Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Мета та задачі дисципліни, її місце і значення у навчальному процесі





КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З

ФІЛОСОФІЇ

 

Одеса – 2014

 


ВСТУП

Мета та задачі дисципліни, її місце і значення у навчальному процесі

Дисципліна «Філософія» є нормативною.

Мета вивчення дисципліни – формування інтелігентного освіченого фахівця, який здатний не тільки вирішувати сугубо професійні питання, але і свідомо співвідносити свої рішення зі своїм світорозумінням, розуміти їхній світоглядний і методологічний зміст, координувати рішення із соціальною реальністю.

Задачі вивчення дисципліни: надати можливість студенту орієнтуватися у світоглядних питаннях, свідомо будувати власну систему поглядів на світ взагалі і соціальну обстановку в Україні, співвідносити її з тією системою знання, що він одержує в університеті, а також навчити студента раціонально користатися філософськими категоріями і загальнонауковими методами пізнання в дослідницькій роботі, професійній і практичній діяльності.

Вивчення курсу філософії спирається на знання, отримані студентом в обсязі загальноосвітньої школи, а також на знання, які отримані на 1 курсі з таких предметів, як «Історія України», «Культурологія», “Правознавство” та інших загальноосвітніх дисциплін.

Знання, одержувані студентом з філософії, є фундаментальними при вивченні наступних загальноосвітніх і гуманітарних дисциплін – соціології, політології, психології, економічної теорії. В усіх без винятку предметах тією чи іншою мірою використовується знання світоглядних картин буття, філософські категорії, принципи побудови знання і застосування загальнонаукових методів дослідження і розуміння, а також засоби осмислення місця інженерної діяльності у суспільстві.

 

ВИМОГИ ДО компетенцій, ЗНАНЬ ТА УМІНЬ

Вимоги до знань та умінь визначаються галузевими стандартами вищої освіти України. В результаті вивчення дисципліни студент повинен знати:

–основні типи світогляду і світорозуміння;

–загальний зміст вчень у рамках основних філософських шкіл і напрямків, а також імена їхніх засновників;

–основні проблеми онтології, гносеології, методології, філософії людини, соціальної філософії;

–основні філософські принципи і категорії;

–принципи розвитку знання і соціальних інститутів;

–основні поняття соціальної філософії і філософії людини.

В результаті вивчення дисципліни студент повинен вміти:

–розрізняти типи філософських шкіл і напрямків;

–свідомо будувати власну систему світорозуміння;

–користатися філософськими категоріями при осмисленні учбових предметів;

–застосовувати філософські і загальнонаукові розумові процедури і методи дослідження;

–аналізувати проблеми людського буття;

–застосовувати філософські принципи і категорії для аналізу професійних проблем і соціальної реальності в Україні.

 


СЕМЕСТРОВИЙ МОДУЛЬ 1.

ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФІЇ ТА ФІЛОСОФСЬКА ОНТОЛОГІЯ.

Змістовий модуль І. Предмет філософії.

Лекція I.2. Основні філософські проблеми

Змістовий модуль ІІ.

Філософська онтологія.

Лекція II.4. Проблеми руху. Простір і час як філософські категорії.

Поняття розвитку

 

1. Поняття руху.

2. Поняття розвитку. Проблема критерію розвитку.

3. Постановка проблеми простору і часу в контексті руху. Проблема простору і часу в природознавстві і гуманітарних науках.

4. Концепції простору і часу як засоби розуміння світу.

 

Основні поняття: Простір— Розвиток — Рух— Час.

Рух — це найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси у природі і суспільстві. У загальному випадку рух — це будь-яка зміна, будь-яка взаємодія матеріальних об'єктів, зміна їх станів. У світі немає матерії без руху, як немає і руху без матерії. Тому рух вважається абсолютним, на той час як спокій — відносним: спокій — це лише один із моментів руху. Тіло, що перебуває у стані спокою відносно Землі, рухається відносно Сонця.

Рух виявляється у багатьох формах. Усім рівням організації матерії відповідають різні форми руху. У світі постійно присутній рух: рухаються усі речі, змінюються їх властивості і відносини, йде безперервний процес видозміни, перетворення, коливання між буттям і небуттям. Безмежна кількість зірок на небі, якими милуємося в ясну ніч, тільки здаються непорушними, у дійсності всі рухаються. Кожна зірка - це своєрідне сонце, навколо якого рухаються планети. Разом з іншими зірками і їх супутниками беруть участь в обертанні Галактики навколо її осі. Галактика, у свою чергу, рухається відносно інших галактик. За новою космогонічною гіпотезою Всесвіту, що розширюється, Всесвіт перебуває в безперервному русі до своїх нових станів. У кожній живій системі постійно проходять внутрішні процеси, пов'язані з пульсацією енергії, інформацією, споживанням, переробкою і засвоєнням їжі та ін.

Соціальні системи існують завдяки обміну інформацією, діяльності людей, взаємодії різних компонентів соціального організму. Існування будь-якого матеріального об'єкта можливе лише у взаємодії компонентів, що його утворюють. Атом існує за рахунок певної взаємодії між ядром і електронами. Організм існує завдяки взаємодії клітин і органів, з яких складається. Взаємодія проходить усередині об'єкта і з зовнішнім оточенням. Електрони, як відомо, входять до складу атома, але можуть стати складовими частинами молекул, із яких виникають макротіла. Існують внутрішні і зовнішні взаємодії. На певному етапі розвитку об'єкта вони приводять до зміни його властивостей і відносин. Зміни притаманні всім формам буття і складають його найголовнішу характеристику.

У філософії зміна позначається поняттям рух. Під рухом розуміють усяку зміну матеріальних речей, властивостей, відносин, систем. Це і переміщення тіл у просторі, народження або смерть організму, обмін речовин у клітині, реформування суспільства, розширення метагалактики та ін. Усе, що існує у світі, перебуває у русі. Конкретні речі, властивості і відносини існують лише завдяки руху. При їх знищенні відбувається перехід в інші предмети, яким притаманні специфічні типи і форми руху. Матерія і рух нерозривно пов'язані одне з одним. Рух внутрішньо притаманний матерії і невідривний від неї. Рух - це не одномірний складний і суперечливий процес. Рух є єдністю змінності і стійкості, динаміки і статики. У безкінечному потоці змін, станів, форм, положень, речей, їх властивостей і відносин присутні моменти дискретної стійкості, що дозволяють при всіх змінах зберігати стійкість речі, її якісну визначеність. На протязі дня може багато разів змінюватися настрій, відчуття радості змінитися гнівом, мінятися думки і переживання, відбуваються безперервні зміни тіла.

Фізика елементарних частинок стверджує, що існування їх можливо лише як взаємоперетворення елементів системи. Вони існують і мисляться лише в русі, але разом з тим фізика наполягає і на тому, що в процесі цих перетворень зберігається певна своєрідність, незмінність елементарних частинок специфічної об'єктивної реальності. Обидва приклади приводять до висновку про існування спокою.

Спокій характеризує рух з боку сталості, незмінності, відносності. Гірська річка не перестає бути річкою через те, що на її шляху зустрічається разом з порогами полога місцевість. Поняття спокою висувається для характеристики станів руху, що забезпечують стійкість предмета і його якісну специфічність. Рух і спокій перебувають у тісному взаємозв'язку.

Перший тип руху здійснюється при збереженні якості речі. Але виникає питання: чи можна міркувати про сталість речі і робити висновок про її постійну зміну, тобто рух? Античний філософ Кратіл вважав, що мінливість речей не дозволяє робити про них якісь висновки, навіть назвати річ, можна тільки вказати на неї пальцем. І все ж є достатньо підстав вважати, що в процесі руху речі можуть зберігати специфічні властивості і характер відносин. Так, здатність магніту притягувати метали - внутрішня здатність даного предмета, хоч і залишається прихованою, поки нема таких речей, які могли б бути притягненими. У процесі взаємодії з іншими предметами магніт тривалий період зберігає свої властивості. Феодальне суспільство зберігало головну якість у сфері матеріального виробництва, духовного життя і культури.

Проблемі руху і його формам приділяв увагу Георг Гегель, послідовно проводячи думку, що речі мають сталі, власні означеності, що не знімаються відносинами з іншим речами: «Річ у собі - є річ, що володіє властивостями, і тому є багато речей, що відрізняються одна від одної не внаслідок якихось чужих їм відносин, а завдяки самим собі». І далі «Річ... зберігає себе у відносинах з іншими».

Другий тип руху пов'язанийз переходом з одного якісного стану речі або системи до другого якісного рівня організації матерії. Наприклад, розвиток суспільства від ранніх часів до сучасності, перехід у виготовленні знарядь праці від примітивних до комп'ютерного виробництва, перехід від неорганічної природи до біологічних рівнів організації.

Під формою руху матерії розуміється рух, зв'язаний з певним матеріальним носієм, що має достатньо широку сферу розповсюдження і охоплює явища, які мають певну якісну єдність, підпорядковуються одним і тим же основним закономірностям. Форми руху тісно пов'язані з конкретними структурними рівнями матерії. Кожний з них має свої закономірності і матеріальних носіїв. У сучасній філософії можна зустріти різні класифікації форм руху матерії. Виділяються принципи класифікації форм руху матерії: субстратний, в основі якого лежить специфіка матеріального носія; функціональний, де форма руху співвідноситься із закономірностями конкретного рівня організації матерії; генетичний, що вказує на спадковість і послідовність появи форм руху в еволюції матерії.

Таким принципам відповідають певні форми руху матерії: Субмікроелементарна форма руху матерії включає рух елементарних частинок і полів (електромагнітні, гравітаційні, сильні і слабкі взаємодії, процеси перетворення елементарних частинок), рух і перетворення атомів, молекул, в тому числі, хімічна форма руху, зміна космічних систем різних розмірів (зірок, планет, зоряних систем, Галактики, Метагалактики).

Органічна форма руху - результат поступового ускладнення молекул вуглецевих з'єднань, що привело до утворення органічних з'єднань. Життя стало закономірним підсумком розвитку сукупності хімічних і геологічних змін на Землі. Органічний рух складається із процесів, що проходять в організмах і в понадорганізмових системах і включає обмін речовин, процеси саморегуляції, управління і відтворення, біоценозні відносини, зміни, що відбуваються у біосфері.

Соціальна форма руху - вся різноманітність практично-предметної діяльності людини, вся система суб'єктивно-об'єктивних відносин, тобто відносин людини, соціальних груп, суспільства до навколишнього світу. Носій соціальної форми руху - людина - розумна суспільна істота, дії якої носять цілеспрямований, усвідомлений характер.

Взаємовідносини між формами руху матерії характеризуються складністю і суперечливістю. Важливо підкреслити якісну своєрідність трьох форм руху матерії. Своєрідність виявляється в якісній специфічності кожної вищої форми руху по відношенню до нижчої. Це положення формулюється як принцип незведення вищих форм руху матерії до нижчих.

Принцип незведення означає визнання того, що в кожній вищій формі діють специфічні закономірності, які неможливо виразити закономірностями, притаманними нижчим формам руху. Наприклад, сутність життя не можна зрозуміти шляхом вивчення хімічних і фізичних закономірностей. Організму притаманні закономірності, які діють лише на рівні живого. Поняття пристосувальна діяльність відсутнє у фізиці і хімії, і його природа розкривається тільки у системі біологічних законів. На основі фізико-хімічних законів не можна зрозуміти і те, чому мавпа може пожертвувати життям заради врятування мавпеняти.

Між формами руху і різними структурними рівнями організації матерії існує зв'язок. У чому же виявляється органічний зв'язок?

По-перше, форми руху матерії, що розглядаються історично - це послідовні етапи еволюції матеріальних систем, а всі класифікації відображають найважливіші якісні зміни еволюції. Тому субординація форм руху співпадає з реальним процесом еволюції матеріальних систем від нижчого до вищого. По-друге, кожна вища форма руху породжується простішою: вище включає нижче як одну із генетичних передумов, як свій власний момент. Біологи, наприклад, встановили, що рішення одного із найінтимніших питань біологічної науки (проблеми спадковості) залежить від хімії і що життя є хімія не тільки білкових тіл, але й хімічних компонентів, у тому числі нуклеїнових кислот.

По-третє, матерія – це субстанціональна основа руху. У кожному конкретному випадку специфічність тієї чи іншої форми взаємодії матеріальних носіїв значно визначається природою взаємодіючих елементів, що розкривається тільки через систему зовнішніх взаємодій з навколишніми тілами.

Форм руху матерії існує стільки, скільки ми здатні розрізнити рівнів організації невичерпної матерії, що розвивається. З погляду спрямованості змін виділяються три типи руху:

– прогресивний (наприклад, загальний процес пізнання);

– регресивний (наприклад, старіння живого організму);

– кругообіг.

Перший тип руху називається розвитком.

Розвиток – це поява нових якісних станів, нових типів організації, систем, що народжуються з попередніх систем. Це зміни, які є розгортанням можливостей, що знаходяться в попередніх якісних станах. Наприклад, у жолуді прихована можливість стати дубом, і коли жолудь попадає в сприятливі для цього умови, можливість реалізується – відбувається процес розвитку жолудя в дуб.

Розуміння розвитку як постійного виникнення чогось принципово нового, незворотного має свою історію. Адже подібне поняття розвитку складалося протягом багатьох віків. Був час, коли уявлення про розвиток як такий взагалі не існувало. Це пояснювалось низьким рівнем наукових знань і, зокрема, специфікою культури, світогляду того чи іншого народу. Так, в античності вищою цінністю вважалась насолода прекрасним, яскраве повноцінне життя. Тому не хотілося уявляти розвиток, зокрема життя, як невідворотний рух до смерті. Звідси – концепція великого колообігу. В світі, на думку греків, все підкорено циклічним, повторним змінам. Зокрема Геракліт стверджував, що світ "є і буде вічно спалахуючим і згасаючим".

Своєрідним подоланням циклічності античної моделі було розуміння розвитку в середньовічній християнській філософії історії. Тут життя розумілося як устремління вперед від минулого до майбутнього, від зародження до Страшного суду. Тобто виникає уява про часову спрямованість, неповторність подій індивідуального і суспільного життя.

Важливий внесок у поняття розвитку зробив Р.Де. карт. Він вважав, що Бог дав природі першопоштовх, імпульс, подібно тому, як годинникар, заводячи годинник, надає йому рух. Природа після цього почала "розкручувати первісний хаос", породжуючи нові форми. Але таке розуміння розвитку Декарт не поширював на суспільство. Однак низка буржуазних революцій змусила звернути увагу на історію. Французькі просвітителі Вольтер і Ж.-Ж. Руссо висунули ідею історичного розвитку, що включала й етапи революційних перетворень. Кондорсе доповнює їх погляди вченням про безперервний прогрес як найбільш поширену форму суспільного розвитку.

Вагомий внесок в ідею розвитку зробили представники німецької класичної філософії. І. Кант застосовував поняття розвиток до Сонячної системи та інших [ зоряних світів. Цілісну концепцію розвитку, насамперед Історичного розвитку людства з позицій об'єктивного ідеалізму, розробив Г. Гегель.

Концепція Гегеля була необхідною передумовою для марксистської розробки матеріалістичного вчення про розвиток природних, суспільних та духовних явищ – матеріалістичної діалектики.

Простір і час — це філософські категорії, за допомогою яких позначаються основні форми існування матерії. Філософію цікавить насамперед питання про відношення простору і часу до матерії, тобто чи є вони реальними, чи це тільки абстракції (феномени свідомості). Г. Лейбніц вважав простір і час лише іменами. Простір — це ім'я, яким позначається координація речей одної відносно іншої. Іменем час позначається тривалість і послідовність процесів. Реально ж простору і часу немає, їх неможливо виміряти.

Такі філософи як Дж. Берклі і Д. Юм розглядали простір і час як форми індивідуальної свідомості, І. Кант — як апріорні форми чуттєвого споглядання, Г. Гегель — як категорії абсолютного духа (це — ідеалістичні концепції), І. Ньютон — як вмістилища. Простір і час мисляться І. Ньютоном як реальності, але вони ніяким чином не "взаємодіють" із матерією, існують самі по собі. Це — метафізичне розуміння простору і часу.

Сучасна наука розглядає простір і час як форми існування матерії. Кожна частинка світу має власні просторово-часові характеристики. Розрізняють соціальний, історичний, астрономічний, біологічний, психологічний, художній і філософський зміст простору і часу.

Історична еволюція поглядів на простір і час пов'язана з практичною, суспільно-історичною діяльністю людини. Змінюється, розвивається суспільство, змінюються і розвиваються просторово-часові уявлення про буття світу. Якщо для міфологічного світогляду час циклічно відтворює пори року, то в межах релігійного світосприйняття час набуває стріловидної форми: відтворення світу через тимчасове теперішнє до райської або пекельної вічності.

Узагальнюючи історико-філософський досвід осягнення категорій простору і часу, слід вказати на велику кількість їхніх визначень, неосяжне багатство все нових і нових властивостей, їхню дискусійність та гіпотетичність. Значна частина дослідників простору і часу (темпоралістів) солідарна в тому, що простір — це така форма існування матерії, її атрибут, яка характеризується співіснуванням об'єктів, їхньою взаємодією, протяжністю, структурністю та іншими ознаками. Час — це внутрішньо пов'язана з простором і рухом об'єктивна форма існування матерії, яка характеризується послідовністю, тривалістю, ритмами і темпами, відокремленістю різних стадій розвитку матеріальних процесів.

Матеріалізм підкреслює об'єктивний характер простору і часу, невіддільність від руху матерії: матерія рухається у просторі і часі. Простір і час, матерія і рух невіддільні. Ця ідея отримала підтвердження у сучасній фізиці.

Природознавство XVIII—XIX ст., визначаючи об'єктивність простору і часу, розглядало їх, слідом за І. Ньютоном, як щось відірване одне від одного і від матерії і руху. Древні атомісти і природознавці аж до XX ст. ототожнювали простір із пустотою. Він вважався однаковим у всіх точках і нерухомим, а час — таким, що тече рівномірно. Сучасні науки (насамперед фізика, хімія, біологія, астрономія) відкинули старі уявлення про простір як пустоту, як пусте вмістилище тіл, і про час, як єдиний для всього безкінечного Всесвіту. Головний висновок теорії відносності А. Ейнштейна якраз і полягає в тому, що простір і час існують не самі по собі, відірвані від матерії, а перебувають в універсальному зв'язку з нею, є сторонами єдиного і багатоманітного цілого. Загальна теорія відносності доводить, що плин часу і протяжність тіл залежать від швидкості руху цих тіл і що структура чотиривимірного континууму (три просторові координати і одна часова координата) змінюються залежно від скупчення мас речовини і породжуваного ним поля тяжіння. Тепер відомо, що із наближенням швидкості руху тіла до швидкості світла її протяжність зменшується і плин часу теж уповільнюється: відбувається своєрідне стиснення простору і часу. Як бачимо, ці наукові відкриття, а також відкриття неевклідової геометрії (М. Лобачевський, Б. Ріман) спростовують як ідеалістичні, так і метафізичні уявлення про простір і час. Сьогодні у нас немає підстав суб'єктивізувати уявлення про простір і час.

Фантасти і науковці нерідко вживають вираз "багатовимірний або одно- чи двовимірний простір". Реальний простір має три виміри (З координати), час — один (від минулого через сучасне до майбутнього). Сучасна наука визнає простір і час взаємозалежними і використовує поняття чотиривимірний просторово-часовий континуум. Поняття багатовимірний простір має сенс лише як позначення формально-логічних об'єктів (наприклад, залежність між різноманітними параметрами того чи іншого тіла тощо). Філософи і науковці XX ст. багато уваги приділяють дослідженню простору і часу, їхніх властивостей, зокрема структурованості, симетрії тощо.

 

Контрольні питання

6. Охарактеризуйте поняття руху.

7. Які проблеми виникають під час його аналізу?

8. Які Ви знаєте концепції простору і часу?Розкрийте їхній зміст.

 


Структура – категорія, що відображає сукупність стійких зв'язків речі, що забезпечують її цілісність і тотожність самої собі, тобто збереження основних властивостей при різних зовнішніх і внутрішніх змінах.

Глобалізм і антиглобалізм

1. Поняття суспільства і природи. Екологічна проблема. Глобалізм і антиглобалізм.

2. Проблема закону в історії. Принципи історизму і історицизму.

3. Лінійні та циклічні схеми соціально-історичного розвитку.

Основні поняття: ГлобалізаціяЛібералізмМодернПостмодернСолідарністьСправедливістьТрадиційне суспільствоТрайбалізмЦивілізація.

 

Глобальні проблеми сучасності та їх детермінанти. Кінець XX - початок XXI ст. у порівнянні з попередніми періодами характеризується небаченим прискоренням розвитку усіх сфер суспільного життя. Насамперед це стосується сучасного машинного виробництва і самої людини. За останні 100 років усі соціально-економічні показники в декілька разів перевищили досягнення людства за всю його попередню історію. Зокрема, чисельність населення зросла більш як у тричі з 1,4 млрд. до понад 5 млрд. Тільки у одному Китаї щорічно народжується біля 15 млн. людей. Зазначимо, що за попередні 19 століть цей приріст склав лише 1,2 млрд. У XX ст. світове промислове виробництво зросло майже у 20 разів. Тут відбувся не просто кількісний ріст. Принципово змінилася його якість. За цей період людство оволоділо електричною та атомною енергією, принципово іншими стали предмети праці і умови виробництва, набагато зросли можливості передачі інформації. В кінці XX ст. народи усвідомили свою залежність один від одного і від загального розвитку людської спільноти.

Сукупність означених вище причин призвела до виникнення невідомих досі проблем, що зачіпають життєві інтереси всього людства. Вони отримали назву глобальних.

Термін " глобальні проблеми " був уведений у наукову літературу і отримав широке розповсюдження завдяки діяльності Римського клубу.

Римський клуб ” (РК) - міжнародна неурядова суспільна організація, створена з метою «поглиблювати розуміння особливостей розвитку людства в епоху науково-технічної революції». РК заснований у 1968 р. з ініціативи італійського громадського діяча економіста Ауреліо Печчеї. Включає біля ста вчених, суспільних діячів, бізнесменів з більш ніж 30 країн, переважно розвинутих капіталістичних держав. Основні напрямки діяльності: обговорення і стимулювання досліджень глобальних проблем, сприяння формуванню світової суспільної думки у відношенні цих проблем, діалог з керівниками держав. Основні форми роботи — заохочення спеціальних дослідницьких проектів, збори, на яких обговорюються проекти відповідних наукових досліджень, приймаються рішення про публікації їхніх результатів тощо. РК не фінансує проекти, а лише рекомендує їх урядовим установам, а також корпораціям Заходу, для яких такі асигнування служать рекламою.

З 1968 р. за підтримки РК були проведені дослідження: «Межі росту» [«The limits to growth», 1972, під кер. Д. Медоуса (США), на основі концепції, викладеної в кн. Дж. Форрестера (США) «Світова динаміка», 1971, рос. пер. 1978]; «Людство на поворотному пункті» [«Mankind at the turning point», 1974, під кер. М. Месаровича (США) і Е. Пестеля (ФРН)]; «Перегляд міжнародного порядку» [1976, під кер. Я. Тинбергена (Нідерланди), рос. пер. 1980]; «Цілі людства» [«Goals for mankind», 1977, під кер. Э. Ласло (США)]; «За межами століття марнотратства» [«Beyond the age of waste», 1978, під кер. Д. Габора (Великобританія) і У. Коломбо (Італія)]; «Немає меж навчанню: звуження розриву в рівні освіти людей» [«No limits to learning: bridging the human gap», 1979, під кер. М. Малиці (Румунія), Дж. Боткіна (США) і М. Ельманджри (Марокко)], «Діалог про багатство і добробут» [«Dialogue on welth and welfare: an alternative view of world capital formation», 1980, під кер. О. Джаріні (Італія)]; «Путівники в майбутнє: до більш ефективних суспільств» [«Road maps to the future — towards more effective societies», 1981, під керівництвом Б. Гаврилишина (Швейцарія)], і ін. Члени РК провели також кілька зустрічей з державними діячами ряду країн. У 1989 р. створена радянська національна асоціація сприяння РК.

Доповіді РК, особливо перші, викликали сенсацію, тому що автори робили висновок: при збереженні існуючих тенденцій науково-технічного прогресу і глобального економічного розвитку протягом першої половини ХХІ століття очікується глобальна катастрофа. Вони рекомендували перейти до «нульового росту», а пізніше — до «органічного росту» (див.: теорія «меж росту»). Ця робота зазнала критики за ігнорування розходжень окремих регіонів світу і недостатню увагу до нормативного прогнозування, здатного виявити шляхи рішення назріваючих проблем при екстраполяції тенденцій, що спостерігаються, у майбутнє. Тому в двох наступних роботах був прийнятий регіональний підхід і посилені нормативні розробки, але висновки вийшли не набагато більш оптимістичними. Подальші роботи в основному стосуються нормативних аспектів і спрямовані на виявлення шляхів рішення конкретних глобальних проблем. Вони також викликали полеміку в середовищі світової громадськості і загострили боротьбу течій у сучасній західній філософії, політекономії, соціології і футурології. Політична програма РК носить характер ліберального реформізму. У своїй діяльності РК орієнтується на багатонаціональні фінансово-промислові корпорації (ТНК), інтелектуальну «еліту», науково-технічну інтелігенцію.

Дослідження РК привернули увагу до гострих проблем сучасності, у них поставлені назрілі питання глобального економічного й екологічного характеру. Представники РК виступають проти гонки озброєнь, за розрядку міжнародної напруженості, за подолання хижацьких рис неоколоніалізму, посилення допомоги країнам, що розвиваються тощо. В останніх доповідях РК спостерігається прагнення зберегти висунуті концепції, роблячи акцент уже не на «зовнішні» (фізичні) «межі росту», а на «внутрішні» (соціальні, психологічні, культурні, політичні та ін.). За політичною спрямованістю діяльність РК в цілому являє собою ліберально-буржуазний реформізм. Більшість економічних, екологічних., політичних проблем розв'язуються шляхом еклектичного поєднання концепцій неомальтузіанства, неокейнсіанства, технологічних теорій тощо.

Глобальні проблеми сучасності - це ціла низка проблем, які зачіпають життя всього людства, а їх розв’язання можливе лише зусиллями всіх народів, які населяють Землю. Причому, глибина проникнення глобальних проблем у суспільне життя зростає з часом у геометричній прогресії. В процесі історичної еволюції людство уже підійшло до межі, коли його існування у науково-технічному, соціокультурному і природному середовищах без фундаментальних перетворень вихідних принципів співжиття може призвести до загибелі людської цивілізації.

Глобальність нових проблем, що постали перед світом, не лише в тому, що вони повсюдні чи пов'язані з особливою "біосоціальною" природою людини, а ще і в тому, що інтернаціоналізація суспільного життя створила такі якісно нові форми взаємодії, які суттєво вплинули на взаємозалежність прогресивного розвитку кожної країни зокрема.

Весь комплекс глобальних проблем можна згрупувати навколо трьох фундаментальних напрямків розвитку, що описують спосіб існування індивідів у світі. Це взаємозв'язки:

1. "людина - техніка",

2. "людина -культура",

3. "людина - природа".

В кожній із цих систем по-своєму проявляється загроза людству. Зокрема, в системі "людина - техніка" загроза виникає з боку використання таких видів енергії, як атомна, термоядерна тощо. Зовсім невідомі для людини наслідки роботи машин, що працюють на принципах самовдосконалення і самонавчання.

Система "людина - культура" зачіпає сутнісні риси людського буття. Як зазначають філософи і культурологи, скорочення культурного поля людини загрожує всім. Зокрема, Річард Пек, американський письменник, вважає, що існує тенденція втрати національних культур. Гвінейський поет Елдор Проенс стверджує, що припинилось наслідування культур. Більш однозначно з цього приводу висловився А. Вознесенський: "Рівній небезпеці піддається як зовнішня, так і внутрішня духовність: із крахом однієї з них загине і друга".

Система "людина - природа" складалась тисячоліттями. На початку людської історії в ній діяли табу, ритуали, культи, що досить адекватно часу забезпечували єдність природного і штучно створеного. Людина мислила синкретично, не виділяючи себе із природного середовища. Матеріалістичний погляд на світ не тільки сприяв появі нових машин і механізмів, а й відділив людину від першооснов буття. Екологічна проблема віддзеркалює обмеженість сучасної стадії прогресу людства і реалізується в процесах, що загрожують глибинним засадам людського буття. Протягом всього історичного розвитку людства індивід вбачав у природі, навіть у прояві її всемогутності, невід'ємний елемент свого існування. На сучасному етапі, внаслідок нерозумного втручання людини в природу, остання все більше починає проявляти себе як могутня "кимось керована" сила, що зможе знищити все людство.

В останні двадцять років різко погіршилась екологічна ситуація, біосфера почала втрачати життєпридатність для людини, впливи зовнішнього світу почали накопичуватись в спадковості людей. Є дані про те, що "відплата" природи за порушення її законів на 30 відсотків вплинула на здоров'я людини. Сьогодні природні катаклізми забирають із життя десятки тисяч людей. Зростає частота їх проявів. Техногенні катастрофи стають нормою життя людської спільноти.

Становлення сучасної глобальної проблематики примусило дослідників зайнятися її типологізацією. Насамперед, якими мають бути критерії виділення глобальних проблем, яка їх ієрархія? Від правильної відповіді на ці питання залежить не тільки вибір рішень, а й долі багатьох народів світу. Сьогодні можна виділити декілька наукових шкіл із своїми підходами до типологізації окреслених вище проблем. Зокрема, Р. Хейлбронер, Р. Дюмон, О. Тоффлер та інші зводять всю палітру проблем до перенаселення планети, втрати нею ресурсів, порушення екологічної рівноваги. Я. Тінберген, В. Леонтьєв, М. Месарович та інші вбачають загрозу в економічному відставанні ряду країн. А. Печчеї, Е. Ласло висунули проблему "ідентичності" людини, її адаптації до умов середовища. Г. Кан, Дж. Фелпс, на відміну від інших, уже виділили 19 проблем. Дев'ять із них отримали в їх дослідженнях статус головних.

Аналіз та наступний синтез напрацьованого матеріалу дає підставу поділити глобальні проблеми на дві групи. До першої слід віднести ті, без вирішення яких неможливо розв'язати усі інші. Просто їх не буде кому розв'язувати. Людство зникне. До другої групи відносяться проблеми, від вирішення яких залежить прогрес людської цивілізації, але, в свою чергу, їх вирішення можливе тільки при концентрації зусиль усієї людської спільноти.

Дві групи глобальних проблем сучасності:

Перша група - Проблеми, що загрожують існуванню всього людства:

1. Запобігання термоядерній війні;

2. Запобігання забрудненню оточуючого середовища;

3. Запобігання виникненню нових епідеміологічно небезпечних хвороб.

Друга група - Проблеми, вирішення яких забезпечує прогресивний розвиток людства:

1. Непоновлюваність сировинних запасів;

2. Демографічний вибух;

3. Голод;

4. Використання ресурсів світового океану;

5. Подолання економічної відсталості країн;

6. Використання альтернативних джерел;

7. Освоєння космосу;

8. Перебудова міжнародних відносин.

Слід зазначити, що усі глобальні проблеми взаємозалежні, взаємообумовлені. їх розв'язання не може бути ізольованим одне від одного і розподіленим в якійсь хронологічній послідовності. Однак це не означає, що принцип "ієрархії", певної їх послідовності за своєю значущістю не діє. Він визначає пріоритети. Зокрема, збереження миру становить не тільки вищу соціальну цінність, а й попередню умову успішного розв'язання інших глобальних проблем. Припинення накопичення озброєнь вивільнило б величезні економічні ресурси, науково-технічний потенціал для практичного розв'язання інших проблем.

Остання чверть XX ст. характеризувалася різким погіршенням якості оточуючого людину природного середовища: забрудненням рік, озер, повітря, видовим збідненням флори і фауни тощо. Це свідчить про те, що протиріччя між суспільством і природою перемістилось у фазу взаємознищення. Суть сучасних екологічних протиріч - конфлікт між гігантськими темпами природоперетворюючої діяльності людської спільноти і процесами рівноваги в екосфері. Цей конфлікт створює реальну загрозу появи незворотних змін в природних системах, порушення основних механізмів життєзабезпечення людини.

Серед найбільш вживаних понять кінця XX ст. як в науці, так і в побуті виявилось поняття "екологія", що походить від грецького слова oikos - житло, місце перебування. Термін був уведений у науковий обіг німецьким зоологом Ернстом Геккелем в XIX ст. Спочатку цей термін мав означати науку, яка вивчала б взаємовідносини живих організмів з навколишнім середовищем.

Науковий аналіз екологічної проблеми можливий, якщо її розглядати не як простий кількісний приріст екологічних порушень, що мали місце і в минулому. Якщо раніше несприятливі наслідки людської діяльності проявлялися локально, діяли самостійно і не викликали своєрідної "ланцюгової реакції", множинності впливу, то сьогодні аварія одного танкера з нафтою обертається не тільки екологічною, а й соціальною катастрофою для населення узбережжя. Створення нової техніки і застосування нових технологій в промисловому виробництві це такий соціотехнологічний монстр, до якого природа виявилася не готовою.

Екологічний діагноз стану планети свідчить про появу ще однієї важливої складової взаємовідносин людини і природи, а саме: зміни, що вносить людство у природу, набули глобального характеру. Природоперетворююча діяльність людей перетнула бар'єр дозволеного і стала впливати на біогеофізичну ситуацію на планеті. Прямим наслідком цього стало перетворення проблеми "людина - природа" в загальнолюдську, що безпосередньо зачіпає людину, її здоров'я, благополуччя. Проблема охорони природи переросла в проблему охорони оточуючого людину середовища.

В останній чверті XX ст. виникли питання в галузі охорони здоров'я, відтворення повноцінних індивідів тощо, на які наука не змогла дати однозначну відповідь. Зафіксовано значні зміни у генетичному матеріалі, з'явились хвороби, яких людство не знало і не виробило до них імунітету. Різко скоротився відсоток розумовоповноцінних людей. Складається ситуація, коли для народження дитини обов'язково необхідна сучасна лікар







ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.