Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Характеристика гірських порід





Найменування породи Мінера-логічний склад Структу-ра, текстура, колір Границя міцності при стиску, МПа Середня густина, кг/м3 Пере-ваги та недоліки Види виробів та галузі доцільного застосування
Вивержені гірські породи
Граніт Діорит Сієніт Габро Лабрадорит Андезит Діабаз Базальт Вулканічний туф Перліт          
Осадові гірські породи
Пісковик Доломіт Магнезит Вапняк Вапняк-черепашник Гіпс Діатоміт Трепел Опока        
Метаморфічні гірські породи
Гнейс Мармур Кварцит            

 

Висновок: за завданням викладача дати пропозиції відносно доцільного використання природних кам’яних матеріалів як конструкційних, облицювальних (внутрішнє та зовнішнє облицювання) матеріалів та виробів для влаштування підлог та доріг, а також як сировини для виготовлення мінеральних в’яжучих речовин, керамічних, скляних виробів тощо.

 

Лабораторна робота № 3

КЕРАМІЧНІ БУДІВЕЛЬНІ МАТЕРІАЛИ ТА ВИРОБИ

 

Короткі відомості

Керамічними називають матеріали та вироби, які одержують із глинистих мас формуванням, сушінням і подальшим випалюванням.

Основною сировиною для отримання керамічних матеріалів є осадові та метаморфічні гірські породи алюмосилікатного та силікатного складів, які забезпечують одержання пластичної, здатної до формування маси, після випалювання якої утворюється міцний водостійкий черепок. Гірські породи алюмосилікатного складу представлені глинами, суглинками, глинистими сланцями, аргілітами, лесами. Як сировину силікатного складу використовують діатоміт, трепел.



Для поліпшення технологічних властивостей формувальної керамічної маси і надання готовим виробам потрібних властивостей застосовують добавки – спіснювальні (для зменшення пластичності і зниження усадки), плавні (для зменшення температури випалювання і спікання глини), поротвірні (для одержання легких виробів із підвищеною пористістю), пластифікуючі (для підвищення пластичності і здатності маси до формування).

Для надання декоративних властивостей керамічним виробам використовують глазур (легкоплавке скло), ангоб (покриття із білої та кольорової глини), керамічні фарби (надглазурні та підглазурні).

Головними критеріями класифікації будівельних керамічних матеріалів та виробів є характер макро- та мікроструктури черепка, а також спосіб формування і призначення керамічних виробів.

За макроструктурою черепка керамічні матеріали поділяють на дві групи: пористі і щільні. До пористих умовно відносять матеріали і вироби з водопоглинанням більше 5% за масою (наприклад, стінові вироби, черепиця, облицювальні плитки для стін, заповнювачі для легких бетонів, теплоізоляційні вироби, фаянсові санітарно-технічні вироби); на зламі вони мають землистий вигляд, шорстку поверхню, непрозорі, під час удару дають глухий звук. Щільні матеріали мають водопоглинання за масою менше 5%, блискучий злам, гладеньку поверхню, під час удару дають чистий дзвінкий звук (наприклад, плитки для підлог, клінкерна цегла, фарфорові санітарно-технічні вироби).

Мікроструктура керамічних матеріалів визначається співвідношенням між кристалічною та склоподібною фазами. У грубокерамічних виробах, випалених в інтервалі температур 950…1050 оС, кількість склофази становить лише 8…10%. У спеченому фарфоровому черепку вона є основною (45…85%). У фаянсовому черепку переважає кристалічна фаза, а склоподібна фаза розподілена у вигляді найтонших прошарків між кристалами, зв’язуючи їх між собою. Наявність склофази знижує термостійкість виробів і підвищує їхню крихкість.

Будівельну кераміку, залежно від технології, тобто складу глинистих мас, режимів випалювання та прийомів декорування, і відповідно, типу отриманого матеріалу, поділяють на теракоту, майоліку, шамот, клінкер, фаянс, фарфор.

Незважаючи на широкий асортимент керамічних виробів, різноманітність їх форм, фізико-механічних властивостей та видів сировинних матеріалів, основні технологічні етапи виготовлення таких виробів спільні: добування сировинних матеріалів, підготовка керамічної маси (шихти), формування виробів (сирцю), сушіння, випалювання.

За способом формування керамічні матеріали поділяють на матеріали, одержані пластичним формуванням (екструзією), напівсухим пресуванням та шлікерним способом (литтям). Вологість шихти залежно від способу формування коливається від 5% до 60%.

За призначенням керамічні матеріали та вироби поділяють на такі види:

- конструкційні (стінові): цегла звичайна нормального формату, потовщена, модульна; цегла порожниста; камінь звичайний модульний; камінь крупноформатний;

- конструкційні (стінові) та облицювальні: цегла та камінь лицьові: об’ємного забарвлення, двошарові, ангобовані, глазуровані; цегла фігурна (лекальна); клінкерна цегла;

- облицювальні (для облицювання фасадів): плитка керамічна фасадна (теракота, глазурована, ангобована); плитка великорозмірна; плитка клінкерна; плитка цокольна глазурована; плитка «керамічний граніт»; килимова мозаїка; майолікова плитка; шамотна плитка;

- облицювальні (для внутрішнього облицювання стін): плитка майолікова, теракота; плитка фаянсова, фарфорова та фасонні деталі до неї; килимова мозаїка;

- для облицювання підлог у приміщенні, терас, вхідної зони: плитка «керамічний граніт», плитка клінкерна; плитка ангобована, глазурована; плитка мозаїчна;

- дорожні: клінкерна цегла;

- покрівельні: черепиця теракота, глазурована, ангобована;

- санітарно-технічні: умивальники, умивальні столи, унітази, бачки змивальні фаянсові, напівфарфорові (фарфорові);

- легкі заповнювачі для бетонів: керамзит, аглопорит, шлаковий гравій;

- вогнетривкі матеріали: вогнетривка цегла, кахлі;

- труби: каналізаційні, дренажні;

- кислототривкі: кислототривка цегла;

- теплоізоляційні: цегла, плити, сегменти тощо діатомітові, трепельні, ніздрюваті.

Метою роботи є вивчення номенклатури, властивостей, особливостей отримання і використання керамічних матеріалів та виробів.

Нормативне забезпечення:

1. ДСТУ Б В.2.7-61:2008 (EN 771-1:2003, NEQ). Будівельні матеріали. Цегла та камені керамічні рядові і лицьові. Технічні умови.

2. ДСТУ Б В.2.7-282:2011 (EN 14411:2006, NEQ). Будівельні матеріали. Плитки керамічні. Технічні умови.

3. ДСТУ Б В.2.7-270:2011. Будівельні матеріали. Плитки керамічні литі та килими з них. Технічні умови.

4. ДСТУ Б В.2.7-245:2010. Будівельні матеріали. Вироби керамічні клінкерні. Технічні умови.

5. ДСТУ Б В.2.7-28-95. Будівельні матеріали. Черепиця керамічна. Технічні умови.

6. ДСТУ Б В.2.7-17-95. Будівельні матеріали. Гравій, щебінь і пісок штучні пористі. Технічні умови.

7. ДСТУ Б В.2.7-15-95. Будівельні матеріали. Вироби перлітобентонітові теплоізоляційні. Технічні умови.

8. ДСТУ Б В.2.7-5-93. Будівельні матеріали. Кахлі пічні. Технічні умови.

9. ДСТУ Б В.2.5-57:2011. Труби керамічні каналізаційні. Технічні умови.

10. ДСТУ Б В.2.5-58:2011. Труби керамічні дренажні. Технічні умови.

11. ДСТУ Б В.2.5-59:2011. Будівельні матеріали. Вироби санітарні керамічні. Загальні технічні умови.

12. ДСТУ Б В 2.7-255:2011. Цегла кислототривка. Технічні умови.

 

Порядок виконання роботи

Робота передбачає вивчення номенклатури та властивостей керамічних матеріалів, а також визначення основних технологічних операцій їх отримання та доцільних галузей використання. Інформацію, одержану під час опрацювання підручника, конспекту лекцій, нормативної літератури, заносять до табл. 3.1. Номенклатуру та кількість зразків встановлює викладач.

 

 

Таблиця 3.1

Загальна характеристика керамічних матеріалів та виробів різного призначення

Найменування матеріалу (виробу) Основні етапи технології виготовлення Технічні вимоги та основні властивості Переваги та недоліки Особливості застосування
Конструкційні (стінові)
Цегла звичайна: - нормального формату; - потовщена; - модульна        
Цегла порожниста        
Камінь керамічний: - звичайний; - модульний; - крупноформатний        
Вироби для влаштування фасадів
Цегла лицьова: - двошарова; - ангобована; - глазурована        
Плитка керамічна фасадна (глазурована)        
Плитка «керамічний граніт»        
Килимово-мозаїчна плитка        
Вироби для внутрішнього облицювання
Плитка майолікова        
Плитка фаянсова        
Вироби для влаштування підлог
Плитка «керамічний граніт»        
Плитки мозаїчні        
Плитка: - ангобована; - глазурована        
Дорожні вироби
Цегла клінкерна        
Покрівельні вироби
Черепиця        
Перлітобентонітові вироби        
           

Закінчення табл. 3.1

Найменування матеріалу (виробу) Основні етапи технології виготовлення Технічні вимоги та основні властивості Переваги та недоліки Особливості застосування
Теплоізоляційні вироби
Керамовермикуліто-ві вироби        
Легкі заповнювачі
Керамзит        
Аглопорит        
Шлаковий гравій        
Санітарно-технічні вироби
Фаянсові вироби: - умивальник; - унітаз        
Напівфарфорові вироби        
Спеціальні вироби
Труби: - дренажні; - каналізаційні        
Вироби кислототривкі: - плитка; - цегла        
Вироби вогнетривкі: - цегла; - кахлі        

 

Висновок: за завданням викладача дати пропозиції відносно доцільного використання матеріалів в якості конструкційних, облицювальних (внутрішнє та зовнішнє облицювання), покрівельних, дорожніх, теплоізоляційних тощо.

Лабораторна робота № 4

МАТЕРІАЛИ ТА ВИРОБИ З МІНЕРАЛЬНИХ РОЗПЛАВІВ

 

Короткі відомості

Матеріали з мінеральних розплавів отримують шляхом швидкого охолодження силікатних розплавів, характерною особливістю яких є здатність під час охолодження переходити в склоподібний стан (аморфний різновид твердого стану), причому цей перехід є зворотним. Склоподібна структура матеріалу характеризується відсутністю чітко визначеної температури плавлення (наявністю перехідного пластичного стану в певному інтервалі температур), гомогенністю, ізотропністю.

Сировиною для силікатних розплавів є поширені гірські породи (кварцові піски, базальти, діабази, граніти, гнейси, сієніти тощо), відходи промисловості (металургійні шлаки, золи та шлаки ТЕС, склобій). Сировинні матеріали для виробництва скла умовно поділяють на основні й допоміжні. Основні вихідні матеріали представлені кварцовим піском, вапняком (крейдою), польовим шпатом та содою. Допоміжні матеріали вводять для покращення реологічних характеристик скломаси, прискорення її скловаріння, забарвлення, освітлювання і сприяння кристалізації.

Спільною ознакою технології виготовлення будівельних матеріалів цієї групи є приготування мінеральних розплавів (переведення вихідної сировини в рідкий стан за високих температур (725…1600 °С) для створення умов проходження процесів силікатоутворення), їх швидке охолодження до певної температури з наступним формуванням та повільним охолодженням отриманих виробів. Під час введення до силікатного розплаву спеціальних добавок (кристалізаторів) і вибору відповідного режиму термічної обробки можна одержати склокристалічні матеріали – марбліт, ситали, шлакоситали.

Головними критеріями класифікації будівельних матеріалів та виробів із мінеральних розплавів є вид сировини, її хімічний склад, характер макро- та мікроструктури, а також спосіб формування й призначення матеріалів і виробів.

Мінеральні розплави залежно від виду вихідної сировини поділяють на скляні, шлакові та кам’яні. Основною сировиноюдля першої групи матеріалів є кварцовий пісок, вапняк (крейда), польовий шпат, сода; для матеріалів із шлакових розплавів – шлаки чорної та кольорової металургії (доменні, ваграночні тощо); для матеріалів з кам’яних розплавів – гірські породи з відносно низькою температурою плавлення – базальти, діабази, доломіти.

За характером мікроструктури матеріали поділяютьна аморфні, що не містять чітко вираженої кристалічної фази (наприклад, скло віконне та вітринне); склокристалічні з вмістом кристалічної фази до 30% (наприклад, декоративні облицювальні вироби: марбліт, авантюринове скло, смальта, скляна крихта, склокристаліт) та склокристалічні з вмістом кристалічної фази більше 30% (будівельний ситал, шлакоситал, петроситал, сигран, неопар’є).

За характером макроструктури матеріали на основі мінеральних розплавів поділяють на щільні (скло віконне, марбліт, ситал), волокнисті (вироби на основі мінеральної або скляної вати) та ніздрюваті (газо- та піноскло).

Оптичні властивості скла характеризуються прозорістю, світлопроникністю, світлопоглинанням, світловідбиванням, світлорозсіюванням тощо. Світлопроникність оцінюють коефіцієнтом направленого пропускання світла і цей показник залежить від товщини скла. За світлопроникністю скло поділяють на світлопрозоре та непрозоре, за кольором – кольорове та безбарвне.

За технологією формування розрізняють скло, отримане флоат-способом (ФС) та витягуванням (ВС). Для класифікації витягнутого листового скла використовують додаткові позначення способу виробництва: скло вертикального витягування (ВВС) та скло вертикально-горизонтального витягування (ВГВС). Матеріали та вироби з силікатних розплавів можна також отримувати прокатуванням, литтям та пресуванням.

До основних видів будівельного листового скла відносять: скло листове, неполіроване та поліроване (термополіроване), віконне, вітринне, світлозахисне, візерункове, дзеркальне, кольорове (забарвлене по всьому об’єму), кольорове з пофарбованою поверхнею, увіолеве, теплозахисне (тепловбирне), радіаційностійке, армоване (безуламкове), загартоване, стемаліт (емальоване загартоване скло), багатошарове, скло з низькоемісійним покриттям (твердим або м’яким), сонцезахисне (теплопоглинальне скло, листове віконне з модифікованою поверхнею, скло, покрите теплопоглинаючими або відбиваючими плівками, смарт-скло, фотохромне скло).

Основними показниками якості листового скла є коефіцієнт направленого пропускання світла, який змінюється залежно від товщини скла від 2 до 25 мм в діапазоні 0,89…0,67. Залежно від наявності візуальних дефектів марки його змінюються від М0 до М7, середня густина становить 2500…2600 кг/м3, міцність при стиску – 900…1000 МПа, ударна в’язкість (крихкість) – 1,5…2,0 кН/м, твердість за шкалою Мооса становить 6…7 одиниць, коефіцієнт теплопровідності –
0,9…1,0 Вт/(м·К). Матеріал може бути кольоровим або безбарвним. Важливою характеристикою листового скла є його габаритні розміри.

За призначенням вироби та конструкції з мінеральних розплавів класифікують на конструкційні – склоблок, склопакет, склопрофіліт, скляні дверні полотна та світлопрозорі конструкції на основі листового скла (звичайне, вітринне, безпечне); архітектурно-декоративні, в тому числі облицювальні (марблітові, ситалові, килимово-мозаїчні плитки, смальта), світлопрозорі декоративні матеріали – вітраж, візерункове кольорове та безколірне скло), теплоізоляційні (скловолокно, скловата, мінеральна вата, мінераловатні та скловатні вироби, ніздрювате скло).

Для характеристики конструкційних виробів на основі мінеральних розплавів важливими є такі показники як світлопропускання та світлорозсіювання, середня густина, коефіцієнт теплопровідності, термостійкість, міцність при стиску, ударна стійкість.

Для облицювальних виробів важливими характеристиками є водонепроникність, морозостійкість, термостійкість, хімічна стійкість та стійкість до дії ультрафіолетових променів.

Для теплоізоляційних виробів на основі мінеральних розплавів важливими характеристиками є середня густина, коефіцієнт теплопровідності, температура використання, горючість.

Метою роботи є ознайомлення з фізико-технічними характеристиками матеріалів із силікатних розплавів залежно від їхнього складу та структури, а також вивчення номенклатури, технології виготовлення та особливостей застосування.

Нормативне забезпечення:

1. ДСТУ Б.А.1.1-21-94. Скло та вироби зі скла будівельного призначення.

2. ДСТУ Б В.2.7-122:2009 (ГОСТ 111-2001). Скло листове. Технічні умови. (EN 572:2004 NEQ).

3. ДСТУ Б В.2.7-110-2001 (ГОСТ 30698-2000). Скло загартоване будівельне. Технічні умови.

4. ДСТУ Б В.2.7-123:2004 (ГОСТ 30826-2001). Скло багатошарове будівельного призначення. Технічні умови.

5. ДСТУ Б В.2.7-148:2008. Скло листове армоване. Технічні умови.
(EN 572:2004 NEQ).

6. ДСТУ Б В.2.7-156:2008. Скло листове узорчате. Технічні умови.
(EN 572:2004 NEQ).

7. ДСТУ Б В.2.7-115-2002 (ГОСТ 30733-2000). Скло з низькоемісійним покриттям. Технічні умови.

8. ДСТУ Б В.2.7-228:2009. Скло з низькоемісійним м’яким покриттям. Технічні умови (ГОСТ 31364-2007, МОД).

9. ДСТУ Б EN1051-1:2011. Скло для будівництва. Склоблоки і скляні плити. Частина І. Визначення показників (EN 1051-1:2003 IDT).

10. ДСТУ Б В.2.7-284:2011. Плитки скляні облицювальні килимово-мозаїчні та килими з них. Технічні умови.

11. ДСТУ Б В.2.7-94-2000 (ГОСТ 4640-93). Будівельні матеріали. Вата мінеральна. Технічні умови.

12. ДСТУ Б В.2.7-99-2000 (ГОСТ 22950-95). Будівельні матеріали. Плити мінераловатні підвищеної жорсткості на синтетичному зв’язуючому. Технічні умови.

 

Загальна характеристика виробів із мінеральних розплавів

Матеріали: зразки виробів із мінеральних розплавів.

 

Порядок виконання роботи

Вивчення експлуатаційних характеристик, технології виготовлення і особливостей використання різновидів листового скла, а також виробів із мінеральних розплавів (у кількості за вибором викладача) виконують, користуючись навчально-методичною, нормативною та довідковою літературою.

Відповідні дані щодо різновидів листового скла, а також виробів з мінеральних розплавів, технології їх виготовлення (з урахуванням вихідних компонентів), експлуатаційних характеристик та особливостей застосування, заносять до табл. 4.1 та табл. 4.2.

Таблиця 4.1

Загальна характеристика, особливості отримання та використання

різновидів листового скла

Назва матеріалу Особливості отримання Основні експлуатаційні характеристики Специфіка застосування
Скло листове віконне (вітринне)      
Скло листове кольорове      
Скло дзеркальне      
Скло листове візерунчасте      
Скло листове армоване      
Скло загартоване      
Стемаліт      
Скло багатошарове з плівковим ламінуванням      
Скло з низькоемісійним м’яким покриттям (І-скло)      
Скло з низькоемісійним твердим покриттям (К-скло)      

Таблиця 4.2

Загальна характеристика, особливості отримання та використання

виробів з мінеральних розплавів

Назва виробу Мікро- та макро-структура Особливості отримання Основні експлуатаційні характеристики Особливості застосування
Склоблок        
Склопакет        
Склопрофіліт        
Плитки скляні облицювальні килимово-мозаїчні та килими з них        
Марбліт (плитка), авантюринове скло        
Смальта (мозаїка)        
Ситал (плитка, лист)        
Скловолокно        
           

Закінчення табл. 4.2

Назва виробу Мікро- та макро-структура Особливості отримання Основні експлуатаційні характеристики Особливості застосування
Мінеральна вата (базальтова)        
Мінераловатні плити (м’які, напівжорсткі, жорсткі)        
Ніздрювате скло (піноскло, газоскло)        
Шлакова пемза        
Гранульований шлак        
Литий шлаковий щебінь і пісок        

 

Висновок: за завданням викладача дати пропозиції відносно доцільного використання матеріалів з мінеральних розплавів в якості конструкційних (огороджувальних), облицювальних (внутрішнє та зовнішнє облицювання), теплоізоляційних тощо.

 

 

Лабораторна робота № 5

ВИПРОБУВАННЯ ГІПСОВИХ В¢ЯЖУЧИХ РЕЧОВИН

Короткі відомості

Гіпсові в’яжучі речовини – це повітряні в’яжучі речовини, які складаються переважно з напівводного гіпсу CaSO4×0,5H2O або ангідриту CaSO4. Їх одержують тепловою обробкою сировини з наступним розмелюванням. Основною сировиною для гіпсових в’яжучих речовин є гірська порода – гіпс, що складається переважно з мінералу гіпсу CaSO4×2H2O. Також використовують природний ангідрит CaSO4, гажу, глиногіпс та деякі відходи промисловості (борогіпс, фосфогіпс, фторогіпс, ферогіпс, титаногіпс, гідролізний гіпс), основною складовою яких є сульфат кальцію.

На властивості гіпсових в’яжучих речовин головним чином впливає їх модифікація та тонкість помелу. Розрізняють a- та β-модифікації. Гіпсові в’яжучі речовини, що складаються з a-модифікації напівгідрату сульфату кальцію, на відміну від β-модифікації, характеризуються меншою водопотребою (кількість води для отримання тіста стандартної консистенції). Це дозволяє отримати штучний гіпсовий камінь вищої міцності та щільності. Збільшення тонкості помелу гіпсових в’яжучих речовин обумовлює скорочення термінів тужавлення і підвищену якість лицьової поверхні гіпсових виробів (чіткіші грані та ребра виробу і менша шорсткість його поверхні тощо).

За способом виготовлення гіпсові в’яжучі речовини поділяють на низьковипалювальні та високовипалювальні.

Низьковипалювальні гіпсові в’яжучі речовини β-модифікації одержують тепловою обробкою природного гіпсового каменю за низьких температур 110…160 оС.

Як правило, вироби з таких гіпсових в’яжучих речовин мають невисоку міцність 2…16 МПа.

Гіпсові в’яжучі речовини для виробів з підвищеними фізико-механічними характеристиками одержують термічною обробкою високосортного гіпсового каменю в герметичних апаратах у середовищі насиченої пари за тиску, вищого за атмосферний, в автоклавах або під час кип’ятіння його у водних розчинах деяких солей з подальшим просушуванням та розмелюванням на тонкий порошок. За таких умов виробництва отримують a-модифікацію напівводного сульфату кальцію CaSO4×0,5H2O. Міцність при стиску штучного каменю такої в’яжучої речовини становить 10…25 Мпа.

Маркування гіпсу здійснюють з урахуванням його міцності, строків тужавлення та тонкості помелу, наприклад, гіпсова в’яжуча речовина з позначкою ГВ Г-5-Ш-II ДСТУ Б В.2.7-82:2010 відповідає марці Г-5, є швидкотверднучою та характеризується середньою тонкістю помелу.

Марки за міцністю наведено у табл. 5.1. Терміни тужавлення, відповідно до яких поділяють гіпсові в’яжучі речовини на групи, наведені у табл. 5.2, а розподіл на класи за тонкістю помелу наведено у табл. 5.3.

Таблиця 5.1

Марки гіпсових в’яжучих речовин за міцністю

Марка Границя міцності зразків розмірами (40×40×160) мм, МПа, не менше
при стиску при згині
Г-2 1,2
Г-3 1,8
Г-4 2,0
Г-5 2,5
Г-6 3,0
Г-7 3,5
Г-10 4,5
Г-13 5,5
Г-16 6,0
Г-19 6,5
Г-22 7,0
Г-25 8,0

 

Таблиця 5.2

Поділ гіпсових в'яжучих речовин за термінами тужавлення

Група Позначка Термін тужавлення, хв
початок, не раніше кінець, не пізніше
Швидкотужавіючі Ш
Нормальнотужавіючі Н
Нормальнотужавіючі спеціальні НС
Повільнотужавіючі П
Особливо повільнотужавіючі ОП

 

Таблиця 5.3

Класи гіпсових в’яжучих речовин за тонкістю помелу

Клас (тонкість помелу) Позначка Залишок на ситі з розміром вічка 0,2 мм, %, не більше
Грубого помелу І
Середнього помелу ІІ
Спеціального помелу ІІ с
Тонкого помелу ІІІ
Особливо тонкого помелу ІV 0,1

 

За призначенням гіпсові в’яжучі речовини поділяють на будівельні, формувальні та технічні. Галузі їх застосування наведено у табл. 5.4.

Таблиця 5.4

Галузі застосування гіпсових в’яжучих речовин

В’яжучі речовини Рекомендовані види робіт Рекомендовані марки, групи і класи
Будівельні Виготовлення будівельних виробів Г-2…Г-25, всіх груп та класів
Виконання будівельних робіт Г-2…Г-10, всіх груп та класів
Виготовлення сухих будівельних сумішей Г-2…Г-25, всіх груп та класів
Виробництво гіпсових плит, гіпсокартонних листів та гіпсоволокнистих плит Г-4…Г-25, всіх груп та класів
Формувальні Виготовлення форм і моделей у фарфоро-фаянсовій,керамічній, машинобудівній та інших галузях промисловості Г-5…Г-25, груп Ш, Н, НС, П; класів ІІ, ІІс, ІІІ, ІV
Виготовлення тонкостінних будівельних виробів і декоративних деталей Г-5…Г-25, груп Ш, Н, НС, П; класів ІІ, ІІс, ІІІ, ІV
Технічні Використання в різних галузях промисловості Г-5…Г-25, груп Ш, Н, НС, П, ОП; класів І, ІІc, ІІІ, ІV

Високовипалювальні гіпсові в’яжучі речовини виготовляють випалюванням гіпсового каменю за температури (600…950 оС), тому вони складаються переважно з ангідриту CaSO4, який частково піддається термічній дисоціації з утворенням CaO, що активізує хімічну взаємодію в’яжучої речовини з водою і прискорює процеси твердіння.

Високовипалювальний гіпс (естрих-гіпс) повільно тужавіє (початок тужавлення настає не раніше як через 2 години) і твердіє, але його водостійкість і міцність при стиску вищі (10…20 Мпа), тому його використовують для влаштування безшовних підлог, у розчинах для штукатурення і мурування, для виготовлення “штучного” мармуру.

Твердіння гіпсових в’яжучих речовин відбувається внаслідок розчинення напівводного сульфату кальцію (напівгідрату) до появи його насиченого розчину, з якого викристалізовуються кристали двоводного сульфату кальцію:

CaSO4×0,5H2O + 1,5H2O = CaSO4×2H2O.

Під час твердіння об’єм гіпсового каменю збільшується на 0,15… 0,5%, це дозволяє формувати з нього деталі складної конфігурації, оскільки гіпсове тісто, що твердіє, щільно заповнює форму.

Застосовують гіпсові в’яжучі речовини для виготовлення перегородкових плит і панелей, акустичних піногіпсових і перфорованих плиток, сухої гіпсової штукатурки, для приготування гіпсових та змішаних розчинів і бетонів, для виробництва змішаних в’яжучих речовин, декоративного штучного мармуру, архітектурних і скульптурних деталей, інших оздоблювальних та конструкційних матеріалів і виробів, що використовуються в частинах будинків, захищених від зволоження, за відносної вологості повітря не більше 60%.

Мета роботи – ознайомлення з методами визначення технічних характеристик гіпсових в’яжучих речовин.

Нормативне забезпечення:

1. ДСТУ Б В. 2.7-82:2010. В’яжучі гіпсові. Технічні умови.

2. ДСТУ Б В. 2.7-187:2009. Будівельні матеріали. Цементи. Методи визначення міцності на згин і стиск.

 

5.1. Визначення тонкості помелу гіпсових в’яжучих речовин

Матеріали: гіпсова в’яжуча речовина.

Прилади: сушильна шафа, ваги, сито з розмірами вічка в світлі 0,2 мм, секундомір.

Визначення тонкості помелу передбачає встановлення маси гіпсової в'яжучої речовини, що залишилась після просіювання на ситі з розмірами вічка
0,2 мм, %.

Порядок виконання роботи

Гіпсову в'яжучу речовину висушують у сушильній шафі впродовж 1 години за температури (50±5)°С, після чого пробу масою 50 г, зважену з похибкою не більше 0,1 г, висипають на сито та просіюють ручним або механічним способом. Просіювання гіпсової в'яжучої речовини вважають закінченим, якщо крізь сито протягом 1 хв під час ручного просіювання проходить не більше 0,05 г.

Залишок окремої проби визначають у відсотках з похибкою не більше 0,1%, як відношення маси гіпсової в'яжучої речовини, що залишилася на ситі, до маси проби перед просіюванням. За величину залишку беруть середнє арифметичне результатів двох просіювань. Отримані результати порівнюють з даними, наведеними у табл. 5.3.

 

5.2. Визначення водопотреби (тіста стандартної консистенції)
гіпсових в’яжучих речовин

Матеріали: гіпсова в’яжуча речовина (будівельний гіпс), вода питна, клаптик тканини.

Прилади: віскозиметр Суттарда (рис. 5.1), ваги, чаша для замішування, ручна мішалка, що має більш ніж три петлі, мірний скляний циліндр, металева лінійка, секундомір.

Водопотребу визначають кількістю води, потрібної для приготування тіста стандартної консистенції (діаметр розпливу 180±5 мм), і залежить вона від виду та співвідношення модифікацій сульфату кальцію у складі гіпсових в’яжучих систем.

 

Порядок виконання роботи

У чисту чашу для замішування, попередньо протерту вологою тканиною, вливають воду у кількості 50…70% від маси будівельного гіпсу. Потім у воду протягом 2…5 с всипають 300 г гіпсової в’яжучої речовини. Суміш перемішують ручною мішалкою протягом 30 с, починаючи відлік часу від початку висипання гіпсової в’яжучої речовини у воду.

Рис. 5.1. Віскозиметр Суттарда

Після закінчення перемішування циліндр, встановлений у центрі скла, заповнюють гіпсовим тістом, залишки якого зрізують лінійкою. Циліндр і скло попередньо протирають вологою тканиною. Через 45 с від початку засипання гіпсової в’яжучої речовини у воду або через 15 с після закінчення перемішування, циліндр швидко піднімають вертикально на висоту (15…20) см і відводять у бік.

 

Діаметр розпливу гіпсового тіста вимірюють безпосередньо після підняття циліндра у двох перпендикулярних напрямках з похибкою не більше 5 мм і обчислюють середнє арифметичне значення. Діаметр тіста нормальної густоти (тіста стандартної консистенції) становить 180±5 мм. Якщо діаметр розпливу тіста не відповідає нормі, випробування повторюють знову зі зміненою кількістю води. Результати досліду заносять до табл. 5.5.

Таблиця 5.5

Визначення водопотреби гіпсового тіста

Кількість гіпсової в’яжучої речовини, г Кількість води, мл Діаметр розпливу гіпсового тіста, мм Водопотреба
мл %
         

Висновок: отримані результати слід порівняти з даними, наведеними в довідковій літературі.

 

5.3. Визначення термінів тужавлення

Матеріали: гіпсова в’яжуча речовина, вода питна.

  Рис. 5.2. Прилад віка: 1 – штатив приладу; 2 – рухомий циліндричний стрижень (маса разом із сталевою голкою становить 300±2 г); 3 – площадка для додаткового привантаження; 4 – покажчик; 5 – шкала; 6 – затискний гвинт; 7 – сталева голка; 8 – кільце; 9 – сталева пластина

Прилади. прилад віка з голкою (рис. 5.2), чаша для замішування, лопатка, мірний скляний циліндр, металева лінійка, секундомір, ваги.

 

Порядок виконання роботи

У чашу для змішування наливають необхідну для нормальної густоти тіста кількість води, потім всипають 200 г гіпсу. Суміш перемішують лопаткою протягом 30 с. Після цього отриманою сумішшю заповнюють попередньо змащене мастилом кільце приладу Віка. Надлишок суміші зрізують і вирівнюють поверхню ножем. Для видалення повітря, що могло потрапити в суміш, заповнене гіпсовим тістом кільце разом із пластиною чотири-п’ять разів струшують, піднімаючи і опускаючи одну зі сторін пластини на 10 мм.

 

Потім кільце ставлять під голку приладу Віка, приводять її у дотик з поверхнею тіста в центральній частині кільця. Строки тужавлення гіпсу визначають опускаючи голку через кожні 30 с так, щоб щоразу вона занурювалась у нове місце. Після чергового занурювання голку витирають вологою тканиною.

Час від початку замішування гіпсового тіста до моменту, коли голка приладу Віка під час опускання вперше не торкнеться дна кільця, вважається початком тужавлення, а час від початку замішування до моменту, коли голка приладу Віка під час опускання вперше зануриться у гіпсове тісто не глибше 1,0 мм – кінцем тужавлення. Час початку і кінця тужавлення визначають у хвилинах, починаючи відлік часу з моменту замішування гіпсової в’яжучої речовини з водою.

Отримані результати заносять до табл. 5.6.

Таблиця 5.6

Визначення строків тужавлення гіпсових в’яжучих речовин









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.