Принципи навчання і організації процесу

Діяльність людини визначається поведінкою, що підпорядкована доцільності, як принципу основоположному для принципів інших.

Принципи – це основні вимоги і правила, завдяки яким процес набуває цілеспрямованого, організованого і достатнього характеру.

Завдяки принципам визначаються межі допустимих відхилень, встановлюється необхідна рівновага між вимогами і можливостями, затверджується необхідність різнобічного розвитку без ущемлення для спеціалізації, регулюється динаміка процесів з їх налагодженням як в окремих частинах різних структур, так і в цілому: узгоджується питома вага, якість і взаємозв’язки між усіма складовими ФСП. Множина принципів має розподіл за призначенням по групах і видах зі щільними взаємними зв’язками:

По-перше, це відомі дидактичні принципи: виховання із навчанням, свідомості, активності, систематичності та послідовності, науковості, наочності, доступності, повторення, індивідуалізації та інші.

По-друге, специфічні до рухової діяльності – ті, які сформульовані спортивними вченими та педагогами: вузької (чіткої) спрямованості впливів на системно-функціональні, анатомо-морфологічні, технічно-біомеханичні структури; активізації, спеціалізації й адекватності м’язової діяльності, конструктивності і корекції, доступності та напруженості, міцності, творчості та захопленості, регулювання навантажень, експерименту, системності та ієрархії, цілеспрямованості та домінування головного напряму.

По – трете, принципи організації процесу співпадають з принципами навчання, розвитку і вдосконалення вмінь, здібностей і навичок.

Четверте, – фінансово-матеріального, медико-біологічного, технічного та юридичного забезпечення: відображають наявність сучасних споруд та обладнання, кількісний і якісний вплив навантажень і засобів відновлення і харчування, витрат різного порядку; дотримання правових норм і захисту юридичного закладу і особистості.

1. Принцип єдності виховання і навчання. Цей принцип вимагає формування і визначення активної позиції у житті, сумлінного відношення до навчання і тренування, до суспільно-корисної праці, сумісності з членами колективу, керівниками і наставниками, потребує обліку особливостей тих, хто займається. Згідно цього принципу регулюють процес за традиціями, інтересами, поглядами, прагненнями, мотивами, почуттями духовного збагачення, прищеплюють високі моральні якості, забезпечують гармонійний розвиток людини, перетворюють процес фізичного виховання на самовдосконалення і на самовиховання.

2. Принцип свідомості, самосвідомості та активності. На початку XX століття відомий медик і педагог П. Ф. Лесгафт зазначав: «ті, хто займаються, повинні навчитися відрізняти окремі рухи і порівнювати їх між собою, бо лише тоді набувається здібність свідомо керувати своїми рухами і гідно діяти за будь-яких умов». Свідомість і самосвідомість – це, насамперед, не механічне, хоча і старанне навчання, і удосконалення, і осмислення кожного кроку, глибоке розуміння власних зусиль (м’язово-суглобових, психічно-вольових, моральних), призначень педагога-тренера. Відповідно до цього учень зберігає ініціативу, розуміє необхідність оволодіння інструкторськими вміннями та навичками, розширює прагнення до самоаналізу, правильної оцінки дій і поведінки. В цей же час не повинна зменшуватись ведуча роль тренера-педагога, його авторитет і відповідальність. Коріння такого розуміння покладені у поєднанні раціональної суті особистості і природи пізнання та активності.

Активність – це позиція того, хто займається, дo засвоєння матеріалу, і є, у першу чергу, його власною потребою.

3. Принцип систематичності та послідовності. Систематичність – це не тільки ритмічно упорядкована діяльність, це також дія тривалих, чітко і певно дозованих впливів на заняттях і у життєвому режимі. Німецький спеціаліст другої половини XX ст. Д. Харре розглядає цей принцип як методичне оформлення навчально-тренувального процесу і пропонує «своєчасний послідовний перехід від завдання до завдання, від одного етапу процесу до наступного із забезпеченням приємності і неперервності формування як окремих рухових навичок, так і усього необхідного комплексу, який містить склад і рівень підготовленості». За цим принципом чітко програмуються та коректуються завдання і контроль на кожному кроці тренування (алгоритмізація), отже, кожне наступне завдання задається залежно від попередніх результатів – це відображається різними формами контролю засвоєння матеріалу, які розроблені за сучасною кредитно-модульною системою оцінки знань.

4. Принцип наочності. Доповнює сприйняття нового, дає повноту знанням і чіткість відображенням. Без його використання майже неможливо викладати і сприймати техніку вправ. Засоби наочності розділяються на:

- натуральні: показ тренером або демонстрантом із поточним роз’ясненням закономірностей і взаємодій рухів;

- об’ємні: фігура спортсмена, муляжі, фото, кінограми та ін.;

- символічні: моделі, імітування, позначення голосом;

- графічні: схеми, креслення, діаграми, рисунки та ін.

Найбільш повна наочність досягається за дією усіх аналізаторів: зорового, слухового, тактильного, вестибулярного, рухової пам’яті та внутрішньо-м’язових, рухових та інших почуттів. Наочність робить сприйняття більш продуктивним і створює правильні уявлення про структуру рухів, підкреслює їх особливості, нею супроводжуються майже всі види страховки: різні підтримки, «проводки» – фіксування, направляюча допомога (наприклад, гімнастам), імітації, а також умови, які створюють використання тренажерів із примусовим рухом.

Наочність потребує своєчасного кроку від копіювання до зрозумілого руху, від знання до вміння і далі – до рухового стереотипу дій, який не потребує особливого контролю з боку центральної нервової системи.

5. Принцип міцності. Принцип міцності у тренуванні означає так тренувати атлета, щоб набуті ним здібності і навички стали стабільними до можливості їх продуктивного і творчого використовування в складних умовах змагань.

Принцип міцності визначає стабільне досягання мети, непорушність кінематичної (зовнішньої) і динамічної (внутрішньої) структури рухів і дій. Це залежить від надійного збереження у руховій пам’яті складу вправи, техніки, яка визначається координованою послідовністю дозованих м’язових напружень і розслаблень при значній, іноді граничній втомленості, у психологічно гострій (стресовій) ситуації, за наявності протидії неочікуваних впливів, що заважають у будь-яких умовах, особливо екстремальних.

Міцності засвоєння матеріалу сприяють такі властивості і риси особистості, як активність і мобілізація, стійкість до стресу, оптимальна напруженість, готовність, стабільність, здібність мінімізувати допущену помилку, спрямувати дію у правильну траєкторію, як творчого підходу до нейтралізації складних протиріч між удосконаленням, закріпленням навичок та оволодінням новим матеріалом.

Значну роль має варіативність – здібність оперативно і корисно перебудувати дію при виконанні вправ, змінювати структурні елементи, компенсуючи похибки, тобто варіативність сприяє міцності та стабільності.

6. Принцип доступності тісно поєднаний з принципом індивідуалізації. Згідно з ним потрібно враховувати навантаження, які для одного є середніми, для іншого – недосяжними. Рівень допустимих навантажень залежить від достатності фізичного розвитку, психічного стану, кваліфікації тих, хто займається.

Якщо завдання знаходиться в зоні недоступності, яку не можна подолати, виникає різке зниження активності, втрачається віра в успіх. Для ліквідації цього моменту слід провести оптимізацію навантажень і програми, виявити слабке місце у підготовці (фізичній або психічній) або недоліки техніки, рівня тренованості та стану здоров’я і соціальних причин. У таких умовах зниження рівня вимог являє собою тимчасову міру, необхідно розвинути комплекс фізичних якостей, правильно оцінити досягнутий рівень підготовленості і знайти засоби для подальшого підвищення потенціалу спортсмена. Дотримання принципу залежать від професійності педагога, критичних і перспективних оцінювань ситуації, вміння дозувати матеріал і терпляче накопичувати достатність рухового комплексу.

Принципи, специфічні для фізичного виховання:

Поруч із дидактичними принципами існують принципи специфічні для фізичної діяльності людини: спортивної спеціалізації, адекватності м’язової діяльності, збільшення навантажень, різнобічності і новини, надвідновлення, циклічності, варіативності навантажень, від алгоритмічно-типового до варіантів, висунутими проф. В. М. Смолевським, А. М. Шлеминим і ін.

1. Принцип збереження здоров’я і дотримання безпеки. При заняттях фізичними вправами людина завжди знаходиться у зоні ризику за станом місць занять та обладнання, неадекватно великих навантажень. Додатковий негативний вплив вносять складні і небезпечні вправи та прийоми, недоліки страхування. За цим принципом розроблені загальні і спеціальні до кожного виду спорту правила з техніки безпеки, за якими проводяться інструктажі та збирається підпис кожного учасника процесу.

2. Принцип індивідуалізації не дозволяє підходити «до всіх з однаковою міркою» та вимогами. Він передбачає, що для успішної підготовки потрібно виявити недоліки, які належать тільки цій особистості. Потім, за обліком характеру, рівнем фізичної підготовленості, обліком різних особливостей обирають засоби, вправи, прийоми, методи, конструювання умов, які найкраще забезпечать подолання недоліків. За цим відшукуються конструктивні шляхи підвищення рівня необхідних якостей особистості, її фізичного, розумового розвитку і вдосконалення.

3. Принцип спеціалізації та адекватності м’язової діяльності. Згідно цього принципу вправи потрібно обирати таким чином, щоб була подібність між змагальною та тренувальною вправами не тільки за назвою мускулів, а й за режимами та характером їх зусиль. Наприклад, у діях плавця і лижника задіяні однакові м’язи рук, але тренування плавця з гумовими амортизаторами наближені до плавання за характером наростаючого опору, що повніше моделює зусилля плавця у воді. Зрозуміло, що адекватність, як повна сумісність, може бути тільки в змагальних (основних) вправах, тому потрібно розсудливо змінювати умови, щоб не порушити межі спеціалізації обраних вправ, їх структурно-динамічної відповідності з одного боку, але й не залишити спортсмена без різнобічного розвитку. Цього принципу потрібно дотримуватись зважено й обґрунтовано.

4. Принцип напруженості. Вся еволюція людини обумовлена дією цього принципу – подолання труднощів протидіючи силам природи та всього оточуючого простору. Встановлено, що тренувальний ефект (фізичний, психологічний, втома та ін.) набувається тільки долаючи опір. Без достатнього опору не виникає та необхідна напруга в системах організму, яка залишає слідові явища, що закладені в основі фізіологічного механізму надвідновлення, який підвищує тренованість організму. Дотримання цього принципу інтенсифікує процес спортивної підготовки, активізує резервні можливості організму.

5. Принцип творчості і захопленості. Цей принцип, взаємодіючи з принципами свідомості та активності, створює особливий емоційний фон, сприяє досконалому проведенню занять і тренувань. Це має особливе значення для діяльності, де спортивним показником є краса та пластика на рівні мистецтва – досягненням і предметом оцінки (гімнастика художня і спортивна, акробатика, фігурне катання, стрибки у воду та ін.). Цей принцип виникає з духовних і естетичних потреб людини, які задовольняє, посилює теоретичні й освітні впливи, допомагає подолати труднощі у тренуванні, малює яскраву перспективу і додає романтизму. Тренери повинні розуміти й оцінювати естетику будь-яких рухів.

6. Принцип конструктивності і корекції. Конструктивність (відповідність) передбачає відбір і використання таких вправ, які адекватні техніці тієї вправи, яку вивчають і формують правильну кінематичну (просторову, зовнішню) та динамічну (внутрішню) структуру, що впроваджує коректування. Корекція передбачає відбір засобів і методів успішного і своєчасного виправлення різних відхилень, приведення дій до запрограмованого рівня. При цьому важливою складовою є механізм швидкого (миттєвого) реагування у коректуванні програми на основі передбачення необхідного бажаного майбутнього. Ця складна властивість цілеспрямованої поведінки: перенесення набутого досвіду на даний зразок, має назву екстраполяція. У таких випадках цей механізм проявляється як самокорекція, або пристосувальна варіативність.

7. Принцип експерименту. Експеримент, пробуючи на практиці різні варіанти, спонукає тренера-педагога використовувати перевірені спроби для визначення найбільш ефективного шляху, надає можливість отримати більш продуктивний вплив. У свою чергу, він вимагає великого мистецтва у регулюванні тренувального процесу, щоб не порушити необхідну рівновагу між навантаженням і відпочинком, не допускати негативного впливу деяких тренувальних завдань, запобігти впливу негативного перенесення навичок. Експеримент корисний у межах, що не порушують головного спрямування у тренуванні.

8. Принцип системності та ієрархії. Системність – це наявність у цілісній системі окремих підсистем – частин, які функціонують кожна по-своєму, але вихідним результатом є «продукт», який виникає тільки спільною працею дрібних частин. Якщо елемент недостатній, то продуктивність системи знижується або зникає.

Ієрархія у системі – це підпорядкованість і керування за домінуванням саме того елементу, який найбільш насичений інформацією і механізмами її переробки. На цій основі існує управління, яке направляє і визначає напрям у роботі її частин і системи в цілому. В організмі людини на вищому щаблі ієрархії знаходиться ЦНС, а в процесі ФіСП – це педагог-тренер, його інформованість: досвід і знання, професійність, компетентність і т.п.

9. Принцип достатності (повноти комплексу). Принцип достатності не визнає незначних помилок. Позитивні результати рухової діяльності можуть бути успішні тільки у тому разі, коли усі елементи, що складають підготовленість спортсмена, з’єднані функціонально у цілісний комплекс, охоплені процесом розвитку і досягли необхідного рівня, тобто комплекс набув повноти. Коли якась частина його не отримує необхідного прогресивного зрушення, то це стримує весь руховий потенціал.

У системі ФіСП повний комплекс складається з видів підготовки, фізичних якостей людини, їх відповідності виду спорту, з рівня координації зв’язків між складовими (наприклад, значно відрізняються комплекси підготовки спринтерів і стаєрів, стрибунів у довжину та висоту: розгін і швидкість бігу у перших – максимально швидкий, у других – оптимальний). Недостатня вольова підготовка зменшує можливості силової, швидкісно-силової або координаційної підготовки у спортивній гімнастиці, боротьбі, боксі та в інших видах спорту.

10. Принцип психологічної мотивації. Психологічна мотивація обумовлює стійкість проти значних труднощів, навантажень, невдач у тренуванні і змаганнях та інших протидій як в окремому тренуванні, так і на його багаторічному шляху. Втілення цього принципу зміцнює бажання подолати усі перешкоди на шляху до мети, не зважаючи на витрати праці та енергії. У свою чергу, дія цього принципу заснована на усвідомленні реальних можливостей до реалізації завдань. Цей принцип безпосередньо впливає на необхідну корекцію завдань, на зміцнення психологічної установки, на її надійність.

11. Принцип домінування головного напряму. Цей принцип не дозволяє відхилення від цілі, за ним формується здатність до конкретизації задач і уваги до головного, відкидаються необґрунтовані захоплення. Він потребує стійкості і витривалості у вирішенні завдань, взаємодії з такими рисами особистості як відповідальність, свідомість, наполегливість у досягненні мети. Без цього велика працездатність може не набути необхідної концентрації і не досягти бажаного результату.

12. Принцип науковості. Наука прагне до кінцевої точності та ясності понять. Сучасна система фізичного виховання втілює досягнення різних наук: кібернетики, біофізики, медицини, фармакології, хімії, математики, педагогіки, психології, біомеханіки, соціології і політології. Принцип науковості реалізується при взаємодії з багатьма елементами загальної і спортивної педагогіки (принципами, методами, правилами, вимогами, критеріями та ін.) за відомими формулами педагогічного досвіду: «від теорії до практики», «від копіювання до розумового змісту навчання», «від знань до вмінь», «навчай творчо», «досліджуй у тренуванні» та ін. Науковими дослідженнями обґрунтовані специфічні для фізичного виховання принципи: хвилеподібного підвищення навантажень, адекватності м’язової діяльності, перенесення рухових навичок, єдності загальної і спеціальної фізичної підготовки, домінування головного напряму у тренуванні та ін. Цей принцип орієнтує педагогів-тренерів до використання сучасних досягнень науки і комп’ютерної техніки, дотримання системно-структурного підходу у практиці фізичної культури.

13. Принцип аналізу–синтезу у спортивному тренуванні виказаний відомим тренером і теоретиком А. А. Тер-Ованесяном, визначає: періодичну «необхідність відокремлення підсистем техніки вправи, від прояву рухових якостей, тактичних варіантів для їх ізольованого вправлення і розвитку з подальшим синтезуванням – сполученням у складну цілісну функцію, дію».

14. Самоконтроль визначається педагогікою поруч з аналізом–синтезом і здібностями до миттєвої оцінки власних рухів адекватно завданням і залежить від розвитку чуттєвого та сенсорного оцінювання – контролю.

Усі напрями фізичної культури, незалежно від спрямованості та складності, потребують певних витрат – фінансування: будування приміщень – споруд, технічного оснащення, якісного спортивного одягу і приладів. Виступи та змагання, нажаль, не позбавлені трагічних випадків. Не вдається уникнути травм, іноді тяжких. Усебічне матеріальне забезпечення, піклування про захист усіх учасників як об’єктів і суб’єктів процесу є особливим принципом занять, змагань й інших заходів з фізичної культури.

1. Принцип матеріально-технічного забезпечення. В умовах розвинутого суспільства досягнення у всіх сферах діяльності, особливо пов’язаних з постійною конкуренцію і прагненням до найвищих результатів, явищем яких є спорт, вимагається особливе й всебічне обладнання, до складу якого входять і спортивна форма, і спеціальне харчування, і сучасні спортивні споруди та численна і різноманітна множина інших умов. Цим принципом затверджується безумовна необхідність комп’ютеризації досліджень, втілення сучасного обладнання: фінансового забезпечення всіх складових фізичного виховання тощо.

2. Принцип відновлення та медико-біологічного забезпечення зобов’язує враховувати й утримувати адекватність кількісно-якісних впливів на організм згідно віку, статі, ступеню розвитку, підготовленості, допустимих засобів, а також дозування впливів, у т.ч. для відновлювання, їх узгодження і рекомендацій лікаря та інших умов саме до юридичної відповідальності.

3. Принцип організаційно-правового (юридичного) забезпечення вимагає дотримання закону та положень, де визначаються і визнаються юридичні умови процесу ФіСП, кримінальна відповідальність за порушення, недотримання умов. Наприклад, дотримання ступеню навантажень згідно зросту й статі, техніки безпеки і т.п. Тому учасники повинні бути юридично проінформовані, забезпечені й офіційно застраховані.

4. Принцип достатнього ступеню функціональної готовності означає відповідність попереднього рівня функціональної і фізичної підготовленості до видів діяльності: міцності та жорсткості навантаження (кількості, інтенсивності, якості) у пропонованих завданнях і готовності до навантажень у даному занятті, де головний засіб підготовки – розминка.

Історично і біологічно утворено дві основні форми занять:

1. Урочна форма – це уроки з фізичного виховання та окремих видів спорту, які спрямовані, в основному, на загальний фізичний розвиток, придбання життєво необхідних рухових дій і оздоровчих навичок, згідно з віковими ознаками особистості, що враховано у програмах з фізичного виховання й оздоровлення для державних та інших навчальних закладів.

2. Тренувальна форма – спрямована на підготовку до досягнень у спорті і проводиться в умовах спеціалізованих груп із певних видів спорту або рекреаційних груп для оздоровлення.

1. Контрольні уроки (заняття) – для підсумків і перевірки досягнутого рівня можливостей і вирішення наступних завдань.

2. Додаткові та самостійні заняття призначені ліквідувати помилки, визначити майбутні перспективи, перевірити експериментальні моделі дій (індивідуальних – командних), коректувати навчально-тренувальний процес.

3. Ігрові заняття за допомогою емоційного впливу спроможні знизити накопичене фізичне і психічне навантаження, попередити чи зняти втому.

4. Змагання – організована рухова діяльність згідно правил із великим навантаженням (фізичним, психічним, вольовим і емоційним), це момент визначення досягнень і, при успіху, фактор зміцнення психологічної установки.

5. Розвантажувальне заняття – релаксація організму: відновлюючі вправи й адекватні норми навантаження, зміна та переключення діяльності.

Структура занять визначається черговістю вирішення завдань і ступенем навантажень. Для кожної форми занять є властивою:

а) підготовча частина спрямована і призначена на організацію групи та визначення завдань; заходи до попередження травматизму, на фізичну і психічну підготовку організму до підвищених навантажень і на дидактичне забезпечення вирішення задач заняття;

б) основна частина призначена для поліпшення фізичної і технічної підготовленості та на вирішення конкретних основних завдань;

в) заключна частина призначена для поступового зменшення навантаження, приведення до нормальної діяльності функціональних систем організму, зниження емоційної напруженості, підведення підсумків занять і надання завдань додому.

Освітні задачі вирішуються у кожній частині занять (уроку).

До урочних форм занять відносяться: уроки фізичного виховання у школі, академічні заняття у коледжах і ВНЗ, заняття з фізичної підготовки у Збройних силах і військових учбових закладах та інших державних і приватних закладах за програмою міністерств.

Виходячи з місцевих умов, програми коректуються і доповнюються певним матеріалом з урахуванням специфіки учбового закладу, потреб прикладної підготовки спеціалістів і кліматичними умовами.

Тренувальні заняття на ранніх етапах підготовки здійснюються згідно програм дитячо-юнацьких спортивних шкіл (ДЮСШ), спеціалізованих за видами спорту (СДЮСШ), за зростом спортивної кваліфікації шкіл вищої спортивної майстерності (ШВСМ) і олімпійського резерву (ШОР). На усіх етапах спортивної підготовки проводиться спеціальний відбір спортсменів для зарахування до шкіл-інтернатів спортивного профілю (ШІСП).

Зарахування учнів до спортивних учбових закладів, переведення до груп вищої кваліфікації здійснюється за результатами встановлених нормативів, іспитів і тестів (інформативно достатніх спроб), за якими виявляються рівень здібностей, загальної та спеціальної фізичної підготовленості, можливостей статі та зросту. В інших закладах усі, хто займається, повинні бути розподілені за станом здоров’я на медичні групи: основну (без відхилень), підготовчу (без значних відхилень), спеціальну (з відхиленнями), за якими проведено адаптивне диференціювання нормативів і вимог.

За структурою занять тренувальні заняття більш повільні, більш індивідуалізовані, а з підвищенням кваліфікації спортсменів більш самостійні. Але й у цьому разі не зменшується роль тренера і будь-які складові частини занять не втрачають свого значення. З підвищенням майстерності підвищується роль інтелектуальної співпраці тренера й учня.

Урок від тренувального заняття відрізняється, головним чином, суворими часовими межами, оптимальними достатніми навантаженнями (не граничними), роботою вчителя з великою групою учнів (до 25–30 чол.), більш загальними завданнями адекватно чітко встановленої програми занять.

Фізична і спортивна підготовка – багаторічний процес, який розподіляється на етапи, в яких вікові рамки узгоджуються з рівнем кваліфікації. У різних видах спорту різні вікові межі, показники майстерності – спортивні розряди, звання, градації і рейтинги (майстер спорту, чемпіон світу, ін.). Тому за рівнем досягнень 13–15-річна гімнастка може тренуватися на етапі вдосконалення.

Багаторічний процес ФіСП розподіляється на 4 етапи з організаційно-методичними правилами й урахуванням особистих можливостей:

1. Етап початкової підготовки і відбору – вік (приблизно) 6–10 років.

2. Етап розвитку – вік (приблизно) 10–15 років.

3. Етап вдосконалення – вік (приблизно) 15 років і більше.

4. Етап вікової стабілізації – вік (приблизно) 30 років і старше.

На кожному етапі послідовно вирішуються притаманні етапу задачі:

1. На етапі початкової підготовки створюється загальна база здоров’я, підтримуються та стимулюються природні фізичні якості при ретельному регулюванні всіх видів навантажень, не допускаючи перенапруги функціональних систем ще не розвинутого організму.

2. На етапі розвитку до завдань першого етапу підключаються: створення спеціалізованого напряму у розвитку обраного виду спорту; оволодіння вміннями, навичками, фізичними якостями; поліпшення технічної підготовки (тобто необхідного комплексу) – базою майбутніх досягнень.

3. На етапі вдосконалення триває розвиток спеціальних фізичних якостей і здібностей, домінантних для даного виду спорту; вдосконалення техніки згідно покращення інших показників і оволодіння новим складним матеріалом; адаптації до граничних навантажень з відновлюванням; забезпечення ефективної працездатності в умовах змагань; досягнення найвищих результатів.

4. На етапі вікової стабілізації заходи спрямовані на послаблення процесів старіння, підтримку активності, збереження здоров’я і тривалої працездатності.

Періодизація процесу (ФСП) визначає чергування часових параметрів, які співпадають із циклічністю у природі (рік, місяць, тиждень, доба). Вони і є значним фактором відповідно до біологічних ритмів організму та їх зв’язку із закономірностями розвитку і становлення «спортивної форми», як найвищої здатності організму й особистості до змагальної діяльності.

Спортивна форма як поняття відображає надійний і досконалий стан готовності до змагальної діяльності, досягнутий узгодженою взаємодією між достатнім рівнем розвитку фізичних якостей, майстерністю техніки і видами підготовки.

В навчальних закладах періодизація відображена плануванням і розкладом занять (термін навчання, навчальний рік, семестр або півріччя, місяць, тиждень). Для безперервності процесу ФіСП передбачаються самостійні заняття під час екзаменів і канікул.

Періодизація занять спортсменів залежить від термінів відповідальних змагань і розподіляється за циклами:

І. Олімпійський цикл складає 4 роки, згідно проведення Олімпіад;

ІІ. макроцикл – 1 рік (іноді 0,5 року, залежно від виду спорту);

Кожен макроцикл включає періоди, які мають кожен своє призначення:

1. Змагальний період здійснює використання досягнутого рівня рухового потенціалу в умовах змагань для забезпечення найвищих досягнень (займає від 3–4 до 8–10 місяців, залежно від виду спорту).

2. Відновлювальний період забезпечує зняття накопиченої втоми й інших негативних здобутків, відновлює можливості функціональних систем, які втрачені у виснажених змаганнях. Цей період триває від 0,5 до 1–2 місяців.

3. Підготовчий період розширює межі та обсяг працездатності, забезпечує розвиток рухових функцій як базу для наступних досягнень. Наприкінці підготовчого періоду спортсмени прагнуть досягти такого стану, у якому всі необхідні функції являють собою не просту суму показників, а їх особливе, якісне сполучення, стану близького до «спортивної форми».

Рекорд – це упереджена ідея, яку доводить нестримана особистість. Спортивні досягнення як і оздоровлення – це результати цілеспрямованих і методологічно виважених процесів, в які включені:

5. Фізична (загальна та спеціальна) підготовка.

Кожен вид підготовки – це умовно відокремлений напрям процесів розвитку, насичений значною кількістю власних і спільних засобів, методів і прийомів для чіткого вирішення завдань.

Теоретична підготовка – педагогічній вплив, спрямований на розумовий розвиток і виховання, оволодіння певним обсягом і глибиною знань, причетних до загальної і спеціальної рухової діяльності.

Психологічна підготовка забезпечує стійкість до стресів, здатність до роботи у важких умовах, ефективність вольових імпульсів, підтримує мотивацію, зміцнює психологічну установку до діяльності.

Тактична підготовка базується на інваріантному мисленні (стійкому у конкретних умовах), як здібності прорахувати ситуацію і зробити правильний вибір прийомів і дій, розвинути здібності своєчасного розумового впливу на події і конструювання корисної ситуації в умовах змагань.

Технічна підготовка – процеси навчання і вдосконалення техніки, формування найбільш продуктивного динамічного стереотипу, узгодження одночасних і послідовних динамічних акцентів, напружень і розслаблень визначених м’язів для досягнення ефективності дії, висококоординованої ритмо-темпової і кінематичної (тобто внутрішньої і зовнішньої) структури рухів як упорядкованого і взаємозалежного складу частин рухового акту, які за формою і змістом взаємопідпорядковують відносини внутрішніх і зовнішніх сил, забезпечують виконання дії – вирішення завдань.

а) загальний – який з’ясовує і надає можливості діяти у різних життєвих умовах та вимогах;

б) спеціальний – який забезпечує рівень і якісний взаємозв’язок можливостей і здібностей стосовно конкретної рухової діяльності: виду спорту, прийому, гімнастичного елементу, певної вправи та ін.

Інтегральна підготовка – це вдосконалення якостей і функцій до їх концентрації, кондиції та реалізації, спільної узгодженості в умовах змагань. Результатом цих процесів є підготовленість спортсмена – як ступінь його вдосконалення в окремих видах та діяльності у цілому.

Інтегральна підготовленість – це поєднання у гармонійно єдиний (повний) комплекс частин і окремих пропорцій з видів підготовки. Це таке особливе сполучення, умовний конгломерат – «сплав» техніки і здібностей, наближений до змагальної діяльності, що визначається, як основа спортивної форми – стану особистості, готовності до високих результатів. Це досягається тільки при достатньому рівні і гармонійному зв’язку – згоди всіх визначених видив підготовленості у необхідних питомих частках.

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: