Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Розвиток медичної науки і практики в епоху Відродження.





Могутнього, революційного за суттю розвитку медицина набуває за доби Відродження. Оскільки церковні собори в Латерані (1139 p.), Монпельє (1162 р.) заборонили лікарям-ченцям займатися всіма лікувальними процедурами, під час яких проливається кров (Ecclesia abhorret sanguinem), практична хірургія зовсім вийшла з компетенції професорів-ченців. Ця галузь медицини в Західній Європі, за винятком Італії, майже цілком переходить до рук хірургів-ремісників, які об'єднуються, за прикладом усіх ремісників тих часів, у цехи. Переважна більшість таких ремісників робила дрібні хірургічні втручання: кровопускання, виривання зубів; найчастіше цих майстрів називали цирульниками. Назва цирульникпоходить від зміненого слова хірург (chirurgus, chirur-cus, cirulicus).

Видатну роль в розвитку середньовічної хірургії відіграв німецький цирульник Герсдорф і французький Амбруаз Паре. Перший почав робити ампутацію кінцівок з використанням шкірних клаптів без шва, другий вдосконалив ампутації, застосувавши лігатуру артерій. А. Паре рішуче виступив проти припікання ран розпеченим залізом або кип’яченою олією. Він однаково ретельно лікував простих солдатів і воєначальників, прагнучи применшити страждання поранених.

З часом у Франції цирульники домоглися рівних прав з лікарями, і їхня підготовка почала проводитись у спеціальних хірургічних школах, а в XVIIIст., незважаючи на опір дипломованих лікарів, в Парижі було відкрито вищий навчальний заклад — хірургічну академію (1731).

В містах, які відзначались щільною забудовою, вузькими вулицями і зовнішніми мурами (бо феодалам потрібно було платити за землю), поширювались епідемії. Окрім чуми, величезною проблемою була проказа. Міста запроваджують посади міських лікарів, основним завданням яких була боротьба із занесенням інфекцій. В портових містах вводиться карантин (40 днів), під час якого корабель стоїть на рейді, а його екіпаж в місто не допускається.



У XIII-XVI ст. мали місце великі епідемії тифу, прокази, чуми, віспи. Поширенню їх сприяли розвиток торговельних відносин з різними країнами, переміщення народних мас, пов'язані з хрестовими походами, скупчення населення в містах, затиснутих мурами фортець. Згадки про ці епідемії подаються в тогочасних писемних пам'ятках під загальною назвою «мор», «пошесть». У XIII ст. проказа була настільки поширена, що у Франції і Німеччині для цих хворих було відкрито близько 10 тисяч притулків. Було видано закони, за якими прокажені повинні були носити окремий одяг, при наближенні людини вони подавали про себе сигнал дзвоником чи калаталом. З проказою в ті часи нерідко плутали інші шкірні хвороби, такі, як вовчак, псоріаз, сифіліс.

Найстрашнішою хворобою середніх віків була чума. Найбільша епідемія чуми з відомих в історії спалахнула в 1333 р. в Індії і Китаї і протягом кількох років обійшла весь знаний тоді світ під назвою «чорна смерть». З Індії вона поширилась на Месопотамію, Малу Азію, Константинополь, Єгипет. Незнання причин хвороби, цілковита безпорадність, швидка смерть тих, що захворіли на легеневу форму чуми (звичайно помирали на четвертий день), змушували людство дивитись на цю хворобу як на надприродне, неминуче лихо. Оскільки в пошесті передусім вбачали кару божу за гріхи, то вважали за потрібне вдаватися до покаянь надзвичайними способами.

Великі і часті епідемії дали змогу широкому колу лікарів переконатися в можливості передачі цих захворювань через дотик і речі. У ці часи в багатьох країнах, включаючи і наші землі, починають під час епідемій ізолювати вулиці, міста, де виявилось захворювання. В Рагузі (нині Дубровник), у Венеції, Марселі та інших великих портових містах від підозрілих суден почали вимагати перебування під особливим наглядом до розвантаження протягом 40 днів (звідси карантин - сорокадення); було введено в портах посади спеціальних санітарних доглядачів.

Доба Відродження породила справжніх титанів людської думки і духу. Серед них слід згадати Леонардо да Вінчі (1452–1519), вченого-енциклопедиста, який залишив 13 томів малюнків людського тіла; Миколая Коперника (1473–1543), учня Юрія Дрогобича, який першим обґрунтував геліоцентричну будову світу; Галілео Галілея, фундатора гідростатики і гідродинаміки тощо.

Бок Прагнучи позбутись церковної опіки, деякі королі порушують папські заборони. Зокрема, в 1376 р. французький король дає дозвіл на розтин трупа медичному факультету в Монпельє, в 1460 р. такий дозвіл отримує медичний факультет у Празі. У 1490 р. Александро Бенедетті побудував в Падуанському університеті перший анатомічний театр.

В Падуанському університеті було здійснено видатні дослідження з анатомії і фізіології людини. Ці дисципліни в ті часи ще не були відокремлені.

Протягом багатьох сторіч після Галена фактично нічого нового в анатомії не було відкрито. Церква суворо забороняла професорам-ченцям, які здебільшого були викладачами анатомії, робити розтини людських трупів; перші легальні розтини для навчання в університетах (найчастіше один раз на рік) почали робити більш як через тисячу років після Галена (XIII ст.) '. В підручнику анатомії, складеному професором Мондіно де Люцці в Болоньї, яким користувались в університетах протягом 200 років, анатомія подавалася за Галеном; лише в 1520 р. Олександр Ахіліні в новому виданні праці Мондіно описав клубово-сліпокишковий клапан та в слуховому апараті молоточок з коваделком. В 1529 р. Бенердіно де Карпі в новому виданні Мондіно висловив сумнів щодо можливості безпосереднього переходу крові з одного шлуночка серця в другий, як учив Гален.

У Падуанському університеті було покладено початок напряму в медицині, який розглядав процеси в організмі з погляду фізики, головним чином механіки. Прибічники такого напряму в історії медицини дістали назву ятрофізиків. Як відомо, серед представників цієї школи був такий видатний учений, як Галілео Галілей. Незважаючи на всю помилковість поглядів ятрофізиків з позиції сучасності, в історії медицини цей напрям відіграв велику прогресивну роль: у прагненні в усьому бачити закони фізики знаходимо бажання звільнити науку про людину від таємничих «життєвих сил», «археїв», «всесвітньої душі», чим пояснювали особливості функцій людського організму прибічники ідеалістичних напрямів.

Основні життєві функції організму Санторіні, під впливом свого вчителя Галілея, пояснював законами фізики: теплота тіла, на його думку, є наслідком тертя між собою частинок крові, всмоктування їжі відбувається внаслідок скорочення й розслаблення кишок.

Санторіні запропонував багато різних інструментів: трокар для пункцій порожнин, термоскоп для вимірювання температури (до Галілея), пульсограф для вивчення пульсу та ін.

Великий вплив на сучасників мали праці відомого представника ятрофізиків Джованні Бореллі (1608-1679), професора з м. Пізи. Він також був учнем Галілея.

Уперше використав для наукової роботи мікроскоп англійський ботанік Роберт Гук. Розглядаючи зрізи кори коркового дерева за допомогою вдосконаленого Янсеном мікроскопа, він помітив клітинну її будову і вперше назвав складову частину рослини celulla - клітина (1660 p.). Талановитий самоук Антоні Левенгук (1632-1723) за допомогою зробленого ним мікроскопа перший описав і зарисував будову кісток, м'язів, шкіри, багатьох органів і тканин, дав перші зображення кісткових тілець, науково описаних через 200 років, уперше описав мікроорганізми, виявлені ним у мулистій воді і в зубному нальоті (1676 p.). Левенгук дав також перші зарисовки сперматозоїдів різних тварин, описав їхні рухи. Ним описано й зарисовано кров'яні тільця.

Широко використовував мікроскоп для вивчення тонкої будови організму учень професора Бореллі професор Болонського університету Марчелло Мальпігі (1628-1694). Він описав капіляри, які вивчав на сечовому міхурі жаби. Мальпігі вивчав тонку будову шкіри (мальпігієві сосочки), будову залоз, легенів, селезінки.

 

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.