Розділ І. Суспільно-правова характеристика законності

Вступ..........................................................................................................3

законності..............................................................................................

1.1 Поняття законності...............................................................................

1.2 Принципи законності: поняття, зміст................................................

1.3 Вимоги законності................................................................................

Розділ ІІ. Стислий аналіз інших правових явищ, які стосуються законності.........................................................................

2.1 Гарантії законності..............................................................................

2.2 Поняття правопорядку........................................................................

2.3 Функції та принципи правопорядку...................................................

Розділ ІІІ. Роль держави в підтриманні законності та правопорядку в суспільстві..............................................................

3.1 Державна дисципліна....................................................................

Висновки..............................................................................................

Список використаних джерел.................................................

Метою написання даної роботи є пошук удосконалення законодавства стосовно питань законності і правопорядку в Україні та більш глибоке вивчення таких понять як законність та правопорядок.

Про законність та правопорядок можна говорити дуже і дуже багато, оскільки – це є таке поняття, з яким ми зустрічаємося майже повсякденно, вступаючи в ті чи інші суспільні, фінансові, економічні або правові відносини та ін.

Для того, щоб визначити основні поняття по даній темі, необхідно перш за все визначити об’єкт та мету мого дослідження, сформулювати основні методи.

Об’єкт дослідження. З позиції теорії держави і права виступає комплекс суспільних відносин, які виникають у сфері дотримання законності та правопорядку в суспільстві, а також той державний вплив (примус), який застосовується в разі недотримання чи порушення встановлених норм, правил поведінки.

Мета написання роботи. Основною метою цього дослідження є теоретико-правовий і науково-прикладний аналіз суспільного стану існуючої системи правового державного регулювання у сфері дотримання законності та встановлення правопорядку в державі зокрема, а також подальшого розвитку та удосконалення національного законодавства в досліджуваній сфері.

Методи дослідження. Методологічну основу даної курсової роботи складають загально визнані методи наукового пізнання, в першу чергу -формально-логічний, нормативний, порівняльно-правовий, системно-структурний.

Необхідно зазначити, що законність та правопорядок, як соціальні інститути тісно пов’язані з правом.

Отже, дотримання законності - це необхідна умова створення такого соціального середовища, за якого тільки й можлива повна реалізація права.

Розділ І. Суспільно-правова характеристика законності

Законність — фундаментальна категорія всієї юридичної науки і практики, а її рівень і стан віддзеркалюють правове життя суспільства і його громадян.

Право є великою цінністю і фактором соціального життя. Проте його реальність визначається не тільки тим, що воно знаходить своє вираження у формальних нормативно-правових актах — законах, указах, постановах, кодексах та інших систематизованих актах. Право реальне перш за все тому, що владна воля, відображена у законах, втілюється в поведінці людей — громадян, які виконують закон, осіб, які вступають у відносини шляхом укладання договорів, суддів та інших посадових осіб, які застосовують закон.

Навіть найдосконаліший закон живе тільки тоді, коли він виконується, впливає на суспільні відносини, на свідомість і поведінку людей. Властиво, ця сторона права, яка пов'язана з життям закону, його дійсністю, і характеризується поняттям «законність». [7; 325 ]

Сучасні трактування законності мають досить різноманітний характер. Так, проф. П. Рабінович визначає законність як режим відповідності суспільних відносин законам і підзаконним актам держави, який утворюється в результаті їх неухильного здійснення всіма суб’єктами права.

Проф. М.Вітрук характеризує законність як ідею, вимогу та систему реального виразу права законах держави, у законотворчості і підзаконній правотворчості. Проф. О.Поляков розуміє законність у дещо звуженому аспекті як принцип функціонування апарату держави, в межах якого застосування права посадовими особами здійснюються у чіткій відповідності з вимогами закону.

Як багатоаспектне явище характеризують законність проф. О. Мурашин та М. Кельман. Вона визначається як правовий характер суспільного життя, вимога загальної поваги до закону та обов’язок його виконання всіма без винятку суб’єктами права, а також забезпечення прав, інтересів громадян і охорони правопорядку. [9;526]

Законність характеризується поєднанням двох ознак:

зовнішньої (формальної) — обов'язком виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями;

внутрішньої (сутнісної) — наявністю науково обґрунтованих і відповідних праву законів; якістю законів.

Важливо не тільки додержуватися законів, а й створювати справедливі, тобто правові, закони. Правові закони повинні бути нормативним підґрунтям законності. Законність є не самоціллю, не виконанням заради виконання, її призначення — додержання законів в ім'я торжества свободи, справедливості. Законність — явище прогресивне і покликане сприяти суспільному прогресу. В історії було чимало випадків, коли громадяни додержувалися законів, а законність порушувалася, коли «суворе додержання» у дійсності означало «суворе порушення» (наприклад, масові репресії за часів культу особи Сталіна в СРСР). У таких випадках закон не відповідав праву, потребам суспільного прогресу. Щоб у державі була «правозаконність», чинні закони, насамперед Конституція, повинні адекватно відображати правові принципи, загальнолюдські цінності. У сфері правотворчості це виражається в забезпеченні видання закону, який відповідає праву, Конституції. [10;446]

Як стійке явище суспільного життя, законність виникає і формується в умовах цивілізованого суспільства, що спроможне забезпечити реальну рівність громадян перед законом. Такі умови значною мірою створюються ринковими відносинами, за яких свобода приватної власності є рівною можливістю для всіх. Забезпечити рівність у сфері виробництва матеріальних та нематеріальних благ, поставити виробників в однакові умови — головне завдання правової держави. Майнова ж нерівність створюється не юридичними законами, а природними можливостями кожної людини. А тому до тих пір, поки в суспільстві існує нерівне становище людей у сфері виробництва матеріальних, духовних цінностей, неможна говорити про їх рівність перед законом і, відповідно, про законність. [7;335]

Законність — явище багатоаспектне і може виступати як принцип. метод, режим. Законність є принципом діяльності державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій, посадових осіб, громадян. Принцип законності притаманний лише демократичним державам, оскільки він є антиподом сваволі і беззаконня, припускає пов'язаність всіх органів держави правовими нормами, дії в їх рамках і в ім'я їх реалізації. Разом з тим з боку діяльності держави законність виступає як певний метод державного управління суспільством, тобто воно здійснюється виключно правовими засобами. Як метод державного управління суспільством законність означає, що:

1) органи держави і посадові особи при здійсненні своєї діяльності, розробляючи і приймаючи рішення, спираються на принципи і вимоги законності;

2) при організації реалізації прийнятих рішень вони не виходять за межі своєї компетенції;

3) при здійсненні контролю і нагляду за законністю дій учасників суспільних відносин, вони додержуються правових процедур, використовують правові засоби і способи.

Метод законності є основою для застосування інших методів державного управління: організації, примусу, виховання, контролю тощо. Він припускає високий рівень правової культури й одночасно є засобом підвищення рівня загальної та правової культури.

Законність є йрежим реально діючого права, стан (атмосфера) відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам, які, у свою чергу, покликані відображати принципи свободи і справедливості, закладені в праві.

Режим законності — неодмінний елемент демократії, тому що без законності демократія може перетворитися на охлократію — владу юрби. Без законності як режиму суспільно-політичного життя суспільство може бути ввергнуте в анархію і хаос, коли особа стає уразливою для безконтрольних дій з боку державної влади, незахищеною від її сваволі.

Без законності немає демократії без демократії неможливо забезпечити законність. Законність і демократія — актори побудови правової держави

Правомірним є висновок, що поняття «законність» дає уявлення про правову дійсність у аспекті практичного здійснення права. Однак законність не є тотожною таким правовим категоріям, як «реалізація права», «правомірна поведінка» та «ефективність права». Вони характеризують дію права з певного боку, тоді як законність відображає урегульованість суспільних відносин та ставлення суспільства до права у цілому. Тому рівень законності і є головним критерієм оцінки правового життя країни. [9;527]

Отже, законність – це правовий режим у державі, за якого діяльність державних органів, юридичних і фізичних осіб здійснюється відповідно до вимог закону. Цьому сприяють: наявність розгалуженої системи законодавства, яке відображає волю та інтереси переважної більшості населення, спрямоване на забезпечення прав людини і передбачає як однаковість нормативно-правового регулювання на всій території країни, так і однакове застосування правових норм до всіх суб’єктів права

Законність не повинна підмінятися політичною та іншою доцільністю. Фактор доцільності має бути закладений у змісті самих законів. Відступити від духу і букви закону, як правило, призводять до беззаконня, порушення прав і свобод громадян. Поряд з державною дисципліною законність є фактором керованості суспільства процесами. Вона є основою правопорядку в суспільстві, обов’язковою умовою побудови правової держави. [15;248]

Термін «вимога законності» вважається сталим у науковій і навчальній юридичній літературі. В його зміст вкладаються ті принципові положення правового життя суспільства, без яких реальна законність неможлива. У своїй основі вимоги законності співпадають з принципами права, оскільки їх реалізація створює оптимальний режим регулювання суспільних відносин.

Вимоги законності в сфері реалізації права:

1) наявність спеціальних і юридичних механізмів, які забезпечують реалізацію права (додержання і виконання обов’язків, існування можливостей для використання суб’єктивного права);

2) гарантоване якісне застосування права, з урахуванням усіх обставин;

4) наступність і стабільність судової практики та ін.

І все ж таки приписи права і вимоги законності відрізняються. Вимоги законності — це лише юридичний інструмент втілення в життя загальних приписів права (справедливості, гуманізму, соціальної рівності). Більше того, сама законність є одним із провідних принципів права.

Законність виступає як необхідність, що виражена в системі відповідних об'єктивних вимог, які висуваються до всіх суб'єктів, учасників суспільних відносин, урегульованих правом. Одна частина цих вимог звернена безпосередньо до громадян, організацій, інша — до різних гілок державної влади (законодавчої, виконавчої, судової).

Вимоги законності при усій своїй значущості не можуть втілитися в життя самі по собі, автоматично. Для забезпечення їх у реальності, стійкості і непорушності необхідні певні умови, організаційні заходи, створювані державою і суспільством, а також спеціальні юридичні засоби їх реалізації, тобто гарантії законності. [11; 666]

1) Втілення ідеї панування права в життя суспільства, держави.

Цю ідею висунув ще Аристотель, вважаючи, що в демократичному суспільстві закон повинен панувати над усіма. Мова йде про те, що в режимі законності саме право відводиться основна роль у регулюванні суспільних відносин. Властиво, що воно, а не особисті, ідеологічні, політичні та інші подібні мотиви лежать в основі соціального регулювання. У законодавстві повинен відбиватися гуманізм, справедливість. Тільки при наявності законодавства, яке адекватне об’єктивній природі суспільних відносин, основним правовим принципам, ідеям свободи, гуманізму і справедливості, забезпечується режим законності.

2) Верховенство правового закону. Закон – закон акт вищої юридичної сили, що приймається органом законодавчої влади,референдумом, який має безпосередньо виражати волю народу, інтереси громадянського суспільства. Тому законність пов’язується перш за все з панування правових законів. Верховенство правового закону проявляється у верховенстві не тільки законодавчого змісту, а й форми. Це означає, що нормативні акти повинні прийматися у суворо встановленому порядку та формі. Тільки тоді вони більш повно будуть втілювати волю більшості, інтереси суспільства, основні ідеї й принципи права, забезпечувати режим дійсної законності.

3) Рівність усіх перед законом. Перед законом усі повинні бути рівні. У всіх повинні бути рівні обов’язку щодо додержання правових приписів, в однакових умовах усі повинні бути однаково захищені. Цей принцип проповідував ще Цицерон, який стверджував, що «під дію закону повинні підпадати усі».. [7;327]

4) Бездоганне дотримання (виконання) положень правових актів усіма суб’єктами права. У цій вимозі диктується необхідність реалізації державно-владних приписів (зобов’язань і заборон), їх обов’язковість для усіх суб’єктів права

5) Забезпечення належної реалізації прав і свобод. Ця вимога звернена, насамперед, до компетентних органів держави. Недостатньо надати громадянам права. Важливо є створити умови, що забезпечать їх виконання, систему організаційних, юридичних заходів, які гарантують їх захист. Конституція України надала громадянам широке коло прав і свобод. Проте одні з них досі не забезпечені достатньо ефективним механізмом реалізації, інші – не підкріплені економічно

6) Належне та ефективне застосування права. Це правило теж адресовано переважно до державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, до компетенції яких входить обов’язок забезпечити реалізацію норм права. Згадаємо, що застосування права – діяльність компетентних органів і посадових осіб. Справа не тільки в тому, що вони повинні діяти суворо в межах закону. Законність потребує ефективної правозастосовної діяльності, що передбачає недопущення бюрократизму, тяганини, байдужості до інтересів людей, своєчасну реакцію на будь-які заяви громадян щодо обмеження їх прав і свобод, прийняття ефективних правозастосовних актів.

7) Послідовна боротьба з правопорушеннями. Законність вимагає, щоб будь-які відступи від приписів законів своєчасно викривалися, наслідки правопорушень усувались, а винуватці неминуче притягувались до відповідальності.

8) Неприпустимість свавілля в діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб. Державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи, які приймають владні рішення, повинні керуватися не особистими чи вузько груповими інтересами, а конкретними правовими принципами і враховувати при цьому інтереси всього суспільства, держави, правові приписи та вимоги моралі. Це правило звернено не тільки до правозастосовних, а й до правотворчих органів, які повинні виключати прогалини і протиріччя в праві, що створюють умови свавілля, суб’єктивізму, волюнтаризму.[8; 496]

Гарантії законності (англ.guaranties of legality) - система об’єктивних і суб’єктивних умов громадського життя, організаційних заходів і спеціальних (юридичних) засобів, що використовуються державою для забезпечення режиму законності і стабільного правопорядку.

Економічні, політичні, соціальні, ідеологічні гарантії законності – це реальна матеріальна основа для нормального функціонування громадянського суспільства. [11;666]

Організаційні гарантії базуються на створенні оптимальної структури державного апарату, реалізації принципу розподілу влади та організації роботи спеціальних органів. Система організаційних гарантій теж отримує нормативне закріплення, однак її своєрідність виявляється у поширеності на діяльність спеціальних державних структур. До цих гарантій належать:

v чітка визначеність та нормативна фіксація повноважень державних органів;

v функціональне розмежування діяльності владних структур;

v конституційне закріплення принципів організації державного апарату;

v незалежність юрисдикційних органів та підкореність їх закону;

v створення необхідних умов для роботи правоохоронних органів;

v наявність органів, що здійснюють контроль та нагляд за законністю;

v наявність системи стримань і противаг у діяльності державних органів владного характеру.

Нами визначені основні спеціальні гарантії законності. Однак, у сучасній літературі обґрунтовується можливість виокремлення і інших гарантій цього виду. Наприклад, проф. О. Шатуров особливу роль серед юридичних гарантій відводить процесуальним, що забезпечують форму життя матеріального права, та судовим, що забезпечують розгляд та вирішення справ з метою зміцнення законності. Проф. М. Вітрук класифікує гарантії за функціональним призначенням на засоби забезпечення та охорони законності, а проф. Л. Морозова обґрунтовує самостійне значення засобів, що забезпечують контроль за законністю, позовне провадження, судовий контроль за законністю правових актів та конституційний контроль, що забезпечує зміцнення законності. О. Лісюткін у межах спеціальних гарантій законності виділяє правові, що мають загальний характер і передбачені чинним законодавством, та договірні, що обумовлені нормативними актами, які регулюють сферу договірних відносин, поширюючи дію на учасників цих відносин.[9;540-541]

Розуміння права як функціонуючої комунікативної системи пов’язується з виконанням його мети – створення такого суспільного порядку, суб’єкти якого задовольняють власні інтереси шляхом суб’єктивних прав та обов’язків. Суспільний порядок при цьому розуміється як система суспільних відносин, заснована на сукупності соціальних норм як засобів їх упорядкування і розвитку. Він забезпечує соціалізацію людини, наділяючи її можливістю спілкуватися за певними правилами з іншими суб’єктами. Багатоаспектність суспільного порядку обумовлює функціонування у його складі різноманітних типів порядку. Невід’ємною частиною суспільного порядку є правопорядок, який у свою чергу є результатом дії права.[9; 542-543]

Звернемося до етимології слова «правопорядок». Перш за все правопорядок – це порядок, організованість, стійкість. Отже, правопорядок характеризує ступінь упорядкування суспільних відносин, виступає антиподом хаосу, анархії, неорганізованості. [8;505 ]

Правопорядок — частина громадського порядку.

Громадський порядок — це стан (режим) упорядкованості соціальними нормами (нормами права, моралі, корпоративними нормами, нормами-звичаями) системи суспільних відносин і їх додержання. Поняття громадського порядку ширше за поняття правового порядку, оскільки в зміцненні і підтриманні першого важлива роль належить усім соціальним нормам. Правопорядок складається лише на підставі правових норм і внаслідок цього охороняється спеціальними державно-правовими заходами.

Отже, правопорядок — це частина системи суспільних відносин, що врегульовані нормами права і перебувають під захистом закону та охороняються державою. Він встановлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якщо законність — це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопорядок є їх результатом. [10; 453-454]

Кожна країна формує свій правопорядок. Необхідність його формування і вдосконалення обумовлюється двома зустрічними інтересами — громадянського суспільства і держави, їх основними законами і тенденціями розвитку.

Громадянське суспільство об'єктивно відчуває потребу в упорядкованості його функціонування за допомогою соціальних (у тому числі правових) норм. Воно протистоїть безладності, безсистемності. В умовах стабільного правопорядку ефективно функціонує економіка, досягається гармонія в діях законодавчої, виконавчої та судової влади, активно здійснюється діяльність різних громадських і приватних організацій, гарантується вільний розвиток людини, задоволення її духовних і матеріальних потреб. Тому громадянське суспільство формує соціальні норми, спрямовані на зміцнення соціального і правового порядку.[10;454]

v Це результат свідомості, раціональної, вольової діяльності як окремих соціальних суб’єктів, так і держави.

v Засіб забезпечення і результат правової самоорганізації суспільства.

v Правопорядок підтримується і забезпечується державою.

v Підставою правопорядку є правові норми, вміщені у правові тексти.

v Змістом правопорядку є правомірна поведінка суб’єктів, що використовують надані права та виконують покладені обов’язки.

v Забезпечує необхідні умови щодо здійснення суб’єктами наданих прав.

v Засновується на своєчасному та усвідомленому виконанні обов’язків.

v Пов'язаний з невідворотністю та відповідальності за правопорушення.

Зміст правопорядку — це система правових і неправових елементів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють встановленню і підтримці правомірної поведінки суб'єктів, тобто такої поведінки, яка врегульована нормами права і досягла цілей правового регулювання.

1) матеріальний — система реальних (економічних, політичних, морально-духовних, юридичних) упорядкованих відносин у громадянському суспільстві, з правомірною поведінкою їх учасників — фізичних і юридичних осіб, як результат їх об'єктивної потреби. У матеріальному змісті правопорядку виражається закономірність його виникнення, розвитку і функціонування в процесі взаємозв'язку з економікою, політикою, культурою

2) юридичний (державно-правовий) — система реалізованих прав, обов'язків, відповідальності громадян, тобто результат встановлення законності, впорядкованості та врегульованості правових відносин, правомірної поведінки їх учасників, досягнутий за допомогою правових засобів через виражену в них волю держави. [9;455-456]

Суб’єктами охорони правопорядку виступають держава в цілому, державні органи, громадські організації і фізичні особи. Безумовно, можливості фізичної особи і держави в правоохоронній діяльності нерівнозначні, тому що саме держава створює організаційний базис здійснення даної функції – систему правоохоронних органів. Через це державу можна позначити як домінуючого (основного) суб’єкта реалізації функції охорони правопорядку.

Виходячи з того, що правопорядок є комплексною «послугою», надання якої бере на себе в основному держава, можна виділити чотири її компонента:

Наприклад розглянемо Республіку Білорусь. До суб’єктів здійснення розглянутої функції в Республіці Білорусь варто відносити:

2) Національні збори Республіки Білорусь (Парламент);

3) Конституційний суд, Верховний суд, Вищий господарський суд;

4) Раду міністрів (Уряд) і республіканські органи державного управління (Міністерство юстиції, Міністерство внутрішніх справ, Комітет державної безпеки тощо);

5) Контрольно-наглядові органи (Прокуратура Республіки Білорусь, Комітет державного контролю, Національний банк тощо);

7) органи місцевого управління й самоврядування;

8) недержавні формування (добровільні дружини, неурядові правозахисні організації, адвокатура тощо).

Правопорядок є «супутником», чинником і умовою цивілізованого життя людей, і внаслідок суспільно-просторового буття самої людини виникає й усталюється там, де протікає її суспільна життєдіяльність.

«Первинним носієм» правопорядку є окрема людина; кожен суб’єкт права своєю повсякденною, повсякчасною поведінкою «творить» правопорядок, впливає на «загальну картину», стан правопорядку в громадських місцях, на роботі, в селі, місті тощо.[3;26-27]

Структура правопорядку — це єдність і одночасно поділ системи громадських відносин, урегульованих правом відповідно до їх галузевого змісту. Будучи реалізованою системою права, правопорядок включає конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та інші види суспільних відносин, урегульованих нормами відповідних галузей права. У структурному відношенні правопорядок відображає реалізовані елементи системи права. [11;667]

Використання категорії «правопорядок» у однині насьогодні суперечить реальному розмаїттю правового впорядкування суспільної життєдіяльності. Правопорядок у кожному суспільстві набуває особливостей рис, які характеризують кожен з них як відмінний від інших, самобутній і відносно

самостійний. Відтак, кожен різновид правопорядку може позначатися власною назвою, конкретизуватися щодо різних просторових, тум порольних чи інших характеристик. Ніхто не заперечуватиме проти використання терміна «правопорядок, у містах Харкові чи Одесі», «правопорядок у трудовому чи навчальному колективі» тощо. Отже, насправді у правовому житті існує множинність різновидів правопорядку (правопорядків), що й дає підстави для використання цього слова як в однині (правопорядок, правопорядку), так і в множині (правопорядки, правопорядків).[3;25]

Отже, правопорядок вміщує в себе не тільки відносини людей у сфері громадянського суспільства, а й організацію власне політичної влади, яка базується на нормах права, тобто державу. На цю властивість правопорядку звертав увагу ще Цицерон, наголошуючи: «Що таке держава, як не загальний правопорядок?». [8;506]

Правопорядок не самоціль, а соціально й історично обумовлений загальний засіб і форма вираження, запровадження організації свободи, а також справедливості в суспільних відносинах

Реальність правопорядку та його єдність забезпечується системою принципів які формують правопорядок та є основою його функціонування.

Принципи правопорядку – вихідні положення та ідеї, що визначають зміст правопорядку та забезпечують розуміння його природи та сутності. [9;456]

Проте, зважаючи на те, що правопорядок має самостійну якісну визначеність, слід виділити його специфічні принципи:

v Соціально-нормативна визначеність правопорядку

1. Соціально-нормативна визначеність правопорядку полягає в повній відповідності регульованих правом суспільних відносин вимогам формально визначених правових норм. Правова нормативність є основою і засобом впорядкування. При цьому важливим є:

v Сувора співпідпорядкованість органів держави, посадових осіб, а також нормативно правових актів за юридичною силою та актів застосування норм права тощо, які забезпечують впорядкованість їх зв’язків;

v Підпорядкування їх нормативним положенням (принципам) конституції і гарантування її реалізації. Теоретична конституція і практична конституція будь-якої держави покликані злитися у встановленому порядку життя.

2. Системність правопорядку визначається системою самого права, результатом дії якого він є. Правопорядок – не проста випадкова сукупність відносин окремих суб’єктів права, що не пов’язані між собою, а саме система відносин,як тих, що об’єктивно складаються і предметно обумовлюються, так і таких, що організовуються, закріплюються, охороняються державою за допомогою права. Наявність системно-структурної організації правопорядку дозволяє діяти злагоджено всім елементам громадянського суспільства і його правовій системі. [11;672]

3. Єдність правопорядку, як і єдність законності повинна здійснюватися в масштабі всієї країни. Неприпустимим є існування різних правопорядків в різних регіонах (областях, районах, містах) держави, тим більше унітарного. Однак на практиці у певних сферах правового регулювання (стягування податків, надання пільг, організація ринкової торгівлі та ін) такий різнобій існує. Зазвичай він виникає від суперечностей у чинному законодавстві і зумовлених цим різних його трактування на місцях. Але не виключені й зловживання у сфері законності. Для усування фактів такого роду держава має використовувати різноманітні юридичні засоби забезпечення законності та охорони правопорядку.

4. Стійкість правопорядку. При використанні гарантій законності і юридичних засобів охорони правопорядку він здобуває таку важливу якість, як стабільність. Однак небезпека дестабілізації загрожує йому постійно, особливо в періоди соціальної перебудови, реформування суспільства, не завжди продуманого і обґрунтованого, а також в умовах прогалинного і суперечливого законодавства. Отже, погроза дестабілізації правопорядку повинна запобігати ся як в галузі правотворчості, так і у сфері правозастосування. Забезпеченню стійкості правопорядку додає повсюдний, загальний і універсальний контроль, здійснюваний суб’єктами та інститутами громадянського суспільства, уповноваженими органами держави, а також базування на високих моральних підвалинах, повазі прав людини, її гідності і честі. [8;505-506]

5.Державна гарантованість. Реалізація правових приписів, додержання законності та врешті-решт забезпечення правопорядку, охорона його від порушень гарантуються державою. Не випадково однією з функцій держави (саме держави, а не окремих її органів, скажімо правоохоронних) є охорона правопорядку. Це значить, що забезпечення правопорядку в країни відповідальні всі три галузі державної влади. І практика показує корисність координації їх діяльності щодо цього боку глави держави. Завдяки державній гарантованості прав учасників правопорядку створюються умови функціонування правової системи, досягнення законними засобами прав і свобод, використання обов’язків та ін. [11;673]

Дисципліна – це точне, своєчасне і неухильне додержання встановлених правовими та іншими соціальними нормами права поведінки у державному та суспільному житті

Дисципліна спрямована на впорядкованість і узгодженість суспільних відносин і виступає найважливішим соціальним чинником, що має безпосередній вплив на життя суспільства та кожної людини. Вона є необхідною умовою ефективного функціонування суспільства.

Встановлюється дисципліна законами і підзаконними актами статутами, положеннями та правилами внутрішнього трудового розпорядку, нормами моралі, корпоративними та іншими нормами суспільного співжиття. Забезпечується дисципліна засобами юридичної відповідальності та механізмами державного й громадського контролю.

1. Державна дисципліна – це точне і неухильне дотримання всіма органами державної влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, посадовим і службовим особам, а також громадянами встановлених державою правил поведінки, діяльності, стосунків, а також своєчасне виконання державних завдань обов’язків.[8; 507-508]

2. Трудова дисципліна — показник як ставлення громадянина до виконання службових обов'язків, так і роботи кожної з державних структур. [10;460]

3. Військова дисципліна -дотримання всіма військовослужбовцями порядку правил, встановлених законодавством та війковими статутами. Вона є важливою умовою боєздатності збройних сил.

4. Фінансова дисципліна – додержуватися порядку правил здійснення фінансово-кредитних операцій, зберігання і раціональне використання коштів та інших матеріальних цінностей

5. Технологічна дисципліна -технологічна дисципліна - дотримання точної відповідності технологічного процесу виготовлення продукції вимогам технологічної та ко<

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: