Лекція 1.1. Виникнення філософії, її функції і роль у сучасній духовній культурі

1. Виникнення філософії. Міф і філософія.

2. Функції філософії. Роль філософії у духовній культурі.

3. Філософія як світогляд, світорозуміння і методологія.

4. Співвідношення філософії, науки, мистецтва, релігії. Філософія і технічні науки.

—

Основні поняття: Агностицизм — Догматизм — Ідеалізм — Матеріалізм — Міфологія — Релігія — Рефлексія — Релятивізм —Світогляд — Скептицизм — Філософія.

Термін “філософія” має давньогрецьке походження, бо саме у Стародавній Греції філософія вперше відокремилась від інших сфер інтелектуальної діяльності та набула автономного характеру розвитку. Цей термін складається із двох слів: “філо” – схильність, любов, бажання, відданість та “софія” – мудрість, слово, яке буквально значить – казати, промовляти, цілісно, доречно. Ще у ХІХ ст. існував слов’янський термін “любомудріє”, який можна вважати дослівним перекладом слова “філософія”.

Світогляд як духовно-практичний феномен. Світогляд – інтегральне духовне утворення, яке спонукає до практичної дії, до певного способу життя та думок. У структурному плані прийнято виділяти в ньому такі підсистеми або рівні, як світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння.

За способом свого існування світогляд поділяється на груповий та індивідуальний, хоча поза особистістю та без особистості не може існувати жодна світоглядна система. За ступенем та чіткістю самосвідомості світогляд поділяється на життєво-практичний, тобто здоровий глузд, та теоретичний, різновидом якого і є філософія. Здоровий глузд закарбовується в афоризмах життєвої мудрості та у максимах духовного життя народу, а теоретичний світогляд – у логічно впорядкованих системах, в основі яких лежить певний категоріальний апарат і логічні процедури доведень та обґрунтувань.

Проте будь-який світогляд, незалежно від того, як він структурується чи класифікується, об'єднує наявність переконання. Переконання – це ядро та смисл світогляду як такого, оскільки саме переконання і поєднують думку з дією, втілюють ідею у практичну діяльність.

Переконання, уявлення, ідеї, почуття, опосередковані досвідом особистості, беруть участь у формуванні життєвої позиції. Не може бути світогляду без ідеалу; ідеал потребує віри в своє втілення; віра ж невіддільна від любові, людина вірить і сподівається на те, що вона вважає святим і дорогим. Саме тому світогляд – не лише знання й усвідомлення, це ще й життєвий процес, а саме: духовно-практичне освоєння світу, в якому світові дійсному, світові наявного буття протиставляється світ належного, світ ідеалів, цілей і сподівань, трансцендентний світ жаданого буття.

Світогляд – не просто узагальнене уявлення про світ, а форма суспільної самосвідомості людини, вузловими категоріями якої виступають поняття "світ" і "людина". Через ці поняття суб'єкт світогляду усвідомлює своє призначення у світі і формує життєві установки. Світогляд за самою своєю суттю є універсальним, оскільки інтегрує знання і почуття у переконання, а також практичним, оскільки орієнтує на вирішення найважливіших проблем людського існування, виражає імперативи поведінки людини та сенс її життя. В цьому і полягає функціональне призначення світогляду.

Історичні типи світогляду. Історичними типами світогляду є міф, релігія та філософія.

Міф є історично першою формою самосвідомості, котра відокремилася від практики. Тут криються витоки його антропоморфізму. Для міфологічного світогляду характерним є, по-перше, усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка — тотема. За умов тогочасного суспільства тотемні вірування виявились надзвичайно практичними, через те, що цементували індивідів у родову цілісність, а отже, були життєвою силою. Власне в цьому і полягає головне призначення світогляду взагалі. По-друге, міфологічний світогляд значною мірою обернений у минуле, адже тотемний предок був, до того ж був як ідеал діяльності. У цьому секрет міфологічного розуміння історичного часу. Формально майбутнє начебто обернене у минуле, але насправді ретроспективний ідеал є те належне та жадане, до чого прагне родова община. Але все ж таки людське життя поки що не поділене чітко на теперішнє і майбутнє. І ця обставина допомагає зрозуміти силу традиції, а як наслідок — панування циклічної моделі історичного часу. По-третє, оскільки міфологічний світогляд антропоморфний (відбувалося ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх), то неминуче формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення усього сущого. Це олюднення природи є наслідком нерозчленованості буття на суб'єкт та об'єкт, а нероздільність людини і космосу, людини і природи означає, що у світогляді домінує світовідчуття.

Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі засобами. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладаються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, природний і надприродний, до того ж земний світ починає розглядатися як наслідок надприродного.

У релігії виникає зовсім інший, ноуменальний світ, недоступний органам чуттів і розуму, а тому в об'єкти надприродного світу треба вірити. Віра і виступає головним способом осягнення буття. Релігія постулює світ ідеальних сутностей, що у практичному плані веде до обгрунтування пріоритету духу над тілом, необхідності турботи про душу з усіма наслідками для способу життя віруючих, які звідси випливають. Зв'язок із богом через культ та релігійну організацію (церкву) є критерієм наявності релігійного світогляду і належності до певної конфесії.

Філософія. Її предмет і функції. Історично третім типом світогляду є філософія. Філософія як теоретичний світогляд поряд із наукою, мистецтвом, мораллю, правом як формами суспільної свідомості — одне з найважливіших надбань людської культури. Історично гак склалось, що саме філософія була тією колискою, з якої виросли і наука, і мистецтво, і мораль, і право і набули статусу особливих проявів людського духу та практики життєдіяльності людини і суспільства.

З’ясувати сутність філософії можливо через аналіз іі головних функцій, до яких відносяться: світоглядна, гносеологічна, методологічна, інтегративна, аксіологічна, критична.

Світоглядна функція полягає в тому, що філософія – вчення про загальне в системі «людина – світ» – служить теоретичним підґрунтям світогляду, систематизує, розширює знання людей про світ, людство, суспільство, допомагає зрозуміти світ як єдине ціле і визначити у навколишньому світі місце людини.

Гносеологічна функція філософії виявляється у розробці і виборі засобів і методів вивчення та зміни предметного світу або суспільства з урахуванням діючих законів та особливостей об'єкту.

Методологічна функція дозволяє визначити напрямок наукових досліджень, орієнтуватися у різноманітності процесів і явищ, аналізуючи їх з певних теоретичних позицій. Філософські знання допомагають формувати методологічну культуру мислення вченого.

Інтегративна функція полягає в об'єднанні практичного, пізнавального і ціннісно-орієнтованого досвіду життя людей. Це важлива умова збалансованого розвитку суспільного життя. У процесі суспільного розвитку або при реалізації складних наукових проблем люди відмовляються від застарілих поглядів та уявлень, стереотипів, цінностей, хибних світоглядних настанов. Філософія допомагає усувати помилки, звільнитися від застою, віджитих догм.

Так реалізується критична функція філософії у системі культури.

Аксіологічний характер філософських знань виявляється у допомозі людині визначити цінності і самоцінності життя, моральні принципи, гуманістичні ідеали. Це особливо важливо в умовах загострення глобальних проблем сучасності, коли актуальними стають світоглядні аспекти різних видів діяльності.

Необхідно звернутися до основного питання філософії.

В історії філософії склалися і у певних модифікаціях перманентно повторюються так звані вічні проблеми. Що таке людина? Що таке природа, або ширше — Всесвіт? Який між ними зв'язок, залежність? Чи може людина пізнати себе, природу, суспільство? Які форми, методи, засоби пізнання? В чому відмінність явищ і сутності матеріального і духовного, ідеального світу? Який з цих двох світів є основою для виникнення й існування іншого світу? Чи вони незалежні один від одного? Що таке свобода? Чи є підстави для того, щоб людина і суспільство могли сподіватися на здобуття свободи? Що таке людські цінності — Істина, Добро, Мудрість, Гармонія? Що таке життя та смерть, яке їхнє ціннісне значення для окремої людини і суспільства?

Це далеко не повний перелік "вічних" філософських проблем. Розвиток суспільства, пізнання висуває нові й нові філософські проблеми. Під впливом нових знань і нових духовно-культурних та соціальних умов "вічні" філософські проблеми також вирішуються по-новому.

Якщо простежити історію розвитку різних філософських систем, то не важко помітити, що вся її тематика фактично зосереджена навколо центральної багатопланової проблеми «людина — світ», яка має багато проявів, модифікацій: «суб'єктивне — об'єктивне», «матеріальне — духовне», «природа — суспільство» тощо. Проблема «людина — світ» виступає як універсальна і може розглядатися як загальна формула, смислова спрямованість, зорієнтованість практично кож­ної філософської системи. Тому вона і становить основне питання філософії. «Велике основне питання всієї, особливо новітньої, філософії є питання про відношення мислення до буття...» Філо­софи поділилися на два великі табори залежно від того, як відповідали вони на це питання.

