецької участі, все одно французький міністр закордонних справ Р.Шуман вважав, що така участь повинна обмежуватися виробництвом зброї та військовим будівництвом, але ні в якому разі не можна створювати німецьку армію. Для самої ж Німеччини це питання поставало доволі гостро, оскільки сусідня НДР вже була забезпечена добре озброєною народною поліцією. За наявності власних збройних сил ФРН була готова співпрацювати як із Західним Союзом, так і з НАТО.

Французька пропозиція була наступною: створити європейську армію підконтрольну політичним інституціям об’єднаної Європи («план Плевена»). За цим проектом Міністр оборони Європи, відповідальний перед Європейською Асамблеєю, призначався б урядами країн-членів. Фінансування відбувалося б з окремого спільного бюджету. Європейські збройні сили знаходилися б під контролем об’єднаних атлантичних сил і діяли б у відповідності з договірними обов’язками за Північноатлантичним пактом.



США воліли бачити німецькі сили складовою об’єднаних атлантичних сил у Європі. Ситуація зайшла в глухий кут. Визначну роль у знаходженні компромісу зіграв американський дипломат Ч.Споффорд. Було погоджено, що без активної участі Німеччини реальна оборона Західної Європи не можлива. Визначалися максимальні розміри німецьких військових частин, а також різноманітні обмеження та види контролю над ними. [25]

У січні 1951 року був сформований Штаб Верховного головнокомандувача об’єднаних збройних сил НАТО в Європі на чолі з Д. Ейзенхауером. До 1954 року існувало чотири об’єднаних військових командування: Північної Європи зі штаб-квартирою в Осло, Центральної Європи – у Фонтебло, Південної Європи – у Парижі та Неалопі, та Середземного моря – на Мальті. На 1952 рік у довгостроковому оборонному плані організації були реально могло бути задіяно двадцять п’ять дивізій, але на Лісабонській конференції було вирішено підняти планку до тридцяти п’яти та зробити ставку на ядерну зброю. У тому ж році почалися навчання.

Прийняття Греції та Туреччини до організації розширило кордони альянсу, включивши до нього все Середземномор’я. Але найбільш визначною подією стало приєднання Німеччини до пакту у 1955 році, на яке СРСР негайно зреагував, створивши Організацію Варшавського договору, що остаточно закріпило кордони таборів.

У 50ті рр. європейський варіант системи безпеки поступово втрачав свої позиції, все більше зливаючись з НАТО. Західний Союз та створена ним Західноєвропейська оборонна організація стали ядром для системи військового командування НАТО у Європі. Операції військових навчань, які проводилися союзом почали переходити під контроль об’єднаних атлантичних сил.

Але у 1959 році президентом Французької Республіки став Ш. де Голль, відомий противник атлантизму. На його думку, не можна було бути впевненим у тому, що США завжди будуть гарантом європейської безпеки. Не бажаючи змиритися з другорядною роллю своєї країни у міжнародній політиці, він висловив протест проти особливих відносин, що склалися між США та Великою Британією, та невдоволення нерівним положенням Франції у питаннях оборони. Коли йому було відмовлено у тристоронньому директораті, стало зрозуміло, що рішення прийматимуть США, а Велика Британія буде, як завжди, їх підтримувати. Для генерала де Голля участь у альянсі мала бути участю рівноправних незалежних держав, а не простим членством у блоці, тому право самостійно приймати фундаментальні рішення мало виключно велике значення. [24]

Одразу ж почав розроблятися «план Б» для Франції: власний потенціал на випадок війни між двома блоками. Сюди входила також можливість сепаратного миру з ОВД, якщо, наприклад, війна почнеться між двома Німеччинами. У 1959 році Франція відкликала середземноморський флот з-під командування НАТО і заборонила розміщення іноземної ядерної зброї на її території, в результаті чого США були вимушені звільнити французькі військово-повітряні бази. Вважаючи за необхідне мати власну ядерну парасольку, Франція стала ядерною державою у 1960 році.

Але незалежність не означала ізоляції і ні в якому разі не виключала солідарності з Північноатлантичним альянсом. Під час загострення ситуації в міжнародних відносинах у зв’язку з Карибською кризою, Франція підтримала вимоги США. Та відділення військових сил Французької Республіки від НАТО продовжувалося – з-під командування НАТО було відкликано атлантичний флот та флот протоки Ла-Манш. Процес завершився у 1966 році, коли усі французькі збройні сили були виведені з-під об’єднаного командування, а не-французькі війська альянсу покинули територію Франції, в результаті чого, зокрема, було змінено місце його штаб-квартири і тепер вона знаходилася у Касто, у Бельгії.

З цього моменту угоди Айере-Лемнітцера визначали умови та розміри французької участі у оборонному блоці. Ці угоди були компромісом між Францією в особі начальника штабу французької армії генерала Ш.Айере та альянсом в особі Верховного головнокомандувача об’єднаних сил НАТО в Європі генерала Л.Лемнітцера. За цим договором французькі війська під командуванням НАТО залишалися тільки у ФРН через радянську загрозу з НДР. Крім того, французькі сили стали інструментом не стільки оборони, як контратаки. Угоди Айере-Лемнітцера були таємними двадцять років, і протягом довгого періоду часу вони по різному трактувалися США та Францією. Остання бачила в них символ власної незалежності, а Штати – письмове підтвердження того, що Франція зобов’язана підтримувати блок. [34]

Холодна війна не перетворилася в «гарячу», і протистояння блоків у другій половині ХХ сторіччя не призвело до війни. Діяльність НАТО в Європі обмежувалася політичними акціями, спрямованими на розбудову якомога надійнішої системи захисту. Важливу роль у цьому питанні грав ядерний фактор.

Після Карибської кризи відбулося переосмислення характеру сили, яка походить від володіння ядерною зброєю, та наслідків застосування цієї переваги. Усвідомлюючи перспективу взаємного знищення, наддержави розуміли, що ядерна бомба – це навряд чи зброя для практичного застосування. На рівні наддержав та блоків вона грала роль фактору стримування, але у руках націй, які ще не прийшли до такого усвідомлення ця зброя загрожувала вийти з-під контролю. Тому у 1968 році Договір про нерозповсюдження ядерної зброї був відкритий для підписання. Сам договір до сьогодні викликає ряд питань та критики. Одним з таких питань у 60-70ті рр. був таємний ядерний обмін[7] між США та державами-членами НАТО. Він трактувався як пряме порушення основного принципу ДНЯЗу – нерозповсюдження. Але США висунули контраргумент про те, що ядерна зброя, розміщена на території держав НАТО, не належала цим державам, а знаходилася під контролем США, що могло б змінитися тільки у випадку війни, у разі чого ДНЯЗ не був би дійсний. Але ядерний обмін був таємний, і ті декілька держав, включаючи СРСР, які знали про нього, не висловили суттєвого протесту.

Наприкінці 70х рр. метою НАТО стала підтримка безпеки та розрядки в міжнародних відносинах. На той момент, СРСР та США досягли паритету у збройному потенціалі, і була розпочата ініціатива обмеження гонки озброєнь. Це завдання було нелегко виконати: хоч договори ОСО-1 та ОСО-2 були підписані, ОВД продовжував розбудову своїх збройних сил. Для посилення переговорних позицій у Європі було розміщено 572 ракети середнього радіусу дії, що знову призвело до загрози взаємного гарантованого знищення. Сам же альянс і запропонував переговори по скороченню таких ракет, і цей план отримав назву «Подвійне рішення НАТО». Швидкої згоди не сталося через позицію СРСР з одного боку, та негативну реакцію на такий приплив ядерної зброї у країнах альянсу. Найбільше це проявилося у ФРН, де через появу пацифістських рухів та здобуття ними авторитету вимушений був піти у відставку канцлер Г.Шмідт. Проте його наступник Г.Коль продовжив лінію попередника, і до 1985 року на території ФРН вже знаходилися ракети НАТО. Але тільки через два роки, коли в СРСР вже почалася перебудова та недалеким був розпад Союзу, був укладений Договір про ліквідацію ракет середньої дальності.

 

Таким чином, Організація Північноатлантичного договору сформувалася на вимогу історичних зовнішньополітичних умов. Її формування не відбувалося плавно, оскільки вже тоді між майбутніми учасниками існували протиріччя і вони бачили для себе різні шляхи вирішення проблем, які стояли перед блоком. Але спільне протистояння комуністичній загрозі знаходилося в інтересах західних країн. Колективна оборона від зовнішнього агресора була метою альянсу, і протягом холодної війни у особі потенційного агресора не доводилося сумніватися. Разом з тим, жодного зіткнення ворожих таборів не сталося. Не останню роль у цьому виконала ядерна зброя і страх взаємно гарантованого знищення. Тому роки холодної війни блок присвятив вирішенню проблем її розповсюдження, а також проблем з Францією та розбудові своєї інфраструктури. З закінченням холодної війни зник глобальний противник альянсу, і разом з трансформацією міжнародної системи трансформувалася роль НАТО у ній.

 

 







Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2022 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.