Принципи законності: поняття, зміст

Принципи законності – це система керівних положень та ідей, що визначають природу законності, її місце у суспільстві та у системі інших правових категорій. Ці ідеї обумовлені закономірностями суспільного розвитку, є засобом формування мотивів правомірної поведінки та переконання суб’єктів з приводу необхідності дотримання законів, вони відображають ставлення суспільства до нормативно правових актів, характеризують місце законності у системі правових категорій та призначення у системі регулювання суспільних відносин. [9;533]

Під принципами законності можна розуміти: основні начала, керівні ідеї, основоположні вимоги, що розкривають сутність,основу змісту законності як обов’язкового режиму державного та суспільного життя, що забезпечують його дієвість на практиці.[6;148]

1. Верховенство закону щодо всіх правових актів. Цей принцип припускає виключність закону, тобто підпорядкованість закону всіх юридичних актів (нормативних і застосовних) відповідно до їх субординації. Конституція країни має вищу юридичну силу. Всі закони повинні відповідати Конституції, підзаконні нормативні акти — законам, причому підзаконні акти приймаються і діють лише тоді, коли певні суспільні відносини не врегульовані законом. Правозастосовні акти мають бути під нормативними, тобто відповідати нормативно-правовим актам — законам і підзаконним актам.

2. Загальність законності означає, що в суспільстві всі державні органи, громадські організації, комерційні об'єднання, посадові особи, громадяни перебувають під дією закону. Не може бути винятку ні для фізичної, ні для юридичної особи, на яку б не поширювалися вимоги законності. [10;448]

3. Єдність законності. При всій різноманітності чинних законів і нормативних актів, при всіх регіональних особливостях законність повинна бути одна для всієї країни. Розуміння та застосування законів повинно бути однаковим на всій території. Неприпустимі спроби створення в областях, районах своєї законності, яка відрізнялася б від загальнодержавної.

Проте єдність законності не означає шаблону в застосування правових актів, обмеження самостійності та ініціативи на місцях. Мова йде лише про те, щоб не допускалися відхилення від загальних правових вимог, щоб врахування особливостей місцевих умов, звичаїв, традицій не було спрямоване на обхід закону. На всій території України закон однаковою мірою повинен діяти стосовно всіх суб’єктів права [8;497-498]

4. Недопустимість протиставлення законності і доцільності. Не

можна відкидати закон, не виконувати його, керуючись міркуваннями життєвої доцільності (місцевої, індивідуальної та ін.), тому що такі міркування враховуються в законі. Правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю. Доцільність закону означає необхідність вибору суворо в рамках закону найоптимальніших (таких, що відповідають цілям і завданням суспільства) варіантів здійснення правотворчої діяльності і діяльності з реалізації права. Наприклад, при визначенні кримінального покарання суддя, керуючись законом, призначає той захід покарання, який є найдоцільнішим в даному разі, з урахуванням тяжкості злочину, особи злочинця. У кожному окремому випадку закон має додержуватися, однак у рамках закону може прийматися той захід, що є найдоцільнішим у кожному конкретному випадку.

Необхідність точного і неухильного виконання правових розпоряджень незалежно від суб'єктивного ставлення до них окремих осіб обумовлена презумпцією доцільності чинного закону. [10;449]

5. Невідворотність і своєчасність відповідальності за правопорушення. Кожне скоєне правопорушення повинно потягти за собою відповідальність винної особи. Важливо не тільки те, щоб винний був своєчасно покараний за скоєне правопорушення, а також те, щоб жодне правопорушення не лишалося нерозкритим.[8;498]

6. Обумовленість законності режимом демократії, який передбачає суворе додержання двох типів правового регулювання:

— спеціально-дозвільного — поширюється на владні державні органи і посадових осіб («дозволено лише те, що прямо передбачено законом»);

— загально-дозвільного — поширюється на громадян та їх об'єднання («дозволено все, крім прямо забороненого законом»);. [10; 449]

Термін «вимога законності» вважається сталим у науковій і навчальній юридичній літературі. В його зміст вкладаються ті принципові положення правового життя суспільства, без яких реальна законність неможлива. У своїй основі вимоги законності співпадають з принципами права, оскільки їх реалізація створює оптимальний режим регулювання суспільних відносин.

Вимоги законності в сфері реалізації права:

1) наявність спеціальних і юридичних механізмів, які забезпечують реалізацію права (додержання і виконання обов’язків, існування можливостей для використання суб’єктивного права);

2) гарантоване якісне застосування права, з урахуванням усіх обставин;

4) наступність і стабільність судової практики та ін.

І все ж таки приписи права і вимоги законності відрізняються. Вимоги законності — це лише юридичний інструмент втілення в життя загальних приписів права (справедливості, гуманізму, соціальної рівності). Більше того, сама законність є одним із провідних принципів права.

Законність виступає як необхідність, що виражена в системі відповідних об'єктивних вимог, які висуваються до всіх суб'єктів, учасників суспільних відносин, урегульованих правом. Одна частина цих вимог звернена безпосередньо до громадян, організацій, інша — до різних гілок державної влади (законодавчої, виконавчої, судової).

Вимоги законності при усій своїй значущості не можуть втілитися в життя самі по собі, автоматично. Для забезпечення їх у реальності, стійкості і непорушності необхідні певні умови, організаційні заходи, створювані державою і суспільством, а також спеціальні юридичні засоби їх реалізації, тобто гарантії законності. [11; 666]

1) Втілення ідеї панування права в життя суспільства, держави.

Цю ідею висунув ще Аристотель, вважаючи, що в демократичному суспільстві закон повинен панувати над усіма. Мова йде про те, що в режимі законності саме право відводиться основна роль у регулюванні суспільних відносин. Властиво, що воно, а не особисті, ідеологічні, політичні та інші подібні мотиви лежать в основі соціального регулювання. У законодавстві повинен відбиватися гуманізм, справедливість. Тільки при наявності законодавства, яке адекватне об’єктивній природі суспільних відносин, основним правовим принципам, ідеям свободи, гуманізму і справедливості, забезпечується режим законності.

2) Верховенство правового закону. Закон – закон акт вищої юридичної сили, що приймається органом законодавчої влади,референдумом, який має безпосередньо виражати волю народу, інтереси громадянського суспільства. Тому законність пов’язується перш за все з панування правових законів. Верховенство правового закону проявляється у верховенстві не тільки законодавчого змісту, а й форми. Це означає, що нормативні акти повинні прийматися у суворо встановленому порядку та формі. Тільки тоді вони більш повно будуть втілювати волю більшості, інтереси суспільства, основні ідеї й принципи права, забезпечувати режим дійсної законності.

3) Рівність усіх перед законом. Перед законом усі повинні бути рівні. У всіх повинні бути рівні обов’язку щодо додержання правових приписів, в однакових умовах усі повинні бути однаково захищені. Цей принцип проповідував ще Цицерон, який стверджував, що «під дію закону повинні підпадати усі».. [7;327]

4) Бездоганне дотримання (виконання) положень правових актів усіма суб’єктами права. У цій вимозі диктується необхідність реалізації державно-владних приписів (зобов’язань і заборон), їх обов’язковість для усіх суб’єктів права

5) Забезпечення належної реалізації прав і свобод. Ця вимога звернена, насамперед, до компетентних органів держави. Недостатньо надати громадянам права. Важливо є створити умови, що забезпечать їх виконання, систему організаційних, юридичних заходів, які гарантують їх захист. Конституція України надала громадянам широке коло прав і свобод. Проте одні з них досі не забезпечені достатньо ефективним механізмом реалізації, інші – не підкріплені економічно

6) Належне та ефективне застосування права. Це правило теж адресовано переважно до державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, до компетенції яких входить обов’язок забезпечити реалізацію норм права. Згадаємо, що застосування права – діяльність компетентних органів і посадових осіб. Справа не тільки в тому, що вони повинні діяти суворо в межах закону. Законність потребує ефективної правозастосовної діяльності, що передбачає недопущення бюрократизму, тяганини, байдужості до інтересів людей, своєчасну реакцію на будь-які заяви громадян щодо обмеження їх прав і свобод, прийняття ефективних правозастосовних актів.

7) Послідовна боротьба з правопорушеннями. Законність вимагає, щоб будь-які відступи від приписів законів своєчасно викривалися, наслідки правопорушень усувались, а винуватці неминуче притягувались до відповідальності.

8) Неприпустимість свавілля в діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб. Державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи, які приймають владні рішення, повинні керуватися не особистими чи вузько груповими інтересами, а конкретними правовими принципами і враховувати при цьому інтереси всього суспільства, держави, правові приписи та вимоги моралі. Це правило звернено не тільки до правозастосовних, а й до правотворчих органів, які повинні виключати прогалини і протиріччя в праві, що створюють умови свавілля, суб’єктивізму, волюнтаризму.[8; 496]

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: