Невротичні соматоформні розлади, пов'язані зі стресом

До цих розладів належать такі, виникнення яких пов'язане з три­валою психотравмуючою ситуацією, що супроводжується постійним психічним напруженням. У розвитку неврозів велике значення мають особливості особистості, а також низька межа фізіологічної витрива­лості особи в різних стресових ситуаціях.

Тривожно-фобічні розлади — це група розладів, коли тривога ви­никає в певних ситуаціях або через зовнішні об'єкти, які хворі вважа­ють небезпечними. Такі ситуації хворі в характерний спосіб намага­ються уникнути або переносять їх з почуттям страху. Фобічні тривоги різняться за інтенсивністю — від легкого дискомфорту до жахів. Стур­бованість пацієнта може концентруватися на окремих симптомах, та­ких як серцебиття чи відчуття нудоти, які часто поєднуються зі страхом смерті, втрати самоконтролю чи можливості збожеволіти. Тривога не зменшується від усвідомлення того, що інші люди не вважають певну ситуацію небезпечною чи загрозливою. Лише уявлення про фобічну ситуацію заздалегідь викликає у хворих тривогу передбачення. Фобіч-на тривога часто поєднуються з депресією. Більшість фобічних роз­ладів, крім соціальних фобій, спостерігається у жінок.

Агорафобія — це страх не тільки безмежних територій, а й таких, як наприклад, ситуацій потрапляння в юрбу і неможливість одразу повернутися в безпечне місце (додому). Таким чином, це сукупність взаємозалежних фобій, що частково збігаються, таких як страх вихо­дити з дому, входити до магазину, в юрбу чи громадські місця, подо-

рожувати одному в потягах, автобусах чи літаках. Багато хворих жа­хаються від думки, що можуть впасти і перебувати в безпорадному стані в людному місці.

Соціальні фобії часто починаються в підлітковому віці й сконцен­тровані у страху потрапити в центр уваги з боку порівняно малих груп людей, що призводить до уникання хворими різних суспільних ситу­ацій. На відміну від інших, соціальні фобії однаково часто спостеріга­ються і у чоловіків, і у жінок. Вони можуть бути ізольовані (наприклад, обмежуватися тільки страхом їсти в людних місцях, публічних виступів чи зустрічей із протилежною статтю) чи дифузійні, що охоплюють майже всі соціальні ситуації поза сімейним колом. Соціальні фобії по­єднуються із заниженою самооцінкою і острахом піддаватися критиці. Симптоми можуть прогресувати аж до панічних атак, що у крайніх проявах може призвести до майже повної соціальної ізоляції.

Специфічні (ізольовані) фобії обмежені твердо визначеними ситуа­ціями, такими як перебування поруч з певними тваринами, висота, гроза, темрява, іспити, польоти в літаках, замкнені території, сечови­пускання чи дефекація у громадських туалетах, лікування у стомато­лога, бачення крові чи ушкоджень і страх захворіти. Специфічні фобії з'являються в дитинстві чи молодому віці й можуть тривати десяти­літтями через відсутність лікування. Зазвичай об'єктами фобій захво­рювань є променева хвороба, венеричні інфекції і віднедавна СНІД.

Панічний розлад (епізодична пароксизмальна тривога і генералізо-ваний тривожний розлад). Основною ознакою епізодичної пероксиз-мальної тривоги є повторні напади важкої тривоги (паніки), що не обмежується ситуацією чи обставинами, і тому цей розлад завжди ви­никає непередбачено. Як і при інших тривожних розладах у хворих на панічний розлад зненацька виникає серцебиття, болі у грудях, від­чуття ядухи, запаморочення, почуття нереальності (деперсоналізація чи дереалізація), майже неминуче відчуття страху смерті, втрати са­моконтролю чи божевілля. Зазвичай панічні атаки тривають кілька хвилин; їх частота і перебіг доволі різняться. У період панічної атаки хворі часто відчувають різко наростаючий страх і вегетативні симп­томи, внаслідок яких вони квапливо залишають місце, де перебува­ють. Якщо таке трапляється у специфічній ситуації, наприклад в ав­тобусі чи в юрбі, хворі можуть згодом уникати таких ситуацій. Панічна атака часто призводить до постійного страху повторення іншої атаки.

Основною ознакою генералізованого тривожного розладу є три­вога, що має генералізований і стійкий характер. Як і при інших три-

вожних розладах хворі часто скаржаться на почуття постійної нер­возності, тремтіння, напруження м'язів, пітливості, серцебиття, за­паморочення, дискомфорту у епігастральній області. Часто виника­ють страхи, ніби хворий чи його родичі незабаром занедужають або з ними станеться нещасний випадок чи інші різноманітні хвилюван­ня й погані передчуття. Цей розлад характерніший для жінок. Основ­ними ознаками генералізованого тривожного розладу є побоювання чи занепокоєння про майбутні невдачі, відчуття хвилювання, утруд­нення при зосередженні уваги; рухливе напруження, метушливість, головний біль, тремтіння, неможливість розслабитися; вегетативна гіперактивність (пітливість, тахікардія, епігастральний дискомфорт, запаморочення, сухість у роті тощо). В окремих випадках може вини­кати змішаний тривожно-депресивний розлад.

Обсесивно-компульсивний розлад. Основною ознакою цього виду розладу є повторювані обсесивні (нав'язливі) думки чи компульсивні (імпульсивні) дії. Обсесивні (нав'язливі) думки — це ідеї, образи чи потяги, що у стереотипній формі знову і знову спадають хворому на думку. Майже завжди це тяжкі думки (оскільки зазвичай мають аг­ресивний чи непристойний зміст або сприймаються як безглузді й абсурдні), і хворий постійно намагається безуспішно опиратись їм. Проте вони сприймаються як власні думки, навіть якщо виникають мимоволі й мають нестерпний характер. Компульсивні (імпульсивні) дії чи ритуали — це часто повторювані стереотипні вчинки, що не справляють внутрішньої приємності і не сприяють розв'язанню внут­рішньо корисних завдань. Такі дії полягають у запобіганні будь-яких об'єктивно малоймовірним подіям, що можуть заподіяти шкоду хво­рому. Обсесивні симптоми, особливо обсесивні думки, тісно взаємо­пов'язані з депресією. Обсесивно-компульсивні розлади однаковою мірою виявляються як у чоловіків, так і у жінок.

Основними ознаками обсесивно-компульсивного розладу є непоз­бутні думки, що розцінюються хворими як власні думки чи імпульси; існування у хворих принаймні однієї думки чи дії, якої вони не мо­жуть позбутися; хворим неприємна навіть думка про виконання нав'язливої дії; думки, образи чи імпульси безупинно неприємно по­вторюються.

Нав'язливі думки чи міркування ("розумова гумка") можуть на­бирати форми ідей, психічних образів чи імпульсів до дій. Вони різ­няться за змістом, але майже завжди неприємні для суб'єкта. Наприк­лад, жінка повсякчас боїться, що може випадково не встояти перед

імпульсом убити рідну дитину; у матері, яка поховала дитину, раптом з'являється неприємно повторюване чуттєво-образне уявлення, що її дитину поховано живою. До непозбутніх думок належать також по­стійна уїдлива лічба, повторювання пісень, учепливі спогади забутих імен, формулювань, термінів, невідчепні мудрування, сумніви, пос­тійна невпевненість у правильності й завершеності виконаних дій.

Непозбутні страхи (фобії) особливо різноманітні за змістом, ха­рактеризуються нездоланністю і попри безглуздість неможливістю опиратися їм. Іноді виникає нав'язливий безглуздий страх висоти, безмежних чи замкнених територій. У окремих хворих переважає не­позбутній страх за стан свого серця (кардіофобія) чи страх занедужати на рак (канцерофобія).

Компульсивні дії (обсесивні ритуали) найчастіше виявляються в дотриманні чистоти (митті рук), безупинному контролі за запобіган­ням потенційно небезпечної ситуації чи за порядком і акуратністю. Компульсивні ритуальні дії можуть щодня тривати годинами і часто поєднуються з нерішучістю і повільністю. Невідчепні дії — рухи, вчи­няються попри бажання хворих, незважаючи на всі докладені ними зусилля для їх стримання. Іноді первісні дії бувають цілеспрямованими (наприклад, покахикування як при ларингіті чи характерне витягу­вання шиї, коли заважає надто вузький комір). Інша група невідчеп­них рухів і дій має характер ритуалів. Ці дії у вигляді заклинань, які нібито спрямовані на запобігання уявному нещастю, мають захис­ний, охоронний характер. Попри критичне ставлення до них, вони вчиняються хворими всупереч розуму для подолання непозбутнього страху. У легких випадках у зв'язку з повною збереженістю критично­го ставлення і усвідомлення хворобливого характеру цих явищ хворі можуть приховувати свої непозбутні думки і дії, не виключаючись із суспільного життя.

Реакція на важкий стрес і порушення адаптації відрізняється від інших розладів тим, що охоплює розлади, які виникли після винятково сильної стресової життєвої події чи значної зміни в житті, що спричи­нює тривале запобігання неприємним обставинам, у результаті чого розвивається розлад адаптації. Стресова подія чи тривалі неприємні обставини є первинними і основними причинними факторами, без впли­ву яких розлад не виник би.

Посттравматичний стресовий розлад виникає як відставлена і за­тяжна реакція на стресову подію чи ситуацію (короткочасну або три­валу) виключно загрозливого чи катастрофічного характеру (наприклад,

природні чи штучні катастрофи, війна, глибокі нещасні випадки, спо­стереження за насильницькою смертю інших, роль жертви катувань, тероризму, зґвалтування чи іншого злочину). Типовими ознаками посттравматичного стресового розладу є епізоди повторного пере­живання травми у вигляді непозбутніх спогадів, снів чи кошмарів, що виникають на тлі хронічного почуття "заціпенілості" і емоційної при­тупленості, відсторонення від оточення, відсутності реакції на дов­кілля, ангедонії і ухиляння від діяльності й ситуацій, що нагадують про травму. Іноді трапляються драматичні, гострі спалахи страху, паніки чи агресії, які провокуються стимулами, що викликають не­сподіваний спогад про травму чи про реакцію на неї. Наявність травми доповнюється повторюваними непозбутніми спогадами про подію, фантазіями і уявами.

Такий розлад виникає внаслідок травми після латентного періоду, що може тривати від кількох тижнів до місяців. Перебіг захворюван­ня хвилеподібний, і найчастіше настає одужання. Іноді захворюван­ня може мати хронічний перебіг протягом років, що призводить до зміни особистості.

Розлад адаптації виникає після сильного стресового впливу і ха­рактеризується порушеннями соціального функціонування та продук­тивності адаптації до значних змін у житті. Стресовий фактор (втрата близьких, переживання розлучення, міграція, стан біженця) уражає інтегральність соціальної сфери хворого і широку систему соціальної підтримки та соціальних цінностей. Важливішу роль у ризику виник­нення і формування проявів адаптаційних розладів відіграє індивіду­альна схильність чи уразливість, але вважається, що стан не міг би виникнути без стресового фактора. Прояви різні й охоплюють депре­сивний настрій, тривогу, занепокоєння, почуття нездатності дати собі раду, планувати чи продовжувати залишатися в ситуації, а також де­який ступінь зниження продуктивності виконання щоденних справ. Індивідуум може демонструвати схильність до драматичної поведін­ки і спалахів агресивності. Адаптаційні розлади виявляються протя­гом місяця після стресової події чи зміни життя, тривалість симптома­тики зазвичай не перевищує шести місяців.

Соматоформні розлади — це повторюване виникнення фізичних симптомів поряд з постійними вимогами хворих проводити щодо них медичні обстеження всупереч негативним їх результатам, що підтвер­джують запевнення лікарів про відсутність фізичної підстави для симптоматики. Якщо фізичні розлади й виявляються, то не пояснюють

природи виразності симптоматики і заклопотаності хворого. Навіть коли виникнення і збереження симптоматики тісно пов'язані з непри­ємними життєвими подіями, труднощами чи конфліктами, хворі не бажають обговорювати можливості її психологічної зумовленості. При таких розладах часто спостерігається істерична поведінка, спря­мована на привертання уваги лікарів до свого захворювання і необ­хідності продовження подальших оглядів і обстежень.

До соматоформних розладів належать соматизований та іпохонд­ричний розлади, соматоформна вегетативна дисфункція, неврастенія, синдром деперсоналізації-дереалізації, а також хронічний сомато-формний болючий розлад зі скаргами хворих на постійний, важкий і психічно гнітючий біль, що з'являється при емоційних конфліктах чи соціальних проблемах; відчуття клубка у горлі, що спричинює дисфа­гію; психогенна кривошия та інші розлади, що супроводжуються спаз-моїдними рухами; психогенна сверблячка, дисменорея і фригідність; скреготіння зубами.

Соматизований розлад характеризується наявністю множинних, і часто видозмінюваних і повторюваних соматичних симптомів, що тривали роками і які передували зверненню пацієнта до психіатра. Більшість з таких пацієнтів спочатку обстежувались спеціальною медичною службою, що давало негативні результати обстежень або пацієнти могли бути марно прооперовані. Симптоми соматизовано-го розладу можуть стосуватися будь-якої частини тіла чи системи, але найчастіше хворі скаржаться на шлунково-кишкові відчуття (біль, відрижка, блювота, нудота тощо) аномальні шкірні відчуття (сверб­лячка, печія, поколювання, оніміння тощо), сексуальні та менстру­альні скарги. Таким чином, соматизовані розлади мають характер "умовної бажаності", тобто можуть зафіксуватись і повторно від­творюватися в суб'єктивно важких ситуаціях за механізмом "втечі у хворобу".

Часто у хворих виявляється виразна депресія і тривога. Перебіг соматизованого розладу хронічний і часто поєднується з тривалим порушенням соціальної, міжособистісної і сімейної поведінки. Цей розлад найчастіше виявляється у жінок і зазвичай починається в мо­лодому віці. Виявляється також залежність від лікарських препаратів (седативних чи знеболюючих) чи зловживання ними, що може бути наслідком частих медикаментозних курсів.

Іпохондричний розлад — це постійна заклопотаність можливістю захворіти важким і прогресуючим соматичним розладом. Хворі пос-

тійно виявляють заклопотаність своїм соматичним станом, звичайні відчуття і явища часто інтерпретують як анормальні, неприємні й не­нормальні, причому увага фіксується на одному або двох органах чи системах організму. Хворі називають передбачуване соматичне за­хворювання чи дефект тіла, проте ступінь переконаності в наявності захворювання змінюється від консультації до консультації, причому пацієнт вважає ймовірнішим то одне захворювання, то інше. Часто хворі припускають, що крім основного захворювання мають і додат­кове.

Багато хворих, особливо з легкими формами цього розладу, про­довжують спостерігатися в межах первинної медичної допомоги чи непсихіатричних медичних служб. Ступінь порушення продуктивності різноманітний. Деякі хворі в результаті наявної в них симптоматики домінують у родині та маніпулюють нею, а також соціальними струк­турами, і лише невелика частка пацієнтів функціонують нормально.

Основними ознаками іпохондричного розладу є наявність постійних ідей про існування щонайменше одного важкого соматичного захво­рювання або фіксація на передбачуваному каліцтві, причому зазначена ідея зберігається, попри те, що не виявлено адекватного соматично­го пояснення відповідним скаргам; постійна недовіра різним лікарям, які намагаються переконати пацієнта у відсутності соматичного зах­ворювання, що зумовлює їхні симптоми.

Соматоформна вегетативна дисфункція. Найбільш часті та яскраві приклади стосуються серцево-судинної системи ("невроз серця"), ди­хальної (психогенна задишка і гикавка) і шлунково-кишкової ("не­вроз шлунка" і "нервовий пронос"). Симптоми бувають двох типів, жоден з яких не свідчить про фізичний розлад органа чи системи. Перший тип симптомів, на якому багато в чому ґрунтується діагнос­тика, характеризується скаргами, які відбивають об'єктивні ознаки вегетативного порушення, зокрема серцебиття, потіння, червоніння і тремор. Другий тип характеризується суб'єктивнішими і неспецифіч­ними симптомами, зокрема відчуттям скороминущих болів, печією, тяжкістю в різних органах, напруженням, відчуттям роздування чи розтягання.

Неврастенія. Розрізняють два основних типи неврастеній, які ма­ють багато спільного. Основним симптомом першого типу є скарги пацієнтів на підвищену стомлюваність після розумової роботи, що часто виявляється у зниженні професійної продуктивності чи ефек­тивності у повсякденних справах. Розумова стомлюваність описується хворими як неприємне втручання відволікаючих асоціацій чи спога-124

дів, неможливість зосередитись, що призводить до непродуктивності мислення.

При іншому типі основними симптомами є фізична слабість і вис­нажливість після мінімальних зусиль, що супроводжуються почуттям болю у м'язах і неможливістю розслабитися.

Для обох типів неврастенії характерні такі неприємні фізичні від­чуття, як запаморочення, головний біль, почуття нестійкості, закло­потаність з приводу розумової і фізичної непевності, дратівливість, ангедонія (втрата почуття радості, насолоди), пригніченість і тривож­ність. Часто у таких хворих порушені початкові й проміжні фази сну, проте може виявитись і сонливість. До цієї групи входить також син­дром стомлюваності.

Основними діагностичними ознаками неврастенії є постійні скар­ги на підвищену стомлюваність після розумової роботи чи скарги на слабкість у тілі й виснаження після мінімальних зусиль; відчуття болю у м'язах, запаморочення, головний біль, порушення сну, нездат­ність розслабитися, дратівливість, диспепсія; вегетативні чи депре­сивні симптоми.

Неврастенія найчастіше виникає в осіб з астенічною конституцією в умовах тривалої конфліктної ситуації, що спричинює постійне пси­хічне напруження. У клінічній картині провідне місце належить ас­тенічному синдрому, для якого характерне поєднання астенії з веге­тативними розладами і порушеннями сну. Астенія характеризується явищами психічного і фізичного виснаження. Підвищена стомлю­ваність супроводжується постійним почуттям утоми, до яких при­єднуються підвищена збудливість, нестриманість, виснаженість, дра­тівливість, підвищена чутливість до звичайних подразників — голосних звуків, шуму, яскравого світла, постійне почуття втоми, млявість, зниження активної уваги; неуважність погіршує здатність запам'ято­вувати новий матеріал, знижує творчу активність та інтелектуальну продуктивність. Перебіг неврастенії залежить, з одного боку, від існу­вання чи зникнення психотравмуючої ситуації, з іншого — від особ­ливостей особистості й загального стану організму. За сприятливих умов симптоми неврастенії можуть повністю зникнути.

Синдром деперсоналізації-дереалізаці^ї виявляється у скаргах хво­рих на те, що їхня психічна активність, тіло і (чи) оточення якісно змінилися, здаються нереальними, віддаленими чи автоматичними. Хворий може відчувати, що більше сам не думає, не уявляє, не згадує; його рухи і поведінка немов би і не його; відчуття і дії відірвані від нього, вилучені, не його, чи втрачені; власне тіло здається безжиттє-

вим чи аномальним; оточення безбарвне, штучне, схоже на сцену, де люди грають вигадані ролі. В окремих випадках пацієнт може бачи­ти себе начебто з боку чи померлим. Найчастіше при таких синдро­мах хворі скаржаться на втрату емоцій. У цих хворих ясна свідомість і збережена критика до власного стану, тобто вони розуміють, що цей розлад є суб'єктивною і спонтанною зміною їхньої психіки, а не нав'язаний зовнішніми силами чи іншими людьми. Такий розлад в чистій чи ізольованій формі майже не виявляється. Найчастіше феномен деперсоналізації супроводжує депресивний, фобічний та обсесивно-компульсивний розлади. Елементи цього синдрому можуть з'являтися й у психічно здорових осіб при втомі, сенсорній депривації, галюци-ногенній інтоксикації чи як гіпногогічний, гіпнопомпічний феномен. Синдром деперсоналізації-дереалізації феноменологічно близький до так званого передсмертного стану, що виникає у критичних і небез­печних для життя ситуаціях.

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: