Комплексні експертизи неповнолітніх

Міждисциплінарний характер цих експертиз визначає велику до­казовість експертних висновків, можливість вирішення широкого ко­ла питань та їх узгодження (психіатри, психологи, сексопатологи, су­дові медики та ін.), використання великого обсягу знань суміжних дисциплін. Комплексна судова психолого-психіатрична експертиза неповнолітніх обвинувачуваних призначається тоді, коли потрібно з'ясувати ступінь їх розумової відсталості, тобто чи мав змогу під-експертний усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керу­вати ними.

З огляду на викладене питання суду і слідства до експертів можуть бути коректно сформульовані в такий спосіб:

• чи наявні у неповнолітнього відхилення у психічному розвитку,
і якщо наявні, то в чому вони виявляються;

• чи міг неповнолітній з урахуванням рівня його психічного роз­
витку цілком усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою
міг керувати ними.

На практиці основним завданням експертів часто виявляється вста­новлення відповідності психічного розвитку неповнолітнього кален­дарному віку 14 чи 16 років для відповіді на запитання, чи може він бути притягнутий до кримінальної відповідальності. Так само важли­вим є завдання, що полягає в необхідності визначення, чи мав змогу неповнолітній усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг ке­рувати ними. Мета встановлення цих обставин полягає в індивідуалі­зації відповідальності неповнолітнього і застосуванні до нього відпо­відних корекційних заходів.

Експертне рішення про те, повною чи обмеженою мірою неповно­літній міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, повинно спиратися на комплексні психолого-психіатричні критерії. Одна з ос­новних передумов для такого висновку — виокремлення клінічних ха­рактеристик порушень розвитку, що не виключають осудності, але мо­жуть обмежувати здатність неповнолітнього усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. Для точної правової оцінки судом дій обви­нувачуваних і встановлення ступеня їхньої винності важливе значення має аналіз поведінки і психічного стану потерпілих у кримінальній си­туації, урахування наслідків злочину для психічного здоров'я жертви.

Вікові особливості психіки неповнолітніх (незрілість, сугестивність (навіюваність), підпорядкованість, недостатність життєвого досвіду, невміння повною мірою та критично оцінити ситуацію і прогнозува­ти її розвиток, результати та можливі наслідки, непоінформованість у питаннях статевих стосунків тощо) часто визначають їх віктимну поведінку. Підлітки найчастіше стають об'єктами кримінальних дій однолітків у ситуаціях необґрунтованої довіри чи швидкоплинних знайомств. Ризик здійснення протиправних дій ще більшою мірою підвищується стосовно неповнолітніх з психічними розладами, що супроводжуються неправильною поведінкою.

Розрізняють провокуючу, пасивно-байдужу і нейтральну поведінку жертви, що може зумовлюватись як медичними причинами (психічні розлади), так і психологічними (особистісні, вікові особливості, пси­хогенна дезорганізація), а також соціальними факторами (несформо-ваність морально-етичних принципів).

Психогенні стани, що розвиваються у жертв сексуальної агресії, у підлітковому віці характеризуються перевагою невротичних депре­сивних порушень, фобічними проявами, комплексом надцінних пере­живань, що відбивають особливості психогенії, яка частково відпо­відає критеріям посттравматичного стресового розладу.

До неповнолітніх свідків і потерпілих найдоцільніше застосовувати амбулаторний огляд.

Крім діагностичних до основних питань, які необхідно вирішити, належать такі:

• встановлення здатності потерпілих розуміти характер і значення
дій злочинця і чинити йому опір;

• визначення можливості потерпілих і свідків правильно сприй­
мати обставини, що мають значення для справи, і давати про
них правильні свідчення;

• констатація можливості свідків і потерпілих брати участь у до-
судовому та судовому слідстві;

• виявлення психічних розладів, встановлення зв'язку із заподія­
ними в результаті злочину ушкодженнями, а також визначення
ступеня тілесних ушкоджень (останнє встановлюють судові ме­
дики).

Важливо також визначити можливості неповнолітніх свідків і по­терпілих брати участь у судово-слідчому процесі, тому що під впливом несприятливих стресових факторів у них можуть розвиватися різно­манітні за глибиною і тривалістю психогенні стани.

Розділ 10. ПЕНІТЕНЦІАРНА ПСИХІАТРІЯ

Пенітенціарна психіатрія покликана надавати психіатричну допо­могу затриманим особам, які перебувають в ізоляторах тимчасового утримання (ІТУ), особам, узятим під варту в порядку запобіжного заходу, тим, хто перебуває у слідчих ізоляторах (СІЗО), а також за­судженим до позбавлення волі.

Розглянемо один з напрямів пенітенціарної психіатрії, тісно пов'я­заний із судово-психіатричною експертною діяльністю — примусове лікування осудних, які до винесення вироку судом або під час від­бування покарання захворіли на психічну хворобу. Результати тако­го огляду суд ураховує при розгляданні питання про можливість звільнення психічно хворого від покарання і застосування до нього примусових заходів медичного характеру.

Медична допомога засудженим може бути як амбулаторною, так і стаціонарною. Для амбулаторного обслуговування засуджених у структурі кожної виправної установи призначена медична частина, у штаті якої передбачена посада лікаря-психіатра.

Для забезпечення засуджених стаціонарною допомогою в пенітен­ціарній системі створено лікувальні установи, до того ж у великих багатопрофільних лікарнях є психіатричні відділення, палати. Крім того функціонує спеціалізована психіатрична лікарня у м. Вольнянську.

Психіатричні відділення, лікарні в місцях позбавлення волі не слід плутати із психіатричними лікарнями (стаціонарами) органів охорони здоров'я, де застосовуються примусові заходи медичного характеру.

Як і будь-яка лікувально-психіатрична діяльність, робота психіат­ра пенітенціарної системи ґрунтується на засадах взаємної довіри па­цієнта і лікаря, поваги, незалежності й волі особистості пацієнта, збе­реження лікарської таємниці (конфіденційності), а також на інших

медичних принципах, що закріплені в законодавстві та професійно-етичних правилах.

Як вже зазначалося, засуджені до позбавлення волі забезпечують­ся психіатричною допомогою на підставах і в порядку, передбачених законодавством про охорону здоров'я. Термінова психіатрична до­помога подається під час і за місцем відбування покарання. Але коли у засудженого з'являється тяжкий психічний розлад, це робить процес виконання покарання неможливим і тоді постає потреба звільнення його як хворого з хронічним психічним захворюванням від подаль­шого відбування покарання.

При захворюванні засудженого на тяжкий, але тимчасовий (зворот­ний) психічний розлад психіатрична допомога подається без звільнення його від покарання. Як правило, така особа направляється до психі­атричного стаціонару (лікарні, психіатричного відділення) пенітенці­арної системи. Після виходу з хворобливого стану засуджений знову направляється до виправної установи, при цьому час, який він пере­бував у стаціонарі, входить у термін відбування покарання.

Такий підхід до психічних розладів, що не вважаються хронічни­ми, базується не тільки на сформованій багаторічній традиції вітчиз­няної пенітенціарної психіатрії. Звільнити від покарання і направити на примусове лікування засудженого з тимчасовим психічним розла­дом найчастіше об'єктивно неможливо. Процес звільнення і можли­вого застосування примусових заходів медичного характеру (а це й комісійний психіатричний огляд особи в умовах стаціонару, і судова процедура розгляду справи, і направлення особи до психіатричної установи на примусове лікування, і безпосередньо лікування та його скасування в судовому порядку) найчастіше триває довше, ніж влас­не захворювання.

Таким чином, тільки хронічний психічний розлад перешкоджає відбуванню покарання, і характеризується він такими ознаками: роз­лад виникає під час відбування покарання; розлад хронічний (а не тимчасовий); розлад досягає такої глибини, коли хворий не усвідом­лює своїх дій (бездіяльність) і (або) не може керувати ними.

Для звільнення від відбування покарання внаслідок психічного розладу досить встановити власне факт захворювання, що має три заз­начені ознаки. Не повинні враховуватись тяжкість вчиненого злочи­ну, особистість засудженого, його поведінка під час відбування пока­рання та інші обставини, що можуть враховуватися під час вирішення питання про звільнення від покарання через "іншу важку хворобу".

Звільнення від відбування покарання через хворобу складається з двох етапів — досудового і судового.

На досудовому етапі психічний розлад встановлюється за допомо­гою психіатричного огляду засудженого.

Розглянута формула юридичного критерію цілком повторює юри­дичний критерій неосудності, що не можна визнати вдалим рішен­ням. Набагато більшою мірою цій ситуації відповідала б вказівка на позбавлення засудженого здатності розуміти мету покарання і вимог режиму його відбування. Разом з тим, як і в разі неосудності, формула юридичного критерію великою мірою умовна. Основне її призначен­ня — виявити наявність у особи тяжкого психічного розладу, якому клінічно відповідають психоз і глибоке слабоумство.

Спочатку здійснюється комісійний психіатричний огляд засудже­ного у стаціонарних умовах психіатричної лікарні (відділення) місця позбавлення волі й складається відповідний акт. Потім матеріали про психічно хворого розглядаються спеціальною медичною комісією органів внутрішніх справ. У її складі не всі лікарі психіатри. Про­те саме спеціальна медична комісія приймає остаточне лікарське рішення.

Психіатричний огляд засуджених не є судово-психіатричною екс­пертизою (експертизою у процесуальному розумінні). Він здійснюєть­ся на етапі, коли порядок відбування покарання регулюється Кримі­нально-виконавчим, а не Кримінально-процесуальним кодексом. Тому норми останнього, що регламентують проведення експертиз, на пси­хіатричні огляди засуджених не поширюються.

У разі виявлення у засудженого захворювання першої категорії начальник виправної установи направляє до суду акт психіатрично­го огляду засудженого, висновок спеціальної медичної комісії та інші необхідні матеріали. Якщо ж спеціальна медична комісія не виявляє такого захворювання, то її голова повідомляє про це засудженому під розписку.

Питання про звільнення від покарання через хворобу ухвалюється постановою судді районного (міського) суду за місцем відбування по­карання засудженого незалежно від того, який суд виніс вирок.

Підставою для розгляду справи суддею є подання, яке вноситься до суду начальником установи чи органом, який виконує покарання. Водночас до суду направляються висновок медичної комісії і особис­та справа засудженого.

Розгляд справи починається доповіддю судді, після чого він заслу­ховує осіб, які з'явилися на засідання. Потім суддя виносить ухвалу. При цьому суддя має право прийняти одне з таких рішень: звільнити засудженого від покарання із застосуванням до нього примусових заходів медичного характеру; звільнити засудженого від покарання без застосування до нього примусових заходів медичного характеру; відхилити подання начальника установи, де засуджений відбуває по­карання.

Підстави для застосування примусових заходів медичного харак­теру та їх видів цілком ідентичні тим, що застосовуються до неосуд­них і осіб, які захворіли на тяжкий психічний розлад після вчинення злочину, але до винесення вироку. У разі незастосування зазначених заходів суддя передає хворого "на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом" (ст. 94 КК України). Процеду­ру такого передання законом не визначено.

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: