Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Особливості медичної науки та практики в епоху середньовіччя.





 

 

Феодальний устрій Західної Європи характеризувався натуральним господарством, роздробленістю окремих феодальних держав та їхніх складових частин — князівств, графств тощо. Єдиним об’єднавчим фактором була християнська церква. Між церковною верхівкою, яка набирала сили, і феодалами розпочинається боротьба за владу. Церква запровадила спеціальний суд — інквізицію, який, зазвичай, порушників церковних канонів (єретиків) та непокірних засуджував до єдиної ефективної міри покарання — спалювання на вогнищі.

 

Водночас християнство воістину започаткувало нову еру в історії людства. Воно зміцнило високі морально-етичні цінності, зокрема милосердя до хворих і немічних. Християнська церква і медицина йшли поруч.

 

За доби раннього середньовіччя в Західній Європі виникають монастирі зі шпиталями та медичними школами при них. В монастирях переписувались праці Гіппократа і Ґалена.

 

Окрім медичних шкіл при монастирях, виникають світські медичні школи.

 

Початок світській (немонастирській) медичній освіті поклала в IX ст. Салернська медична школа в Італії. Салернські лікарі збирали і розвивали все краще, що було створено античною, пізніше арабською медициною. Навчання проводилось за працями Гіппократа, Ґалена та Авіценни. В школі було написано ряд трактатів, які використовувались для навчання. В книзі «Пассіонарії» надавались практичні рекомендації з діагностики та лікування різних хвороб. На розвиток Салернської школи великий вплив мала лікувальна і перекладацька діяльність видатного лікаря XI ст. Костянтина Африканського, який переклав багато арабських медичних праць на латину, що сприяло більш досконалому вивченню медицини. Медична література Салерно постійно збагачувалась: до середини XII ст. було створено трактат «Про лікування хвороб», в якому йшлося про лікування всіх відомих хвороб «від голови до п’ят». Оригінальною була праця лікаря Архіметея «Про прихід лікаря до хворого», яка користувалася широкою популярністю. Він давав таку пораду: «Якщо лікар полишає хворого, то повинен запевнити його, що той обов’язково видужає, а близьких — що хвороба дуже тяжка. Тоді, якщо пацієнт видужає, слава лікаря ще більше зросте, а якщо хворий помре, то люди скажуть, що лікар вірно передбачив сумний наслідок». В школі викладав Арнольд із Вілланови. Він здобув широку популярність, захоплювався алхімією, пропагував свій шлях до приготування багатьох ліків. Він об’єднав хімію і медицину. Захоплювався токсикологією і засобами продовження життя й боротьби зі старістю. Наголошував на лікувальних властивостях вина, розробляв питання дієтетики і гігієни. Він склав поему, присвячену здоровому способу життя та лікувальним властивостям окремих рослин. Ця поема отримала назву «Салернський кодекс здоров’я» (Regimen sanitatis salernitatum).

 

Крім Салерно, світські медичні школи були відкриті в Болоньї (1156), Парижі (1180), Падуї (1222). Окрім медичних, існували філософські і юридичні школи. В 1200 р. в Парижі під протекторатом короля відбулось об’єднання трьох шкіл в загальну школу (Studium generale). Управлялася школа земляцтвом студентів і викладачів (Universitas). Окремі школи або фахи оформились у факультети (від facultas — здатність викладати той чи інший фах). Члени факультету обирали голову — декана (decanus — десятник). Учні, що навчались в Studium generale, яка невдовзі отримала назву університету, отримували послідовно такі вчені ступені — бакалавр, ліценціат, доктор.

 

Bacca laurei — студент, що провчився два роки, після чого увінчувався вінком з ягодами, медичною практикою займатись не мав права. Це право він отримував після п’яти років навчання, коли здобував ступінь licentiatus in medicinum, тобто обізнаного з медициною. Doctor (учитель) — це найвище звання, яке присуджувалось після диспуту. Претендент на здобуття вченого ступеня доктора подавав клопотання до факультету, який визначав тему диспуту, наприклад, «Про корисність вживання кислої капусти для п’яничок», або «Вплив розміщення небесних тіл на перебіг хвороби». Диспут тривав декілька днів, після чого новоспечений доктор влаштовував для членів факультету гостину і робив їм дарунки.

 

Під час навчання учні називались студентами (від studere — вчити, вивчати). Студенти обирали з-поміж себе правителя, або rectora.

 

Університети користувалися великою автономією. Характерною особливістю викладання в середньовічних університетах було те, що всі знання, необхідні учню, містилися в працях визнаних авторитетів, і суть навчання полягала в тому, щоби кожне явище пояснити аргументами, знайденими в працях авторитетів. Були канонізовані праці Гіппократа, Ґалена і Авіценни. Такий спосіб навчання отримав назву схоластичного.

 

 

Епідемії в середні віки.

 

Епідемії безпосередньобули пов'язані з голодом, із вживанням скверною їжі. Сприяло безперешкодномупоширенню епідемій і тодішній стан міст, що не мали канав і мостових,де будинки були не більше, ніж протікають нетрями, а вулиці - клоаками. У Парижі,в В«найпрекраснішому з містВ», городяни ховали небіжчиків на рівнині Шампо: цвинтарне було обгороджене, перехожі перетинали його у всіх напрямках, і на ньому ж влаштовувалисябазари. У дощову пору місце упокоєння ставало Смердящей болотом. Лише в1187 король Пилип Август оточив його кам'яною стіною, та й то більше з повагидо мертвих, ніж заради суспільного здоров'я. двома роками раніше король зваживсяна спробу мощення доріг, але лише великих, провідних до міських воріт. Іншеж залишалося трясовиною, благодатним грунтом для поширення епідемій. [7]

Найбільшу небезпекупредставляли масові епідемічні захворювання. Перш за все, це епідемії В«гарячкиВ»,яку як нині вважається, викликало вживання у їжу зерна, зіпсованого грибкомріжків - ця хвороба з'явилася в країні в Європі в кінці X ст. Уявлення про цюстрашної хвороби може дати В«ХронікаВ» Сігеберта Жамблузского, в якій говорилося,що В«1090 був роком епідемії, особливо в Західній Лотарингії. Багато гнилі заживопід дією В«священного вогнюВ», який пожирав їх нутро, а спалені члени ставаличорними як вугілля. Люди вмирали жалюгідною смертю, а ті, кого вона пощадила, були приреченіна ще більш жалюгідне життя з ампутованими руками і ногами В», від яких виходилосморід В». [8]

Саме гарячковахвороба лежала в основі появи особливого культу, який привів до основи новогочернечого ордену і до появи, тим самим, нового типу орденів -госпітальєрів. Рух відлюдництва XI в. ввело шанування св.Антонія. Відлюдники Дофіне (область Франції) заявили в 1070г., Що вони нібито отримализ Константинополя мощі святого. У Дофіне в цей час лютувала лихоманка. Виниклопереконання, що мощі святого можуть її вилікувати, і В«священний вогоньВ» був названий В«АнтоноваВ».Абатство, в якому зберігалися мощі, стало називатися Сент - Антуан - ан -Вьеннуа, а його філіали були навіть в Угорщині і Святій землі.

Антоніти (абоАнтоніни) приймали в своїх абатствах-госпіталях хворих, а госпіталь в Сент -Антуан - ан - Вьеннуа отримав назву госпіталю В«калікВ». Легендарним засновникомордена став проповідник Фульк з Нейі, що прославився своїми гнівними викриттямилихварів, що скуповують продовольство в голодний час. Примітно також, щонайбільш фанатичними учасниками першого хрестового походу 1096 від епідеміїВ«Священного вогнюВ» - Німеччини, рейнських областей і східної Франції.

Звичайно ж тутслід враховувати і методи лікування хворих. У гарячці бачили В«священний вогоньВ» (ignis sacer, ignis infernalis), кару згори. Снідати жаромхворих пользовали завжди одними й тими ж засобами: хресними ходами, молебнями,проповідями в церквах, молитвами, зверненими до святих цілителів і т.п.

На рубежі XI - XII ст. епідемія лихоманки поступовозійшла нанівець, що було пов'язано з досягненнями аграрної революції, зокрема -із збільшенням періоду продовольчого передбачення і зниженням небезпеки вживанняв їжу сурогатів і отруйних трав і коріння. Крім того, з 1150 по 1300 рр..відбувалося потепління клімату, що сприяло розвитку сільського господарства.

Однак на змінугарячковому хвороби прийшла не менш страшна епідемія іншої хвороби - прокази (аболепри), причиною появи якої в Європі вважається почалося в результаті хрестовихпоходів спілкування з вогнищами інфекції на Сході.

Наслідком поширенняпрокази стала поява спеціальних ізоляторів для хворих - лепрозоріїв, організованихспеціально заснованим католицькою церквою для піклування прокажених орденом св.Лазаря (звідси - лазарети). Всього в Західній Європі в XIII в. нараховувалося не менше19 тис. лепрозоріїв для хворих на проказу. [9]

Ставлення до калікам,прокаженим, взагалі до потерпілих від усіляких хвороб людям виявлялося вкрайнеоднозначним, двоїстим, що включав найрізноманітніші почуття - від жаху дозамилування. Християнський світ раннього та класичного середньовіччя не був особливомилосердний і чоловіколюбний.

Середньовічнесуспільство потребувало цих людях: В«їх придушували, оскільки вони становили небезпеку,але одночасно не випускали з поля зору; навіть у проявляти турботу відчувалосяусвідомлене прагнення містично перенести на них все те зло, від якого суспільствомарно намагалося позбутися. Лепрозорії влаштовувалися хоча і за межами міськоїстіни, але недалеко від неї В». [10]

Таким чином,до цих знедоленим суспільство відчувало ті ж почуття, що й до Христа - потягі страх. Не випадково Франциск Ассизький, що побажав жити, як Христос, змішавсяз натовпом прокажених, щоб перетворитися, як він сам себе називав, в В«скоморохаГоспода В».

У середині XIV в. в Європу прийшла щебільш страшна епідемічна хвороба, яка поставила західний світ на грань життя ісмерті, - чума. Епідемія 1348 р., наприклад, за різними оцінками, забрала життя від чвертідо третини населення (близько 50 млн. чоловік). Європа обезлюділа, припинилися війни,так як нікому стало воювати. У великих європейських містах (Відень, Прага, Лондон,Париж, Марсель, Амстердам і ін) вимерло тоді від половини до 90 відсотків населення. [11]

Епідеміїчуми, періодично повторюється впродовж півтора століть (аж до початкуXVI в.) Стимулювали галюцинуєпроцесії. Навіть ведучи напівголодну життя, люди були схильні до блуканнямрозуму: галюцинацій, видінь. Їм могли з'явитися диявол, ангели, святі і сам Бог.В літературі і живопису міцно закріпився сюжет В«бенкет під час чумиВ» - суспільство вперіод великих і жорстоких потрясінь.

Епідемії чумипоклали також початок становленню санітарного законодавства та міської санітарії.У зв'язку з завданням попередження епідемій проводилися деякі общесанітарние заходи- Видалення падали і нечистот, забезпечення міст доброякісною водою.

 







ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2022 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.