Основне питання філософії має різне вирішення: матеріалістичне, ідеалістичне, моністичне, дуалістичне, плюралістичне. Слід зазначити, що в межах основного питання філософії по-різному вирішується і питання, що саме слід розуміти під матеріальним, а що під ідеальним. Саме цим пояснюється і те, що існують різні форми матеріалізму (наприклад, вульгарний, споглядальний, ме­тафізичний тощо) та ідеалізму (об'єктивний, суб'єктивний).

По-різному філософи відповідають на питання про можливість пізнання світу. Послідовний матеріалізм доводить, що світ у принципі можна пізнати. Найвищим критерієм і гарантом цього є практика. Об'єктивні ідеалісти зосереджують увагу на пізнанні людської свідомості через пізнання відчуттів, понять тощо. Течія, представники якої заперечують можливість пізнання сутності речей і закономірностей розвитку дійсності, дістала назву агностицизму. Основне питання філософії дає можливість орієн­туватись в історико-філософському процесі, визначати сутність будь-якої філософської системи. Основне питання філософії на­голошує, що всі явища світу умовно поділяються на дві основні сфери — матеріальну і духовну. Вони утворюють єдність, якою характеризується все, що існує в світі. Ці сфери нерозривні, але кожна має свою специфіку і посідає своє місце, відіграє свою роль. Матеріальній сфері належить вирішальна роль лише в кінцевому розумінні, в гносеологічному плані. Значення основного питання філософії полягає і в тому, що, поширюючи його на ро­зуміння суспільного життя, можна дати основу як матеріалістичного розуміння історії, та і для його ідеалістичного тлумачення.

Якщо матеріалізм та ідеалізм виражають два протилежні підходи до розуміння природи світу і людської сутності, то не менш важливим питанням філософського світогляду є питання про те, в якому стані перебуває світ, чи розвивається він і людська сутність, чи вони незмінні. Це питання про рух і розвиток. Залежно від розв'язання цього питання виникають також дві протилежні концепції — діалектика як вчення про розвиток, і метафізика, яка заперечує або спотворює розвиток. Був час, коли деякі філософи (наприклад, Парменід) вважали буття абсолютно нерухомим. Але пізніше, з розвитком науки і практики, коли заперечен­ня руху і розвитку стало неможливим, поширення набули метафі­зичні підходи, які тлумачили їх спрощено, однобічно. Тому зви­чайно говорять про дві концепції розвитку — діалектичну й ме­тафізичну.

Поділ філософських систем залежно від розв'язання питання про розвиток не збігається з поділом на матеріалізм і ідеалізм. Відомо, що серед матеріалістів було багато метафізиків (Л. Фейєрбах та ін.), а серед ідеалістів — діалектиків (Гегель). Але ці питання тісно вза­ємопов'язані, можна навіть у повному розумінні сказати, що питання розвитку, руху є також основними питаннями філософії.

Коли постає питання про пізнання світу, його сутність, то при цьому не менш важливим є питання про вибір правильного методу пізнання як спосіб вивчення явищ світу, як набір засобів, прийомів, що роблять пізнання успішним. Кожна наука має свої методи. Філософія озброює всі науки знанням найбільш загального методу пізнання: метафізичного й діалектичного. Вище ми визначили діалектику як теорію розвитку, а тут говоримо про діалектику як про метод пізнання. Протиріччя тут немає. Теорія стає методом тоді, коли вона спрямовується на пояснення практики, на здобуття нового знання, необхідного для теоретичного освоєння світу.

Тільки глибоко засвоївши весь цей матеріал, можна зрозуміти суть кожної з функцій філософії, через які проявляється відношення філософії до конкретних наук. Основні функції філософії: світоглядна, гносеологічна, методологічна, логічна, критична, практично-перетворювальна та ін

Структура філософії. Сучасний дисциплінарний образ філософії успадковує плідну роботу минулих століть, хоча моменти класифікації і ієрархії розділів філософського знання, наявності вододілів і кордонів між ними, логічна узгодженість і послідовність філософських конструкцій є вкрай умовною, «руйнується» і «проникною». Схематично це можна представити у вигляді «ромашки», «пелюстки» якої - області філософського пізнання певних аспектів взаємодії людини і світу, смислоопределяю-щих моментів буття людини у світі, прояви різних культуротворчим (конструктивних і деструктивних) здібностей людини:

• онтологія - вчення про буття як таке, про фундаментальні принципи і формах буття, його найбільш загальні сутності і визначеннях;

• гносеологія - теорія пізнання;

• епістемологія - логіка, методологія, філософія науки і наукового пізнання;

• аксіологія - філософське вчення про цінності, їх місці у житті людини і суспільства;

• філософська антропологія та філософія культури;

• соціальна філософія та філософія історії;

• філософія політики та філософія права;

• філософія релігії; езотерична філософія;

• етика і естетика;

• історія філософії.

Співвідношення філософії, науки, релігії та мистецтва. Означені характерні риси філософського мислення дозволяють нам не лише орієнтуватись у тому, що саме можна вважати філософією, а ще й виразно побачити те, чим філософія відрізняється від інших провідних форм людської інтелектуальної діяльності.

Філософія та мистецтво схожі між собою у тому, що вони подають дійсність через людське до неї відношення, а не відсторонено; окрім того, для філософії і мистецтва немає нецікавих або заборонених тем: вони проникають усюди і усюди знаходять предмет своєї уваги. Важливо відзначити й те, що філософія і мистецтво надають суттєвої ваги людському самовідчуттю та інтуїції, проте розходяться вони у тому, що філософія постає розумовим осягненням світу, а мистецтво подає його через почуття та переживання. Вихідною формою думки для філософії є поняття, а вихідною формою художньої творчості постає художній образ. Мистецтво до того ж надає вирішального значення уяві як творця, так і тої людини, яка сприймає його твори, а тому воно зображує дійсність із значною долею умовності, хоча ця умовність постає своєрідним способом проникнення у глибини процесів дійсності.

Нарешті, філософію та релігію споріднює те, що вони постають різновидами світогляду, тобто те, що вони надають людині найважливіші життєві орієнтири. Обидві вони також претендують на роль життєвого наставництва, проте релігія базується на вірі, тобто на безумовному сприйнятті певних положень (догм) у якості істинних, у той час як філософія, базуючись на дискурсивному усвідомленому мисленні, намагається усе розглядати критично та доводити те, що розглядається, до рівня розуміння. До того ж релігія – це не лише ідеї та погляди, а й соціальний інститут, певні ритуали і навіть певний спосіб життя; філософія ж була та залишається інтелектуальною формою світоосмислення. Філософія залишає на вирішення самої людини питання про те, з чим вона погодиться, із чим – не погодиться та, врешті, як саме буде потім вирішувати свої життєві питання. Отже, філософія постає безумовно своєрідною, особливою формою людського світоосмислення, формою, яка не дублює інші напрями та форми інтелектуальної діяльності. Вона сприяє людському розумовому розвитку та життєвлаштуванню, постаючи та лишаючись при цьому суто людською справою і до певної міри показчиком того, чого саме досягла людина на певний момент свого історичного самоздійснення.

Філософія і технічні науки. Наука і техніка, як напрям людської діяльності, існують віддавна. Однак, якщо в минулих сторіччях проблеми цих областей цікавили лише вузьке коло причетних до них інтелектуалів, а відношення до техніки було сугубо прикладним, то наш час висунув обидва ці явища у центр суспільної уваги, залучив до них погляди мільйонів людей. Осмислення їхньої значимості для історії і кожної людини стало насущною задачею філософської думки. Визначальний вплив техніки випробовують такі соціальні сфери й інститути як економіка, екологія, наука, політика і т.д. У нашому столітті це принципово змінює соціальний статус техніки, перетворює її у фактор, що визначає майбутнє людства.. Сучасна техніка усе більше створюється зусиллями колективної творчості, особливо якщо мова йде про складні системи. Вона вимагає величезних витрат, нерідко ґрунтується на таких інтенсивних процесах, які можуть бути небезпечні і руйнівні. Люди і техніка взаємодіють між собою не тільки на виробництві, але й у побуті, у повсякденному житті. Це спілкування підсилюється разом зі зростаючою технізацією громадського життя.

Технічний розвиток досяг такого рівня, що загострює проблему наслідків технічного розвитку. Людина так глибоко проникає в надра природи, що по суті своїй технічна діяльність у сучасному світі стає частиною еволюційного процесу, а людина - співучасником еволюції. Зараз філософія техніки і філософія науки сформувалися як відносно самостійні області теоретичного пошуку.

Контрольні питання

1. Визначте сутність міфу та специфіку міфологічного світогляду.

2. Особливості релігії як світогляду.

3. Походження, проблематика та особливості філософії як світогляду.

4. Філософія і мораль.

5. Філософія і наука.

6. Роль та місце філософії в житті сучасного суспільства.

7. Філософія та її місце в сучасній культурі.

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: