Роль НАТО у врегулюванні європейських конфліктів

Протягом другої половини ХХ століття ми спостерігали, як новий тип міжнародних конфліктів завойовує перші позиції на арені міжнародних відносин. Розпад Радянського Союзу та Югославії призвели до відокремлення поняття «етнічний конфлікт» від загального поняття «війна». І саме країни колишньої Югославії стали епіцентром такого роду конфліктів наприкінці століття.

У квітні 1992 року почалася так звана Боснійська війна. Її передумовами були строкатий склад населення країни та нестабільність у регіоні. На зустрічі в Хельсінкі у липні міністри закордонних справ держав-членів НАТО погодилися надати допомогу ООН у нагляді за дотриманням встановлених Радою Безпеки санкцій. Таким чином були проведені операції «Маритайм монітор» та «Скай монітор» для патрулювання відповідно узбережжя Чорногорії та повітряного простору Боснії та Герцеговини. Завданням цих операцій був радше нагляд та фіксація порушень, ніж примус до дотримання.

У листопаді РБ ООН прийняла резолюцію 787, на забезпечення виконання якої НАТО розпочав операцію «Маритайм Гард». Сили альянсу мали право зупиняти кораблі та проводити інспекцію їхнього вантажу. Повітряна операція теж прийняла примусовий характер і стала називатися «Денай флайт». Ця операція стала фактично першою в історії НАТО, що включала бойові дії. Операція планувалася для надання силам ООН безпосередньої авіаційної підтримки, але в результаті її основним завданням стали повітряні удари для примусу припинити воєнні дії після того, як дипломатичні потуги зазнали невдачі. Після бомбардування ринку Маркале в Сараєво, боснійським сербам було висунуто ультиматум припинити облогу міста, у іншому разі НАТО розгорнуло б масштабну повітряну операцію. Але серби погодилися на такі умови.

У квітні 1994 року сили боснійських сербів ініціювали атаку на зону безпеки ООН в Горажде. В результаті багато солдатів СООН були поранені, а сили НАТО почали бомбардування сербських цілей навкруги. У відповідь на це 150 миротворців були взяті в заручники з погрозою, що наступна атака вартуватиме заручникам життя. Протягом наступних днів декілька винищувачів НАТО були збиті, після чого атаки припинилися. Пізніше більшість заручників було відпущено, а сербам висунули наступний ультиматум, умови якого вони спочатку виконали, а потім порушили.

Восени 1994 року в рамках контратаки на місто Біхач, яке знаходилося майже на кордоні з Хорватією, сербські сили провели серію повітряних бомбардувань, що порушувало безполітну зону. Сербські літаки швидко поверталися на територію Хорватії, не дозволяючи силам НАТО зупинити себе, оскільки останні не мали дозволу проводити операції у хорватському повітряному просторі. Резолюція 958 РБ ООН надала їм такі повноваження, користуючись чим сили НАТО завдали удару по аеродрому Удбіни. Відповіддю знову стало захоплення заручників з числа миротворців.

Припинення вогню, якого шляхом переговорів добився колишній американський президент Дж.Картер, закінчилося у березні 1995 року. До цього часу НАТО і ООН підготували операцію «Обдумана сила». В її рамках було здійснено бомбардування сербського складу боєприпасів у місті Пале. Серби захопили декілька сотень заручників з числа солдатів СООН і використовували їх як живі щити для захисту ряду цілей, вимагаючи припинення бомбардувань. НАТО припинив атаки, але продовжив патрульні операції для контролювання безполітної зони. Літак одного з таких патрульних, американця С.О’Греді було збито, а самого пілота взято в заручники, що призвело до посилення напруження між силами НАТО та боснійськими сербами.

Через тих самих заручників в руках сербських сил НАТО не змогло запобігти етнічним чисткам в Сребреніці. На Лондонській конференції у липні 1995 року було вирішено розширити повноваження НАТО в області захисту зон безпеки ООН та відповіді на сербську агресію.

14 грудня 1995 року за посередництва Великої Британії та США були підписані Дейтонські угоди, контроль за виконанням яких був покладений на Сили втілення НАТО. Операція Сил втілення мала назву «Спільні зусилля» і тривала до грудня 1996 року, після чого Сили втілення перейшли у Сили стабілізації, які знаходилися на території Югославії до 2004 року, коли вони передали ініціативу операції ЄС «Алтея». [3]

Для альянсу Боснійська війна стала першим фактичним конфліктом, у якому він випробував свій потенціал, а також першим конфліктом після закінчення холодної війни. Роль НАТО у війні, яка спочатку мала лише символічний характер, згодом стала відчутною, як для самого блоку та і для ходу війни.

Участь у війні вплинула на військову політику НАТО в сенсі кращого планування операцій, запобігання знищенню власних силових одиниць, більшої координації як всередині оперативних сил, так і з персоналом ООН.

Після Боснійської війни постало питання відповідальності блоку за мир і безпеку на території, яка не входила у регіон, що підлягав колективній обороні за пактом. Європейські держави-члени, громадяни яких служили як у силах НАТО, так і в СООН, були стурбовані численними «кризами з заручниками». Адже піддаючи небезпеці власних громадян як солдат-заручників, вони не могли вільно діяти в рамках НАТО, більш того не могли дозволити вільно діяти державам-членам, які не брали участь в СООН (насамперед, США), що значно знижувало ефективність операцій та загострювало відносини всередині блоку.

Складними були і відносини між ООН та НАТО: командування альянсу переймалося тим, що повинно було отримувати дозвіл чи підтвердження уповноваженого ООН на кожні свої дії, що сповільнювало їх, а ООН вбачала у втручанні блоку загрозу своєму нейтральному статусу у конфлікті. Ця проблема мала бути вирішена, для чого започаткували обмін офіцерами зв’язку та військову співпрацю між двома організаціями. Уособленням бажання співпраці стали операція «Спільні зусилля» та сили втілення. [19]

Незважаючи на підписання Дейтонських угод, ситуація в регіоні залишилася напруженою. Вже у 1998 році конфлікт загострився у Косово. Наступного року відбулася різня у Рачеці, під час якої було знищене ціле поселення косовських албанців, після чого на зустрічі в Брюсселі НАТО постановив втрутитися у конфлікт військовими засобами. Це була друга масштабна операція НАТО після Боснійської війни, і перша, на яку не давала згоди РБ ООН. До того ж вона відбувалася проти суверенної держави, яка не загрожувала жодному з членів альянсу. Метою операції «Союзна сила» було припинення насильства та репресій, які проводив уряд Мілошевича, розміщення миротворчих сил ООН у Косово, започаткування мирного процесу, заснованого на угодах Рамбуйє, які були запропоновані Югославії НАТО раніше, але від яких вона відмовилася через передбачення у них надмірної автономії для Косово. Усі з вище перерахованих цілей було виконано, але регіон не перестає бути конфліктогенним, а Косово все ще не визнала велика кількість держав.

Участь НАТО у війні у Косово викликала багато критики. Альянс звинувачували у порушенні принципів Статуту ООН, Конвенції про запобігання злочину геноциду та у цілеспрямованому знищенні цивільних об’єктів. Останнє твердження не було підтверджене у ході розслідування, а щодо інших пунктів – Суд виправдав альянс, мотивуючи його дії гуманітарною інтервенцією.

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: