Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Лекція II.5. Діалектика та її принципи





 

1. Діалектика як методологічна й онтологічна концепції.

2. Діалектичний стиль мислення.

3. Категорії якості і кількості, протиріччя, подвійного заперечення і їхнє значення в поясненні механізму, причин, тенденцій розвитку.

 

Основні поняття: Детермінізм Індетермінізм ЗмінаЯкість КогерентністьКількістьПричина Розвиток РеволюціяТелеологія Еволюція .

Як наголошувалося в першій лекції, одним з найважливіших аспектів філософського аналізу проблеми відношення «людина – світ» є методологічний. Методизароджуються в практичній діяльності людей як їх узагальнені прийоми, що узгоджуються з властивостями і законами дійсності, з об'єктивною логікою речей, на перетворення яких направлена діяльність людини. Отже, методи практичної діяльності характеризують способи чуттєво-наочного впливу людини на світ, що історично склалися і соціально зафіксовані. На цій основі формувалися і прийоми мислення, а згодом і теоретичні прийоми освоєння і перетворення дійсності, складалися в процесі розвитку науки теоретичні методи, що є сукупністю прийомів і розумових операцій, які направляють його на шлях, що веде до істини. Вибір методів обумовлюється як природою явища, що вивчається, так і задачами, які ставить перед собою дослідник. За інших рівних умов саме метод багато в чому зумовлює глибину проникнення в сутність об'єкту дослідження.



Серед всієї різноманітності методів можна виділити такі, які використовуються тільки однією наукою, характеризуючи її специфічну область дослідження. Ці методи називаються окремонауковими (або конкретно-науковими). Відповідно загальнонаукові методи ті, які використовуються цілою когортою, певною групою наук. Філософія ж являє собою загальнийметод, бо її предметом дослідження в даному випадку виступають найбільш універсальні принципи мислення, всякого пізнання.

Філософські методи є необхідною умовою вирішення різноманітних конкретних задач, але не підміняють собою спеціальних, окремонаукових методів, а конкретизуються ними. Якщо спеціальні методи виступають як власні прийоми розкриття закономірностей досліджуваних об'єктів, то філософські є прийомами дослідження тих же об'єктів з погляду розкриття в них загальних законів руху і розвитку, що зрозуміло, по-особливому виявляються залежно від специфіки об'єкта.

Природно, що необхідність вибору і обґрунтовування методів, з'ясування їх співвідношення породили і специфічну область філософського і науково-теоретичного знання – методологію. Це система вихідних принципів або основ, узагальнених способів (методів) організації і побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему. Таким чином, філософська теорія виступає і як змістовне теоретичне знання і як загальна методологія.

Як наголошувалося раніше, філософськими методами виступають діалектикаі метафізика. Треба підкреслити, що ці поняття отримали в історії філософії неоднозначне трактування. Так, в первинному своєму значенні діалектикарозумілася як мистецтво полеміки, суперечки (саме в такому плані її трактували старогрецькі філософи Сократ, Платон, Арістотель, софісти, а також середньовічні схоласти). Метафізика (грец. – «те, що йде після фізики») спочатку розумілася як вчення про надчуттєве буття, потойбічну, трансцендентну, незмінну сутність всього сущого(після Арістотеля, що запропонував таке розуміння цього терміну, вся до– і немарксистська філософія вживає його як синонім самої філософії).

В діалектичному матеріалізмі метафізикарозуміється якметод, спосібмислення та практичної діяльності, який виходить з визначеного, недіалектичного, тлумачення дійсності та полягає в однобокому, обмеженому розумінні загальних принципів розвитку, мінливості, руху, зв'язків речей.Вилучивши деякий об'єкт із зв'язку його з іншими, метафізично мисляча людина випускає з уваги цілісний контекст буття цього об'єкту, який тільки і дозволяє з'ясувати його суть, показуючи його взаємозв'язки, його роль в складі і динаміці цілого. Для метафізики характерна статичність мислення, «торохкання» думки від однієї крайності в іншу, перебільшення, гіпертрофія тієї або іншої сторони об'єкту: стійкості, повторюваності, відносної самостійності та ін.

Проте, при цьому метафізичні моменти в мисленні не є чимось протиприродним, чужим самій суті людського пізнання. Дуже часто думки метафізиків породжені реальними проблемами і труднощами пізнавального процесу. (Приклади таких думок: 1) світ чуттєвих речей є рухомим, а «надчуттєвих» – постійним; 2) всі речі в світі рухаються, але світ в цілому, як створений Богом, є постійним і самодостатнім /закон збереження речовини і енергії та гіпотеза «постійності біомаси Землі» підтверджують цю тезу/; 3) світ в цілому та його складові розвиваються циклічно /приклад нашого Всесвіту/; 4) світ /і кожна річ в ньому/ – це сума його складових /тут метафізика «за деревами не бачить лісу»/).

Найпоширеніші варіанти метафізичного мислення: а) догматизм – абсолютизація стійкості, незмінності думок, положень, істин(релігійний, ідеологічний, науковий догматизм);б) софістика – абсолютизація однієї із сторін дійсності або думки (приклади: апорії Зенона «Ахілл і черепаха», «Стріла»); в) еклектика – врахування різноманітних якостей і властивостей речей без виявлення одного (або декількох), що становить сутність речі.

Проведемо зіставлення найхарактерніших рис діалектики та метафізики: 1) діалектика вивчає об'єкт як єдине ціле, в якому все взаємопов'язане та взаємообумовлене; метафізика вивчає об'єкт як механічну багаточисленність частин поза їх взаємозв'язком та взаємообумовленістю; 2) діалектика вивчає об'єкт в безперервному русі, зміні і розвитку; метафізика вивчає об'єкт поза рухом, змінами і розвитком; 3) діалектика розуміє розвиток як рух по спіралі, як перехід від старої якості до нової; метафізика розуміє розвиток лише як зменшення або збільшення, як збереження (повторення) якості; 4) діалектика визнає джерелом розвитку єдність і боротьбу протилежностей; метафізика заперечує внутрішнє джерело розвитку і переносить це джерело «на зовні». Це зіставлення показує, що метафізиці правильніше всього вважатися не антиподом діалектики, а «квазідіалектикою», обмеженою, односторонньою, неповноцінною.

Подолання цієї неповноцінності полягає в засвоєнні справжнього діалектичного мислення, яке не терпить застою і не накладає ніяких обмежень на пізнання, його можливості. Діалектика – творче вчення, немислиме без постійного розвитку і збагачення. Застава плідного розвитку її самої – в її єдності з суспільною практикою, що історично розвивається, з потребами розвитку науки і культури.

Саме ці причини викликали в ХIХ столітті переворот в діалектиці, що перетворив її у вченнях представників німецької класичної філософії (Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля) і марксизму (Маркс і Енгельс) в науку, що було пов'язано з розповсюдженням принципів розвитку і загального зв'язку на матеріальну дійсність. З цієї миті діалектика виступає в єдності двох своїх сторін– суб'єктивної і об'єктивної. Будучи теорією розвитку мислення, пізнання, боротьби ідей в науці, мистецтві, філософії, в духовному житті взагалі, вона предстає як суб'єктивна діалектика, тобто розгортається в свідомості суб'єкта, як відображення зв'язків і розвитку існуючого незалежно від людини і людства об'єктивного буття– діалектикиоб'єктивної. Такий матеріалістичний принцип тлумачення співвідношення об'єктивної і суб'єктивної діалектики в їх єдності(в ідеалістичнійфілософії суб'єктивна діалектика /мислення, пізнання/ оголошується причиною і передумовою об'єктивної діалектики /реального світу/). Наше розуміннятого, що світ діалектичний, наказово вимагає саме діалектичного підходудо нього.

Діалектика – це не проста констатація того, що відбувається насправді, а знаряддя наукового пізнання і перетворення світу, рух з області незнання в царство пізнаного, методологія знання на основі дії і методологія дії на основі знання. В цьому і виявляється єдність діалектики як теорії і як методу. Таким чином, діалектика – це наука про найбільш загальні форми зв'язків і найбільш загальні закони розвитку об'єктивного світу та мислення (пізнання), що його відображає.

Матеріалістична діалектика виражається в системі філософських принципів, законів і категорій, що є засобом осмислення нею дійсності у всіх істотних формах її прояву: і в природі, і в суспільстві, і в самому мисленні.







ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2022 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.